Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Фізичні якості та здібності





Завдяки м’язовим напруженням і скороченню мускулів та рухомості у суглобах людина має властивості – спроможності для пересування свого тіла та інших предметів у просторі з будь-якою швидкістю, регулювання ступеню і характеру власних зусиль, пристосовуючи їх до потреб і обставин, які виникають навколо (згідно принципу взаємодії із середовищем).

Фізичні (рухові) якості розглядаються як умовно відокремлені частини загальної рухово-м’язової діяльності, де кожна фізична якість і здібність відтворюється фізіологічними механізмами певних функціональних систем.

Ознаки якостей вимірюються параметрами – об’єктивними показниками – тестами для встановлення співвідносин і характеристик дії, рухів, вправ.

До фізичних якостей відносяться: швидкість, сила, витривалість, гнучкість, спритність, рухова координація, які розглядаються як спільний і органічний комплекс спільно діючих рухових властивостей.

Фізичні (рухові) здібності – це індивідуальні властивості ефективного рівню до вимог рухово-м’язової діяльності у певних умовах.

Окремі фізичні якості мають об’єктивний кількісний вимір у фізичних одиницях: часу (хв – с), простору (км – см), сили (кг – г).

Якісні показники дії вимірюються експертно: оцінкою суддів у балах.

Фізичні якості і здібності багато в чому визначають рухову талановитість і мають визначений моторний зміст. В. М. Заціорський визначав 5 основних фізичних якостей, а інші характеристики руху подав як їх похідні сполучення:

1. Швидкість – властивість і здатність у найкоротший час досягти максимальних м’язових зусиль, швидкості в окремих рухах або у циклічних рухах – локомоціях: біг, велоспорт, веслування, плавання та ін.



2. Витривалість – властивість і здатність протистояти втомі або тривалий час зберігати ефективність зусиль.

3. Спритність – властивість і здатність своєчасно перебудовувати рухову програму, продуктивно діяти в умовах зміни ситуації та дефіциту часу.

4. Гнучкість (рухливість у суглобах) – властивість і здатність виконувати рухи з великою амплітудою, приймати незвичайні положення ланок тіла з максимальними показниками суглобових кутів. Гнучкість часто відображає біологічний вік людини. Вправи гнучкості стримують старіння.

5. Сила (у механіці) – це вплив, що виникає у процесі взаємодії між тілами, змінює їх внутрішній склад, стан у просторі, зовнішній вигляд. У біології і педагогіці та інших науках поняттям «сила» визначається міцність впливу на організми, процеси та поведінку.

Сила як рухова якість тваринного світу – це здатність м’яза продукувати зусилля; властивість і здатність долати опір або протистояти фізичному впливу за рахунок напруги м’язів.

У руховій діяльності прояв силових здібностей визначається як упорядкована послідовність напружень – розслаблень, скорочень – розтягнень певних м’язів; тобто такою дією, що за ступенем напруги, якістю і характером зусиль є адекватною зовнішньому виклику або встановленому завданню.

Рухова діяльність здійснюється формуванням видів сил:

Гармонійна сила (Fгарм) – зусилля, які адекватні виклику;

Внутрішніх сил – діючих усередині системи;

Зовнішніх, що взаємодіють із іншими системам, тілами, силами (наприклад, відцентрова, доцентрова, гравітаційна, опір повітря і т.п.).

Також до видив сили віднесені:

Абсолютна сила – максимальні показники прояву сили (Fmax).

Відносна сила – максимальні показники, поділені на особисту вагу (Fmax/P).

За формою прояву зусиль розрізняються:

- повільна жимова сила – прояв можливостей (показників) для подолання максимального вантажу (або власного тіла) повільним беззупинним рухом;

- статична сила характеризується і вимірюється тим вантажем, що може бути утриманий у певному положенні;

- швидкісна сила – прояв зусиль у найкоротший час у повтореннях вправи;

- вибухова сила – одноразовий прояв максимальної сили за найкоротший час;

- балістичне зусилля – прикладання зусиль в умовах достатньої амплітуди руху, при упорядкованому і найшвидшому напруженні м’язів;

- реактивно-балістичне зусилля – тип прояву сили з фазою попереднього швидкого розтягування м’язів з переходом до переборюючого режиму роботи;

- сила Кориоліса виникає складанням обертальних і поступальних сил.

Виміри сили визначаються в механічних одиницях (гр – кг, імпульсом і моментом сили, інерцією та її моментом обертального руху та ін.).

До фізичних якостей і здібностей потрібно також додати:

6. Рухова координація (РК) – раціональна організація м’язових зусиль – дозування м’язових напружень і розслаблень, властивість і здатність до виконання точних, складних дій і сполучень рухів.

Забезпечуючи форму та дозування зусиль при одночасній координації м’язи напружуються, формуючи «динамічну поставу» (ДП) та її зміну (наприклад, стійка на руках, вис зігнувшись, групування тощо). Послідовна координація забезпечує спрямоване переміщення напруги по м’язах тіла і кінцівок (наприклад, для створення «хлистоподібного» руху: великі оберти на перекладині, кільцях, моменти відштовхування при виконанні складних сальто). У видах рухових мистецтв (гімнастика, акробатика, стрибки у воду і ін.) РК є предметом змагань і оцінювання експертами-суддями у балах.

7. Рівновага як фізична якість забезпечує, у першу чергу, пересування людини на двох кінцівках і зберігання вертикальної постави з визначенням правильного взаєморозташування ланок тіла й автоматично підтримується імпульсами у певних м’язах. У гімнастиці та інших видах спорту визначається динамічна рівновага –здібність зберігати задане положення тіла та «динамічну поставу» (ДП), як «механічну конструкцію», ефективнішу для виконання вправи.

Фізичні якості в ізольованому виді можуть розглядатись тільки у теоретичному плані. У природній діяльності вони проявляються як сполучення якостей і здібностей: швидкісно-силові, координаційні, ігрової витривалості та ін., та до певного виду м’язово-рухової діяльності. Проміж собою фізичні якості мають прояв у позитивних, нейтральних, негативних залежностях, що може проявлятись постійно, або на певному етапі розвитку і тренувань.

 

Засоби–вправи

 

У житті все, що потребує навчання і вдосконалення, здійснюється цілеспрямованими засобами (вправами). Їх використання – ключовий момент навчання і вдосконалення – визначається за врахуванням впливу і зворотних реакцій організму і систем: серцево-судинну, м’язово-зв’язкову, дихальну та ін. Розвиток фізичних якостей і здібностей визначає собою прагматичне зміцнення позитивних або послаблення негативних взаємних залежностей і взаємодій обраних засобів–вправ з організмом і також між собою.

Але будь-який рух у будь-якому випадку не стане вправою, поки він не стане часткою певної рухової структури, як «конструкції», що обумовлює належність дії. Тобто, поки не визначена ідея вправи і низка методичних положень і питань: з яким навантаженням, швидкістю, скільки разів, у яких м’язових режимах і т.п. виконувати вправу–вплив та ін.

Ефективний вплив визначається уявленням, чому і для чого призначена саме ця вправа, враховуючи її рухову структуру та психологічний потенціал, а також які очікуються результати, в якій приблизно термін. Тобто кожна вправа утримує конкретну ідею, яка випереджує зміст і призначення впливів як вихідних компонентів для системи класифікації, яку на сьогодні неможливо враховувати вичерпною.

Завдяки класифікації чітко організується вибір вправ як засобів вирішення термінових і віддаленнях задач. Потрібно враховувати, що однакові рухи, такі, як вправи, можна віднести до різних груп. Наприклад, біг – це вправа: а) для розминки, б) розвитку швидкості, в) у гору – для сили, г) долаючи втому – для витривалості та ін. Також згинання і розгинання рук. Збільшуючи вплив за режимами роботи м’язів, або за іншими умовами ця вправа класифікується: а) як тренувальна, б) як лікувальна (для відновлення суглобів та ін.).

Вправа (взагалі для будь-якої діяльності) – це: а) цілеспрямований комплекс завдань і впливів до навчання, розвитку і вдосконалення властивостей особистості, здібностей і функцій організму стосовно до певної діяльності; б) особливо обраний (складений) комплекс завдань і впливів, спрямованих на навчання, розвиток, вдосконалення здібностей і функцій організму й особистості в цілому.

Розподіл і характеристика засобів–вправ та їх призначення:

Засоби (вправи) напряму використовуються: а) безпосередньо до змагань, б) для навчання і вдосконалення, в) для відновлення – реабілітації.

Вправа фізична (навчально-тренувальна)– цілеспрямована рухова структура взаємопов’язаних дій із врахуванням явищ нервової та м’язової діяльності і зворотних реакцій для досягнення ефекту (миттєвого, термінового, відстроченого, кумулятивного), що залежить від інтенсивності, об’єму, характеру навантажень і відновлень організму. Як засіб кожна вправа має чіткий моторний зміст і призначення до тренувань, змагань і ін.

Загальнорозвивальні (ЗРВ) – нескладні засоби фізичної підготовки (ФП) охоплюють: а) освітньо-розвиваючі, моторні і оздоровчі основи фізичної культури, б) можливість першочергового впливу на руховий апарат, окремі органи і системи; в) форми підвищення зусиль і напруги для стимулювання фізичного стану; г) первинний засіб вирішення рухово-освітніх завдань.

Змагальна вправа – така, що відповідає правилам, вимогам і різним іншим умовам змагань і виконується за правилами змагань.

Вправа надзмагальна – «супервправа», «надвправа», (потребує уваги, страхування) – в якій за спеціально складеними умовами (допомогою), досягається результат, який перевищує сучасні можливості виконавця.

Тренувальні вправи – неодноразове і регулярне відтворення доцільних рухових дій, комплекс, складений за принципом досягнення очікуваного ефекту.

Вправа спортивна – структурно адекватна змагальній з виду спорту.

Вправа основна – вправа:а) більшістю характеристик структурно наближена до змагальної вправи; б) змагальна за формою, але з перевершенням або обмеженням до певних складових.

Основні вправи – це цілісні або головні частини змагальних вправ, що зберігають їх кінематичні (просторові) і динамічні (часово-силові) параметри (наприклад: вправи акробатів і гімнастів на снарядах, легкоатлетичні стрибки, метання та штовхання, низький старт, прийоми у боротьбі та ін.).

Вправа спеціальна – наближена до змагальної або до її частини за суттєвими руховими та функціональними параметрами. Спеціальні вправи причетні до збільшення потенціалу та покращення техніки змагальних вправ як протягом усього руху, так і окремих його фаз та елементів.

Спеціалізовані вправи – адекватні змагальним за суттєвими руховими і функціональними параметрами та режимами роботи.

Спеціально-допоміжні вправи – вправи, що дозволяють вузько спрямовано розвивати провідну якість адекватно внутрішньої структури основної вправи у тісному зв’язку з іншими фізичними здібностями.

Спеціально-підготовчі вправи – варіанти і частини змагальної вправи та інші засоби, що безпосередньо передують змагальним виконанням частіш усього у контрольних і змагальних умовах.

Вправи специфічні – різні варіанти і форми основної вправи або її частин із завданням пристосування (адаптації) до змагань.

Неспецифічні вправи – формально не віддзеркалюють змагальну, але сприяють розвитку певних якостей і функціональних можливостей на основі періодичної послідовності м’язових напружень і розслаблень.

Розминочні (загальнопідготовчі) вправи – руховий комплекс, призначений для впрацювання – досягнення оптимального стану організму до наступних підвищених фізичних, психічних і інших видів навантажень.

Локальні, регіональні, глобальні вправи: а) односуглобні; б) у яких задіяні до 2/3 м’язів спортсмена; в) більше 2/3 задіяних м’язів одночасно та спортивні вправи, що потребують значних напружень усього тіла (боротьба, штанга, легкоатлетичні метання, зі штангою, гирями, ін.).

Статичні, долаючі, уступаючі вправи – це адекватні режимам роботи м’язів та їх комбінацій в одночасних і послідовних сполученнях.

Швидкісно-силові, вибухові, балістичні вправи – за характером зусиль – характеризуються послідовним перерозподілом напружень і розслаблень м’язів.

Махові, хлистоподібні, хвилеподібні, обертальні, ривково-гальмівні, маятникоподібні та інші вправи – розрізняються за формою та спрямуванням траєкторії.

Процес навчання – вдосконалення призначив вправи:

Підготовчі вправи – а) зміцнення суглобів та м’язово-зв’язкового апарату для силових, швидкісно-силових та інших навантажень; б) збільшені м’язові напруження, спрямовані на майбутнє самостійне виконання вправи («хрест»).

Підвідні вправи – частини і моделі складних дій, також небезпечних елементів і завдань, спрямованих на засвоєння й адаптування, які іноді потребують фізичного втручання і страхування з зовні.

Навчальні вправи – як правило, це «моделі» та частини змагальної вправи, спрямовані на оволодіння складною структурою та основою рухів.

Вправи рухової координації – вправи і завдання для керування тілом і руховими ланками в опорному і не опорному стані (положенні): групування, згинання і розгинання, повороти та обертання у різних площинах і ін.

Моделюючі та ситуативні вправи – як правило, це окремі фрагменти тактики та моделювання власних дій залежно від очікуваної ситуації у єдиноборствах, іграх (спортивних і рухових); також вправи призначені до розв’язування завдань за вибором заготовлених варіантів дій. Ці вправи, крім тактики, тренують психічний стан для протистояння негативним зовнішнім впливам.

Нетрадиційні вправи – вправи, до яких організм не адаптований. Їх дія, як правило, не є природною, а здійснюється спеціальними приладами (джгути, амортизатори, батути, стимулятори, «маятникові» і інші пристрої).

Контрольні вправи – тести існують для встановлення рівня фізичних якостей і здібностей, за допомогою об’єктивної реєстрації показників (параметрів: м, см, хв, с, кг) або для технічної досконалості експертної оцінки (бали). Контрольні вправи повинні бути простішими за змагальні.

Комбіновані та синтезовані вправи – різні сполучення у певну рухову дію (низку дій) з одночасним або послідовним структурним формуванням визначених якостей і властивостей. Наприклад, «човниковий біг» розвиває стартову швидкість, швидкість спринтерського бігу, частоту локомоцій, рухову координацію; біг угору розвиває силу і витривалість.

Автогенні вправи – м’язові розслаблення та забезпечення відпочинку, спрямовані на короткочасний відпочинок, в основному для набуття міцної передстартової психологічної установки та настрою.

Автогенний вплив – це власне регулювання психічного стану зі спрямуванням уваги «на себе» в нерухомій позі (лежачи або сидячи), з максимальним розслабленням м’язів і самонавіюванням на почуття тепла у м’язах та на відпочинок – використовуються для запобігання і попередження перенапруження і перетренованості, а також для відновлювання.

Ідеомоторні вправи та самонавіювання – (уявне відтворювання дій і м’язових почуттів) – уявні вправи та дії, що викликають функціональні зміни у системах (м’язах, ЦНС та ін.) автоматично в момент уявлення (особливо кінестезичного) про рух, дію.

 

Методи

Під методом розуміються точні та прості правила, суворе дозування яких не дозволяє приймати помилкове за істинне і дозволяє без зайвих розумових втрат досягати істинного знання. Кожна вправа тільки тоді досягає й отримує особисту цінність, коли використовується продуктивним, правильно обраним методом. За сучасними уявленнями метод – це спосіб, підбір науково обґрунтованих керуючих впливів, за якими вимірюють стан системи або здійснюють цілеспрямоване переведення системи з одного стану до іншого.

Якщо у засобах вказується, що треба робити, то методи вказують, яким чином та скільки разів використовувати вправу. Ефективність засобів досягається обраними методами, положеннями, правилами і принципами, які визначають, як і для чого використовують вправи, з яким навантаженням, у якій послідовності і дозуванні, встановлюється пріоритетність вправ, їх черговість і ін. За спрямуванням і призначенням методи можливо групувати за:

- навчанням і вдосконаленням змагальних вправ із певного виду спорту;

- загальним розвитком фізичних якостей в оздоровчому процесі;

- спеціальним розвитком фізичних якостей адекватно виду спорту;

- технічною підготовкою у певних видах спорту;

- специфічними до тактичної підготовки спортивними іграми і двобоями.

Наука і практика фізичної культури визначили методику навчання й тренування, яку, головним чином, складають методи:

Повторний – результат досягається за кількістю повторів стандартних вправ і накопичення кумулятивного (сумарного) ефекту тренувань.

Рівномірний – незмінні параметри рухів у повторах дій, локомоцій, ін.

Інтервальний – ефект тренування складається за рахунок зменшення інтервалів (часу відпочинку) між навантажувальними моментами. Наприклад, витривалість покращується при скороченні відпочинку між відрізками бігу протягом кількох занять. Окремі відрізки дистанції при цьому складаються у цілісну змагальну трасу, на якій витривалість досягає необхідного рівня.

«До відмови» – зумовлює виконання вправ до вичерпування можливостей повторень (наприклад, при виконанні жиму або присідань із штангою, підтягування, віджимання і т.п. повторення виконуються до грані можливого).

Ігровий – внесення емоційного компоненту ігор або змагань у процес вивчання та вдосконалення техніки чи фізичних якостей.

Контрастний – підкреслює неправильне виконання, імітується – перебільшується «конструкція» помилки, щоб яскравіше виявити різницю між правильним і неправильним виконанням вправи.

Цілісно-розчленований – цілісна структура рухового акту розподіляється штучно на частини, які виправляються (коригуються) і закріплюються. Поновлені частини з’єднують у досконалу структуру з доведенням до динамічного стереотипу, що не потребує особливої уваги – тобто стану навички.

Круговий – певні завдання розподілені за пунктами (станціями). 3міна завдань відбувається «по колу» у встановленій послідовності. Між виконанням завдань встановлюються певні інтервали для регулювання відновлення.

Сполучений (синтезований, співпричетний) – включає спеціальні вправи для розвитку декількох сумісних фізичних якостей (наприклад, у метаннях стандартного снаряду (диск, спис, ядро) збільшується вага для силового, або зменшується для розвитку швидкісного компоненту дії).

Варіативний – заснований на використанні термінових слідових явищ у ЦНС і м’язах, які виникають у силових і швидкісних діях за збільшенням або зменшенням опору.

Сумісний – спряжений – одночасне вдосконалення техніки та ведучої фізичної якості.

Парадоксальних впливів – вирішення рухових завдань незвичайним, на перший погляд, суперечливим шляхом, прийомом і т.п.

Моделювання змагальної діяльності – інтенсифікація впливів за рахунок максимального відображення змагальних умов.

Нетрадиційних впливів – зумовлює вправи і впливи, до яких організм не адаптований. Цей метод потребує використання спеціальних пристроїв та обладнання або створення незвичайних умов.

Інтегральний – проведення занять в умовах максимально наближених до змагальних: з урахуванням тактичних, психічних, технічних та інших особливостей та обставин.

Метод ПМ (повторних максимумів) – заснований на призначенні опору диференційованому по кількості можливих повторів «до відмови». (Наприклад: при підйомі штанги вагою 50 кг «до відмови» можливість повторів складає 6 разів, то ПМ – 6, а для тих, хто може підняти тільки 3 рази, цей опір – ПМ – 3).

Метод різнобінарної напруги (РБН) – одночасно одна група м’язів зазнає напруження за рахунок збудження – скорочення, інша – за примусовим розтягуванням. Наприклад: вправа РБН – прогнутий нахил уперед – руки з гантелями в сторони (напруга скороченням); одночасно задня поверхня стегна напружується за рахунок розтягування.

Метод вузькоспрямованих впливів – створює концентрований і чітко відокремлений вплив на певний м’яз, окрему деталь техніки, або фізичну якість, визначення суглобного кута і т.п., не зачіпаючи інших деталей.

Комплексний метод (до спец. ФП) – миттєве або послідовне конструктивно узгоджене і збалансоване поєднання вправ із врахуванням їх післядії (наслідкових реакцій організму).

Контрольний метод – визначає здобутки за певний період, ступінь готовності до змагань на основі об’єктивної реєстрації параметрів рухів, прийнятих тестів і контрольних вправ та якісних випробувань – у балах.

Метод емоційної стимуляції – додаткова інтенсифікація за рахунок емоцій, потребує дозування, іноді зустрічається негативний вплив на точність рухів.

Метод використання музики – стимулює загальну працездатність, швидкість і частоту рухів, підвищує настрій, понижує вплив втоми.

Цілеспрямована комбінаторика методів – зведення 2–3-х методів в одній вправі (завданні) задля більшої концентрації зусиль і впливів, збільшення продуктивності занять, але без втрати головного напряму тренувань.

Це не повний перелік методів. Традиційно у видах спорту (атлетизм, боротьба, спортивні ігри, ін.) є сукупність методів, засобів і прийомів, які мають свою специфіку, термінологічне позначення – назву, традиції і вузьке призначення.

 

Інформація

 

У лабіринті відомих фактів легко загубитись без плану, науковий світогляд і складає план – зразок наукового знання. Не дослідивши інформаційні процеси, неможливо отримати достовірне знання про систему.

За поглядами Н. Вінера інформація (її достатність) є основою успішності усіх процесів (технічних, суспільних) у житті людства.

У другій половині XX сторіччя технологія у фізичній культурі і фізичній підготовці зробила великий крок вперед, особливо у частині, призначеній найвищим досягненням у спорті. На очах одного покоління був здійснений шлях від інтуїтивного випробування різних вправ до продуктивних засобів і методів їх використання, до чіткої теорії, яка науково визначила закономірності розвитку спортивної майстерності. У цьому процесі значна роль належить інструменту об’єктивної і термінової інформації, статистичним методам її обробки, які дозволяють робити точні висновки з неточних, нестабільних даних, сприяє швидкому розповсюдженню методичних і наукових праць. Тому своє впливове місце має науковий досвід, заснований на знаннях закономірностей підвищення фізичних можливостей і розвитку спортивної форми, на тестуванні і використанні валідних (адекватних завданням і найбільш насичених інформацією) тестів і контрольних вправ-іспитів, відповідних певному виду спорту. Вони об’єктивно (виміром у фізичних одиницях) визначають стан рухового розвитку і здібностей людини, водночас, вони значно простіші змагальних. Так, для гімнастів, акробатів, волейболістів та інших достатньо виміряти висоту або довжину стрибків з місця, щоб дати правильну оцінку їх фізичному потенціалу і прогнозувати результати у змагальних вправах, пов’язаних зі стрибками.

У системі СФіСП інформація – (підсистема ХІІ), має особливе значення, вона з одного боку «фільтрує» дані та відсіває те, що не потрібно. З іншого, при виконанні вправ, за механізмом зворотного зв’язку до цієї підсистеми безперервно іде струм імпульсів і даних про стан кожної підсистеми. На рефлекторному рівні керування виконується автоматично, на рівні свідомості – педагогом з аналізом – синтезом даних, вибором варіантів, програмуванням і плануванням та інформаційними механізмами керування процесами ФіСП.

Збір інформації (тестування) проводиться у двох напрямах: а) медичне обстеження, що відображає стан організму і відновлення за даними фізіологічних обстежень: пульс, кров’яний тиск, частота серцевих скорочень та ін.; б) рівень розвитку фізичних якостей, технічної, психологічної та інтегральної підготовленості – збереження спортивної форми тощо.

Професіоналізм тренера та викладача характеризується його здібністю до збирання суттєвої інформації, її обробки та аналізу і його здібності на цій основі обирати і планувати оптимальний варіант тренування.

Інформація як підсистема ФіСП містіть: прийом – переробку об’єктивної і достатньої інформації, впливає на усі інші підсистеми, на психологічну установку, – її стабільність, яка є джерелом енергії для забезпечення невідхильного руху до мети.

За інформацією усі підсистеми з І по ХІІ та їх ланки з’єднуються у єдину і цілісну систему фізичної та спортивної підготовки.

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.