|
Управління маркетингом на сільськогосподарських підприємствах.Стр 1 из 4Следующая ⇒ 1. Суть, функції, види маркетингу. 2. Організація маркетингової служби підприємства. 3. Управління маркетингом.
1 Суть, функції, види маркетингу. Маркетингова концепція управління – це управління підприємством з точки зору ринкових відносин; орієнтація на виробництво того, що продається, а не те, що ми можемо виробляти; це комплексний підхід до розв’язання виробничо-збутових проблем шляхом планування і реалізації певної цінової політики, просування товарів, формування попиту і стимулювання збуту, визначення цільового ринку та виробництво нових товарів. Принципи маркетингу: 1) Ринкова орієнтація діяльності підприємства; 2) Максимальне пристосування до умов ринку, оволодіння часткою ринку; 3) Активне просування товарів. Два напрями діяльності: - пристосування до попиту; - вплив на покупців, на майбутнє сформування попиту. 4) Спрямованість на перспективу, довгостроковий результат. Функції маркетингу, які пов’язані з менеджментом виробництва: bbb. Вивчення ринку, інформація про нові товари, можливості конкурентів – все це вивчення зовнішнього середовища; ccc. Прогнозування попиту і пропозиції; ddd. Визначення стратегій маркетингу: цільові маркетингові програми, планування маркетингової діяльності та асортименту продукції; eee. Здійснення цінової політики; fff. Визначення товарної політики; ggg. Планування і організація збуту продукції; hhh. Стимулювання продажу продукції; iii. Планування і організація експорту сільськогосподарської продукції і організація міжнародного маркетингу підприємства.
2. Організація маркетингової служби підприємства. Функціональна організація Зав. по маркетингу Підрозділ досліджень Аналіз прогнозування Виробництво і нові товари Просування і реклама Товарна організація служби маркетингу Зав. по маркетингу: Зернові Овочі М’ясо Молоко Територіальна організація служби маркетингу (або організація за ринками збуту продукції). Зав. по маркетингу: Збут в Мелітополі Збут в Харкові Збут у Львові Збут у Польщі Най пристосована до сільськогосподарського виробництва з трьох форм – це функціональна організація служби маркетингу. 3. Управління маркетингом. Управління маркетингом – це вплив на маркетингову систему і ринок з метою організації і координації, задоволення потреб і попиту споживачів. Функції управління маркетингом складається з таких стадій: - аналіз ринкових і маркетингових можливостей; - визначення цілей і планування діяльності; - організація і координація процесу маркетингу; - оцінка маркетингової діяльності.
Кадровий менеджмент. 1. Кадрова політика підприємства в сучасних умовах. 2. Вимоги до керівників в нових умовах господарювання. 3. Робота з кадрами управління. 1. Кадрова політика підприємства в сучасних умовах. В сучасних умовах до робітника пред’являються такі вимоги: 1) в умовах ринку робітник повинен швидко пристосовуватись до нових обставин; 2) робітники і керівники повинні швидко знаходити нові підходи, нові рішення; 3) постійне оновлення товарів та послуг вимагає від робітника творчого мислення інноваційної діяльності; 4) порядність, чесність, повага оточуючих; 5) комплексність і масштабність мислення. Цілі кадрової політики підприємства: jjj. забезпечення підприємства висококваліфікованим персоналом. kkk. вирішення соціальних питань пов’язаних з життєдіяльністю персонала. Завдання управління персоналом в сучасних умовах: 1) планування потреби в трудових ресурсах; 2) пошук джерел задоволення потреби в ресурсах; 3) відбір персоналу і створення резерву керівних керівників по всім посадам; 4) відбір і оцінка робітників і кандидатів; 5) визначення зарплат та надбавок, які повинен отримати робітник; 6) профорієнтація та адаптація робітника; 7) навчання персоналу; 8) оцінка трудової діяльності персоналу; 9) управління підвищенням по роботі, переводами, звільненнями; 10)урегулювання трудових конфліктів. До управління персоналом відносяться керівники і спеціалісти. Механізм підбору команди керівника: 1) формування вимог до пошукувача (кандидата); 2) модель кандидата; 3) інформація про кандидатів; 4) відбір кандидатів; 5) адаптація кандидата (робітника) в колективі: - професійна; - соціальна; - санітарно-гігієнічна адаптація до умов праці. Керівник, який працює з кадрами повинен: 1) знати свій персонал; 2) звільнятись від нездатних працювати; 3) керівник повинен знати умови, які пов’язують підприємство і робітника (умови контракту); 4) керівник повинен періодично контролювати соціальний стан та соціальну організацію підприємства; 5) скликати на кадрові наради усіх керівників та найважливіших спеціалістів; 6) формувати серед персоналу активність і відданість підприємству. Все це висуває цілий ряд вимог до якостей кадрового менеджера: - професіоналізм; - поєднання в собі адміністратора і лідера; - вміння враховувати інтереси всіх сторін, які приймають участь у бізнесі; - високий інтелектуальний розвиток; - моральні якості; - вміння вивчати і аналізувати своє оточення і справу, якою керує; - вміння переконувати підлеглих; - вміння примусити підлеглих; - гнучкість, адаптація до нових умов, не порушуючи норм моралі та етики.
2. Вимоги до керівника в нових умовах господарювання. Стиль діяльності керівника – це сукупність стійких методів, якими користується керівник в своїй практичній діяльності. Складові стиля керівника: 1) стилі використання влади; 2) стиль мислення керівника (вербально-логічний і конкретно-образний); 3) стиль поведінки керівника; 4) стиль мовлення; 5) стиль особистої роботи; 6) характер витрат робочого часу керівника; 7) стиль спілкування керівника; 8) стиль проведення нарад, бесід, переговорів; 9) індивідуальний розвиток керівника; 10)стиль відпочинку та використання вільного часу. Стилі керівництва: Автократичний стиль керівника – заснований на загрозі жорсткій регламентації правил поведінки співробітників. Використовується: 1) для управління низько кваліфікованим персоналом з простою мотивацією; 2) в звичайних повторюваних ситуаціях; 3) необхідний в критичних ситуаціях; 4) характерний для централізованої системи управління. Демократичний стиль керівника – урахування при прийнятті рішень думки підлеглих, відповідальність – індивідуальна, прийняття рішень – колегіальне. Для цього стилю характерно: 1) децентралізація повноважень; 2) активна участь персоналу в прийнятті рішень; 3) свобода дій при виконанні завдань; 4) відкритість і довіра. Ліберальний стиль керівника: 1) керівник самоусувається від прийняття рішень та відповідальності; 2) організація або колектив розвивається незалежно від впливу керівника; Характерно: 1) максимальна свобода виконавців; 2) низький рівень або відсутність контролю; 3) мінімальна участь керівника діяльності виконавця.
3. Робота з кадрами управління. 8) Прогнозування і планування потреби в кадрах управління, їх підготовки, перепідготовки та навчання; 9) Аналіз професійного, освітнього, вікового складу управлінських кадрів; 10) Вдосконалення системи підбору і розстановки кадрів, визначення найдоцільнішого способу комплектування кадрів для даного підприємства; 11) Оцінка якостей керівників; 12) Рекомендації на замовлення вакантних посад; 13) Формування кадрового резерву управління і робота з ним за цільовими програми; 14) Виявлення потреби у професійному навчанні і підвищенні кваліфікації керівників і спеціалістів; 15) Розробка програми стимулювання управлінців до підвищення рівня освіти і кваліфікації; 16) Попередня підготовка кандидатів, що висуваються на керівні посади, обговорення їх у колективі; 17) Організація праці кадрів управління, покращення умов праці; 18) Застосування передового досвіду роботи з кадрами; 19) Організація просування кадрів, визначення частоти зміни; 20) Підвищення культури управління. Підбір кадрів –це пошук працівників, які відповідають вимогам посади. Розстановка кадрів – це робота з раціонального використання управлінського персоналу. Метод підбору кадрів управління: 1 призначення; 2 вибори працівників управління; 3 матричний метод оцінки і розстановки кадрів; 4 відбір за певними характеристиками; 5 конкурсний метод; 6 метод тестування. Атестація кадрів: 1 бесіда з атестаційною комісією і захист програми діяльності; 2 оцінка результатів діяльності; 3 експертна оцінка робітника членами комісії та керівниками; 4 оцінка професійних якостей за допомогою ділової гри. Витрати на персонал: 1 базова зарплата; 2 грошові надбавки до зарплати, премії; 3 соціальні витрати на основі законів та колективного договору; 4 витрати на гуманізацію праці; 5 витрати на роботу з персоналом. Для того щоб відбір кадрів був ефективним, треба зібрати такі характеристики: 1. автобіографічні характеристики – це вік, стать, сімейний стан. 2. професійні характеристики – це базова освіта, кваліфікація, спеціалізація, володіння сумісними та іншими професіями, відповідність освіти посаді, які пропонується; 3. стаж роботи по даній професії – це професійна динаміка, досвід організаторської роботи, загальні навички роботи; 4. особисті або психологічні характеристики кандидата – це рівень інтелекту, зацікавленість, цілеспрямованість, впевненість у собі та інше. Соціальне - психологічний механізм управління і стиль керівника. 1.Психологія особистості. 2.Соціальне - психологічні взаємовідносини у трудовому колективі і лідерство. З. Планування соціального розвитку колективу підприємства. 4.Поняття і суть стилю управління керівника. 5.Професійно - організаторські риси стилю керівника. 6.Етико - психологічні риси стилю керівника і службовий етикет. 7.Мистецтво, культура і психологія агробізнесу. 1. Психологія особистості. На сучасному етапі поставлено завдання створити сприятливі умови, щоб сформувати і використати позитивні якості особистості. Важливе значення має повна мобілізація психологічних якостей і властивостей особистості: свідомості, інтересів, ідеалів, світогляду, знань, умінь, волі, совісті, характеру, темпераменту. У кожному колективі працюють люди різні не тільки за статтю, вікон, посадою, а й за спрямованістю, індивідуально - психологічними особливостями, рівнем підготовленості тощо. В той же час вони є неповторними особистостями. Особистість у колективі - це свідомий працівник, що займає певне положення у суспільстві і виконує певну громадську роль. Вона формується і самовиражається тільки у суспільстві і суспільно - виробничій діяльності. Свідома особистість діє відповідно до свого світогляду, ідеалів, совісті, із знанням справи виконує суспільне важливу, соціальне необхідну роботу, усвідомлює відповідальність перед суспільством і колективом за доручену справу. У психології розрізняють чотири групи якостей особистостей: 1. спрямованість; 2. рівень підготовленості або досвід; 3. психічні процеси; 4. індивідуально - психічні особливості. Спрямованість особистості - це система спонукань, що визначає виборче ставлення до навколишнього середовища. Вона характеризується цілями і прагненнями людини і впливає на її життя і діяльність. Розрізняють такі форми спрямованості особистості: потяг, бажання, інтереси, схильність, ідеали, переконання, світогляд. Потяг особистості настільки мало виражений, що спонукання до діяльності становить несвідоме прагнення і не має чіткої мети. Бажання - вища форма спрямованості особистості. У бажаннях мета, до якої прагне людина, вже свідома. Інтерес - це форма спрямованості особистості, в якій виявляється проблема людини у пізнанні. Схильність - форма спрямованості особистості, в якій виражається прагнення до діяльності, зумовленої інтересом. Ідеал - сюрма спрямованості особистості, в якій кінцева мета досягнення потреб становить вищу досконалість. Переконання - це знання про природу і суспільство, в істині яких людина не сумнівається і на основі яких вона складає власні думки, прагнучи керуватися ними у житті. Якщо переконання створюють певну систему, вони стають світоглядом людини. Світогляд - зумовлює вітер життєвого шляху, допомагає усвідомити обов'язки людини перед суспільством. Спрямованість особистості та вищі її форми - світогляд і переконання формується під впливом виховання і самовиховання. Друга група якостей особистості включає рівень підготовленості або її досвід. Для кадрів управління потрібні глибокі знання з філософії, політекономії, управління, організації, соціальної психології, педагогіки тощо; Ці знання реалізуються у практичній діяльності через навички і вміння. Уміння - це знання, втілені у розв'язанні управлінських рішень або у напрямках управлінської діяльності. До них належать виконання управлінських процедур, технологія розв'язання різних соціально-економічних проблем. Навички - це вміння, які доведені до автоматизму і які існують частково на несвідомому рівні, наприклад, навички використання технічних засобів управління, підтримки ділових контактів із спеціалістами і ін. Навичок працівник набуває від стажу роботи. Третя група якостей особистості характеризується психічними процесами. Їх поділяють на пізнавальні (увага, відчування, сприйняття, пам'ять, мислення, уява, мова)і вольові (воля). Увага - це спрямованість і зосередженість свідомості людини на головному об'єкті. Пізнання начинається із споглядання, яке здійснюється у формі відчувань і сприйняття. Для керівників і спеціалістів сприйняття має бути цілісним, усвідомленим, вільним від упередження. Через сприйняття кадри управління повинні намагатися проникнути у суть особистості. Пам'ять - це відображення минулого досвіду людини, завдяки якому минуле не зникає безслідно. Кадрам управління бажано мати об'ємну, оперативну, образну, змістовну, зорову, слухову та ін. види пам'яті. Мислення - це процес опосередкованого і узагальненого відображення дійсності, психічна діяльність, спрямована на розв'язання пізнавальних, практичних і теоретичних проблем. У мисленні реалізуються аналіз, синтез, фантазія, інтелект. Індивідуальними особливостями мислення є глибина, швидкість, гнучкість, критичність, широта розуму. Уява або фантазія - психічний процес створення нових образів, уявлень і мислених ситуацій, які ніколи у цілому не сприймаються людиною. Фантазія - важлива умова будь - якої праці, особливо управлінської. Уява буває навмисною або ненавмисною, відтворювальною або творчою. Мовна діяльність - це процес використання людиною мови з метою спілкування. Розрізняють внутрішню і зовнішню, усну і письмову мову. Почуття (емоції) - це переживання людиною свого відношення до дійсності і до себе. Розрізняють позитивні (радість, задоволення тощо) і негативні почуття (сум, образа, відчай, страх і ін.) Основні форми емоціонального стану: ефект, стрес, пристрасть. Воля - навмисні дії, спрямовані на досягнення свідомо поставленої мети. Вона пов'язана із здатністю володіти собою. Зазначені якості особистості слід удосконалювати за допомогою самовиховання, самоуправління, контролю, самонаказу і впливу колективу. Четверта група якостей особливості включає її індивідуально - психологічні особливості: темперамент, характер, здібності. Темперамент - індивідуально своєрідна, природно зумовлена сукупність динамічного виявлення психіки. Він визначається різним типом нервової системи, зокрема сильним, неврівноваженим, спокійним і слабким. Ці типи нервової системи і визначають чотири типи темпераменту: холерик, сангвінік, флегматик і меланхолік. Для холерика характерна сила, рухливість, неврівноваженість. Його позитивні якості такі: швидкість реакції, рухливість і енергійність в управлінській діяльності, намагання бути попереду всіх, ініціативність. Холерик надто товариський занадто чутливий до громадської думки, має почуття гумору, пристрасний до справи. У не досить вихованого керівника - холерика такі негативні риси як неврівноваженість і невитриманість, грубість і безтактність, самовпевненість і зазнайство, легко минає друзів, буває злопам'ятним. Настрій не стійкий, може бути джерелом конфліктів. Сангвініку характерні такі позитивні риси як цілеспрямованість і наполегливість, велика рухливість і легка пристосованість до нових обставин, вразливість, швидка чутливість на події, вміння чітко і впевнено діяти в складній ситуації, гнучкість і зосередженість розуму, висока продуктивність, оптимізм і схильність до гумору, товариськість і колективізм, уміння завоювати авторитет, постійне прагнення до духовності збагачення і самовиховання. Негативні риси можуть проявлятися такі, як формальне ставлення до своїх обов'язків, млявість, впертість і дратівливість у відповіді на критику, ненадійність у дружбі, гарячковість, не стійкість уваги. Для меланхоліків характерні висока емоційність і рухливість, активність у громадській діяльності, сумлінність, старанність, скромність, постійність у дружбі. Він не сперечається, не бере участь у конфліктах, уважний до підлеглих, спокійно сприймає похвалу. З недоліків слід відмітити неврівноваженість, схильність, до непродуманих вчинків, нерішучість, швидка втомленість, песимізм, упертість, страх перед начальством, невпевненість, вразливий. Флегматик має такі риси: надійність у роботі впевненість і володіння собою, наполегливість, авторитетність серед підлеглих, уміння терпіти, бажання надавати допомогу, постійність у дружбі і вимогах, діє без страху, у конфліктах не бере участі, на перешкоди зовнішні не реагує і ін. Недоліки флегматика дуже важко опановує нові знання і навички, не вміє швидко реагувати на ситуації, розпорядження вказівки, не реагує на критику, пасивний до громадської діяльності, буває інертним, лінивим, повільним. У реальній управлінській діяльності чистих типів темпераментів практично не трапляється. Проте всі типи працівників можуть продуктивно працювати, досягати значних результатів у роботі і громадського визнання. 2. Соціальна - психологічні взаємовідносини у трудовому колективі і лідерство. Основою життєдіяльності та формування працівників, їх соціальних якостей є трудовий колектив до якого вони входять. Високоорганізований колектив формує всебічно розвинену особу, повністю розкриває її потенціальні можливості, задовольняє матеріальні і духовні потреби. Колектив - це організаційно оформлене соціальне об'єднання групи людей для реалізації суспільне важливої мети на основі ідейної спільності, співробітництва, взаємодопомоги і товариських відносин. Поведінка людини більш чим наполовину визначається впливом колективу. У агропромислових формуваннях існують виробничий і трудовий колектив. Виробничий колектив - це колектив підприємства, який розподіляється на невеликі організаційні групи, які називаються трудовим колективом. До них належать колективи цехів, відділків, бригад, ферм і др. Трудові колективи - складні формування, які відрізняються метою, видами виробничої продукції, складом технічних і трудових ресурсів. Працівники трудового колективу відрізняються один від одного статтю, віком, професією, національністю, умовами життя, політичною здібністю і моральним рівнем тощо. Це впливає на формування політичних, трудових, моральних, психологічних відносин у колективі. Розрізняють особисті сні і міжособистісні соціальне - психологічні відносини. Особистісні відносини - це відносини працівників до певних явищ, мети, предметів, форм організацій. Міжособистісні відносини - це постійні, стійкі відносини між членами колективу у процесі виробництва, відпочинку і дозвілля. Можливі відносини між окремими членами колективу, працівником і колективом, між різними колективами. Міжособистісні відносини можуть бути офіційними або формальними, психологічними або неформальними. Офіційні відносини встановлюються на основі законодавчих актів, неофіційні формуються на основі симпатії, антисимпатії, потреб, інтересів, ідеалів, переконань тощо. Для поліпшення соціальне - психологічних відносин у колективі позитивну роль відіграють традиційні звичаї, обряди, участь у яких членів колективу сприяє їхньому самовдосконаленню, підвищенню знань, поліпшують, відносини між працівниками колективу, згуртовують колектив. Соціальне - психологічний клімат у колективі характеризується показниками згуртованості, конфліктності, байдужості, відповідальності оцінок робітників оцінкам членів колективу, психологічної дієздатності колективу і ін. У колективі з комфортним соціальне - психологічним кліматом працівники діють ефективно, успішно реалізують виробничі та соціальні плани, у погано організованому колективі конфлікти негативно впливають на соціальне - психологічний клімат і на їх рівень продуктивності виробництва, порушення трудової і технологічної дисципліни, відсутність гласності тощо. Шляхи поліпшення соціальне - психологічного клімату і усунення конфліктів у колективі такі: вдосконалення організації виробництва і управління, підвищення культури кадрів управління, поліпшення ідейно - виховної роботи, демократизація управління економічних, соціальне - психологічних адміністративних та ідеологічних методів, гласність тощо. Підвищенню комфортності соціальне - психологічного клімату сприяє авторитет кадрів управління. Авторитет - це загально визнане значення особи, яке ґрунтується на глибоких знаннях, великому позитивному досвіді, широкому науковому і політичному світогляді, високих моральних якостях. Авторитет кадрів управління формується ідейно - політичним і діловими якостями: ідейна переконаність, ідейна зрілість, володіння мистецтвом критики і самокритики, принциповість і відповідальність, почуття нового, науковий підхід до роботи, діловитість тощо, а також особистими якостями: чесність, гуманізм, скромність, повага членів колективу тощо. При цьому керівники і спеціалісти повинні постійно вдосконалювати свої знання і виховувати себе. Авторитетний керівник - це еталон для підлеглих, вони беруть з нього приклад у роботі, поведінці вдома і в особистому житті і ін. На сучасному етапі господарювання, коли вдосконалюється ринкова економіка, створюються самостійні та внутрішньогосподарські кооперативи, орендні колективи, поширюється підприємництво, керівники різних рівнів, фермери менеджери повинні постійно турбуватися про свій авторитет, знати його рівень, своєчасно виявляти причини його знищення і коригувати стиль діяльності. Для цього на основі самотестування і з урахуванням узагальненої думки доцільно періодично визначити рівень свого авторитету. Кожний курівник це може зробити сам, відповівши на питання для самотестування і відповідно прийнятої методики визначити рівень свого авторитету в балах. Для успішного функціонування підприємства і підприємництва важлива якість керівника - лідерство. У сучасній теорії лідерства визначено недостатньо. Керівник колективу як правило є його лідером. За сучасних умов обов'язкова вимога до керівника: він повинен бути підприємцем. Розглядаючи лідерство, як компонент підприємництва, можна сказати, що воно спрямоване виключно на людей, а також на соціальні взаємовідносини. Цей момент є важливою частиною у справі підприємництва, але можна вважати, що лідерство - це вся діяльність підприємця (керівника). Лідерство у своїй основі спираються на майстерність, майстерність розуміється як уміння перетворювати знання в діло. Лідер поєднує в собі три компонента майстерності: 1) технічна майстерність; 2) соціальна майстерність; 3) стратегічна майстерність. Технічна майстерність включає в себе володіння знаннями і здібностями в рамках однієї спеціальності, що дають можливість перетворити їх у конкретну справу. Необхідні хороші знання технічних проблем сфери, в якій спеціалізується підприємець. Соціальна майстерність передбачає здатність лідера успішно керувати, направляти і стимулювати людей, а також здійснювати з ними постійні контакти. Встановлення відносин співробітництва зі створенням клімату підтримки і надійності є важливим фактором для лідерства. Стратегічна майстерність на третьому місці, а за суттю їй належить примат функції лідера. Ця майстерність спонукає бачити взаємозалежність підприємства і середовища, в якому воно існує. Стратегічна майстерність ключовий фактор успіху не тільки лідерства, а й підприємництва в цілому. До першочергових завдань, які виконує лідер належать: 1) співробітництво з людьми і соціальні взаємовідносини; 2) вплив на поведінку інших; 3) сприймання цього впливу з боку тих, на кого воно спрямоване; 4) мотивація людей як ключова концепція лідерства; 5) здатність надихати. Отже, лідери - це мобілізатори, які активізують окремих (людей) осіб, даючи приклад поведінки іншим. Лідер, з одного боку, символ групи (колективу), а з іншого - громовідвід для критики зовні. Сутність лідерства у сучасній теорії визначена недостатньо. 3.Планування соціального розвитку колективу підприємства. Робота працівника колективу ефективна тоді, коли задовольняються його інтереси у соціальному аспекті, тому багато зусиль і коштів спрямовується на соціальну перебудову села. Основні завдання планування соціального розвитку колективів такі: 1. максимальне використання соціальних факторів у підвищенні ефективності виробництва; 2. планомірне формування соціальне - зрілого трудового колективу; 3. виховання творчих працівників на основі механізації, електрифікації та автоматизації виробничих процесів, впровадження інтенсивних технологій; 4. удосконалення соціальної структури колективу; 5. поліпшення умов праці і відпочинку, естетизації виробництва; 6. підвищення згуртованості, психологічної дієздатності колективу і соціальне - психологічного статусу кожного його члена. План економічного і соціального розвитку господарства складається з п'яти розділів: 1) потреба і забезпеченість кадрами; 2) підготовка і підвищення кваліфікації кадрів; 3) поліпшення умов праці; 4) розвиток соціальної інфраструктури; 5) розвиток особистого підсобного господарства. Кожний первинний колектив має свій «Соціальний паспорт», в якому відображають тільки основні показники соціального розвитку. Перед розробкою плану створюють комісію у складі керівника господарства, представників громадських організацій, спеціалістів, передових робітників. Вихідними даними є матеріали первинної звітності, особові справи працівників, документи різних відділів і служб господарства, громадських організацій. Комісія також організовує соціологічні дослідження за допомогою опитувань, і ін. Поряд із соціологічними дослідженнями здійснюють психодіагностику для формування колективів бригад і ферм за допомогою психологічного аналізу, анкетування, тестування, психологічного експерименту і спостережень. Для того, щоб правильно розробити план, частіше всього використовують анкетування. У процесі анкетування і опитування визначають думку працівників із таких питань: 1) якість робот громадських організацій щодо виховання і соціальної активності працівників; 2) вплив механізації та автоматизації на підвищення творчої активності працівників та їхньої кваліфікації; 3) соціальне - психологічної взаємовідносини у колективі, додержання службового етикету тощо; 4) задоволення працівників умовами праці, змістом роботи, розвитком фізичної культури і спорту, формами матеріального і морального стимулювання; 5) організація роботи з кадрами (підготовка, розстановка кадрів, форми атестації, виборів, проведення конкурсів на заміщення вакантних посад тощо). У плані соціального розвитку передбачують поліпшення роботи з кадрами, розробляють форми вдосконалення їх соціальне - кваліфікаційної структури і ін. У плані приділяється увага раціоналізації соціального управління виробництвом, організації та умовами праці, скороченню численності робітників, зайнятих важкою фізичною працею, ліквідації об'єктів з шкідливими умовами праці і ін. Передбачуються також заходи поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці, атестації виробництва, ліквідації травматизму, різних захворювань. Крім того у плані соціального розвитку колективу передбачено програму підвищення соціальної активності працівників, їх доброту, поліпшення житлових і культурно - побутових умов праці та благоустрою населених пунктів, культурно - масової і спортивне - оздоровчої роботи. Планова організація соціального розвитку колективу дає змогу цілеспрямовано поліпшувати умови його життя і праці, а також сприяє вдосконаленню працівниківякособистостей. 4.Поняття і суть стилю управління керівника. Стиль керівника - сукупність методів, прийомів і способів здійснення управлінської діяльності, форм взаємовідносин і особистої поведінки. Стиль керівника пов'язаний з методами управління. Якщо методи управління більш стійкі та ідентичні в реалізації різними керівниками, то стиль керівництва зумовлюється індивідуальними особливостями людини. У кожного управлінського працівника свій стиль керівництва, але не зважаючи на це, він має ознаки, характерні для загального стилю керівника. Загальний стиль керівника певною мірою формується через вимоги до кадрів управління (наукою і практикою). Реалізація загального стилю керівника окремими керівниками, з урахуванням знань, досвіду, вмінь характеризує індивідуальний стиль керівництва. Він зумовлений в значній мірі також психологічним типом керівника. Розрізняють авторитарний (автократичний, директивний), демократичний (колегіальний) і ліберальний (пасивний) типи. Автори гарний психологічний тип керівника характеризується надмірною децентралізацією влади, посиленого прихильністю до єдиноначальності, самовладдям. Автократ, не довіряючи підлеглим, часто виконує роботу за них, намагаються самостійно розв'язувати не тільки важливі, а й незначні, другорядні питання. Такий керівник не терпить критики, не визнає своїх помилок, догматичний, це враховує думок інших працівників, наполягає на прийняті рішень, визначених ним заздалегідь, працює багато, того ж вимагає і від підлеглих, не поважаючи їх. Демократичний психологічний тип. Тип керівника передбачає колегіальне розв'язання більшості проблем. Демократ прислухається до думки підлеглих, надає їм самостійність у розв'язанні завдань, визначених у посадових інструкціях, залучає підлеглих до розроблення стратегій господарювання цільових програм. При цьому рішення приймає колектив і він з ентузіазмом виконує їх. Такий керівник вирішує або підготовляє для обговорення перспективні, багатоцільові, складні та інші проблеми, які є прерогативою саме керівника. Для ліберального психічного типу керівника характерні: безініціативність, постійне очікування вказівок зверху (які він наполегливо виконує), відсутність ризику, небажання брати на себе відповідальність за рішення та їх наслідки, особливо якщо вони негативні. Такий керівник не втручається у справи підлеглих, не виявляє особистої активності, виступає в основному у ролі посередника у взаємовідносинах з іншими працівниками, від дуже обережливий у своїх діях, легко піддається впливу колективу, може без серйозних підстав скасувати раніше прийняте рішення. Зазначені вище ознаки психологічних типів керівників і спеціалістів підприємств і організацій є особливостями психології особистості, проте не можуть бути визначальними хоч вони і впливають на стиль і характер їх діяльності. Керівники всіх рівнів повинні виховувати і вдосконалювати свій характер, волю і інші психологічні якості особистості і реалізувати науковий стиль, в якому при потребі є елементи авторитарності, демократизму і лібералізму. Зразком господарювання, управління в діяльності є стиль керівника, який ґрунтується на використанні досягнень науки у галузях економіки, управління, організації, психології, філософії, соціології тощо. Це стиль творчий, він ґрунтується на науковому підході до справи, використанні економічних законів, закономірностей та принципів, досягнень науки і практики, матеріальних і духовних цінностей. Такий стиль передбачає єдність теорії і практики, слова і діла, цілісність у створенні громадських, економічних і організаційних формувань. 5.Професійно - організаторські риси стилю керівника. Ділові якості керівників і спеціалістів при реалізації їх у процесі управлінської діяльності становлять професійно - організаторські риси керівника. Це вміння організовувати роботу апарату управління, діловитість і принциповість, науковий підхід до справи, підприємливість, уміння здійснювати організаційно розпорядчу роботу, дисциплінованість, уміння контролювати роботу підлеглих. Керівники всіх рівнів зобов'язані чітко визначати мету діяльності апарату управління та організовувати його на її виконання. Для ефективного управляння колективом важливо створювати раціональні форми організацій і оплати праці, здійснювати розстановку кадрів: розробити ефективно застосовувати раціональні форми активізації виконання робіт. Кожний працівник повинен знати свої обов'язки і права і ретельно їх виконувати. Відповідальність керівника має бути персональною і контрольованою. Вміння управляти колективом цехів і відділків, проявляється в уважному ставленні до спеціалістів, бригадирів, завідуючих фермами, в оцінці їхніх знань і особливо помилок, які можуть бути у кожної творчої людини. Науковий підхід до розв'язання соціальне - економічних проблем є складовою частиною ефективного господарювання. Це означає постійне вивчання досягнень науки і передового досвіду, впровадження його в господарстві, у відділку, цеху, бригаді, фермі. Діловитість і підприємливість - характерні риси сучасного керівника (спеціаліста) підприємства і внутрішньогосподарського підрозділу. Діловий і підприємливий керівник (спеціаліст) виявляє творчий підхід до справи, постійно вишукує ефективні форми, методи і прийоми роботи, доводить справу до кінця. Він характеризується розумним ризиком, єдністю слова і діла, високою майстерністю і моральністю економічних рішень. Дисциплінованість - основа планового, наукового, ефективного і організованого управління. Вона повинна бути властива всім кадрам управління і виробничникам. Дисципліна - поняття багатоаспектне. Воно включає трудову (додержання ритмів праці і відпочинку, своєчасний початок і закінчення роботи, дотримання встановлених перерв і ін.) виробничу (додержання технології, ретельне використання техніки, виконання робіт відповідно до технологічних карт тощо.), організаційну (додержання організації виробничих процесів, організаційних нормативів, процедур, проектів тощо.) дисципліни, а також дисципліну і авторитет слова, зобов'язань та рекомендації і та ін. Керівники і спеціалісти підприємств і організацій повинні виховувати дисципліну у своїх підлеглих. При цьому вони мають бути еталоном норм, стандартів і правил дисцип Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом... Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот... Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право... ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между... Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|