Вітчизняний і зарубіжний досвід удосконалення управління

1. Сучасні концепції управління в зарубіжних країнах.

1.1 Сільськогосподарська кооперація в країнах ЄС.

1.3 Орловська модель управління регіональним АПК

2. Вітчизняний досвід удосконалення управління.

1.1. Сільськогосподарська кооперація в країнах ЄС.

Нині в сільському господарстві кооперативні форми діяльності є характерною рисою для більшості європейських держав. Згідно з наявними офіційними оцінками в світі є приблизно 1 мільйон кооперативних організаційних структур з їх понад 120 видамита різновидами. В них працює майже 600 мільйонів працівників.

Найвищі економічніпоказники в сфері кооперативної діяльності в країнах Європейського Союзу (ЄС) належатьс.-г. кооперативам, які створюють фермери з метою поліпшення виробничого обслуговування їх діяльності, а також для організації спільного виробництва. Тут на фермерські кооперативі припадає більше половини загального обороту кооперативного сектора економіки і близько 15 % самостійних членів усіх кооперативних формувань. У країнах Північної Європи -Швеції, Норвегії, Фінляндії, Данії кооперативи об'єднують майже всіх фермерів. Кооперативи надають фермерським господарствам різносторонню допомогу: фінансують їх виробничу діяльність, надають постачальницьке - збутові послуги, сприяють впровадженню у виробництво досягнень науки і передового досвіду.

У Фінляндії, Швеції, Норвегії, Данії сільськогосподарські кооперативи тісно співробітничають з суспільне - політичними системами і державними структурами й відіграють значну роль у формуванні та реалізації державної аграрної політики. Представники уряду і сільськогосподарських кооперативних організацій спільно беруть участь у визначенні цін на сільськогосподарську продукцію, субсидування дрібних господарств, встановленні розмірів бюджетних асигнувань на підтримку певних галузей або в цілому фермерського господарства.

При створенні і діяльності кооперативів у країнах ЄС чітко дотримуються насамперед таких принципів: добровільність вступу до кооперативу і вільний вихід з його складу, прагнення до безприбуткової діяльності, пріоритетність членів кооперативу у надані послуги, виконанні робіт підпорядкування діяльності кооперативу інтересам його членів, демократичне управління та здійснення контролю.

Отже, з вищеназваних принципів випливає, що сільськогосподарські кооперативи - це добровільні формування фермерських господарств, які дотримуються пропорційності в реальній участі фермерів у кооперативній господарській діяльності.

Особливостями фермерських кооперативів стосовно їх соціальне - економічної сутності є те, що вони створюються лише фермерами, обмеженість нагромадження доходів при забезпеченні низького рівня рентабельності, результати діяльності є власністю тільки його членів. Розподіл прибутків і покриття збитків між членами кооперативу здійснюється пропорційно їх участі у спільній господарській діяльності.

Діяльність кооперативів е успішною завдяки державній підтримці, а також тому, що вони вдало координують інтереси великого дрібного та фермерського господарств. В країнах ЄС нині характерним є процес укрупнення фермерських господарств. На сьогоднішній день сільськогосподарські кооперативи є масовою організаційною структурою товаровиробників.

При заснуванні сільськогосподарських кооперативних формувань характерною рисою для всіх країн ЄС є чітке дотримання відповідності видів діяльності фермера створюваного кооперативу. Здебільшого встановлюється мінімальна кількість фермерів для створення кооперативу - в середньому від 5 до 9 чоловік.

Існує правило, за яким фермер не може бути одночасно членом кількох однопрофільних кооперативів, до того ж, якщо вони створені в одному районі. Це характерно для Бельгії, Нідерландів, ФРН, Фінляндії та інших країн. Обов'язковою умовою вступу фермера в кооператив є плата у визначеному розмірі внесків, що здійснюється у вигляді паю. У більшості країн ЄС відповідальність фермерів-членів за діяльність кооперативу знаходиться у прямій залежності від розмірів їх паїв. Всі відносини кооперативів з фермерами-учасниками ґрунтуються на контрактній основі.

В європейських країнах встановлені певні мінімальні строки перебування фермерів у кооперативах. В окремих країнах цей термін встановлений на період не менше двох років, а в багатьох випадках він значно довший. Фермер не може вийти з кооперативу раніше встановленого офіційного строку і це положення дотримується в більшості країн ЄС. В разі виходу фермера з кооперативу достроково визначається розмір його матеріального відшкодування кооперативу. Внески паїв залишаються власністю фермерів протягом їх членства в кооперативів

В сільськогосподарських кооперативах країн ЄС визначений порядок відрахування прибутку до встановленихфондів і його розподілу між фермерами-членами кооперативних формувань. Кооперативи дотримуються положення обмеженого відрахування коштів з прибутку на вкладений капітал членами кооперативних організацій. Так, у Швеції встановлено законодавчим актом обмеження відрахування в розмірі 15%, Бельгії-8%. Вищезазначені суми відрахувань не обкладаються податком. Слід зауважити, що в країнах ЄС у сільськогосподарських кооперативах розподіл коштів, належних фермерам, здійснюється за таким принципом: відповідно до участі кожного фермера в діяльності кооперативу і з урахуванням розміру паю.

Основним завданням державного регулювання в країнах ЄС є забезпечення належного рівня накопичення капіталу й отримання доходів у фермерських господарствах чи сільськогосподарських виробників будь-якої іншої форми власності. Це є передумовою безперервності процесу розширеного відтворення в сільськогосподарському виробництві.

Механізм державної підтримки фермерів і відповідного забезпечення умов для розширеного відтворення діє в різних формах, проте найпоширенішими засобами та важелями впливу на нормальне функціонування сільськогосподарських виробників є такі: пільги по оподаткуванню, надання банківських кредитів під низький процент, дотації, субсидії, регулювання цін.

У країнах Європейського Союзу сільськогосподарські кооперативи - поширений і ефективний засіб залучення товаровиробників до великомасштабного агробізнесу, який дає їм можливість отримувати прибуток не тільки від сільського господарства, а й від інших стадій подальшого руху створеної ними продукції, використовувати професійний менеджмент, забезпечувати належну конкурентоспроможність у ринковому середовищі. Фактично кооперація є формою економічного захисту сільськогосподарських товаровиробників за умов ринкової економічної системи, її важливим і необхідним елементом. Слід зазначити, що сільськогосподарські кооперативи в країнах ЄС - це підприємства інтегральної інтеграції, і вони практично не існують безпосередньо у сфері сільськогосподарського виробництва (за винятком Східної Німеччини).; Тип кооперації сільськогосподарських товаровиробників ЄС (який в Україні називають обслуговуючим) являє собою фундаментальну основу формування високоінтегрованих і конкурентноспроможних структур агробізнесу.

Практично в усіх країнах ЄС простежуються три головні рівні організаційної ієрархії кооперативних організацій: місцевий, регіональний і національний. В західноєвропейському регіоні набуває всебільшого поширення міжнародна кооперація. Наприклад, деякі бельгійські кооперативи постачають молоко на переробні підприємства Франції і Німеччини. Водночас фермери Бельгії та Люксембургу є членами німецьких молочанських кооперативів. Кооперативи Нідерландів, Швеції, Фінляндії і Данії розширюють свою присутність на німецькому ринку шляхом відкриття дочірніх компаній. Шведський молочанський кооператив "Агіа" має свої представництва в 16 країнах світу. Деякі плодоовочеві маркетингові кооперативи з Великобританії мають своїх членів в Іспанії, а австрійські кооперативні об'єднання - в Угорщині, Чехії і Словакії.

Кооперативна форма агробізнесу поширена серед західноєвропейських виробників іншої тваринницької продукції - птиць, яєць, вовни, а також у розведенні тварин.

Серед фермерів - тваринників також набула поширення така форма кооперації, як торгівля тваринами через кооперативні аукціони. Її значення постійно зростає, особливо в Бельгії, Нідерландах та Великобританії. Аукціони являють собою високоорганізовану форму ринкової діяльності.

Кооперація в організації аукціонів набула поширення також серед тих, хто вирощує овочі, фрукти та квіти. Наприклад, на кооперативних аукціонах у Нідерландах реалізується 80% овочів, 70% фруктів, 90% квітів, що надходять на ринок країни.

У Західній Європі розвинуту мережу збуту і переробки своєї продукції мають і виробники зерна, хоча розміри європейських кооперативів у цій сфері значно менші, ніж у США і Канаді. Найбільшого поширення в Західній Європі кооперація виробників зерна й олійних культур на була у Франції, де існує 260 зернових кооперативів (7% від їх загальної кількості), які об'єднують 550тис. виробників зерна (76% усіх кооперативів країни), використовують 26тис. найманих працівників і забезпечують 20% товарообороту усіх сільськогосподарських кооперативів країни.

Серед європейських кооперативів поширене комбінування функцій зернового маркетингу і матеріально-технічногопостачання. Характерним у даному відношенні є досвід Швеції. На національному рівні тут існує об'єднання кооперативів, до якого входять 11 регіональних кооперативів, що об'єднують 75 тис. фермерів (80% від їх загальної кількості). Через цю кооперативну систему фермери мають можливість зберігання, переробки і збуту (в тому числі на міжнародних ринках) зерна, насіння олійних культур і картоплі. Крім того, кооперативи об'єднання забезпечують своїх клієнтів - власників необхідними засобами виробництва (технікою, запасними частинами, елітним насінням, кормами, добривами, засобами захисту рослин тощо), ремонтують їх техніку та устаткування, надають консультації з технологічних питань і менеджменту, виконують дослідження з розробки біотехнологій, ресурсозбереження і екологічної безпеки. Об'єднання має розгалужену систему магазинів і складів по всій країні, а також власні дочірні борошномельні підприємства, комбікормові заводи, пекарні, збутові компанії та компанії - імпортери сільськогосподарської техніки.

Кооперативна форма організації матеріально-технічного постачання розвинута в країнах Західної Європи, таких як Німеччина, Великобританія, Данія, Франція, Нідерланди, Ірландія, Австрія, Фінляндія, Люксембург. Однак у більшості країн, як і в прикладі з Швецією, спостерігається тенденція до формування багатопрофільності постачальницьких кооперативів, що відбувається завдяки поєднанню функцій постачання, маркетингу і сервісу.

На особливу увагу організація постачальницької діяльності кооперації заслуговує у Німеччині.

Глибока інтеграція кредитної і сільськогосподарської кооперації залишається найголовнішою характеристикою кооперативного руху в сільському господарстві Німеччини й зараз. Понад 700 місцевих кооперативних банків поєднують своє основне призначення з матеріально-технічним постачанням і маркетингом сільськогосподарської продукції. Їх послугами користується близько 2,5 млн. членів -клієнтів, що становить 75% від загальної кількості усіх кооперативів країни.

На місцевому рівні банкам належить мережа роздрібної торгівлі засобами виробництва і складського господарства. Усі місцеві банки працюють у тісній єдності з регіональними оптовими кооперативними об'єднаннями та головним підприємством постачальницьких і маркетингових кооперативів Німеччини у м. Франкфурт-на-Майні, який утворено регіональними кооперативними об'єднаннями і збутової мережі на національному рівні, представництва на міжнародних ринках і ведення зовнішньоекономічної діяльності, а також для укладання контрактів з промисловими компаніями на поставку засобів виробництва для кооперативного сектора.

Отже, становлення багатофункціональної кооперації є логічним і перспективним напрямом розвитку кооперативного агробізнесу в Західній Європі. Така модель кооперації - адекватна інтенсивному типу сільського господарства цього регіону і виправдана з точки зору перманентної концентрації капіталу кооперативів.

Кооперативи Західної Європи знаходяться під впливом інтеграційних процесів, що відбуваються в європейських країнах, які охоплюють економічні, соціальні і юридичні аспекти подальшого розвитку сільськогосподарської кооперації. Проблеми, що при цьому виникають головним чином стосуються створення рівних конкурентних умов для роботи кооперативів країн, які інтегруються. Прагнучи до економічної стабільності, забезпечення конкурентоспроможності і міжнародної кооперації, кооперативи деяких країн вдаються до лібералізації певних принципів своєї діяльності, що знаходить конкретний прояв у зростанні обсягів бізнесу з клієнтами - нечленами кооперативу, застосуванні пропорційного голосування, акціонуванні кооперативів і продажу їх акцій на відкритому фондовому ринку. Поряд з цим західноєвропейські кооперативи, як правило, відстоюють свої соціальні цінності та зберігають членський контроль за роботою своїх підприємств.

На розвиток с.-г. в Японії великий вплив має державна аграрна політика.

Маючи обмежені земельні ресурси для розвитку с.-г. виробництва і будучи однією із найкрупніших імпортерів агро - продовольчої продукції, Японія проводить широкий комплекс заходів по підприємці вітчизняного аграрного сектору, зокрема, встановлюючи високі імпортні квоти, тарифи, податки на імпорт. Тим самим створюються сприятливі умови не тільки для великих і середніх, а і малих господарств, які мають високу собівартість продукції. Вільно ввозитися в Японію можуть лише олійні і фуражне зерно. Більшість торгівельних операцій контролюють державні компанії. Продовольче агентство (за ним ринок вітчизняного зерна, рису, пшениці, ячменя); Корпорація цін на цукор і шовк, яка закуповує весь цукор - сирець імпорту і продає його безпосередньо цукровим заводам або торгівельним компаніям, пов'язаним з переробниками.

Японське сільське господарство і продовольчий ринок в цілому є одним із найбільш субсидуємих у світі. Державна програма по субсидіям с.-г. виробників здійснюється через Міністерство сільського і лісного господарства та риболовства.

Затрати на функціонування аграрного сектора в Японії в 1992 - 1994рр. становили 2,1% вартості валового внутрішнього продукту, в розрахунку на душу населення цей показник склав 673долл., за рік (в ЄС 322долл., в СІЛА - 362долл.)

В області с.-г. функції різних державних органів розмежовані. Уряд визначає аграрну політику в масштабах всієї держави, приймає міри по регулюванні цін і їх стабілізації, встановлює дотації с.-г. виробникам, здійснює загальне керівництво с.-г. через його органи і організації.

Губернаторства займаються розробкою аграрної політики в своєму регіоні. Префектури в межах компетенції проводять в життя дотаційну систему, турбуються про умови с.-г. виробництва і розповсюдження передової технології серед фермерів.

Місцева адміністрація, наряду з адаптацією заходів аграрної політики до місцевих умов і доведенням дотації, займаються розвитком і підтримкою сільської інфраструктури - дорогами, водопроводами і ін., слідкують за станом пасовищ, які знаходяться в її розпорядженні і т.д.

Державне керівництво с.-г. на різних рівнях: урядовому, префектурному, місцевої адміністрації здійснюються відповідно через всеяпонські федерації, префектурні федерації, а також регіональні і районні с.-г. кооперативні об'єднання. В галузі сільського господарства діють як офіційні органи і організації (Комітет с.-г., кооперації по розробці і покращанню фундаментальних умов с.-г. виробництва) так і добровільні товариства, організації і приватні установи, наприклад, кооперативи по сумісному використанню с.-г. техніки і споруджень. Добре поставлена в Японії науково - дослідна робота в с.-г. Є широка сітка державних с.-г. університетів і науково - дослідних інститутів, метеорологічних станцій, дослідних с.-г. станцій, статистичних бюро, досліджуючи процеси, які відбуваються в аграрному секторі. Своїми дослідними станціями і центрами генетичних матеріалів володіють префектури. Місцева адміністрація має в своєму розпорядженні центри с.-г. технології. Крім державної науково - дослідної служби є приватні науково - дослідні установи (інститути) с.-г. при с.-г. кооперативах і приватних підприємствах.

Система кооперативів під державним наглядом в значній мірі контролює виробництво і розподіл державних субсидій.

Кооперативна система Японії має дуже розвернуту структуру. Всеяпонська федерація с.-г. кооперативів в області взаємної допомоги і Всеяпонська федерація с.-г. кооперативів по охороні здоров'я. Відповідні організації і органи є і на рівні окремих префектур (в Японії 47 префектур).

Кооперативне будівництво в с.-г. можна продемонструвати на прикладі с.-г. Хоккайдо, острова, який має особливе значення для продовольчого забезпечення країни.

Доля Хоккайдо у виробництві пшениці складає майже60%, кортоплі-70%, молоко-39%, м'яса ВРХ- 12%.

На початку дев'яностих років урожайність на острові була: рису -50, пшениці - 39, картоплі 420, цукрових буряків - 472, сої - 22, кормових трав -358у.га. Середні річні надої молока на корову досягай 7563кг.

В префектурі Хоккайдо діє федерація с.-г. кооперативів. На рівні районів функціонують регіональні кооперативи, які об'єднують низові кооперативи, діючі в сільській місцевості. Це збір і реалізація продукції, закупівля і продаж виробничих матеріалів і предметів споживання, будівництво і управління підприємствами по переробці і реалізації с.-г. продукції, банківські і страхові операції - приймання заощадженьі видача суди, страхування життя і майна, страхування лікувальним і курортним обслуговуванням. Кооператив організовує консультацію по питанням ведення сільського господарства і обслуговування техніки, складає плани по с.-г. виробництву.

Всі фермерські господарства Японії є членами с.-г. кооперативів, організованих в кожному районі. Сільськогосподарський кооператив займається складанням місцевого плану розвитку с.-г. (сезонного плану вирощування с.-г. культур в даному районі) і проведення робіт. Кооператив управляє і складанням плану с.-г. виробництва в окремих господарствах. План носить рекомендаційний характер.

Плануванням с.-г. виробництва в кооперативі займається спеціальний головний відділ по управлінню веденням с.-г. Цей відділ займається також подачею замовлень на дотаційні роботи по розвитку с.-г., організацією освоєння с.-г. угідь і меліорацією за домовленням з Корпорацією по розробці і створенню фундаментальних умов розвитку, забезпеченням цих робіт необхідними матеріалами. В його задачі входять також інформації про агрометеорологічні умови, с.-г. техніку, хвороби і шкідників, оптові ринкові ціни на продукти с.-г., проведення семінарів, курсів, виставок і т.д., розробка с.-г., технології і навчання способам господарювання (в це поняття входить консультування з питань ведення с.-г., організація різних навчальних курсів, передача інформації, розповсюдження передової технології разом з дослідними станціями і станціями розповсюдження с.-г., технології. Він же організовує сумісне використання фермерами техніки і споруджень, очолює їх сумісну роботу по захисту рослин, створює і підтримує центр вирощування розсади, будує споруди для зберігання, сортування і переробки продукції, сприяє зміні фермерів і їх працівників в періоди відпусток, хвороба і т.д.

Виробничий відділ кооперативу організовує сумісну реалізацію с.-г. продукції, управляє центром розсади, перевіряє якість продукції, штучне запліднення, утримання ветлікарень і ін.

Відділ закупівлі організовує сумісну закупівлю для фермерів виробничих матеріалів -кормів, добрив, ядохімікатів, тари, запчастин, с.-г. техніки, насіння, тварин і т.д. Він же управляє магазинами виробничих матеріалів кооперативу, ремонтними заводами с.-г., техніки і автомобілів, станціями заправки, складами ПМН, транспортними засобами.

Відділ реалізації здійснює закупівлю і продаж побутових товарів - продуктів харчування, одягу, взуття, приборів і машин, рідкого газу і т.д., управляє магазинами побутового обслуговування, лікарнями і здравницями.

Кредитний відділ (відділ взаємодопомоги) надає суди для ведення с.-г. і інших послуг, сприяє одержанню державних субсидій і видачі коштів для покриття боргів виручкою від реалізації продукції, веде рахунки членів кооперативу, приймає вклади, здійснює страхування життя і майна, видає пенсії, страхує ВРХ і с.-г. продукцію.

Про те, яка структура і в чому полягає діяльність кооперативної системи, можна судити по Федерації с.-г. кооперативів «Хокурен», яка заснована в 1919 році і тратив острова Хоккайдо.

Її основне призначення - збір, переробка і реалізація с.-г. продукції, закупка необхідних товарів для фермерів, розробка нових с.-г. технологій, їх впровадження і розповсюдження. Федерація «Хокурен» повертає членам кооперативів одержаний прибуток і забезпечує споживачів Японії високоякісними продуктами.

Федерація має більше двох десятків філіалів, відділень, представництв, а також близько сотні заводів і інших підприємств, організацій, установ.

Відділення «Хокурена» є в усіх адміністративних районах Хоккайдо. Капітал федерації сягає майже 180млн. Кількість найнятих співробітників більше 2,5 тис. чоловік.

Основні функції центрального апарату федерації: складення плану, ведення рахунків, підготовка кадрів і контроль за ними, розробка нових операцій, установка і вдосконалення системи с.-г. інформації, рекламна діяльність, консультації по веденню сільського господарства, фінансовий контроль, рахункові операції, управління службою транспорту.

Хокурен включає ряд центрів: Центр виробництва і реалізації перероблених продуктів; Центр виробництва і реалізації продукції тваринництва; Центр виробничих матеріалів, який проводить закупку і реалізацію добрив, хімікатів, с.-г. техніки, палива, машин, здійснює проектування споруд для виробництва, зберігання, переробки і реалізації продукції; Центр побутових товарів управляє магазинами при с.-г. кооперативах і рисоочисними заводами; центр маркетингу органічно пов'язує діяльність всіх відділів з питань виробництва, переробки і реалізації відповідних товарів. Такий зв'язок всіх відділів через Центр сприяє підвищенню ефективності господарської діяльності, скороченню паралелізму в роботі.

В систему Хокурен входять також НДІСГ з дослідним господарством площею більше 20га,а також біотехнологічний НІДЕ. В їх задачі входять вивчення технології виробництва с.-г. культур, захисту їх від шкідників і хвороб, виведення нових сортів, розробка технології покращання якості продукції, перевірка, аналіз Хокурен, доля якого у виробництві цукрових буряків в Японії сягає майже 100%, має в своєму розпорядженні цукрозаводи і насіннєві підприємства, які постачають фермерів насінням, управляють розведенням буряківництва, виробництвом і реалізацією цукру з буряків.

Що стосується молочного тваринництва, то федерація охоплює все виробництво в цій галузі від приготування компостів, розподілу насіння кормових трав, покращання порід корів, приготування комбікормів до переробки і реалізації молока молокозаводам і споживачам. Маючи підприємства харчової промисловості Хокурен постачає значну частину загальної кількості переробленої продукції ресторанам, їдальням і готелям.

Підприємства Федерації виробляють більше тисячі різних видів харчової продукції. Федерація регулярно випускає бюлетень «Хокурен». З 1990р. Працюють курси вдосконалення для робітників Хокурена. Федерація в 1989р. Закінчила оснащення всіх кооперативів комп'ютерами для передачі і приймання с.-г. інформації.

У складі Федерації 13 переробних і 5 рисоочисних заводів, 8 центрів по насінництву рису, З плодової овочеві бази, 9 центрів по розподілу побутових продуктів, 5 складів с.-г. продукції, центр технічного обслуговування, 6 паливо заправних станцій, а також продуктові і квіткові магазини, ресторани для фермерів і т.д. Хокурен має 28 дочірніх компаній, при 227 с.-г. кооперативах (83%) 472 магазина які продають товари щоденного попиту. В опорних пунктах всіх районів Хоккайдо функціонують центри товарообігу і свіжих продуктів харчування. Члени кооперативів Хокурен забезпечуються свіжомороженими харчовими продуктами, одягом і взуттям, крім стаціонарних магазинів також через систему лавок - вагончиків. В головному місті Хокадо - Сапоро відкритий крупний магазин з реалізації широкого асортименту виробів інтер'єру. Хокурен, на думку його керівництва, в спромозі суттєво розширити виробничу і обслуговуючу діяльність.

1.3. Орловська модель управління регіональним АПК.

В Орловській області Російської Федерації розробляється єдина система державного і господарського управління АПК на основі розвитку інтеграційних процесів, створення агрокомбінатів і агрофірм. Нині на обласному рівні працюють крупні господарські організації - ВАТ: АПК «Орловська Нива», «Орловський агрокомбінат», «Орловщина», і ряд інших структур.

Обласна адміністрація під гарантії бюджету виділяє їм на умовах повернення матеріально-технічні, фінансові і кредитні ресурси. Це дозволяє державним органам реально виливати на економічні процеси в АПК. ВАТ АПК «Орловська Нива» є холдінговою компанією з товарообігом 1,3 млд. руб. і загальною чисельністю працюючих 6,3.тис. чоловік. В її структурі, крім управлінської компанії входять філії: фонд «Слов'янські корні», «Нива - торг» і «Нива -сервіс»; 32 дочірніх підприємств сільського господарства, переробки і торгівлі, в яких акціонерне товариство має контрольний пакет акцій (14 агрофірм, 7 великих переробних і 4 обслуговуючих підприємства, 7 магазинів).

1) організація виробництва і заготівлі зерна, цукру, м'яса, молока і іншої продукції в колективних с. г. підприємствах, фермерських і особистих господарствах на взаємовигідній основі;

2) підтримка с. г. товаровиробників різних форм власності матеріально - технічними ресурсами і грошовими коштами під заключні договори на постачання продукції, забезпечення торгуючих. підприємств і бюджетних організацій продуктами харчування власного виробництва;

3) підтримка індивідуального житлового будівництва на селі;

4) організація оптової і роздрібної торгівлі;

6) робота з нерухомістю і цінними паперами та ін.

Агрокомбінат в районах створює агрофірми з контрольними пакетами акцій районного комітету по управлінню майном, які передають контрольні пакети акцій агрофірми в обласний комітет, який в свою чергу, передає їх в агрокомбінат.

Такий підхід дозволяє адміністрації через агрокомбінат, де єдиним засновником є обласний комітет по управлінню майном, ефективно здійснювати державне регулювання АПК області.

1) організація виробництва, заготівлі, переробки, транспортування і реалізації с. г. продукції і харчування на основі замкнутого технологічного і фінансового циклу в інтересах всіх учасників;

2) покращання фінансового стану товаровиробників і інших учасників за рахунок об'єднання ресурсів, прискорення обігу грошових коштів і концентрації виробництва;

3) розширення ринків збуту, підвищення конкурентноздатності сировини, товарів і послуг;

Учасниками агрофірм стали підприємства с. г. переробки, агросервісу, торгівлі і ін.

По суті агрокомбінат є великою холдінговою системою, де держава використовує свій капітал для придбання контрольних пакетів акцій господарських структур області.

У відповідності з задачами, поставленими засновниками, управлінська компанія агрокомбінату виконує слідуючи функції:

1) координація виробничої діяльності господарських структур;

2.) технологічне і інженерне обслуговування виробництва;

3.) економічна, фінансова і контрольне - ревізійна діяльність;

12.) діловодство і господарське обслуговування.

Перераховані вище функції управління об'єднанні в блоки і виконуються по трьох основних напрямках: виробнича, комерційна, економічна.

Кожний напрямок очолює замісник генерального директора агрокомбінату.

Управлінська компанія здійснює свої функції по відношенню до агрофірм і підприємств агрокомбінату на основі партнерства при допомозі заключних договорів про сумісну діяльність, в яких визначені види послуг по кожній функції, терміни їх виконання, взаємні обов'язки і ін.

В своїй діяльності управлінська компанія використовує і економічні важелі. Керівництво агрокомбінату виконує генеральний директор, призначений головою обласної держадміністрації за згодою ради директорів ВАТ «Орловський агрокомбінат».

Рішення, які приймає рада директорів, втілюються в життя наказами генерального директора агрокомбінату. Для створення єдиної системи управління АПК області планується створення міжвідомчої організації - Координаційної ради АПК області.

Зарубіжний досвід удосконалення с. г. кооперації і управлінням с.-г. виробництвом свідчить Про доцільність його вивчення і застосування в реформуванні агропромислового виробництва України.

Нині в умовах переходу до ринку в АПК України приходить інтенсивний процес реформування організації виробництва і агросервісного обслуговування, який передбачає зміни і удосконалення, а також застосування нових форм і методів управління.

На заміну колишнім колгоспам і радгоспам прийшли нові організаційні формування: колективні с.-г. підприємства, акціонерні товариства, с. г. кооперативи, агрофірми, асоціації фермерських господарств, фермерські господарства, ряд інших формувань.

Наряду з цим проходить інтенсивний процес децентралізації управління.

На відміну від минулого місцеві органи влади не мають права втручатись в господарську діяльність підприємств і організацій АПК. Кожне господарство або організація одержали повну господарську самостійність.

В умовах переходу до ринкової економіки система управління виробництвом в основному буде базуватися на сучасних концепціях менеджменту -процесному системному та ситуаційному підходах.

Процесний підхід розглядає управлінняяк процес, що складається з цілого ряду взаємозалежних дій - функцій управління.

Процес управління складається з п'яти основних функцій:

- координація і контроль. Деякі автори пропонують значно більший набір функцій.

Системний підхід базується на теорії систем (система - визначена цілістю, складається із взаємозалежних елементів). Системи діляться на закриті без взаємодії з зовнішнім середовищем та відкриті із взаємодією з зовнішнім середовищем (організації). Великі складні системи складаються з ще менших підсистем.

Ситуаційний підхід передбачає залежність придатності різних методів управління від ситуації. Найефективнішим буде той метод, що відповідає даній ситуації (ситуація - конкретний набір обставин, що впливають на організацію тепер). Використовуючи ситуаційний підхід керівники (менеджери) визначають, які методи і засоби будуть найкраще сприяти досягненням цілей і завдань організації у конкретній ситуації.

Думка більшості спеціалістів в сфері управління зводиться до того, що управлінці в найближчий час матимуть справу з дуже децентралізованою системою, лічильними машинами, здатними пропонувати альтернативні рішення, розширяться можливості управляти шляхом домовленостей, а не силувати.

Майбутнє управління в с.-г. на думку спеціалістів і вчених зводиться до слідуючих прогнозів:

Успішно діючі господарства будуть представляти цілком адаптовані до ринкових умов підприємства (типу агрофірм), які самі будуть виробляти, переробляти, зберігати і реалізувати продукцію з робітниками, здатними самостійно мислити, визначати проблеми, можливості і реалізовувати їх. Кваліфікований і талановитий лідер зможе успішно вирішувати комплекс управлінських задач завтрашнього дня.

Керівники вузьких спеціальностей в майбутньому не зможуть розраховувати на успіх. Професійний авторитет буде більше впливати, ніж адміністративний наказ. Важливим буде мистецтво, домовитися, уміння справлятися з ситуаціями, які не піддаються контролю.

Конкурентноздатність агрофірми або іншого конкурента буде забезпечена в тому випадку, якщо вона матиме стратегію, яка дозволятиме домінувати у виробництві відповідних видів с.-г. продукції. Її продукція має бути дешевшою, ніж у конкурентів, більш високої якості.

Скорочення числа рівнів управління буде характерним для господарства майбутнього. Спеціалісти будуть виконувати не тільки технологічні, але і управлінські функції.

Розшириться реальна участь рядових робітників в управлінні, в зв'язку з акціонуванням і паюванням землі і майна в господарствах.

Глобалізація інформаційних мереж створить спроможність багатоваріантної переробки рішень, що буде сприяти підвищенню ефективності господарської діяльності.

Темпи поглиблення переробки і технології виробництва с. г. продукції прискорюються, що також буде сприяти підвищенню ефективності господарської діяльності і посиленню конкурентної боротьби.

В конкурентній боротьбі переможе той, хто зможе значно розширити коло виробничої і переробної с.-г. продукції і надання послуг споживачам. Значно розшириться мережа фірмових і сімейних магазинів, а також реклама продукції.

На сучасному етапі реформування АПК структуру управління слід удосконалювати за такими напрямами:

- встановлення раціональних розмірів господарств і цехів (підрозділів);

- використання програмно-цільового управління;

- створення єдиних служб і підприємств з обслуговування основноговиробництва;

- створення кооперативів і орендних колективів;

- вступ у науково - виробничі та виробничі системи.

Перспективним напрямком удосконалення територіальної, галузевої та комбінованої структур управління є створення на їх основі програмне (проблемно) - цільових матричних структур. Такі структури мають науково - виробничі організації.

Так, у дослідно - виробничому господарстві Кримської дослідної станції садівництва ефективно діє програмне - цільова матрична структура управління.

Тут створено і впроваджено кілька науково - виробничих програм:

1) вдосконалення організаційного механізму управління,

2) впровадження нової системи формування крон;

До складу творчих груп входять учені станції, спеціалісти, керівники виробничих підрозділів.

Конкретні програми для внутрішньогосподарських підрозділі

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: