Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Трипільці: пращури українців чи новий міф?





Трипільці: пращури українців чи новий міф?

Трипільська культура, або культура Кукутені (рум. Cucuteni, або культурна спільність «Кукутені-Трипілля») — археологічна культура часівенеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині (у вказаній «розширеній» назві культури присутня ще назва румунськогосела Кукутень). Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². В часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис. осіб. Країну трипільців іноді також називаютьУкраїнська Аратта.

Культура носила назву «Кукутень» за назвою села в Румунії, де були знайдені перші артефакти, пов'язані з цією культурою. В 1884 році румунський науковець Теодор Бурада під час проведення розкопок знайшов елементи глиняного посуду та теракотові фігурки неподалік села Кукутень. Після того, як вчені ознайомилися з його знахідкою, було вирішено продовжувати розкопки, які розпочалися на цьому місці навесні 1885 року.

Дослідження пам'яток, пізніше віднесених до трипільської культури, мали місце в Галичині в 70-ті роки ХІХ ст. біля с. Кишилівці, Більче-Золотета ін. Археолог Вікентій Хвойка відкрив перше трипільське поселення на території сучасної України у 1893-94 роках по вул. Кирилівській, 55 (нині вул. Фрунзе) в Києві. Хвойка презентував свої знахідки в серпні 1899 року на ХІ археологічному з'їзді в Києві. Офіційним роком відкриття Трипільської культури в Україні вважається 1893 — рік початку розкопок на вул. Кирилівській у м. Києві. В 1896—1897 роках кілька поселень з матеріалами, подібними до київських знахідок, Хвойкою, були знайдені в околицях містечка Трипілля Київського повіту (нині- село Трипілля Обухівського району Київської області. В радянських, молдавських, російських, українських та інших публікаціях для пам'яток з території України та Молдови поширена назва «Трипільська культура».



З часом стало зрозуміло, що археологічна культура Кукутень на території Румунії та культура Трипілля на території України належать до одного культурного комплексу. Зараз часто використовується назва «Кукутень-Трипілля», хоча назви «Кукутень» та «Трипілля» також можуть використовуватися. Використовується також назва «культурно-історична спільність» або «спільність» Трипілля- Кукутень (Кукутень-Трипілля).

 

Загадки скіфської культури.

З європейських культур залізного віку одна з найяскравіших і найбільш цікавих для нас — скіфська культура (VII ст. до н. е.-III ст. н. е.). Скіфська культура — це культура величезного світу кочових, напівкочових і землеробських племен, що жили на широкому просторі Євразії — в Північному Причорномор'ї, на Кубані і на Алтаї. Збереглася велика кількість скіфських могильників і городищ. Багато відомостей про скіфів залишили античні автори, особливо Геродот. Опис скіфських племен є в одному з творів Гіппократа.

Уміючи добре обробляти ґрунт, скіфи-землеробці отримували значну кількість пшениці, яка конкурувала на грецькому ринку з єгипетською. Високо цінилися скіфські коні. У свою чергу греки ввозили в Скіфію вино, кераміку, ювелірні вироби. Торгівля йшла через грецькі колонії: Ольвію(поблизу сучасного Миколаєва), Херсонес (Севастополь), Пантікапей (Керч) і інші.

Зі слів Геродота, у скіфів був звичай за межами свого поселення викладати великі горби з хмизу, а на їх вершину водружати меч. Такій споруді поклонялися, а потім спалювали. Скіфи зводили значних розмірів курганні насипи, іноді завершуючи їх кам'яними скульптурами. На Полтавщинідекілька десятків років ведуться розкопки так званого Більського городища, яке, на думку деяких авторитетних фахівців, є залишками столиціСкіфії — легендарного міста Гелон.

Про художні можливості скіфів можна судити по прикладному мистецтву, пам'ятки якого знайдені в похованнях: прикраси, парадна зброя, кінська упряжь, посуд. Всесвітню популярність отримала золота пектораль з кургану Товста могила на Дніпропетровщині. Головним мотивом прикраси предметів були зображення тварин взвіриному стилі: оленя, лося, ведмедя, коня, птахів, риб. Існували певні закономірності, наприклад, риба зображалася тільки на кінських налобниках. Це доводить, що зображення мали не тільки естетичне, але і магічне значення. Скіфський звіриний стиль має свої відмітні особливості, одна з яких — об'єднання реалізму з декоративними мотивами. Наприклад, на золотій прикрасі для щита з Костромського кургану на Кубані тіло оленя зображене реалістично, а роги — абсолютно неправдоподібної форми. Але композиційно виникає суцільний образ: завитки рогів, розташовані вздовж всієї спини тварини, підкреслюють його легкість і стрімкість.

Унікальні пам'ятники культури скіфського часу знайдені на Алтаї, в Пазирикських курганах. Завдяки кліматичним і геологічним особливостям вода, що потрапила до внутрішньокурганного зрубу замерзла, і таким чином збереглися вироби з дерева, шкіри, повсті, хутра, тканини. Археологи змогли навіть вивчити татуювання на тілі похованого вождя.

З появою сарматских племен скіфи були витіснені в Крим, де склалося державне утворення на чолі з царем Скилуром. Столицею став Неаполь Скіфський, що розташовувався недалеко від сучасного Сімферополя. У скіфів була самобутня техніка будівництва оборонних споруд: на глиняному розчині з необробленого каменя будувалися дві паралельні стіни, з невеликим нахилом одна до одної, а простір між ними заповнювався щебенем. Через головні ворота міста можна було попасти на велику, вимощену каменем площу. Під вимосткою знайдена велика кількість зернових ям, де, ймовірно, зберігався державний запас зерна. На іншій площі знайдено залишки великої споруди з портиками. Тут же був виявленийбарельєф з зображенням двох вершників. Передбачають, що це зображення Скилура з сином Палаком. Одна з веж була використана як царська усипальниця.

За межами міста знайдені похоронні склепи, висічені в скелі. Стіни деяких з них покриті розписом, що відтворює вигляд будинку (лінія двосхилого даху, підпори, килими на стінах). Зустрічаються зображення людей, тварин. Загинуло місто у II с. н. е., коли почастішали зіткнення з сарматами, а потім з готами.

 

Русичі та варяги

Русичі — поетична назва жителів Стародавньої Русі, варіант звичайнішого староруського етноніма «русин», або «руси», чи «русь». Термін «русич» не засвідчений у жодних інших староруських текстах.

Вперше з`являється в опублікованому в 1800 році «Слові о полку Ігоревім» термін «русич» зустрічається лише там. «Це, — пояснюють, — авторське слово, своєрідна формула високого стилю «староруського поета». Якщо не брати до уваги поетичних та публіцистичних опусів, то цей термін в якості етноніма ніколи не вживався. Цікаво, що слово «русич» не має жіночого роду, на відміну від етноніма «русин» — «русинка». Відомий французький дослідник Анрі Мазон і російський вчений Зимін, які виступають проти давньоруськості «Слова», вважаючи його стилізацією, написаною в XVIII ст. вихованцем Київської духовної академії Іваном Биковським, посилаються якраз на термін «русичі» як на аргумент неоригінальності твору. Вони посилаються на той факт, що термін «русич» не засвідчений у жодних інших староруських текстах. „Чудернацька назва «Русичі» із «Слова о полку Ігоревім», на нашу думку, походить не від Русь, а від легендарного князя Руса, що його вигадали польські літописці. Якраз оці «Русичі» є одним з доказів неавтентичності «Слова», бо легенда про князя Руса з'явилася лише в XV—XVI в.в.“.

Прискіпливий аналіз терміну «русичі» навів дослідників на думку про можливу тут помилку в написанні. Відомо, що у списку «Слові» (оригінал начебто згорів в Москві 1812 року) багато темних місць. Виникло припущення, "що в «Слові о полку Ігоревім» замість міфічного «русичі» більш коректно читати «русьци». Отже, улюблений поетами і публіцистами «русич» втрачає свою непевну роль замінника етноніма «русин».

Варяги — (від старо-північн.-герм. — væringjar, нім. — Waräger, грец. — Βάραγγοι а Βαριάγοι, стар.-слав. — Вар`яже, Вар`язі) — назва скандинавських (головним чином шведських) вояків-вікінгів[Джерело?], що плавали із Скандинавії поДніпру до Константинополя, щоб найматися до цесарської гвардії. Назва спочатку мала функцію соціоніму (означала на староскандинавському - пов'язані клятвою вояки), котрими в середньовічних джерелах[1] спочатку звали особисту гвардію візантійського імператора та князівську дружину новгородських і київських князів ІХ-ХІ ст.. Згодом слово надбало характер етноніму.

Норманська версія Варяги - у широкому тлумаченні цього терміну — нормани, мандрівники, воїни-пірати та купці з північної Європи — Скандинавії; германо-мовні племена, що населяли західне узбережжя Балтійського моря до утворення держав Данія, Швеція та Норвегія. Етнонім «варяги» вживався у Східній Європі та Візантії, в Західній Європі ці ж племена одержали назву «вікінги». У вужчому тлумаченні (що походить з візантійських джерел) варяги — це норманські воїни, що наймалися служити охоронцями до двору візантійських імператорів.

 

Перші київські князі.

Першим Київським князем вважають, що був легендарний засновник міста Кий. Дослідники розходяться в оцінках коли саме правив цей князь. Найбільш поширені дати правління Кия - 200-230 та 430-ті рр. В історичних джерелах зустрічаються й інші імена Київських князів ІІ-VІ ст.

Легенди та перекази дають такий список перших Київських князів:

§ Бож

§ Баламир

§ Балтазар

§ Донат або Дано

§ Владо

§ Кий

§ Лебедян (Славер)

§ Верен

§ Сережен

§ Гредин

§ Осилин

§ Сильномир

§ Бус

Михайло Грушевський подає наступний список історично відомих старших Київських князів:

§ Олег

§ Бравлин

§ Аскольд

§ Дир

§ Олег

§ Ігор

§ Ольга

§ Святослав

 

Українське друкарство

Велике значення для культурного життя України мав винахід друкарського верстата. Найбільшими центрами книгодрукування стали Львівська братська школа, Острозька академія та Києво-Могилянська колегія. Мали свої друкарні церкви й монастирі. При Києво-Печерській лаврі був створений великий друкарський дім.

Одним з перших українських друкарів уважають Івана Федорова (Федоровича). 1 березня 1564 року ним видано Апостол, 1565 року — Часословець. Перебуваючи в Заблудові 1569 року випустив Євангеліє, а наступного року —Псалтир. Перебрався до Львова, де 1574 року видав «Азбуку» і Апостол.Невдовзі переїхав до Острога, де 1580 року надрукував Новий Заповіт і Псалтир, а 1581 року — знамениту Острозьку Біблію.

Іван Федоров не тільки знайшов нові технічні засоби, але й здійснював редагування текстів, замінюючи малозрозумілі старослов'янські вирази українськими. Він був не лише друкарем, а й справжнім просвітником і великим подвижником української культури.

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. у різних містах України з'явилося близько 40 друкарень, зокрема у Львові, Острозі, Яворові, Києві, Почаєві, Луцьку.Львівська друкарня в 1591—1622 рр. видрукувала 13 книжок, Острозька — за 1574—1595 рр. — 18 книг, Київська — за 1615—1630 рр. — 40 книг, більшість з яких - на 500—1500 сторінок.

Київ відіграв важливу роль у поширенні книгодрукарства, розвитку мистецтва оформлення книг, поліграфічної техніки. В 1615 р. в Києво-Печерській лаврі було засновано типографію, перша друкована книги якої — “Часослов” побачила світ у 1616 році. Протягом короткого часу навколо друкарні утворився гурток вчених, просвітителів, письменників. Активну роль у ньому відігравали Захарія Копистенський, Памва Беринда(видав “Лексікон слав’янороскій”), Лаврентій Зизаній, Тарасій Земка та багато інших.

Книжкову продукцію друкарні Києво-Печерської лаври можна поділити на кілька тематичних напрямків:
1. Церковно-служебна література.
2. Богословська.
3. Навчальна.
4. Світсько-полемічна література та віршовані твори.

Більшість видань складала церковно-служебна література. У Києві кількома виданнями виходили “Служебник”, “Псалтир”, “Номоканон”, “Тріодь”, “Акафіст” тощо. Характерною особливістю їх було намагання видавців наблизити книги до читача шляхом перекладу деяких розділів на мову, близьку до розмовної.

Книгодрукування в Україні сприяло розвитку освіти й наукових знань. Українці в XVI-XVII ст. були освіченіші й значно культурніші від своїх сусідів: росіян, татар і волохів.

Українська сорочка.

 

Сорочка — один із найдавніших елементів одягу. За часів Київської Русі сорочка слугувала як натільним, так і верхнім одягом і шилася з полотна чи сукна. Українська сорочка кінця XIX — початку XX ст. мала велику кількість варіантів крою і орнаментації та відповідала декільком призначенням. Це і колоритно оформлені святкові, і більш стримані пожнивні та повсякденні сорочки тощо, які виготовлялися з полотна різної якості.

Основними типами сорочки були: тунікоподібна; з плечовими вставками; з суцільним рукавом; на кокетці. Локальна специфіка виявлялася в засобах з'єднання плечової вставки та рукавів зі станом, у розмірі та формі плечової вставки, рукавів та ласток (клинців, що вшивалися в рукав для розширення пройми), у характері призбирування верхньої частини рукава та горловини, в оформленні коміра та манжетів, у горизонтальному та вертикальному членуванні стана сорочки. Розмір деталей, кількість полотнищ стана залежали від ширини доморобного полотна (в середньому 50 см), яка визначалася можливостями ткацького верстата. Локальної своєрідності сорочці надавала й орнаментація, що виконувалася технікою ткацтва або вишивки.

Забезпечення чоловіка та інших членів родини білизною покладалося за традицією на дружину. Молодий приносив у дім з рідної сім'ї дві-три сорочки. Після заручин наречена готувала для майбутнього чоловіка білизну, і часто вже на весіллі жених був одягнений у сорочку, що її пошила й вишила молода.

 

Чому святкують Різдво?

Різдво́ Христо́ве — велике християнське свято, день Народження Ісуса Христа, Спасителя світу і Відкупителя людей з полону гріха.

Римо-Католицька Церква, більшість протестантських церков, а також більшість православних, включаючи Константинопольську,Антіохійську, Александрійську, Кіпрську, Болгарську, Румунську й Грецьку церкви, святкують Різдво в ніч з 24 на 25 грудня.

Єрусалимська, Російська, Сербська, Грузинська православні церкви, усі Українські православні церкви, а також Українська греко-католицька церква також святкують Різдво в ніч на 25 грудня, однак за старим Юліанським календарем[1], що відповідно за новимГригоріанським календарем відповідає ночі з 6 січня на 7 січня.

Вірменська апостольська церква святкує Різдво 6 січня, в один день із Хрещенням Господнім.

Другий день Різдва називався колись Пологом Богородиці, у лемків Вимітним днем, бо того дня ходили по хатах чоловіки (мабуть, парубки) і замітали за тамтешню дівчину, за що діставали від господарів «почесне».[6]

З початком Різдва вже можна було вживати скоромне. Власне до цього свята в кожному господарстві кололи свиней, щоб наготувати різноманітних м'ясних страв. За правило було приходити один до одного в гості, щоправда, до обіду намагалися не відвідувати сусідів, особливо це стосувалося жіночої статі. Якщо жінка чи дівчина першою заходила в хату, то неодмінно «приносила лихо», а тому, запримітивши «небажаних гостей», примикали двері; коли ж оселю до обіду відвідував хлопець або чоловік, то його намагалися почастувати.

Відтак по полудню старші люди збиралися в гурти, а молодь починала колядувати (в деяких регіонах колядники водили свої ватаги навіть напередодні — пізнього свят-вечора). На Поділлі робили це лише другого дня свята.

 

 

Феномен Григорія Сковороди

Феномен постаті Григорія Сковороди - у дивовижному гармонійному поєднанні тілесної й духовної краси. У власному житті він сповідував виразні й тверді принципи: самопізнання і внутрішня згода з волею Бога. Окрім того, філософ постійно наголошував, що людина має невичерпний духовний потенціал, який лише необхідно спрямувати у потрібне русло, на справі Божі: пізнання і творчість. У своїх філософських творах великий мислитель розмірковував над основами буття.

Григорій Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухах на Полтавщині в сім'ї малоземельного козака. Ще з ранніх літ хлопець відзначався схильністю до зосередженості на своєму внутрішньому світі, твердістю духу, великим бажанням до науки і знань.

 

 

Мій Шевченко.

Семантика - наука про розуміння певних знаків, послідовностей символів та інших умовних позначень. Орієнтація на створення узагальнюючих символічних образів - одна із визначальних рис творчості Шевченка. Символи і символіка не просто стали важливим компонентом його поетики, не тільки формою втілення певного змісту чи ідеалу, але й способом мислення поета. Шевченка захоплювала різноманітна символіка - антична, середньовічна, біблійна, фольклорна. Поет звертається до символіки не лише у творах, які співвідносять зображуване з великими подіями історичного характеру. Одним з найчастіше вживаних у поезії Шевченка символів є образи долі, лиха, сліз, серця, вітру, червоної калини, зарослих терном стежок і т.д. Все це образи-символи фольклорного походження.

Наприклад образ долі у Шевченка, як і в народній творчості, персоніфікований. Доля - жива істота (живими істотами виступають також вітер, лихо, думи). Долю можна запитувати, зустрічати, закопати, втопити, заховати у торбу, як у поемі "Невольник". Вона - "за морем блукає", "по тім боці плаче", ходить полем, збирає полоски, то вигідно примостилась у торбі за плечима людина.

Та чи не найрозповсюдженішим у творчості Шевченка є символічний образ могили, що безпосередньо зв'язаний з такими ж образами-символами, як доля, лихо, воля, в основі своїй народнопісенного походження. Цей образ в Шевченка надто складний. Про те, чим були для нього могили, ці свідки минулого, він розповідає у поемі "Варнак": "О могилы! могилы! Сколько возвышенных, прекрасных идей переливаются в моей молодой душе, глядя на вас, темные, немые памятники минувшей народной славы и бесславия".

Шевченків образ могили, на відміну від свого попередника, в народній творчості майже повністю ідеологізований. У віршах Шевченка могили, наприклад, ведуть мову про забуту героїчну старовину, "про волю нишком в полі з вітрами говорять", могили виросли над "козацькою волею".

Образ могили в поезії Шевченка підпорядкований зображенню, з одного боку, національно-визвольної боротьби українського народу, а з другого - колоніальної політики царизму на Україні. Тому в нього могили одночасно свідки слави і безслав'я, боротьби за свободу і пригноблення. Незмінним супутником могил виступає "орел чорний" (символ соціального і національного гніту і символ царизму). Царизм, р озуміючи, агітаційну роль могил (нагадування про боротьбу з усяким злом і неправдою), таємно їх, тим самим прискорюючи свою загибель. У пошуках козацьких скарбів царські чиновники розривали могили, в яких, за концепцією Шевченка, похована воля. Розкопати могилу означало викопати яму самому собі. У цьому полягає внутрішня суперечність суспільства, яку осягнув Шевченко, і в чому виявилась еволюція самого образу могили, що втілює багатоаспектність і суперечність романтичного мислення поета.

Широкого переосмислення в поезії Шевченка зазнали образи античної і біблійної міфології, які належать до категорії так званих вічних образів: Прометея, Христа, Марії. В цих образах поет втілив ідею непереможності народу, який бореться за свободу. Ця ідея є наскрізною у творчості Шевченка, центральною в його концепції світу.

У використанні античних і біблійних сюжетів поет, безперечно, опирався на велику традицію, яка склалася у світовій художній і суспільно-політичній практиці. Шевченко насамперед переосмислював образи деяких історичних і міфологічних персонажів, імена яких набули в літературі прозивні символо-алегоричні значення (Нерон, Іуда, Ірод, Каїн, Пилат, Давид, Егерія та ін.). Звертаючись до цих імен, автор орієнтувався на те, що вони так або інакше ввійшли в свідомість читача із своїм поетичним змістом. Кожне із цих імен це "знак", носій певного постійного змісту, який збуджує в читача певні асоціації (історичні, літературні, естетичні, емоційні)".

У живописі, наприклад, у картині «Катерина» Шевченко одним з перших у мистецтві класицизму зображує вагітну жінку, узагальнюючи образ своєї героїні до рівня якогось символу, що говорить про метаісторичного долю цілої нації. У картині «Селянська родина», постаті батька й матері витворюють коло. Руки батьків зведені у трикутник довкола голівки допитливого хлопчика. Творчо застосовуючи такі найуживаніші засоби класичної композиції, як трикутник і коло, Шевченко передає ритуальне дійство. Адже коло повідомляє нам про одвічне вирування, повторення і ствердження у світі.

Отож, можна зробити висновок, що прагнення бачити людину в центрі національно-універсального буття вело Шевченка до широкого використання засобів символізації і міфологізації. Геніальний художник неминуче звертається до символів, коли він хоче колоритно передати величезний обсяг почуттів, високу ідею, представити образно, почуттєво, безпосередньо, не за допомогою мертвих абстракцій, а в чомусь надзвичайно близькому, що безпосередньо діє на людську уяву і втягує до активного сприймання всі органи чуття.

 

 

Франко і світ.

Іва́н Я́кович Франко́ (* 27 серпня 1856, с. Нагуєвичі, Дрогобицький повіт — † 28 травня 1916, Львів) — український письменник, поет,вчений, публіцист, перекладач, громадський і політичний діяч.

тильово Франко належить до перших реалістів в українській літературі. Він — найвизначніший поет пошевченківської доби. Новаторською була вже його друга збірка «З вершин і низин» (1887 р., поширена 1893 р.), охоплювала головні твори його суспільної лірики («Товаришам з тюрми», «Вічний Революціонер», «Каменярі», «Земле моя», «Тюремні сонети» та інші). Вона революціонізувала молоде покоління, через що в Росії була заборонена. Вершиною інтимної лірики Франка є його «Зів'яле листя» (1896 р.). У збірці «Мій Ізмарагд» (1897 р.) переважають філософські мотиви: рефлексії поета про добро й зло, красу і вірність, обов'язок і зміст людського життя. Але й у ній знаходимо зразок суспільної лірики, в якій Франко увіковічнив страждання рідного народу («По селах», «До Бразілії» та інші). Драму власного життя Франко відобразив у збірці «Із днів журби» (1900 р.). Програмова збірка «Semper tiro»(1906 р.) є містичним кредо поета-борця. «Давнє і нове» (1911 р.) поетична збірка. Велику майстерність виявив Франко і в широких епічних поемах «Панські жарти» (1887 р.), «Сурка» (1890 р.), «Смерть Каїна» (1889 р.), «Іван Вишенський» (1900 р.) й інших. Багато автобіографічного вклав Франко у свою найвизначнішу поему «Мойсей» (1905 р.), в якій на матеріалі біблійного сюжету показано конфлікт вождя з народом, засуджується зрада національних інтересів та проголошується ідея служіння рідному народові

У драматургії Франко виявив себе майстром соціально-психологічної та історичної драми й комедії. Перші його спроби на цьому полі походять ще з гімназії: «Юґурта» (1873 р.), «Три князі на один престол» (1874 р.) та інші. Найбільше п'єс Франко написав у дев'яностих роках. Визначніші з них — соціально-психологічна драма «Украдене щастя» (1893 р.) й віршована історична драма «Сон князя Святослава» (1895 р.). З більших п'єс відомі ще комедії «Рябина» (1886 р.) й «Учитель» (1896 р.), з одноактівок «Останній крейцар» (1879 р.), «Будка ч. 27» (1893 р.), «Кам'яна душа» (1895 р.), «Майстер Черняк» (1896 р.) і «Суд святого Миколая» (вперше вийшла 1920 р.). У жанрі дитячої літератури Франко збагатив українську літературу книгами «Коли ще звірі говорили» (1899 р.), «Лис Микита» (1890 р.), «Пригоди Дон-Кіхота» (1891 р.), «Коваль Бассім», «Абу-Касимові капці» (1895 р.) тощо. Особливо треба відзначити перекладницьку діяльність Франка, яку він не припиняв усе своє життя. Франко перекладав з 14 мов, серед інших Гомера, Данте, Шекспіра, Ґете, Золя, Б'єрнсона. З слов'янських класиків Франко перекладав Пушкіна, Лермонтова, Чернишевського, Герцена, Некрасова, Міцкевича, Ґомуліцького, Асника, Гавлічка-Боровського, Яна Неруду, Махара, Халупку та інших.

Філософсько-соціологічні й суспільно-політичні концепції Франко трактував у студіях «Nauka і jej stanowisko wobec klas pracujących» (1878 р.), «Мислі о еволюції в історії людськости» (1881—1882 рр.), «Найновіші напрямки в народознавстві» (1895 р.); студію «Соціалізм і соціал-демократизм» (1897 р.) Франко присвятив критиці «науковому соціалізму» і матеріалістичної концепції історії, «Що таке поступ?» (1903 р.) — оглядові суспільно-культурного розвитку з критикою комуністичної концепції держави. У 1904 році Франко написав наукову працю, яка відома під назвою "Поема про сотворення світу".

На світогляд Франка мали вплив позитивізм філософії Конта і Спенсера, еволюціонізм у природознавчих дослідах Дарвіна і Геккеля, теорії французських, німецьких, російських соціологів, літературні критики від Буальо і Лессінґа до Тена, Леметра, Ґійо, Брюнетьера, Брандеса та ін. Проте, Франко залишився собою, мав власний світогляд й увійшов у свідомість наступних поколінь, як невтомний будівничий людських душ українського народу.

 

 

Соціалістична Україна

30 грудня 1922 року Українська Радянська Соціалістична Республіка уклала разом із більшовицькими республіками Росії, Білорусі та Закавказзядоговір про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). За цим договором усі національні республіки нового Союзу були рівноправними, проте після прийняття Конституції СРСР 1936 року була обрана централізована система управління, в якій національні держави перетворювалися на автономії у складі Росії.

Протягом 1923–1933 років уряд СРСР та комуністична партія проводили в Україні курс українізації, спрямований на укріплення позицій більшовиків. Шляхом розширення сфери застосування української мови в освіті, науці, засобах масової інформації, війську та партії більшовики намагалися знизити ступінь ворожості українців до радянської влади. Проте з 1930 року, за ініціативи голови українських комуністів Лазаря Кагановича, стартувала кампанія гострої критики українізації та її прихильників. В 1933 році більшовики затаврували курс як «націоналістичний перегин», розпочали репресії щодо української інтелігенції та поновили русифікаційний курс.

У радянській Україні комуністи проводили колективізацію й індустріалізацію.

У 1932–1933 роках, з метою колективізації та придушення українського визвольного руху, центром якого було українське село, радянська владаорганізувала штучний голод на території УРСР. Від нього також постраждали регіони інших радянських республік, де компактно проживалиукраїнці, зокрема Кубань. За різними підрахунками, в результаті Голодомору українське населення втратило від 4 млн[51][52] до 12 млн осіб[53]. Він зруйнував українське село і, як наслідок, традиційну систему цінностей в Наддніпрянщині, Слобожанщині, Запорожжі й Кубані. Голодомор вважається геноцидом й злочином проти людяності.

1920-30-ті роки у західноукраїнських землях стали часом становлення антипольського визвольного руху, який пізніше оформився у вигляді ОУН.

24 серпня 1939 року СРСР та Німеччина уклали пакт про ненапад та розподіл сфер впливу у Східній Європі. 1 вересня року німці напали на Польщу з заходу, а 17 вересня Радянський Союз — зі сходу. В результаті цієї операції до УРСР були приєднані Західна Волинь і Галичина, заселені переважно українцями[54]. Після окупації Німеччиною Франції, 28 червня 1940 року СРСР здійснив напад на Румунію. Завдяки цьому до складу УРСР відійшли Північна Буковина і Північна Добруджа, але була відторгнута частина Придністров'я, що стала частиною Молдавської РСР.14 липня 1940 року радянські війська окупували країни Прибалтики, а 1 червня 1941 року німці захопили Балкани. Німеччина і СРСР отримали спільні кордони, а також привід для наступу на сусіда для «звільнення» завойованих ним територій.

18 грудня 1940 року Німеччина затвердила план Барбаросса й 22 червня 1941 року напала на СРСР. Війна між цими державами тривала чотири роки й велася переважно на території України. У конфлікті на боці Німеччини виступили Італія, Угорщина, Румунія, Хорватія, Болгарія, Словаччина іФінляндія. 19 вересня 1941 року нападники захопили Київ і Правобережжя, 24 жовтня — Харків і Лівобережжя, а червні-липні 1942 року — Крим іКубань. В лютому 1943 року СРСР зміг спинити натиск противника під Сталінградом, а в серпні того ж року перехопив наступальну ініціативу післяперемоги на Курській дузі. 6 листопада 1943 року радянські війська захопили Київ, а в квітні-травні 1944 року встановили радянський контроль надПравобережжям і Кримом. Наприкінці серпня 1944 року СРСР зайняв Західну Україну й почав наступ на окуповані Німмечиною країни Центральної Європи. 2 травня радянські війська здобули німецьку столицю Берлін. 8 травня війна скінчилася капітуляцією Німеччини. В результаті перемоги СРСР зросла його роль на міжнародній арені. У країнах Центральної Європи була створена низка прорадянських режимів.

Німецько-радянське протистояння супроводжувалася жорстокістю, масштабними руйнуваннями населених пунктів, знищенням великих груп населення, депортаціями, вивезенням населення. Жертвами цієї війни стало від 8 до 10 млн жителів України[55]. У цій війні українці воювали як на боці СРСР в Червоній армії[56], так і на боці Німеччини в дивізії „Галичина“. Частина українців воювала в складі Української повстанчої армії (УПА), що боролася за незалежну від радянського та нацистського панування Україну

У 1945 році Українська РСР стала одним із членів-засновників ООН. Перший комп'ютер радянської МЕСМ був побудований у Київському інституті електротехніки і почав функціонувати в 1950-му.

Післявоєнні етнічні чистки відбувалися з новим розширенням Радянського Союзу. Згідно зі статистикою, станом на 1 січня 1953 року, українці були другими у списку серед дорослих „спецпереселенців“, що включає 20 % від загальної суми. Крім українців, більше 450 тисяч етнічних німців з України та понад 200 тисяч кримських татар стали жертвами примусової депортації.[58]

УРСР була сильно зруйнована під час війни, знищено більше 700 міст та 28 000 сіл, тому відновлення потребувало значних зусиль.[59] Ситуація ускладнювалася післявоєнним голодом 1946–1947 років, який був викликаний посухою і військовими руйнуваннями інфраструктури. Він забрав десятки тисяч життів.[60][61]

Після смерті Сталіна в 1953 році Микита Хрущов став новим лідером СРСР. Будучи першим секретарем Компартії Української РСР в 1938-49 роках, Хрущов був глибоко обізнаний з республікою і після приходу до всесоюзної влади, він почав підкреслювати дружбу між українським і російським народами. У 1954 році широко відзначалося 300-річчя Переяславської Ради і, зокрема, Крим був переданий з РРФСР до Української РСР.[62]

Вже до 1950 року республіка повністю перевершила довоєнний рівень промисловості й виробництва.[63] У 1946–1950 роках п'ятирічного плану майже 20 % радянського бюджету було вкладено в радянську Україну. У результаті українська робоча сила зросла на 33,2 % з 1940 по 1955 рік, в той час як обсяг промислового виробництва зріс в 2,2 раза за той же період. Радянська Україна незабаром стала європейським лідером в області промислового виробництва, важливим центром радянської військової промисловості та високотехнологічних досліджень. Така важлива роль в результаті була зумовлена і доповнена значним впливом місцевої еліти.

 

Харків як столиця України.

Перша столиця України — відоме означення Харкова, пов'язане з тим, що з 1919 по 1934 роки це місто було столицею Української Соціялістичної Радянської Республіки. Термін є популярним як серед харків'ян, так і в інших регіонах України і сусідніх країн. Попри це, історична правильність такого визначення ставиться під сумнів[1][2]. Тим не менше, воно є однією з основних підстав сучасних столичних амбіцій Харкова, зокрема, ідеї перенесення в місто офісу Конституційного суду України[3].

19 грудня 1919 року була проголошена Українська Соціялістична Радянська Республіка. На противагу Києва, який був столицею УНР, столицею УСРР було проголошено Харків. У 1934році столиця була перенесена у Київ, однак, в Харкові продовжували залишатися деякі міністерства (наркомати)[4].

В часи Другої світової війни, під час другого звільнення Харкова від німецьких військ, з 16 лютого по 10 березня 1943 року місто тимчасово (до звільнення від німців Києва) знову виконувало столичні функції. До Харкова почали повертатися державні органи УРСР, почали працювати ЦК Компартії України та Раднарком УРСР. Однак, після того, як 10 березня 1943 року німецькі війська знову зайняли місто, центральні органи влади було терміново евакуйовано[5].

Втім, критики вважають, що ці підстави не є достатніми для вживання такого терміну. Зокрема, йдеться про те, що, по-перше, не можна утотожнювати поняття «УСРР» зразка 1934 року та «Україна», оскільки станом на 1934 рік Радянська Україна мала значно меншу площу, ніж незалежна Україна після 1992 року. По-друге, наголошується на тому, що де-юре, сучасна Україна є спадкоємницею двох історичних держаних утворень: УРСР, з якої вона трансформувалася у незалежну державу, та УНР, президент у вигнанні якої передав свої повноваження першому президенту сучасної України Леоніду Кравчуку. На цьому ґрунтується думка про те, що першою столицею України слід вважати першу столицю старшої з цих держав. А столицею УНР Київ став раніше, ніж Харків став столицею УСРР. Тому, деякі виданя вживають нейтральніший термін «Перша столиця Радянської України».

Попри критику, термін «Перша столиця» є усталеним, тому є причиною сучасних столичних амбіцій Харкова. Так, зокрема, з ідеєю перенесення в місто Конституційного суду України у2009 році виступив спікер Верховної Ради України Володимир Литвин, що викликало неоднозначну реакцію в політикумі та суспільстві

 

Розстріляне відродження»

Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.

Термін «розстріляне відродження» належить Єжи Ґедройцю. Вперше це формулювання з'явилося у листі Єжи Ґедройця до Юрія Лавріненка від 13 серпня 1958 року — як пропозиція назви антології української літератури 1917–1933 років, що її на замовлення Ґедройця підготував Лавріненко: «Щодо назви. Чи не було би, може, добре дати як загальну назву: „Розстріляне відродження. Антологія 1917–1933 etc.“ Назва тоді звучала би ефектно. З другого боку, скромна назва „Антологія“ може тільки полегшити проникнення за залізну завісу. Що Ви думаєте?»
Антологія «Розстріляне відродження» з'явилася з ініціативи й коштом Єжи Ґедройця у Бібліотеці паризької «Культури» 1959 року й донині залишається найважливішим джерелом з історії української літератури того періоду.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.