Тема 4. Конституційно-правовий статус людини і громадянина.

Основи правового статусу людини і громадянина: поняття, структура і основні принципи. Права і свободи людини і громадянина: поняття, співвідношення термінів. Класифікація конституційних прав та свобод людини і громадянина. Конституційні обов’язки людини і громадянина. Конституційні гарантії захисту прав та свобод людини і громадянина. Міжнародно-правовий механізм захисту прав та свобод людини і громадянина. Громадянство: поняття і правове регулювання. Становлення та розвиток інституту громадянства в Україні. Принципи громадянства. Способи, порядок і умови набуття українського громадянства. Способи припинення громадянства. Громадянство дітей. Органи та посадові особи, які вирішують питання громадянства. Правове положення іноземних громадян і осіб без громадянства в Україні. Законні підстави перебування та проживання іноземців та осіб без громадянства на території України. Умови та порядок імміграції в Україну, отримання дозволу на імміграцію. Права, свободи та обов’язки іноземців т осіб без громадянства в Україні. Статус біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Органи та посадові особи, які вирішують питання громадянства.

До системи державних органів, які наділені повноваженнями у вирішенні питань громадянства, належать:

а) Президент України;

б) Комісія при Президентові України з питань громадянства;

в) спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства та підпорядковані йому органи;

г) Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва та консульські установи України.

Умови та порядок імміграції в Україну, отримання дозволу на імміграцію.

Стаття 9. Подання заяви про надання дозволу на імміграцію

Заяви про надання дозволу на імміграцію подаються:

1) особами, які постійно проживають за межами України, - до
дипломатичних представництв та консульських установ України за
кордоном за місцем їх постійного проживання;

2) особами, які перебувають в Україні на законних
підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує
державну політику у сфері імміграції.

{ Пункт 2 частини першої статті 9 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 5459-VI (5459-17) від 16.10.2012 }

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає
особисто до відповідного органу державної влади. За наявності
поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може
надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим
нотаріально, подаватися іншою особою.

За неповнолітніх осіб, а також осіб, яких у встановленому
порядку визнано недієздатними, заяву про надання дозволу на
імміграцію подають їх законні представники.

Якщо іммігрує один з батьків, якого (яку) супроводжують
неповнолітні діти, він (вона) повинен подати заяву чоловіка
(дружини), посвідчену нотаріально, про те, що він (вона) не
заперечує проти імміграції дітей разом з батьком (матір'ю). У
випадку відсутності такої згоди батько (мати) повинен подати
рішення відповідного державного органу про залишення дітей при
батькові (матері). Зазначене рішення має бути легалізоване
консульською установою України, якщо інше не передбачено
міжнародним договором України.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі
документи:

1) три фотокартки;

2) копія документа, що посвідчує особу;

3) документ про місце проживання особи;

4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо
особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі);

5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний
алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання,
перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що
забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
{ Пункт 5 частини п'ятої статті 9 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 5459-VI (5459-17) від 16.10.2012 }

Дозвіл на імміграцію не надається:

1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше
одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України
визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у
встановленому законом порядку;

2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або
злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному
праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що
відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм
повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення,
досудове розслідування якого не закінчено; { Пункт 2 частини першої статті 10 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 4652-VI (4652-17) від 13.04.2012 }

3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію,
наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено
центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сфері охорони здоров'я; { Пункт 3 частини першої статті 10 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 5459-VI (5459-17) від 16.10.2012 }

4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію
зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені
документи;

5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на
територію України;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Положення пунктів 1, 3 не поширюються на осіб, зазначених у
пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.

Громадянство України набувається:

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) внаслідок прийняття до громадянства;

4) внаслідок поновлення у громадянстві;

5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування,
влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в
дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на
виховання в сім'ю патронатного вихователя; (Пункт 6 статті 6 в
редакції Закону N 2663-IV (2663-15) від 16.06.2005)

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом
недієздатною, опіки;

8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи
обох батьків дитини;

9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або
встановлення факту батьківства чи материнства; (Пункт 9 статті 6
в редакції Закону N 2663-IV (2663-15) від 16.06.2005)

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними
договорами України.

ОТКАЗ ОБ СТАТУСА БЕЖЕНЦА (снятие статуса)

Стаття 11. Втрата і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

1. Статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа:

1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);

2) набула громадянства України або добровільно набула громадянства, яке мала раніше, або набула громадянства іншої держави і користується її захистом;

3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

4) будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких її було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує;

5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;

6) не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує.

Тема 5. Конституційний статус законодавчої влади держави. Місце і роль парламенту у системі органів державної влади. По­няття і функції парламенту. Представницька функція. Законодавча фу­нкція. Державотворча (установча) функція. Функція парламентського контролю. Фінансова функція. Основні моделі організації парламенту. Однопалатні (монокамеральні) та двопалатні (бікамеральні) парламенти. Порядок формування палат парламенту. Кількісний склад парламенту та строк його повно­важень. Внутрішня структура парламенту. Керівні органи. Комітети та ко­місії. Тимчасові комітети та комісії. Парламентські фракції (групи, клуби). Конституційно-правовий статус члена парламенту. Вимоги, які вису­ваються до кандидатів у члени парламенту. Вільний мандат. Імператив­ний мандат. Депутатський імунітет (депутатська недоторканність). Депу­татський індемнітет. Принцип несумісності депутатського мандату.

ДВОПАЛАТА

Палати парламенту розрізняються за складом, порядком формування, повноваженнями. Як правило, одна з палат є верхньою, інша — нижньою. Це означає, що закони спочатку приймаються нижньою палатою, а потім надходять на ухвалення верхньою. Верхня палата зазвичай не має права вносити в закон зміни, її завдання — прийняти або відхилити його.

На практиці це призводить до того, що політично важливішою є нижня палата, оскільки в ній відбувається основне обговорення кожного законопроекту. Крім того, зазвичай саме перед нижньою палатою звітує уряд країни. В той же час якщо у президента або голови уряду є право розпустити парламент, воно, як правило, розповсюджується лише на нижню палату. Проблема структурної організації парламентів становить одну з центральних складових теорії парламентаризму. Від її вирішення залежать ефективність діяльності цього органу державної влади, його професійність, характер представництва в ньому, законодавчий процес тощо. У цьому контексті одним із найважливіших структурно-організаційних питань, що пов´язані з процесом функціонування парламентів, є питання щодо визначення оптимальної кількості в ньому палат.

КОМИСИИ КОМИТЕТІ ФРАКЦИИ

Партійні об'єднання депутатів найчастіше називаються партійними фракціями.

Парламентська фракція (франц. fraction, від лат. fractio — розламування) — об’єднання депутатів у межах однопалатного парламенту або однієї з палат двопалатного парламенту, наділене повноваженнями з реалізації парламентських функцій. У розвинених країнах фракції утворюються за принципом належності депутатів до тієї чи іншої політичної партії, репрезентованої у парламенті (палаті), груповання членів парламенту за іншими принципами, зокрема на основі спільних професійних інтересів, регіональної належності тощо, як правило, забороняються. Парламентські фракції формуються з членів однієї політичної партії, хоча існує практика утворення спільних фракцій з представників кількох партій, що проводять близьку за змістом політику. У деяких країнах припускається утворення парламентських фракцій, до складу яких входять «незалежні» депутати, котрі не є членами політичної партії або не побажали стати членами фракцій, утворених на партійній основі.

Фракції виконують важливу роль у підготовці й прийнятті практично всіх парламентських рішень. З урахуванням їх пропозицій формулюється порядок денний засідань представницького органу, утворюються інші парламентські структури — комітети і комісії, а також керівні органи палат.

Комітети Верховної Ради. Комітети - постійно діючі орга­ни, які створюються на строк повноважень Верховної Ради Украї­ни на основі пропорційного представництва депутатських груп та фракцій. Згідно зі ст. 89 Конституції України Верховна Рада України затверджує перелік комітетів, обирає голів цих комітетів. Функції парламентських комітетів визначено в Законі України «Про комітети Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 р. (ст. 5). їхні функції:

1) законопроектна

2) збір, вивчення, дослідження інформації з питань, що нале­жать до компетенції комітетів, організація слухань із цих питань, зокрема на засіданнях Верховної Ради України;

3) здійснення контролю за дотриманням та реалізацією Конс­титуції та законів України, інших нормативних актів Верховної Ради країни, за відповідністю підзаконних актів Конституції, зако­нам України, а також вивчення ефективності їх застосування;

4) вивчення доцільності та ефективності дій Уряду України, інших органів державної виконавчої влади

5) участь у складанні, прийнятті, контролі за виконанням дер­жавного бюджету

6) попередній розгляд і підготування висновків і пропозицій щодо ратифікації чи денонсації міжнародних договорів

7) попереднє обговорення кандидатур посадових осіб, які від­повідно до Конституції та законів України обираються, признача­ються або затверджуються Верховною Радою України

Тимчасові спеціальні комісії створюються Верховною Радою для підготування і попереднього розгляду відповідних питань, на­приклад, для доопрацювання проектів законів та інших актів Вер­ховної Ради, для вивчення чи дослідження питань, віднесених до її компетенції.

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: