Тема 6. Конституційний статус глави держави.

Поняття і місце глави держави у системі органів державної влади. Конституційний статус глави держави. Роль і функції глави держави. Юридичні форми глави держави. Порядок заміщення посади глави держави у монархіях. Системи престолонаслідування: салічна, кастильська, удосконалена кастильсь­ка (шведська), австрійська (гамбургська). Регентство. Присяга монар­ха. Основні причини збереження монархії. Порядок заміщення посади глави держави у республіках. Способи обрання президента. Основні вимоги, які висуваються до кандидата на посаду президента (наявність громадянства, віковий ценз, наявність виборчого права тощо). Строк повноважень президента. Повноваження глави держави. Право розпуску парламенту. Прав вето. Різновиди вето глави держави. Участь глави держави у форму ванні уряду та його відставці, реалізації судової влади. Зовнішньополітична діяльність глави держави.

Юридичні форми глави держави

Сучасна світова практика свідчить, що є шість варіантів персоніфікації (реалізації) посади або функції глави держави.

Перший варіант – найбільш давній і традиційний – це глава держави в особі монарха. Є три способи, за допомогою яких монарх обіймає престол:

а) монарх, що успадкував свою посаду (абсолютна більшість монархій – Великобританія, Нідерланди, Бельгія, Японія, Таїланд тощо);

б) монарх, що або призначений, або обраний своєю родиною (старійшинами династій), наприклад, у Саудівській Аравії, південноафриканському королівстві Свазіленд, державі Катар та інших близькосхідних монархіях;

в) монарх, що обирається іншими монархами, своїми колегами, які очолюють суб'єкти федерацій. Це глава монархічної федерації. Такий приклад тільки один – Малайзія, де глави султанатів вибирають верховного правителя на п'ять років.

Наводиться ще приклад Об'єднаних Арабських Еміратів, але там з невідомої нам причини глави семи еміратів раз на п'ять років обирають не головного еміра, а президента. Очевидно, це робиться за західним зразком або щоб не оголошувати одного зі своїх колег "еміром над емірами".

Другий варіант – глава держави – президент. Є також три способи здобуття цієї посади:

а) президент, обраний народом, громадянами;

б) президент, обраний парламентом;

в) президент, що обирається спеціальними колегіями. Колегії можуть бути різними, такими, що складаються із членів парламенту та представників місцевих органів влади.

Системи престолонаслідування: салічна, кастильська, удосконалена кастильсь­ка (шведська), австрійська (гамбургська)

Більшість сучасних монархів є спадковими. Нині існують наступні системи престолонаслідування:

1) салічна система - наслідування престолу здійснюється лише особами чоловічої статі у порядку первородства (Бельгія, Йорданія, Таїланд, Японія). Наприклад, у ст. 28 Конституції Йорданського Хашимітського Королівства 1952 р. зазначено, що "престол Йорданського Хашимітського Королівства успадковується династією короля Обдали Бен Аль-Хусейна безпосередньо чоловічою лінією: а) королівський титул повинний переходити від власника престолу до його старшого сина, а потім до старшого сина того сина і далі прямим успадкуванням за зазначеною схемою....";

2) кастильська система - при наслідуванні престолу перевага віддається чоловікам, хоча визнається право і за жінками, тобто молодший брат виключає з черги престолонаслідування старшу сестру (Великобританія, Данія, Іспанія). Наприклад, у п. 1 ст. 57 Конституції Королівства Іспанія 1978 р. проголошено, що "іспанська Корона успадковується спадкоємцями Ного Величності Дона Хуана Карлоса I де Бурбон, законного спадкоємця історичної династії. Успадкування престолу здійснюється у звичайному порядку первородства і представництва, причому перевага надається близькій родинній лінії більш дальній; у випадку однакової лінії в однієї родині - більш близькі родичі - дальнім, чоловіки перед жінкою, а у випадку однієї статті - старшому перед молодшим", а згідно п. 2 ч. I Конституції Королівства Данія 1953 р. "королівська влада успадковується королівською династією чоловічою та жіночою статі відповідно до положення Закону про престолонаслідування від 27 березня 1953 р.";

3) удосконалена кастильська (шведська) система - надає однакові права на престол спадкоємцям чоловічої і жіночої статі, тобто монархом стає більш старша за віком дитина, незалежно від того, це син чи донька (Норвегія, Швеція). Наприклад, у §1 Закону Королівства Швеції "Акт про престолонаслідування" від 26 вересня 1810 р. у редакції 1979 р. зазначено, що "право наслідування Шведського престолу переходить до осіб чоловічої і жіночої статі... Старший брат і сестра і спадкоємці старшого брата і сестри мають перевагу перед молодшим братом і сестрою і спадкоємцями молодшого брата і сестри";

4) австрійська (габсбурзька) система - право наслідування у жінок виникає лише у разі, коли відсутні законні спадкоємці на престол по чоловічої лінії, у тому числі двоюрідні брати, племінники тощо (Нідерланди). Наприклад, у ст. 25 Конституції Королівства Нідерландів 1983 р. визначено, що "після смерті Короля право на престол переходить по лінії спадкоємності успадкування до старшого за віком законному спадкоємцю Короля...".

РЕГЕНТСВО

Ре́гент (від лат. rego, «правити») — у монархічних державах тимчасовий правитель замість монарха (під час малолітства, хвороби дійсного монарха). Регент також призначався під час неможливості монарха виконувати свої обов'язки, його відсутності, або коли монарший рід скінчився.

ТРЕБОВАНИЯ К ПРЕЗИДЕНТУ

1. Досягла 35 років, в Законі України «Про вибори президента України» є уточнення, яка на день виборів досягла 35 р.;
2. Має право голосу (згідно ст. 2 Законі України «Про вибори президента України», правого голосу на виборах президента є загальним, тобто голосують на виборах особи, які на день виборів досягнули 18 р., очевидно формулюючи таку вимогу до кандидатів на пост президента законодавець врахував інший аспект «права голосу», а саме те, що не мають право голосу недієздатні особи (ч. 5 ст. 2).
3. Проживає в Україні протягом десяти останніх років (особа вважається такою, що проживає на території України, якщо її місце проживання зареєстроване в Україні відповідно до Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”. Згідно із Законом України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, місце проживання – адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Тобто для дотримання цієї вимоги потрібно, щоб кандидат на пост президента відповідав двом критеріям: а) був зареєстрований на території України, як такий, що проживає в будь-якій адміністративно-територіальній одиниці та б) реально проживає на території України більше ніж 6 місяців на рік).
4. Володіє державною мовою
5. Не можна висувати на пост президента кандидатом особу, яка двічі підряд обиралася на пост Президента України, тобто на «третій строк».

ВИДИ ПРАВА ВЕТО

Три види вето.
1.Абсолютная, або резолютив-ве вето полягає в тому, що отказглави государ-ства затвердити прийнятий парламентом законо-проект є остаточним і безумовним і подолати його нельзя.Абсолютное вето - інститут чисто феодальний, так як це право глави держави фактично зводить нанівець всі повноваження парламента.Юрідіческі воно існує, фактично ж воно перебуває в стані тривалого летаргічного сну.
2.Относітельное, або відкладальне вето являє собою таку заборону, що накладається-мий главою держави на законопро-ект, який або може бути подоланий парламентом, або носить
тимчасовий характер. Прийнятий парламентом законопроект направляється для підпису главі держави, який у встановлений строк (іноді цей термін не визначено) може або

підписати його, санкціонувати, або відмовити в санкції, т.е.наложіть вето. Сам акт накладення вето полягає в тому, що глава держави становить послання, в якому викладаються його
заперечення проти законопроекту. Опротестований законопроект разом з посланням направляється главою держави парламенту, який може надійти двоя-ко:
а) прийняти заперечення глави державного-ва, внести відповідні зміни до законопроекту і знову відправити його для отримання санкції (капітуляція);
б) відхилити заперечення глави держави, для чого необхідно повторне схвалення законо-проекту кваліфікованою більшістю голосів. Відкладальне вето в руках президента президентської рес публіки є потужним дієвим знаряддям, за допомогою якого глава виконавчої влади активно втручаючись-ється в законодавчий процес. Реальна сила вето в США настільки велика, що прези-дент
має можливість ефективно впливати на законодавчий процес за допомогою однієї лише погрози його застосування. Глава держави у парламентській республіці також наді-льон

правом вето, але це немічне повно-мочіе, безсиле знаряддя, застосовуване вкрай рідко, та й то лише за вказівкою правительст-ва.
3.Виборочное вето. Зазвичай глава держави може схвалити або опротестувати весь законопроект цілком, а не окремі статті його. Це створює масу незручностей, так як часом президенту чи монарху доводиться або схвалювати законопроект з неугодними йому статтями, або опротестовувати в цілому прийнятний законопроект через неугодних йому статей. Коротше кажучи, вето - зброя негнучке, так сказати, стратегічне. Цим іноді користуються парламенти, включаючи у вкрай необхідні уряду законопроекти статті, які, будь вони сформульовані у вигляді окремого білля, були б завідомо відкинуті президентом.

Тема 7. Конституційний статус виконавчої влади.

Поняття і місце виконавчої влади у системі органів державної влади. Уряд — носій виконавчої влади. Класифікація урядів: однопартійний уряд, коаліційний (багатопартійний) уряд, безпартійний (службовий) уряд. Порядок формування уряду. Парламентський і позапарламентсь­кий способи формування урядів. Структура уряду. Континентальна і англосаксонська модель. Склад уряду. Глава уряду. Заступники глави уряду. Міністри. Парламентські секретарі. Міністри без портфелю. Кі­лькісні параметри складу уряду. Вимоги до членів уряду. Компетенція уряду. Повноваження уряду в сфері державного управління, у законодавчій сфері, у сфері зовнішньої політики та над­звичайні повноваження. Нормотворча діяльність уряду. Делеговане законодавство. Конституційно-правова відповідальність уряду. Види відповідаль­ності. Політична відповідальність уряду перед парламентом, главою держави, одночасно перед парламентом і главою держави. Різновиди політичної відповідальності: колективна (солідарна) і індивідуальна. Вотум недовіри уряду. Юридична відповідальність. Застосування про­цедури імпічменту. Центральні органи виконавчої влади. Державна виконавча влада на місцях.

Класифікація урядів: однопартійний уряд, коаліційний (багатопартійний) уряд, безпартійний (службовий) уряд.

Уряду партійні і безпартійні
Партійні уряду є однопартійні і багатопартійні (коаліційні). Однопартійні уряду, як правило, бувають або в країнах з парламентарними формами правління, де будь-яка з партій має домінуючим більшістю в парламенті (наприклад, Великобританія або Австралія), а також в президентських республіках, де міністрами, членами кабінету, членами адміністрації стають прихильники і члени тієї партії, яку очолює президент. У другому випадку, з достатньою мірою умовності, уряд прийнято називати однопартійною, хоча там приналежність до партії іноді досить символічне.
Багатопартійні (коаліційні) уряду створюються в тих країнах, де жодна з політичних партій не має значної переваги в парламенті, не має абсолютної більшості. Коаліційні уряди найчастіше зустрічаються в Західній Європі. (Це ФРН, Італія, Нідерланди, Бельгія і т.д.) Коаліційний уряд створюється на основі договору партійних фракцій за наступним принципом: парламентська партійна фракція, яка має найбільше число в парламенті, призначає свого представника на посаду прем'єр-міністра і ще на кілька ключових посад. Фракція, яка має менше місць, зазвичай займає пости кілька менш значні - міністр фінансів, народної освіти і т.д. Самі невеликі фракції зазвичай займають другорядні міністерські посади. Хоча це не догма, і буває, що маленька партія добивається великої посади, тому що без підтримки цієї партії коаліція не виходить.
Так звані безпартійні уряду бувають трьох видів.
Перший вид - це безпартійні уряду, які характерні для країн з абсолютною монархією (Близький Схід), де взагалі відсутні політичні партії. Це природна безпартійність як держави, так і уряду. Такі безпартійні уряду існують в Саудівській Аравії, в Об'єднаних Арабських Еміратах, в державі Оман, Катар і т.д.

уряд чиновників
Другий варіант безпартійного уряду - це, як правило, уряд, який створюється під час кризової ситуації. Їх ще називають перехідними урядами, "діловими", "службовими", "урядами чиновників"; іноді - "робочими урядами". (Найчастіше говорять про уряд чиновників.) Безпартійний уряд утворюється тоді, коли партійні фракції не можуть домовитися і коаліція ніяк не складається. Тоді роль міністрів виконують постійні заступники міністрів. У ряді країн є така посада. Особи, які заміщають її, не змінюються в залежності від того, чи приходять нові міністри або йдуть. Постійні заступники міністрів повинні бути безпартійними і здійснювати спадкоємність і традицію влади. Ось ці постійні чиновники і утворюють безпартійні уряду. Правда, потрібно сказати, що такі уряди не приймають значних і важливих рішень, а займаються лише поточним управлінням країною. Ці ситуації зустрічалися в скандинавських країнах (Фінляндії, Норвегії), а в Голландії в 1977 році майже півроку був такий службовий кабінет, оскільки голландці дуже довго не могли утворити урядову коаліцію.

ВОТУМ

Вотум недовіри — вияв шляхом голосування палатою парламенту (здебільшого нижньою палатою) несхвалення політичної лінії, певних дій або законопроекту уряду країни або окремого міністра.

У політичній практиці вираження вотуму недовіри призводить:

· до виходу у відставку уряду і формування нового уряду;

· до розпуску парламенту і проведення дострокових парламентських виборів.

Ініціатива висунення питання про вотум недовіри може виходити від уряду, від парламентських фракцій чи груп депутатів.

МИНИСТРЫ БЕЗ РЮКЗАКА

міністри без портфелю - це члени уряду, які не очолюють міністерства, а виконують важливі урядові функції постійного або тимчасового характеру. Вони є посадовими особами і мають право вирішального голосу на засіданнях уряду. Наприклад, у п. 1 ст. 81 Конституції Греції 1975 р. встановлено, що "закон визначає положення... міністрів без портфелю... які можуть бути членами Уряду...", а в п. 1 ст. 83 цієї Конституції визначено, що "міністри без портфелю виконують ті функції, які їм доручає своїм рішенням Прем'єр-міністр".

МОДЕЛИ БЛ

Структура урядів у різних країнах дуже різноманітна, але її можна звести до двох основних моделей:

1) континентальна модель передбачає, що до складу уряду входять глави усіх міністерств і відомств із загальнонаціональною компетенцією. Це зумовлює досить велику чисельність уряду, що іноді призводить до зменшення ефективності його роботи. Тому в багатьох країнах, де діє зазначена модель (континентальні країни Європи, США), в структурі урядів створюються вузькі колегіальні органи - президії. Наприклад, у ч. 3 ст. 95 Конституції Італійської Республіки 1947 р. проголошено, що "закон передбачає утворення Президії Ради...";

2) англосаксонська модель передбачає, що до складу уряду, як кабінету, входять глави не всіх міністерств і відомств, а лише ті, що очолюють найважливіші з них. Це зазвичай лорд-канцлер, лорд-хранитель печатки, лорд-канцлер казначейства, міністри внутрішніх справ, закордонних справ, оборони. Міністри, які є членами кабінету займають привілейоване положення щодо міністрів, які не є членами кабінету. І тому, при зазначеної моделі поняття "уряд" і "кабінет" не співпадають. В країнах, які дотримуються цієї моделі (Австралія, Великобританія, Індія, Канада, Нова Зеландія), кабінет існує на підставі конституційної згоди. Він визначає та спрямовує всю урядову політику, але не видає жодних нормативно-правових актів. Рішення кабінету мають характер політичної директиви, які перетворюються в нормативно-правові акти тільки через діяльність парламенту і відповідних міністерств.

СЕКРЕТАРЬ

парламентські секретарі, які забезпечують взаємозв'язок уряду із парламентом, функціонують в окремих англомовних країнах з парламентарною формою державного правління (Великобританія). Головне їх завдання - це надання допомоги міністрам під час здійснення ними парламентських обов'язків. Аналогічні функції виконують і державні секретарі в Австрії. Наприклад, у п. 2 та п. 3 ст. 78 Федерального конституційного закону Австрії від 10 листопада 1920 р. зазначено, що "з метою надання допомоги Федеральним міністрам у веденні справ і забезпеченні їх представництва в Парламенті можуть бути додатково призначенні державні секретарі, які призначаються на посаду та звільняються з посади так само, як і федеральні міністри.... Державний секретар підпорядковується федеральному міністру і пов'язан його вказівками";

Делеговане законодавство – це сукупність нормативних актів, які можуть прийматись виконавчою владою після того як законодавча влада делегує частину своїх повноважень. Це робиться для поліпшення роботи держави і врегулювання як важливих, так і менш важливих питань. Такі акти приймаються у встановленому порядку і мають силу закону. Передаються тільки деякі повноваження, тобто орган, який отримав ці повноваження, лише тимчасово розширив свої.Такі повноваження передаються на визначений термін, або безстроково. Коли термін закінчується, повноваження зникають і орган виконавчої влади, якому вони були передані повертається до своїх безпосередніх обов'язків.

Якщо строк не визначений, то орган, який делегував свої повноваження, може в будь-який момент забрати свої повноваження назад. Орган законодавчої влади не може передати більше повноважень, ніж має сам, і не може передати повноваження, яких не має взагалі. Орган, що передає свої повноваження, спостерігає за здійсненням повноважень, які делегував.

А

2) юридична відповідальність уряду - це відповідальність окремих членів уряду за вчинення ними правопорушення під час виконання своїх посадових обов'язків. Характерною рисою такої відповідальності є те, що вона завжди індивідуалізована, тобто до відповідальності притягаються лише окремі вищі посадові особи, а не уряд в цілому. Іншою її особливістю є те, що зазначена відповідальність має місце за різних форм державного правління.

1) політична відповідальність уряду - це політико-правова відповідальність уряду та окремих його членів перед парламентом (главою держави) за здійснюваний ними політичний курс та управлінську діяльність. Залежно від існуючої форми державного правління уряд політично відповідає або перед парламентом (за парламентарної і змішаної форми державного правління), або перед главою держави (за змішаної і президентської форми державного правління), або одночасно перед парламентом і главою держави (за змішаної форми державного правління).

Тема 8. Конституційний статус органів судової влади. Поняття і місце судової влади в системі органів державної влади. Загальні та специфічні ознаки судової влади. Конституційні принципи організації і функціонування судових си­стем. Поняття і структура судових систем. Англосаксонська (англо-американська) і романо-германська (континентально-європейська) мо­делі судових систем. Принципи організації судових систем. Конститу­ційні принципи судочинства. Поняття конституційної юстиції. Основні моделі спеціалізованого конституційного контролю (американська, європейська). Конститу­ційний суд. Місце Конституційного суду в системі державних органів, його функції. Рішення Конституційного суду, їхня юридична чинність і способи реалізації. Поняття правового статусу суддів. Принципи діяльності суддів: добір та призначення на посаду, незмінюваність, незалежність, несумісність, суддівський імунітет.

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: