ОБСЯГ, ЗМІСТ ТА СТРУКТУРА НАУКОВОЇ ПРАЦІ

3.1. Роботу друкують машинописним способом або за допомогою комп’ютера на одній стороні аркуша білого паперу формату А4 (210х297 мм). У першому випадку текст друкується через два міжрядкових інтервали, у другому – слід використовувати шрифт Times New Roman текстового редактора “Word” розміром 14 п. полуторним міжрядковим інтервалом (біля тридцяти рядків на сторінці). Розмір полів: верхнє – 20 мм, нижнє – 20 мм, ліве – 30 мм, праве – 10 мм. Щільність тексту наукової роботи має бути однакова (інтервал шрифту - звичайний).

3.2. До обсягу наукової роботи не враховуються титульний аркуш, зміст, перелік прийнятих скорочень або маловідомих термінів, список використаних джерел та літератури і додатки. Дозволяється обґрунтоване відхилення максимального обсягу сторінок від допустимої межі не більше як на 10% від максимального обсягу даного виду роботи. У випадку недотримання студентом вимог щодо нижньої і верхньої межі обсягу наукової роботи – це визначається як порушення правил її оформлення і може бути врахованим ДЕК при виставленні загальної оцінки.

3.3. Наукове дослідження обов’язково виконується державною мовою. Його обсяг повинен відповідати наступним вимогам:

- курсова робота: 25-30 сторінок (І курс), 30-35 сторінок (ІІ курс), 30-40 сторінок (ІІІ курс);

3.4. Змістом наукової роботи є розкриття сутності проблеми, що розглядається, ступеня наукової розробки теми, реального стану на практиці. Зміст повинен чітко узгоджуватися з обраною темою. Обов’язковим є розкриття завдань та досягнення поставленої мети. В дослідженні необхідно стисло, логічно та аргументовано викласти зміст, результати дослідження, уникати загальних формулювань, бездоказових тверджень, тавтології.

3.5. Кожна наукова робота повинна містити наступні структурні елементи: титульний аркуш, зміст, перелік умовних позначень, скорочень і термінів (при необхідності), вступ, основну частину (котра складається з розділів та підрозділів), висновки, список використаних джерел та літератури, додатки (при необхідності).

3.6. Титульний аркуш. Обов’язковими структурними елементами титульного аркуша є: інформація про місце виконання наукової роботи (вищий навчальний заклад, факультет, кафедра), назва виду роботи (курсова, кваліфікаційна, магістерська), тема роботи, прізвище, ім’я та по-батькові автора, шифр групи (для курсових робіт), науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ім’я та по-батькові наукового керівника, місто і рік захисту наукової роботи (Див. Додаток 1, 2, 3).

3.7. Зміст подають на початку роботи. Він повинен містити найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок) за винятком титульного аркуша і змісту. У випадку виокремлення висновків до розділів, як окремих структурних частин їх також зазначають у змісті (Див. Додаток 4).

3.8. Перелік умовних позначень, скорочень і термінів складається за умови їх повтору в тексті більше трьох разів. Його розміщують безпосередньо після змісту, починаючи з нової сторінки. В іншому випадку розшифровка цих елементів наводиться там, де вперше згадується. Якщо в роботі використовується специфічна термінологія чи вживаються маловідомі скорочення, нові символи, позначення тощо, то їхній перелік може бути поданий у вигляді окремого списку, який розміщується перед вступом. Перелік друкують двома колонками. У них зліва за абеткою наводять скорочення, справа – детальне тлумачення. Загальновідомі скорочення (наприклад НАТО, ЄС, США тощо) не потребують пояснення в окремому переліку.

3.9. Вступ розташовують після переліку умовних позначень (якщо він є), починаючи з нової сторінки. Він повинен розкривати сутність і стан наукової проблеми, що досліджується, її значущість, підстави і вихідні данні для розробки теми, обґрунтування необхідності проведення досліджень. Далі подається загальна характеристика роботи у рекомендованій нижче послідовності:

- обґрунтування актуальності дослідження теми;

- аналіз стану наукової розробки проблеми (може бути виділений в окремий розділ, але з обов’язковим обґрунтуванням);

- формулюються мета і завдання, що були поставлені перед автором;

- методи дослідження (не обов’язково для курсових робіт);

- хронологічні та географічні рамки (якщо необхідно);

- аналіз джерельної бази (може бути виділений в окремий розділ, але з обов’язковим обґрунтуванням);

- практичне значення і практична апробація (для курсових і бакалаврських робіт не обов’язково);

- новизна отриманих результатів (для магістерських робіт);

Послідовність наведених вище елементів вступу може змінюватися, але має бути витримана певна логіка викладу.

Актуальність та доцільність теми визначається шляхом критичного аналізу та порівняння з вже відомими варіантами розв’язаннями проблеми. Актуальність повинна містити обґрунтування важливості вивчення теми, її значущість як для науки, так і в практичній площині. Висвітлення актуальності не повинне бути багатослівним, воно включає в себе потрібність розробки теми з точки зору “соціального замовлення”, а також з огляду на стан наукової розробки теми.

Аналіз стану розробки проблеми чи її частини передбачає визначення кола науковців, які започаткували її розв’язання, останні дослідження та публікації на які спирається автор. В процесі визначення стану наукової розробки проблеми потрібно уникати простого переліку науковців, що присвятили свої дослідження тій чи іншій частині проблеми. Варто обов’язково здійснити критичний аналіз і окреслити коло проблем, які вже досліджені, або ж досліджені недостатньо чи не вивчені взагалі. Існує низка тем, котрі мають значний науковий доробок, проте погляди вчених на окремі аспекти проблеми є різними. Тому, під час здійснення аналізу стану наукової розробки теми, автор також повинен зосередити свою увагу на цих аспектах.

Мета роботи окреслює ціль якої потрібно досягнути в результаті його здійснення. Завдання дослідження є складовими елементами проблеми, а їхнє виконання в сукупності дозволяє досягти поставленої мети.

Об’єкт дослідження – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію і обране для вивчення. Предмет дослідження міститься в межах об’єкта. Об’єкт і предмет дослідження, як категорії наукового процесу, співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об’єкті виділяється та його частина, котра є предметом дослідження. Наприклад, тема дослідження – “Україна – Польща: основні вектори зовнішньої політики”. В даному випадку об’єктом є зовнішня політика України стосовно країн Центрально-Східної Європи, а предметом – зовнішня політика України стосовно Польщі.

Методи дослідження. Подають перелік використаних методів дослідження або досягнення поставленої мети. Перераховувати їх потрібно не відірвано від змісту роботи, а стисло та змістовно визначаючи, що саме досліджувалось тим чи тим методом. Це дасть змогу пересвідчитися в логічності та прийнятності вибору саме даних методів. Перш за все варто вказати загальнонаукові методи, а потім спеціальні – конкретно-наукові.

Хронологічні та географічні рамки вказуються за умови наявності певного часового періоду та окресленої території. Обов’язковим є обґрунтування нижньої і верхньої хронологічної межі, що дозволяє чітко пояснити та уточнити, чому саме такий часовий проміжок береться до уваги дослідником. Щодо географічних рамок, то вони визначаються в залежності від території, яка береться за основу вивчення тієї чи іншої проблеми. Наприклад, тема дослідження – “Польща на шляху до ЄС”. Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1989 – 2004 рр., де нижня хронологічна межа обумовлена липнем 1989 р. – встановлення дипломатичних відносин з Європейським Економічним Союзом, а верхня – 1 травня 2004 р., коли Польща стала офіційним членом ЄС. В даному випадку географічні рамки охоплюють територію сучасної Республіки Польща, адже усі зміни, починаючи від адаптації правової системи Польщі до стандартів ЄС і, закінчуючи системою освіти та економікою, відбувалися в межах територій польської держави.

Джерельна база дослідження складається з нормативно-правових актів, різного роду документів, угод та договорів, статистичних даних і т.д., котрі було покладено в основу роботи. Потрібно уникати простого переліку тих чи інших джерел. Необхідною є їх класифікація та аналіз. Джерелознавчий розділ вступу бажано закінчити висновком про те, на скільки джерельна основа праці відповідає досягненню мети і вирішенню завдань.

Практичне значення і практична апробація включають відомості про можливість наукового, навчального та практичного використання результатів дослідження або рекомендації щодо їх використання. Практична апробація результатів роботи містить інформацію про те на яких наукових з’їздах, конференціях, симпозіумах, нарадах висвітлено результати досліджень, включені до роботи. Вказують, у скількох публікаціях у наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах конференцій опубліковані результати дослідження.

Новизна отриманих результатів включає опис нових наукових положень (рішень), запропонованих автором особисто. Необхідно показати відмінність отриманих результатів від відомих раніше, описати ступінь новизни (уперше отримано, удосконалено, отримало подальший розвиток). Кожне наукове положення має бути чітко сформульоване. Варто виокремити його основну сутність і зосередити особливу увагу на рівні досягнутої при цьому новизни. Не варто вдаватися до викладу наукового положення у вигляді анотації, коли просто констатують, що в роботі зроблено те й те, а сутності і новизни положення із написаного виявити неможливо.

Структура роботи передбачає зазначення її структурних частин, назв розділів, їх короткого змісту, загальної кількості сторінок, обсягу роботи (до нього не включається список використаних джерел та літератури).

3.10. Основна частина складається з 3-4 розділів, які при необхідності деталізуються за допомогою підрозділів, пунктів та підпунктів. У ній автор повинен викласти сутність та хід проведеного дослідження, використаних методів і отриманих результатів. Необхідно, по можливості, дати оцінку повноти вирішення поставлених завдань. Кожен підрозділ повинен закінчуватися узагальнюючим абзацом, котрий підсумовує результати проведеного дослідження. В кінці кожного розділу формулюються висновки. Вони мають бути стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів. Висновки потрібно подавати у вигляді наукових тверджень, формулювань, що дає змогу вивільнити загальні положення від другорядних подробиць. Слід зауважити, що в кваліфікаційних і магістерських роботах висновки до розділів відносяться до структурних частин дослідження, тому їх варто виокремити з тексту. Прикладом такого виокремлення може бути наступне формулювання: “Висновки до розділу 1”. Кожен розділ, на відміну від підрозділів, пунктів і підпунктів починають з нової сторінки. Розділи та підрозділи повинні бути відносно рівні за обсягом.

У випадку якщо теоретико-методологічне обґрунтування виноситься в основну частину, у її розділах подають огляд літератури за темою, вибір напрямків дослідження, виклад загальної методики і основних методів дослідження, аналіз і узагальнення результатів досліджень. У першому розділі де, як правило, подають огляд літератури окреслюють основні етапи розвитку наукової думки за своєю проблемою. Автор повинен: стисло, критично висвітлити роботи попередників і вказати ті питання, які залишилися невирішеними, визначити своє місце у розв’язанні проблеми. У другому розділі можна обґрунтувати вибір напрямку досліджень, навести методи вирішення завдань та їх порівняльні оцінки, розробити загальну методику проведення досліджень.

У наступних розділах вичерпно, повно, ґрунтовно висвітлюють результати власних досліджень автора. Обов’язково потрібно показати те нове, що дослідник вніс у розробку проблеми. Автор повинен: дати оцінку повноти вирішення поставлених завдань, оцінити достовірність отриманих результатів, порівняти їх з аналогічними результатами одержаними як вітчизняними, так і зарубіжними науковцями, обґрунтувати потребу подальших наукових розробок і, за необхідності, окреслити негативні результати, які обумовлюють необхідність припинення подальших досліджень. Важливим є виділення головної, провідної ідеї, якій має бути підпорядкована уся робота.

3.11. Висновки є заключною частиною роботи. Це найменша за обсягом структурна частина дослідження, проте це аж ніяк не применшує її значення. Вона є логічним підсумком здійсненого дослідження, важливими результатами, до яких прийшов автор на основі аналізу джерел, літератури та виявлених у них фактів. Структуру висновків слід побудувати на основі відповіді на ступінь вирішення завдань, які ставились у вступі. Іншими словами, результати розв’язання усіх поставлених на початку роботи завдань дослідження обов’язково мають бути відображені у висновках. Слід дати обґрунтовану відповідь чи вдалося досягти мети дослідження. У заключній частині також можуть знайти відображення і подальші перспективи вивчення теми.

3.12. Список використаних джерел та літератури складають одним із запропонованих способів: 1) в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків (найпоширеніший спосіб); 2) у хронологічному порядку; 3) за порядком появи посилань у тексті. Відомості про джерела, включені до списку, необхідно подавати відповідно до вимог державного стандарту з обов’язковим наведенням назв праць. Зокрема, потрібну інформацію щодо згаданих вимог містить: стандарт ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 “Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання”. Він є базовим для системи стандартів, правил, методичних посібників зі складання бібліографічного опису. Національний стандарт ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 набув чинності з 1 липня 2007 року. При складанні бібліографічного опису можна застосовувати скорочення слів і словосполучень, які мають відповідати вимогам ДСТУ 3582 – 97 “Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила”, ГОСТ 7.12—93 “Библиографическая запись. Сокращения слов на русском языке. Общие требования и правила” та ГОСТ 7.11—78 “Сокращения слов и словосочетаний на иностранных европейских языках в библиографическом описании” (чинні в Україні як міждержавні).

Доцільним для студентських наукових робіт (курсових, бакалаврських і магістерських) є алфавітно-нумераційний порядок розташування джерел та літератури. Їх записують в алфавітному порядку за прізвищами авторів. Якщо в авторів однакові прізвища, тоді їхню послідовність визначають ініціали; якщо використано декілька праць одного автора – їх записують в алфавітному порядку за першими буквами назв цих публікацій. Праці одного автора з однаковими назвами розташовують за хронологією або за назвами творів, що не записані на окремого автора.

Насамперед необхідно вказати літературу, яка видана кирилицею, потім –латиницею та мовами з особливою графікою (за алфавітом назв мов – арабською, грузинською, китайською тощо). Як правило, публікації мовами з особливою графікою подають в українській транслітерації або в перекладі запису українською мовою, тоді мову видання вказують через “ – Араб.,. –Яп.”.

Загальна схема списку використаних джерел та літератури має бути наступною:

- Джерела (даний структурний елемент за необхідності варто розділити на архівні документи, нормативно-правові акти, угоди та договори, статистичні данні, спогади тощо);

Додатки оформляються як продовження дипломної чи магістерської роботи на останніх її сторінках або у вигляді окремої частини (книги). Їх розміщують у порядку посилань на них у тексті дослідження. Якщо додатків більше одного, кожен додаток повинен починатися з нової сторінки, мати напис у верхній частині сторінки „Додаток” із зазначенням його порядкового номера (без знаку №), або великої літери (А, Б, В і т.д.). наприклад: „Додаток 1”, „Додаток А”(без лапок). Внизу під зображенням додатка подають вказівку на джерело, звідки запозичений або на основі якого складений додаток. За умови, що додатки позначаються великими літерами їх потрібно позначати послідовно, згідно правил розташування літер української абетки, за винятком літер Г, Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь.

1. Обсяг курсової, бакалаврської, магістерської роботи.

2. Основні вимоги до змісту наукової роботи.

5. Правила оформлення списку використаних джерел та літератури, додатків.

ОСНОВНІ ЕТАПИ НАПИСАННЯ НАУКОВОЇ РОБОТИ. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ СТУДЕНТА І НАУКОВОГО КЕРІВНИКА

4.1. Підготовка наукової роботи здійснюється в кілька етапів:

- вибір теми і затвердження її на профілюючій кафедрі;

- складання календарного плану виконання роботи;

- вивчення літератури та джерельної бази дослідження;

- розробка плану роботи (проходить кілька стадій: розробка попереднього плану, проміжного та остаточного);

- ознайомлення керівника з планом та попереднім списком літератури;

- написання основної частини роботи із застосуванням загальних та спеціальних наукових методів дослідження;

- формулювання висновків, вступу, рекомендацій, у тому числі й тих, що виносяться на захист;

- оформлення списку використаних джерел та літератури;

- ознайомлення наукового керівника з текстом роботи;

- повторне читання роботи науковим керівником;

- остаточне оформлення роботи і передача її для науковому керівнику для написання відгуку (для кваліфікаційних і магістерських робіт обов’язковим є також написання рецензії);

- реєстрація наукової роботи на профілюючій кафедрі з обов’язковою фіксацією дати реєстрації;

- підготовка до захисту роботи (формулювання основних тез, положень і рекомендацій, що виносяться на захист);

- захист роботи перед державною екзаменаційною комісією (ДЕК).

4.2. Написання наукової роботи повинно чітко узгоджуватися з затвердженим календарним планом. У разі порушення цієї умови без поважних причин і без узгодження з науковим керівником, останній зазначає про це у відгуку, що може бути враховано для зниження загальної оцінки. У випадку грубого недотримання плану наукової роботи та неодноразових порушень графіка дослідження науковий керівник має право клопотати перед кафедрою про недопущення роботи до захисту.

4.3. Окремі аспекти роботи варто висвітлювати у публікаціях, виступах на студентських вузівських та міжвузівських наукових конференціях, використовувати як предмет дослідження в межах діяльності студентських наукових товариств тощо. Вищезгадані види апробації наукової роботи повинні бути відображені у вступі і враховані під час захисту.

- вибрати тему дослідження з числа тих, що запропоновані кафедрою або запропонувати власну;

- обирати наукового керівника зі складу науково-педагогічних працівників профілюючої кафедри або, за її згодою, - фахівця з інших кафедр чи навчальних та наукових закладів;

- клопотати перед профілюючою кафедрою про заміну наукового керівника, якщо для цього є поважні причини;

- отримувати консультації з питань написання наукової роботи в межах визначеного навчального часу;

- користуватися навчальною та науковою базою університету, літературою навчально-методичного центру факультету;

- знати про точну дату (день і час) захисту наукової роботи.

- чітко дотримуватися затвердженого графіка наукової роботи;

- оформити її згідно з вимогами університету та профілюючої кафедри;

- враховувати всі обґрунтовані зауваження та пропозиції наукового керівника під час написання роботи (у разі неврахування науковий керівник зазначає про це у відгуку на роботу, що, в свою чергу, впливає на загальну оцінку);

- написати анотацію на власну кваліфікаційну чи магістерську роботу;

- своєчасно передати завершену роботу для її реєстрації на кафедрі і вивчення питання про можливість допуску до захисту;

- своєчасно з’явитися на публічний захист результатів проведеного дослідження;

- аргументовано й етично відповідати на зауваження наукового керівника, рецензента, запитання членів комісії та присутніх на відкритому захисті роботи.

- здійснювати контроль за своєчасним виконанням студентом графіка підготовки і написання дослідження, передачі його на відгук, рецензію та комісію для захисту;

- у разі потреби залучати до співучасті в науковому керівництві роботою або надання студенту консультацій інших фахівців;

- клопотати перед деканом і ректором про відрядження студента до інших міст України для роботи в архівах, бібліотеках, установах і підприємствах з метою збору необхідної для написання роботи інформації;

- піднімати питання про недопущення роботи до захисту, якщо її зміст не відповідає обраній темі, студентом допущені грубі порушення графіка написання роботи, а загальна оцінка не може бути визнана задовільною;

- відмовитися від керівництва роботою студента, котрий без поважних причин порушує затверджений графік виконання дослідження, виявляє несумлінність, неналежно ставиться до теоретичних та практичних матеріалів, ухиляється від використання порад наукового керівника або наполягає на ідеях, які розходяться з науковими переконаннями керівника. Рішення про це приймає профілююча кафедра, котра може призначити іншого наукового керівника.

- надати студенту допомогу в обранні теми майбутнього дослідження, правильно її сформулювати (за умови що вона не входить до переліку тем наукових робіт запропонованого кафедрою);

- затвердити графік виконання наукового дослідження та контролювати його виконання;

- допомогти скласти план роботи, який відповідає темі та розкриває її зміст;

- надавати поради щодо пошуку джерел, наукової літератури, методів дослідження, формулювання висновків, оформлення роботи;

- контролювати виконання усіх завдань, котрі постають перед студентом в процесі написання дослідження;

- уважно прочитати чорновий варіант роботи і, за необхідності, дати поради, зауваження, пропозиції, здійснити виправлення;

- ознайомитися з кінцевим (чистовим) варіантом наукової роботи;

1. Основні етапи написання наукової роботи.

5.1. Загальні вимоги. Заголовки структурних елементів наукової роботи такі як “ЗМІСТ”, “ВСТУП”, “РОЗДІЛ”, “ВИСНОВКИ”, “СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ”, “ДОДАТКИ” друкують великими літерами симетрично до тексту без лапок (вирівнювання по центру). Заголовки підрозділів друкують з великої літери, починаючи з абзацного відступу (вирівнювання – по ширині). Слід пам’ятати, що підзаголовки, за виключенням першої великої літери друкують маленькими літерами. Крапка в кінці заголовків розділів та підрозділів не ставиться. Відстань між заголовком і текстом має дорівнювати двом абзацовим відступам. Теж саме стосується відстані між заголовком і підзаголовкам та підзаголовком і текстом. Кожний розділ починають з нової сторінки. Підрозділи є продовженням розділу і тому їх починати з нової сторінки не потрібно.

За наявності в роботі друкарських помилок і описок їх можна виправляти виключно чорнилом чорного кольору, дотримуючись правила, що допускається не більше двох виправлень на одній сторінці.

5.2. Рубрикація тексту наукової роботи – це поділ його на складові частини. Вона віддзеркалює схему наукового дослідження і передбачає чіткий поділ рукопису на окремі логічно взаємно підпорядковані частини.

Найпростішою рубрикою є абзац – відступ управо на початковому рядку кожної частини тексту. Він немає визначених меж і найчастіше розглядається як композиційний прийом, що служить для об’єднання кількох речень, котрі викладають нову спільну думку в тексті. Правильне розбиття тексту наукової роботи на абзаци суттєво полегшує її читання та сприйняття.

Особлива увага приділяється початку абзацу. Перше речення абзацу повинно передавати його тему, нести навантаження заголовка до решти речень. не втрачаючи при цьому зв’язку з попереднім текстом. У кожному абзаці необхідно дотримуватися систематичності та послідовності викладу фактів, внутрішньої логіки їх висвітлення, яка значною мірою визначається характером тексту.

За умови поділу розділів роботи на підрозділи потрібно дотримуватися наступного правила: обсяг частин поділу повинен в сумі дорівнювати обсягові поняття, котре ділиться. Тобто розділ за своїм змістом повинен точно відповідати сумарному смисловому змісту наявних у ньому підрозділів. Недотримання даного правила може призвести до структурних помилок. По-перше - розділ за своїм змістом вужчий від загального обсягу відповідних підрозділів, містить у собі зайві підрозділи. Наприклад, при розкритті змісту розділу “Особливості державного ладу Індії”, де крім підрозділів “Функціонування законодавчої влади”, “Виконавча влада та її функції”, “Судова влада”, будуть як підрозділи вказані також “Політичні партії і рухи”. Сутність логічної помилки в тому, що тут наявні зайві для даного випадку члени поділу, оскільки політичні партії і рухи відносяться до поняття політична система і за своїм призначенням є ширшими ніж окреслена в назві розділу проблема. По-друге, помилка виникає тоді, коли кількість підрозділів, що становлять розділ, є за сутністю недостатньою. Наприклад, у розділі: „Польський рух опору на початковому етапі війни” присутні підрозділи: 1) “Націоналістичні партії”, “Селянський рух”, “Соціалістичні партії”. В даному випадку не є представленим комуністичний рух опору. Фактично мова йде про ті сили які співпрацювали з еміграційним урядом, але в назві розділу цього немає і, як наслідок, випущено окремий аспект.

За змістом члени ділення повинні виключати один одного, а не співвідноситися між собою як частина і ціле. Так, не можна з точки зору логіки визнати правильним поділ розділу „Соціальна структура Польської держави 16-18 ст.” на підрозділи “Заможні верстви населення”, “міщани”, “селяни”, “шляхта”. Сутність логічної помилки тут у тому, що шляхта і заможні верстви населення помилково названі як самостійні члени ділення, адже переважна більшість шляхти відносилася до заможних верств.

Ділення повинно бути неперервним, бо в його процесі треба переходити до найближчих видів, не перестрибуючи через них Помилка, що виникає при порушенні цього правила логіки, має назву “стрибок при діленні”. Так, якщо розділ “Письмові джерела” поділити на три підрозділи: “Документи”, “Щоденники”, “Спогади”, то це явна логічна помилка змішування на одному рівні понять різного ступеня рубрикації. Правильним буде розбити розділ на два підрозділи “Документи” і “Наративи”, які поділяються на Щоденники і Спогади.

Не рекомендується до заголовків включати слова на позначення загальних понять, вузькоспеціальних або місцевих термінів скорочені слова й абревіатури. Кожен заголовок у науковому тексті має бути якомога коротшим. Проте й надмірна його лапідарність небажана. Чим коротший заголовок тим він ширший за своїм змістом. Особливо небажані заголовки з одною слова. Такий заголовок не дає змоги визначити тему вміщеного під ним тексту. Трапляється й інша крайність, коли автор роботи хоче максимально точно передати у заголовку зміст розділу. Тоді заголовок розтягується на кілька рядків, що суттєво ускладнює його смислове сприйняття.

5.3. Нумерація сторінок, розділів (підрозділів, пунктів та підпунктів), малюнків, схем, діаграм, таблиць подається арабськими цифрами без знака №. Наприклад:

а) РОЗДІЛ 1. РЕФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІКИ ПОЛЬЩІ ВІДПОВІДНО ДО КОПЕНГАГЕНСЬКИХ КРИТЕРІЇВ;

б) 2.2. Реформування фіскальної та кредитно-фінансової системи країни;

в) Таблиця 1. Показники ВВП і ВНП Польщі після вступу до Європейського Союзу.

Першою сторінкою роботи є титульний аркуш. Усі сторінки наукового дослідження, включно з сторінками списку використаних джерел та літератури і додатків, підлягають нумерації. Винятком є перша та друга сторінка роботи. Номер сторінки проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

5.4. Примітки, ілюстрації, таблиці. При викладенні матеріалу в науковому дослідженні часто виникає потреба зробити повніші пояснення, навести додаткові факти, міркування, уточнення, прямо не пов’язані з основним текстом роботи. В таких випадках, щоб не обтяжувати основний текст подібним матеріалом, використовують примітки, котрі розміщують в середині тексту в круглих дужках. Якщо такі примітки містять досить значний за обсягом матеріал, їх виносять в підрядкову примітку, або ж розташовують поза основним текстом роботи. Підрядкові і позатекстові примітки оформляють як підрядкові чи позатекстові посилання з нумерацією арабськими цифрами або зірочками (зірочками нумерують, щоб відокремити примітки від бібліографічних посилань).

Ілюстрації (малюнки, фотографії, схеми, діаграми, графіки, карти) і таблиці можуть подаватись в курсовій, бакалаврській чи магістерській роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, які розміщені на окремих сторінках роботи, включають до загальної нумерації сторінок. Ілюстрації позначають словом “Рис.” і нумерують послідовно в межах розділу. Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад: “Рис. 2.3” (третій рисунок другого розділу).

Ілюстрації повинні мати назву, яку розміщують після номеру ілюстрації. Між номером ілюстрації та її назвою ставиться крапка. Необхідно також вказати джерело, звідки взята ілюстрація. Якщо вона складена студентом, то це також потрібно зазначити. Звичайно, вказівка на джерело розміщується під зображенням ілюстрації, вона пов’язується з ілюстрацією зірочкою.

Таблиці нумерують послідовно в межах розділу. Напис “Таблиця” та її номер вказують один раз праворуч над першою частиною таблиці, над іншою частиною пишуть слова “Продовження табл.” і вказують номер таблиці, наприклад: “Продовження табл. 1.2”.

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують під словом „Таблиця”. При перенесенні частини таблиці на іншу сторінку назву залишають тільки над її першою частиною. Необхідним є зазначення джерела або джерел, з яких запозичені табличні дані або на основі яких складена таблиця. Правила оформлення вказівки на джерела табличних відомостей такі ж, як і для ілюстрацій. Якщо робота містить значний ілюстративний матеріал у вигляді ілюстрацій, таблиць, діаграм, графіків, географічних, економічних, політичних карт тощо, їх варто винести в додатки в кінець роботи або ж в окрему частину (книгу).

5.5. Правила цитування та посилання на використані джерела і літературу

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для всебічного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Необхідно точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором. Існують наступні загальні вимоги до цитування:

- текст цитати починається і закінчується лапками. Його потрібно наводити в граматичній формі, котра подана у джерелі, із обов’язковим збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз „так званий”;

- цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, в кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

- кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело,

- при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути максимально точним у викладі думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів, і робити відповідні посилання на джерело;

- цитування не повинно бути ні надмірним, ні недостатнім. Надмірне цитування створює враження компілятивності праці, а недостатнє – знижує наукову цінність викладеного матеріалу;

- якщо автор вважає за потрібне показати власне ставлення до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках необхідно поставити знак оклику або знак запитання;

- за умови необхідності виділення в цитаті деяких слів, робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора роботи, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки Варіантами таких застережень є (курсив наш. – І.Ш.), (підкреслено мною. – І.Ш.), (розрядка моя. – І.Ш.)

- при використанні відомостей, матеріалів з монографій, оглядових статей, інших джерел, що мають велику кількість сторінок, в посиланні слід точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул джерела, на яке посилається автор;

- згідно з їх нумерацією (у списку використаних джерел та літератури) у квадратних дужках (через кому). Наприклад: “...затяжна війна з Австрією...примусила султана тримати майже всю свою армію у румелійських володіннях [6, 111].”, де перша цифра це номер позиції у списку джерел та літератури, а друга – номер сторінки. Якщо автор аналізуючи наукову літературу перераховує, які саме проблеми досліджені різними авторами, або ж вказує на один важливий аспект, котрому приділила свою увагу низка науковців, інформацію, котра відображена в різних джерелах – посилання в тексті роботи подаються через крапку з комою. Наприклад: “Велику цінність для дослідження піднятої проблеми представляють дипломатична переписка, мемуарна література польського і російського походження тощо [6; 8; 17; 19].”

- за допомогою виносок, при цьому його оформлення має відповідати бібліографічному опису за переліком посилань із зазначенням номера. Виноски можуть буди посторінкові, а також їх можна винести в кінець розділів або кінець роботи.

Відповідно до існуючих вимог, пунктуація в бібліографічному описі виконує дві функції: звичайних граматичних розділових знаків (пунктуація), і розділових знаків, що мають розпізнавальний характер для областей та елементів бібліографічного опису (знаки приписної пунктуації). Заголовок від опису відокремлюють крапкою. Області опису відокремлюють одна від одної крапкою і тире. При повторенні окремих областей повторюють крапку і тире, за винятком області серії (відомості про кожну серію беруться в окремі круглі дужки без знаку крапка і тире між ними).

Для розрізнення приписної та граматичної пунктуації застосовують проміжок в один др

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: