Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Тема 3. Українська культура кінця ХІV – першої половини ХVII ст.





 

Степан Дропан (?-?) – друкар, підприємець. З метою матеріальної підтримки 1460 р. подарував власну друкарню Свято-Онуфріївському монастирю у Львові, до якого 1572 р. приїхав І. Федоров, щоб відродити друкарство у місті.

Мартин Русин (у науковому світі Мартин Король, 1422-1453) – математик, астролог, астроном, лікар. Доктор медицини (1449, Болонський університет). Професор Краківського університету (1450). Засновник кафедри астрономії Краківського університету та наукової школи, з якої вийшов Микола Коперник.

Юрій Котермак (Дрогобич, ~1450-1494) – педагог, медик, астроном, філософ, астролог, меценат, перший українець (перший серед східних слов’ян) – доктор філософії (~1478), доктор медицини (~1482), професор, завідувач кафедри, ректор Болонського університету (1481-1482), найстарішого в Європі, в історію якого увійшов під іменем «Джорджо да Леополі». Професор Ягеллонського університету (з 1487). Автор першої друкованої книжки виданої українцем та східним слов’янином у Європі (перший відомий зразок латиномовної поезії українського автора) – «Прогностична оцінка поточного 1483 р. магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора мистецтв і медицини славетного Болонського університету» (1483). Отримав титул довічного громадянина Болоньї. На його кошти Ш. Фіоль 1491 р. у Кракові надрукував слов’янською мовою книги «Октоїх» і «Часослов» (на 73 роки раніше, ніж І. Федоров у Москві «Апостол»). Одним з його учнів був М. Коперник.

Швайпольт Фіоль(~1460-~1526) – друкар, винахідник. У Кракові заснував друкарню на кириличних шрифтах. Перший надрукував книги церковно-слов’янською мовою: «Часослов», «Октоїх», «Тріодь пісна», «Тріодь цвітна» (1491). Винайшов машину для відкачування води з шахт.



Павло Русин (~1470-1517) – мислитель, письменник, перший вітчизняний гуманістичний поет. Закінчив Грайфсвальдський і Краківський університети, в останньому викладав. Творча спадщина складає приблизно 4 тис. віршів, яку розділяють на духовну поезію («Пісня Павла Кроснянина до всіх святих» та ін.), панегіричні твори («Елегія до благородного і шановного пана Стефана Баторія» та ін.), морально-дидактичні твори («Ода Павла Русина з Кросна до Аполлона» та ін.). Видав книгу поезій «Пісні Павла Русина з Кросна» (1509). Одним з його учнів був М. Коперник.

Франциск Скорина(~1490-~1551) – білоруський першодрукар, вчений, філософ, перекладач, митець-графік, один із засновників кириличного книгодрукування. У Празі видав кириличним шрифтом «Псалтир» (1517) і «Апостол» (1525). Зроблений ним білоруський переклад Біблії випередив у часі німецький переклад М. Лютера.

Георгій Тичинський (Рутенець, ~1510-1591) – педагог, письменник, поет, один з видатних східно-слов’янських латиномовних письменників і поетів, який вніс вагомий вклад у розвиток всієї європейської новолатинської поезії. Професор поетики і риторики Краківського університету. У Центральній науковій бібліотеки НАН України зберігається збірка поезії, видана у Кракові 1534 р.

Іван Турбінський(Рутинець, 1511-1575) – педагог, вчений-правознавець, поет. Навчався у Краківському університеті. Перший українець – професор і ректор Краківського університету. Автор творів, підручників з королівського і папського права, численних віршів.

Станіслав Оріховський (Роксолан, 1513-1566) – публіцист, історик, філософ, оратор, перший вітчизняний політолог в сучасному розумінні цього слова. Навчався у Краківському, Віденському, Віттенберзькому, Падуанському і Болонському університетах. Одним із перших в європейській філософській думці став заперечувати божественне походження влади. Центральною темою творчості є свобода, як найбільше надбанням людства. Автор праць: «Хрещення русинів», «Про турецьку загрозу», «Про целібат» та ін. Виступав на захист руської народної мови, підкреслював своє руське походження – «Я русин, і охоче про це виголошую». За багатогранний талант його називали – «Рутенським Демосфеном», «сучасним Цицероном».

Анастасія Заславська (Гольшанська,?-1561) – княгиня, представниця «руської контрреформації». Фундаторка «Пересопницького євангелія» (1556-1561).

Григорій Самборчик(Чуй, ~1523-1573) – поет. Навчався у Краківському університеті. Ректор колегії у Перемишлі, Львівської школи. Викладав поетику і риторику в Клодавській школі. Професор Краківського університету (1563). Його вірші набули європейської слави.

Іван Федоров (Федорович, ~1525-1583) – першодрукар, редактор, гравер, ливарник, інженер, засновник книгодруку на теренах сучасної України. У Львові у монастирі Св. Онуфрія 1574 р. уклав і надрукував перший східнослов’янський посібник – «Буквар» (1574) з граматикою та здійснив видання «Апостола». У 1578 р. перебрався в Остріг, де заснував друкарню та надрукував «Буквар» (1578) з рівнобіжними греко-слов’янськими текстами, видав «Новий Заповіт» і «Псалтир» (1580). Видав перше повне друковане видання Св. Письма церковнослов’янською мовою, так звану «Острозьку Біблію» (1581). Похований у монастирі Св. Онуфрія (Львів).

Герасим Смотрицький (?-1594) – педагог, письменник, вважається першим руським богословом, перший ректор Острозької академії (1580). Один з видавців «Острозької Біблії», до якої написав передмову і віршовану посвяту князю К. Острозькому, один із зразків найдавнішого українського віршування (нерівноскладове), що нагадує українські думи. Твори писав мовою наближеною до народної. Автор першої друкованої пам’ятки полемічної літератури «Ключ царства небесного» та «Календар римський новий» (1587).

Василь-Констянтин Острозький (1526-1608) – меценат, засновник Острозького культурно-освітнього центру (Слов’яно-греко-латинська школа, друкарня, паперова фабрика, бібліотека, шпиталь тощо). Засновник шкіл у Турові (1572), Острозі (1576), Володимирі-Волинську (1577) та Острозької друкарні (1577). За його підтримки в Острозі було зібрано одна з найбільших бібліотек. Спричинився до розбудови Межиріцького монастиря та виникненню при Богоявленській замковій церкві власної іконописної традиції.

Василь Суразький (Малюшицький, ~1530-~1608) – педагог, письменник, книговидавець, церковний діяч, учасник Острозького науково-літературного гуртка. Сприяв розбудові Острозької академії, очолював друкарню при ній. Редагував «Острозьку Біблію» (1581). Написав «Книжицю у 6-ти розділах» (1588), підготував до друку «Псалтир з возслідуванням» (1598), автор полемічних творів «Книжиця о єдиній православній істинній вірі», «Правило істинного живота християнського» (1588) та ін. Учитель І. Вишенського.

Христофор Філалет (Мартин Браневський, (?-?) – письменник, філософ, вихованець Острозької школи. Автор найвидатнішого полемічного твору «Апокрисис, албо Одповідь на книжки соборі Берестейськом, именем людей старожитній релеи греческой, через Христофора Филалета врихле дана» (Краків, 1597; Острог, 1598) – першого православного трактату спрямованого проти Берестейської унії та папства.

Григорій Балабан (Єпископ Гедеон, 1530-1607) – єпископ, засновник львівської братської друкарні (1591). Єпископ Галицький, Львівський, Кам’янець-Подільській (1576). Екзарх Константинопольського патріарха для українських земель (керівник Київської митрополії). Противник Берестейської унії. В своєму маєтку у Стрятині відкрив греко-слов’янську школу і друкарню. Автор «Учительного євангелія».

Гальшка Острозька (Єлизавета, 1539-1582) – княжна, меценат, фундаторка Острозької академії. Заповіла 6 тисяч кіп литовських грошей на розвиток шпиталю й академії. Доля «чорної княгині» зацікавила багатьох українських, польських, російських, чеських істориків, літераторів, художників.

Михайло Рогоза (1540-1599) – митрополит Київський, Галицький та всієї Русі (1589-1599). Один з організаторів Берестейської унії.

Клірик Острозький(?-?) – нерозгаданий псевдонім письменника-полеміста. Автор послань до прихильника унії І. Потія («Отпис на лист...» (1598), «На другій лист велебного отца Ипатіа...» (1599)), в яких виявив високу теологічну і світську освіченість.

Іпатій Потій(1541-1613) – богослов, письменник. Митрополит Київський, Галицький та всієї Русі (1599-1613). Один із організаторів Берестейської унії. Активно намагався утверджувати правове становище уніатської церкви в Речі Посполитій, працював над залученням до греко-католицької церкви духовенства і шляхти. Автор творів, спрямованих на захист унії: «Унія, або виклад... артикулів до об’єднання» (1596), «Оборона собору Флорентійського» (1603), «Антиризиса» (1599) та ін. Останній твір став відповіддю на «Апокрисис» Х. Філалета.

Іоанн Вишенський (1550-~1621) – гуманіст, письменник, афонський подвижник. Не обмежувався боротьбою з католицизмом та унією, гостро критикував увесь тодішній церковний і світський лад і вимагав простоти старохристиянського братства, як здійснення Царства Божого на землі. Під теологічною оболонкою проголошував ідеї соціальної рівності. Автор творів: «Писание до всѣх обще, в Лядской земли живущих» (1588), «Писание к утекшим от православной верн єпископам» (1598), «Послання князю Василю Острозькому...», «О єретиках» (1599-1600) та ін.

Йов Княгиницький(Манявський, ~1550-1621) – чернець, преподобний, афонський подвижник. Викладач Острозької академії, засновник Манявського скиту (1606). Реорганізував низку православних монастирів.

Єлисей Плетенецький (~1554-1624) – архімандрит Києво-Печерської лаври (1599-1624), співзасновник Київського Богоявленського братства, фундатор Київської братської школи, засновник Лаврської друкарні (1615) і Радомишльської папірні – першої паперової фабрики на території Центральної України. Згуртував церковно-просвітницький і культурницький осередок на базі Києво-Печерської Лаври – «Лаврський гурток» православних інтелектуалів. Заснував Печерський Вознесенський жіночий монастир, відреставрував Свято-Успенський храм Києво-Печерської лаври. За словами З. Копистенського був «отцем не лише для Лаври, але й для всього народу».

Юрій Рогатинець (1555-~1608) – львівський міщанин, меценат, оборонець православ’я. Провідний діяч Львівського Успенського братства, один із засновників Львівської братської школи (1585).

Дем’ян Наливайко (?-1627) – священик, письменник, поет, перекладач, член Острозького культурно-освітнього осередку, викладач Острозької академії. Управитель друкарні в Дерманському монастирі та Острозі. Провідний діяч Вільненського православного братства. Твори: «Лямент дому Острозьких» (1604) – пам’ятка раннього українського літературного бароко, «Проповіді про Івана Златоустого», «Ліки на опалий умисел людський» (1607) та ін.

Захарія Копистенський(?-1627) – письменник, архімандрит Києво-Печерської лаври (1624-1627). Автор передмови до «Часослова» (1616) – першої книги, виданої Києво-Печерською друкарнею, богословських трактатів: «Книга про віру єдину...» (1619-1621), «Палінодія, або книга оборони» (1621-1622), «Книга про правдиву єдність православних християн» (1623).

Йов Борецький (1560-1631) – педагог, вчений, письменник. У 1620 р. за благословенням патріарха Єрусалімського Теофана відновив українську православну ієрархію. Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі (1620-1631). Ректор Львівської братської школи, перший ректор Київської братської школи (1615-1618). Духовний наставник П. Могили. Твори: «Діалог про православну віру» (1606), «Аполлія (знищення) апології Мелетія Смотрицького» (1628), «Нарікання про благочестя» (повчання православним, як тримати себе під час гонінь за православ’я) та ін.

Памво Беринда (~1560-1632) – мовознавець, енциклопедист, лексикограф, письменник, поет, друкар, гравер, чернець, знавець дюжини мов. Головний друкар, редактор і перекладач Києво-Печерської друкарні. Друкований словник «Лексіконъ славенорωсскїй альбо Именъ тлъкованїє» (1627), найвидатніше досягнення староукраїнського словникарства (7 тис. статей). Склада­ється з двох частин: «Лексіконь» – церковносло­в’янсько-український словник та «...Имена свойственная» – зібрання тлумачень топонімів, антропонімів і загальних назв неслов’янського походження. Один із зачинателів поезії та шкільної драми в Україні – видрукував різдвяний діалог із прологу, промов семи хлопців та епілогу «На Рождіство Христа вірші для утіхи православнимъ христіанамъ» (Львів, 1616), який став перехідним етапом від поезії до драми.

Лаврентій Зизаній(~1560-~1634) – мовознавець, письменник, перекладач, педагог, богослов. Уклав староукраїнською мовою «Катехізис» (1627), трактат з критикою засад католицизму і протестантизму; буквар «Наука ку читаню и розумЂню писма словенскаго...» (1596). Автор першого українського друкованого шкільного словника – «Лексис, СирЂчь реченїя, ВъкратъцЂ събран(ъ)ны и из слове(н)скаго языка на просты(й) рускі(й) діале(к)тъ истол(ъ)кованы» (1596), де першим в історії українського й східнослов’янського мовознавства розробив та застосував більшість основних лексикографічних методів упорядкування словника. «Грамматіка словенска совершенного искусства осми частей слова» (1596) – перший систематичний шкільний підручник церковнослов’янської мови. Дав «канони орфографії» церковнослов’янської мови східнослов’янсько-української редакції. Увів орудний відмінок у слов’янську граматику.

Стефан Зизаній (~1570-~1621) – письменник, педагог. Брав активну участь у діяльності Львівського і Віленського братств. З 1586 р. ректор Львівської братської школи. Автор православного «Катехізису» (Вільно, 1595; до наших днів не дійшов), антикатолицького трактату «Казання св. Кирила» українською і польською мовами (Вільно, 1596), популярних серед православних вірян.

Єлизавета Гулевич(Галшка Гулевичівна, 1575-1642) – меценатка, одна з засновників Київського братства. Відписала садибу із землями у Києві для заснування Богоявленського монастиря, шпиталю і школи. За рік до смерті всі свої гроші залишила Братському Луцькому монастирю та Хрестовоздвіженській церкві.

Мелетій Смотрицький(Максим Герасимович, 1577-1633) – письменник, педагог, перекладач, мовознавець. Другий ректор Київської братської школи (1619-1620). Автор полемічного твору «Тренос, або плач східної церкви...» (1610, під псевдонімом Теофіл Ортолог); «Грамматіки славєнскія правилноє синтаґма» (1619), де подав ґрунтовні й вичерпні відомості про віршові розміри та правила віршування, систематизував церковнослов’янську мову. Брав участь у написанні «Букваря языка славенска» (1618). Автор памфлету «Виправдання невинності» (1621), в якому обстоював право українського і білоруського народів на національно-релігійну свободу. Піклуючись про відродження православ’я в слов’янському світі висловлювався за принесення в Московське царство православної вченості. У праці «Аполігія моєї мандрівки до країв східних» (1628) закликав до визнання унії, через що твір визнано єретичним і піддано анафемі.

Касіян Сакович (~1578-1647) – письменник, філософ, ректор Київської братської школи (1620-1624). Архімандрит Хрестовоздвиженського монастиря у Дубні (1626-1639). У вірші «ВѢршѢ на жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного...» (1622) за зразками силабічної барокової поезії першим уславив подвиги гетьмана. У 1640 р. перейшов до латинського віровчення, став членом ордену ченців-августиніанів.

Кирило Ставровецький(Транквіліон, 1581-1646) – учений, педагог, поет, друкар, видавець. Викладав у Віленській братській школі. З 1618 р. ігумен Унівського монастиря (Львівська обл.). Архімандрит Чернігівський (1628-1646). Видав першу українську систему догматів «Зерцало богословія» (1618). Автор збірки проповідей на неділю та свята – «Євангеліє учительноє» (1619, 1627 р. цар Михайло з подання Московського патріарха Філарета наказав спалити всі примірники), збірки повчань і побутово-моралістичних віршів – «Перло многоценное» (1646).

Петро Конашевич Сагайдачний(1582-1622) – гетьман Війська Запорозького, випускник Острозької академії, меценат. Учасник відновлення православної церковної ієрархії у Києві (1620). Разом з Військом записався до Богоявленського братства, допомагаючи йому фінансово. На кошти козаків був зведений головний храм братства – Богоявленська церква. Оспіваний у багатьох козацьких думах, українських народних піснях («Ой на горі та женці жнуть»), літературі (драма П. Куліша – «Петро Сагайдачний» та ін.).

Раїна Вишневецька(Могилянка, 1589-1619) – меценатка. Фундаторка Ладанського (1614), Прилуцько-Густинського (1615), Лубенсько-Мгарського монастирів (1619).

Ісая Копинський (?-1640) – митрополит Київський, Галицький і всієї Русі (1631-1633). Заснував Густинський Свято-Троїцький жіночий монастир, Мгарський Спасо-Преображенський монастир (Чернігівська обл.). Один із засновників Київської братської школи. Противник політики П. Могили.

Марія Амалія Могилянка (1591-~1643) – меценатка. Надавала кошти на зведення Золотопотіцького замку, церкви Св. Миколая у Бучачі (Тернопільська обл.). Надавала фундації Манявському скиту, Жизномирському монастирю тощо.

Петро Могила (1596-1647) – архімандрит Києво-Печерської лаври (1627-1647), митрополит Київський, Галицький і всієї Русі (1633-1647). Відкрив першу школу у Києво-Печерській лаврі (1631). Залишив майже 20 творів церковно-теологічного, полемічного, просвітницького, філософського та моралізаторського характеру: «Євангеліє» (1616), «Анфологіон» (1636), «Евхологіон» (1646) та ін. Першим канонізовано (1996) 15 автокефальними Церквами Вселенської церкви.

Хома Євлевич (?-~1647) – педагог, поет. Ректор Київської братської школи (1628-1632). Твір – «Лабіринт, або Заплутана дорога, де красна мудрість з повинності своєї панам могилянам і ще декому, в заходах своїх подібному, коротшу і далеко кращу дорогу показує».

Йосип Кононович-Горбацький (?-1653) – педагог, філософ. Професор (1635-1646) і ректор (1642-1646) Києво-Могилянської академії, викладав риторику, філософію. Написав «Підручник логіки» (1639-1640), рукопис якого латинською мовою зберігся до нашого часу. Ігумен Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря (1646-1650). Разом із П. Могилою працював над підготовкою «Требника» (1646). Брав участь у створенні праці «Православного сповідання вєри», за яку був визнаний доктором богослов’я. Праця «Учение о школах» сповнена турботи про розвиток і поширення освіти в Україні. Трактат «Оратор Могилянський» (1635-1636) визначив зміст і стиль творчості багатьох українських поетів доби бароко на рівні методу, породив критерії і висунув вимоги до тогочас­ної поезії – пишність та урочистість. Учні – І. Гізель, С. Яворський, Ф. Прокопович, Г. Кониський.

Сильвестр Косів(Косов, ?-1657) – педагог, письменник. Митрополит Київський, Галицький і Всієї Русі (1647-1657). Брав участь в організації Києво-Могилянської колегії. Непримиренний противник зближення України з Московією. Засудив рішення Переяславської ради, відмовився скласти присягу московському цареві і підпорядкувати Київську митрополію Московському патріархові. Автор богословсько-полемічних творів: «Екзегезис» (твір про початки Києво-Могилянської колегії, 1635), «Patericon» (переробка Києво-Печерського патерика, 1635), «Дидаскалія...» (наука про сім святих таїнств, 1637).

Ганна Могила (Могилянка, ?-~1667) – меценатка. Фундаторка Успенської церкви (Тернопільська обл., 1653). Опікувалася братством при церкві Св. Юрія у Мостиськах (Львівська обл.).

Михайло Сльозка (?-1667) – друкар і видавець, член Львівського братства та управитель його друкарні з 1634 р. Уперше в Україні надрукував ілюстроване «Четвероєвангеліє» (1636). Перший в Україні видав книги мініатюрного формату: «Молитви і часослов» (1642) і «Псалтир» (1667).

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.