Освітнє середовище, його типи

Поняття освітнього середовища – одне з ключових для освітніх психологічних і педагогічних понять. У цьому контексті особливо важливо виявлені психологами основні потреби і можливості розвитку, які забезпечують дітям особистісне орієнтоване освітнє середовище. Це можливість задоволення (і розвитку): фізіологічних потреб; потреби в безпеці; потреби в засвоєнні групових норм і ідеалів; потреб в любові, пошані, визнанні, суспільному схваленні; потреби в праці, значущої діяльності; потреби в збереженні і підвищенні самооцінки: пізнавальної потреби в особливій галузі інтересів; потреби в естетичному оформленні навколишнього оточення; потреби в самостійному впорядкуванні індивідуальної картини світу; потреби в оволодінні все більш високим рівнем майстерності; потребі в само актуалізації особистості.

Ширше, приймається і нами розуміння освітнього середовища припускає включення в нього миру масу комунікацій (преса, радіо, телебачення), коло читання і створюваного дітьми і підлітками власного культурного (а точніше, «субкультурного») мікросередовища. Це може привести до того, що структура не тільки індивідуального світогляду, але і суспільної свідомості може зміститися убік більш чіткого і усвідомленого розуміння і ухвалення суспільних цінностей, чіткішої і усвідомленої орієнтації на гуманістичний напрям розвитку суспільства, точніше розуміння того, що людина є рушійна сила і суб'єкт суспільно історичного процесу.

Освітнє середовище – відносне нове поняття, що ввійшло в тезаурус педагогіки та психології лише в останнє десятиліття. Його зміст не можна вважати однозначно визначеним і сталим, і нижче ми обговоримо різні підходи і точки зору на проблему освітнього середовища та його характеристик. Але заздалегідь слід відзначити, що і без єдиних і чітких дефініцій більшість фахівців використовують поняття освітнього середовища для цілісного (наднаочного, надпрограмного, особистісного) опису специфічних особливостей конкретної школи. І в такому розумінні сама проблема освітнього середовища зовсім не нова.

Дійсно, до реформ останніх років школа в нашій країні була організацією з жорстко заданими задачами і способами їх рішення. Абсолютна більшість шкіл працювала за єдиними програмами і підручниками. Але і в цих рамках школи значно відрізнялися способами організації своєї діяльності, ефективністю освітніх впливів, стилем відносин між вчителями та учнями, багатьма іншими характеристиками свого «внутрішнього життя».

Ситуація в шкільній освіті радикально змінилася. В даний час експерименти у сфері початкової і середньої освіти представлені найрізноманітнішими напрямами: авторськими програмами і підручниками, рівневою диференціацією навчального змісту і диференціацією дітей за здібностями, інноваційними педагогічними технологіями, індивідуальними і груповими формами організації процесу навчання. Таким чином, школи придбали значно велику свободу і самостійність, при цьому зросла і різноманітність внутрішніх задач, які змогла ставити перед собою і вирішувати засобами кожна конкретна школа. Змінилося і соціальне замовлення – одержала «офіційне» визнання задача розвитку дитини як основного результату і основної цінності освітніх впливів.

У більшості зарубіжних досліджень освітнє середовище описується в термінах «ефективності школи» як соціальної системи – емоційного клімату, особистого благополуччя, особливостей мікрокультури, якості виховного освітнього процессу.

Досліджуючи умови та фактори розвитку біологічних і соціальних процесів, А.Уоттс відзначав: "Якщо розумний організм, то розумним повинне бути і його середовище".

Ще за часів "академії" Платона (386 р. до н.е. - 529 р. н.е.) формувалися певні вимоги до освітнього середовища.

Під навколишнім середовищем розуміється "сукупність умов та впливів, що оточують людину" (Д.Ж.Маркович).

Освітнє середовище - це система впливів та умов формування особистості, а також можливостей для її розвитку, які містяться в соціальному і просторово-предметному оточенні (В.А.Ясвін).

Г.А.Ковальов виділяє такі структурні компоненти освітнього середовища:

1) фізичне оточення - шкільне приміщення, його дизайн, розмір та просторова структура навчальних помешкань, умови для переміщення і розміщення учнів;

2) людський фактор - добір учнів, наповнення класів та його вплив на соціальну поведінку учнів, особливості й успішність учнів, етнічні особливості, якість підготовки вчителів, статево-вікова структура шкільного контингенту;

3) програма навчання - новаторський характер змісту програм навчання, технології навчання, стиль та методи навчання, форми навчальної діяльності, характер контролю.

Аналіз освітнього середовища на рівні соціальних взаємодій припускає, що не існує наперед показників, які б кількісно визначили більш або менш «ефективну» школу, оскільки кожна школа унікальна.

Сучасний науковець І.Бех підходить до обґрунтування необхідності ціннісного процесу. Інші відомі українські науковці О.Сухомлинська, І.Зязюн, О.Савченко вважають, що за сучасних умов підвалинами освітньої системи, і взагалі методології педагогіки, повинні стати гуманістичні цінності. Аналогічну думку висловлює В.Гриньова, зробивши висновок, що організація навчально-виховного процесу на підґрунті певних цінностей є головним напрямком у формуванні особистості, її духовного світу і духовної культури взагалі. О.Малихіна розкриваючи аксіологічну сутність особистісної моделі навчання, відзначає, що гуманістичні цінності є провідними засадами для такого типу навчання. Дослідник В. Слободчиков також відштовхується від культурно-суспільного контексту, вписує освітнє середовище в механізми розвитку дитини, визначаючи таким чином її цільове і функціональне призначення. В. Панов в дослідженні освітнього середовища звертає основну увагу на «технологічний» рівень його реалізації і оцінки.

Найчастіше використовують критерії опису освітнього середовища:

а) демократичність – авторитарність відносин,

б) активність – пасивність учнів,

в) творчий – репродуктивний характер передачі знань,

г) вузькість - багатство культурного змісту і т.п.

В.В. Рубцов вважає, що змістовні характеристики освітнього середовища школи визначаються тими внутрішніми задачами, які конкретна школа ставить перед собою. І саме набором та ієрархією цих задач визначають зовнішні (доступні спостереженню і фіксації) характеристики освітнього середовища. До них можна віднести і представлені вищі критерії: змістовні (рівень і якість культурного змісту), процесуальні (стиль спілкування, рівень активності),результативні (розвиваючий ефект).

Проблема створення освітнього середовища в сучасній школі переконує нас в тому, що необхідно системно застосовувати інноваційні педагогічні підходи до організації навчально-виховного процесу. Особистісний підхід визнає носієм освітнього процесу не учня як такого (індивіда), а його особистість. Утвердження особистості найвищою цінністю буття, навколо якої групується решта суспільних пріоритетів характеризує особистісно-ціннісний підхід в навчально- виховному процесі. Культивування гуманістичних цінностей, орієнтирів, які втілюють національні й загальнолюдські цінності духовного життя суспільства та становлять одну з його сутнісних основ декларує ціннісний підхід педагогічних технологій.

Навчання та виховання в контексті діяльнісного підхіду породжує засоби діяльності, формує суб'єктність учнів у процесі їх залучення до спеціальних, відповідних цілям і сутності особистісно орієнтованої освіти психолого-педагогічних технологій. Для того, щоб бути суб'єктом навчальної діяльності, учень, насамперед, має оволодіти основними її етапами: орієнтація - визначення мети - планування - виконання - контроль - корекція - оцінювання.

Співчуттєвий підхід в педагогіці реалізується через подолання відчуження в освіті шляхом створення умов для засвоєння людиною своєї родової сутності в контексті освітньої праці. Методика надання людині якомога більше можливостей для саморозвитку в межах соціокультурних норм, залучення особистості до соціального й гуманістичного шляху її можливого розвитку забезпечує синергетичний підхід в навчально-виховному процесі. Розуміння освіти як єдності, нерозривності - «суцільності» процесів навчання, виховання, самовиховання, соціалізації, тобто як єдності всіх процесів, які розвивають, пристосовують, формують особистість складають континіумний педагогічний підхід.

Основні типи освітнього середовища (за Я.Корчаком):

1. Догматичне освітнє середовище - сприяє розвитку пасивності та залежності дитини;

2. Кар'єрне освітнє середовище - сприяє розвитку активності та залежності дитини;

3. Безтурботне освітнє середовище - сприяє вільному розвитку і зумовлює пасивну життєву позицію дитини;

4. Творче освітнє середовище - сприяє вільному розвитку активної дитини. У першу чергу це стосується авторського бачення форми організації навчального процесу, методів викладання основ наук.

На початку нашої ери переважав Сократівський метод евристичних бесід. Зрозуміло, що роль учнів при цьому була скоріше уявною, ніж реальною: нитка розмови була в руках педагога, який не дозволяв своїм учням-слухачам відхилятися від неї і вмів заздалегідь намічати бажані для нього як питання, так і відповіді. Це була парадигма маніпулятивної педагогіки.

Справжньою революцією в організації шкільної справи стала "Велика дидактика" Я.А.Коменського (1638). "...Протягом більш як ста років безліч скарг чути було на безладдя в школах і в методі викладання... Коли хто-небудь приватно або в якій-небудь приватній школі що-небудь і заводив, то успіх був малий: або з нього глузували неуки, або його гнітила заздрість недоброзичливців, або, нарешті, сам він, не маючи допомоги,падав під тягарем труднощів. Так досі все лишилося марним". Видатний педагог у цій книзі розвиває свою систему вимог до школи:

"Ми ж обіцяємо таку організацію шкіл, при якій:

І. Освіту повинне здобувати все юнацтво, крім хіба тих, кого Бог позбавив розуму.

ІІ. Юнацтво навчалося б усього того, що може зробити людину мудрою, доброчесною, благочестивою.

ІІІ. Як підготовка до життя, ця освіта повинна бути закінчена до настання зрілості.

IV. Ця освіта повинна відбуватися дуже легко і м'яко, ніби сама собою - без биття і суворості або будь-якого примусу.

V. Юнацтво повинне здобути освіту не позірну, а істинну, не поверхову, а грунтовну, тобто, щоб розумна істота - людина - привчалася керувати не чужим розумом, а своїм власним.

VI. Ця освіта не повинна вимагати великих зусиль, а повинна бути надзвичайно легкою".

Я.А.Коменський вважав школу єдиною писав з цього приводу "Школа складається з учнів, викладачів та їх роботи."

Радикальні зміни в змісті освітнього середовища були започатковані видатними педагогами Ж.Ж.Руссо, Й.Г.Песталоцці, Д.Локком. Вони відзначалися ортодоксальним гуманізмом і не вписувалися в можливості соціальної інфраструктури того часу. У цих освітніх системах учень займав позицію веденого, його інтерес формувався вчителем, основний пріоритет - авторитет вчителя, а гасло - "Роби, як я".

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: