Типові помилки традиційної системи освіти

Існують дві системи підготовки дітей у початковій школі: традиційна і розвиваюча. Усередині кожної є своя класифікація. До традиційної належать програми: «Початкова школа 21 століття», «Школа 2100», «Школа Росії», «Гармонія», «Перспективна початкова школа», «Класична початкова школа», «Планета знань», «Перспектива». До розвивають системам віднесемо 2 програми: Л.В. Занкова та Д. Б. Ельконіна - В.В. Давидова.

В одній школі в різних класах можуть застосовуватися різні системи. Незалежно від системи учень має можливість отримати одні й ті ж знання, передбачувані державним стандартом. Завдання підвищеної складності, які асоціюються тільки з розвиваючими системами, є в усіх комплектах, але не є обов'язковими для засвоєння.

На теперішній час укорінився пояснювально-ілюстраційний (словесно-наочний) тип навчання, який часто називають традиційним. У ньому, на відміну від догматичного, присутні елементи роз’яснення походження знань, демонстрації їх розвитку, мета навчання. Суб’єкт пізнавальної діяльності (учень) позначається чіткіше, тому є можливість реалізувати принцип індивідуального навчання (існує облік та діагностика індивідуальних особливостей).

Навчання організується у потоках і навчальних групах лише за розкладом (6 годин на день) у такій системі: лекція, семінар, лабораторні заняття, групове завдання та ін. при дуже обмеженому часі на самостійні заняття, що проводяться, до того ж, у вечірній час. Головний зміст дисципліни викладається курсантам та слухачам на лекційних заняттях і у належно методично-обрамленому вигляді. Як наслідок, вдається у стиснуті терміни викласти значний обсяг навчальної інформації.

Пояснювально-ілюстраційний тип навчання (коли практично вся навчальна інформація, яка належить до засвоєння, викладається на планових заняттях під керівництвом викладача) дозволяє також здійснювати підготовку учнів і за тими дисциплінами, з яких відсутня необхідна навчальна література. Перелічені особливості традиційного типу навчання мають багато позитивного, тому цей тип має досі значну перевагу над іншими підходами до організації навчального процесу.

Пояснювально-ілюстраційний тип навчання відзначається певною пасивністю учнів у засвоєнні знань і набутті практичних навиків. Внаслідок цього перевалює звернення до формального запам’ятовування навчального матеріалу, що не сприяє розвитку особистості, повному використанню її індивідуального творчого потенціалу, має місце некритичне сприйняття матеріалу. При навчанні має перевагу мотивація досягнень, тобто прагнення за будь-якої ціни отримати гарну оцінк.

Для цієї системи є характерним загальновідоме протиборство викладача і учня. Перший, рухомий добрими намірами, примушує вчитися, а другий намагається уникнути цієї опіки. Для нього є важливішим отримання позитивної оцінки, ніж надбання поглиблених знань. Примушенню до активності дитини протиставляє власні методи, що дозволяють йому уникнути активної навчальної роботи.

Справа у тім, що традиційна система не дозволяє у повній мірі використовувати внутрішні умови, тобто різні суб’єктивні фактори, попередній досвід учня, види мотивації, систему логічних взаємозв’язків із суспільством, людьми, переконання, потреби тощо. Інакше кажучи, традиційний тип навчання не забезпечує поєднання пізнавальної мотивації, мотивації досягнень та мотивації руху від навчання до практичної роботи, оперативно-службової діяльності.

У системі традиційного навчання не вдається розв’язати відоме протиріччя між колективною формою діяльності, індивідуальним характером засвоєння знань та надбання навичок. Індивідуалізація навчання за широкого використання персональних комп’ютерів є прогресивним напрямом у навчальному процесі. Однак, існує і негативний бік, який полягає у тому, що індивідуалізація розвитку умінь розв’язання практичних завдань при колективному підході не сприяє їх розвитку, коли результати дії одного суб’єкта прямо залежать від дії інших.

При традиційному способі організації навчання важко розв’язати протиріччя між наукою, що безперервно розвивається та статичністю навчальної інформації, яка зазвичай викладена в сталій формі у навчальних книгах. Відтак виникає ситуація, коли учні стають немов би відірваними від процесу розвитку суспільства. Способом розв’язання цього протиріччя є шлях переходу до безперервної освіти як засобу творчого відтворювання соціального і предметного досвіду, його успадкування та збагачення.

Зміст навчання охоплює той навчальний матеріал, який визначають навчальні програми, тематичні плани, навчально-методична література. За такого підходу учні засвоюють не стільки реальну дійсність, скільки знаки, що виражають її у вигляді понять, формул, креслень тощо. За результатами засвоєння цього матеріалу з’ясовують рівень навчання.

Зміст освіти характеризує більш важливий аспект, ніж зміст навчання, а саме – рівень освіти особистості. Зміст освіти – це рівень причетності людини до культури, що визначає ті особисті та професійні риси людини, які мають бути сформованими шляхом прищеплення змісту навчання. Зміст освіти складається із системи знань, умінь, рис творчої діяльності, поведінки особистості, на досягнення яких необхідно спрямувати загальну діяльність викладача на учня.

Таким чином, у традиційній системі організації навчального процесу мета і зміст навчання фактично співпадають. Головна мета – це засвоєння дисциплін, які вивчаються. Зміст навчання – самі дисципліни, що подаються у знаковій формі навчальної інформації.

У традиційний системі навчання домінантну роль вiдiгpає викладання - дiяльнicть педагога. До цієї групи вiдносять класно-урочну систему Я. А. Коменського, вiльне виховання Ж.-Ж. Руссо, концепцiю навчання бідноти І. Г. Песталоццi, теорiю матеріальної освіти Г. Спенсера.

Визначальними ознаками традиційної класно-урочної технології є:

1) учні приблизно одного віку та рівня підготовки складають клас, який зберігає в основному постійний склад на весь період шкільного навчання;

2) клас працює за єдиним річним планом і програмою відповідно до розкладу. Внаслідок цього діти повинні приходити в школу в одну і ту саму пору року і в заздалегідь визначені години дня;

4) урок, як правило, присвячений одному навчальному предмету, темі, внаслідок чого учні класу працюють над одним і тим же матеріалом;

5) роботою учнів на уроці керує вчитель: він оцінює результати навчання з основного предмета, рівень навченості кожного учня окремо і наприкінці року приймає рішення про переведення учнів до наступного класу;

6) навчальні книги (підручники) використовуються, в основному, для домашньої роботи.

Навчальний рік, навчальний день, розклад уроків, навчальні канікули, перерви між уроками – атрибути класно-урочної системи.

- формування системи знань, оволодіння основами наук;

- всебічний і гармонійний розвиток кожного учня.

Традиційна технологія є насамперед авторитарною педагогікою вимог; навчання дуже слабо пов’язане із внутрішнім життям учня, з його різноманітними запитами і потребами, відсутні умови для прояву індивідуальних здібностей, творчих проявів особистості.

Авторитаризм процесу навчання проявляється в:

- регламентації діяльності, примусовості навчальних процедур;

Позиція учня: учень – підпорядкований об’єкт навчальних впливів.

Позиція вчителя: вчитель – командир, єдина ініціативна особа.

- індуктивної логіки від окремого до загального;

Головні методи навчання, які лежать в основі цієї технології:

2) провідні види діяльності учнів – слухання і запам’ятовування;

3) головна вимога і головний критерій ефективності – безпомилкове відтворення вивченого.

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: