Перекладено Харві Мендельсоном

Сонет Шекспіра 105- це сонет про достоїнства молодого товариша автора і, одночасно, сонет про поезію. Краса, добро, вірність - три якості, що поет приписує своєму товаришеві в попередніх чотиривіршах. Оскільки, в своєму сонеті Шекспір говорить не лише про свого товариша, але і свою любов, і свої власні пісні, остання строфа цілком присвячена трьом якостям, які дарують самостійне життя через механізм персоніфікації. Треба відзначити, що в трьох чотиривіршах шекспірівського сонета поет прямо говорить про свою роботу ("мої пісні і гідність", "мої вірші", "моє відкриття» - в третьому рядку кожного чотиривірша), незважаючи на виразне «мовчання» останньої строфи, ми можемо інтерпретувати слово "зараз", як саме проміжок часу, коли Шекспір складав сонет. Місце, де краса, добро, вірність об'єдналися - може називатися «товаришем», а також вірші про нього є геніальним шматком неоднозначності на основі відносин між ним і його товаришем. На противагу цьому, ми можемо відзначити, що ясність і пафос проявляються в перекладі Целана, в якому поет, через прийом «складання разом", стверджує, що Шекспір виражається у вигляді опису й те, що пов'язане з актом його буття описане лише з огляду на те, що реальність є продуктом виключно власної волі, в результаті його «самотньої» поетичної діяльності. Цей же підхід, який характеризує версію Целана двох останніх віршів, є вирішальним елементом всього його перекладу сонета Шекспіра 105. В першому чотиривірші, Целан використовує субстантивні форми інфінітива, заміну деяких слів іменниками. Якщо в оригіналі є пасивні форми, у перекладі Целана поет говорить про те, що він робить самостійно. Його переклад сповнений повторами, щоб зберегти лексичну тотожність. У другому чотиривірші, поет виходить на перший план, оскільки перекладач, використовує синтаксис і семантику для досягнення певного ефекту. Таким чином, він підсилює уособленість його власної роботи, яка все частіше займає місце людини, яку звеличував Шекспір. Нарешті, в третьому чотиривірші, поет приймає більш активну роль, в результаті конкретного накопичення дієслів, посилаючись на свої власні вчинки, доповнюючи все це семантичними специфікаціями. Таким чином, замість всіх своїх аргументів, спочатку слідують риторичні питання, тим самим підготовлюючи читача до постійних повторів. На перший погляд, читачеві може здатися, що у сонеті акцентується увага на твір, а не на головного героя. Якщо порівняти переклади Целана з оригіналом, то можна помітити, що Целан жодним чином не змінює тему та стиль автора, які відповідно до принципів теорії перекладу, було б доцільно змінювати для якісного перекладу творів Шекспіра. Швидше за все, напрямок від оригіналу до перекладу є зміною, яку Вальтер у своєму есе під назвою «Завдання перекладача» називає «наміром по відношенню до мови». Переклад не лише може, але й повинен відрізнятися від мови оригіналу. Поняття "significatio" належить до структури мови і за його двома елементами не повинні бути закріплені певні назви, оскільки такі назви завжди передбачать певні відносини між ними, тобто точне уявлення про структуру мови. Мішель Фуко назвав ці два елементи досить просто – слова і речі – формула, яка служить в якості назви книги, в якій він інтерпретує історичні зміни у відносинах між цими поняттями як зміни в епістемологічному і «умовах можливості», регулюючи певні історичні форми, які взяли на себе різні гуманітарні науки. Будь-яке менш загальне поняття буде перешкоджати режиму створення відповідного значення і це буде серйозною втратою, так як цей режим є метою філологічного розуміння. Відповідно, переклад не вказує в першу чергу на історичний стан мови (насправді, він взагалі не вказує на історичний стан мови) він вказує, швидше, на використання мови. Переклад вказує не стільки на мову певної держави, як на певне уявлення про мову. Таким чином Бенжамін визначає необхідність перекладу.

Переклад Селана відрізняється від Шекспірівського, такий висновок можна зробити шляхом порівняння наступного сонету(105), який подається в оригіналі та у перекладі.

Темою обох уривків є відокремлення та навпаки об’єднання 3-ох людських чеснот, що завдяки протиставній структурі куплету суперечать одна одній. Можна зробити висновок, що різниця в концепції двох варіантів досягається завдяки способу у який Селан виражає розрізненість. У перекладі Селана ‘’ have often lived alone” звучить так ‘’ so oft getrennt, geschieden’’(‘’so often separated, divided’’)він прикрашає дискурсивний спосіб вираження іншим способом, який своєю поетичністю перевершує дискурсивність.Те, що традиційна стилістика розглядала б повтор як спосіб емфази- getrennt, geschieden- тут слугує для вираження цезури між ‘’ Schon,gut, und treu’’ у більш ніж просто лексичний спосіб. Останні рядки англійського та німецького перекладу відображають схоже явище.Протиставлення, що з’являється в оригіналі- ‘’ lived alone\kept seat in one’’ – теж відтворюється у перекладі,а саме, з одного боку,у протиставленному відокремленні та розділенні, а з іншого в об’єднанні у єдине.У німецькому перекладі, протиставлення досягається шляхом не тільки завдяки лексичним способам а й завдяки різниці у значенні schieden(‘’devided’’) та schmeiden(‘’ forged’’).Так само, як розуміння чутливе до характерних рис, сприймає geschieden після getrennt як ge-schieden, так воно і розпізнає різницю між geschieden та zusammenschmieden як незначну приголосну варіацію римованих складів schieden і schmieden. Спосіб розпізнання який зазначається в цій роботі і який маркує переклад Селана може бути протиставленим до способу римування Шекспіра, який також використовує можливості вираження, надані шляхом римування але у інший манері. У Шекспіра, на протиставлення робиться наголос,але не шляхом удаваної спорідненості, а завдяки близькою смисловою схожістю ‘’alone’’ (похідне від ‘’all one’’) та ‘’one’’.Несхожий на техніку,що використовує Селан, цей спів ставний метод, який прикутий до рамок лексичної та етимологічної сфери не може викликати певне заперечення дискурсивності тобто цей метод звертається до літературного змісту. Хоча, більш важливим є те, що відносини між ‘’alone’’ та ‘’one’’ з точки зору етимології залишаються зовнішніми по відношенню до того,що римований твір не відображається на дискурсивному рівні. З точки зору традиційної риторики, найбільш оригінальною є без сумніву 5 строфа:

Ця строфа побудована на інверсії у другій частині фрази. Дзеркальна симетрія прямо протиставляє ‘’to-day’’ та ‘’to-morrow’’,таким чином наголошуючи на антитезу теперішнє-минуле. Оcкільки є чітка структура речення, то на лексичному рівні початок строфи та кінець мають однакове слово, ‘’ kind’’,що робить наголос у строфі на постійність,яка не змінюється при часовому протиставленні. Обернений паралелізм у Шекспірівській строфі є явно прикрашеним; це послугувало причиною певних відносин між мовою та змістом,що можна побачити у перекладі Селана.

Строфа Селана легко замінює протилежно побудовану строфу Шекспіра, яка може виражати лише постійність з погляду синтезу. Різницею між прекладом і оригіналом є заміна оберненого паралелізму на повтор. Повтор є найбільш вживаним стилістични прийомом яким користувався Селан при перекладі.Хоча у власній поезії Селан часто повторював слова або речення, що слугує доказом того,що Селан власноруч перекладав Шекспіра. Навіть сам Шекспір використовував у своїх поемах велику к-сть повторів, які Селан часто зберігає при перекладі.У двох строфах на початку вырша він перекладає відповідні пари слів ‘’love-beloved’’ та ‘’ idolatry-idol’’, хоча zulieb, що відноситься до ‘’lieb’’ не з’являється до кінця першого катрену, але воно фігурує у вигляді слова що з ним римується ‘’trieb ‘’Це відхилення від паралелізму 2-ох строф зроблено для досягнення різних поворів у строфі 2 (was ich da trieb und trieb- ‘’what there I do and did’’),що своєю формою та ціллю викладу нагадує строфу 5(Gut ist mein Freud, ists heute und ists morgen- ‘’kind is my friend,[he]is it today and [he] is it tomorrow’’).

У перекладах Селана повтори - сигматична реалізація постійності- не обмежується лише тими строфами чиєю прихованою темою є постійність,а навпаки розглядає сонет як одне ціле. Мовна концепція Селана є більш ніж зрозумілою у 3-ому катрені, коли в кінці ідентичної першої частини з двох строф він повторює одне слово кожен раз у другій частині.

Більш ніж характерним для Селана є переклад фрази ‘’varying to other words’’: stets anders und stets das.(‘’ always different and always that’’).Завдяки цьому риторичному вислову можна припустити що слово та зміст є різними та ледь вловимими. Саме з цієї причини одна й таж сама річ повинна бути описана різними словами; і саме з цієї причини є можливим змінювати слова не втрачаючи потрібне значення. Але Селан ігнорує та ніби заперечує цей лінгвістичний принцип.Те, що вважалося традиційними прийомами у риториці, і могло б бути використаним навіть письменниками,що не знають прийомів доцільного вживання тут Селан розглядає як парадокс та не знаходить нічого кращого як ввести повтор у строфу: stets anders und stets das. Переклад наступної строфи проявляє таку ж відмову від традиційної концепції мови, згідно з якою,різні означення можуть відноситись до одного означуваного. Більш того, ми можемо стерти різницю між означенням та означуваним. У цій строфі Шекспір відкрито згадує, що ‘change’ (тобто заміна одного слова іншим при цьому зміст залишається незмінним) є цим традиційним мовним концептом.

Селан відмовляється припустити, що слова таким чином можуть бути взаємозамінними, та успішно ігнорує використання похідного слова ‘inventio’ щоб відзначити авторську активність та ємність.

Римуючи слова zusammenschmieden та geschieden, Целан поєднує два означуваних слова, які не лише різні, а й протилежні за значенням. Він зображує опозицію більш експресивно через фонологічну схожість, парономазію, аніж через семантичну опозицію. Таким чином, він порушує нормативну концепцію відповідності означень до означуваних слів. На противагу парономазії останньої рими, парономазія двох синтагм sie in eins zu bringen та sie einzubringen позначена не лише дещо різними означуваними словами eins (“one”) і ein (=hinein, “in”), але й ідентичністю означень.

У своїх перекладах Целан утримується від прийому використання переходу речення у вірші з одного рядка в інший, а також в усіх своїх перекладах сонетів Шекспіра (який робив те ж саме). Ось як це виглядає в оригіналі:

Целан ставить двокрапку, щоб позначити межі вірша:

В іншому прикладі він заміняє кому (або тире) на крапку, таким чином перетворюючи анафорично з’єднані вірші 9 і 10 в два просто зіставлені:

Синтаксична сталість, яка є постійним повторенням віршів як особистих речень, розвинулась ще далі: вона являє собою відхилення від оригіналу. Синтаксична субординація (гіпотаксис) вірша-оригіналу зникає, натомість утворюється аргументаційний та логічний стиль. Наприклад, Шекспір замінює каузальні з’єднання (або прислівники):

Целан усуває ці з’єднувальні слова. Його речення не побудовані по відношенню одне до одного і не є підпорядкованими. Переклади Целана в основному побудовані за принципом паратаксису. Більше того, він ділить 14 рядків на три чотиривірша та на один двовірш. На противагу шекспірівському поділу, Целан ділить кожен чотиривірш на на два по середині. У його перекладах вірші просто розташовані один за одним; кожен з них є якщо не автономною, то принаймні менш гетерономною частиною, ніж відповідний вірш в оригіналі. Мова Целана на семантичному та фонологічному рівнях схильна до зменшення змін, різниці та різноманітності до мінімуму.

Наразі, дослідження Целана можна лише узагальнити, оскільки воно було проведене на прикладі лише одного сонета, 105-го.

За визначенням Романа Якобсона: „Поетична функція випливає з принципу еквівалентності осі вибору до осі комбінації. Еквівалентність є установчим засобом послідовності”. Це визначення не є визначенням вірша, але є твердженням головного керування поетичного використання мови. Переклад Целана сонета 105 вважається найточнішим вираженням принципу еквівалентності в синтагматичній послідовності. І це не тому, що його версія є найбільш поетичною, а тому, що сталість є головним аспектом його вірша, його перекладу. Загалом, Целан зображував логічну послідовність згідно символічної концепції поезії, де власне вірш називає і описує себе як символ.

Переклад одного вірша можна просто назвати перекладом іншого. Але чи може будь-хто перекладати поезію? Звичайно ж ні. Перекладач стикається з безліччю суперечностей, які неможливо оцінити. Тому він мусить іти на значні жертви. Розглянемо поему „Sailing to Byzantium”, перекладену на французьку мову, з точки зору автора статті. Тут він стикнувся з певними труднощами в перекладі. Наприклад, дієслово „to sail” можна перекласти не лише у значенні депортації, а й образно, як море, яке треба переплисти – неспокійне, пристрасно бурхливе. Ще одним подібним прикладом є те, що неможливо уникнути труднощів у перекладі “fish, flesh, and fowl”. Тут перекладач Єтс використовує алітерацію, описуючи різноманітність життя – його енергію, неминуче закінчення - трьома словами. “Sailing to Byzantium” вважається народною мудрістю, через це дуже важко в перекладі визначити суть сказаного. Тому переклад автора статті цих трьох слів французькою мовою все ж звучить дещо бідніше, ніж в оригіналі. Отже, неможливо точно перекласти поему.

Поема з певним набором слів у певній послідовності на сторінці – це форма, в якій відношення того, що є точним до того, що є правдивим не береться до уваги. Поема – це засіб, духовне твердження, яке, однак, не є остаточним. Адже читач звертатиме увагу більш на зміст написаного, його значення, аніж на те як написано.

Дуже часто перекладач компенсує своїми знаннями те, що не „вхопив”, не зрозумів з оригіналу. Насправді, мова (langue) перекладу паралізує дійсне, попереднє висловлювання (parole). Щодо складності перекладу, важливим є те, що мова (langue) – це система, в той час, як певне висловлювання (parole) є лише „наявністю”. Але, щоб зрозуміти це, потрібно поставити себе на місце автора, відчути маневрування його думок при написанні твору. Перекладачу потрібно бути на сторожі та перевіряти онтологічну необхідність своїх нових уявлень, навіть якщо між ними буде майже ідентична схожість, як в оригіналі. Проте, перекладаючи у такий спосіб, автор має право лишатись собою.

Написання поезії – справа амбіційна, і навіть для справжнього поета ці амбіції є непевними. Дійсно, переклад - не просто технічний процес, а ще й експеримент, який можна описати, як складову життя.

Постало питання: краще не вдаватися в труднощі і вести мову про la bouillie чи l'eau de boudin? Можна було б з легкістю перекласти буквально, але в такий спосіб автор дещо наслідував би манеру Расіна,адже часто відповідність і точність породжують своєрідність. Це є недоліком перекладу періоду Романтизму, у якому переважає тенденція до уникнення проблеми без її вирішення.

Повернемось до Єйтса. У його поезії «Смуток любові» він розповідає про дівчину з «red mournful lips» (досл.: червоні засмучені вуста), яка “is doomed like Odysseus and the laboring ships”. Слово «laboring» має чимало значень: важко просуватися вперед (про судно), гойдання човна, емоційне страждання і смуток, горе, не говорячи вже про родові муки і тим більше, застаріле значення “laborer”- “ensemencer”(сіяти, засівати). Який варіант обрати? Цього разу автор не задавався питаннями і обрав варіанти: qui boitent(кульгавий)/au loin(вдалині, віддалено) і тим самим відразу відкинув деякі значення цього слова. Автор міг би однаково схвалити чи заперечити ці слова: утікав не Одісей, а діти Пріама, в пошуках нової Трої, і про смерть Пріама йдеться в наступному рядку…Одного разу, після повернення з Греції у 1961-му в пам’яті автора закарбувалася незворушлива посмішка Сфінкса, що на о. Наксос і він уявив собі корабель, який саме так гойдаючись, віддаляється від берега Італії. Під натхненням від поезії Верлена, автор накинув чорновий варіант перекладу поезії,в якій море,що гойдається, теж грало свою роль. Лише через 12 років раптово з’являється ідея перекладу цих творів. Причиною цього став взаємозв’язок між ідеями цієї поезії та поезією Єйста. Ці твори пояснили автору самого себе і його досвід, який породив переклад. Це було не лиш узгодження слів,а узгодження доль Англії і Франції.

«Слід перекладати поезії, близькі Тобі»,- каже автор. В поезії найголовніше – це домисел, уява,вигадка. Те,що людина не спробувала, вона іноді просто відкидає, і при перекладі певного великого поета може уникати цензури, - це частина зворотного зв’язку, що може породжуватися перекладом. Треба слідувати лише за енергією, яка випромінюється у поезії. Якщо твір не підкорив Вас, виконати його переклад практично неможливо.

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: