Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Антична філософія: космоцентризм.





Протягом VІ-І століть до нашої ери в Греції відбувався бурхливий розквіт культури й філософії. За цей період були створені нове неміфологічне мислення, нова картина світу, центральним елементом якої стало вчення про космос. Космос охоплює Землю, людину, небесні світила й сам небесний звід. Він замкнутий, має сферичну форму й у ньому відбувається постійний круговорот - все виникає, тече й змінюється. Із чого виникає, до чого вертається ніхто не знає. Одні грецькі філософи (натурфілософи) уважають, що основою речей є почуттєво сприймані елементи кисень, вогонь, вода, земля й певна речовина - апейрон; інші (піфагорійці) бачили її в математичних атомах; треті (елеати) убачали основу миру в єдиному, незримому бутті; четверті вважали такою основою (Демокрит) неподільні атоми; п'яті (школа Платона) - земна куля лише тінь, результат втілення царства чистої думки.

Для ранніх натурфілософів характерна особливого роду стихійна діалектика мислення. Вони розглядають космос як ціле, яке безупинно змінюється, у якому незмінна першооснова з'являється в різних формах. Особливо яскраво представлена діалектика в Геракліта, відповідно до якого все суще треба мислити як рухливу єдність і боротьбу протилежностей.

Згідно Парменіду, буття - це те, що можна пізнати тільки розумом, а не за допомогою органів почуттів.

Давньогрецький мислитель Фалес із Мілета висловив ідею, що все відбувається з води й у воду ж звертається. Цей природний початок виявляється єдиною основою всіх речей, носієм всіх змін і перетворень. Спадкоємець Фалеса Анаксимандр убачав першооснову не в якій або конкретній речовині, а в першоречовині - апейроні. Інший давньогрецький філософ Анаксимен думав, що першоосновою всього є повітря.



Атомістична теорія пояснювала явища природи природними причинами й тим самим звільняла людей від міфологічного страху перед таємничими, надприродними силами. Демокрит учив, що мир не створений богами, а існує вічно, що в ньому все рухається й перетворюється з одного стану в інше завдяки з'єднанню й роз'єднанню атомів.

У боротьбі з матеріалістичним світоглядом формувався філософський ідеалізм. Родоначальником послідовної філософської системи об'єктивного ідеалізму був Платон. Відповідно до навчання Платона, лише мир ідей являє собою щире буття, а конкретні речі - це щось середнє між буттям і небуттям, вони тільки тіні ідей.

Будучи з як матеріалістичної, так і ідеалістичної лінії у філософії, античність створила й перші спроби їхнього застосування в межах єдиної філософської системи. Однієї з вершин філософської думки Древньої Греції щодо цього є утвори Аристотеля. Виходячи з визнання об'єктивного існування матерії, Аристотель уважав її вічною. Матерія не може виникнути з нічого, говорив він, не може також збільшитися або зменшитися у своїй кількості.

Антична філософія, у якій утримувалися прототипи всіх основних видів світогляду, що розроблялися в усі наступні століття, - це велика творчість людського духу, і тому вона ніколи не втратить свого високого значення в очах мислячого людства.

5. „Лінія Платона” і „лінія Демокрита” в філософії античності.

Основними представниками класичного періоду є філософи Демокріт і Платон. Платон відомий як творець першої послідовної системи ідеалізму, яка дістала назву лінії Платона. А Демокріт – як творець першої послідовної системи матеріалізму (лінія Демокріта).

Платон перший визначив філософію як науку, що будується на абстрактних поняттях (ідеях). Відповідно до вчення про ідеї, світ чуттєвих речей не є світом дійсно сущого: чуттєві речі перебувають у безперервній зміні, то виникають, то гинуть. Всьому тому, що є в них справді сущим, чуттєві речі зобов'язані своїм безтілесним прообразам, які Платон називає ідеями. Ідеї вічні, незмінні, безвідносні; вони не залежать від умов простору і часу. По відношенню до чуттєвих речей ідеї є одночасно і їх причинами, і тими зразками, за якими були створені ці речі. Водночас ідеї є також метою, до якої прагнуть істоти чуттєвого світу. Платонівська ідея або, як часто її називав Платон, "ейдос", — фактично об'єктивоване поняття.

Ідеальний світ Платона протистоїть звичайному світові не тільки як абстрактне — конкретному, сутність — явищу, оригінал — копії, але і як добро — злу. Тому ідеєю всіх ідей, найвищою ідеєю Платона виступає ідея добра як такого — джерело істини, краси і гармонії. Ідея добра безлика. Ідея добра виражає безликий аспект філософії Платона, тоді як Бог-творець —- особисте начало. Бог і ідея добра дуже близькі. Ідея добра увінчує піраміду ідей Платона.

Іншого погляду про походження світу дотримувався Демокріт. Він є основоположником матеріалістичної лінії у філософії. У вирішенні проблеми буття він проголошує наявність двох начал: атомів і пустоти. Пустота існує, вміщуючи в себе різні предмети, а може існувати й без них, самостійно. Кількість атомів нескінченна, нескінченна і пустота. Звідси вічність сущого у просторі і часі. Демокріт перший з мислителів вводить поняття причини. У Демокріта головним було питання „з огляду на що” виникають усі речі. Він стверджує, що ніщо не виникає без причини. Причинність у нього обумовлена коливальним рухом атомів і зіткненням їх.

6. „Наївний матеріалізм” філософів мілетської школи.

Початковою точкою розвитку Античної філософії був філософський матеріалізм. Матеріалізм в Античній філософії розвивали Емпедокл, Анаксагор, Левкіп, Демокрит, Епікур. З’являється багато матеріалістичних філософських вчень. Детермінізм – вчення, згідно якого все в світі відбувається за визначеною причиною, тобто, все в світі обумовлено. Плюралізм – філософське вчення, яке розглядає в основі буття декілька незалежних начал.

Давньогрецький мислитель Фалес із Милета висловив ідею, що все відбувається з води й у воду ж звертається. Цей природний початок виявляється єдиною основою всіх речей, носієм всіх змін і перетворень. Хоча ідея Фалеса про "першосущності" представляється нам тепер наївної, але з історичної точки зору вона майже революційна, тому що в положенні "усе з води" була дана "відставка олімпійським богам", тобто в остаточному підсумку - міфологічному мисленню, і прокладений шлях до природного пояснення з. Спадкоємець Фалеса Анаксимандр убачав першооснову не в якій або конкретній речовині, а в першоречовині - апейроні (що значить "безмежне"). Інший давньогрецький філософ Анаксимен думав, що першоосновою всього є повітря. Великим діалектиком античного миру є Геракліт. Все існуюче, учив він, постійно переходить із одного стану в інше: "все тече, усе змінюється". Виникнення й зникнення, життя й смерть, народження й загибель - буття й небуття - зв'язані між собою, вони обумовлюють і переходять друг у друга. Геракліт же розумів, що поточна ріка, "змінюючись, спочиває". Відповідно до його поглядів, перехід явища з одного стану в інше відбувається через боротьбу протилежностей, що він називав вічним "загальним логосом", тобто єдиним, загальним для всього існування законом. Геракліт учив, що мир, єдиний із усього, не створений ніким з богів і ніким з людей, а був, є й буде вічно живим вогнем, що закономірно запалюється й закономірно гаснучим. Діалектика З, що враховує обидві сторони явища - і його мінливість і його незмінна природа, не була адекватно сприйнята сучасниками й піддавалася вже в античності найрізноманітнішій критиці.

Антична філософія, у якій утримувалися прототипи всіх основних видів світогляду, що розроблялися в усі наступні століття, - це велика творчість людського духу, і тому вона ніколи не втратить свого високого значення в очах мислячого людства.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.