|
|
Тема 7. Зовнішня політика України в контексті її національних інтересів⇐ ПредыдущаяСтр 25 из 25
Перші спроби визначення національних інтересів і національної стратегії України (розраховується на термін понад 15 років) здійснювалися ще до того як Україна стала незалежною державою. У середині 1991 p. в Україні та на Заході була надрукована низка статей, у яких визначалися базові інтереси втілення у життя і захист яких гарантував би виживання України як незалежної держави. Пізніше ці інтереси були конкретизовані та доповнені і серед них можна виокремити такі найголовніші: 1) збереження і охорона національного суверенітету і територіальної цілісності України з використанням усіх можливих заходів; 2) поетапне і перспективне ядерне роззброєння; 3) інтеграція України в регіональні та глобальні структури і системи безпеки; 4) швидкий перехід економіки країни до економічної незалежності, поетапна приватизація основних індустріальних потужностей, включаючи потужності ВПК, створення умов до залучення іноземних інвестицій; 5) розвиток і підтримка процесів соціально-культурного і духовного відродження як основних засад консолідації нації та функціонування національної держави; 6) створення громадянського суспільства, зміцнення державних структур влади, розвиток демократичних інститутів для забезпечення прав і свобод людини; 7) забезпечення екологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства, збереження генофонду народу України. При цьому забезпечення національних інтересів, у тому числі зовнішньополітичне, є необхідною та обов’язковою умовою існування самої держави. Стан захищеності життєво важливих інтересів України виражав суть її національної безпеки. Вона вимагає проведення єдиної державної політики у вигляді системи узгоджених, скоординованих і збалансованих заходів, адекватних виникаючим загрозам. Відповідно до цього сформульована й Концепція національної безпеки України, яка була затверджена в 1997 p.Основними принципами її забезпечення проголошуються верховенство права, пріоритет політичних засобів розв’язання конфліктів, відповідність засобів захисту національних інтересів реальним і можливим загрозам, підтримка розумного балансу інтересів особи, суспільства і держави, їхня взаємовідповідальність, раціональне розмежування повноважень державних органів. З огляду на останні події, пов’язані з рішеннями Празького (21 – 22 листопада 2002 р.) і Копенгагенського (12 – 13 листопада 2002 р.) самітів, розширенням Північноатлантичного альянсу (до 26 членів) та Євросоюзу (до 25 держав) навесні 2004 р., вступом України до ЄЕП (договір 19 вересня 2003 р., ратифікований у квітні 2004 р.), новими зовнішньополітичними пріоритетами, проголошеними командою В.Ющенко та Ю.Тимошенко у 2005 і 2007 – 2008 рр., перед Україною стоять складні завдання. Насамперед, це повернення довіри з боку зарубіжних партнерів, перетворення в прогнозованого міжнародного актора, побудова позитивного іміджу на міжнародній арені. Виникнення на кордонах нашої держави потужної об’єднаної Європи, потреби України уже в найближчі роки у господарській і воєнній модернізації вимагають від нас вибору на користь загальноєвропейського дому при всіх можливих мінусах такого сценарію. На нашу думку, можливі негативні наслідки приєднання до проросійського альянсу будуть значно більшими. При цьому на перших порах, принаймні до 2007 – 2011 рр. питання про вступ до НАТО та ЄС не стоятиме, а Україна буде мати змогу поступової, але неухильної інтеграції до загальноєвропейських структур і процесів. Підсумовуючи розглянуті в даній темі важливі проблеми, можна зробити кілька основоположних концептуальних висновків, які безпосередньо мають відношення як до національної безпеки нашої держави, так і для міжнародної безпеки на різних її рівнях у цілому. Перший. Глобальні трансформації ще не завершені й урахування всіх потенційно можливих змін у регіоні та поза його межами вкрай важливе для всіх країн Східної Європи. Другий. Засобами підвищення безпеки в регіоні слугуватимуть нарощування довіри, розширення політичного діалогу і співробітництва країн регіону з державами континенту на двох- і багатосторонній основі в рамках загальноєвропейського процесу. Третій. Формування молодими державами, в тому числі й Україною, нових чітких критеріїв свого геополітичного та геоекономічного становища, вимагає врахування складних умов перехідного періоду для всього Європейського континенту, еволюції складових його безпеки. Четвертий. Інтереси безпеки у східноєвропейському регіоні вимагають подальшого розширення співробітництва з НАТО в рамках різних програм, участі в миротворчих акціях тощо. Така співпраця буде стимулювати розширення перехідних форм взаємодії всіх країн континенту. П’ятий. Складовими і дієвими чинниками будівництва нового устрою Європи постають два відмінні силові полюси – об’єднана Німеччина і нова Росія. Зміцнення демократичних перетворень у цих державах є вагомим чинником стабільності та невідворотності історичних змін на континенті. Шостий. Національній безпеці України й одночасно безпеці у Східній Європі відповідають партнерські відносини з Росією і реалізація стратегічної мети – підключення держави до загальноєвропейської інтеграції. Справі національної безпеки нашої країни покликані слугувати гнучка зовнішня політика, використання зручного і впливового геополітичного становища для створення належних умов до реального партнерства в рамках Північноатлантичного альянсу і тісної співпраці з Євросоюзом. Водночас цілком справедливо в сенсі еволюції зовнішньої політики України та її міжнародного становища на початку ХХІ ст. постає питання про місце і перспективи нашої держави насамперед у Центрально-Східній Європі. Це особливо вагомо і з огляду на подальший розвиток євроінтеграційних процесів, що знаходить своє пряме вираження у просуванні Північноатлантичного Альянсу (НАТО) і Європейського Союзу на Схід. Безумовно, політична незалежність нашої держави є тим позитивним фактором, завдяки якому геополітична обстановка на Європейському континенті набуває стабільності, збалансованості, прогнозованості. Це повністю відповідає основним принципам сучасної української зовнішньої політики: насамперед вона має бути послідовною і передбачуваною, виходити з визнання існуючих кордонів і невтручання у внутрішні справи інших держав, керуватися законом і визнанням пріоритету міжнародного права, грунтуватися на ідеї “безпека для себе шляхом безпеки для кожного”. Дані принципи у поєднанні з політикою дистанціювання від Росії та наближення до Європи з самого початку становлення української незалежності сприяли реальному входженню України в центрально-східноєвропейський простір і виокремленню з простору євразійського. Однак просування в цьому напрямку не може відбуватися само по собі, воно вимагає здійснення послідовних радикальних політичних, економічних і соціальних перетворень. Якщо цього не станеться, то Україна, дистанціювавшись від євразійських інтеграційних процесів, неспроможна буде ефективно реалізувати європейську альтернативу, що загрожує переходом до “сірої зони” – у стан небезпечної геополітичної невизначеності. Можна стверджувати, що у контексті трансформаційних змін процес створення нових і зміцнення існуючих систем міжнародної безпеки на всіх рівнях, тому числі на просторі ЦСЄ є явищем перманентним. Він зачіпає інтереси всіх міжнародних акторів, насамперед державних, серед яких помітне місце займає й Україна із своїми національними інтересами. Підсумовуючи розгляд сучасних підходів до аналізу системи міжнародних відносин, можна зробити основоположний концептуальний висновок з точки зору регіонального виміру. Він полягає в тому, що глобальні трансформації ще не завершені й урахування всіх потенційно можливих змін у регіоні та поза його межами вкрай важливе для всіх країн ЦСЄ. В цих умовах засобами підвищення безпеки в регіоні слугуватимуть нарощування довіри, розширення політичного діалогу і співробітництва країн регіону з державами континенту на двох- і багатосторонній основі в рамках загальноєвропейського процесу. Безперечно, встановлення нового світопорядку на демократичних і справедливих засадах буде довгим і складним процесом еволюції сучасної системи міжнародних відносин. При цьому його всеохоплююча природа має відображати три фундаментальні основи миру – безпеку, соціальний та економічний добробут і розвиток, демократію і повагу людських прав та свобод. Внесок у їх створення мають зробити всі міжнародні актори, і насамперед держави, в тому числі Україна як впливова регіональна європейська константа.   Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...  Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...  ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...  ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования... Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|