Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Поняття ТП ,предмет і метод.





Поняття ТП ,предмет і метод.

Наука ТП виникла на поч.20ст. ТП України відносно-самостійна галузь права,яка регулює суспільні відносини,що складається з організації і діяльності транспорту по забезпеченню внутр. і зовн. транспортно-економічних відносин і потреб населення.Головна задача:вивчення суспільних відносин завдяки яким можна доводити,що ТП-це галузь права:

1)великий масив кодифікованих актів;

2)наявність базового комплексного закону України про тронспорт;

3)наявність специфічних ознак у правовідносинах,що регулюються ТП;

4)специфічні трудові відносини;

5)наявність правових норм притаманних лише ТП.

Отже ТП України в структурі правової системи Укр. посідає місце комплексної галузі права.

Предметом ТП виступають сусп. відносини,що виникають,змінюються або припиняються:

1)між тр-ми підприємствами і клієнтами у зв”язку з користуванням шляхами сполучення;

2)між тр-ми підприємствами при здійснені процесів перевезення.

Методи правового регулюванняТП:

1)історичний-вивчає історичний розвиток правовідносинЖ

2)метод аналізу-вивч. Класифікацію видів тр-ту;

3)порівняльний-підбиває пісумки використання одного з видів тр-ту;

4)статистичний-порівнює показники;

5)спеціалізовано-юридичний –аналіз змісту чинного законодавства;

Транспортному праву України більш влас­тивий адміністративно-правовий метод регулювання суспіль­них відносин. Поєднання в деяких випадках дозволів із забо­ронами та приписами ще раз свідчить про існування окремої комплексної галузі права у правовій системі України

 

 

Система, функції та принципи транспортного права

Транспортне право є однією з галузей права і може бути визначене як система юридичних норм, що регулюють суспільні відносини у сфері транс­порту. До елементів транспортно-правової структури належать: правові норми та правові ін­ститути.



Правовий інститут - така організація транспортних правових норм, за якою вони складаються в певні групи, що регулюють якісно однорідні суспільні від­носини.

На сьогоднішній день існують такі інститути транспортно­го права:

-інститут залізничного транспортного права; -інститут повітряного транспортного права; інститут автомобільного транспортного права; -інститут водного транспортного права, який увібрав в себе такі дві групи норм, що складають відповідно морське й річкове транспортне право; -інститут трубопровідного транспортного права. Таким чином, системою транспортного права виступає певна структура, елементами якої є транспортні правові нор­ми та інститути, розташовані і згруповані у відповідній послідовності.

Під функціями транспортного права розуміють основні напрями науково-пізнавальної та навчальної діяльності, що характеризують сутність, зміст, соціальне призначення транс­портного права, його завдання і мету в системі правових наук.

Ознаки функції транспортного права: 1.являють собою основні напрями навчальної та науково-пізнавальної діяльності; 2.в них проявляється сутність і зміст транспортного права; 3.дають визначення соціального призначення транспорт­ного права в системі правових наук; 4.зазначають мету і завдання транспортного права як пра­вової науки.

Можна виділити такі функції транспортного права. Евристична — наукова діяльність у сфері транспортного права базується на значній кількості теоретичних положень, сукупність яких дозволяє спрямовувати дану діяльність на відкриття нових закономірностей, що виникають у процесі розвитку транспорту і транспортного права. Онтологічна — цій функції властиве те, що вона призначе­на пізнати транспортно-правові явища, тобто дослідити предмет транспортного права. Прогностична — охоплюючи певну систему знань, оволодіваючи певними закономірностями розвитку суспільних відносин у сфері транспорту, наука «Транспортне право» визначає тенденції розвитку цих явищ. Комунікативнадає змогу вирішити такий підхід, як застосування нових знань і досягнень інших галузей знання у сфері юридичних наук, і навпаки. Системоутворююча — визначає місце, роль і значення транспортного права в системі правових наук і зазначає певну побудову самого транспортного права як системи. Під принципами транспортного праварозуміють керівні за­сади, теоретичні ідеї, яким притаманні універсальність й за­гальна значущість і які відображають суттєві положення транспортного права. Вони виражають основу організації і діяльності у сфері транс­порту, визначають сутність складних взаємовідносин усере­дині цієї системи. Іншими словами, принципи надають транспортній сфері правову стабільність і стійкість. Система принципів транспортного права включає: -принцип відповідальності. Сутність цього принципу полягає в тому, що за невиконання чи неналежне виконання обов'язків учасники транспортного процесу несуть відповідальність; -принцип планування. Планування являє собою засновану на врахуванні об'єктивного закону, планомірного пропорційного розвитку транспортного процесу свідомо цілеспрямовану діяльність з визначення пропорцій в галузі транспорту, розробки, затвердження планів, доведення їх до виконавців тощо; -принцип законності. Він полягає в тому, щоб кожний суб'єкт — учасник транспортного процесу — діяв у межах на­ даних йому прав, виконував би передбачені обов'язки, суворо керувався б приписами законів й інших нормативних актів; -принцип доцільності. Його сутність полягає в тому, що транспортний процес повинен забезпечувати своєчасне, пов­не і якісне задоволення потреб населення та суспільного виробництва в перевезеннях

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів залізничним транспортом.

1 Ліцензійні умови встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження господарської діяльності щодо надання послуг суб’єктами господарювання з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом.

2. Ліцензійні умови поширюються на всіх суб’єктів господарювання незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які провадять господарську діяльність щодо надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом.

3 Видачу ліцензій на право надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом здійснює Міністерство транспорту України.

4 Суб’єкт господарювання при здійсненні господарської діяльності щодо надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом повинен забезпечити виконання кваліфікаційних, організаційних, технологічних та інших вимог, установлених цими Ліцензійними умовами.

Кваліфікаційні вимоги

керівник — освітньо-кваліфікаційний рівень магістра за фахом “організація перевезень і управління на транспорті” (за видами) або спеціаліста за фахом “організація перевезень і управління на транспорті” (за видами) і тривалість роботи за фахом не менш трьох років;

заступник керівника та середній керівний склад — освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста за фахом “організація перевезень і управління на транспорті” (за видами) або “автоматика та автоматизація на транспорті” і тривалість роботи за фахом не менш трьох років;

нижчий керівний склад — освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста за фахом “організація перевезень і управління на транспорті” (за видами) або “автоматика та автоматизація на транспорті";

виробничий персонал — освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавра за фахом “організація перевезень і управління на транспорті” (за видами) або “автоматика та автоматизація на транспорті” або професійно-технічну освіту за фахом, який відповідає його спеціалізації при виконанні обов’язків, пов’язаних з наданням послуг з перевезення вантажів і пасажирів залізничним транспортом.

Суб’єкт господарювання зобов’язаний:

виконувати свої поточні і можливі фінансові зобов’язання перед клієнтами;

забезпечити фізичний захист, охорону, безпеку і зберігання небезпечного вантажу;

забезпечити формування та просування своїх поїздів згідно з установленим напрямком вагонопотоків, планом формування поїздів та порядком, який діє на Укрзалізниці;

забезпечити в установленому порядку страхування відповідальності на випадок настання негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів.

Суб’єкту господарювання необхідно мати сертифікат відповідності, виданий органом із сертифікації Міністерства транспорту України, визначений у Положенні про сертифікаційну діяльність на залізничному транспорті України,

Технологічні вимоги. Суб’єкт господарювання повинен мати:

1.нормативну документацію2.опис послуги, її обсягу, можливості та термінів її надання;3.зазначену майбутню вартість;4інструкції з експлуатації, які оформлені та затверджені в порядку, визначеному чинним законодавством, на транспортні засоби та інші супутні механізми та обладнання, з допомогою яких надаються послуги з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом;5.інструкції про порядок виявлення відповідальних за порушення технічних умов надання послуг в разі виявлення невідповідності встановленим вимогам, надходження претензій від споживачів і притягнення організацій до відповідальності за недостатню якість послуги. Суб’єкт господарювання зобов’язаний:

оформляти платіжні та супровідні транспортні документи на бланках перевізних документів в установленому порядку з застосуванням комп’ютерно-касової системи;

забезпечити ефективний контроль за технологічною обробкою поїздів (вагонів) на станціях формування, призначення і проміжних станціях.

Суб’єкт господарювання, який надає послуги з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом, повинен укласти договір страхування про відшкодування збитків, пов’язаних з нещасними випадками під час надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом.

 


 

Поняття володіння

1.Володіння як фактична наявність будь-якої речі (майна) в певної особи може виникати на певній правовій основі (титулі) —так зване титульне володіння, а може з'являтися і без такого правового титулу. Якщо володіння як фактична наявність речі спирається на конкретний правовий титул (наприклад договір), то таке володіння захищається правом на підставі договору чи будь-якої іншої правової підстави.

Проте в практичній діяльності людей уже з давнини (з часів римського приватного права) часто складалися відносини, коли виникало володіння без будь-якого правового титулу (безтитульне володіння). При цьому особа, яка заволоділа чужою річчю (майном), не порушила нічиїх прав. Дана особа (володілець) правомірно заволоділа чужою річчю (майном), але без правової підстави (наприклад, купила ту чи іншу річ у продавця, який не мав права її продавати). Люди дійшли висновку, шо таке фактичне володіння має захищатися правом.

2. Володіння — це фактична наявність речі (майна) в певної особи (володільця), поєднана з наміром вважати дану річ своєю. Для визнання володіння необхідні два елементи — фактична наявність речі у даної особи (об'єктивний елемент) і намір останньої вважати її своєю (суб'єктивний елемент). При цьому права у володільця не виникає.

Проте парадокс володіння полягає в тому, що це факт, а не право, але даний факт захищається правом, насамперед виходячи із суспільних інтересів. Право фактичного володільця на захист свого володіння дало підставу законодавцю назвати цей інститут "Право на володіння чужим майном". Це умовна назва, оскільки якщо володілець має право на чуже майно, то він має і право на його захист. У даному разі йдеться про фактичне володіння (без правового титулу) і про право володільця на захист такого володіння.

Термін "володіння" найчастіше вживається як одна з правомочностей права власності і як окремий цивільно-правовий Інститут у значенні фактичного володіння чужою річчю (майном), яке наділено правом на захист.

Види володіння

1.ЦК розрізняє володіння законне і незаконне. Якщо володіння спирається на правову основу (правовий титул), то це законне володіння. Якщо у володільця чужої речі (майна) такої правової основи немає, це буде незаконне володіння. Незаконне володіння, у свою чергу, поділяється на добросовісне і недобросовісне. Добросовісним визнається володіння, якщо його володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю (майном).

Якщо ж володілець знав або повинен був знати, що він володіє чужою річчю (майном), то таке володіння визнається недобросовісним.

Для визнання володіння добросовісним чи недобросовісним слід не лише чітко знати, чи належить воно володільцю. Володілець повинен знати або не знати про незаконність свого володіння. Під цим висловом "повинен знати" чи "не повинен знати" потрібно розуміти сукупність фактичних обставин, які дають підставу припустити, що володілець знав або міг знати про незаконність свого володіння або, навпаки, міг І не знати про це.

2. Володіння без правового титулу (безтитульне володіння) часто називають фактичним володінням. Його слід відрізняти від володіння на будь-якій правовій основі (законне володіння), наприклад, на підставі договору (володіння орендаря, наймача тощо), а також від володіння власника, який володіє не чужим майном, а власним.

Характерною особливістю фактичного володіння є те, що володілець володіє майном як своїм, хоча про справжню належність майна він може і не знати. Якщо володілець неправомірно заволодів чужим майном, про що добре знає, він цей факт буде приховувати і видавати своє володіння за добросовісне.

 

 

Умови реєстрації

Судно може бути зареєстровано у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України тільки в одному морському порту України. Порт реєстрації судна може бути змінено за бажанням власника з дотриманням вимог частини першої цієї статті.

Умови і наслідки реєстрації

З моменту реєстрації судна у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України всі раніше зроблені записи щодо цього судна в суднових реєстрах зарубіжних держав Україною не визнаються. Таким же чином Україною не визнається внесення судна України у судновий реєстр іноземної держави, якщо судно не виключено у встановленому порядку із Державного суднового реєстру України або Суднової книги України. Судно виключається із Державного суднового реєстру України або Суднової книги України у разі:

1) визнання судна непридатним для подальшої експлуатації і ремонту;

2) втрати судном права плавання під Державним прапором України;

3) загибелі судна або пропажі його безвісти.

Інформування про зміни відомостей, що вносяться в реєстри суден

Про будь-які зміни відомостей, що підлягають внесенню в Державний судновий реєстр України або Суднову книгу України, власник судна або фрахтувальник за бербоут-чартером протягом двох тижнів з дня цих змін повинен повідомити орган реєстрації судна.

Особи, які ухиляються від обов’язкової реєстрації судна, або зареєстрували його у Державному судновому реєстрі України чи Судновій книзі України незаконним шляхом, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

 


 

Морське агентування.

У морському порту або поза його територією як постійні представники судновласника діють агентські організації (морський агент), які за договором морського агентування за винагороду зобов’язуються надавати послуги в галузі торговельного мореплавства.Плата за послуги агентських організацій всіх форм власності встановлюється Міністерством транспорту України за погодженням з Міністерством економіки України.

При виконанні договору морського агентування морський агент, що діє від імені судновласника, може також діяти на користь іншої договірної сторони, якщо вона її на те уповноважила і якщо судновласник не заперечує.

Агентування морського флоту здійснюють суб’єкти підприємницької діяльності, що мають ліцензію, одержану відповідно до чинного законодавства України.

Морський агент виконує формальності та дії, пов’язані з прибуттям, перебуванням і відходом судна, допомагає капітану судна у налагодженні контактів з службами порту, місцевими органами державної виконавчої влади, в організації постачання і обслуговування судна в порту, оформляє митні документи та документи на вантаж, інкасує суми фрахту та інші суми для оплати вимог судновласника, що виникають з договору перевезення, сплачує за розпорядженням судновласника і капітана судна суми, пов’язані з перебуванням у порту, залучає вантажі для морських ліній, здійснює збір фрахту, експедирування вантажу, наймання екіпажів для роботи на суднах, виступає від імені вантажовласника, а також договірною стороною учасників перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні.

Морський агент зобов’язаний:

а) здійснювати добросовісно свою діяльність відповідно до інтересів судновласника або іншого довірителя і звичайної практики морського агентування;

б) діяти в межах своїх повноважень;

в) не передавати здійснення своїх функцій іншій особі (суб’єкту), якщо тільки він не був уповноважений на це своїм довірителем.

Судновласник або інший довіритель зобов’язані:

а) надавати морському агенту кошти, достатні для здійснення його функцій;

б) відшкодовувати морському агенту будь-які витрати, зроблені ним від їх імені або за їх згодою;

в) нести відповідальність за наслідки будь-яких дій морського агента в межах його повноважень.

У разі обмеження довірителем звичайних повноважень морського агента будь-яка угода, укладена ним з третьою особою, яка діяла добросовісно, є дійсною і обов’язковою для довірителя, якщо тільки третій особі не було відомо про таке обмеження.

Договір морського агентування, укладений на визначений термін, припиняється після його закінчення, якщо умовами договору не передбачено інше.

Якщо договір морського агентування укладено на невизначений термін, то кожна із сторін вправі розірвати договір за наявності серйозних причин, які підтверджують його невиконання, сповістивши другу сторону про це не пізніше ніж за три місяці з часу, коли їй стало відомо про такі причини.

 

Майном, що затонуло є судна або інші плавучі засоби, що зазнали катастрофи, будь-які споруди, здатні здійснювати плавання, літальні апарати, їх уламки, обладнання, вантажі та інші предмети незалежно від того, знаходяться вони на плаву чи під поверхнею води, опустилися на дно чи викинуті на мілководдя або на берег.До суден, що затонули у відкритому морі, а також до вантажів та речей, що знаходяться на них, застосовується законодавство держави, під прапором якої плавало судно.

Власник майна, що затонуло, якщо він має намір підняти це майно, повинен повідомити про це найближчий морський порт України протягом одного року з дня, коли майно затонуло. Порт за погодженням з зацікавленими державними органами встановлює достатній за обставинами термін для підняття майна, порядок проведення цих робіт і доводить це до відома власника майна. У тих випадках, коли майно, що затонуло, створює перешкоду судноплавству, морським промислам, гідротехнічним або іншим роботам, загрозу життю або здоров’ю людей чи забруднення навколишнього природного середовища, власник зобов’язаний негайно повідомити про те, що сталося, найближчий порт і на вимогу останнього віддалити або знищити це майно у встановлений портом термін. Порт повинен повідомити про це Державну інспекцію охорони Чорноморського (Азовського) морів, Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України. Якщо майно, що затонуло, становить безпосередню загрозу безпеці судноплавства, життю чи здоров’ю людей, забрудненню навколишнього природного середовища, а власник майна, що затонуло, не піднімає його у термін, встановлений портом, згідно з цією статтею, порт має право за рахунок власника затонулого майна вжити необхідних заходів до його негайного підняття, а при необхідності — до його знищення або віддалення іншим способом. Якщо власник майна, що затонуло, невідомий, порт робить публікацію про терміни, встановлені для підняття майна, що затонуло, у Повідомленнях мореплавцям. Якщо відома держава, під прапором якої плавало затонуле судно, порт направляє відповідне повідомлення Міністерству закордонних справ України. У разі наявності вагомих підстав порт має право не дозволити власнику майна піднімати затонуле майно своїми засобами або засобами обраної ним суднопіднімальної організації. У цьому випадку підняття майна здійснює порт за рахунок його власника.

Власник майна, що затонуло, втрачає право на нього у випадку, якщо не зробить заяви або не підніме майно у терміни, і це майно стає державною власністю. Майно, підняте портом згідно, а також майно, підняте портом внаслідок того, що воно становило безпосередню загрозу безпеці судноплавства, життю і здоров’ю людей або забруднення навколишнього природного середовища, може бути витребуване його власником протягом двох років з дня, коли майно було фактично піднято. При цьому порту повинні бути відшкодовані вартість підняття та інші завдані у зв’язку з цим витрати і збитки.

Якщо підняте майно реалізовано портом через неможливість або недоцільність його зберігання, власнику майна повертається виручена від реалізації сума за вирахуванням усіх витрат, понесених портом у зв’язку з підняттям, зберіганням і реалізацією майна. При цьому, якщо виручена від реалізації піднятого майна сума не покриває всіх витрат і збитків порту, власник майна зобов’язаний відшкодувати їх порту.

Відмова від затонулого або піднятого майна не звільняє власника від обов’язку відшкодувати порту його витрати і збитки.

Випадково підняте майно, що затонуло, повинно бути здане найближчому морському порту України. У цьому разі особі, яка доставила майно у розпорядження порту, виплачується винагорода у розмірі однієї третини вартості цього майна.

 

Реквізити коносамента

У коносаменті зазначаються:

1) найменування судна, якщо вантаж прийнято до перевезення на визначеному судні;

2) найменування перевізника;

3) місце приймання або навантаження вантажу;

4) найменування відправника;

5) місце призначення вантажу чи, при наявності чартеру, місце призначення або направлення судна;

6) найменування одержувача вантажу (іменний коносамент) або зазначення, що коносамент видано “наказу відправника”, або найменування одержувача з зазначенням, що коносамент видано “наказу одержувача” (ордерний коносамент), або визначенням, що коносамент видано на пред’явника (коносамент на пред’явника);

7) найменування вантажу, його маркування, кількість місць чи кількість та/або міра (маса, об’єм), а в необхідних випадках — дані про зовнішній вигляд, стан і особливі властивості вантажу;

8) фрахт та інші належні перевізнику платежі або зазначення, що фрахт повинен бути сплачений згідно з умовами, викладеними в рейсовому чартері або іншому документі, або зазначення, що фрахт повністю сплачено;

9) час і місце видачі коносамента;

10) кількість складених примірників коносамента;

11) підпис капітана або іншого представника перевізника.

Під час буксирування лісу в плотах дані, зазначені в пункті 7 цієї статті, перевізником не перевіряються і включаються до коносамента на підставі письмової заяви відправника.

Якщо у разі перевезення вантажів наливом, насипом або навалом дані, зазначені в пункті 7 цієї статті, не були перевірені, перевізник вправі включити їх в коносамент з відповідним застереженням. Таке ж застереження може бути зроблено перевізником під час перевезення різних вантажів у тому випадку, коли у нього є достатні підстави вважати, що дані, згадані в пункті 7 цієї статті, вказані відправником неточно або він не мав розумної можливості їх перевірити. При перевезенні вантажів у закордонному сполученні в коносамент можуть бути внесені за згодою сторін і інші умови та застереження.

Передача коносамента

Коносамент передається з дотриманням таких правил:

1) іменний коносамент може передаватися за іменними передаточними написами або в іншій формі з дотриманням правил, установлених для передачі боргової вимоги;

2) ордерний коносамент може передаватися за іменними або бланковими передаточними написами;

3) коносамент на пред’явника може передаватися шляхом простого вручення.

45. Договір морського перевезення вантажу.

 

Реквізити рейсового чартеру

Рейсовий чартер повинен містити основні реквізити:

найменування сторін, судна і вантажу, порту відправлення і призначення (або місця направлення судна). До рейсового чартеру можуть бути включені за згодою сторін інші умови і застереження. Рейсовий чартер підписується фрахтівником (перевізником) і фрахтувальником або їх уповноваженими представниками.

За договором морського перевезення пасажира перевізник зобов’язується перевезти пасажира і його каютний багаж у пункт призначення, а в разі здачі пасажиром багажу — також доставити багажу в пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання багажу особі; пасажир повинен сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу — і плату за провезення багажу. Перевезення охоплює час перебування пасажира та його каютного багажу на судні, час посадки на судно і висадки, а також доставки пасажира водним шляхом з берега на судно і назад, якщо плата за доставку входить у вартість квитка або якщо судно, що використовується для цього допоміжного перевезення, було надано перевізником. Перевезення іншого багажу, який не є каютним багажем, охоплює час з моменту прийняття його перевізником, службовцем або агентом перевізника на березі або на борту судна до моменту його видачі перевізником, службовцем або агентом перевізника.Сфера застосування договору морського перевезення пасажира

Правила цієї глави застосовуються до перевезень пасажира і багажу, якщо:

1) судно плаває під Державним прапором України;2) договір перевезення укладено в Україні;3) відповідно до договору перевезення місце відправлення або призначення знаходиться на території України.

Будь-які угоди сторін, що обмежують права пасажира, передбачені цією главою, є недійсними.

Доказ укладення договору

Доказом укладення договору морського перевезення пасажира і сплати вартості проїзду є виданий перевізником квиток. Здача перевізнику багажу засвідчується багажною квитанцією.

Права пасажира

Пасажир має право:

1) перевозити з собою дітей безкоштовно або на пільгових умовах; 2) перевозити з собою каютний багаж безкоштовно в межах установлених норм;3) здавати для перевезення багаж за плату за тарифом.

Про втрату або пошкодження багажу пасажир повинен направити письмове повідомлення перевізнику або його агенту:

а) у випадку явного пошкодження каютного багажу — до або в момент висадки пасажира;б) у випадку явного пошкодження іншого багажу — до або в момент його видачі;в) у випадку втрати багажу або його пошкодження, яке не є явним, — протягом п’ятнадцяти днів з дня висадки або з дня видачі багажу, чи з того моменту, коли він повинен бути виданий.

Якщо пасажир не виконав вимог цієї статті, то вважається, оскільки не доведено протилежне, що пасажир одержав свій багаж непошкодженим.Письмове повідомлення не потрібне, якщо стан багажу було спільно визначено або перевірено в момент його отримання. Багаж, не запитаний протягом трьох місяців з дня приходу судна в порт призначення, може бути реалізований у порядку, встановленому Міністерством транспорту України.

Авіаційне страхування

Авіаційне страхування може бути добровільним або обов'язковим.

Добровільне авіаційне страхування — це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що розроблюються страховиком. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. До виду добровільного страхування у сфері авіації згідно зі ст. 6 Закону України «Про страхування» можна віднести страхування вантажів та багажу (вантажобагажу).

Обов'язкове авіаційне страхування здійснюється страховиками, які визнані такими відповідно до законодавства України, одержали в установленому порядку ліцензії на здійснення цього виду страхування і є членами Авіаційного страхового бюро.

Обов'язкові види страхування зазначено у ст. 7 Закону України «Про страхування», серед яких: страхування від нещасних випадків на транспорті; авіаційне страхування цивільної авіації; страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів.

Відповідно до ст. 103 ПК України повітряний перевізник і виконавець повітряних робіт зобов'язані страхувати:

— членів екіпажу та авіаційного персоналу, які перебувають на борту повітряного судна;— власні, орендовані та передані їм в експлуатацію повітряні судна;

— свою відповідальність щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим для перевезення; іншим користувачам повітряного транспорту, а всі експлуатанти — третім особам не нижче за рівень, встановлений Урядом України.

Страхування при авіаційних роботах згідно зі ст. 105 ПК України здійснюють:

— замовник робіт, який зобов'язаний страхувати своїх працівників, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків;

— експлуатант, який зобов'язаний страхувати свою відповідальність щодо відшкодування збитків, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт.

Відповідно до «Положення про Авіаційне страхове бюро» Авіаційне страхове бюро (далі — Бюро) є юридичною особою, яка діє на підставі установчого договору, погодженого з Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг та Державіаслужбою. Бюро має відокремлене майно, самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, набуває майнових та особистих немайнових прав, має право виступати в суді, виконувати будь-які дії відповідно до угод, що не суперечать законодавству та установчому договору.

Основними завданнями Бюро є:

— координація діяльності національних страховиків у галузі страхування авіаційних ризиків;

— дослідження та прогнозування національного ринку страхових послуг у галузі авіації;

— організація співробітництва з підприємствами, їх об'єднаннями та іншими організаціями, які експлуатують або обслуговують засоби авіаційного транспорту;

— підготовка та внесення на розгляд державних органів пропозицій стосовно законодавчих та інших нормативних актів з обов'язкового авіаційного страхування, розроблення рекомендацій з методології здійснення відповідних видів авіаційного страхування;

— сприяння впровадженню прийнятих у міжнародній практиці умов авіаційного страхування та форм уніфікованих полісів;

— збір, аналіз та опублікування статистичних даних щодо збитків, завданих авіаційними подіями;

— розроблення програм та методів страхування авіаційних ризиків, заходів щодо запобігання страховим випадкам;

— організація та проведення консультацій з технічних, економічних і юридичних питань, пов'язаних з класифікацією страхових випадків, визначенням розміру збитків та страхового відшкодування;

— організація та проведення науково-практичних заходів з питань страхування авіаційних ризиків, забезпечення методичними матеріалами, інформаційне забезпечення страховиків та страхувальників;

— видання бюлетенів і довідників, проведення навчання, підвищення кваліфікації, організація конференцій, семінарів тощо;

— представництво інтересів страховиків — членів Бюро у міжнародних об'єднаннях страховиків.

Бюро створюється страховиками, які мають ліцензію на право здійснення обов'язкового авіаційного страхування та зареєстровані в Державному департаменті авіаційного транспорту відповідно до Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення безпеки авіації України», орган управління яких прийняв рішення про вступ до Бюро. Бюро створюється зазначеними страховиками шляхом укладення установчого договору. Страховики, які прийняли рішення про вступ до Бюро, подають заяви до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг призначає дату проведення загальних зборів засновників Бюро.

Прийом нових членів Бюро здійснюється шляхом подання страховиком заяви президенту Бюро про приєднання до установчого договору протягом п'яти днів після отримання ним ліцензії на право здійснення обов'язкового авіаційного страхування та підписання установчого договору, про що Бюро інформує Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг та Державіаслужбу протягом наступних п'яти днів. У разі відсутності інформації про вступ до Бюро протягом десяти днів з дня видачі ліцензії Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг анулює таку ліцензію.

Про намір вийти зі складу Бюро страховик повідомляє Бюро, Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг та Державіаслужбу і припиняє свою діяльність, пов'язану з укладенням договорів обов'язкового авіаційного страхування. При цьому страховик продовжує виконувати свої зобов'язання, взяті чинними договорами страхування.

 

 

Поняття ТП ,предмет і метод.

Наука ТП виникла на поч.20ст. ТП України відносно-самостійна галузь права,яка регулює суспільні відносини,що складається з організації і діяльності транспорту по забезпеченню внутр. і зовн. транспортно-економічних відносин і потреб населення.Головна задача:вивчення суспільних відносин завдяки яким можна доводити,що ТП-це галузь права:

1)великий масив кодифікованих актів;

2)наявність базового комплексного закону України про тронспорт;

3)наявність специфічних ознак у правовідносинах,що регулюються ТП;

4)специфічні трудові відносини;

5)наявність правових норм притаманних лише ТП.

Отже ТП України в структурі правової системи Укр. посідає місце комплексної галузі права.

Предметом ТП виступають сусп. відносини,що виникають,змінюються або припиняються:

1)між тр-ми підприємствами і клієнтами у зв”язку з користуванням шляхами сполучення;

2)між тр-ми підприємствами при здійснені процесів перевезення.

Методи правового регулюванняТП:

1)історичний-вивчає історичний розвиток правовідносинЖ

2)метод аналізу-вивч. Класифікацію видів тр-ту;

3)порівняльний-підбиває пісумки використання одного з видів тр-ту;

4)статистичний-порівнює показники;

5)спеціалізовано-юридичний –аналіз змісту чинного законодавства;

Транспортному праву України більш влас­тивий адміністративно-правовий метод регулювання суспіль­них відносин. Поєднання в деяких випадках дозволів із забо­ронами та приписами ще раз свідчить про існування окремої комплексної галузі права у правовій системі України

 

 









Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2021 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.