Контрактні фінансові інститути

Інститути спільного інвестування (корпоративний або пайовий фонд) (ІСІ) - це організаційно-правова форма діяльності, пов'язана з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

Закон України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні фонди)" започаткував утворення абсолютно нових для економіки України інститутів фінансового ринку.

В Україні до ІСІ належать пайові та корпоративні інвестиційні фонди.

Пайові інвестиційні фонди (ПІФ) - це активи, що належать інвесторам на правах спільної часткової власності та перебувають в управлінні компанії з управління активами (КУА) і обліковуються окремо від результатів її господарської діяльності.

• Не є юридичною особою, створюється КУА шляхом продажу (розміщення) інвесторам випущених нею інвестиційних сертифікатів Фонду;

• При підписанні договорів купівлі або продажу активів фонду, КУА діє від свого імені;

• КУА веде облік результатів діяльності фонду окремо від власної господарської діяльності та інших ІСІ;

• Мінімальний обсяг активів - 1 250 мінімальних заробітних плат

Корпоративні інвестиційні фонди (КІФ) - це юридичні особи, які створюються у формі відкритого акціонерного товариства, і проводять діяльність виключно із спільного інвестування.

• Юридична особа у формі відкритого акціонерного товариства (ВАТ);

• Статутний капітал фонду формується за рахунок грошових коштів, державних цінних паперів та цінних паперів інших емітентів, допущених до торгів на фондовій біржі або торгово-інформаційній системі та об’єктів нерухомості, збільшення статутного капіталу здійснюється виключно за рахунок грошових коштів;

• Не менше 70% середньорічної вартості активів повинно інвестуватися у цінні папери;

• Може випускати і розміщувати (бути емітентом) тільки акції, може залучати кредити (позики), обсяг яких не перевищує 10% вартості активів фонду, і лише для викупу розміщених акцій фонду

• Управління фондом (відповідно, його активами) здійснює КУА на підставі договору, органи управління фонду (такі, як у ВАТ) – загальні збори акціонерів та наглядова (спостережна) рада

Залежно від порядку здійснення діяльності ІСІ поділяються на три типи:

Відкриті – цінні папери такого фонду продаються та купуються інвесторами у будь-який час.

Інтервальні – цінні папери такого фонду можуть бути продані інвестору у будь-який час, а їхній викуп здійснюється на вимогу інвестора лише впродовж обумовленого у проспекті емісії терміну (інтервалу). Згідно закону такий інтервал повинен бути оголошений хоча б раз на рік

Закриті – цінні папери такого фонду розміщуються у терміни, визначені проспектом емісії, вільно обертаються на ринку цінних паперів. Викупити цінні папери такого фонду можна після закінчення терміну дії. Фонд зобов’язаний викупити свої цінні папери після закінчення терміну дії Фонду.

ІСІ можуть бути строковими або безстроковими.

Строковий ІСІ – створюється на певний строк, зазначений у проспекті емісії цінних паперів цього ІСІ, після закінчення якого ІСІ припиняє свою діяльність.

Безстроковий ІСІ – створюється на невизначений строк.

ІСІ закритого типу може бути лише строковим.

Диверсифіковані ІСІ – інвестиційні фонди, активи яких можна інвестувати в обмежене коло інструментів ринку капіталів, відповідно до встановлених законодавством нормативів.

Недиверсифіковані ІСІ – інвестиційні фонди, щодо яких не існує жорстких вимог диверсифікації активів. Вони можуть здійснювати інвестиції у цінні папери, об’єкти нерухомості, корпоративні права, тощо.

Відкриті та інтервальні ІСІ – можуть бути лише диверсифікованими.

Недиверсифікований ІСІ закритого типу, який здійснює виключно приватне (закрите) розміщення цінних паперів ІСІ серед юридичних осіб та фізичних осіб, є венчурним фондом.

Фізична особа може бути учасником венчурного фонду виключно за умови придбання цінних паперів такого фонду на суму не менше ніж 1500 мінімальних заробітних плат.

Диверсифікованим ІСІ забороняється придбавати або додатково інвестувати кошти:

=> у цінні папери одного емітента більше ніж 5 % загальної вартості активів ІСІ;

=> у державні цінні папери, доходи за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України, більше ніж 25 % загальної вартості ІСІ (при цьому забороняється інвестувати кошти ІСІ менше ніж у три види державних цінних паперів);

=> у цінні папери органів місцевого самоврядування більше ніж 10 % загальної вартості активів ІСІ;

=> в облігації підприємств, емітентами яких є резиденти України (крім комерційних банків), більше ніж 20 % загальної вартості активів ІСІ;

=> в акції українських емітентів більше ніж 40 % загальної вартості активів ІСІ;

=> у цінні папери, доходи за якими гарантовано урядами іноземних держав, більше ніж 20 % загальної вартості активів ІСІ;

=> в акції та облігації іноземних емітентів, які допущені до торгів на організованих фондових ринках іноземних держав, більше ніж 20 % загальної вартості активів ІСІ;

=> в інші активи, дозволені законодавством України, більше ніж 5 % активів ІСІ;

=> у цінні папери, доходи за якими гарантовано урядом однієї іноземної держави, більше ніж 10 % загальної вартості активів ІСІ. Крім того, забороняється придбавати або обмінювати цінні папери, емітентами яких є пов'язані особи ІСІ, компанії з управління активами або зберігача, забороняється тримати в грошових коштах, на банківських депозитних рахунках, в ощадних сертифікатах та облігаціях, емітентами яких є комерційні банки, більше ніж 30 % загальної вартості активів ІСІ.

Поняття венчурного фонду в Україні відрізняється від загальноприйнятого: у нас це специфічний ІСІ, правила формування, існування та закриття якого підпорядковані загальним правилам діяльності ІСІ та компаній з управління активами. Перевагами венчурного капіталу в Україні є те, що на відміну від стратегічних промислових інвесторів, у ролі яких найчастіше виступають транснаціональні компанії, він не призводить до підпорядкування економіки країни інтересам гігантів світового бізнесу. Другим важливим фактором є суттєві переваги венчурного не позикового капіталу в порівнянні зі спекулятивним, який має місце при угодах з борговим зобов'язанням.

Пенсійні фонди - це самостійна фінансово-банківська система, що не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами та організаціями на заходи соціального страхування, страхових внесків громадян, а також коштів державного бюджету України.

Недержавний пенсійний фонд (далі - пенсійний фонд) - юридична особа, створена відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному цим Законом порядку;

Недержавні пенсійні фонди (НПФ) уособлюють ринок ануїтетів. Світова практика пенсійного забезпечення громадян показує, що обов'язкове пенсійне забезпечення, яке здійснюється за рахунок держави, гарантує лише мінімальний прожитковий рівень. Більш високий прожитковий рівень забезпечується додатковим пенсійним забезпеченням.

Ануїтет - періодичні пенсійні виплати, які здійснюються з установленими інтервалами часу до того моменту, поки не настане певна подія, визначена у відповідному договорі;

В Україні, згідно з законом "Про пенсійне забезпечення" від 17 лютого 2000 року, громадяни мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. За цим Законом призначаються трудові і соціальні пенсії. Трудові: за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років.

З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення", згідно з яким починає діяти трирівнева система пенсійного забезпечення, яка передбачає створення низки фінансових установ нового типу та розширення функцій нинішніх. Недержавне пенсійне забезпечення у новій пенсійній системі належить до третього рівня і за економічним змістом є накопичувальним (див. табл. 1).

Таблиця 1 - З мішана система пенсійного забезпечення

За видами пенсійні фонди можуть утворюватися як:

- відкриті пенсійні фонди - НПФ, учасниками якого можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця та характеру їх роботи;

- корпоративні пенсійні фонди - НПФ, засновником якого є юридична особа-роботодавець або декілька юридичних осіб-роботодавців і до якого можуть приєднуватися роботодавці-платники. Учасниками цього фонду можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з роботодавцями-засновниками та роботодавцями - платниками цього фонду;

- професійні пенсійні фонди - НПФ, засновником якого можуть бути об'єднання юридичних осіб-роботодавців, об'єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки або фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності. Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності, визначеної у статуті фонду.

Суб'єктами накопичувальної системи недержавного пенсійного забезпечення є:

недержавні пенсійні фонди - створюється як неприбуткова організація (непідприємницьке товариство), головною метою діяльності якого є накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами та здійсненням пенсійних виплат учасникам фонду;

банківські установи - можуть відкривати депозитні пенсійні рахунки, але максимальна накопичувальна сума на них обмежується і максимальний розмір накопичувального рахунка не може перевищувати суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб;

страхові організації, які діють як оператори на ринку недержавного пенсійного забезпечення - це юридичні особи, виключним видом діяльності яких є страхування життя, а також, якщо є ліцензія, можуть здійснювати страхування й виплату довічних пенсій;

зберігачі пенсійного фонду - Національний банк України або банк, який на підставі відповідної ліцензії провадить діяльність із зберігання активів пенсійних фондів. Недержавний пенсійний фонд може обслуговуватися лише одним зберігачем і всі операції з пенсійними активами пенсійного фонду здійснюються через зберігача;

адміністратор - юридичні особи, які здійснюють адміністративне управління недержавними пенсійними фондами та їхніми пенсійними активами, а також:

o фізичні та юридичні особи, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;

o роботодавці - платники корпоративних пенсійних фондів;

o саморегулівні організації суб'єктів, які надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення;

o органи державного нагляду і контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення;

o особи, які надають консультаційні та агентські послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення.

На рис. 2 представлена схема функціонування Недержавного пенсійного фонду:

Рис. 2. Схема функціонування Недержавного пенсійного фонду

Суб'єктів, що обслуговують НПФ і їх функції, представлено на табл. 2.

Таблиця 2 - Функції суб'єктів, що обслуговують недержавний пенсійний фонд

Система недержавного пенсійного забезпечення в Україні була започаткована в 1992 році. У 1996 році уже діяло 30 недержавних пенсійних фондів.Станом на 01.01.2015 кількість недержавних пенсійних фондів, які набули статусу фінансової установи становить 76 фінансових установ..Вартість активів недержавних пенсійних фондів становить 2478,5 млн. грн. Протягом 2014 року Нацкомфінпослуг розглянуто 41 пакет документів, поданих на погодження членів ради недержавного пенсійного фонду. За результатами розгляду 33 пакетів документів прийнято рішення про погодження членів ради недержавного пенсійного фондуПрактично на сьогодні закінчено розробку нормативно-правової бази, яка безпосередньо необхідна для створення і діяльності суб'єктів недержавного пенсійного забезпечення.

Довірчі товариства здійснюють на території України представницьку діяльність з майном довірителів — фізичних та юридичних осіб відповідно до договорів, що укладаються між ними та довірителями. Довірителі майна — юридичні та фізичні особи — передають довірчому товариству повноваження власника майна, що їм належить, відповідно до умов укладеного між ними договору. Майном довірителя є кошти, цінні папери та документи, які засвідчують право власності довірителя.

Засновниками товариств можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи. Довірчі товариства створюються у вигляді товариств з додатковою відповідальністю. Учасники товариства відповідають за його зобов'язаннями своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум — додатково майном, що їм належить, у п'ятикратному розмірі до внеску кожного учасника.

Статутний капітал довірчого товариства має формуватися виключно за рахунок грошових коштів та цінних паперів учасників. До моменту реєстрації довірчого товариства кожен із його засновників зобов'язаний внести на тимчасовий рахунок не менш як 50% від зазначеного в установчих документах розміру його вкладу до статутного фонду. Фінансове становище засновників довірчих товариств (крім фізичних осіб) щодо їх спроможності зробити відповідні внески до статутного фонду має бути перевірене аудитором. У тримісячний термін після реєстрації довірчого товариства кожен засновник зобов'язаний повністю зробити свій вклад. Якщо засновники довірчого товариства не внесли свого вкладу до статутного фонду, комерційний банк припиняє ведення рахунків цього товариства.

Довірчі операції від імені довірчого товариства здійснюють його учасники — довірені особи. Дії довірених осіб мають бути спрямовані виключно на реалізацію інтересів власників за умовами укладеного між ними договору. Довірені особи особисто виконують свої обов'язки перед довірителями майна.

Установчим договором може бути передбачено передачу повноважень довіреної особи іншому учаснику, а також іншій особі за дорученням на термін, що не перевищує одного року. Якщо учасником довірчого товариства виступає юридична особа, то довірчі операції від її імені здійснює представник, уповноважений цією юридичною особою. Вартість майна, яке довірена особа бере на обслуговування у довірителів майна, не має перевищувати частки довіреної особи в статутному фонді довірчого товариства та відповідно її особистої додаткової відповідальності.

Довірче товариство здійснює такі довірчі операції:

• для громадян — збереження та представницькі послуги щодо обслуговування майна;

• для юридичних осіб — розпорядження майном, агентські послуги, ведення рахунків для власників їх цінних паперів та управління голосуючими акціями, переданими довірчому товариству через участь у загальних зборах акціонерного товариства.

Довірчі товариства можуть отримати за умовами укладеного договору право на участь в управлінні акціонерним товариством від імені його акціонерів або державних органів приватизації, які володіють акціями товариств, створених через перетворення державних підприємств на акціонерні товариства.

Довірче товариство може проводити операції, пов'язані з розміщенням приватизаційних паперів, у тому числі для товариств покупців. Така діяльність здійснюється після подання до комерційного банку ліцензії Фонду державного майна України на право здійснення представницької діяльності з приватизаційними паперами.

Джерелом прибутків довірчого товариства є плата, яку одержують довірені особи за здійснення довірчих операцій. Розмір плати, якщо інше не передбачено законодавством, встановлюється в договорі між довірителями майна та довіреною особою. Облік результатів діяльності довірчого товариства щодо ведення довірчих операцій здійснюється на спеціальних довірчих рахунках.

Облік і контроль за діяльністю довірчого товариства щодо розміщення приватизаційних паперів провадиться в порядку, встановленому Фондом державного майна України, Національним банком України і Міністерством фінансів України. Достовірність та повнота річного балансу і звітності довірчих товариств мають бути підтверджені аудитором.

Страхові компанії відіграють надзвичайно велику роль на фінансовому ринку, забезпечуючи інвесторам страховий захист від різного роду ризиків (підприємницьких, кредитних, фінансових), в акумулюванні вільних коштів. Угоди страхування, що з ними укладаються, є основою для фінансового забезпечення інвестиційних проектів, проведенні активної інвестиційної політики.

Страхові компанії — це фінансові посередники, які здійснюють виплати своїм клієнтам при настанні певних подій, обумовлених у договорі страхування (страховому полісі).

Страховий поліс є контрактом, згідно з яким власник поліса сплачує премії страховій компанії в обмін на зобов'язання компанії сплатити обумовлені суми в майбутньому при настанні певних подій. Поліс є активом власника і зобов'язанням страхової компанії.

Страхова премія (страховий платіж, страховий внесок) є платою за страхування, яку власник полісу (страхувальник) вносить страховій компанії (страховику) відповідно до договору страхування. Премія може сплачуватись одноразово або у вигляді послідовності періодичних платежів. У випадку, коли власник поліса не сплачує премії, договір страхування розривається.

Страхові внески використовуються страховими компаніями для придбання облігацій, акцій, заставних та інших цінних паперів. Близько 90% активів страхових компаній — це цінні папери. З метою захисту інтересів страхувальників та для забезпечення фінансової стійкості страховиків державою регулюється структура активів страхових компаній. Як правило, вводяться обмеження на вкладення в прості та привілейовані акції, а також облігації.

• компанії зі страхування життя (Life company, або LC), що спеціалізуються на продажу полісів, які забезпечують виплату доходу в разі смерті особи, втрати працездатності через хворобу або звільнення з роботи;

• компанії зі страхування майна та від нещасних випадків (Property and Casuality company, або P&C), які виплачують компенсацію власникам полісів при втраті майна чи при настанні нещасних випадків і які ще називають компаніями, що здійснюють ризикове або захисне страхування

Компанії зі страхування життя при реалізації частини своїх страхових продуктів у разі смерті застрахованої особи виплачують власнику страхового полісу певну суму, але більша частина їх діяльності пов'язана із забезпеченням визначеним доходом людей пенсійного віку.

Розрізняють такі типи полісів компаній зі страхування життя.

1. Страхування життя на випадок смерті або тимчасове страхування, при якому в разі смерті застрахованої особи власнику страхового поліса виплачують обумовлену договором страхування суму. В цьому випадку премії, що сплачуються, залишаються постійними протягом визначеного часу, а потім поліси поновлюють з вищою ставкою внеску. Як правило, премій сплачується так багато, що у страхової компанії не виникає проблем при зростанні процентних ставок на ринку. Накопичених сум завжди вистачає, щоб вчасно розрахуватись у разі смерті застрахованої особи.

Існують два основних види полісів зі страхування життя: безперервне страхування життя (довічне страхування) та строкове (на дожиття) — на певний період часу. Поліси на довічне страхування життя мають сталий страховий внесок протягом усього терміну чинності поліса. Початковий розмір страхового внеску перевищує суму, яка потрібна для страхування на випадок смерті, оскільки ймовірність смерті досить низька. Надалі накопичена сума коштів підтримується лише постійними страховими внесками, тоді як ймовірність смерті постійно зростає. У власників полісів на дожиття в більшості випадків існує можливість взяти позичку під вартість полісу або повернути назад інвестовані в поліс кошти через анулювання полісу. При строковому страхуванні накопичена сума страхових внесків у кожний момент часу відповідає ризику настання смерті. Страхові внески постійно зростають, відображаючи постійно зростаючу ймовірність настання смерті.

2. Страхування життя та інвестиційна складова. Страховою компанією обумовлюються два терміни: для страхування життя та для інвестицій. Власник страхового полісу має в цьому випадку страховий поліс, в якому обумовлюються умови страхування життя та умови інвестування коштів (термін інвестицій і процентна ставка за інвестиціями). При занадто високій ставці інвестування у страховій компанії можуть виникати проблеми з виплатою доходу власнику поліса. Тому страховою компанією обов'язково узгоджуються умови залучення коштів страхувальників та умови їх інвестування в активи страхової компанії.

Компанії із захисного страхування страхують людей від широкого кола випадків і організуються у вигляді акціонерних товариств та взаємних компаній.

Такі компанії мають більш короткострокові зобов'язання, ніж компанії зі страхування життя, оскільки розмір майнових втрат їх клієнтів мало визначений як у часі, так і за величиною. Величина і час виплати відшкодувань у компаніях із захисного страхування більш невизначені, ніж у компаніях зі страхування життя. Ця невизначеність дуже впливає на інвестиційну політику таких компаній і примушує останні вкладати частину коштів у більш ліквідні активи: державні цінні папери, муніципальні облігації тощо. Близько половини активів таких компаній — це вкладення в державні цінні папери.

В Україні основними страховими посередниками є страхові агенти, страхові і перестрахові брокери.

Страховими агентами є громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме - укладають договори страхування, одержують страхові премії, виконують роботи, пов'язані зі здійсненням страхових виплат і страхових відшкодувань. Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком.

Страхові брокери - юридичні особи або громадяни, які зареєстровані в установленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник. Посередницька діяльність страхових брокерів здійснюється як виключний вид діяльності і може включати консультування, експортно-інформаційні послуги, роботу, пов'язану з підготовкою, укладанням і виконанням договорів страхування (перестрахування), в тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання та перерахування страхових платежів, страхових виплат і страхових відшкодувань за угодою згідно із страхувальником або перестрахувальником, інші посередницькі послуги.

Перестрахові брокери - юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник. Порядок реєстрації страхових і перестрахових брокерів визначає Комісія.

Ломбарди - це кредитні установи, що створюються для надання населенню послуг по схову предметів домашнього вжитку і особистого користування, а також видачі позичок під заставу цих предметів. Швидше всього і найменший кредит (20-30 грн і більше) можна взяти у ломбарді, що виникли у нашій країні ще на початку 20-х років.

Ломбард здійснює свою діяльність на основі господарського розрахунку, має статутний фонд, у встановленому порядку користується позичками комерційних банків і є юридичною особою.

Ломбард для набуття статусу фінансової установи повинен мати внутрішні правила та положення, що регламентують його діяльність; власний капітал має становити не менше ніж 200 000 гривень на дату подання заяви про внесення інформації про нього до Державного реєстру фінансових установ.

Перелік видів діяльності ломбарду, вимоги до його облікової та реєструючої системи визначає Положення про порядок надання фінансових послуг ломбардами (далі Положення), затверджене Комісією у квітні 2005 року. Згідно із Положенням, ломбард - це фінансова установа, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів, під заставу майна на визначений строк і під процент та надання супутніх послуг. Фінансовий кредит ломбарду - це надання ломбардом коштів у позику, забезпечених заставою, на визначений строк і під процент. Ломбард повинен бути внесений до Державного реєстру фінансових установ, у разі необхідності, мати ліцензію на здійснення своєї діяльності.

Фінансові компанії - це кредитно-фінансові установи, які спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей або наданні певних видів кредитів (споживчого, інвестиційного та ін.), проведенні фінансових операцій. Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок строкових депозитів (як правило, 3-6-місячних). Вони акумулюють грошові кошти промислових та торговельних фірм, деяких фінансових установ і менше - населення. Фінансові компанії сплачують своїм вкладникам вищі проценти, ніж комерційні банки.

Фінансові компанії з кредитування продажу на виплату споживчих товарів тривалого користування надають позички не безпосередньо споживачам, а купують їх зобов'язання у роздрібних торгівців та дилерів зі знижкою (7-10 %). Розвиток фінансових компаній можливий при широкій насиченості споживчого ринку товарами та послугами, а також активній конкуренції між ними. Фінансові компанії є важливим інструментом просування товарів тривалого користування на ринки для великих промислових корпорацій, особливо в умовах низького попиту та погіршення економічної кон'юнктури.

Позичково-ощадні асоціації - це кредитні товариства, створені для фінансування житлового будівництва. На заході вони виникли близько 150 років тому, але істинного розвитку вони набули після другої світової війни. Основою їх діяльності є надання іпотечних кредитів під житлове будівництво в містах і сільській місцевості (90 % активів), а також вклади в державні цінні папери.

В останні роки позичково-ощадні асоціації стають серйозними конкурентами комерційних і ощадних банків у боротьбі за залучення заощаджень населення. Це досягається високими відсотками, а також прагненням населення за допомогою цих закладів вирішити житлову проблему. Позичково-ощадні асоціації домінують на фінансовому ринку у західних державах, у яких до іпотечного кредиту для житлового будівництва звертаються середні верстви населення.

Розвиток благодійних фондів, як свідчить світова практика, пов'язаний з рядом причин: благодійність стала частиною підприємництва; власники великих особистих капіталів створюють благодійні фонди, щоб уникнути великих податків при передачі нащадку чи даруванні і третя причина - створення фондів дозволяє великим власникам капіталів приховувати свої капітали від обкладання прибутковим податком та податком на спадок.

Передача засобів до благодійних фондів здійснюється у вигляді великих грошових надходжень або пакетів акцій. За рахунок цього благодійні фонди діють на фінансовому ринку, вкладаючи кошти в різні цінні папери або отримуючи дивіденди з переданих їм цінних паперів і таким чином збільшують свій капітал. Статистична інформація про інвестиції благодійних фондів дуже обмежена, а часто взагалі недоступна. Багато фондів не надають звітів і не повідомляють про структуру своїх активів. Благодійні фонди користуються великими податковими пільгами.

В Україні прийнятий Закон "Про благодійництво та благодійні організації" від 16 вересня 1997 року, згідно з яким "благодійництво - це добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги". Формами благодійництва є меценатство і спонсорство. Благодійні організації можуть утворюватися у таких організаційно-правових формах: благодійний фонд, членська благодійна організація, благодійна установа, інші благодійні організації (місії, ліги, фундації тощо). Благодійні організації утворюються і діють за територіальним принципом і поділяються за своїм статусом на всеукраїнські, місцеві та міжнародні. Територія діяльності благодійної організації визначається відповідно до її статуту (положення).

Благодійництво (благодійна діяльність) здійснюються у таких основних напрямах:

o сприяння практичному здійсненню програм, що спрямовані на поліпшення соціально-економічного становища;

o сприяння соціальній реабілітації малозабезпечених, безробітних, інвалідів, інших осіб, які потребують піклування;

o надання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, катастроф, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам репресій, біженцям;

o сприяння розвитку науки та освіти, надання допомоги вчителям, вченим, студентам, учням, талановитій творчій молоді;

o сприяння розвитку культури, в тому числі реалізації програм національно-культурного розвитку;

o сприяння охороні і збереженню культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам'яток історії та культури, місць поховання;

o сприяння розвитку охорони здоров'я, масової фізичної культури, спорту і туризму, захисту материнства та дитинства, надання допомоги багатодітним та малозабезпеченим сім'ям;

o надання допомоги у розвитку видавничої справи, засобів масової інформації, інформаційної інфраструктури та ін.

Благодійна організація зобов'язана забезпечити виконання статутних завдань, вільний доступ до своїх звітів, документів про господарську та фінансову діяльність. Засновники та працівники організації не мають права отримувати матеріальних переваг і додаткових коштів у зв'язку зі своїм становищем в цій організації.

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: