Суть підприємництва та його основи

Поняття “підприємництво” має давню історію. Уявлення про нього складалися тривалий час і змінювалися під дією багатьох чинників.

Вважають, що вперше терміни “підприємництво”, “підприємець” вжив французький банкір Т.Кантільйон (XVIII ст.). Підприємцями він вважав людей, які займаються ризиковою діяльністю, і тому їхні доходи не гарантовані.

За А.Смітом, підприємець – це насамперед власник, який також ризикує заради комерційного успіху. Він сам організовує ви­робництво, управляє ним і сам розпоряджається його результатами. Для французького економіста Ж.Б.Сея підприємець – це особа, яка вміло комбінує фактори виробництва.

Німецький соціолог М.Вебер запропонував модель “ідеального підприємця”. Мотивом діяльності підприємця він вважав прагнення влади і визнання, що досягається нагромадженням багатства. М.Вебер називав підприємництво “способом життя” певного типу людей: людина існує задля справи, а не справа – задля людей.

Визначний український економіст М.Туган-Барановський важливу роль у підприємництві відводив патріотизмові, культурі, релігії, психологічним рисам характеру народу,тобто тим характеристикам, які сьогодні передає поняття “менталітет”. Вчений ще 1917 року геніально передбачив, що за соціалізму зв’язок між внеском людини в суспільне виробництво та її винагородою буде зруйновано, і підприємництво в таких умовах розвиватися не зможе.

Ґрунтовну і всебічну характеристику феномену підприємництва і підприємця уже в XX ст. дав австро-американський економіст Й.Шумпетер. Він наголошував, що підприємець – не обов’язково власник. Шумпетер акцентував увагу на творчих рисах підприємця: це людина, яка вбачає своє покликання у виготовленні нових благ або нової якості блага, освоєнні нових ринків, нових видів сировини, нових технологій, нових методів управління тощо.

У сучасній економічній літературі підприємництво тлумачать як:соціально-організаційну діяльність, що є різновидом творчості; особливу ініціативну економічну діяльність, спрямовану на задоволення потреб суспільства й одержання зиску; особливий, творчий вид господарської поведінки, що є основою досягнення економічного успіху; вміння організувати власний бізнес; спосіб життя або дій; особливий вид діяльності, в основі якого є інновація; різновид господарської активності людей тощо.

Підприємництво – необхідна визначальна ознака ринкової економіки. Немає підприємництва – немає і ринку, і навпаки. Для його існуваня потрібні певні передумови:

- економічні (існування приватних, колек­тивних і державних власників, що сприяє свободі під­приємницької діяльності і забезпечує її),

- політичні ( гарантії суб’єктам госпо­дарювання щодо збереження їхньої власності)

- правові (що ґрунтуються на законо­давстві і нормативних документах)

Суть підприємництва розкривається через його головні функції: ресурсно-мобілізаційну, організаційно-виробничу і творчо-новаторську.

1). Ресурсно-мобілізаційна функція підприємництва виявляється в найефективнішому залученні ресурсного потенціалу (капіталу, землі, людських ресурсів).

2). Організаційно-виробнича функція підприємництва зводиться до оптимального поєднання факторів виробництва, контролю за їх використанням, визначення стратегії зростання прибутків.

3). Творчо-новаторська функція підприємництва передбачає забезпечення реалізації нових ідей, здійснення науково-технічних розробок і проектів, впровадження нових технологій, пошук нових способів завоювання ринків.

Основний зміст підприємництва полягає у реформуванні економіки через використання нових ідей, технологій, винаходів (інновацій) або знаходження нових джерел ресурсів та їхніх комбінацій, застосування новітніх методів управління, освоєння нових ринків збуту продукції. Водночас невід’ємним атрибутом підприємництва є отримання вигоди, причому головним для підприємця є використання прибутку для розширення і розвитку виробництва.

Отже, підприємництво – це ініціативна, самостійна діяльність громадян і об’єднань, що здійснюється на їх ризик та майнову відповідальність, і спрямована на отримання прибутку задля подальшого розвитку підприємства. Підприємництво є особливим видом діяльності, що забезпечує розвиток і вдосконалення господарського механізму, створення інноваційного середовища та зростання добробуту суспільства.

Щодо підприємницької діяльності використовують два різних терміни: “бізнес” і “підприємництво”, між якими є певні змістові відмінності.

Бізнесом вважають законно (або незаконно) організовану діяльність, що приносить дохід та інші вигоди, тобто головним у бізнесі є одержання комерційного зиску.

Підприємництво ж, на противагу бізнесові, передбачає вихід за межі тільки ділової (бізнесової) активності людей. Підприємництво – це реалізація потенційних можливостей людини, тип господарської поведінки.

Суб’єктами підприємницької діяльності в сучасній економіці є: приватні особи; групи фізичних або юридичних осіб, які пов’язані між собою договірними відносинами та економічними інтересами; держава (в особі відповідних інституцій). Щодо об’єкта підприємництва, то він пов’язаний із харак­тером людської діяльності. Виділяють такі його види, як виробництво, торгівля, посередництво, фінанси, інноваційна справа, страхова справа.

Комерційною метою підприємництва є отримання прибутку, що пов’язано з поняттям капіталу. Капітал поділяють на основний і оборотний. До основного ка­піталу належать будівлі, споруди, машини, які слугують людям багато років, до оборотного – сировина, допоміжні матеріали, паливо тощо, які витрачаються протягом одного виробничого циклу, затрачені на них кошти повністю повертаються після реалізації продукції. Із розвитком економіки дедалі більшої ваги набуває основний капітал.

Використання основного капіталу супроводжується його фізичним i моральним зношенням. У разі фізичного зношення основний капітал стає фізично непридатним для подальшого викорис­тання. Моральне зношення основного капіталу пов’язане не з втратою ним здатності бути виробничим фактором, а з його знеціненням унаслідок появи дешевшого або новішого обладнання.Роз­різ­няють два види морального зношення. Перший – коли виго­товлення аналогічного обладнання дешевше. Другий пов’язаний з науково-технічним прогресом i появою принципово нового обладнання з істотно вищою продуктивністю.

Зношені (фізично та морально) елементи основного капіталу замінюють за кошти амортизаційних відрахувань. Амортизаційні відрахування роблять на підставі норми амортизації,яка визначається відношенням суми амортизаційних відрахувань до вартості основного капіталу.

Щоб створити належні умови для відновлення основного капіталу, держава в законодавчому порядку провадить політику прискореної амортизації. Амортизація за її вищими нормами дає змогу швидше замінювати морально застаріле обладнання найновішим. Водночас політика прискореної амортизації стимулює науково-технічний прогрес, оскільки дає змогу спрямовувати значні суми з прибутків до амортизаційних фондів для оновлення основного капіталу. Цих коштів, до того ж, не оподатковують,що стимулює оновлення виробництва.

2. Підприємство (фірма) як суб’єкт ринкової економіки. Види підприємств

У сучасній ринковій економіці основним суб’єктом є фірма, яка може охоплювати і окреме підприємство, і цілу їх групу.

Найважливішими ознаками, що характеризують підприємство (фірму) як первинну одиницю національної економіки, є економічна відособленість і економічна самостійність.

Економічна відособленість означає, що все майно підприємства є його відособленою власністю, тобто підприємство володіє певними ресурсами, користується ними (заміщує витрати за рахунок власних коштів) і розпоряджається цим майном, привласнюючи результати виробництва. Економічна відособленість виражає суть підприємства як окремого товаровиробника в межах національної чи навіть глобальної економіки і забезпечує йому можливість будувати свої стосунки з іншими фірмами на основі ринкових засад, через обмін.

Економічна самостійність характеризує підприємство як юридичну особу, що здатна впливати на організацію своєї діяльності, і має свої: статут, баланс, розрахунковий рахунок, печатку, товарний знак, право укладати угоди з іншими економічними суб’єктами.

У ринковій економіці всі підприємства – виробничі і торго­вельні, побутові і транспортні, науково-дослідні та фінансові – функціонують у формі фірм.

Підприємство, як таке, не є юридичною особою. Нею є фірма. Поняття “фірма” вживають задля виокремлення суб’єктів прав власності щодо конкретного підприємства. У ринковій економіці термін “фірма” віддзеркалює правовий стан (правову форму) підприємства. Більшість фірм має тільки одне підприємство, інші управляють декількома, а інколи й багатьма.

Підприємства за розмірами поділяють на великі, середні та малі. Основними критеріями такого поділу є величина капіталу,кількість працівників та обсяг виробництва.

1. Великі підприємства забезпечують виробництво масової продукції за стабільним асортиментом.

Перевагами великих підприємств є:кращі технологічні та фінансові можливості для використання досягнень НТП; економія від масштабу виробництва; кращі умови для ефективного використання ресурсів (зниження матеріало-, фондо- і трудомісткості); переваги у сфері обігу; вони стійкі та стабільніші за інші форми підприємств.

Недоліками великих підприємств є:негнучкість і неспроможність швидко оновлювати продукцію; вони вимагають великих капіталовкладень і тривалого часу для створення; потребують великої кількості робочої сили, що породжує низку соціальних, транспортних, житлових та інших проблем; мають громіздку і часто неефективну систему управління; стають монополіями.

2. Середні підприємства зосереджують виробництво невеликої номенклатури виробів. Водночас вони чутливіші до змін ринкової ситуації і швидше реагують на них, швидше впроваджують новації НТП у виробництво. Середні підприємства забезпечують конкурентні умови (середовище) для великих під­приємств, прагнуть зайняти свою нішу в певних сегментах ринку, однак дуже часто поглинаються великими підприємствами.

3. Малі підприємства – це найчисельніша група підприємств. Вони виконують важливі функції, зокрема оперативно реагують на кон’юнктурні коливання ринку, забезпечують атмосферу конкуренції, сприятливе середовище для підприємництва та ініціативи, створюють нові робочі місця, насичують ринок товарами та послугами відповідно до нових потреб, сприяють ослабленню монополізму, є основою для формування середнього класу, чутливі до інноваційної діяльності.

Законодавчо малі підприємства визначають за чисельністю зайнятих на них працівників з урахуванням специфіки галузей та видів вироб­ництва. В Україні малими (незалежно від форми власності) визнають підприємства, в яких чисельність працівників не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції за фінансовий рік не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро.

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: