Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Дивідендна та емісійна політика підприємства





Сформований підприємством прибуток розподіляється на цілі накопичення (інвестування) і споживання у відповідності до дивідендної політики. Термін «дивідендна політика» пов'язаний з розподілом прибутку в акціонерних товариствах. У принципі ж у більш широкому трактуванні під терміном «дивідендна політика» можна розуміти механізм формування частки прибутку, що сплачується власнику, у відповідності до частки його внеску у загальну суму власного капіталу підприємства.

Основною метою розробки дивідендної політики є встановлення необхідної пропорційності між поточним споживанням прибутку власниками і майбутнім його зростанням, що максимізує ринкову вартість підприємства і забезпечує стратегічний його розвиток.

Виходячи з цієї мети поняття дивідендної політики може бути сформульоване наступним чином: дивідендна політика представляє собою механізм формування власних фінансових ресурсів, який забезпечує оптимізацію пропорцій між споживаною і капіталізованою їх частками з метою максимізації ринкової вартості підприємства.

На практиці були вироблені три підходи до формування дивідендної політики – «консервативний», «помірний» («компромісний») та «агресивний». Кожному з цих підходів відповідає певний тип дивідендної політики (таблиця 7.1):

 

Таблиця 7.1

Основні типи дивідендної політики акціонерного товариства

Визначальний підхід до формування дивідендної політики Варіанти використовуваних типів дивідендної політики
Консервативний підхід 1. Залишкова політика дивідендних виплат 2. Політика стабільного розміру дивідендних виплат
Помірний (компромісний) підхід 3. Політика мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди
Агресивний підхід 4. Політика стабільного рівня дивідендів у відношенні прибутку 5. Політика постійного зростання розміру дивідендів

З урахуванням розглянутих принципів дивідендна політика акціонерного товариства формується за наступними основними етапами (рис. 7.2).



Важливим етапом формування дивідендної політики є вибір форм сплати дивідендів. Основними з таких форм є:

1. Сплата дивідендів готівковим грошима (чеками). Це найбільш проста і розповсюджена форма здійснення дивідендних виплат.

2. Сплата дивідендів акціями. Така форма передбачає надання акціонерам знов емітованих акцій на суму дивідендних виплат. Вона представляє інтерес для акціонерів, менталітет яких орієнтований на зростання капіталу в майбутньому періоді.

3. Автоматичне реінвестування. Ця форма сплати надає акціонерам право індивідуального вибору – отримати дивіденди готівкою, або реінвестувати їх у додаткові акції (у цьому випадку акціонер укладає з компанією або обслуговуючою її брокерською конторою відповідну угоду).

4. Викуп акцій компанією. Розглядається як одна з форм реінвестування дивідендів, у відповідності до якої на суму дивідендного фонду компанія скуповує на фондовому ринку частину акцій, що вільно обертаються. Така форма використання дивідендів вимагає згоди акціонерів.

 

Рис. 7.2. Послідовність формування дивідендної політики

 

Для оцінки ефективності дивідендної політики акціонерного товариства використовують наступні показники:

а) коефіцієнт дивідендних виплат:

(7.6) , де ФДВ – фонд дивідендних виплат, сформований у відповідності до обраного типу дивідендної політки; Ка– кількість додатково емітованих акцій; ЧП – сума чистого прибутку акціонерного товариства; Да – сума дивідендів, що сплачуються на одну акцію; ЧПа – сума чистого прибутку, що приходиться на одну акцію.

б) коефіцієнт співвідношення ціни і доходу по акції:

(7.7) , де РЦа – ринкова ціна однієї акції.

При оцінці ефективності дивідендної політики можуть бути використані також показники динаміки ринкової вартості акцій.

Емісійна діяльність підприємства охоплює широкий спектр проблем, які виходять за рамки фінансового менеджменту. Тому, розглядаючи питання емісійної політики підприємства як форми залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел, ми введемо низку обмежень.

Залучення власного капіталу із зовнішніх джерел шляхом додаткової емісії акцій є складних і дорого вартісним процесом. Тому до даного джерела формування власних фінансових ресурсів слід прибігати лише у вкрай обмежених випадках.

З позицій фінансового менеджменту основною метою емісійної політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних фінансових ресурсів у мінімально можливі строки.

З урахуванням сформульованої мети емісійна політика підприємства представляє собою частину загальної політики формування власних фінансових ресурсів, що заклечається у забезпечені залучення необхідного їх обсягу за рахунок випуску і розміщення на фондовому ринку власних акцій.

.Розробка ефективної емісійної політики підприємства охоплює наступні етапи (рис. 7.3).

Емісія цінних паперів – це встановлена в законодавчому порядку послідовність дій емітента з випуску й розміщення цінних паперів.

Емітент і посадові особи органів управління емітента, на яких статутом або внутрішнім документом емітента покладено обов'язок відповідати за повноту й достовірність інформації, що є в указаних документах, несуть відповідальність за виконання цих зобов'язань згідно із законодавством.

 

 

Рис. 7.3. Основні етапи формування емісійної політики підприємства при збільшенні акціонерного капіталу

 

Розміщення цінних паперів – це відчуження цінних паперів емітентом первинним власникам через укладання громадянсько-правових угод.

Розміщення звичайно має форму передплати – закритої або відкритої. Закрита передплата – розміщення цінних паперів поміж заздалегідь визначених інвесторів без публічного (тобто з використанням засобів масової інформації) оголошення пропозиції. Відкрита передплата – розміщення цінних паперів серед потенційно необмеженого кола інвесторів через оголошення публічної пропозиції і укладення громадянсько-правових угод.

Рішення про випуск акцій приймають засновники акціонерного товариства з наступним затвердженням його на Загальних зборах акціонерів. Розмір випуску не може перевищувати 1/3 розміру статутного фонду. Рішення про випуск акцій оформляється протоколом, котрий повинен мати дані, достатні для забезпечення обсягу прав власників цих паперів. Зокрема в протоколі зазначають мету випуску, види акцій, їхню номінальну вартість, порядок виплати дивідендів, порядок розміщення й викупу акцій тощо.

Цінні папери, випуск яких не було зареєстровано, не підлягають розміщенню. Реєстрація потрібна всім учасникам фондового ринку: емітенту – для відстеження руху і трансформації випущених ним цінних паперів; інвестору – для гарантії одержання доходу; державі – для контролю й регулювання; посередникам – для якісного виконання послуг, які вони надають.

Процес первинного розміщення складається з кількох етапів, які можуть різнитися для різних видів та умов випуску цінних паперів. Ці етапи:

1. прийняття емітентом рішення про випуск цінних паперів;

2. реєстрація інформації про випуск цінних паперів та організація передплати на цінні папери (відкрите розміщення) або оформлення розміщення цінних паперів серед конкретних осіб (закрите розміщення);

3. підбивання підсумків передплати або розміщення цінних паперів;

4. реєстрація випуску цінних паперів;

5. видача цінних паперів власникам та (або) реєстрація власника в системі реєстру власників іменних цінних паперів емітента.

Акції випускаються однакової номінальної вартості у розмірі статутного фонду акціонерного товариства або всієї вартості майна державного підприємства.

Рішення про випуск акцій приймається:

ü при організації нового акціонерного товариства чи реорганізації старого підприємства в акціонерне товариство, у тому числі через приватизацію;

ü у разі додаткових випусків акцій акціонерним товариством.

Акціонерне товариство може випускати додаткові емісії, коли всі раніше випущені акції повністю оплачені не нижче їхньої номінальної вартості. У разі додаткового випуску акцій без реєстрації попереднього випуску усі договори купівлі-продажу акцій додаткового випуску вважають недійсними.

Цінні папери можуть пропонуватись для закритого та відкритого розміщення.

При відкритому розміщенні коло власників обмежується тільки кількістю цінних паперів і заздалегідь визначити, хто їх придбає, неможливо.

При закритому розміщення цінні папери розповсюджуються у наперед визначеному колі юридичних та фізичних осіб. Як правило, це засновники акціонерного товариства.

Процеси закритого та відкритого розміщення мають певні особливості. При закритому розміщенні відкрита передплата на цінні папери не проводиться, склад майбутніх власників визначається в момент прийняття рішення про випуск цінних паперів.

Наприкінці XIX століття в Європі один проект був оголошений у газетах наступними словами: "До передплати на 2 млн. для підприємства, мета якого буде повідомлена потім". Підписка акцій покрила весь капітал, а потім прийшло оголошення, що підписка була відкрита з метою визначити, скільки в Лондоні дурнів. (П Петражицкий Л.И. "Акции, биржевая игра и теория экономических кризисов", Спб., 1911. С.84)

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.