Інвестиційний портфель являє собою цілеспрямовано сформовану сукупність фінансових інструментів у відповідності до розробленої інвестиційної політики.

Головною метою формування інвестиційного портфеля є забезпечення реалізації фінансової політики шляхом підбору найбільш доходних і безпечних інструментів. У відповідності до головної мети будується система локальних цілей, основними з яких є:

1. Забезпечення високого рівня доходу у поточному періоді.

2. Забезпечення високих темпів приросту капіталу, що інвестується, у довгостроковій

перспективі.

3. Забезпечення мінімізації рівня інвестиційних ризиків.

4. Забезпечення необхідної ліквідності інвестиційного портфеля.

5. Забезпечення максимального ефекту «податкового щита» у процесі фінансового

інвестування.

Перелічені локальні цілі у значній мірі є суперечливими. Так, забезпечення високих темпів приросту капіталу, що інвестується, у довгостроковій перспективі у певному ступені досягається за рахунок зниження рівня доходу у поточному періоді (і навпаки). Темпи приросту капіталу, що інвестується, і рівень формування поточного доходу знаходяться у прямому зв’язку з рівнем ризиків. Забезпечення необхідної ліквідності портфеля може перешкоджати включенню до нього деяких високодоходних і низькоризикових фінансових інструментів.

Дані особливості визначають політику фінансового інвестування, яка, в свою чергу, визначає конкретний тип інвестиційного портфеля. Типізація інвестиційних портфелів підприємства відбувається за наступними ознаками.

1. За цілями фінансування інвестиційного доходу розрізняють портфель доходу і портфель росту.

Портфель доходу формується за принципом максимізації рівня прибутку у поточному періоді незалежно від темпів проросту капіталу у довгостроковій перспективі. Іншими словами, такий портфель орієнтований на високу поточну віддачу інвестиційних витрат, незважаючи на те, що у наступному періоді ці витрати могли б забезпечити отримання більш високої норми прибутку на вкладений капітал.

Портфель росту формується за принципом максимізації темпів приросту капіталу у довгостроковій перспективі незалежно від рівня прибутку у поточному періоді. Іншими словами, такий портфель орієнтований на забезпечення високих темпів росту ринкової вартості підприємства. Це зумовлено тим, що норма прибутку при довгостроковому інвестуванні завжди вище, ніж при короткостроковому. Формування такого інвестиційного портфеля можуть дозволити собі лише досить усталені у фінансовому відношенні підприємства.

2. За рівнем прийнятих ризиків розрізняють: агресивний (спекулятивний), помірний (компромісний) і консервативний портфелі.

Агресивний (спекулятивний) портфель формується за принципом максимізації поточного доходу незалежно від супутнього йому рівня ризику, при якому інвестиційний капітал може бути втраченим повністю або у значній частці.

Помірний (компромісний) портфель формується за принципом наближення до середньоринкового ризику. За таким інвестиційним портфелем і норма прибутку також буде наближеною до середньоринкової.

Консервативний портфель формується за принципом минімізації рівня інвестиційного ризику. Такий портфель формується найбільш обережними інвесторами і практично виключає використання фінансових інструментів, за якими рівень ризику перевищує середньоринковий. Консервативний портфель забезпечує найбільш високий рівень безпеки фінансового інвестування.

3. За рівнем ліквідності розрізняють: високоліквідний, середньоліквідний і низьколіквідний портфелі.

Високоліквідний портфель формується, зазвичай, з короткострокових, а також з фінансових інструментів інвестування, які користуються високим попитом на ринку.

Середньоліквідний портфель, разом з переліченими видами фінансових інструментів інвестування, включає також деякі їх види, які не користуються попитом на ринку.

Низьколіквідний портфель формується, зазвичай, з облігацій з великим строком до погашення чи акцій, які забезпечують більш високий (порівняно з середньоринковим) рівень інвестиційного доходу, але користується низьким попитом (чи взагалі таких, що не котируються) на ринку.

4. За інвестиційним періодом розрізняють короткостроковий і довгостроковий портфелі.

Короткостроковий портфель формується на основі фінансових активів, які використовуються протягом до одного року. Такі фінансові інструменти інвестування є, зазвичай, однією з форм страхового запасу грошових активів підприємства.

Довгостроковий портфель формується на основі фінансових активів, які використовуються терміном більше одного року. Такий тип портфеля дозволяє вирішувати стратегічні задачі підприємства.

5. За умовами оподаткування інвестиційного доходу розрізняють оподаткований і вільний від оподаткування портфелі. Така типизація інвестиційного портфеля пов’язана з забезпеченням «податкового щита» у процесі фінансового інвестування.

Оподаткований портфель складається з таких фінансових інструментів, доход з яких підлягає оподаткуванню на загальних умовах відповідно до діючої в країні податковою системою. Формування такого портфеля не переслідує цілей мінімізації рівня податків.

Портфель, вільний від оподаткування, складається з таких фінансових інструментів, доход за якими податками не обкладається.

6. За стабільностю структури видів фінансових інструментів інвестування розрізняють портфель з фіксованою структурою активів і портфель з гнучкою структурою активів.

Портфель з фіксованою структурою активів характерізує такий його тип, при якому питома вага фінансових інструментів залишається незмінною протягом тривалого періоду. Реструктурізація такого портфеля здійснюється лише за окремими фінансовими інструментами.

Портфель з гнучкою структурою активів характерізує такий його тип, при якому питома вага фінансових інструментів є рухливою і змінюється під впливом факторів зовнішнього середовища чи змін цілей здійснення фінансових інвестицій.

7. За спеціалізацією основних видів фінансових інструментів інвестування виділяють наступні типи.

Портфель акцій. Такий портфель забезпечує високі темпи приросту капіталу у довгостроковій перспективі.

Портфель облігацій. Цей тип забезпечує високі темпи формування поточного доходу, мінімізацію ризиків, отримання «податкового щита».

Портфель векселів. Цей тип портфеля забезпечує отримання доходу у короткостроковому періоді за рахунок тимчасово вільного залишку грошових активів.

Портфель міжнародних інвестицій. Формування такого типу портфеля здійснюють, зазвичай, інституціональні інвестори шляхом придбання фінансових інструментів, які емітовані іноземними підприємствами. Зазвичай, такий тип портфеля спрямований на мінімізацію рівня ризиків.

Портфель депозитних внесків. Такий портфель забезпечує необхідну ліквідность, отримання поточного доходу і мінімізацію ризиків.

8. За кількістю стратегічних цілей, що формуються, виділяють моно- і поліцільовий (комбінований) тип портфеля.

Моноцільовий портфель складається з таких фінансових інструментів, які відібрані для рішення однієї з стратегічних цілей (забезпечення поточного доходу, мінімізація ризику і т.д.).

Поліцільовий (комбінований) портфель передбачає рішення кількох стратегічних задач одночасно. Комбінований портфель формується, зазвичай, за цілями формування доходу і рівнем ризиків, що приймаються.

Сучасна портфельна теорія

Принципи сучасної портфельної теорії вперше були сформовані у 50-х роках ХХ-го сторіччя Г.Марковицем, а потім Д.Тобіном, В.Шарпом та іншими спеціалістами. Ця теорія основана на статистичних методах оптимізації інвестиційного портфеля за співвідношенням рівня доходності і ризику. У цій теорії особлива роль відводиться визначенню середньоквадратичного відхилення (чи дісперсії), доходності окремих фінансових інструментів, коваріації, кореляції і бета-коефіціента.

Початковими допущеннями портфельної теорії є:

1. Усі види інвестиційних рішень, які пов’язані з формуванням портфеля, приймаються на один період часу, який називається «періодом володіння».
2. Інвестиційний ринок в усіх його сегментах є ефективним. Тобто всі інвестори мають однаковий доступ до інформації, що дозволяє їм спрогнозувати очікувану величину доходів, середньоквадратичне відхилення, розподіл імовірностей, коваріацію і кореляцію між доходами для будь-якої пари фінансових інструментів.
3. При формуванні портфеля здіснюється відбір тільки ризикових фінансових інструментів. Середньоквадратичне відхилення доходності у повній мірі характерізує ризик придбання їх інвестором.
4. Інвестиційні рішення, які пов’язані з відбіром фінансових активів в інвестиційний портфель, що формується, базується на трьох показниках: а) рівні очікуваного доходу; б) рівні ризику кожного фінансового інструменту (величині середньоквадратичного відхилення); в) характері коваріації і ступеня кореляції доходності фінансових активів.
5. У процесі формування портфеля транзакційні витрати і податки, які пов’язані з купівлею фінансових інструментів, до уваги не приймаються.

Перелічені допущення прийняті для того, щоб виключити вплив інших факторів на механізм оптимізації інвестиційного портфеля.

Основним принципом сучасної портфельної теорії є принцип переваги інвестора. Він полягає в тому, що при інших рівних умовах інвестори віддають перевагу великому доходу, а не меншому, а також меншому ризику, а не більшому. Це означає, що в процесі формування інвестиційного портфеля кожен інвестор оцінює рівень доходності і ризику портфеля, а потім обирає на свій погляд кращий варіант.

Використовуючи перелічені вище дані за кожним фінансовим інструментом, можна розрахувати очікувану доходність портфеля в залежності від результивного середньоквадратичного відхилення (ризику) для можливих портфелів. За результатами розрахунків будується досяжна область портфелів, як показано на рис. 6.1.

Рис. 6.1. Ефективна границя інвестиційних портфелів

Крапки A, H, G і E на границі заштрихованої області відносятся до портфелів, які утримають тільки один вид фінансового інструмента. Усі інши крапки у заштрихованій області та на її границях являють собою портфелі, які складаються з двох і більше фінансових інструментів.

На рис. 6.1 границя області, яка розташована між крапками B, C, D, E, визначає ефективну численність портфелів, яка називається ефективною границею. Портфелі, які розташовані ліворуч від ефективної численності, недосяжні. Портфелі, які розташовані праворуч від границі (внутрішні), неефективні, оскільки в цьому випадку є портфелі з тим же ризиком, або більш високою доходністю, але з меньшим ризиком. Наприклад, портфелі C і D є кращими з критерію «ризик-доходність», ніж портфель X.

Використовуючи ефективну границю, інвестор може вибрати найбільш вигідний для себе портфель. Наприклад, інвестор, не приваблений до ризику, вибере консервативний портфель B з найменьшим значенням середньоквадратичного відхилення (ризиком), але і з найменшою очікуваною доходністю. Інвестор, який віддає перевагу високій доходності портфеля, вибере агресивний (спекулятивний) портфель E з найбільшим ризиком.

З урахуванням розглянутих положень сучасної портфельної теорії, здійснюється формування портфеля фінансових інвестицій підприємства у наступній послідовності:

• Вибір портфельної стратегії і типу інвестиційного портфеля.
• Оцінка інвестиційних якостей фінансових інструментів за показниками рівня доходності, ризику і кореляції.
• Відбір фінансових інструментів у портфель.
• Оптимізація портфеля, яка спрямована на зниження рівня ризику при заданому рівні очікуваної доходності.
• Оцінка інвестиційних якостей портфеля у цілому.

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: