Управління реструктуризацією портфеля фінансових інвестицій

Через деякий час після завершення процеса формування стартового портфеля починається процес його рестуктуризації.

Під управлінням реструктуризацією портфеля фінансових інвестицій розуміється обгрунтування і реалізація управлінських рішень, які забезпечують підтримання цільової інвестиційної спрямованості сформованого портфеля за параметрами доходності, ризику і ліквідності шляхом ротації окремих інструментів.

Зміна цілей інвестора і обсягу інвестиційних ресурсів, коливання кон’юнктури інвестиційного ринку, зміна ставки відсотку, розширення пропозицій фінансових інструментів і т.п. визиває необхідность поточного коригування сформованого портфеля. Таке коригування має назву «реструктуризація портфеля» і є основним змістом процесу управління цим портфелем.

Процес управління реструктуризацією портфеля фінансових інвестицій здійснюється за результатами моніторингу економічного розвитку країни і кон’юнктури інвестиційного ринку. Такий моніторінг повинен мати безперервний характер через високу динаміку змін кон’юнктури інвестиційного ринку. У процесі моніторингу виявляються фактори, які впливають на рівень доходності, ризик і ліквідність фінансових інструментів, що входять до складу портфеля. До факторів, що негативно впливають на ефективність інвестиційного портфеля, відносяться:

1. Зменшення рівня дивідендних виплат внаслідок зменшення прибутку емітента. Зміна рівня дивідендних виплат є першим тривожним симптомом наступного зниження ринкової вартості акції. У якій би переконливій формі не було подане це рішення корпорації, воно дає акціонеру привід до детальної оцінки ефективності інвестицій у ці акції.

2. Зниження темпів приросту вартості чистих активів емітента. Хоч таке зниження може носити тимчасовий характер, воно неминуче веде до відповідного зменшення котировки акцій на ринку.

3. Кон’юнктурний спад у галузі, в якій емітент здійснює свою операційну деяльність. Цей спад позначується, перш за все, на розмірі чистого прибутку емітента від операційної діяльності, а, отже, і на розмірі майбутніх дивідендів. Зниження рівня виплати дивідендів, у свою чергу, викликає зниження котировки акцій даного емітента.

4. Суттєве перевищення ринкової ціни фінансового інструмента над реальною його вартістю. Така переоціненість цінних паперів викликається, насамперед, штучно завищеною котировкою самим емітентом чи спекулятивною грою учасників фондового ринку. У цьому випадку інвестору доцільно утримуватися від придбання цих цінних паперів.

5. Загальний спад кон’юнктури фондового ринку. Яким би не було значення бета-коефіцієнта за фондовим портфелем у цілому чи за окремими його активами, спад кон’юнктури фондового ринку негативно впливає на ефективність цінних паперів.

6. Спекулятивна гра учасників фондового ринку. Така гра носить, насамперед, короткостроковий характер, і при формуванні і реструктурізації портфеля звичайно не враховується інвестором.

7. Підвищення рівня оподаткування інвестиційного доходу за фінансовими інструментами. Зменьшення рівня чистого інвестиційного прибутку може призвести до зниження ефективності фінансового інвестування навіть, не зважаючи на ріст дивідендних виплат (якщо фактичний приріст дивідендів буде ніжче суми додаткової сплати податків).

8. Збільшення середньої ставки відсотку на фінансовому ринку. Ріст позикового відсотку є основним фактором зниження рівня ефективності цінних паперів (а саме облігацій). Якщо цей ріст прогнозується і в подальшому, інвестор буде прагнути замінити довгострокові фінансові інструменти на короткострокові, які більш стійкі до негативного впливу цього фактора.

9. Підвищення темпів інфляції порівняно з попереднім періодом. Ріст темпа інфляції призводить до знецінювання цінних паперів і відсотків, які сплачуються. Якщо зростання темпу інфляції стабільне, інвестор збільшує розмір інфляційної премії.

10. Зниження рівня платоспроможності емітента за борговими фінансовими інструментами. Наслідком такого зніження є ріст рівня ризику і погіршення ліквідності.

11. Непередбаченне зниження розміру фонду емітента за даним фінансовим зобов’язанням. Таке зниження визиває негативні наслідки для котировки фінансових інструментів при строках погашення, що наближаються.

Результати моніторингу інвестиційного ринку і умов економичного росту країни дозволяє підвищити обгрунтованість управлінських рішень, які приймаються у процесі управління портфелем фінансових інвестицій підприємства.

Складність управління портфелем фінансових інвестицій визначає необхідність використання сучасних комп’ютерних технологій. Програмні продукти повинні забезпечувати моніторинг параметрів фінансових інструментів і портфеля фінансових інвестицій у цілому, визначати напрями і строки реструктурізації портфеля, формувати найбільш ефектівні закази брокеру на вчинення необхідних операцій. Програмне управління портфелем фінансових інвестицій отримало широке застосування в країнах з розвинутою економікою, де з цією метою розроблені багаточисельні види програм.

Цілі галузі, уряди і приватні особи часто змушені прибігати до залучення капіталу «зі сторони».

У той же час, у ряді організацій і у приватних осіб (іншими словами - у потенційних інвесторів) є доходи, які значно перевищують їх потреби, тобто у них є інвестиційні фонди.

Організації і приватні особи, яким потрібні грошові кошти, кооперуються з тими, у кого є надлишкові фонди, на фінансових ринках. У розвинутій економіці існує велика розноманітність фінансових ринків:

1. Ринки фінансових активів здіснюють операції з акціями, облігаціями, векселями та іншими фінансовими інструментами.

2. Спот-ринки і ф’ючерсні ринки, на яких здійснюється купівля-продаж активів з негайним постачанням чи постачанням на визначену дату, наприклад, через півроку чи через рік.

3. Грошові ринки - це ринки короткострокових високоліквідних і низькоризикових боргових цінних паперів. Фондові ринки - це ринки середньо- чи довгострокової заборгованості і корпоративних акцій. При розділенні грошових і фондових ринків не існує якогось жорсткого правила, але при описуванні ринків заборгованісті зазвичай під короткострковою розуміють заборгованість менше року, під середньостроковою - від одного до п’яти років, під довгостроковою - більше п’яти років.

4. Ринки іпотечних боргових паперів в основному котирують боргові інструменти, які пов’язані з позиками на житлову і промислову нерухомість, а також сільськогосподарські угіддя.

5. Світові, національні і місцеві ринки. У залежності від розміру організації і масштабу діяльності у неї є можливості залучати кошти чи по всьому світу, чи у рамках національної економіки, чи такі можливості обмежуються границею регіону, чи виявляються навіть вужчими.

6. Первинні ринки - це ринки, на яких корпорації залучають новий капітал шляхом емісії знов зареєстрованих цінних паперів. Корпорація, яка продає знов випущені акції, отримує виручку від їх продажу.

7. Ринок первісного публічного пропонування - це особливий тип первісного ринку. Виходячи на цей ринок, фірма акціонується, розповсюджуючи акції знов створеної відкритої корпорації. Зазвичай, колишні власники компанії (яка перед акціонуванням мала іншу організаційно-правову форму) реалізують частку своїх акцій, а компанія, крім того, випускає і нові акції для залучення додаткових коштів.

Наприклад, компанія Microsoft була перетворена у відкрите акціонерне товариство в 1986 році. До цього Білл Гейтс і співробітники компанії володіли усіма акціями - вона мала організаційно-правову форму закритого акціонерного товариства.

8. Вторинні ринки - це ринки, на яких інвестори торгують цінними паперами, які вже були раніше випущені. Корпорація, акції якої продаються на вторинному ринку, не отримує доходу.

9. Приватні ринки, на яких транзакція відбувається безпосередньо між двома сторонами. Банківські позики і приватне страхування автоцівільної відповідальності у страховій фірмі є прикладами транзакцій приватного ринку.

Здорова економіка залежить від ефективності переміщення капіталів від організацій і приватних осіб, які здійснюють заощадження, до організацій і приватних осіб, яким ці кошти потрібні. У табл. 6.3 перелічені найбільш важливі інструменти, торгівля якими відбувається на фінансових ринках США. Ця таблиця дає уявлення про характеристики і доходність інструментів, торгівля якими відбувається на фінансових ринках.

Важливіші інструменти фінансового ринку США

Переміщення капіталу від тіх, хто здійснює заощадження, до тих, кому необхідний капітал, здійснюється трьома спсобами.

1. Прямі інвестиції залучаються, коли корпорація продає свої акції чи облігації безпосередньо юридичним чи фізічним особам, не прибігаючи до послуг будь-яких фінансових структур. Пряме інвестування відноситься до операцій на первинному ринку.

2. Опосередковані інвестиції андеррайтера. Залучення капіталу може здійснюватися через інвестиційний банк, який відіграє роль андеррайтера випуску цінних паперів. Емітент продає свої акції інвестиційному банку, який, у свою чергу, перепродає їх інвесторам. Слід зауважити, що при цьому не можна говорити, що цінні папери емітента і гроші інвесторів просто «проходять» через інвестиційний банк як «проміжна ланка». Подібні інститути:

Інвестиційний банк купує і зберігає цінні папери протягом певного часу і, таким чином, приймає на себе певний ризик - він може опинитися не в змогі перепродати цінні папери за тією ж ціною, за якою вони були з самого початку придбані. Оскільки у справі беруть участь знов емітовані цінні папери, а емітент отримує доход від їх реалізації, подібна справа також є транзакцією первиного ринку.

3. Опосередковані інвестиції через фінансових посередників. До фінансових посередників відносяться комерційні банки, страхові компанії, взаємні фонди, пенсійні фонди і т.п. У цьому випадку посередник отримує грошові кошти від інвесторів в обмін на цінні папери посередника. Потім посередник використовує ці гроші для придбання і наступного зберігання цінних паперів корпорацій. Наприклад, вкладник може покласти кошти у комерційний банк, купивши його депозитний сертифікат, а потім банк може позичити гроші невеликому підприємству під заставу нерухомості. Таким чином, посередники створюють нові форми цінних паперів. У даному випадку - депозітні сертифікати, які менш ризиковані і більш ліквідні, і, таким чином, є добрими об’єктами для інвестування. Існування посередників підвищує ефектівність грошових і фондових ринків.

Комерційні банки відрізняються від інвестиційних тим, що позичають власні кошти, у той час як інвестиційні банки допомагають залучати капітал від інших осіб.

Страхові компанії приймають збереження у вигляді страхових внесків. Вони інвестують їх у цінні папери і здійснюють виплати застрахованим сторонам.

Взаємні фонди приймають гроші від вкладників і потім використовують виручені кошти для придбання цінних паперів корпорацій чи державних структур. Існують фонди облігацій - для тих, кому потрібне максимальне зниження ризику, фонди акцій - для інвесторів, які готові приймати значні ризики в надії отримати більш значний доход.

Пенсійні фонди - це фонди, які здійснюють пенсійні плани, що фінансуються корпораціями чи урядовими агентствами на користь своїх співробітників і управляються в основному трастовими відділами комерційних банків чи товариствами з страхування життя. Пенсійні фонди вкладають кошти головним чином у цінні папери і нерухомість.

Вторинні ринки - це ринки, на яких відбувається торгівля цінними паперами, що випущені раніше. Вторинні ринки організуються на фондовій біржі, де формуються ціни на акції і облігації компаній і державних органів. Оскільки основною метою фінансових менеджерів повинен стати максимальний приріст ціни акцій, знання фондової біржи важливо для будь-кого, хто приймає участь в управлінні бізнесом.

Організовані біржі. Кожна з найбільш крупних бірж займає окрему будівлю, має обмежену кількість членів і виборний керуючий орган - раду менеджерів. Вважається, що члени біржи займають на ній «місця». Ці місця купуються і продаються, надають власнику право торгувати на біржі. У серпні 1999 року місце на біржі NYSE продавалося за 2,65 млн. доларів США. У 1977 році одне місце на біржі оцінювалося усього в 35 тис. доларів.

Як і інші торгові посердники, біржі полепшують укладення угод між покупцями і продавцями. Наприклад, одна з брокерських фірм отримує замовлення у своєму офісі від клієнта, який бажає купити акції певної компанії. У той же час інша брокерська фірма отримує замовлення від клієнта, який бажає продати такі акції. Брокери за допомогою електронних засобів передають своім представникам на Нью-Йоркську фондову біржу отримані заявки. Учасники біржі з заявками на продаж пропонують акції на продаж і укладають від імені клієнтів своїх компаній угоди з учасниками, які мають заявки на купівлю. Таким чином, біржа працює як аукціонний ринок.

Небіржовий ринок. У той час, як торгівля акціями більшості крупних компаній відбувається на NYSE, більшість акцій в дійсності торгується на небіржових ринках. Як уже зауважувалося, біржі працюють за принципом аукціону - заявки на продаж або купівлю надходять більш менш одночасно, і учасники біржі приводять ці заявки у відповідність одне до одного. Якщо угоди за будь-якою акцією відбуваються рідко, наприклад, через те, що акція належить новій або невеликій компанії, то за робочий тиждень чи місяць проходять тільки кілька заявок на купівлю чи продаж. Заявки на купівлю чи продаж приходять у різний час і різним брокерам і оформлення угоди стає утрудненим. Щоб не відмовляти своїм клієнтам у здійсненні угод, деякі брокерські компанії тримають невелику кількість акцій у власних портфелях і таким чином самі формують їх ринок. Особи, яку купують акції з метою їх подальшого перепродажу, називаються дилерами.

Такі ринки часто називають дилерськими ринками. Дилерський ринок включає всі механізми, необхідні для проведення транзакцій з цінними паперами, які не виконуються на організованих ринках. Ці механізми включають:

Брокери і дилери, які беруть участь у торгівлі на небірожовому ринку є членами органу, що саморегулюється, відомого як Національна асоціація дилерів(NASD), і отримують від неї ліцензії на проведення торгів. Комп’ютерна мережа, що використовується NASD, відома як система автоматичної котировки Національної асоціації дилерів або NASDAQ.

Електронна біржа NASDAQ. Система NASDAQ спочатку виконувала функції тільки системи котировки, але потім вона була перетворена у систему організованого ринку цінних паперів. Були введені спеціальні умови, задоволення яких стало необхідне для реєстрації цінних паперів подібно до організованих фізичних бірж. Останній час спостерігається серйозна конкуренція між NYSE і NASDAQ. Однак, більшість акцій крупних компаній все ж продовжують торгуватися на NYSE.

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: