Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ





УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ

Кафедра «Будівельні матеріали, конструкції та споруди»

 

 

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

до виконання лабораторних робіт

з дисципліни «Будівельні матеріали»

 

Частина 1

 

 

Харків – 2012


Методичні вказівки розглянуті та рекомендовані до друку на засіданні кафедри БМКС 7 листопада 2012 р., протокол №4.

 

 

Рекомендуються для студентів спеціальності 7.070108 “Залізничні споруди та колійне господарство”.

 

Укладачі:

доц. Д.А.Плугін

доц. О.С.Борзяк

 

 

Рецензент

доц. С.І.Возненко

 


ЗМІСТ

  стор.
ВСТУП...............................................  
РОБОТА № 1 ОСНОВНІ ФІЗИКО-МЕХАНІЧНІ ВЛАСТИВО-СТІ БУДІВЕЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ ВИЗНАЧЕННЯ ГУСТИНИ МАТЕРІАЛУ...........................................  
1.1 Визначення істинної густини..........................  
1.2 Визначення середньої густини..........................  
1.2.1 Визначення середньої густини зразка правильної геометричної форми...........................................  
1.2.2 Визначення середньої густини зразків неправильної геометричної форми.......................................  
РОБОТА № 2 ВИЗНАЧЕННЯ НАСИПНОЇ ГУСТИНИ СИПУ-ЧИХ МАТЕРІАЛІВ, ПОРИСТОСТІ І ВОДОПОГЛИНЕННЯ...  
2.1 Визначення насипної густини..........................  
2.2 Визначення пористості................................  
2.3 Визначення водопоглинення...........................  
РОБОТА № 3 КЕРАМІЧНІ МАТЕРІАЛИ...................  
3.1 Сировина для одержання кераміки і керамічні вироби.....  
3.2 Цегла глиняна одинарна звичайна.......................  
3.2.1 Зовнішні ознаки....................................  
3.2.2 Визначення марки цегли.............................  
РОБОТА № 4 ЛІСОВІ МАТЕРІАЛИ.......................  
4.1 Будова деревини.....................................  
4.1.1 Частини дерева і будова деревини.....................  
4.1.2 Особливості будови деревини хвойних порід............  
4.2 Будова стовбура дерева (макроструктура)................  
4.3 Формування і структура целюлози......................  
4.4 Мікроструктура деревини.............................  
4.5 Субмікроструктура деревини...........................  
4.5.1 розподіл лігніну в деревині...........................  
РОБОТА № 5 ПОРОКИ ДЕРЕВИНИ, ВИДИ ЛІСОВИХ МАТЕРІАЛІВ, НАПІВФАБРИКАТИ І БУДІВЕЛЬНІ ДЕТАЛІ І ВИРОБИ...............................................  
5.1 Пороки деревини....................................  
5.1.1 Пороки будови деревини.............................  
5.1.2 Сучки.............................................  
5.1.3 Тріщини..........................................  
5.1.4 Ненормальні фарбування і гнили......................  
5.1.5 Захист деревини...................................  
5.2 Види лісових матеріалів..............................  
5.2.1 Круглі лісові матеріали..............................  
5.2.2 Пиломатеріали.....................................  
5.3 Напівфабрикати і будівельні деталі і вироби..............  
РОБОТА № 6 НАФТОВІ БІТУМИ І БІТУМНІ МАТЕРІАЛИ...  
6.1 Дослідження бітумів..................................  
6.1.1 Твердість бітумів...................................  
6.1.2 Розтяжність бітумів.................................  
6.1.3 Температура розм'якшення бітумів....................  
РОБОТА № 7 ЛАКОФАРБОВІ МАТЕРІАЛИ................  
7.1 Пігменти...........................................  
7.1.1 Визначення маслоємності пігменту....................  
7.1.2 Визначення покривності пігменту.....................  
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.................................  

 


В С Т У П

Методичні вказівки складено згідно з рекомендованим програмою циклом робіт з курсу «Будівельні матеріали».

В методичних вказівках викладена методика проведення лабораторних робіт по випробуванню основних будівельних матеріалів та виробів, що застосовуються в промисловому та цивільному будівництві, при зведенні мостів, тунелів, в будівництві метрополітенів та інших споруд. Наведено стислий опис лабораторних приладів та обладнання, дана методика розрахунку отриманих результатів випробувань.

З метою підвищення самостійності при підготовці та проведенні лабораторних робіт методичні вказівки містять контрольні питання для самоперевірки.

Загальні положення про виконання лабораторних робіт:

1. Кожна лабораторна робота, кожне випробування це самостійна дослідна робота, приступати до виконання якої без знання основ явищ та властивостей, що вивчаються не припустимо.

2. Усвідомлене виконання лабораторних робіт навчає застосовувати теоретичні знання в експериментальній роботі, правильно планувати дослід, проводити вимірювання з достатньою точністю, аналізувати та отримувати вірогідні результати.

3. Студент отримує методичні вказівки до виконання лабораторних робіт, до заняття ознайомлюється з теорією, суттю і методикою виконання завдання, також використовуючи конспект або підручник. На заняттях з’ясовує у викладача всі питання, що виникли в процесі самопідготовки, і виконує роботу.

4. При проведенні випробувань необхідно строго дотримуватись правил техніки безпеки.

5. Після остаточної обробки матеріалів кожного заняття їх результати заносяться у відповідні таблиці даного практикуму та робиться висновок про відповідність якості матеріалу вимогам стандарту. Заповнення всіх граф, які передбачені журналом, обов’язково.

6. У час, який відведено для проведення лабораторного заняття, повинні бути виконані такі складові:

- поточний контроль підготовленості студентів до виконання конкретної лабораторної роботи;

- виконання завдань теми заняття;

- оформлення індивідуального звіту з виконаної роботи;

- захист звіту перед викладачем.

7. Студенти, які в результаті поточного контролю на початку заняття показали незадовільний рівень підготовленості, до лабораторного заняття не допускаються.

8. Відпрацювання лабораторних робіт для студентів, які не були на них допущені або пропустили їх з поважних причин, виконується у позанавчальний час.

9. Зарахування лабораторної роботи проводиться за отриманими результатами і висновками студента, з коротким опитуванням або співбесідою за результатами роботи. В окремих випадках захист лабораторної роботи може проводитися на наступному занятті.

10. Оцінювання результатів лабораторної роботи диференційоване, в залежності від рівня роботи студента на занятті, отриманих результатів та зроблених висновків. Враховуються також попередні недопуски на дане заняття або пропуски його з неповажних причин.

11. Студентам, які мають хоча б одну не зараховану лабораторну роботу, не зараховується відповідний контрольний модуль. Вони не мають права на отримання заліку або допуску до екзамену.

 

 


РОБОТА № 1

ОСНОВНІ ФІЗИКО-МЕХАНІЧНІ

ВЛАСТИВОСТІ БУДІВЕЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ

ВИЗНАЧЕННЯ ГУСТИНИ МАТЕРІАЛУ

1.1 ВИЗНАЧЕННЯ ІСТИННОЇ ГУСТИНИ

Істина густина - характеризується масою сухого матеріалу в одиниці абсолютного об’єму, тобто об’єму без пір і порожнеч.

Практично абсолютно щільний стан сухого матеріалу досягається здрібнюванням його в ступці або кульовому млині і наступним просівом через сито з отворами у світлі 0,2 мм (918 отв./см2), при цьому вважають, що частки матеріалу не мають пір.

Для визначення істинної густини необхідний: об’ємомір - прилад Ле Шательє - Кандло (рис. 1.1), лійка скляна, ваги аналітичні, інертна до випробовуваного матеріалу рідина і сухий здрібнений матеріал (порошок).

Прилад Ле Шательє - Кандло являє собою скляну колбу з вузькою шийкою, що трохи розширюється в середній частині, як показано на рис. 1.1.

а) б)

Рис. 1.1. Прилад для визначення істинної густини:

а) колба Ле Шательє - Кандло; б) прилад у зібраному вигляді

На шейку колби нанесені риси вище і нижче сферичного розширення, об’єм між якими дорівнює 20 см3. Вище верхньої риси колба також градуйована з ціною розподілу 0,1 см3.

Об’ємомір наповняють до нижньої, нульової, риси рідиною інертною (що не вступає в реакцію з випробовуваним матеріалом) стосовно порошку матеріалу.

Від підготовленої проби відважують 60¸90 г матеріалу і висипають совочком через лійку в прилад невеликими порціями доти, поки рівень рідини в колбі (по нижньому меніску) не підніметься до риси в межах верхньої градуйованої частини приладу. Різниця між кінцевими і початковими рівнями рідини в об’ємомірі показує об’єм всипаного порошку в прилад. Залишок порошку зважують.

Маса порошку, всипаного в об’ємомір, буде дорівнюватися різниці між результатами першого і другого зважування.

Істину густина (r) матеріалу розраховують за формулою:

, г/см3, кг/м3 (1.1)

, г/см3, кг/м3 (1.2)

де: m1 - навіска сухого матеріалу до випробувань, г;

m2 - залишок від навіски, г;

m - кількість порошку, всипаного в прилад, г;

V - об’єм рідини, витиснутої навіскою матеріалу, см3.

Рис. 2.1. Стандартна лійка для визначення насипної густини

Стандартна лійка (рис. 2.1) являє собою усічений конус 1. Унизу конус переходить у трубку діаметром 20 мм із засувкою 2. Під трубкою встановлюють заздалегідь зважену мірну ємність 3 об’ємом 1 л (1000 см3).

Відстань між верхнім обрізом мірної ємності і засувкою повинна бути 50 мм.

У лійку насипають попередньо висушений матеріал. Потім відкривають засувку 2 і заповнюють мірну ємність цим матеріалом з надлишком, закривають засувку і металевою лінійкою зрізують від середини в обидва боки надлишок матеріалу урівень із краями ємності. Потім ємність з матеріалом зважують на технічних вагах.

Знаючи масу матеріалу і його об’єм, за формулою (2.1) визначають насипну густина сипучого матеріалу:

, г/см3, кг/м3 (2.1)

де: m1 - маса ємності із сухим матеріалом, г;

m2 - маса ємності, г;

m - маса сухого матеріалу, г;

V - об’єм, зайнятий сухим сипучим матеріалом, см3.

ВИЗНАЧЕННЯ ПОРИСТОСТІ

Пористість матеріалу - характеризується ступенем заповнення його загального об’єму порами. Пористість визначають у частках одиниці за формулою

(2.2)

або у відсотках за формулою

(2.3)

де: Vпір - об’єм пір у зразку матеріалу, см3;

Vзаг - загальний об’єм зразка, з урахуванням пір, см3;

Vіст - істинний об’єм зразка, без пір, см3;

rсер - середня густина матеріалу, г/см3;

r - істинна густина матеріалу, г/см3.

Найважливіші властивості матеріалів - міцність, теплопровідність, водопоглинення, водонепроникність і т.д. залежать від ступеня і характеру пористості матеріалу.

Пористість різних природних кам’яних матеріалів коливається від 0,3% (габро) до 38% (вапняк).

Порожнистість - характеризується ступенем заповнення загального об’єму сипких матеріалів міжзерновими порожнечами. Порожнистість обчислюють по формулах

(2.4)

або

(2.5)

де: rн - насипна густина матеріалу, г/см3;

rсер - середня густина матеріалу, г/см3.

ВИЗНАЧЕННЯ ВОДОПОГЛИНЕННЯ

Водопоглинення характеризується здатністю сухих матеріалів втягувати й утримувати воду. Воно характеризується ступенем заповнення об’єму матеріалу водою (об’ємне водопоглинення).

Однак часто прийнято виражати водопоглинення стосовно маси матеріалу в сухому стані.

Для обчислення водопоглинення у % за об’ємом і за масою користуються формулами:

(2.6)

(2.7)

де: m - маса сухого матеріалу, г;

m1 - маса матеріалу, насиченого водою, г;

V - об’єм матеріалу (зразка), см3.

У даній лабораторній роботі визначається водопоглинення керамічної цегли, для чого спочатку необхідно зробити виміри по довжині, ширині, висоті зразка й обчислити його об’єм. Після чого зразок поміщають у сушильну шафу і висушують до постійної маси при температурі 105¸110º С. Після охолодження зразка його зважують з точністю до 1 г. Зразок встановлюють вертикально у ванну, і заповнюють водою (при температурі 20±5º С) до 1/3 висоти цегли - витримують 12 годин. Потім рівень води підвищують до 2/3 висоти зразка і витримують ще 12 годин, після чого він цілком покривається водою, так щоб шар води над зразком був не менш 2 см, на 24 години. Після закінчення доби зразок виймають, дають стекти воді, обтирають вологою тканиною і зважують з точністю до 1 г. Водопоглинення обчислюється за формулами (2.6) або (2.7).

Контрольні запитання

1. Що таке істинна густина?

2. Що таке середня густина?

3. Що таке насипнагустина?

4. Істинна густина та середня густина - величини постійні або змінні? Й чому?

5. Чи залежить істинна або середня густина від пористості?

6. Середня густина матеріалу більша або менша його істинної густини і чому?

7. Що таке пористість матеріалу і від чого вона залежить?


РОБОТА № 3

КЕРАМІЧНІ МАТЕРІАЛИ

3.1 СИРОВИНА ДЛЯ ОДЕРЖАННЯ КЕРАМІКИ І КЕРАМІЧНІ ВИРОБИ

Керамікою називають широке коло матеріалів і виробів у вигляді штучного каменю отриманого шляхом випалу до спікання (900÷1300º C) попередньо підготовленої керамічної маси з необхідними добавками, узятими в строго визначеному співвідношенні, й одержанням керамічного черепка. Після випалу керамічні матеріали здобувають значну міцність, водостійкість, морозостійкість і ряд інших властивостей.

Керамічні будівельні вироби розділяють на дві основні групи: пористі і щільні. Пористі керамічні вироби поглинають більш 5% води (по масі). Пористу структуру мають стінові, покрівельні і лицювальні матеріали, а також стінки дренажних труб і ін.

Щільні керамічні вироби поглинають менш 5% води. Щільну структуру мають плитки для підлоги, дорожня цегла, каналізаційні труби.

По призначенню керамічні матеріали і вироби поділяють на наступні види:

- стінові виробі - цегла, камені пустотілі і панелі з них;

- покрівельні вироби – черепиця;

- лицювальні вироби - лицьова цегла, архітектурно художні деталі, карнизи, куточки, лицювальні плитки;

- санітарно-технічна кераміка - ванни, унітази;

- дренажні і каналізаційні вироби - дренажні і каналізаційні труби;

- вогнетривкі вироби;

- спеціальна кераміка;

- пористий гравій - керамзит.

Сировиною для виробництва керамічних виробів є каоліни і глини, що застосовуються як у чистому вигляді, так і в суміші з добавками (спіснюючими, пороутворюючими, плавнями, пластифікаторами й ін.).

Під каолінами і глинами розуміють природні водні алюмосилікати з різними домішками, здатні при змішуванні з водою утворювати пластичне тісто, після формування і висихання зберігають додану форму, і після випалу здобувають властивості штучного каменю.

Каоліни - складаються майже винятково з мінералу каолініту і містять значну кількість часток з розміром менш 0,01 мм, після випалу зберігають білий колір.

Глини - більш різноманітні за мінеральнім складом, вони більше забруднені мінеральними й органічними домішками. Глиниста речовина (з частками менш 0,005 мм) складається переважно з каолініту, монтморилоніту Al2O3·4SiО2·n2O, галуазиту Al2O3·2SiО2·4H2O.

Спіснюючі добавки, уводяться до складу керамічної маси для зниження пластичності і зменшення повітряної і вогневої усадки глин. У якості спіснюючих добавок використовують шамот, дегідратовану глину, кварцовий пісок, золу ТЕС, гранульований доменний шлак.

Пороутворюючі матеріали вводять у сировинну масу для одержання легких керамічних виробів з підвищеною пористістю і зниженою теплопровідністю. Використовують речовини, що при випалі дисоціюють з виділенням газу (СО2 - мелену крейду, доломіт), або вигорають.

Плавні додають у глину для зниження температури її спікання. До них відносять: польові шпати, залізну руду, доломіт, магнезит, тальк і ін.

Усадка - характеризується зменшенням лінійних розмірів і об’єму глиняного сирцю при його сушінні (повітряна усадка) і випалі (вогнева усадка). Усадку виражають у відсотках від первісного розміру виробу.

Упов = ; Увог = ; Узаг = Упов + Увог

де: Упов - повітряна усадка; Увог - вогнева усадка; Узаг - загальна усадка; V1, V2 і V3 - об’єм матеріалу відповідно первісний, після сушіння і після випалу.

ЦЕГЛА ТА КАМЕНІ КЕРАМІЧНІ

Керамічні цегла і камені (ДСТУ Б В.2.7-61:2008) відносяться до стінових керамічних виробів. Виготовляють їх із легкоплавких глин з добавками й без, застосовують для кладки зовнішніх і внутрішніх стін, для виготовлення стінових панелей і блоків.

Цегла має такі розміри: одинарна - 250×120×65 мм; потовщена - 250×120×88 мм; модульна - 288×138×63 мм, модульна потовщена - 288×138×88 мм; потовщена з горизонтальним розташуванням пустот - 250×120×138 мм.

Камені виготовляють таких розмірів: звичайний - 250×120×138 мм; укрупнений - 250×250×138 мм; модульний - 288×138×138 мм; модульний укрупнений - 288×288×88 мм; укрупнений з горизонтальним розташуванням порожнин 250×250×120 мм.

Цеглу виготовляють повнотілою (без пустот або з технологічними пустотами об'ємом до 13% для запобігання структурному утворенню завилькуватості) i порожнистою, а камені - лише порожнистими.

Всі вироби, за винятком призначених для кладки фундаментів, можуть виготовлятись пористими.

Маса цегли у висушеному стані повинна бути не більш 4,3 кг, каменів - не більш 16 кг.

У залежності від границі міцності цегли при стиску й згину, а каменю - тільки при стиску їх поділяють на марки 75, 100, 125, 150, 200, 250, 300.

Густина цегли в залежності від типорозміру і наявності порожнеч коливається в мажах 1400÷1600 кг/м3; теплопровідність 0,7÷0,82 Вт/(м · ºС); водопоглинення для повнотілих виробів повинно бути не менш 8% за масою, для порожнистих - не менш 6% за масою; марка за морозостійкістю від F 15 до F 50 (кількість циклів перемінного заморожування і відтавання). Цеглу застосовують для кладки стін будинків, виготовлення збірних стінових панелей, кладки печей і димарів.

Приклади умовних позначень керамічної цегли та каменів:

1. Цегла керамічна рядова повнотіла марки за міцністю 100, густиною 1650 кг/м3 марки за морозостійкістю F -15:

Цегла КРПв - 1/100/1650/15 ДСТУ Б В.2.7-61:2008

2 Цегла керамічна рядова порожниста марки за міцністю 150, густиною 1480 кг/м3, марки за морозостійкістю F -15:

Цегла КРПр - 1/150/1480/15 ДСТУ Б В.2.7-61:2008

3. Камінь керамічний рядовий порожнистий марки за міцністю 100, густиною 1460 кг/м3, марки за морозостійкістю F -15:

Камінь КР - 6/100/1460/15 ДСТУ Б В.2.7-61:2008


КЕРАМІЧНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ОБЛИЦЮВАННЯ ФАСАДІВ

Фасадні керамічні вироби (ДСТУ Б.В.2.7-67-98) застосовують для облицювання фасадів і цоколів будинків, підземних переходів і т.д.

Плитки виготовляють з глазурованою і неглазурованою, гладкою та рельєфною, одно- або багатокольоровою поверхнею квадратної або прямокутної форми з різними розмірами (від 50´50 до 300´150 мм, завтовшки 7 і 9 мм. Їхнє водопоглинення не більш 5%.

Лицьові цегли є оздоблювальними й конструктивними несучими елементами, що працюють у цегельній кладці разом зі звичайною цеглою. Цегли застосовують для кладки й одночасного облицювання зовнішніх і внутрішніх стін будівель і споруд, тому вони мають дві лицьові поверхні. Залежно від форми й призначення їх ділять на рядові(гладка частина стіни) й профільні (карнизи, пояси і т.п.).

ПЛИТКИ ДЛЯ ВНУТРІШНЬОГО ОБЛИЦЮВАННЯ

Керамічні плитки для внутрішнього облицювання (ГОСТ 6141) використовуються для облицювання стін і для покриттів підлог.

В залежності від сировини плитки для стін підрозділяються на майолікові та фаянсові. У сировинну суміш для виготовлення майолікових плиток входить каолін, польовий шпат, кварцовий пісок. Фаянсові плитки отримують із сировинної суміші вогнетривких глин, кварцового піску і добавок плавнів.

Класифікація плиток:

- За характером поверхні - плоскі, рельєфно-орнаментовані, фактурні;

- Вид типу глазурі - прозорі, блискучі, матові, одноколірні, багатокольорові;

- За формою та призначенням - квадратна, прямокутна, фасонна кутова й карнизна, фасонна (плінтусна, фризова й т.д.).

Водопоглинення плиток для внутрішнього облицювання - не більш 16%. Границя міцності при вигині - 12 МПа.

Основні розміри плиток: 100×100, 108×108; 150×150; 150×75; 152×76; 200×15; 200×35; 200×50; 200×75; 200×150; 200×200; 250×200; 300×50; 300×100; 300×200; 300×300.

Глазуровані плитки застосовують для облицювання стін кухонь і санітарних вузлів житлових будинків, шкіл, дитячих садів, лікарень і поліклінік, станцій метрополітенів і т.д.

Стіни, облицьовані керамічною плиткою, стійкі до вологого й агресивного середовища, відповідають естетичним і санітарно-гігієнічним вимогам.

Керамічні плитки для підлог (ДСТУ Б.В.2.7.-117-2002) виготовляють з тугоплавких і вогнетривких каолінових глин з добавкою спіснюючих речовин і, якщо буде потрібно, домішок для фарбування.

Підлоги з керамічних плиток практично водонепроникні, легко миються, стійки до дії кислот і лугів. Плитки виготовляють квадратні (від 150×150 мм до 500×500 мм), прямокутні (від 200×150 мм до 500×300 мм), багатогранні й фігурні товщиною - 10÷13 мм.

Плитки застосовують для підлог у приміщеннях з вологим режимом і підвищеною інтенсивністю руху (вокзалах, станціях метрополітенів, лазнях, вестибюлях установ т.д.).

Великорозмірніплити типу "керамограніт" використовують для улаштування підлог. Керамічний "граніт" випускають з глинистої сировини з добавкою мінеральних пігментів та наповнювачів. Плити формують на пресі під тиском близько 50 МПа, а потім випалюють при температурі 1250º С. Отримані вироби не поступаються природному граніту за показниками міцності, зносостійкості, водопоглиненню, морозостійкості.

ВОГНЕТРИВКІ ВИРОБИ

Вогнетривкими називають вироби, застосовувані для будівництва промислових печей, топок і апаратів, що працюють при високих температурах.

По вогнетривкості вироби можуть бути вогнетривкими (1580÷1700º С), високовогнетривкими (1700÷2000º С), вищої вогнетривкості (більш 2000º С).

Найбільше поширення в будівництві і промисловості будівельних матеріалів отримали кремнеземисті й алюмосилікатні вогнетривкі вироби.

Кремнеземисті вогнетриви застосовують двох типів: кварцове скло і динасові.

Кварцове скло виготовляють литтям з розплавленого кварцу, він містить SiО2 не менш 99%, має гарну термостійкість і кислотостійкість; при 1100º С розскловуєтся і кришиться. Кварцова кераміка використовується для футерівки котлів великої потужності, труб для подачі розплавленого алюмінію, а також для виробництва хімічної апаратури.

Динасові вогнетриви виготовляють випалом при температурі вище 870º С кварцової сировини на вапняному або іншому в'яжучому; містить не менш 93% SiО2 , вогнетривкість 1600÷1700º С. Застосовується для кладки зводів сталеплавильних, скловарних і коксових печей.

Шамотні вогнетриви (алюмосилікатні) виготовляють випалом суміші шамоту (порошок випаленої і розмеленої вогнетривкої глини) і вогнетривкої глини. Вогнетривкість 1250÷1400º С, застосовуються для кладки і футерівки сталеплавильних печей, для футерівки обертових печей випалу цементного клінкера, облицювання топок парових котлів, димоходів і ін.

Рис. 3.1. Вимірювання відхилення геометричних розмірів цегли керамічної

Відхилення від номінальних розмірів та показників зовнішнього вигляду виробів не повинні перевищувати на одному виробі величин, вказаних у табл. 3.1.


Таблиця 3.1

№ п/п Найменування показників Значення відхилень
Для рядових виробів і не лицевих поверхонь лицевих виробів Для лицевих поверхонь лицевих виробів
Для виробів пластичного формування з лесів, трепелів, діатомітів Для виробів пластичного формування і напівсухого пресування
  Відхилення від розмірів, мм, не більш:  
по довжині ± 7 ± 5 ± 4
по ширині ± 5 ± 4 ± 3
по товщині ± 3 ± 3 + 3
  Відхилення від прямолінійності ребер і площинності граней, мм, не більш:  
по постели     --
по ложку      
по тичку Не нормується
  Не перпендикулярність граней і ребер, віднесена до довжини 120 мм, мм, не більш: Не нормується  
  Відколи кутів глибиною від 10 до 15 мм, шт., не більш   Не припускаються
  Відколи і притупленість ребер глибиною не більш 10 мм і довжиною від 10 до 15 мм, шт., не більш   Не припускаються
  Тріщини шириною більш 0,5 мм, протяжністю до 30 мм по постели повнотілої цегли та порожнистих виробів не більш ніж до першого рядка пустот (глибиною на всю товщину цегли або на 1/2 товщини тичкової або ложкової грані каменів), шт., не більш:  
на ложкових гранях   Не припускаються
на тичкових гранях   Не припускаються
  Окремі посічи шириною не більш 0,5 і довжиною до 40 мм на 1 дм2 лицевої поверхні, шт., не більш Не нормується  

ВИЗНАЧЕННЯ МАРКИ ЦЕГЛИ

Марку цегли визначають за границею міцності на стиск і вигін як середнє арифметичне результатів випробувань п'яти зразків.

ГРАНИЦЯ МІЦНОСТІ ПРИ СТИСКУ

Границю міцності цегли при стиску визначають у такий спосіб. Цеглу розпилюють на дві рівні половинки, накладають їх постелями одну на іншу (площинами розпила в протилежні боки) і скріплюють між собою цементним тістом шаром 5 мм. Тим же тістом, шаром не більш 3 мм, покривають обидві поверхні рівнобіжні швові, як показано на рис. 3.2.

Рис. 3.2. Випробування цегли на стиск

З'єднання половинок цегли роблять на столі. Поверхню цегли попередньо змочують водою. Цементне тісто кладуть на скло, покрите змоченим папером, з таким розрахунком, щоб товщина шару не перевищувала 3 мм. Потім одну половинку цегли укладають на цементне тісто і злегка притискають, після чого верхню поверхню половинки цегли покривають тим же тістом, товщина шару не більш 5 мм і на нього укладають другу половинку цегли, злегка притискаючи. Верхню поверхню другої половинки цегли також покривають цементним тістом, товщина шару не більш 3 мм і притискають склом, покритим змоченим папером.

Скріплення половинок цегли і вирівнювання робочих поверхонь зразків необхідно для рівномірного розподілу навантаження по всій поверхні цегли, при нерівній поверхні - тиск концентрується на окремих виступаючих ділянках і отриманий результат буде менше дійсного.

Для затвердіння цементу зразки витримують до випробувань на повітрі 3÷4 доби при температурі 15÷20° С.

Перед випробуванням вимірюють робочу площу граней зразків. Випробування проводять на гідравлічному пресі.

Границя міцності при стиску цегли R ст обчислюється як частка від розподілу руйнівного навантаження Р (кг) на площу робочої грані зразка F (см 2):

кг/см 2. (3.1)

ГРАНИЦЯ МІЦНОСТІ ПРИ ВИГИНІ

Границю міцності при вигині визначають шляхом випробування цегли, покладеної по постелі на двох опорах, розташованих на відстані 20 см одна від одної рис. 3.3.

Рис. 3.3. Схема випробування цегли на вигін

Опори являють собою циліндричні катки діаметром 20 мм. Навантаження на зразок передається посередині також через каток.

Границя міцності при вигині σ виг розраховується за формулою:

кг/см 2, (3.2)

де: Р - руйнівне навантаження, кг;

l - відстань між опорами (випробувальна база) 20 см;

b - ширина цегли 12 см;

h - висота (товщина) цегли 6,5 см.

За результатами, отриманими при випробуванні цегли на вигін та стиск, робиться загальний висновок про відповідність цегли вимогам стандарту і встановлюється її марка відповідно до табл. 3.2.

Таблиця 3.2

Марки цегли та відповідні характеристики

Марка цегли і каменів Границя міцності по перерізу брутто (без відрахування площі порожнеч) у кгс/см 2, не менш
при стиску при вигині
середній для 5 зразків найменший для окремого зразка середній для 5 зразків найменший для окремого зразка
         
         
         
         
         
         
         
         

 

Контрольні запитання

1. Які матеріали мають назву "кераміка"?

2. Що є сировиною для виробництва керамічних матеріалів?

3. Основні властивості глин: пластичність, відношення до сушки та нагрівання.

4. Які домішки і для яких цілей використовують в керамічному виробництві?

5. Наведіть характеристики стінових керамічних виробів.

6. Наведіть характеристики керамічних виробив для облицювання фасадів та внутрішнього облицювання.

7. Яки керамічні вироби застосовуються в якості покрівельних матеріалів?

8. Для яких цілей і де використовують вогнетривкі керамічні матеріали?

9. Основні властивості керамічної цегли та вимоги до її якості.

10. Методи виробництва керамічної цегли та їх особливості.

11. Як визначається марка керамічної цегли?


РОБОТА № 4

ЛІСОВІ МАТЕРІАЛИ

Деревиною називають сукупність тканин деревних волокон, що містяться в стовбурі дерева.

Деревина застосовується в натуральному або переробленому вигляді в багатьох галузях народного господарства.

Деревина характеризується високими механічними властивостями, гарною оброблюваністю, малою теплопровідністю, малою середньою густиною, пружністю, хімічною стійкістю й ін.

Однак деревина має і ряд недоліків: неоднорідність будови; здатність поглинати і випаровувати вологу при зміні вологості повітря, через що в деревині виникають напруги, що викликають тріщини і жолоблення; легку займистість і ін.

Транспорт, найбільший споживач деревини, застосовуваної для будівництва і ремонту основних і допоміжних транспортних пристроїв - рухомого складу, колії, будинків і споруд.

З нечисленних порід дерев, що виростають на території України, промислове значення має біля півтора десятка хвойних і листяних порід. Деревину хвойних порід широко застосовують не тільки в будівництві, але також у деревообробній і лісохімічній промисловості.

Листяних лісів в Україні втроє менше, ніж хвойних. Однак листяні породи переважають хвойні численністю, різноманітністю властивостей і характером застосування.

Значний відсоток загальної площі лісів країни складають три листяні породи: береза (13%), осика (2,5%) і дуб (1,3%). На кожну з інших листяних порід приходиться менш 1% усієї площі. Тому в будівництві застосовують головним чином осику, березу, липу, тополю. Ці породи застосовують при будівництві тимчасових і підсобних будинків, а також для виготовлення перегородок і опалубки.

 

 


4.1 БУДОВА ДЕРЕВИНИ

4.1.1 ЧАСТИНИ ДЕРЕВА І БУДОВА ДЕРЕВИНИ

Зростаюче дерево складається з коренів, стовбура і крони.

Корені служать для одержання з ґрунту води з розчиненими в ній мінеральними речовинами, а також для збереження запасних живильних речовин.

Стовбур проводить воду від коренів до листів. Цей рух вологи називають висхідним рухом соку. Крім того, він служить для збереження запасу живлення. Стовбур дає основну кількість деревини, утвореною зростаючим деревом.

Крона складається з гілок і листів або хвої. Через листя частина води, що надійшла від коренів, випаровується. Волога, що залишилася з розчиненими в ній мінеральними речовинами під впливом сонячного світла і тепла вступає в з'єднання з вуглецем і утворює органічні живильні речовини.

Вуглець листи одержують з навколишнього середовища у вигляді вуглекислого газу, що у листах розкладається на вуглець і кисень. Кисень з листів виділяється в повітря. Живильні речовини, що утворилися в листах, по внутрішньому шарі кори - лубові - спускаються вниз і розповсюджуються по всьому дереву. Це називається спадним рухом соку.

4.1.2 ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ ДЕРЕВИНИ

ХВОЙНИХ ПОРІД

На відміну від деревини листяних порід деревина хвойних порід не має судин провідної і волокон механічної тканини і складається з досить одноманітних, розташованих радіальними рядами замкнутих клітин, що називаються трахеїдами.

Трахеїди займають 90÷95 % об’єму хвойної деревини. Довжина трахеїд 2÷10 мм, товщина 0,02÷0,05 мм. Один річний шар має ранні і пізні трахеїди.

У деревині хвойних порід маються смоляні ходи, заповнені смолою вузькі довгі міжклітинні канали, утворені паренхімними клітками. У смоляних ходах виробляється і накопичується смола. Вона збільшує стійкість деревини проти загнивання. Найбільша кількість смоляних ходів у сосни, а самі великі ходи в кедра.

 

4.2 БУДОВа СТОВБУРА ДЕРЕВА

(макроструктура)

Стовбур - основна і найбільш коштовна частина дерева, з нього одержують від 60% до 90% деревини. Верхня частина стовбура називається вер







ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.