Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







НЕПРАВИЛЬНОЇ ГЕОМЕТРИЧНОЇ ФОРМИ





При визначенні середньої густини зразка неправильної геометричної форми необхідно визначити його об’єм і масу.

Для визначення об’єму зразка неправильної геометричної форми застосовують метод, заснований на витисненні зразком із ємності рідини, у яку його занурюють. Ємність, що застосовується для проведення виміру, наведено на рис. 1.2, називається - об’ємомір.

Цей прилад являє собою металевий циліндр 2 (рис. 1.2) із внутрішнім діаметром 150 мм і висотою 350 мм. На висоті 250 мм у ємність упаяна трубка 1 діаметром 10 мм, що має загнутий униз кінець.

Об’ємомір наповняють водою трохи вище трубки й очікують, поки надлишок води стече. Потім під трубку підставляють мірний циліндр або скляну колбу 3 (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Об’ємомір

Випробування виконується таким чином. На поверхню попередньо висушеного до постійної маси і зваженого зразка щетинною кистю наносять тонким шаром розплавлений парафін, дають йому застигти і зразок знову зважують.

Занурювати зразок у розплавлений парафін не слід, тому що при цьому нагріваються і зразок, і повітря, що вміщується у його порах. Останнє, збільшуючись в об’ємі при нагріванні, прагне вийти назовні й утворить повітряні пузирі між поверхнею зразка і шаром парафіну. Наявність таких пузирів впливає на точність визначення об’єму, а, отже, і середньої густини.

Об’єм парафіну, витраченого на покриття зразка, обчислюють за формулою:

(1.6)

де: Vп - об’єм парафіну, см3;

m - маса зразка без парафіну, г;

m1 - маса зразка покритого парафіном, г;

rп - густина парафіну, дорівнює 0,81¸0,93 г/см3. Цей показник визначають до початку випробування або умовно приймають рівним 0,93 г/см3, що не впливає суттєво на точність визначення об’єму.



Підготовлений зразок 4 (рис. 1.2) занурюють в об’ємомір, при цьому вода, що витісняється, буде витікати з трубки в мірний циліндр або колбу. Після того, як падіння крапель припиниться, по мірному циліндру визначають об’єм витиснутої рідини, що буде дорівнюватися об’єму зразка.

Після одержання величин маси й об’єму, обчислюють середню густину зразка неправильної геометричної форми за формулою

, (1.7)

де: m - маса зразка без парафіну, г;

V1 - об’єм зразка з парафіном, см3;

Vп - об’єм парафіну, см3.

РОБОТА № 2

ВИЗНАЧЕННЯ НАСИПНОЇ ГУСТИНИ СИПУЧИХ МАТЕРІАЛІВ,

ПОРИСТОСТІ І ВОДОПОГЛИНЕННЯ

2.1 ВИЗНАЧЕННЯ НАСИПНОЇ ГУСТИНИ

Насипна густина - характеризується масою сухого матеріалу в одиниці об'єму матеріалу в рихлому стані (з порами і міжзерновими порожнечами).

При транспортуванні і збереженні сипкі матеріали ущільнюються. При цьому значення їхньої середньої густини виявляється на 15¸30% вище, ніж у рихлому стані.

Для визначення насипної густини матеріалів звичайно використовують прилад - стандартну лійку (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Стандартна лійка для визначення насипної густини

Стандартна лійка (рис. 2.1) являє собою усічений конус 1. Унизу конус переходить у трубку діаметром 20 мм із засувкою 2. Під трубкою встановлюють заздалегідь зважену мірну ємність 3 об’ємом 1 л (1000 см3).

Відстань між верхнім обрізом мірної ємності і засувкою повинна бути 50 мм.

У лійку насипають попередньо висушений матеріал. Потім відкривають засувку 2 і заповнюють мірну ємність цим матеріалом з надлишком, закривають засувку і металевою лінійкою зрізують від середини в обидва боки надлишок матеріалу урівень із краями ємності. Потім ємність з матеріалом зважують на технічних вагах.

Знаючи масу матеріалу і його об’єм, за формулою (2.1) визначають насипну густина сипучого матеріалу:

, г/см3, кг/м3 (2.1)

де: m1 - маса ємності із сухим матеріалом, г;

m2 - маса ємності, г;

m - маса сухого матеріалу, г;

V - об’єм, зайнятий сухим сипучим матеріалом, см3.

ВИЗНАЧЕННЯ ПОРИСТОСТІ

Пористість матеріалу - характеризується ступенем заповнення його загального об’єму порами. Пористість визначають у частках одиниці за формулою

(2.2)

або у відсотках за формулою

(2.3)

де: Vпір - об’єм пір у зразку матеріалу, см3;

Vзаг - загальний об’єм зразка, з урахуванням пір, см3;

Vіст - істинний об’єм зразка, без пір, см3;

rсер - середня густина матеріалу, г/см3;

r - істинна густина матеріалу, г/см3.

Найважливіші властивості матеріалів - міцність, теплопровідність, водопоглинення, водонепроникність і т.д. залежать від ступеня і характеру пористості матеріалу.

Пористість різних природних кам’яних матеріалів коливається від 0,3% (габро) до 38% (вапняк).

Порожнистість - характеризується ступенем заповнення загального об’єму сипких матеріалів міжзерновими порожнечами. Порожнистість обчислюють по формулах

(2.4)

або

(2.5)

де: rн - насипна густина матеріалу, г/см3;

rсер - середня густина матеріалу, г/см3.

ВИЗНАЧЕННЯ ВОДОПОГЛИНЕННЯ

Водопоглинення характеризується здатністю сухих матеріалів втягувати й утримувати воду. Воно характеризується ступенем заповнення об’єму матеріалу водою (об’ємне водопоглинення).

Однак часто прийнято виражати водопоглинення стосовно маси матеріалу в сухому стані.

Для обчислення водопоглинення у % за об’ємом і за масою користуються формулами:

(2.6)

(2.7)

де: m - маса сухого матеріалу, г;

m1 - маса матеріалу, насиченого водою, г;

V - об’єм матеріалу (зразка), см3.

У даній лабораторній роботі визначається водопоглинення керамічної цегли, для чого спочатку необхідно зробити виміри по довжині, ширині, висоті зразка й обчислити його об’єм. Після чого зразок поміщають у сушильну шафу і висушують до постійної маси при температурі 105¸110ºС. Після охолодження зразка його зважують з точністю до 1 г. Зразок встановлюють вертикально у ванну, і заповнюють водою (при температурі 20±5ºС) до 1/3 висоти цегли - витримують 12 годин. Потім рівень води підвищують до 2/3 висоти зразка і витримують ще 12 годин, після чого він цілком покривається водою, так щоб шар води над зразком був не менш 2 см, на 24 години. Після закінчення доби зразок виймають, дають стекти воді, обтирають вологою тканиною і зважують з точністю до 1 г. Водопоглинення обчислюється за формулами (2.6) або (2.7).

Контрольні запитання

1. Що таке істинна густина?

2. Що таке середня густина?

3. Що таке насипнагустина?

4. Істинна густина та середня густина - величини постійні або змінні? Й чому?

5. Чи залежить істинна або середня густина від пористості?

6. Середня густина матеріалу більша або менша його істинної густини і чому?

7. Що таке пористість матеріалу і від чого вона залежить?


РОБОТА № 3

КЕРАМІЧНІ МАТЕРІАЛИ

3.1 СИРОВИНА ДЛЯ ОДЕРЖАННЯ КЕРАМІКИ І КЕРАМІЧНІ ВИРОБИ

Керамікою називають широке коло матеріалів і виробів у вигляді штучного каменю отриманого шляхом випалу до спікання (900÷1300ºC) попередньо підготовленої керамічної маси з необхідними добавками, узятими в строго визначеному співвідношенні, й одержанням керамічного черепка. Після випалу керамічні матеріали здобувають значну міцність, водостійкість, морозостійкість і ряд інших властивостей.

Керамічні будівельні вироби розділяють на дві основні групи: пористі і щільні. Пористі керамічні вироби поглинають більш 5% води (по масі). Пористу структуру мають стінові, покрівельні і лицювальні матеріали, а також стінки дренажних труб і ін.

Щільні керамічні вироби поглинають менш 5% води. Щільну структуру мають плитки для підлоги, дорожня цегла, каналізаційні труби.

По призначенню керамічні матеріали і вироби поділяють на наступні види:

- стінові виробі - цегла, камені пустотілі і панелі з них;

- покрівельні вироби – черепиця;

- лицювальні вироби - лицьова цегла, архітектурно художні деталі, карнизи, куточки, лицювальні плитки;

- санітарно-технічна кераміка - ванни, унітази;

- дренажні і каналізаційні вироби - дренажні і каналізаційні труби;

- вогнетривкі вироби;

- спеціальна кераміка;

- пористий гравій - керамзит.

Сировиною для виробництва керамічних виробів є каоліни і глини, що застосовуються як у чистому вигляді, так і в суміші з добавками (спіснюючими, пороутворюючими, плавнями, пластифікаторами й ін.).

Під каолінами і глинами розуміють природні водні алюмосилікати з різними домішками, здатні при змішуванні з водою утворювати пластичне тісто, після формування і висихання зберігають додану форму, і після випалу здобувають властивості штучного каменю.

Каоліни - складаються майже винятково з мінералу каолініту і містять значну кількість часток з розміром менш 0,01 мм, після випалу зберігають білий колір.

Глини - більш різноманітні за мінеральнім складом, вони більше забруднені мінеральними й органічними домішками. Глиниста речовина (з частками менш 0,005 мм) складається переважно з каолініту, монтморилоніту Al2O3·4SiО2·n2O, галуазиту Al2O3·2SiО2·4H2O.

Спіснюючі добавки, уводяться до складу керамічної маси для зниження пластичності і зменшення повітряної і вогневої усадки глин. У якості спіснюючих добавок використовують шамот, дегідратовану глину, кварцовий пісок, золу ТЕС, гранульований доменний шлак.

Пороутворюючі матеріали вводять у сировинну масу для одержання легких керамічних виробів з підвищеною пористістю і зниженою теплопровідністю. Використовують речовини, що при випалі дисоціюють з виділенням газу (СО2 - мелену крейду, доломіт), або вигорають.

Плавні додають у глину для зниження температури її спікання. До них відносять: польові шпати, залізну руду, доломіт, магнезит, тальк і ін.

Усадка - характеризується зменшенням лінійних розмірів і об’єму глиняного сирцю при його сушінні (повітряна усадка) і випалі (вогнева усадка). Усадку виражають у відсотках від первісного розміру виробу.

Упов = ; Увог = ; Узаг = Упов + Увог

де: Упов - повітряна усадка; Увог - вогнева усадка; Узаг - загальна усадка; V1, V2 і V3 - об’єм матеріалу відповідно первісний, після сушіння і після випалу.

ЦЕГЛА ТА КАМЕНІ КЕРАМІЧНІ

Керамічні цегла і камені (ДСТУ Б В.2.7-61:2008) відносяться до стінових керамічних виробів. Виготовляють їх із легкоплавких глин з добавками й без, застосовують для кладки зовнішніх і внутрішніх стін, для виготовлення стінових панелей і блоків.

Цегла має такі розміри: одинарна - 250×120×65 мм; потовщена - 250×120×88 мм; модульна - 288×138×63 мм, модульна потовщена - 288×138×88 мм; потовщена з горизонтальним розташуванням пустот - 250×120×138 мм.

Камені виготовляють таких розмірів: звичайний - 250×120×138 мм; укрупнений - 250×250×138 мм; модульний - 288×138×138 мм; модульний укрупнений - 288×288×88 мм; укрупнений з горизонтальним розташуванням порожнин 250×250×120 мм.

Цеглу виготовляють повнотілою (без пустот або з технологічними пустотами об'ємом до 13% для запобігання структурному утворенню завилькуватості) i порожнистою, а камені - лише порожнистими.

Всі вироби, за винятком призначених для кладки фундаментів, можуть виготовлятись пористими.

Маса цегли у висушеному стані повинна бути не більш 4,3 кг, каменів - не більш 16 кг.

У залежності від границі міцності цегли при стиску й згину, а каменю - тільки при стиску їх поділяють на марки 75, 100, 125, 150, 200, 250, 300.

Густина цегли в залежності від типорозміру і наявності порожнеч коливається в мажах 1400÷1600 кг/м3; теплопровідність 0,7÷0,82 Вт/(м·ºС); водопоглинення для повнотілих виробів повинно бути не менш 8% за масою, для порожнистих - не менш 6% за масою; марка за морозостійкістю від F15 до F50 (кількість циклів перемінного заморожування і відтавання). Цеглу застосовують для кладки стін будинків, виготовлення збірних стінових панелей, кладки печей і димарів.

Приклади умовних позначень керамічної цегли та каменів:

1. Цегла керамічна рядова повнотіла марки за міцністю 100, густиною 1650 кг/м3 марки за морозостійкістю F-15:

Цегла КРПв - 1/100/1650/15 ДСТУ Б В.2.7-61:2008

2 Цегла керамічна рядова порожниста марки за міцністю 150, густиною 1480 кг/м3, марки за морозостійкістю F-15:

Цегла КРПр - 1/150/1480/15 ДСТУ Б В.2.7-61:2008

3. Камінь керамічний рядовий порожнистий марки за міцністю 100, густиною 1460 кг/м3, марки за морозостійкістю F -15:

Камінь КР - 6/100/1460/15 ДСТУ Б В.2.7-61:2008


КЕРАМІЧНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ОБЛИЦЮВАННЯ ФАСАДІВ

Фасадні керамічні вироби (ДСТУ Б.В.2.7-67-98) застосовують для облицювання фасадів і цоколів будинків, підземних переходів і т.д.

Плитки виготовляють з глазурованою і неглазурованою, гладкою та рельєфною, одно- або багатокольоровою поверхнею квадратної або прямокутної форми з різними розмірами (від 50´50 до 300´150 мм, завтовшки 7 і 9 мм. Їхнє водопоглинення не більш 5%.

Лицьові цегли є оздоблювальними й конструктивними несучими елементами, що працюють у цегельній кладці разом зі звичайною цеглою. Цегли застосовують для кладки й одночасного облицювання зовнішніх і внутрішніх стін будівель і споруд, тому вони мають дві лицьові поверхні. Залежно від форми й призначення їх ділять на рядові(гладка частина стіни) й профільні (карнизи, пояси і т.п.).

ПЛИТКИ ДЛЯ ВНУТРІШНЬОГО ОБЛИЦЮВАННЯ

Керамічні плитки для внутрішнього облицювання (ГОСТ 6141) використовуються для облицювання стін і для покриттів підлог.

В залежності від сировини плитки для стін підрозділяються на майолікові та фаянсові. У сировинну суміш для виготовлення майолікових плиток входить каолін, польовий шпат, кварцовий пісок. Фаянсові плитки отримують із сировинної суміші вогнетривких глин, кварцового піску і добавок плавнів.

Класифікація плиток:

- За характером поверхні - плоскі, рельєфно-орнаментовані, фактурні;

- Вид типу глазурі - прозорі, блискучі, матові, одноколірні, багатокольорові;

- За формою та призначенням - квадратна, прямокутна, фасонна кутова й карнизна, фасонна (плінтусна, фризова й т.д.).

Водопоглинення плиток для внутрішнього облицювання - не більш 16%. Границя міцності при вигині - 12 МПа.

Основні розміри плиток: 100×100, 108×108; 150×150; 150×75; 152×76; 200×15; 200×35; 200×50; 200×75; 200×150; 200×200; 250×200; 300×50; 300×100; 300×200; 300×300.

Глазуровані плитки застосовують для облицювання стін кухонь і санітарних вузлів житлових будинків, шкіл, дитячих садів, лікарень і поліклінік, станцій метрополітенів і т.д.

Стіни, облицьовані керамічною плиткою, стійкі до вологого й агресивного середовища, відповідають естетичним і санітарно-гігієнічним вимогам.

Керамічні плитки для підлог (ДСТУ Б.В.2.7.-117-2002) виготовляють з тугоплавких і вогнетривких каолінових глин з добавкою спіснюючих речовин і, якщо буде потрібно, домішок для фарбування.

Підлоги з керамічних плиток практично водонепроникні, легко миються, стійки до дії кислот і лугів. Плитки виготовляють квадратні (від 150×150 мм до 500×500 мм), прямокутні (від 200×150 мм до 500×300 мм), багатогранні й фігурні товщиною - 10÷13 мм.

Плитки застосовують для підлог у приміщеннях з вологим режимом і підвищеною інтенсивністю руху (вокзалах, станціях метрополітенів, лазнях, вестибюлях установ т.д.).

Великорозмірніплити типу "керамограніт" використовують для улаштування підлог. Керамічний "граніт" випускають з глинистої сировини з добавкою мінеральних пігментів та наповнювачів. Плити формують на пресі під тиском близько 50 МПа, а потім випалюють при температурі 1250ºС. Отримані вироби не поступаються природному граніту за показниками міцності, зносостійкості, водопоглиненню, морозостійкості.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.