Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Педагогічна корекція важковиховуваності





Розробкою змісту, принципів та методів педагогічної роботи, спрямованої на подолання важковиховуваності займались О.А.Грошкова, А.Д.Джумабаєв, Л.М.Зюбін, А.І.Кочетов, Д.І.Фельдштейн та ін. Розглянемо синтез їхніх ідей щодо шляхів вирішення проблеми.

Оскільки важковиховуваність є наслідком неправильного виховання, то педагогічна робота зводиться в загальному до перевиховання. За визначенням А.І.Кочетова перевиховання – це перебудова ціннісних установок людини, зміна її способу життя з метою забезпечення соціальної адаптації.

У зв’язку з тим, що важковиховуваний підліток чинить активний опір педагогічному впливу, процес перевиховання є значно складнішим ніж виховання. Тому доручати цю роботу слід досвідченим майстерним педагогам, які мають спеціальну підготовку до взаємодії з “важкими” підлітками.

Ліквідація наслідків неправильно виховання передбачає вплив не лише на підлітка, а й на його виховуюче оточення. Слід усунути ті причини, які призвели до викривлення особистісного розвитку дитини. З цією метою проводиться психолого-педагогічна робота з батьками та вчителями, спрямована на аналіз помилок, допущених у побудові взаємин з учнем, визначення шляхів та засобів їх виправлення, формування конструктивних установок щодо подальшої взаємодії. Така робота може проводитись у формі лекцій, консультування, рольових ігор, дискусій тощо. Її кінцевою метою є перебудова, оптимізація соціальної ситуації розвитку учня.

На основі вивчення особистості “важкого” підлітка та умов її формування складається індивідуальний план перевиховання з врахуванням вікових особливостей, інтелектуальних можливостей, своєрідності емоційно-вольового розвитку. Цей план обговорюється з усіма учасниками виховного процесу. Системність та послідовність трансформуючого впливу на підлітка забезпечить ведення щоденника.



А.І.Кочетов визначив основні напрямки перевиховання:

1. Відновлення позитивних якостей, які отримали незначну деформацією.

2. Компенсація прогалин і недоліків в духовному світі підлітка. Подолання негативізму.

3. Стимуляція та інтенсифікація позитивного розвитку особистості, формування свідомості і самосвідомості.

4. Гуманізація особистості підлітка шляхом виховання колективізму, формування емпатії.

5. Ізоляція від антисоціального середовища, залучення до сфери колективних взаємин, заохочення до суспільної діяльності, стимуляція соціальної активності.

6. Нормалізація та збагачення взаємин важковиховуваних з оточуючим світом.

7. Перебудова усіх ставлень особистості “важкого” підлітка (до себе, до діяльності, до інших).

8. Засвоєння та накопичення соціально цінного життєвого досвіду.

9. Стимуляція до прояву творчих інтересів. Компенсація недостатності культурної інформації та пізнавальної спрямованості.

10. Формування почуття відповідальності. Активізація самовиховання.

О.А.Грошкова виділяє два напрямки роботи щодо перевиховання: з колективом класу, зокрема з формальними та неформальними лідерами та з “важким” підлітком. Найчастіше важковиховувані у класі мають статус ізольованих або відторгнутих. Для підвищення статусу учню пропонують доручення, які відповідають його інтересам, сприяють демонстрації його позитивних якостей та здібностей. Вчителям рекомендується не протиставляти “важких” підлітків іншим учням, не допускати дискредитації особистості “важкого” підлітка в очах однокласників, уникати різкої негативної оцінки поведінки та успішності. Однокласникам пропонують допомогти, підтримати позитивні прояви поведінки важкого підлітка і протистояти негативним. Виключно важливим є виховання в колективі доброзичливого ставлення, зокрема до “важких” підлітків.

Л.М.Зюбін акцентує увагу на необхідність опори в процесі перевиховання на позитивні якості особистості важковиховуваного, пропонує педагогам долати негативні установки щодо таких учнів, помічати їхні здібності та щонайменші прояви прагнення бути кращим.

Отже, важливими умовами успішності процесу перевиховання виступають: єдність педагогічного впливу на підлітка, підкреслення поваги до його особистості, демонстрація довіри до нього та педагогічного оптимізму, наявність діяльності, в якій він зможе ствердити себе з позитивного боку, а також опора на згуртований учнівський колектив, який має прийняти важковиховуваного, і оцінки якого мають стати значущими для нього. Трансформація особистості “важкого” підлітка стає можливою на фоні нарощування інтенсивності і частоти позитивних емоційних переживань (за висловом А.І.Кочетова, позитивні емоції виконують функцію будівельного матеріалу для формування позитивних якостей особистості). Неабияку роль у цьому процесі відіграє подолання невстигання в навчальній діяльності та активізація пізнавальних інтересів.

Щоб підлітка перевиховати необхідно змінити його ставлення до своїх недоліків. Нерідко деградація особистості відбувається через неможливість проявити свої позитивні якості. Перевиховання полягає в цілісних змінах духовного світу особистості: прискорює позитивний розвиток, а негативний сповільнює, потім руйнує при активній участі самого вихованця. Перш за все слід зупинити подальшу деформацію особистості шляхом створення сприятливих умов для прояву позитивного, яке таким чином приходить в конфлікт з негативним і сповільнює його розвиток, загострення суперечностей всередині негативного за рахунок зміни способу життя та вилучення із середовища, в якому підліток застосовує свої недоліки.

На заваді високому темпу нарощування позитивних моментів може стати та обставина, що процес перебудови особистості не є миттєвим чи поступально успішним. Успіхи і досягнення часто чергуються зі зривами й розчаруваннями, які супроводжуються негативними переживаннями. Щоб знизити руйнівний ефект таких переживань на підлітка у перевихованні використовується, так звана, методика “рубежів”, сутність якої полягає у постановці та виконанні реально досяжних зобов’язань з наступним поступовим їх ускладненням.

У педагогічній роботі з важковиховуваними підлітками позитивно зарекомендувала себе організація індивідуального шефства. В учня з’являється авторитетний для нього керівник, якого він намагається наслідувати, від якого одержує моральну підтримку, який залучає його до суспільно-корисної діяльності, сприяє розвитку інтересів, максимально заповнює вільний час, допомагає долати труднощі, нейтралізує дію негативних чинників. Ефективність цього заходу залежить від того, наскільки шеф зможе стати психологічно близьким для підлітка. В ролі шефа може виступати студент педагогічного вузу. Відсутність досвіду виховної роботи компенсується тут, по-перше, незначною різницею у віці між підшефним і шефом, по-друге, відсутністю інертних стереотипів і шаблонів щодо способів педагогічного впливу в останнього.

До методів перевиховання А.І.Кочетов відносить: зміну переконань, переучування, “вибух”, “реконструкцію характеру”, переключення, заохочення та покарання. Розглянемо детальніше кожен з них.

Використання методу зміни переконань сприяє руйнуванню виправдувальних мотивів негативної поведінки і формуванню соціальних цінностей. Переконання використовується для зміни свідомості, життєвого досвіду та моральних почуттів підлітка. Створюються умови, за яких підліток може висловити усі аргументи на захист своїх поглядів, після чого заперечити кожен аргумент. Щоб розхитати неправильні переконання підлітка, необхідно спонукати його до порівняння себе зі значущими іншими, показати, до чого можуть призвести його негативні установки та цінності в майбутньому, довести парадоксальність його логіки (“Уяви собі, що станеться, якщо всі стануть на таку позицію?”). Учню буде легше погодитись з думкою педагога, якщо останній визнає часткову правоту його власних аргументів, а також демонструватиме довіру та повагу до його особистості. Заміна старих переконань новими здійснюється шляхом зіткнення суперечливих цінностей у духовному світі вихованця (наприклад, небажання вчитись з одного боку і прагнення визнання в учнівському колективі).

Для усунення негативних звичок, виправлення спотворених потреб, відучування від неправильних дій та вчинків використовується метод переучування. При цьому обов’язково повинен мати місце процес не простого відмирання негативних рис, а заміна, компенсація їх позитивними. Відучування здійснюється з допомогою прийомів заборони, контролю, перевірки. Заборони повинні бути категоричними але глибоко вмотивованими. Відсутність можливості прояву негативної звички повинна поєднуватись зі сприятливими умовами для позитивної. Важливим стимулом відмовитись від поганих звичок для підлітка є негативне ставлення до них збоку колективу. Ефективність методу переучування істотно знижується, якщо супроводжується великою кількістю зауважень та обмежень, які лише дратують учня. До сприймання змін, що відбуваються у поведінці підлітка, повинні бути готові однокласники, вчителі, батьки. Оскільки неадекватна реакція на незвичні дії колишнього важковиховуваного може також звести все переучування нанівець.

Метод перевиховання, що носить назву “вибуху” розробив А.С.Макаренко, який вважав малоефективною перебудову особистості важковиховуваного еволюційним шляхом. Проте, оскільки використання цього методу вкрай загострює позитивні та негативні переживання особистості, він використовується рідко. “Вибух” передбачає загострення до крайньої межі конфлікту між індивідом та колективом. Члени колективу відверто висловлюють все, що накипіло. Важкий підліток опиняється перед альтернативою: або він змінюється, або стає об’єктом презирства та зневаги. Під час “вибуху” підліток переживає внутрішню катастрофу, йому ніколи роздумувати, хитрувати, намагатись зберегти своє показове негативне “я”. Відбувається руйнування негативних стереотипів поведінки, що створює передумови для використання інших методів перевиховання. Зрозуміло, що метод “вибуху” може бути ефективним лише у сильному колективі, думка і ставлення якого є значущими для підлітка. Існує декілька прийомів використання цього методу: нагнітання негативних переживань до крайньої межі, що викликає у вихованця сильне незадоволення собою; доведення до абсурду негативної лінії поведінки підлітка, коли власні недоліки для нього самого створюють неприємності; зіткнення негативних та позитивних якостей важковиховуваного. Вдаючись до методу “вибуху” педагог повинен ретельно зважити усі “за” і “проти”, виключити можливість нервового зриву.

Наявність у важковиховуваного підлітка окремих позитивних властивостей особистості дозволяє у процесі перевиховання скористатись методом “реконструкції характеру”. Для цього необхідно виділити позитивні, псевдо позитивні та негативні якості підлітка і створювати умови, що є сприятливими для прояву позитивних та неможливості використання негативних якостей. Позитивний досвід зазвичай супроводжується схваленням з боку однокласників та дорослих, викликає приємні переживання, яких так не вистачало важковиховуваному підлітку, і породжує прагнення до повторення. Педагогами розглядаються такі варіанти використання методу “реконструкції характеру” як відновлення втраченого позитивного досвіду поведінки та корисних звичок, включення особистості в систему відповідальної залежності в колективі і т.п. В останньому варіанті використовується феномен зміни ставлення індивіда до вимоги з підвищенням особистої відповідальності за її виконання.

Переключення як метод перевиховання був запропонований А.С.Макаренком. Його сутність полягає у тому, щоб зону активності “важкого” підлітка перемістити зі сфери асоціальних вчинків в сферу суспільно значущої діяльності. При цьому враховуються особливості мотиваційної сфери підліткового віку, використовуються позитивні якості індивіда, створюються умови для прояву його здібностей і навіть часткове використання колишнього досвіду, сформованого в асоціальній діяльності. Розглянемо приклади переключення, які можна використовувати при виправленні різних негативних якостей у важковиховуваних. Недисциплінованим можна давати доручення, пов’язані з відповідальністю; підлітків, схильних до хуліганства, можна переключити на шефську, наставницьку роботу з молодшими школярами; егоїзм трансформується через залучення до діяльності, пов’язаної з наданням допомоги іншим, проявом турботи і т.п.

Заохочення та покарання у перевихованні застосовується лише як допоміжний метод. Зловживання цим методом, надання йому виключної переваги перед іншими наносить лише шкоду. Слід пам’ятати, що покарання сприймається важковиховуваними як ще один негативний чинник, а заохочення – як виняток. Зловживання покаранням викликає у підлітка роздратування і активізує смислові бар’єри. Реакція підлітка на стимуляцію позитивної поведінки залежить від його ставлення до педагога, актуального психічного стану, усвідомлення справедливості застосованого впливу. Заохочення повинно поєднуватись з вимогливістю, а покарання - з повагою. Важливо, щоб покарання не сприймалось підлітком, як негативна оцінка його особистості в цілому.

Заохочення відіграє важливу роль в стимуляції почуття відповідальності, активізації фонду позитивних якостей, підвищення самопочуття підлітка, а також в нормалізації взаємин між учнями та педагогом та зниженні психічної напруги. Разом з тим не можна зловживати позитивними оцінками, адже тоді вони швидко втрачають свою стимулюючу силу. На заохочення заслуговують лише ті вчинки, які свідчать про досягнення у роботі над собою. При цьому повинен враховуватись не тільки сам вчинок, а й мотиви, що спонукали до нього.

Покарання виховує відповідальність за себе та інших. Воно повинно відповідати мірі провини та рівню вихованості підлітка, виноситись лише після з’ясування усіх обставин, бути тактовним за формою, служити зниженню напруження та вирішенню конфлікту. Використання даної форми стимуляції повинно здійснюватись таким чином, щоб підліток добре усвідомлював і визнавав свою провину, а від так адекватно сприймав вжиті санкції і робив відповідні висновки на майбутнє. Якщо учень не розуміє, за що його покарали, це породжує почуття образи і злість. Можуть бути випадки, коли вихованець сам шкодує про скоєне і глибоко переживає наслідки. При покаранні забороняється: виносити невмотивовані рішення, карати за підозрою, використовувати у якості покарання трудову діяльність, пригадувати старі гріхи, вдаватись до фізичного впливу. До арсеналу засобів покарання можна віднести засудження, спонукання до самопокарання, запобігання негативним вчинкам.

Дослідниками виділені типові помилки при використанні педагогами методів стимуляції: 1) поверхова оцінка вчинку учня, без аналізу його мотивів, без з’ясування обставин – тоді покарання або заохочення можуть виявитись несправедливими; 2) використання покарання як помсти, як відображення негативного ставлення до дитини або як засобу підтримки дисципліни; 3) використання заохочення як засобу задобрювання для завойовування або відновлення позитивного статусу; 4) відсутність міри у використанні прийомів позитивної та негативної стимуляції; 5) якісна однотипність засобів стимуляції; 6) переважання покарання над заохоченням, коли щонайменші помилки учня одразу одержують свою оцінку, а успіхи сприймаються як належне і не відмічаються взагалі; 7) порівняння дітей між собою, наведення когось у приклад іншим, що розпалює заздрість та породжує комплекс неповноцінності, негативно впливає на процес формування самооцінки 8) використання таких прийомів покарання, які принижують гідність підлітка; 9) заохочення підлітків від імені осіб, які знаходяться з ними в конфлікті; 10) застосовування прийомів заохочень, які не відповідають віковим та індивідуальним інтересам.

Хочемо звернути увагу на певну суперечність в положеннях сучасної педагогіки щодо засобів позитивної та негативної стимуляції. Логіка гуманістичної особистісно орієнтованої педагогіки веде до висновку про необхідність відмовитись від зовнішніх прийомів оцінювання.

Якщо дитина не усвідомлює своєї провини, то покарання не виконає своєї функції. Якщо дитина шкодує про свій вчинок, то необхідність у покаранні відпадає.

Якщо мотиви позитивного вчинку дитини є моральними, то вона не потребує заохочення, оскільки діє відповідно до своїх потреб. Якщо ж поведінка зумовлена очікуванням позитивних санкцій чи винагород, тоді вона не заслуговує заохочення.

Крім того вчені гуманістичного напрямку психології переконливо доводять шкоду зовнішньої оцінки щодо формування “я-концепції” дитини. Зловживання позитивною чи негативної стимуляцією самі по собі можуть стати причиною формування неврозів та схильності до девіантної поведінки.

Разом з тим, метод заохочення, а особливо - метод покарань на практиці є найпоширенішими в педагогічному арсеналі батьків та вчителів. В уявленнях сучасної молоді (результати аналізу проведеного нами анкетування студентів педагогічного вузу) сутність виховання зводиться саме до використання цих методів: “Виховувати дитину – означає робити їй зауваження, якщо вона допускає помилки, пояснювати їй, що таке добре, що таке погано, хвалити її за успіхи ”.

Такий підхід позначається на психосоціальному розвитку дітей, які навчаються в школі задля оцінки, а не задля знань; дотримуються норм поведінки не через моральні переконання, а щоб уникнути неприємностей або одержати свої дивіденди.

На наш погляд, необхідність та особливості використання методів стимуляції в гуманістичній педагогіці потребують спеціального наукового дослідження.

На відміну від покарання та заохочення метод самовиправлення повністю узгоджується з положеннями особистісно орієнтованої педагогіки. Сутність його полягає у створенні умов для самовиховання. Щоб підліток з власної ініціативи руйнував негативні якості своєї особистості та формував позитивні, у нього, по-перше, повинна виникнути у цьому потреба, по-друге, - можливості, тобто здатність до критичного самоаналізу та до саморегуляції. Роль педагога у цьому процесі полягає у стимуляції вихованців до самопізнання, заохочення їх до самооцінки та самовиховання, підтримці у них віри щодо власних можливостей.

Ефективність самовиправлення, на наш погляд, головного інтегруючого методу перевиховання, істотно підвищується за умови залучення до корекційної роботи психолога. Функції психолога щодо подолання важковиховуваності розглянемо у наступному параграфі.

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2020 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.