Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Об'єктивне та суб'єктивне право





Характеристика проблем правового статусу особи визначає необхідність дослідження поняття права як у об'єктивному, так і суб'єктивному значеннях. Це зумовлюється тим, що особа взаємодіє з обома згаданими вище проявами права. Норми об'єктивного права регулюють поведінку особи, визначаючи зміст прав та обов'язків, а суб'єктивне право є засобом досягнення можливостей і реалізації інтересів особи. Саме за допомогою об'єктивного та суб'єктивного права особа реалізує себе, свій соціальний, юридичний і моральний потенціал, свої інтереси.

Різниця між правом у об'єктивному та суб'єктивному значенні визнавалася ще римськими правниками. Аналогічно ця проблема вирішувалася науковцями США та європейських країн. У вітчизняній науці тривалий час відбувалися спроби визнати категорію суб'єктивного права несуттєвою, такою, що не має самостійного значення. Однак у подальшому ці тенденції не отримали розвитку і на сьогодні загальновизнаною стала теза про багатоаспектність категорії «право». Вона набирає різного значення залежно від того, яке юридичне явище повинно відобразитись терміном «право».

У сучасній юридичній літературі слово «право» вживається у двох основних значеннях — об'єктивному та суб'єктивному. Вказане дає можливість розглянути правову дійсність у двох аспектах: як систему встановлених чи санкціонованих державою норм і як можливості та повноваження, що належать суб'єктам на основі і у межах цих норм.

Однак не залишаємо поза увагою той факт, що визнаність суб'єктивного права ще не вирішила теоретичних проблем його дослідженості у науці. Тривалий час цей термін відображали за допомогою іншої граматичної форми. Один з найвидатніших німецьких юристів, цивіліст і філософ права, засновник реалістичної школи права — Р. Ієрінг називав суб'єктивне право конкретним, проф. Р. Бабун правомочністю, а відомий французський юрист, засновник теорії корпоративної держави Л. Дюгі — соціальною функцією. У зв'язку з появою широкого праворозуміння професори Л. Явич, С. Кечек'ян та О. Піонтковський пропонували об'єднати поняття об'єктивного та суб'єктивного права єдиним терміном «право». Хоча і така позиція не заважає визначити у праві два зрізи — обов'язкові приписи, що виходять від держави, та юридичні можливості окремих осіб.

Не зважаючи на згадані проблеми, в сучасній науці об'єктивне та суб'єктивне право визначаються самостійними і взаємозалежними категоріями, що відображають різноманітні сторони правової дійсності.

Об'єктивне право — це система загальнообов'язкових норм, що мають формальний вираз, встановлюються та гарантуються державою з метою впорядкування суспільних відносин.

Об'єктивність права визначається тим, що воно:

— не залежить від волі та свідомості суб'єкта права;

— не належить йому.

Формою виразу об'єктивного права є законодавство; правові звичаї; юридичні прецеденти; нормативні договори певної держави.

Суб'єктивне право — це міра юридично можливої поведінки, що задовольняє інтереси певної особи.

Суб'єктивний характер права виявляється у тому, що воно:

— залежить від волі суб'єкта;

— реалізується залежно від його бажання та належить йому.

Формою виразу суб'єктивного права є право, що визначає міру свободи певного суб'єкта шляхом конкретизації його можливої поведінки. Категорії об'єктивного та суб'єктивного права характеризуються:

— спільними рисами;

— відмінностями;

— взаємодією.

 

Спільні риси:

1. Об'єктивне та суб'єктивне право мають юридичний характер.

2. Вони є засобами регулювання суспільних відносин.

3. Вони встановлюються державою.

4. Мають документальну форму закріплення.

5. Охороняються державою.

6. Мають визначений зміст та нормативний характер.

7. Мають юридичну силу, тобто породжують правові наслідки.

Однак, не зважаючи на наявність певних спільних ознак, категорії об'єктивного та суб'єктивного права мають самостійний характер. На це вказують їх своєрідні риси.

 

Об'єктивне право Суб'єктивне право
Залежить від об'єктивних умов розвитку суспільства, що мають економічний, політичний чи соціальний характер Залежить від суб'єктивних факторів, серед яких рівень підготовки депутатів, працівників правоохоронних і судових органів, громадян
Складають норми загального характеру Стосується певних суб'єктів
Поширюється на всі сфери суспільних відносин Поширюється на певну сферу відносин
Потребує конкретизації індивідуальними актами Є нормами прямої дії
Має форму нормативно-правового акта, звичаю, прецедента чи нормативного договору, що складають поняття джерела права Існує у формі індивідуальних нормативних актів-рішень, постанов, вироків, указів тощо
Спрямоване на регулювання суспільних відносин Спрямоване на надання можливостей конкретним суб'єктам
Має загальнообов'язковий характер і поширюється на діяльність всіх суб'єктів права Має індивідуальний характер і регулює поведінку конкретного суб'єкта
Встановлює способи, межі та методи правового регулювання Встановлює особливі методи та способи поведінки суб'єкта щодо визначеного випадку
Залежить від потреб суспільства Залежить від настання юридичних фактів
Охороняється у загальному порядку державою Конкретизує засоби впливу на окремих суб'єктів

 

Взаємодія об'єктивного та суб'єктивного права виявляється через два напрями:

— об'єктивне право є мірою реалізації можливостей, наданих правом суб'єктам;

— суб'єктивне право — це засіб (спосіб) реалізації об'єктивного права шляхом його конкретизації.

 

  1. Функції та принципи права, їх поняття

Функції права представляють собою ключові напрями юридичного впливу права на суспільні відносини, в яких розкриваються сутність і соціальне призначення права у суспільному житті.

Існує кілька видів функцій:

1. загальносоціальні;

2. спеціально-юридичні.

Загальносоціальні функції - це функції, за допомогою яких право виражається в якості соціальних регуляторів відносин у різних сферах суспільного життя:

1. політична функція - це функція, яка спрямована на правове регулювання між суб'єктами політичної влади;

2. економічна функція - це функція, яка спрямована на юридичне забезпечення надійності та справедливості економічних відносин;

3. культурно-історична функція - це функція, яка спрямована на збори і розвиток культурно-духовних цінностей;

4. функція соціального контролю - це функція, яка полягає у виконанні впливу права на поведінку суб'єктів за допомогою заохочення, стимулювання, утримання від неправомірних дій і т. д.;

5. виховна функція - функція, за допомогою якої складається переконання в доцільний і справедливому порядку правового регулювання.

Спеціально-юридичні функції - це функції, за допомогою яких визначаються засоби і прийоми регулювання суспільних відносин:

1. регулятивна функція - це функція, яка спрямована на здійснення правового впливу, який спрямовано на організацію соціально значущих відносин за допомогою формально визначених правил поведінки, вимог суспільного розвитку, особливостей обстановки як усередині держави, так і на міжнародній арені;

2. регулятивна динамічна функція - це функція, за допомогою якої здійснюється вплив на суспільні відносини за допомогою їх оформлення та стимулювання;

3. регулятивна статична функція - це функція, за допомогою якої реалізовується вплив на суспільні відносини за допомогою закріплення їх стану в інститутах права;

4. охоронна функція - це функція, яка полягає в охороні позитивних, правомірних і витіснення негативних явищ суспільного життя, а також припинення, попередження та відновлення порушених прав:

5. компенсаційна функція - це функція, за допомогою якої забезпечується надання компенсацій за заподіяну шкоду або завдані збитки;

6. відновна функція - це функція, яка спрямована на відновлення порушеного права або положення;

7. обмежувальна функція - це функція, яка спрямована на обмеження в суспільних відносинах суспільно небезпечної поведінки;

8. каральна функція - це функція, яка полягає в призначенні покарання за вчинені правопорушення.

Сфери дії права і моралі не збігаються лише частково, тобто значна сукупність суспільних відносин і є предметом регулювання та права, і моралі. Моральні вимоги дають більший простір для тлумачення і застосування, при цьому право і мораль розглядаються за часом введення в дію і їх історичних доль.

У основі будь-якої усвідомленої діяльності людини лежать певні принципи. Смислове значення слова “принцип” означає - “керівний початок” або “основоположна ідея”. Законодавство, будучи соціальним явищем, що створюється людьми з метою юридичного закріплення нормативно-правових розпоряджень, направлених на врегулювання суспільних відносин, також засноване на певних принципах.
У юридичній літературі предметом наукового дослідження зазвичай стають принципи права. Під принципами права розуміється виражені в праві початкові нормативно-керівні початки, що характеризують його створення, його основи, закріплені в ньому закономірності суспільного життя. Відмітимо, що ця проблема в юридичній літературі досить добре досліджена. Принципи права є основні ідеї, початкові положення або ведучі початку процесу його формування, розвитку і функціонування.
Відбиваючись, перш за все в нормах права, принципи пронизують все правове життя суспільства, всю систему країни. Вони характеризують не тільки суть, але і зміст права, відображають не тільки його внутрішню будову, статику, але і процес його застосування, його динаміку. Принципи права роблять величезний вплив на процес підготовки нормативних актів, їх видання, встановлення гарантій дотримання правових вимог. Принципи права виступають як своєрідна несуча конструкція, на основі якої стоїть і реалізуються не тільки норми, інститути або галузі, але і вся його система.
Принципи служать основним орієнтиром всієї правотворчої, правозастосовчої і правоохоронної діяльності державних органів. Від ступеня їх дотримання в прямій залежності знаходиться рівень злагодженості, стабільності і ефективності правової системи. Маючи загальнообов'язковий характер, принципи права сприяють зміцненню внутрішньої єдності і взаємодії різних його галузей і інстітутів.
Принципи права є довільними по своєму характеру, а об'єктивно обумовлені економічним, соціальним, політичним ладом суспільства, що існує в тій або іншій країні, соціально-класовою природою держави і права, характером пануючого в країні політичного і державного режимів, основними принципами побудови і функціонування політичної системи того або іншого суспільства. Метою цього дослідження є вивчення принципів права.

• Для досягнення даної мети ми поставили наступні завдання:

• Аналіз поняття принципів має рацію і їх ролі;

• Вивчення їх видів відповідно до запропонованої класифікації;

• Втілення загальнолюдських цінностей у принципах права;

• Співвідношення закону і права крізь призму принципів права.

 







ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.