Тема 4. Сімейні правовідносини

1. Поняття шлюбу. Порядок укладання та припинення шлюбу.

1. Поняття шлюбу. Порядок укладання та припинення шлюбу.

Відповідно до ст. 21 СК України шлюб - це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Таке визначення не розкриває повною мірою зміст цього поняття, але дає його лише в тих межах, в яких відносини шлюбу піддаються регламентації сімейно-правовими нормами. Таким чином, не зареєстроване офіційними органами держави проживання жінки і чоловіка однією сім'єю не створює шлюбу і не породжує подружніх правовідносин. Релігійний обряд укладання шлюбу не заборонений, але він не має юридичної чинності.

1) добровільність, тобто наявність добровільної згоди обох з подружжя (ст. 24 СК);

2) досягнення шлюбного віку жінкою та чоловіком, що вступають в шлюб (ст. 22 СК);

3) реєстрація шлюбу у встановленому законом порядку органом, визначеним Сімейним кодексом;

4) спрямованість на утворення особистого сімейного союзу.чоловіка і жінки.

Шлюб є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя.

Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором особисто. Якщо реєстрація шлюбу у визначений день не відбулася, заява про реєстрацію шлюбу втрачає чинність через три місяці від дня її подання.

Орган державної реєстрації актів цивільного стану зобов'язаний ознайомити осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їхніми правами та обов'язками як майбутніх подружжя і батьків та попередити про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу.

СК України визначає загальні умови укладання шлюбу. Ним визначені наступні положення:

1. Для укладення шлюбу необхідна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку. Шлюбний вік встановлюється у 18 років для чоловіків і в 17 років — для жінок. За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

2. Кодексом визначені категорії осіб, шлюб між якими заборонений. Так відповідно до ст. 26 СК України, у шлюбі між собою не можуть перебувати особи:

б) рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра. Повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків. Неповнорідними є брати і сестри, які мають спільну матір або спільного батька;

в) двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця;

г) за рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним;

Шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною може бути зареєстровано лише в разі скасування усиновлення.

Ст. 30 СК України вимагає від осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повідомити одна одну про стан свого здоров'я.

СТ. 31 СК України дає визначення поняття заручин і заручених. Так, зарученими вважаються особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Заручини не створюють обов’язку вступу до шлюбу.

Законодавство України встановлює реєстраційний порядок укладання шлюбу.

Державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою і чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави і суспільства.

Особи, що бажають одружитися, особисто подають заяву в державний орган реєстрації актів цивільного стану (ОРАЦС) за їхнім вибором. Працівники ОРАЦС зобов'язані ознайомити осіб, що подали заяву, з їхніми правами і обов'язками як майбутніх подружжя і батьків, попередити про відповідальність за приховування перешкод до реєстрації шлюбу.

Особи, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, мають повідомити один одному відомості про стан свого здоров'я. Приховання важкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для іншого з подружжя, їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.

Подання заяви про реєстрацію шлюбу є заручинами. Вони не створюють обов'язку одружитися, однак спричиняють певні майнові обов'язки. Особа, що відмовилася одружитися, зобов'язана компенсувати іншій особі витрати, понесені у зв'язку з готуванням до реєстрації шлюбу і весілля.

Укладання шлюбу відбувається по закінченні місячного строку з дня подання заяви. За наявності поважних причин цей строк може бути скорочений. Серед таких причин можуть бути: наявність спільних дітей, вагітність жінки, що бере шлюб, призов на військову службу, важка хвороба та інші причини, які підтверджуються відповідними документами (медична довідка, свідоцтво про народження дитини та ін.).

Присутність нареченого і нареченої в момент реєстрації є обов'язковою. Реєстрація шлюбу через представника не допускається.

Особи, що одружуються, мають право обрати прізвище одного з них як спільне прізвище, зватися дошлюбним прізвищем чи приєднати до свого прізвища прізвище нареченого, нареченої.

Державна реєстрація шлюбу закріплюється свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

Шлюб припиняється внаслідок смерті або оголошення в судовому порядку померлим одного з подружжя. За життя подружжя припинення шлюбу можливо тільки шляхом розлучення за заявою одного з подружжя чи за спільною заявою. Розірвання шлюбу здійснюється офіційним шляхом — в органах ОРАЦС або судом.

1) за спільною заявою подружжя, що не має дітей;

2) за заявою одного із подружжя, якщо інший із подружжя визнаний безвісно відсутнім; визнаний недієздатним; засуджений за скоєння злочину до позбавлення волі на строк не менш ніж три роки.

1) за заявою подружжя, що має дітей. До заяви має бути доданий письмовий договір про те, з ким житимуть діти і як у їх утриманні та вихованні братиме участь інший із подружжя, що живе окремо;

2) за позовом одного із подружжя. Не може бути поданий позов про розлучення під час вагітності дружини і протягом одного року після народження дитини (крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправне посягання, що має ознаки злочину, проти іншого із подружжя або дитини або коли батьківство майбутньої дитини визнано іншою особою).

При розгляді справи про розлучення суд має встановити дійсні мотиви розлучення, з'ясувати фактичні взаємини подружжя і зобов'язаний вжити заходів до їх примирення. Шлюб розривається лише в тому разі, якщо суд дійде до висновку про неможливість подальшого спільного проживання подружжя. Шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в ОРАЦС. При цьому видається свідоцтво про розірвання шлюбу.

Жінка і чоловік, шлюб між якими був розірваний, мають право подати в суд заяву про поновлення їхнього шлюбу, якщо ніхто з них не був після цього в повторному шлюбі.

Сімейним кодексом України передбачено, що кожен з подружжя користується рівними правами і несе рівні обов'язки. Права та обов'язки подружжя поділяються на особисті та майнові. До особистих прав і обов'язків подружжя належить: обрання прізвища, вільний вибір кожним з подружжя занять, професії і місця проживання. Питання виховання дітей та інші питання життя сім'ї вирішуються подружжям спільно.

Наречені мають право обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя або надалі іменуватися дошлюбним прізвищем, а також наречена (наречений) мають право приєднати до свого прізвища прізвище нареченого (нареченої). Якщо вони обоє бажають мати подвійне прізвище, за їхньою згодою визначається, з якого прізвища воно буде починатися. Складення більше двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належить наречена і (або) наречений. Якщо на момент реєстрації шлюбу прізвище нареченої (нареченого) вже є подвійним, вона (він) має право замінити одну із частин свого прізвища на прізвище другого.

Сімейний кодекс України встановлює, що дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, до своїх звичок та уподобань, право на вільний вибір місця проживання. Усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина і чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та з іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги, повинні утверджувати повагу до будь-якої праці, яка робиться в інтересах сім'ї, спільно дбати про матеріальне забезпечення сім'ї. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька.

До майнових прав подружжя належать їх права на особисту приватну власність, на спільну сумісну власність, на набуття та статус цих видів власності, права та обов'язки подружжя по утриманню.

Особистою приватною власністю дружини (чоловіка) є:

- майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

- майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто;

- речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;

- премії, нагороди, які вона (він) одержала (одержав) за особисті заслуги;

- страхові суми, одержані нею (ним) за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини (чоловіка) майно, набуте нею (ним) за час окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дитиною, хвороба тощо) самостійного заробітку.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально посвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надати матеріальну допомогу.

Батьки або один з них можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо буде встановлено, що вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, у тому числі при відмові без поважних причин взяти дитину з пологового будинку (відділення) та з інших дитячих лікувально-профілактичних закладів, і протягом шести місяців не виявляють щодо неї батьківського піклування, жорстоко поводяться з нею, шкідливо впливають на неї своєю аморальною антигромадською поведінкою, вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва, якщо вони засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини, а також якщо є хронічними алкоголіками або наркоманами.

Позбавлення батьківських прав проводиться лише в судовому порядку. Справи про позбавлення батьківських прав розглядаються за заявою державних або громадських організацій, одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини за позовом прокурора, а також самої дитини, яка досягла чотирнадцяти років. При цьому необхідним є подання письмового висновку органів опіки і піклування, а також участь у судовому засіданні представника цього органу і прокурора.

При позбавленні батьківських прав обох батьків дитина передається на опікування органам опіки і піклування. Побачення з дитиною батьків, позбавлених батьківських прав, може мати місце з дозволу органів опіки і піклування, якщо такі побачення не позначаться шкідливо на здоров'ї та поведінці дитини.

Батьки, позбавлені батьківських прав, втрачають усі права, що ґрунтуються на факті спорідненості з дитиною, відносно якої вони позбавлені прав, у тому числі права вимагати від дитини в майбутньому надання їм утримання.

Позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від обов'язку утримання дітей — сплати аліментів тощо.

Законодавством передбачається можливість поновлення в батьківських правах, якщо цього вимагають інтереси дітей і якщо діти не усиновлені.

Поновлення провадиться лише в судовому порядку за заявою особи, позбавленої батьківських прав.

Законодавством встановлюється також порядок відібрання дітей від осіб без позбавлення їх батьківських прав. Тільки суд може прийняти рішення про відібрання дитини і передати її на опікування органам опіки і піклування незалежно від позбавлення осіб батьківських прав, якщо залишення дитини в осіб, у яких вона перебуває, небезпечне для неї (для її життя, здоров'я), для її морального виховання.

Питання опіки та піклування відноситься як до сімейного, так і цивільного права, тому що особисті немайнові та майнові відносини громадян з організаціями та між собою регулюються та охороняються як сімейним, так і цивільним законодавством.

Опіка і піклування встановлюються для виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті, хвороби батьків, позбавлення їх батьківських прав чи з інших причин лишилися без батьківського піклування, та для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей, а також для захисту таких прав повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки. Опіка встановлюється над неповнолітніми, які не досягли 14 років, і над громадянами, визнаними судом недієздатними внаслідок душевної хвороби.

Піклування встановлюється над неповнолітніми віком від 14 до 18 років і над громадянами, визнаними судом обмежено дієздатними. Піклування також може бути встановлено на прохання осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно захищати свої права. Опіка, піклування над дитиною встановлюються органом опіки та піклування, а також судом. Опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа. У разі призначення дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються їх особисті якості, здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини.

Не може бути опікуном, піклувальником дитини особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, особа, позбавлена батьківських прав, а також особа, інтереси якої суперечать інтересам дитини.

Органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських селищних рад. Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається на відповідні відділи та управління місцевих державних адміністрацій чи виконавчих комітетів у межах їх компетенції. У селах і селищах справами опіки та піклування безпосередньо відають виконавчі комітети їх рад. Для допомоги в роботі при органах опіки та піклування створюються опікунські ради, що мають дорадчі функції. До складу опікунських рад входять депутати, представники місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування (представники органів освіти, охорони здоров'я тощо) і громадськості.

Опікуни чи піклувальники зобов'язані виховувати підопічних, турбуватися про їх здоров'я, фізичний, моральний, духовний розвиток та навчання, готувати їх до праці, захищати їх права і інтереси.

Опікуни та піклувальники мають право розпоряджатися майном підопічних в інтересах останніх. Як правило, опікун повинен проживати з підопічним і при здійсненні прав та виконанні обов'язків підопічних укладати угоди від імені і в інтересах підопічних, діючи як його законний представник. Органи опіки та піклування мають право, якщо це необхідно для захисту інтересів підопічних, обмежити право кожного з батьків або опікуна (піклувальника) розпоряджатися внеском, зробленим будь-ким на ім'я підопічного (стаття, 145 КпШС України).

Згідно статті 154 КпШС України опікуни і піклувальники ' можуть бути за їх проханням звільнені від виконання своїх обов'язків, якщо орган опіки та піклування визнає, що дане прохання викликане поважною причиною. Під поважними причинами слід розуміти хворобу опікуна або піклувальника, зміну умов їх життя, тривале відрядження.

Оскільки піклувальник над повнолітньою особою, яка має фізичні недоліки, призначається за проханням останньої, то за його проханням він в будь-який час може бути звільнений від своїх обов'язків.

Опіка також припиняється автоматично з досягненням неповнолітніми 15 років, а також у випадку смерті підопічного.

Піклування припиняється автоматично без спеціального на те рішення органів опіки та піклування з досягненням підопічним 18 років, при вступі неповнолітньої особи в шлюб, внаслідок смерті особи, яка перебувала під піклуванням.

1. Що робити, коли дитина в сім’ї потребує захисту?

2. Коли і як держава регулює сімейні відносини?

3. Що таке сім’я та яку роль вона відіграє в житті людини?

4. Шлюбний договір – необхідна потреба чи дань моді?

Засвоїти визначення понять: „шлюб”, „сім’я”, „усиновлення”, „опіка”. „піклування”.

Наведіть (письмово) умови укладання шлюбу та умови, за якими шлюб є недійсним.

Складіть план відповіді на вказані теоретичні питання семінарського заняття. Підготуватись до дискусії з проблемних питань.

2. Аліментні права та обов’язки батьків і дітей.

3. Особисті немайнові права та обов’язки батьків і дітей.

7. Міжнародні стандарти в галузі охорони сім’ї та дитинства.

1. У якому з наведених випадків шлюб є недійсним:

в) шлюб із особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;