Оцінка вартості земельної ділчянки

Оцінка трудового потенціалу звичайно виконується незалежним оцінювачем з метою врахування його впливу на вартість об'єкту, та вміщує розрахунки, які відображують додаткову прибутковість, яку забезпечує підприємству раціональне використання його трудових ресурсів. У якості типових цілей такої вартісної оцінки (незалежно від того, визначає автор це як трудовий або кадровий потенціал) найчастіше виділяють:

1.Визначення впливу потенціалу трудових ресурсів на ринкову ціну підприємства;

2.Визначення його впливу на інвестиційну привабливість підприємства та рівня ризику втрати вкладень;

3.Визначення витрат на формування або реформування трудових ресурсів підприємства у випадку його продажу, зміни форми власності, реструктуризації, поділення або злиття, антикризового керування при санації.

На цей час немає достатнього обґрунтування системи показників оцінки потенціалу трудових ресурсів. Навіть якщо вдається визначити вартість потенціалу досить точно, не обов'язково за угодою вона буде повністю включена в ціну, оскільки стосується лише тієї частини потенціалу, яка реалізується в умовах зовнішніх обмежень. Щодо врахування вартості трудового (кадрового, за деяким визначеннями) потенціалу через гудвіл, то це проблематично з тієї точки зору, що гудвіл є продуктом діяльності трудового колективу минулих років, якого на час оцінки може вже й не існувати

Найчастіше оцінка впливу (умовної вартості) трудового потенціалу виконується за порівняльним та результатним підходом, при нейтральному або позитивному впливі усього потенціалу трудових ресурсів підприємства або окремого визначного працівника. Якщо вплив наявних трудових ресурсів підприємства є негативним, то вартість об'єкту оцінки може бути знижена на суму витрат, потрібних для їх повної заміни.

Інша група дослідників теж не диференціює трудовий та кадровий потенціал, але розглядає його лише як кадровий потенціал базуючи процес оцінки трудового потенціалу на тому, що він може бути визначений у складі гудвілу, який розраховується окремо. За такою оцінкою результатний підхід (гудвіл, який забезпечує додатковий прибуток) доповнюється витратним, за яким визначаються витрати на формування трудового потенціалу. Вартість трудового (кадрового) потенціалу у цьому разі визначається добутком місячної заробітної плати працівника на коефіцієнт гудвілу його потенціалу. При цьому приймається, що коефіцієнт гудвілу потенціалу працівника відбиває ринкову "вартість працівника не як штатної одиниці, а як конкретної людини, що вміє виконувати ті чи інші функції, вирішувати ті чи інші завдання"

Планування витрат діяльності підрозділів

Витрати внутрішньогосподарського підрозділу підприємства утворюються в процесі формування та використання ресурсів для досягнення певної мети. Вони мають різне спрямування, але в загальному їх можна поділити на інвестиційні та поточні (операційні) витрати.

Інвестиційні витрати, чи просто інвестиції, спрямовуються на створення чи купівлю дохідних активів або соціальних благ.

Поточні витрати - це пов’язані з виробництвом витрати, що є циклічними або безперервними. Вони повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (основні матеріали, технологічна енергія, зарплата виробничих робітників і тощо) або потрібні постійно для

управління і підтримання виробничої системи в стані готовності (зарплата управлінського персоналу, орендна плата, амортизація основних засобів та ін.).

Поточні витрати формують собівартість продукції і таким чином безпосередньо впливають на розмір прибутку. На рівні внутрішньогосподарських підрозділів, що є центрами витрат і не формують власного прибутку, витрати є основним показником ефективності їх діяльності (у зіставленні з обсягом виготовленої продукції чи виконаної роботи).

Враховуючи важливість рівня витрат для виробничої та іншої діяльності, їх формуванням слід управляти, у тому числі планувати за місцями виникнення, видами і носіями.

Планування витрат за місцями здійснюється для контролю за їх формуванням та для організації відповідальності за досягнутий рівень витрат через порівняння фактичних і планових показників. Цей аспект планування витрат стосується безпосередньо підрозділів підприємства, які з точки зору центрального апарату управління підприємством є концентрованими місцями витрат і

Планування витрат за їх видами, тобто однорідними економічними елементами, показує ресурсний аспект витрат, що має важливе значення для аналізу собівартості продукції і виявлення резервів її зниження.

Елементи витрат - це економічно однорідні витрати, згруповані за їх видами і призначенням у діяльності підприємства.

Відповідно до П(С)БО 16 «Витрати» виділяють такі елементи операційних витрат:

Це загальна номенклатура елементів витрат, властива всім рівням управління на підприємстві. В окремих підрозділах у їх складі є певна специфіка. Так, до складу витрат внутрішньогосподарських виробничих підрозділів вводиться додатковий елемент — послуги

власних підрозділів (ремонтного, інструментального, транспортного цехів тощо).

Планування витрат за носіями дає змогу визначити собівартість окремих видів продукції підрозділів, що є необхідною умовою організації внутрішньоекономічних відносин між ними, визначення рентабельності виробів підприємства й обґрунтування його цінової політики.

Оскільки при плануванні йдеться про витрати у майбутньому періоді, тобто очікувані витрати, їх величина є певною мірою ймовірною, хоча й обчисленою на обґрунтованій нормативній базі. Ряд чинників обумовлює відхилення фактичного рівня витрат від

запланованого. Це зміни в обсязі виробництва, цінах на ресурси, інші не передбачені в плані чинники впливу на виробничий процес. Такі відхилення докладно аналізуються і є підставою для прийняття відповідних управлінських рішень.

При плануванні витрат підрозділів важливе значення має їх класифікація. Класифікація витрат - це групування витрат за технологічним призначенням і економічним змістом, яке дає змогу управляти формуванням собівартості продукції (робіт,

послуг). За способом включення до собівартості витрати поділяють на прямі і непрямі.

Прямі витрати безпосередньо відносять на собівартість певного виду продукції (заробітна плата виробничих робітників, сировина і матеріали, паливно-енергетичні ресурси та ін.).

Непрямі витрати не відносять прямо на собівартість того або іншого виду продукції, оскільки вони мають загальне призначення (наприклад, витрати на виробничу електроенергію, амортизаційні відрахування на устаткування та ін.). Об’єктом їх формування є місце витрат або, точніше, певний підрозділ як центр відповідальності.

За принципом зв’язку з технологічним процесом витрати поділяють на змінні, постійні та умовно-змінні.

Змінними називаються витрати, розмір яких прямо залежить від обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) (сировина і матеріали, паливо, енергія та ін.).

Постійними називають витрати, розмір яких не залежить від обсягу виробництва продукції (робіт, послуг), це загальновиробничі і загальногосподарські витрати. Умовно-постійні - це витрати, розмір яких залежить частково від обсягів виробництва

продукції (робіт, послуг) і частково від інших джерел нагромадження коштів. Заробітна плата робітників нараховується частково за рахунок витрат виробництва і частково за рахунок коштів фондів стимулювання.

Такий поділ витрат стосовно кожного підрозділу і підприємства в цілому дає змогу складати гнучкі бюджети щодо різних варіантів обсягу продукції, оперативно перераховувати планові витрати на фактичний обсяг продукції при оцінці діяльності підрозділів, аналізувати залежність прибутку від операційної активності підприємства.

За технологічним призначенням витрати поділяють на спеціальні (технологічні) і накладні (по обслуговуванню виробництва та управління).

До спеціальних відносять витрати, безпосередньо пов’язані з технологічним процесом. Це насамперед витрати на сировину, основні матеріали, зарплату виробничих робітників, тобто прямі витрати. Складом цих спеціальних витрат в більшості випадків і обмежуються. Але є ще витрати, які за їх сутністю теж можна віднести до спеціальних, але цього не роблять для спрощення

зазначеного поділу, бо вони належать до непрямих (витрати на технологічний інструмент, електроенергію для приведення в дію машин і устаткування та ін.).

До накладних належать витрати на обслуговування виробничого процесу й управління, їх поділяють на виробничі та невиробничі накладні витрати.

Виробничі накладні витрати — це витрати виробничих підрозділів, які не мають безпосереднього зв’язку з виробничим процесом, а пов’язані лише з його обслуговуванням і створенням для нього необхідних умов (амортизаційні відрахування з вартості виробничих основних фондів, орендна плата, утримання апарату управління підрозділу тощо). Для спрощення

цього поділу сюди відносять непрямі витрати виробничого призначення, які за своєю сутністю належать до основних.

До невиробничих накладних витрат належать витрати на утримання центрального апарату управління підприємством (адміністративні витрати), загальнозаводську виробничу інфраструктуру, комерційні та деякі інші витрати. Приблизно їм відповідають загальногосподарські та позавиробничі витрати за традиційною вітчизняною номенклатурою

Відповідно до наведеного поділу витрат собівартість продукції підрозділу називають виробничою собівартістю, яка містить основні (прямі) і виробничі накладні витрати.

Плановий склад витрат підрозділу залежить від специфіки його діяльності й місця у структурі підприємства. Найбільш повний і розгорнутий склад витрат властивий відносно самостійним підрозділам, що випускають готову продукцію на ринок. Він наближається до складу витрат підприємства в цілому. Для підрозділу центру витрат цей склад обмежується цеховими

прямими (основними) й непрямими (виробничими накладними) витратами. Виробничим дільницям і обслуговуючим підрозділам плануються, як правило, окремі елементи витрат, що залежать від їх роботи (витрати на матеріали, енергію, інструмент та ін.).

План витрат у складі показників бюджету підрозділу (собівартості продукції) і планових калькуляцій продукції розробляється на основі виробничої програми підрозділу і норм витрат ресурсів.

Методи формування внутрішніх витрат: напівфабрикатний і безнапівфабрикатний.

У першому випадку до складу витрат підрозділів входить вартість напівфабрикатів і продукції, виготовленої іншими підрозділами підприємства. Такий порядок обов’язковий, коли між підрозділами існують справжні чи умовні ринкові відносини.

За безнапівфабрикатного методу, який найбільш поширений у вітчизняній промисловості, вартість напівфабрикатів власного виробництва не заноситься до собівартості продукції виробничих підрозділів, їх передання за технологічним маршрутом контролюється системою не бухгалтерського, а оперативного обліку. У цьому випадку сума витрат основних виробничих підрозділів дорівнює витратам підприємства, оскільки внутрішній оборот тут не враховується.

При цьому треба мати на увазі, що вартість продукції і послуг допоміжних і обслуговуючих підрозділів завжди входить до собівартості продукції основних підрозділів. Для цього здійснюється розподіл витрат допоміжних і обслуговуючих підрозділів між основними підрозділами пропорційно обсягу наданих ними послуг

- Доходний заснований на очікуваннях власника щодо майбутніх вигод від володіння бізнесом.

- Порівняльний (ринковий) підхід заснований на тому, що аналогічні підприємства повинні продаватися за подібними цінами;

- Майновий (витратний, підхід з погляду акумуляції активів) заснований на уявленні про підприємство як цілісний майновий комплекс, вартість якого визначається вартістю всіх його активів, оцінених окремо, за винятком зобов'язань.

Під час обґрунтування вибору необхідних методів для проведення процесу оцінки бізнесу необхідно враховувати переваги та недоліки, які містить у собі кожний підхід і метод

Життєвий цикл проекту – це період часу від задуму проекту до його закінчення, який може характеризуватися моментом здійснення перших витрат за проектом (поява проекту) й отриманням останньої вигоди (ліквідація проекту).

Життєвий цикл проекту є концепцією, що розглядає проект як послідовність фаз, подій та етапів, кожна з яких має свою назву та часові межі.

Як правило проектний цикл поділяють на три фази: передінвестиційну, інвестиційну та експлуатаційну, які, у свою чергу, розгалужуються на стадії.

Передінвестиційна фаза включає такі стадії:

Інвестиційна фаза охоплює роботи, які можна об'єднати у такі стадії:

• здавання в експлуатацію (е граничною між інвестиційною та експлуатаційною фазами, тому може перебувати і в одній, і в іншій);

Преідентифікація – стадія визначення інвестиційних можливостей, як правило, пов'язана з отриманням інформації потенційними інвесторами про інвестиційні можливості, які виникають на різних рівнях, – від сектора економіки до підприємства.

Дослідження можна проводити у трьох напрямах:

3. Дослідження природних ресурсів, сільськогосподарської або промислової продукції

Мета здійснення таких досліджень – швидко і без значних витрат оцінити найважливіші моменти інвестиційних можливостей.

На стадії ідентифікації провадиться вибір цілей проекту, визначаються завдання, які забезпечують виконання найважливіших планів. На цій стадії складається перелік усіх можливих ідей, здатних забезпечити виконання цілей економічного розвитку.

Метою проведення макроаналізу є розробка інвестиційної пропозиції та збір інформації для потенційних інвесторів.

На цій стадії, крім макроаналізу, необхідно провести мікроаналіз, метою якого є діагностика окремих суб'єктів, які мають потенціал та є інвестиційно привабливими, що дасть змогу сформулювати попередні цілі окремих інвестиційних пропозицій.

Стадія підготовки проекту проходить два етапи: попереднє оцінювання та додаткові дослідження.

Ідея проекту має бути детально розроблена на стадії ретельного дослідження. Тобто перед тим, як вкладати великі кошти в детальну розробку проекту, треба оцінити його ідею за допомогою попереднього аналізу, в результаті якого формулюються основні положення:

• розглядаються всі можливі альтернативи проекту;

• проект може бути спрямований на детальну розробку;

• всі аспекти проекту мають важливе значення з погляду його здійснюваності, та є потреба глибокого вивчення за допомогою функціональних досліджень;

• ідея проекту на підставі наявної інформації може бути визначена як нежиттєздатна чи недостатньо приваблива;

• екологічна ситуація на ділянці запланованого будівництва і потенційний вплив на неї передбаченого виробничого процесу відповідають національним стандартам.

Мета підготовки проекту – ранжування і відбір варіантів проекту, які потрібно передати для детальної розробки та його становлення

На стадії розробки та експертизи готується інформація, необхідна для прийняття рішення про інвестування. Оскільки підготовка проекту – процес, що передбачає повернення до вже опрацьованих етапів, уточнення раніше сформульованих ідей, варто вибрати найраціональніший варіант проекту шляхом зіставлення відібраних альтернатив за їх відносною вартістю й дохідністю та аналізувати з різним ступенем деталізації технічні, екологічні, фінансові, соціальні та організаційні аспекти проекту.

Під експертизою проекту розуміють його оцінку зацікавленими або незалежними організаціями за формальними та неформальними критеріями. Завданням експертизи є перевірка раціональності проекту, визначення доцільності його реалізації. Саме на цій стадії приймається остаточне рішення про прийняття або відхилення проекту

На стадії детального проектування провадиться розробка функціональної схеми і фізичного плану промислового підприємства, необхідних для випуску конкретної продукції, а також визначаються обсяги відповідних інвестиційних витрат та витрат, що виникають на етапі експлуатації.

Основною складовою проектування є вибір відповідної технології та планування придбання й освоєння цієї технології і відповідного ноу-хау. На цій стадії здійснюються основні проектно-конструкторські роботи, які включають ретельне компонування будівельних об'єктів, обладнання і виробничих процесів, а також потоків матеріалів і зв'язків між різними етапами виробництва.

Інвестиційна фаза, або фаза впровадження проекту, передбачає широкий спектр консультаційних і проектних робіт у сфері управління проектом. За цієї фази виконуються такі пункти:

• установлення правової, фінансової та організаційної баз для здійснення проекту;

• придбання землі, будівельні роботи і встановлення обладнання;

• виробничий маркетинг, а також забезпечення постачання та формування адміністрації фірми;

• здача в експлуатацію й запуск підприємств.

Здача в експлуатацію і запуск підприємства – це, як правило, стислий за часом, але технічно важливий період здійснення проекту. Він пов'язує інвестиційну фазу з експлуатаційною.

Здача проекту в експлуатацію охоплює такі види робіт:

Довгостроковий підхід стосується обраної стратегії та загальних витрат на виробництво й маркетинг, а також надходжень від продажу.

Оцінка землі має на меті визначення ринкової вартості землі або ринковій вартості права оренди земельної ділянки. Ринкова вартість землі, в першу чергу, залежить від її місцеположення і впливів зовнішніх чинників, а також від попиту і пропозиції на ринку земельних ділянок, і не може перевищувати найбільш вірогідні витрати на придбання іншої ділянки еквівалентної корисності. Оцінка землі враховує кількісний і якісний склад комунікацій і можливість приєднання до існуючих мереж, у випадку якщо на земельній ділянці планується будівництво об'єктів нерухомості. Важливим чинником при визначенні ринкової вартості землі, за умови забудови ділянки поліпшеннями є дані інженерно-геологічних і інженерно-геодезичних досліджень що дозволяють визначити склад, стан і властивості ґрунтів і дані про ситуацію і рельєф місцевості, необхідні для прогнозування можливого будівництва, а також витрат пов'язаних з будівництвом.

2. Для оцінки земельних ділянок використовуються такі документи:

2.2. Інформація щодо інженерно-геологічних умов.

2.3. Інформація щодо місцезнаходження ділянки відносно санітарно-захисних зон.

2.4. Постанови місцевих органів влади щодо землекористування.

2.6. Документи щодо умов використання земельної ділянки.

Особливості оцінки земельної ділянки, будівель і споруд.

Як фактор і умова виробництва земля має низку особливостей, які впливають на специфіку її грошової оцінки. Передовсім вона не є результатом попередньої праці, є просторово обмеженою, має постійне місцезнаходження, не заміщується іншими засобами виробництва, має фізичну довговічність і за правильного використання не зношується, забезпечує стабільну прибутковість і менший комерційний ризик проти альтернативних варіантів капітальних вкладень. Практично в усіх сферах економічної діяльності (зокрема сільського і лісового господарства) земля становить просторовий базис для об’єктів, які на ній розташовані: будівель, споруд, шляхів, передавальних пристроїв та інших матеріальних елементів, які заведено називати в оціночній діяльності поліпшеннями

Залежно від методичних особливостей оцінки вартості земельні ділянки підприємств розподіляються на дві групи:

- ділянки промислової зони, забудовані в основному виробничими будівлями і спорудами;

- ділянки, зайняті об'єктами соціального призначення (будинки культури, лікарні, готелі, гуртожитки, будинки відпочинку тощо).

Площа земельної ділянки, що оцінюється, включає ділянки, зайняті будовами, виробничими і допоміжними спорудами; ділянки, необхідні для їх утримання; санітарно-захисні зони об'єктів, технічні та інші зони, які належать підприємству.

Залежно від цілей (призначення) оцінка вартості землі може розглядатися, з одного боку, як основа розв'язання законодавче обумовлених завдань (сплата земельного податку) або економічного регулятора земельних відносин (спадщина, дарування та інше), що потребує встановленнянормативної вартості (ціни) землі з урахуванням типових офіційно затверджених інструктивно-методичних документів, а з другого — як незалежна експертнаоцінка, в ході якої визначається ринкова вартість землі або право оренди земельної ділянки.

Характеристика нормативно-грошової оцінки:

- Земельна ділянка розглядається окремо від об'єктів нерухомості, розташованих на ній;

- Ураховуються земельні поліпшення, зроблені за межами земельної ділянки;

- Орієнтована на типові характеристики та пересічно-нормативні умови виробництва;

- Оперує потенційним (нормативним) орендним доходом;

- Не враховує кон'юнктури ринку та економічної ситуації в країні;

- Вартість визначається похідною від площі земельної ділянки величиною;

- Не стимулює підвищення ефективності виробництва і раціонального землекористування.

- Земельна ділянка розглядається як єдиний земельно-майновий комплекс, | тобто разом з об'єктами нерухомості;

- Ураховуються земельні поліпшення, зроблені як за межами земельної ділянки так і на ній самій;

- Орієнтована на індивідуальні характеристики та умови експлуатації земельної ділянки;

- Ураховує реальну соціально-економічну ситуацію, яка склалась на дату оцінки;

- Вартість розглядається як похідна від показників дохідності виду діяльності локалізованого в межах ділянки;

- Стимулює оптимізацію показників,ефективності ведення бізнесу і землекористування.

Оцінка вартості та потенціалу земельних ділянок і об'єктів нерухомості ґрунтується на використанні системи принципів, що уможливлюють найбільш адекватне визначення втілених у них можливостей. Вони поділяються на:

- принцип корисності – показує залежність вартості об'єкта оцінки віл його здатності задовольняти вимоги власників;

- принцип заміщення – базується на можливості альтернативного вибору покупцями об'єктів нерухомості чи земельних ділянок (приблизно однорідних за своєю корисністю), та означає, що вартість окремого об'єкта залежить від наявності на ринку та загальної кількості об'єктів-аналогів;

- принцип очікування – означає, що вартість об'єкта безпосередньо залежить від суми виручки, яку очікує отримати теперішній власник майна від останньої угоди перепродажу;

- принцип елімінованості – визначає необхідність врахування вкладу кожного з усього спектра факторів, які впливають на вартість об'єкта оцінки;

- принцип збалансованості – визначає необхідність пошуку оптимального складу всіх компонентів виробничо-господарських систем для кожного типу землекористування, що зумовлює максимальну вартість нерухомості;

- принцип розподілу – означає, що фізичні елементи нерухомості чи права на користування земельними ділянками можна розподіляти та поєднувати в різних комбінаціях, які уможливлюють досягнення найвищої їх вартості;

- ринковий принцип – визначає залежність вартості об'єкта оцінки від рівня ринкових цін на нього;

- принцип оточення - полягає в необхідності узгодження архітектурної однорідності та відповідного характеру землекористування, що уможливлює досягнення максимальної вартості;

- принцип найліпшого та найефективнішого використання – означає, що для оцінки вартості об'єктів нерухомості чи земельних ділянок з можливих варіантів їх господарського використання вибирають той, що дає змогу максимально реалізувати функціональні можливості об'єктів.

Методичні основи оцінки вартості земельних ділянок, будівель і споруд.

Брак ринку промислової нерухомості унеможливлює пропонування однозначної рекомендації щодо використання тих чи інших методичних підходів до оцінювання земельних ділянок підприємств. Разом з тим з урахуванням досвіду, інформаційних можливостей, цілей оцінки, характеру і функціонального профілю ділянок можна виокремити як методологічно самостійні такі базові підходи: 1) метод залишку для землі; 2) метод капіталізації земельної ренти; 3) метод зіставного продажу; 4) метод співвідношення (перенесення); 5) метод витрат на освоєння. Усі інші розрахункові методи, технічні прийоми та їхні комбінації є похідними від цих базових підходів.

49Обслуговуючі виробництва та особливості їх планування

Обслуговуючі виробництва виконують роботи, які, насамперед, забезпечують необхідні умови для нормального перебігу основних та допоміжних виробничих процесів. У сільськогосподарських підприємствах до них належать: автопарк, жива тяглова сила, ремонтні майстерні, будівельні виробництва, електро-, водопостачання, газове і теплове господарство, житлово-комунальна служба і т. д. Основне їх призначення — забезпечення необхідних умов для нормального функціонування основних та допоміжних галузей господарства, продовження процесу виробництва, підтримання основних засобів у технічно справному стані, забезпечення транспортних технологічних зв’язків між етапами робіт, ремонт будівель і споруд, будівництво нових об’єктів виробничого і житлово-комунального призначення, надання інших соціальних послуг населенню.

Роль обслуговуючих виробництв для сільськогосподарських підприємств за сучасних умов значно підвищується. Обумовлено це, по-перше, інтенсифікацією виробництва, упровадженням інтенсивних технологій і нової, більш продуктивної техніки; по-друге, розширенням у виробництві продукції сільського господарства, її переробці й реалізації участі багатьох спеціальних галузей, пов’язаних між собою економічно, а нерідко і технологічно. По-третє, поряд із забезпеченням функціонування основної сфери обслуговуючі виробництва дедалі більше вирішують питання благоустрою життя працівників господарства: будівництва та ремонту житла, водо-, газо-, електрозабезпечення тощо.

Планування обслуговуючих виробництв здійснюється апаратом управління відповідної функціональної служби,виходячи із загального плану економ.і соціольн.розвитку підприємства.

Планування обслуговуючих виробництв має певні особливості:1)їхні розміри і планові обсяги робіт та послуг визначаються насамперед потребою головних і допоміжних галузей господарства, а також його соціальної інфраструктури в певних послугах, оскільки функціонування обслуговуючих виробництв підпорядковане забезпеченню нормальної виробничої та соціальної діяльності підприємства.2)собівартість продукції обслуговуючих виробництв є частиною витрат на виробництво продукції, тому планування її має бути завершено раніше планування собівартості продукції рослинництва, тваринництва і промислового виробництва, до розподілу загальновиробничих і загальногосподарських витрат. Якщо витрати загальних обслуговуючих виробництв включаються у витрати з інших виробництв, а планова собівартість їхніх робіт ще не обчислена, то ці роботи оцінюють за фактичною собівартістю року, що передував плановому. У першу чергу визначають собівартість робіт із тих виробництв, послуги яких більше впливають на розмір витрат інших виробництв. 3)на обслуговуючі виробництва не розподіляються загальновиробничі та загальногосподарські витрати.

У системі планування останнім часом дедалі більшу роль відіграє прогнозування.

Економічне прогнозування (від грец. prognosis — передбачення) являє собою наукове обґрунтування можливих змін або якісного стану економіки в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення цього стану.

Прогнозування є не самостійним видом планування, а лише однією з чотирьох його стадій (аналіз досягнутого рівня економіки; науковий прогноз можливих і ефективних напрямів розвитку економіки і вибір оптимального напряму; розробка плану; виконання плану, його контроль і коригування), яка передує складанню плану і охоплює більший період, ніж план. Прогнозування має здійснюватись на будь-якому рівні і стосуватись усіх видів планів — довго-, середньо- і короткострокових (див. рис. 2.1), проте особливо велике значення воно має для перспективного планування.

Спільними рисами прогнозування і планування є те, що, по-перше, вони є видами передбачення, оскільки мають справу з одержанням інформації про майбутнє. По-друге, в основі наукового прогнозування, як і планування, лежить наукове передбачення.

-у прогнозах ураховують імовірно можливі досягнення науково-технічного прогресу, очікувані й прогнозовані, а також наукові відкриття, що ґрунтуються на наукових пошуках. У планах же враховуються вже наявні науково-технічні відкриття і досягнення передового досвіду, що перевірені на практиці;

-у планів значно вищий, порівняно з прогнозами, ступінь обов’язковості їх виконання підприємством чи його підрозділами;

-на відміну від планів прогнози не містять конкретних завдань (це передбачення розвитку науки і техніки впродовж певного часу, економічних і суспільних передумов для цього та обумовлених ними наслідків).

Значення прогнозування у плануванні сільського господарства набагато більше, ніж в інших галузях народного господарства. Пояснюється це перш за все впливом на результати виробництва погодних факторів, масових захворювань тварин у періоди епідемій і враження сільськогосподарських культур комахами та грибковими захворюваннями.

Завданнями прогнозування є: аналіз соціально-економічних і науково-технічних процесів; виявлення закономірностей, чинників і тенденцій, які визначають подальший соціально-економічний розвиток; вивчення та оцінка можливостей для досягнення поставленої мети і на цій основі прийняття оптимального рішення, в якому потреби суспільства чи підприємства узгоджуються з реальними можливостями їх забезпечення. Результати прогнозів ураховуються при розробці на перспективу питань економічної і соціальної політики та при складанні планів.

Роль прогнозування полягає у виявленні найважливіших проблем, з якими зіткнеться суспільство у перспективі, імовірнісних методів, строків і результатів їх вирішення різними способами, оцінці ефективності того чи іншого варіанта.

1.фактографічний-базується на фактичному інформаційному матеріалі про обєкт прогнозування

2.експертні методи-базуються на субєктивній інформації(метод Дельфі,мозкового штурму)

53 організація та контроль виконання планів

План розробляється завжди з випередженням подій. Для його успішного здійснення (без цього складання плану — безглуздя) має бути:

вжито енергійних зусиль для виконання планових показників, інакше сама ідея планування виявляється марною.

Виконанню планів має передувати їх координація. Для цього управлінцям належить переконатись у тому, що похідні плани узгоджуються з основними за заходами і строками.

. Необхідно розрахувати його ефективність, домовитись щодо купівлі, оплати, доставки, приймання; запланувати використання й технічне обслуговування; внести зміни у виробничі графіки, норми витрат; передбачити використання наявних старих комбайнів (продаж, передача в оренду тощо).

Крім того, у планах слід чітко встановлювати цілі та делеговані повноваження, адже люди можуть діяти ефективно тільки тоді, коли знають, щ? від них вимагається і яка сфера їхньої компетенції.

Дієвість планування залежить від ступеня відповідності плану реальним умовам.

Контроль як одна з головних функцій управління — це процес визначення якості й коригування виконуваної роботи, з тим щоб забезпечити виконання планів, спрямованих на досягнення цілей підприємства. Контроль входить до обов’язків кожного управлінця — від керівника підприємства до керівника невеликого підрозділу.

При створенні системи контролю виконання планів слід спиратись на чітке його визначення, яке зробив А. Файоль: «На підприємстві суть контролю полягає в тому, щоб перевірити, чи все виконується відповідно із затвердженими планами, розробленими інструкціями і встановленими принципами. Його мета — виявити слабкі місця і помилки, своєчасно виправити їх та не допустити повторення. Контролюється все: предмети, люди, дії» [56]. Система контролю виконання планів має включати види, предмети і методи контролю.

Головними завданнями контролю виконання плану як складової частини управлінської праці є забезпечення виконання плану, виявлення розходжень планових і фактичних показників, оцінка цих розходжень, вивчення причин та встановлення відповідального за ці розходження, пошук шляхів виправлення становища.

Для того, щоб керівник будь-якого рівня міг створити і підтримувати систему контролю, необхідні дві попередні умови:

наявність планів, на які може опиратись контроль;

наявність організаційної структури. Потрібно чітко знати, хто на підприємстві несе відповідальність за відхилення від планів і прийняття коригувальних заходів. Чим чіткіші, повніші та інтегрованіші плани та організаційні структури, тим ефективніший контроль.

Контроль, пов’язаний із плануванням, можливо і необхідно здійснювати за двома лініями:

Залежно від змісту та мети планування головну увагу приділяють контролю або за процесом планування, або за виконанням плану. Так, при перспективному плануванні перевагу віддають контролю за процесом самого планування, а при поточному — за виконанням планів.

Контроль за процесом планування пов’язаний безпосередньо тільки зі складанням плану, з пошуком можливостей підвищення його якості (див. підрозд. 2.6). Такий контроль передбачає дві групи завдань:

перевірка вихідних даних плану, тобто аналіз тих передумов і прогнозів, які лежать у його основі. Така перевірка необхідна для своєчасно<

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: