|
Тема 5. Треті особи в цивільному процесі
Мета — опанування студентами теоретичними знаннями про треті особи, поглиблення знань про треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору; треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору.
Кількість годин — 8 год.
| Питання (завдання)
для самостійного
опрацювання
| Методичні рекомендації для підготовки питань для
самостійного опрацювання
| | Поняття та види третіх осіб
| У результатах цивільної справи можуть бути зацікавлені не лише сторони, а й інші особи, які не є суб’єктами спору, переданого на розгляд і вирішення суду. Вони і є третіми особами в цивільних процесуальних відносинах.
Цивільне процесуальне законодавство передбачає два види третіх осіб – ті, що заявляють самостійні вимоги стосовно предмета спору, і ті, які його не заявляють.
Треті особи із самостійними вимогами – це особи, котрі звертаються до суду з власною позовною заявою, яка стосується предмета спору сторін. Вони вступають у справу до закінчення судового розгляду і послуговуються всіма правами та обов’язками позивача.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог стосовно предмета спору, вступають у процес на стороні позивача чи відповідача до ухвалення судом рішення, якщо це рішення може вплинути на їхні права або обов’язки щодо однієї із сторін.
Юридичний інтерес третіх осіб у процесі відрізняється від інтересу сторін. Він полягає в тому, що рішення у справі стосується прав чи охоронюванних законом інтересів власне третіх осіб або рішення суду побічно вплине на їхні суб’єктивні права чи охоронювані законом інтереси.
Отож треті особи близькі за своєю заінтересованістю до правового положення сторін, але метою їхньої участі є захист своїх прав та інтересів, а не прав сторін.
Участь третіх осіб у процесі забезпечує більш швидкий розгляд справи. Завдяки їх участі розширюється предмет і межі доказування, що в свою чергу сприяє об’єктивному встановленню істини.
Отже, треті особи у цивільному судочинстві – це особи, які вступили у розпочатий процес для захисту своїх суб’єктивних прав чи охоронюваних законом інтересів, відмінних від прав й охоронюваних законом інтересів позивача та відповідача.
Названі вище ознаки характерні для третіх осіб стосовно сторін. Однак між третіми особами, які заявляють самостійні вимоги, і третіми особами, які таких вимог не заявляють, є суттєва відмінність, яку ми проаналізуємо в наступних параграфах цієї теми.
| | Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору
| Відповідно до ст. 34 ЦПК України, треті особи, які заявляють вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред’явивши позов до однієї або двох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права й обов’язки позивача.
Треті особи із самостійними вимогами заінтересовані у вирішенні справи і вступають у процес, порушений позивачем, оскільки вважають, що права чи охоронювані законом інтереси, з приводу яких виник спір між сторонами, належать їм. Заявляючи самостійні вимоги щодо предмета спору, вони тим самим заявляють про наявність у них самостійних прав, які відрізняються і не залежать від прав сторін. Тому вступ у справу третьої особи не тягне за собою виникнення процесуальної співучасті.
Якщо третя особа заявила самостійну вимогу, суд розглядає спільно дві заяви – позивача та третьої особи. Ці вимоги можна було б розглянуті і в самостійних провадженнях. Однак обидві заяви поєднує єдиний предмет спору. Це обов’язкова вимога, яку мусить враховувати суд, вирішуючи питання про вступ третьої особи у процес.
Вимога третьої особи має бути самостійною (відмінною) від вимоги позивача, а також зустрічних вимог відповідача, але стосуватися предмета спору. Якщо третя особа пред’являє вимоги до позивача чи відповідача або навіть до обох сторін, однак ці вимоги не стосуються предмета спору між сторонами, суд має відмовити в участі третій особі як такій, що не має стосунку до предмета спору і юридичної заінтересованості в цій справі. Наприклад, у спорі про виселення, поділ будинку через розірвання шлюбу, не варто допускати до участі у справі третю особу – кредитора, який просить позивача повернути йому кредиторську заборгованість. Чи у спорі про право на виховання дитини допускати до участі третю особу, яка не має правових підстав на її виховання, тобто юридично не заінтересована. Якщо вимога третьої особи не стосується предмета спору, її слід подати як позовну заяву. У такому разі особа, яка мала намір захищати свої права як третя особа, матиме статус позивача в самостійному провадженні.
Формою вступу третьої особи у процес, як випливає зі ст. 34 ЦПК України, є пред’явлення позовної заяви. Ця заява має відповідати вимогам, передбаченим у ст. 119 ЦПК України. В заяві потрібно вказати, що її подаєї третя особа у справі, в якій відкрито судове провадження. Позовну заяву адресують тому, хто, на думку третьої особи, порушив її права. Наприклад, позови третіх осіб про визнання прав подають до позивача і відповідача у справі, що розпочата. Віндикаційні позови адресують, як правило, первинному відповідачеві. Незалежно від того, до кого звертається з позовною вимогою третя особа, сторону відповідача треба персоніфікувати.
Позовну заяву подають до суду, що розглядає справу, на предмет якої заявляє свою самостійну вимогу третя особа. Кількість копій позовної заяви має відповідати кількості осіб, які беруть участь у справі. Подаючи заяву, третя особа сплачує судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Процесуальні наслідки недотримання вимог закону про порядок подання позовної заяви третьою особою ЦПК України передбачено частково. Відповідно до ст. 125 ЦПК України, до позовної заяви третьої особи, поданої з порушенням вимог ст. 119, 120 ЦПК України, застововуються положення ст. 121 ЦПК України. Правильне вирішення цього питання гарантує право третій особі на судовий захист. Якщо під час вирішення питання про допуск третьої особи у справу застосувати інститут залишення заяви без руху (ст. 121 ЦПК України), то варто пам’ятати, що треті особи вступають у вже розпочатий процес і розгляд спору між сторонами не можна ставити у пряму залежність від права третьої особи на виправлення недоліків. Застосування таких процесуальних санкцій може бути виправданим, якщо строк на виправлення недоліків не перевищує строку розгляду цивільної справи.
Якщо ж третя особа виконала усі вимоги ст. 119, 120 ЦПК України, сплатила судові витрати у повному обсязі, однак її вимога не стосується предмета спору, суд не вправі повернути їй позовну заяву, керуючись положеннями ст. 121 ЦПК України. Суд також не уповноважений законодавцем застосувати положення ст. 122 ЦПК України і відмовити у відкритті провадження у справі. По-перше, ця стаття містить вичерпний перелік підстав відмови у відкритті провадження у справі – серед них немає підстави відмовити у прийнятті заяви через невідповідність предмета вимоги третьої особи до предмета вимог у справі, в якій вона хотіла брати участь. По-друге, третя особа вступає в розпочатий процес, тобто провадження у справі вже розпочалося з ініціативи позивача, і відмовляти у відкритті провадження було б недоречно. Єдиний вихід із цієї ситуації – залучити третю особу у справу і постановити ухвалу про роз’єднання позовів, керуючись ст. 126 ЦПК України. Так суд уникне потреби розглядати вимоги, що стосуються різних предметів спору в одному провадженні, утім забезпечить право на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів третьої особи.
Треті особи із самостійними вимогами можуть вступати у справу тільки з власної ініціативи. Якщо їй стало відомо про розгляд у суді справи, предмет якої заторкує її інтереси, рішення вступити у процес вона приймає самостійно. Про залучення третьої особи у справу суд постановляє ухвалу. За клопотанням цієї особи справа розглядається спочатку (ч. 2 ст. 34 ЦПК України). Кількість третіх осіб, які можуть вступити в розпочатий процес на стороні позивача чи відповідача у справі, законодавчо не обмежена.
Підсумувавши сказане, можна виділити такі ознаки третіх осіб із самостійними вимогами:
- вступають у процес, розпочатий позивачем;
- вступають у процес до закінчення судового розгляду;
- є суб’єктами спірних матеріальних правовідносин;
- беруть участь у справі добровільно та з власної ініціативи;
- вступають у процес, заявляючи самостійні вимоги на предмет спору;
- їхні інтереси самостійні і, як правило, відмінні від інтересів сторін;
- їхні позовні вимоги звернені до однієї або обох сторін;
- заінтересованість у справі має матеріально-процесуальний характер;
- несуть судові витрати, пов’язані з розглядом їхніх вимог.
Треті особи із самостійними вимогами наділені усіма процесуальними правами та обов’язками позивача (ст. 34 ЦПК України). Однак реалізувати всі ці права треті особи не завжди можуть. Наприклад, не можуть клопотати про заміну неналежної сторони, якщо позов звернено до позивача у справі. Відповідача третя особа вибирає з того вузького кола сторін, які беруть участь у справі. Вона не може клопотати про залучення співвідповідачів у справі й вибирати підсудність. Дискусійним питанням є реалізація третьою особою права на укладення мирової угоди. Відповідно до ч. 1 ст. 175 ЦПК України, мирову угоду укладають сторони. Однак, на нашу думку, якщо сторони мають намір закінчити спір, уклавши мирову угоду, третя особа із самостійними вимогами на претмет спору, що бере участь у справі, може долучатися до погодження умов мирової угоди і стати третьою стороною цієї угоди. Наприклад, у справі про поділ будинку кожна із сторін претендує на 2/3 частки цього будинку. У справі бере участь також третя особа, яка вимагає визнання за нею права власності на 1/2 цього ж будинку. У мировій угоді особи, які беруть участь у справі, погодилися визнати за кожним із учасників спору право власності на 1/3 спірного майна.
| | Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору
| Відповідно до ст. 35 ЦПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення у справі може вплинути на їх права або обов’язки щодо однієї із сторін.
Головна ознака, що відрізняє третіх осіб без самостійних вимог від третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, – це характер заінтересованості у справі. Вони заінтересовані не у предметі спору, а в результатах справи, оскільки рішення у справі може влинути на їхні взаємовідносини з однією із сторін. Тому за змістом їхній інтерес процесуальний.
У справу третіх осіб без самостійних вимог допускають із власної ініціативи, але при цьому їм не потрібно писати позовну заяву. У змісті заяви про вступ у справу третьої особи без самостійних вимог досить зазначити її повне найменування та місце проживання (місце знаходження) й підстави залучення до участі у справі (ч. 2 ст. 36 ЦПК).
Залучити до участі у справі третю особу без самостійних вимог можна і за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Якщо учасники процесуальних відносин мають намір залучити до участі у справі третю особу, вони повинні подати на адресу суду заяву такого ж змісту, як було визначено для третіх осіб без самостійних вимог.
На відміну від відповідача, третьої особи без самостійних вимог не притягують до участі у процесі в обов’язковому порядку. Взяти участь у розгляді справи, у якій рішення може вплинути на її інтереси, – це право третьої особи без самостійних вимог. Тому, якщо третя особа без самостійних вимог не відреагувала на повідомлення суду про залучення її до участі у справі і не заявила про свою участь у провадженні, спір розглядають без її участі. Строк, упродовж якого третя особа має прийняти рішення про участь у справі і повідомити про це суд, закон не визначає, тому суд має брати за основу розумний строк.
Враховуючи диспозитивність права участі третіх осіб без самостійних вимог у справі, значною практичною помилкою позивача є притягнення третіх осіб без самостійних вимог у спір через позовну заяву. Якщо в позовній заяві позивач серед осіб, які беруть участь у справі (позивач, представник позивача, відповідач), вказує на участь третьої особи без самостійних вимог, суд повинен заяву залишати без руху таку позовну, оскільки вона не відповідає вимогам ст. 119 ЦПК.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть взяти участь у справі на стороні і позивача, і відповідача. Первинно участь таких третіх осіб полягала у процесуальному забезпеченні права регресу учасників майнових правовідносин. Тому в більшості справ треті особи без самостійних вимог беруть участь на стороні відповідача. Так, відповідно до ст. 1172 ЦК України, а також згідно з рекомендаціями постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», передбачено, що за шкоду, яку заподіяв працівник під час виконання своїх трудових обов’язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а він відповідає перед нею в порядку регресу.
Попри те, що інститут третіх осіб був спрямований на забезпечення права регресу, його застосування істотно розширилося – треті особи почали брати участь і у справах, не пов’язаних із регресними вимогами. Наприклад, у ході розгляду справи про стягнення аліментів на дітей суд, з’ясувавши, що відповідач сплачує аліменти за рішенням суду на користь інших дітей, може залучити законних представників останніх до участі у справі на стороні відповідача як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Їхня заінтересованість у результатах справи очевидна: платоспроможність відповідача в разі, якщо суд покладе на нього обов’язок сплатити аліменти вдруге.
Рішення залучити у справу третю особу без самостійних вимог суд приймає у формі ухвали. Якщо особи, які беруть участь у справі, заперечують проти залучення чи допуску третьої особи до участі у справі, суд ухвалює рішення з врахуванням усіх обставин справи. Аналізуючи доцільність участі третіх осіб у справі, суд має враховувати обставини, які є підставою залученння третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог:
1) наявність матеріально-правових відносин між третьою особою та однією зі сторін (трудові, зобов’язальні, родинні);
2) матеріально-правові відносини випливають (є преюдиційні) із процесуальних, що склалися між позивачем і відповідачем у справі на предмет спору;
3) імовірність виникнення на основі цих відносин спору про право цивільне між третьою особою та цією стороною.
Власне наявність цих відносин дає нам змогу визначити заінтересованість третьої особи у справі.
Кількість третіх осіб, що бажають взяти участь у справі на стороні позивача чи відповідача, законодавець не обмежує. Після вступу у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, розгляд справи продовжується.
Враховуючи вказане, можна виділити такі ознаки третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:
- вступають у процес, що розпочатий позивачем;
- вступають у процес до ухвалення судом рішення;
- є суб’єктами спірних матеріальних правовідносин;
- беруть участь у справі добровільно, з власної ініціативи, за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду;
- вступають у процес, не заявляючи самостійні вимог;
- беруть участь у справі на стороні позивача або відповідача;
- їхня заінтересованість у справі має процесуальний характер;
- третя особа не несе судових витрат.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, наділені всіма процесуальними правами та обов’язками осіб, які беруть участь у справі (ч. 3 ст. 35 ЦПК України). Як й інші суб’єкти процесуальних відносин, вони вправі ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, давати пояснення, заявляти клопотання та відводи тощо. Здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки треті особи зобов’язані добросовісно.
|
Теми рефератів та доповідей:
1. Правовий статус третіх осіб в цивільному судочинстві.
2. Особливості вступу в цивільний процес третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору.
3. Права та обов’язки третіх осіб в цивільному судочинстві.
4. Участь в цивільному процесі третіх осіб.
5. Треті особи в цивільному процесі країн ЄС.
Питання для самостійного контролю:
1. Назвіть ознаки третіх осіб.
2. У чому полягає значення участі третіх осіб в процесі розгляду справи?
3. Як вступає в процес третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору?
4. Чи можуть брати участь в процесі одночасно треті особи з самостійними вимогами і без самостійних вимог?
5. Які відмінні ознаки між третіми особами, які заявляють самостійні вимоги щодо предмету вимоги, і співпозивачами?
Рекомендована додаткова література
Законодавство:
1. Сімейний кодекс України: Закон України, 10 січ. 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21. – Ст..135.
2. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України, 18 берез. 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40-41, 42. – Ст.492.
Судова практика:
1. Про практику у справах про спадкування: Постанова Пленуму Верховного Суду України, 30 трав. 2008 р. [електронний ресурс] // www.zakon.rada.gov.ua
2. Про практику розгляду судами трудових спорів: Постанова Пленуму Верховного Суду України, 6 листоп. 1992 р. // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1972-2004). Офіційне видання. У двох томах. - Т.1. - К.: Видавничий Дім “ІнЮре”, 2004.
3. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції: Постанова Пленуму Верховного суду України, 12 черв.2009 року [електронний ресурс] // www.zakon.rada.gov.ua
4. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду: Постанова Пленуму Верховного Суду України, 12 черв. 2009 [електронний ресурс] // www.zakon.rada.gov.ua
Спеціальна література:
1. Бобровник О. В. Новий погляд на інститут третіх осіб у цивільному процесі // Нотаріат. Адвокатура. Суд. – 2005. – № 5 (7). – С. 31-35.
2. Бобровник О. В. Третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору в справі, що зумовлена посвідченням договору купівлі-продажу // Нотаріат. Адвокатура. Суд. – 2005. - № 8 (10). С. 6.
3. Гусаров К. В. Цивільна процесуальна правосуб’єктність сторін та третіх осіб / Констянтин Володимирович Гусаров // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. −№ 2−3 (28−29). − С. 54−69.
4. Бичкова С. С. Вступ у цивільну справу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору / Світлана Сергіївна Бичкова // Судова апеляція. − 2012. − № 2 (27). − С. 55−62.
5. Бичкова С. С. Треті особи у цивільному процесі України: поняття, ознаки і види / Світлана Сергіївна Бичкова // Приватне право і підприємництво. - 2010. – Вип. 9. – С. 75–78.
6. Голубцова Е. А. Особенности участия третьих лиц в семейно-правовых спорах / Елена Александровна Голубцова // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. - 2010 - Вип. 56. - С. 145-150.
7. Плєва В. А. До питання вдосконалення цивільного процесуального законодавства України / В. А. Плєва // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. - 2013. - Випуск 23. Частина II. Том 1. - С. 160-163.
Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|
