Структурно-функціональний аналіз як метод соціального дослідження

Цей метод систематизований і докладно описаний Р. Мертоном. У парадигмі (системі форм) структурно-функціонального аналізу сформульовані такі основні поняття:

— «функції» — наслідки діяльності, що сприяють адаптації системи;

— «латентні функції» — неусвідомлені наслідки;

— «функціональні вимоги» — вимоги, виконання яких необхідне для нормальної життєдіяльності системи;

— «функціональні альтернативи» — еквівалентні структури, здатні виконувати однакові функції.

У структурно-функціональному аналізі розрізняють два основних підходи:

— структурний, що здійснюється від аналізу різних структур до виявлення виконуваних ним функцій;

— функціональний, який застосовується за умов формування певної сукупності функціональних вимог і наявності структур, що здійснюють ці функції.

У західній соціології структурно-функціональний аналіз набув найбільшого поширення в соціології політики, соціології злочинності, соціології сім'ї, вивченні соціальної стратифікації. Наприкінці 50— 60-х років функціональний підхід зазнав критики за застосування біологічних понять до соціальних систем, де вони втрачають однозначність; за позаісто-ричний (статичний) розгляд суспільства; за надто абстрактний категоріальний апарат. Опоненти також відзначали нездатність функціонального аналізу адекватно описати і проаналізувати конфлікти. Згодом теоретичні підходи структурно-функціонального аналізу синтезувалися з іншими соціологічними течіями.

1. Соціологія. Підручник. За редакцією В.Г.Городяненка. -К., 2008, с. 101-115.

2. Піча В.М. Соціологія: Підручник / В.М. Піча. – Львів: Магнолія Плюс, 2004. – с. 20-28, 45-49;

3. Піча В.М. Соціологія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В.М. Піча. – К.: Каравела, 2000. – с. 29-38, 96-100

4. Черниш Н.О. Соціологія: Курс лекцій / Н.О. Черниш. – Львів: Кальварія, 1996. – Вип. 1,2

5. Юрій М.Ф. Соціологія / М.Ф. Юрій. – К.: Дакор, 2005. – с. 22-64

Соціологічна думка та соціологія в Україні.

1. Соціологічна думка та соціологія в Україні.

Соціологічна думка та соціологія в Україні.

Протосоціологічний період розвитку соціології в Україні налічує кілька етапів:

- протосоціологія епохи становлення, розвитку та розпаду Київської Русі (до к. XV ст.);

- протосоціологічне знання козацької доби (к. XV – третя чверть XVIII ст.);

- протосоціологія доби відродження України (к. XVIII – сер. XIXст.).

У сер. XVIст. ідеї природного права, суспільного договору розроблялась Станіславом Оріховським. Говорив, про взаємну відповідальність особи і держави.

Наприкінці XVI – на початку XVII ст. найпомітнішою постаттю в українському духовному житті був Іван Вишенський.

Уставний внесок у розвиток соціологічний цей зробив видатний український філософ письменник Григорій Сковорода. Чи не першим серед вчених нового часу він висунув ідею перетворення праці із засобу до життя на найпершу життєву потребу та найвищу насолоду. У творчості Г. Сковороди започатковані ідеї екзистенціалізму (філософська течія, на першому плані розглядає людину та її переживання).

Подальший розвиток та якісно новий стан самоусвідомлення українства розпочинається з діяльності Кирило – Мефодієвського братства (Микола Костомаров, Михайло Гумак, Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш).

Прийнято вважати, що українська соціологія заявила про себе у 80 – х р. ХІХ ст., дослідженнями Женевського гуртка українських учених, праці, яких друкувалися найчастіше в тамтешньому журналі „Громада”.

Домінувало у тогочасній соціологічній думці. Звернення до соціально – культурних проблем. Водночас вона виявляла помітну зацікавленість соціально – політичними, економічними аспектами. (Сергій Подолинський, Михайло Драгоманов, Максим Ковалевський).

Відомий історик, етнограф, археолог Володимир Антонович використовував свої знання для вивчення соціальної структури, психосоціальних типів, поведінки натовпу, чинників соціального розвитку.

Михайло Грушевський значне місце в своїх дослідженнях відводив вивченню історії України, генезису східнослов’янських народів. Він довів, що Київська держава право, культура були утворені українсько – руською народністю.

Під час вимушеної еміграції (1919 – 1924) Грушевський створив у Відні Український соціологічний інститут.

Помітно збагатив українську соціологічну думку к. XIX – поч. Х ст. Іван Франко.

Михайло Туган – Барановський вважав соціологію однією з стрижневих суспільних наук. У більшості своїх праць він зосереджувався на обґрунтуванні ролі господарства у соціальному житті.

Один з провідних тогочасних вчених, історик, політолог, соціолог В’ячеслав Липинський, зосередившись на проблемах держави і права, стверджував, що життєвість кожної держави зумовлена особливість взаємовідносин між провідними верствами суспільства і народом. Демократію В.Липинський критикував за те, що її використовують для ослаблення основ дисципліни і порядку в державі.

У перші десятиліття ХХ ст. на українських теренах відбувався активний процес інституціалізації соціологічної науки (О. Гіляров, М. Туган – Барановський, С. Дністрянській, М. Грушевський).

Це був період поширення більшовицької ідеології в науці й практиці, що зумовило придушення, а згодом і ліквідацію немарксистської соціології. З к. 20 – х років на теорію та практику соціологічної науки починають впливати сталінські „теоретичні” положення.

Відродження соціологічних досліджень почалося з постанням „Хрущовської відлиги”. Але якщо ці дослідження визнавалися, то соціологія як наука – ні. Соціологія була оголошена філософською наукою.

У 1958 р. виникла Радянська Соціологічна Асоціація, через два роки – соціологічний підрозділ в Інституті філософії АН СРСР. У 60 – ті роки започатковується соціологічні дослідження різної тематичної спрямованості.

Сприятливішими для розвитку соціології стали 80 – ті роки, коли вона нарешті відновила статус самостійної науки. Наприкінці 80 – х років виник Всесоюзний центр вивчення громадської думки (директор Т.І. Заславська). Восени 1990 р. створено Інститут соціології АНУ. Згодом засновано Українську соціологічну асоціацію, в університетах відкрито факультети і відділення з підготовки професійних соціологів.

Значні результати сучасних українських соціологів напрацьовані у сферах соціальних проблем, соціальної структури та професійної орієнтації молоді (С. Макєєв, В. Чорноволенко), впливу засобів масової інформації на самовизначення молоді (Є. Головаха, В. Косовський), застосування математичних методів у соціологічних дослідженнях (А. Горбачик, В. Максименко), вивчення історії філософії (А. Ручка, В. Танчер), соціології освіти (В. Багіров, В Волович, О. Якуба), етносоціології (Т. Рудницькі, М. Шульга), соціології підприємництва (В.Ворона, В. Пилипенко, Є. Суїменко).

1. У чому полягають особливості розвитку вітчизняної соціології у XX ст.

2. У чому особливість соціологічної роботи в Україні? Її стан на сучасному етапі.

1. Соціологія. Підручник. За редакцією В.Г.Городяненка. -К., 2008, с.81-100.

Тема 2.Суспільство як соціальна система. Соціальна структура та соціальна стратифікація.

«Соціальна взаємодія, соціальні відносини та соціальний контроль”.

1. Соціальна взаємодія та соціальні зв’язки.

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: