Релігія як соціальний інститут суспільства.

Класифікація світових релігій (за Р. Беллом).

Примітивні релігії (тотемізм, анемізм, табу, землеробський культ, фетишизм та магія). Характерні їх риси – деперсоніфікованість богів (віра в духів, в надістотні сили, а не особу); відсутність посередника між надприродним та людиною, релігійних установ; обмеженість місце розселенням роду, племені (саме тип релігійного ритуалу є чинником племінної інтеграції, ідентифікації людини зі своїм кланом).

Архаїчні релігії (шаманізм, релігія Давніх Греції, Риму, конфуціанство). Їх характеризують: персоніфікація богів та перехід від зооморфізму (зображення богів у вигляді тварин) до антропоморфізму (богів уявляють схожими на людей не тільки зовнішньо, а й за поведінкою – наприклад, боги давньогрецького пантеону сваряться, кохають, воюють); поява посередника між богами та людьми (шамани), професіоналізація та ієрархізація служителів культу; поява релігійних установ; космологіям (підпорядкованість богів, людей вищій космічній силі), віра в карму (Індія), віра в дао (Китай), віра в рок (слов’яни); політеїзм (багатобожжя), поява державних, національних форм релігії та її обмеженість державними кордонами.

Історичні релігії. Домінують християнство, буддизм, іслам. Характерними рисами стають: монотеїзм (віра в єдиного Бога); набуття світових рис (наприклад іслам є державною релігією в 28 країнах); універсальність (не пов’язані з певною соціальною чи національною групою (брахманізм, культ Діоніса, іудаїзм), відкриті для всіх людей без будь-яких обмежень за національністю, статтю, професією); наявність ідеї спасіння душі.

Ранні сучасні релігії. До них належать конфесіоналізовані (віддані певній конфесії) релігії. Визнають секуляризацію суспільства (відмежування релігії від суспільства) та приватизацію релігії (релігія переміщується з публічної сфери в приватну), науковий атеїзм як альтернативу релігійному світосприйняттю.

Сучасні релігії. Цей рівень представляють модернізовані релігії, неорелігії (сатанізм, неохристиянські секти – мормони, свідки Єгови; неосхідні культи – рух Харе Крішна, медитаційні об’єднання). У сучасному суспільстві релігійність людини стає її приватною справою, вона має право сама обирати, у що і як вірити, до якої релігійної організації належати).

Істотними компонентами релігії як соціального інституту є релігійні групи та організації.

Релігійна група – соціальна спільнота, що утворюється в процесі відправлення релігійних обрядів.

Сукупність таких груп утворює релігійну організацію.

Релігійна організація – форма соціальної організації, об’єднання послідовників певного віросповідання.

У православній церкві клір (духовенство) поділяється на нижчий, що не має сану («церковнослужителі»), і вищий, що має сан («священнослужителі»).

Для вищого духовенства встановлені три ступені священства: диякони, священники, архієреї.

Церква як тип релігійної організації сформувалась у процесі розвитку певного віровчення, регламентації відносин всередині релігійних спільнот, їх стосунків зі світськими групами, організаціями та держава.

Секта виникає як опозиція щодо панівної церкви чи релігійного напряму. Вона є організацією меншості, застосовується на авторитеті харизматичного лідера, претендує на винятковість свого віровчення.

Відомий соціолог Г. Беккер ввів до типології релігійних організацій два нові елементи – деномінацію і культ. Деномінація – секта на одній з вищих стадій її розвитку, здатна до компромісів щодо прийняття нових членів, яка намагається вбудуватися у соціальну систему. Іноді деномінація формується на основі сект і може згодом перетворитися на церкву (Євангельські християни – баптисти, християни віри Євангельської, адвентисти сьомого дня, свідки Єгови, лютерани).

Культ – група, згуртована навколо харизматичного керівника. Культ лише зовні нагадує релігійне утворення, а зсередини є штучною релігією.

Одним з різновидів культу є таємні товариства – асоціації, мета, порядок членства, ритуали і навіть існування яких законспіровані та розкриваються тільки посвяченим.

Функціонування релігійних організацій пов’язане з різноманітними типами релігійної поведінки: поклонінням, ритуалом, молитвою. Поклоніння є релігійною поведінкою, спрямованою на встановлення і підтримання зв’язку між людиною та священиком. Типологічно воно може виявлятися як корпоративно-ексклюзивним (здійснюється тільки учасниками конкретної групи), корпоративно-інклюзивним (виявляється в належності індивідів до певних релігійних спільнот з народження), індивідуальним (здійснюється окремою людиною).

Ритуал постає як система символічних актів, зумовлених певними правилами і пов’язаних з конкретним релігійним вченням. Ритуали поділяють на імітативні (відтворюють міф), позитивні та негативні (раціоналізують символічні дії), жертвопринесення (повне або часткове руйнування структури жертви), життєві кризи (перехід з одного стану в інший), ритуали ініціації (посвячення).

Молитва – акт, в якому здійснюється комунікація людини з сакральним (священиком), (прохання, сповідь, заступництво, вдячність, схвалення).

У функціонуванні релігії як соціального інституту важливе значення мають духовно-моральні феномени (релігійна свідомість, релігійна психологія, морально-етичні правила), а також релігійна діяльність.

Релігійна свідомість – сукупність вірувань (віросповідань), що встановлюють зв’язок між людською натурою, навколишньою природою і надприродними силами, яких віруючі вважають священними.

Релігійна свідомість функціонує на ідеологічному і соціально-психологічному рівнях. Ідеологічний рівень містить у собі певну сукупність теолого-філософських теорій (догмати, твердження про світ, природу, суспільство і людину), а також релігійно-орієнтовані філософські, економічні та соціально-правові доктрини. Носіями цієї свідомості є спеціально підготовлені люди: богослови, священики. Психологічний рівень є своєрідним синтезом релігійних образів, розрізнених ідей, уявлень, емоцій. Великою при цьому є роль традицій і звичаїв.

Релігійна психологія – своєрідна спрямованість психічних процесів (пізнавальних, емоційних, вольових) віруючих людей, їх почуттів, очікувань, надій на надприродні об’єкти. Бога, духів тощо. В її системі домінуючу роль відіграють емоційні елементи - почуття, настрої, установки, переживання.

Релігійна діяльність – це реальна поведінка віруючих, у якій реалізується релігійна свідомість.

Специфіка функціонування релігії виявляється у релігійних відносинах, що складаються в процесі релігійної діяльності людей відповідно до їх релігійної свідомості.

Найважливішою характеристикою релігійних відносин у суспільстві є релігійністьнаселення – ступінь засвоєння релігійних ідей, цінностей, норм та їх вплив на поведінку віруючих релігійної спільноти.

Фактори, що характеризують релігійність населення:

– релігійна віра (ідентифікація себе як віруючої людини);

- релігійна поведінка (відвідування богослужінь, участь у здійсненні обрядів і таїнств);

- належність до певної релігійної конфесії.

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: