Глобалізація світової економіки

Світова економіка розвивається під впливом процесу глобалі-зації, що дедалі поширюється й поглиблюється. Дослідники в га-лузі економіки, соціології й політології пов’язують з глобалізацією принципово новий етап у розвитку людства, що якісно відрізняєть-ся від попередніх історичних формацій. Зокрема, в економічному вимірі процес глобалізації узгоджується з переходом від індустрі-ального суспільства до постіндустріального. Якщо так, то стратегії економічного розвитку країн, що перебувають ще на аграрній або індустріальній стадіях, повинні бути націлені саме на постіндустрі-альні перспективи. З глобалізацією одні фахівці пов’язують надії на поширення соціального прогресу в масштабах усього людства, а інші виступають з песимістичними прогнозами щодо майбутнього розвитку світового суспільства. Така суперечливість у поглядах на глобалізацію має як об’єктивні, так і суб’єктивні причини.

Головною з них є те, що глобалізація як процес суперечли-ва в своїй основі, має неоднозначні прояви й наслідки. Що ж до суб’єктивних підходів до оцінки глобалізації, то розбіжності ґрун-туються на відсутності усталеного й чіткого визначення самого по-няття цього процесу. Існують вузькі й широкі трактування глобалі-зації: від обмеження її тільки сферою економіки до поширення на всі прояви людської життєдіяльності. Часом будь-яке нове явище в розвитку світового суспільства оголошується формою вираження або наслідком глобалізації.

Уперше термін «глобалізація» з’явився в науковому обігу два десятиліття тому, в 1983 р., в статті Т. Левіта, опублікованій у жур-налі «Гарвард бізнес рев’ю»; ним він так назвав феномен злиття рин-ків окремих продуктів, що виробляли багатонаціональні корпорації. З того часу поняття глобалізації значно розширилося й збагатилося дефініціями. Одне з найбільш розширених, але точних за основною ідеєю тлумачень глобалізації належить У.Т. Андерсону. У книзі «Все тепер пов’язано. Життя в першій глобальній цивілізації» він розгля-дає глобалізацію як «систему систем», що прискорено змінюється.

Ця система охоплює не тільки економіку, а й політику, культуру і навіть біосферу1.

Аналогічне тлумачення глобалізації надає американський до-слідник Р. Кеохане, який розглядає її як «стан світу, для якого ха-рактерні мережі взаємозалежності, що простягаються на транскон-тинентальні відстані. Складовими частинами цих мереж можуть бути рух і вплив потоків капіталу й товарів, інформацій та ідей, людей і насильства, а також пов’язані з екологією біологічно ефек-тивні субстанції»2. Відповідно до цього відокремлюються чотири виміри глобалізації: економічна, військова, екологічна і соціально-культурна.

За подібним трактуванням, термін «глобалізація» містить ідею, згідно з якою світовий ринок слід розглядати як цілісність. Таке можливо тільки тоді, якщо норми, пов’язані з існуванням держав-націй, будуть значно послаблені3.

Узагальнене визначення глобалізації міститься в працях вітчиз-няних вчених: глобалізація – об’єктивний процес у сучасних міжна-родних відносинах, вищий етап інтернаціоналізації, що ґрунтується на розвитку інформаційних технологій4.

Отже, глобалізація – це метасистема, що характеризується прискоренням темпів розвитку усіх сфер суспільного життя, – еко-номічної, соціальної, політичної, духовної. В основі глобалізації лежить інтернаціоналізація людської діяльності. Глобалізацію час-то розглядають як ускладнену стадію або форму прояву інтерна-ціоналізації. При цьому слід зауважити, що глобалізація не тільки означає прискорення розвитку соціально-економічних процесів, а виводить їх на новий якісний рівень. Взаємозалежність між країна-ми, соціальними спільнотами, ринками, суб’єктами економіки стає планетарною й утворює суцільну систему.

Найвиразніше глобалізація проявляється у сфері економіки, тут її вплив найбільш очевидний. Вона охоплює насамперед фінансову сферу, переважно в галузі короткострокових інвестицій та «гарячих грошей». На відміну від національних економік, становлення яких

1 Див: W.T. Anderson. All Connected Now. Life in the First Global Civilization. –

3 Домінік Мартен, Жан-Жак Мецжер, Філіп П’єр. Соціологія глобалізації. – К.:

4 Дергачев В. Геоэкономический словарь-справочник. – Одесса, 2004. – С. 35.

ґрунтується на торговельно-промисловому капіталі, глобалізація формується переважно на фінансовому капіталі. Глобалізація су-проводжується легкістю переміщення капіталу, лібералізацією руху товарів і послуг, безпрецедентно швидкому впровадженню електро-нних засобів у валютно-кредитну і фінансову діяльність, внаслідок чого здійснення міжнародних операцій з капіталом і валютою набу-ло нечуваного прискорення наприкінці ХХ ст. Глобалізація створює сприятливе середовище для поширення діяльності транснаціональ-них корпорацій та банків.

Американський професор Пітер Ратленд виокремлює шість ключових, на його думку, ознак глобалізації, чотири з яких безпо-середньо стосуються економічної сфери1.

1. Революція в інформаційних технологіях. Глобальна ера пов’язана з комунікаційними системами – телебаченням, реактивними лі-таками, супутниками, комп’ютерами, мікросхемами, мобільними телефонами, Інтернетом, контейнерними перевезеннями тощо.

2. Економічна революція. Під нею П. Ратленд розуміє політику економічного зростання, що укладається в парадигму «Вашинг-тонського консенсусу». Вона включає такі елементи:

• «зелена революція в сільському господарстві»;

• дешева енергія (зокрема, завдяки атомній енергетиці);

• зростання значення транснаціональних корпорацій і заохо-чення їх випереджаючого розвитку;

• зменшення регулювальної ролі уряду в національній еконо-міці.

3. Регіоналізація світової економіки. Поряд з глобалізацією між-народних економічних відносин поширюється утворення регіо-нальних інтеграційних угруповань (ЄС, НАФТА, СНД та ін.), значення яких у світовій економіці зростає.

4. Поляризація. Глобалізація, на думку П. Ратленда, поглиблює прірву в економічних рівнях високорозвинутих країн та країн менш розвинутих. Найхарактернішою ознакою глобалізації є посилення взаємодії

і взаємозалежності в сучасному суспільстві, завдяки чому форму-1 Див.: П. Ратленд. Глобализация и посткоммунизм // МЭ и МО. – 2002. – №4. – С. 15–18.

ється, на думкою відомого соціолога М. Кастельса, «світове суспіль-ство». Ядром цього суспільства є глобальна економіка, яка працює як єдина система в режимі реального часу і в масштабі усієї плане-ти1.

Економіку як основу глобалізації визначає один з відомих ро-сійських дослідників глобалізації В. Медвєдєв. Він вважає, що гло-балізація є ніщо інше, як прояв сучасної постіндустріальної стадії розвитку економіки й суспільства у відносинах між країнами світу. Це новий ступінь інтернаціоналізації суспільного життя – еконо-мічних, політичних, соціокультурних, екологічних, демографічних зв’язків між народами. Він вважає, що основні імпульси глобалізації йдуть від економіки. Без урахування економічної складової втрача-ється основний аргумент, який підтверджує об’єктивний характер глобалізації як процесу неминучого й прогресивного у своїй основі, хоч і суперечливого2.

Як основні ланки глобалізації, МВФ визначає світову торгівлю, транснаціональні фінансові потоки, перетоки технологій, інфор-маційні мережі й взаємодії культур. ЮНКТАД зосереджує увагу на глобалізації виробничих процесів через міжнародну виробничу кооперацію.3

Крім суто економічних проявів глобалізації, дослідники визна-чають також такі їхні форми, як зміцнення взаємодії різних культур, формування системи глобальних соціальних взаємодій як основи становлення планетарного соціуму, зростання чисельності держав-них і недержавних міжнародних організацій, руйнування адміні-стративних перепон між країнами.

На думку французьких соціологів Д. Мартена, Ж.-Л. Мецжера і Ф. П’єра, «глобалізація постала перед нами як «тотальний соці-альний факт», тобто як низка трансформувань, які торкаються всіх аспектів суспільного життя: економічних, професійних, правових, культурних, політичних і навіть геополітичних стосунків»4.

Таким чином, підсумовуючи наведені ознаки глобалізації, мож-на висловити таке узагальнення щодо її змісту.

1 Кастельс М. Информационная эпоха: экономика общества и культура. – М.: ГУ

4 Домінік Мартен, Жан-Жак Мецжер, Філіп П’єр. Соціологія глобалізації. – К.:

Глобалізація – це процес прискорення розвитку взаємозв’язків у всіх сферах людської діяльності і перетворення їх на суцільну плане-тарну метасистему. Глобалізація має в своїй основі інтернаціоналізацію суспільної діяльності, насамперед економічної, але суттєво від неї відріз-няється. Принципова різниця полягає в такому: якщо інтернаціоналіза-ція – це посилення зв’язків між країнами світу при збереженні повної національної суверенності (міжнаціональний рівень), то глобалізація означає перехід через національні кордони (наднаціональний рівень).

• бурхливий розвиток системи засобів інформації, формування єдиної світової інформаційної мережі і системи комунікацій;

• прискорене зростання значення фінансової сфери в міжнарод-ній економічній діяльності;

• поширення діяльності ТНК, посилення транснаціоналізації сві-тової економіки;

• формування системи міжнародних організацій, які разом з ТНК утво-рюють наднаціональний механізм управління світовою економікою, збільшення числа недержавних суб’єктів міжнародного життя;

• посилення «відкритості» національних економік;

• у процесі трансформації співвідношення «національне – надна-ціональне» змінюється роль держави в управлінні національною економікою;

• виявляється тенденція нерівномірності розвитку найбільш роз-винутих і менш розвинутих країн;

• соціальна трансформація в планетарному вимірі, яка виража-ється в інтеграції окремих елементів суспільства в глобальні сві-тові структури, в ослабленні традиційних зв’язків та орієнтації на уніфіковані цінності;

• прискорення взаємодії культур. Ці характерні прояви глобалізації впливають досить істотно на світові

економічні процеси і на національні економічні політики, їх необхідно вра-ховувати при розробленні стратегій економічного розвитку. Тому доціль-но складові метасистеми глобалізації розглянути докладніше. Пам’ятаймо, що кожна із складових є системою, що перебуває в динаміці.

Прогрес у системі інформатики й комунікацій. Чому саме з цьо-го слід розпочинати аналіз механізму глобалізації, адже «серцеви-ною» її є економіка як світова система? Справа в тому, що сучасна трансформація економічних процесів була б неможливою без ін-

формаційної революції і опанування комунікаційної системи нови-ми засобами транспорту й зв’язку. Саме блискавичність, з якою ін-формація, наприклад, про валютні курси поширюється з будь-якого фінансового центру на протилежний бік планети, уможливлює швидке перекачування величезних валютних коштів між країнами й валютними ринками. Сучасні засоби зв’язку, Інтернет набагато збільшили масове залучення населення планети до взаємних кон-тактів, у тому числі ділових. Розвиток автотранспорту й реактивної авіації дає можливість здійснити безпосередні контакти між ділови-ми партнерами різних країн без суттєвих витрат часу на переміщен-ня в просторі.

Революція в інформатиці й телекомунікаціях розпочалася в останній чверті ХХ ст. Протягом тридцяти років минулого століт-тя потужність загальної кількості комп’ютерів у світі подвоювала-ся в середньому протягом вісімнадцяти місяців. Обсяг інформації на кожному квадратному сантиметрі дисків, починаючи з 1991 р., збільшувався в середньому на 60% на рік. Вартість перенесення ін-формації скоротилася в багато разів1.

Завдяки розвитку сучасних телекомунікаційних засобів здій-снюється фактично руйнування національних кордонів для поши-рення інформації. Утворюється єдиний світовий інформаційний простір, у межах якого формуються єдині культурні, світоглядні, етичні стандарти, що оволодівають широкими масами населення планети (з позитивними й негативними наслідками). Утворюється, за висловом У. Андерсона, світовий «кіберпростір», у якому збері-гається й обробляється інформація, йде інтенсивний обмін нею. На-магання деяких урядів перекрити доступ до інформації обертають-ся для їхніх країн істотними економічними втратами. Цей простір зростає прискореними темпами. За деякими підрахунками, тільки за перші три роки ХХI ст. було створено більше інформації, ніж за попередні 300 тис. років людської історії2.

Інформаційна революція ґрунтується на розвитку науково-технічного прогресу, насамперед на удосконаленні й здешевленні ін-формаційних технологій. Так, за десятиліття (1985–1996) вартість од-ного мегабайта комп’ютерного диска зменшилася в 2 тис. разів, витрати на виробництво однієї операції за двадцять років (1975–1995) знизи-1 Уткин А. И. Глобализация: процесс и осмысление // Свободная мысль – ХХІ. – 2000. – № 11. – С. 29.

2 Anderson W. T. All Connected Now. Life in the First Global Civilization. – Р. 136.

лися в 23 тис. разів1. Щорічний приріст світового ринку інформаційно-комунікаційних технологій протягом 90-х років становив пересічно 6–8%, а в таких країнах, як Китай, В’єтнам, Польща, – навіть 25–27%. Проте розподіл цього ринку між різними регіонами світу досить нерів-номірний. Так, на США припадає 34% світового ринку ІКТ, на Євро-пу – 29, Японію – 12 й на решту країн – 25%.

У 2009 р. обсяг світового ІТ - ринку скоротиться до 3,2 трлн дол., що на 6% менше показника 2008 р. У 2009 р. найбільше знизились витрати споживачів на комп’ютери – на 16,3%. Продаж ІТ- послуг знизився на 5,6%, а телекомунікаційний ринок скоротився на 4,6%. Найменше в 2009 р. впав попит на програмне забезпечення. За роз-рахунками аналітиків, цей сегмент ринку скоротився лише на 1,6%. Порівняно з 2008 р. ринок зріс на 10,3%2.

Інформація – це насамперед знання. Роль знань як фактора еко-номічного розвитку швидко зростає. За даними Всесвітнього банку, в країнах ОЕСР протягом останніх 15 років минулого століття зрос-тання додаткової вартості в галузях, що ґрунтуються на знаннях, пе-ресічно становило 3 % (темпи загального економічного зростання не перевищували 2,3%). Частка цих галузей у сукупній додатковій вар-тості збільшилася в Німеччині з 51 до 60%, у Великій Британії – з 45 до 51%, у Фінляндії – з 34 до 42%. Але 85% сукупних світових інвес-тицій у науку здійснюють країни ОЕСР, 11% – нові індустріальні країни, а на решту країн (серед них і Україна) припадає лише 4%.

Інформатика, крім того, – це засіб комунікації. Найбільш ви-разно вона виявляється у сфері телекомунікацій, яка стрімко роз-ширюється. Тут також спостерігається досить великий розрив між регіонами. На США й Канаду припадає 66% Інтернет-вузлів, на За-хідну Європу – 22, на Японію, Австралію, Нову Зеландію – 6, на решту країн – 6%.

Кількість користувачів мобільного зв'язку у світі продовжує зростати. Згідно з даними, наданим Міжнародним Союзом Теле-комунікацій (International Telecommunications Union), за станом на кінець 2007 р. кількість користувачів досягла 3,3 млрд чоловік3.

Таким чином, виходить, що рівень проникнення мобільного зв'язку в світі досяг 49%. Найбільші темпи зростання абонентських баз демонструють країни Африки й Азії, де протягом останніх двох

років абонентські бази збільшувалися на 39 і 28% щорічно. Тільки Індія й Китай за останній рік додали 154 й 143 млн абонентів від-повідно. Зростання глобальної абонентської бази перебуває на рівні 22%.

Для порівняння, проникнення фіксованого зв'язку досягло мак-симального рівня 20%, що майже не збільшується. Протягом 2005– 2007 рр. кількість користувачів провідних телефонів зросло лише на 1% відсоток.

Кількість Інтернет-користувачів на червень 2008 р. в світі стано-вить 1,463 млрд чоловік, з них1:

• 384,6 млн чол. інтернет-користувачів у Європі;

• 248,2 млн чол. інтернет-користувачів у Північній Америці;

• 139,0 млн чол. інтернет-користувачів у Латинській Америці;

• 51,0 млн чол. інтернет-користувачів в Африці;

• 41,9 млн чол. інтернет-користувачів у Східних країнах;

• 20,2 млн чол. інтернет-користувачів в Океанії/Австралії. В Україні нараховують від 3,8 до 9,5 млн користувачів Інтерне-ту, або від 8 до 20% жителів України, то, наприклад, у США корис-туються інтернетом 69,6% населення країни, в Німеччині – 61,3, у Великій Британії – 50,3, Франції – 50,3, Польщі – 29,9 та в Росії – 16,5. 50,9% жителів ЄС користуються всесвітньою павутиною. Про-те становище в нашій країні не найгірше. На початку ХХІ ст. 80% людей у світі ні разу не користувалися телефоном і 93% не викорис-товували комп’ютер2.

Із глобалізацією інформаційних технологій пов’язано явище, яке одержало назву «digitale divide», що можна перекласти приблиз-но як “поділ у засвоєнні”. Це поняття використовується для описан-ня нового поділу між державами і всередині суспільства щодо тих, хто має доступ до інформації, й тих, хто не має такої можливості з фінансових причин або за браком освіти.

Інформаційну революцію краще вважати не проявом чи на-слідком, а передумовою, чинником глобалізації. Без перевороту в інформаційно-комунікативних технологіях процес глобалізації був би неможливим.

1 http://www.raznoblog.com/internet/2009/01/27/statistica-polzovateley-interneta-

2 Згуровский М. Общество знаний и информации – тенденции, вызовы,

перспективы. // Зеркало недели. – №19. – 2003. – С. 17.

Формування світового фінансового ринку. Його передумовою якраз і стала інформаційна революція. Нові інформаційні технології з’єднали основні фінансові центри і суттєво знизили трансакційні витрати фінансових угод і час, необхідний для їх здійснення.

Важливим чинником глобалізації у фінансовій сфері стали змі-ни умов діяльності фінансових інститутів у зв’язку з дерегулюван-ням банківської діяльності. У процесі дерегулювання було знято перешкоди на проведення банками й іншими фінансовими заклада-ми різноманітних фінансових операцій. Внаслідок цього виникають фінансові холдинги, що надають клієнту будь-які послуги в галузі фінансового посередництва. Саме холдинги нині домінують на сві-товому фінансовому ринку1.

Особливістю фінансових ринків в умовах глобалізації стало зростання невизначеності відносно валютних курсів і курсів цін-них паперів. З’явилися нові види цінних паперів – деривати, які є похідними від інших цінних паперів. Це відкрило можливості для масових спекуляцій і прискорило процес відособлення валютно-фінансової сфери від реальної економіки. Щоденний обсяг операцій на валютно-фінансових ринках у десятки разів перевищує реальні потреби фінансування міжнародної торгівлі; цей обсяг майже дорів-нює сукупним валютним резервам усіх національних банків світу. Обсяг ринку вторинних цінних паперів у декілька разів перевищує світовий валовий продукт2.

Про масштаби розвитку світової фінансової системи свідчать такі цифри. За останні 20 років минулого століття щоденний обсяг угод на світових валютних ринках збільшився з 1 млрд дол. до 1200 млрд дол. (тобто в 1200 разів), тоді як обсяг світової торгівлі това-рами та послугами - всього лише на 50%3. Капітал в усе зростаючих розмірах іде не у виробництво у вигляді прямих інвестицій, а в спе-куляцію. Переважає транскордонне переміщення капіталу у вигляді короткострокових портфельних інвестицій. Це переміщення вихо-дить з-під контролю урядових структур; навіть у найрозвинутіших країнах тільки 30% ринку цінних паперів контролюється державою. В економіці виникає ситуація «мильної бульки»: номінальна рин-1 Иванов Н. Вызовы глобализации: экономический аспект // МЭ и МО. – 2002. – № 9. – С. 5.

2 Неклесса А. Реквием ХХ веку. // МЭ и МО. – № 2. - 2000. – С. 11.

3 Иванов Н. Вызовы глобализации: экономический аспект // МЭ и МО. – 2002. – №

кова вартість цінних паперів перевищує їхнє реальне наповнення, а це призводить до економічної нестабільності, а то й небезпеки для країни.

Транснаціоналізація світової економіки. Одним з найвираз-ніших проявів глобалізації є утворення транснаціональних корпо-рацій і посилення їх впливу на світові економічні процеси. Можна навіть стверджувати, що система ТНК є головною рушійною силою глобалізації як метасистеми. Відкритість національних економік, що є одним з ключових вимог згідно з Вашингтонським консенсу-сом, найбільше відповідає саме інтересам ТНК. Інтернаціоналізація виробництва дозволяє ТНК захоплювати ринки, обминаючи митні перешкоди. Транснаціональні корпорації все більше відриваються від країни базування в своїй діяльності, в них все менше залишаєть-ся «національного» і все більше – «глобального». Так, американська компанія «Екссон» 75% своїх доходів отримує за межами США. ТНК виходять з-під опіки своїх урядів і стають, по суті, незалежни-ми суб’єктами економічної діяльності.

Наприкінці ХХ ст. транснаціоналізація відбувалася прискоре-ними темпами. В 1999 р. загальна сума злиття між фірмами різних країн і поглинання місцевих фірм іноземними становила 720 млрд доларів. Закордонні філії виробляли товарів на 5 трлн доларів. Очі-кується, що до 2020 р. інвестиції ТНК досягнуть 800 млрд дол., а вартість товарів, вироблених їхніми закордонними філіями, стано-витиме 20 трлн дол.1

У світі нараховується понад 780 тис. зарубіжних філій, якими во-лодіють 78 тис. материнських компаній. Мережа філій невпинно роз-ширюється. Якщо в 90-ті роки минулого століття число материнських компаній збільшилося в 1,7 разу, то кількість філій – в 4,7 разу.

Показником транснаціоналізації може слугувати рух прямих іноземних інвестицій. Їхній річний обсяг зріс із 57 млрд дол. у 1980 р. до 1271 млрд дол. у 2000 р., а накопичена величина за той самий період збільшилася з 615 млрд дол. до 6314 млрд дол., тобто більше ніж удесятеро. У 2008 р. накопичена величина ПІІ складала вже по-над 16 трлн дол.

Успішність, із якою ТНК просуваються на міжнародні ринки, ґрунтується на їхніх конкурентних перевагах, насамперед завдяки технологічному лідерству. ТНК мають можливість відраховувати значні кошти на утримання науково-дослідних закладів, на високу

1 Свободная мысль – ХХ. – 2000. – № 11. – С. 30–31.

заробітну плату найкваліфікованіших інженерів, менеджерів. Най-більшими компаніями в світі створено понад 100 великих дослід-ницьких центрів, у тому числі й за межами країни базування.

Переважна більшість материнських компаній (79%) розташова-на в розвинутих країнах. Останнім часом вони стали виникати і в нових індустріальних країнах (Сінгапур і Республіці Кореї, Брази-лія), а також у Китаї та Росії.

500 найбільших ТНК зосереджують понад 1/4 світового вироб-ництва товарів та послуг, 1/3 експорту промислової продукції та 3/4 торгівлі технологіями й управлінськими послугами1.

Вплив транснаціональних корпорацій ґрунтується на фактич-ному контролюванні значної частини транснаціонального капіта-лу, що функціонує на міжнародних фінансових ринках, які в своїй більшості мають олігополістичну структуру. Однією з переваг ТНК є можливість використання замкненого внутрішньофірмового рин-ка, що забезпечує їм меншу залежність від економічної політики урядів, а також успішне обминання торговельних перешкод. Понад третину світових товарних потоків припадає на внутрішньофірмову торгівлю ТНК, яка здійснюється за трансфертними цінами2.

Позиції ТНК міцні і в економічній політиці. У країнах базу-вання вони формують потужне лобі, яке здійснює значний вплив на уряди розвинутих держав. На уряди держав, де розташовані їхні філії, ТНК часто здійснюють тиск у жорстких формах, вимагаючи проведення економічної політики в своїх власних інтересах, нерідко на шкоду національним інтересам приймаючих країн.

Поведінка ТНК викликає стурбованість у політичних колах сві-тової громадськості. В керівництві ООН розглядається пропозиція про створення Світової конвенції з контролю за «демократичною репутацією» провідних ТНК. Дванадцять великих неурядових ор-ганізацій США й Великої Британії розробили проект, який перед-бачає перевірку діяльності таких велетнів, як «Екссон», «Карбайд», «Монсанто», «Шелл», «Бенеттон» та ін.3

Транснаціоналізація має як негативні, так і позитивні наслідки. До негативів належить ослаблення регулювальної ролі держави в економічних процесах. Навіть у країнах базування материнських

2 Губайдуллина Ф. Прямые иностранные инвестиции, деятельность ТНК и гло-

компаній (а це переважно високорозвинуті держави) економічний контроль над діяльністю ТНК стає все менш дієздатним. Однією з причин такого становища є те, що транснаціональна корпорація може уникати оподаткування в країні базування, переводячи вироб-ничі потужності в ті країни, де рівень оподаткування нижчий. Пози-тивна сторона транснаціоналізації як складова процесу глобалізації полягає в інтенсифікації потоків інвестиційних і фінансових коштів, у прискоренні темпів міжнародної торгівлі, в залученні все більшого числа країн до світового економічного простору, до нових техноло-гій. Не в останню чергу завдяки ТНК утворилися нові індустріальні країни, які зайняли досить помітне місце у світовій економіці.

Посилення ролі міжнародних організацій у регулюванні сві-тових економічних процесів. Міжнародні організації, насампе-ред економічні, стали здійснювати суттєвий вплив на міжнародні економічні відносини з другої половини ХХ ст.; цей вплив дедалі зростає. Серед міжнародних економічних регуляторів слід особли-во відзначити діяльність таких організацій, як Міжнародний валют-ний фонд, Група Світового банку, Світова організація торгівлі, ре-гіональні банки розвитку (зокрема ЄБРР), деякі економічні органи ООН (ЮНКТАД, ПРООН, ЕКОСОР).

Зростання ролі МВФ і Всесвітнього банку спричиняється без-прецедентним розвитком світового фінансового ринка й зростан-ням зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються, та країн із транзитивною економікою. Сума боргу країн, що розвиваються, на-прикінці 90-х років минулого століття становила 2 трлн дол., а об-слуговування цього боргу становило 200 млрд дол. на рік. При цьо-му сума боргу в цих країнах складає значний відсоток від ВВП. Так, у 2008 р. він становив у Бразилії 11,9%, Аргентині – 23,5, Республіці Кореї – 29,7, Туреччині – 32,4%1.

Найбільші за обсягом борги належать Сполученим Штатам Америки та деяким новим індустріальним країнам. Проте величез-ний економічний потенціал США дозволяє врівноважувати їхній борг (табл. 1.1).

Хоч більшість країн, що розвиваються, мають менші за абсолют-ними значеннями зовнішні борги, але зіставно з ВВП вони є відчут-ним тягарем для національної економіки.

Зовнішній борг деяких країн у 2008 р., млрд дол.1

У таких умовах МВФ і Всесвітній банк мають вигідні позиції для здійснення тиску на уряди країн-боржників. Авторитет цих ор-ганізацій в міжнародних економічних відносинах такий великий, що він поширюється на великі міжнародні банки, які кредитують суб’єкти економічної діяльності (в тому числі уряди) в різних кра-їнах. Отже, вирішення проблеми реструктуризації боргу, надання чергового кредиту країнам-боржникам залежить насамперед від по-зицій МВФ і СБ. Це дає їм можливість безпосередньо втручатися в економічну політику урядів і ще більше підсилювати свою роль як світових економічних регуляторів.

Щоб розв’язати або пом’якшити проблему міжнародної забор-гованості МВФ, Всесвітній банк, а також ОЕСР розробляють спе-ціальні плани. Керівна роль в їх розробці належить урядові США. В 1985 р. було оголошено «План Бейкера», який передбачав як осно-вну умову надання кредитів, проведення ліберальних економічних реформ країнами-боржниками. В 1989 р. з’явився «План Брейді», згідно з яким реструктуризація та часткове списання боргів зумов-лене проведенням реформ, схвалених МВФ і під його жорстким контролем. У 1999 р. «Сімка» прийняла рішення про списання 90% боргу найбідніших країн за умови, що вони здійснюють програму

структурних реформ протягом шести років (це стосується лише 2% загальної заборгованості країн, що розвиваються)1.

Таким чином, МВФ, СБ, СОТ здійснюють свою діяльність не тільки на міжнародному рівні, а й на національному просторі су-веренних держав. Оскільки провідну роль у керівництві цих орга-нізацій відіграють розвинуті держави, багато державних діячів та економістів вважають їхню політику неврівноваженою. Так, один з експертів Комісії ЄС вважає, що міжнародні фінансові інститути перетворилися на провідників гегемонії розвинутих країн замість того, щоб бути інструментом регулювання ринку в інтересах всього світового співтовариства2. Як вважають політики лівого напряму, Світова організація торгівлі (СОТ) є найяскравішим вираженням усієї системи глобального корпоративного управління і необхідно зупинити ескалацію її впливу на сферу міжнародних економічних відносин, оскільки діяльність цієї організації спрямована на захист інтересів ТНК за рахунок більшості країн світу3.

Аналогічну оцінку діяльності СОТ дають і деякі з наших вітчиз-няних економістів. Висловлюється впевненість у необ’єктивності дій організації, яка має «чіткі орієнтири відносно того, де, так би мовити, «її справи», а до чого їй немає діла»4. Тобто вона закриває очі на явні порушення встановлених правил лібералізації з боку найрозвинутіших держав і прискіпливо припиняє будь-які спроби менш розвинутих держав захистити свою економіку протекціоніст-ськими заходами.

Проте існує й точка зору, що регулюючу роль міжнародних економічних організацій необхідно зміцнити. Її прихильниками є насамперед керівництво цих організацій. Так, колишній директор МВФ М. Камдессю вважає за необхідне посилити політику Фонду. Він висловив упевненість, що колективні рішення, прийняті під егі-дою міжнародних інститутів, повинні стати обов’язковими. А один з провідних керівників МВФ – А. Уолтерс стверджував, що з глоба-лізацією фінансів світ має потребу в центральному банку, і МВФ – природна основа для його створення. МВФ необхідно звільнити від його гамівної сорочки, зробити його незалежним від урядів.

3 Див.: Свободная мысль – ХХІ. – 2000. – № 12. – С. 21.

4 Новицкий В. Национальные интересы Украины в контексте цивилизационных де-

терминант и экономической глобализации // Экономика Украины. – 2003. – № 7. – С.16.

Таким чином, чітко простежується тенденція до перетворення міжнародних економічних організацій на цілком незалежних від на-ціональних урядів структур, що здійснюють регулювання світової економіки на наднаціональному рівні і набувають функцій світово-го уряду. Суверенні права держав при цьому обмежуються не тіль-ки в проведенні власної економічної політики, а й на національну власність. В американських фінансових колах висуваються пропо-зиції щодо уведення нового інструменту по боргах: «debt-for-nature swaps» – обмін боргу на право проведення екологічних програм у країнах-боржниках, тобто право контролювати їхню територію; «debt-for-equity swaps» – обмін боргу на майно. У керівництві МВФ і Всесвітнього банку розглядається концепція про застосування норм приватного комерційного права, на основі яких держава-боржник може бути оголошеною банкрутом і щодо неї вводиться зовнішнє управління економікою1.

Отже, міжнародні економічні організації разом з ТНК і ТНБ формують глобальний наднаціональний простір. Глобальна орієн-тація транснаціональних корпорацій і банків зменшує для них зна-чення національних економік. Вони зараз роблять “економічну по-году”. Середні ж і дрібні суб’єкти міжнародного бізнесу вимушені рівнятися на ТНК й пристосовуватись до їхньої політики. Як ви-словився один з відомих фахівців з міжнародної економіки профе-сор Ю. Шишков, «рядові багатомільйонної армії мікроекономічних суб’єктів господарських відносин уважно прислухаються до того, як змінюються котировки акцій «блакитних фішок» на фондових біржах Нью-Йорка, Франкфурта або Токіо, як поводять себе світові ціни на нафту, пшеницю або золото, які тенденції проявляє курс до-лара, євро або єни. Подібно до того, як кожний з нас прислухається до метеозведень і прогнозів погоди, яку ми не можемо ні змінити, ні ігнорувати, а вимушені лише пристосовуватись до неї»2.

З процесом глобалізації тісно пов’язане таке поняття як від-критість національної економіки. Відкритість означає ступінь ін-тенсивності, з якою країна «занурюється» в міжнародні економічні відносини. Характеристиками відкритості є величина експорту та імпорту товарів та послуг, експорт та імпорт капіталу, лібералізація законодавства щодо зовнішньоекономічної діяльності резидентів і

2 Шишков Ю. Глобализация – враг или союзник развивающихся стран? // МЭ и

нерезидентів тощо. Найпоширенішим показником відкритості вва-жається співвідношення суми експорту та імпорту до ВВП країни.

Так от, якщо в середині ХХ ст. цей показник становив у цілому по світу 16%, то в 2008 р. він досяг 46%.

Ступінь відкритості національної економіки залежить від зо-внішньоекономічної політики, яку здійснює уряд країни. З другої половини ХХ ст. сформувалася тривала тенденція до лібералізації зовнішньоекономічної політики більшості країн світу. Сталося це під тиском ГАТТ/СОТ, яка послідовно проводить у дію принципи лібералізації торгівлі. Внаслідок цього значно знизилися ставки та-рифів у світовій торгівлі; якщо на початку 50-х років у середньому вони перевищували 40%, то наприкінці 90-х років – менше ніж 3%.

Відкритість національних економік сприяє інтенсифікації міжнародних відносин, поглибленню міжнародного поділу праці і зростанню ефективності світової економіки в цілому. Досліджен-ня Мічіганського університету (США) показують, що зменшення торговельних бар’єрів у галуз<

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: