ГРАНУЛИ. МІКРОДРАЖЕ. СПАНСУЛИ. ДРАЖЕ

Гранули (Granula). Лікарська форма для внутрішнього застосування у вигляді крупинок (зерняток) круглої, циліндрич­ної або неправильної форми, що містить суміш лікарських і допо­міжних речовин. У деяких випадках порошкоподібні суміші до­цільно випускати у вигляді дрібних крупинок — зерен, гранул. Гранулюванням можна підвищити стійкість речовин, що відволо­жуються, а також сприяти швидшому розчиненню і поліпшенню смаку деяких складних порошків. За допомогою гранул можна поєднати речовини, що реагують між собою. Все це дає можли­вість застосовувати їх у педіатрії. Вищесказане і стало передумо­вою для появи нової офіцинальної лікарської форми — гранул.

До складу гранул входять лікарські (крім сильнодіючих) і до­поміжні речовини. Як допоміжні речовини застосовують цукор, цукор молочний, натрію гідрокарбонат, кислоту виннокам'яну, кальцію дифосфат двозаміщений, крохмаль, декстрин, глюкозу, тальк, сироп цукровий, спирт, воду, харчові барвники, аромати­зуючі речовини, консерванти тощо. Гранули можна покривати оболонкою.

Виробництво гранул здійснюється, як і виробництво грануля-ту для таблеток — сухим, вологим способами і структурною гра­нуляцією (ці види гранулювання описані в главі «Таблетки»).

Готові гранули мають бути однорідні за забарвленням і за роз­мірами.

Розмір гранул (визначається ситовим аналізом) має знаходи­тись в межах 0,2—0,3 мм. Відхилення у розмірі гранул не пови­нно перевищувати в сумі 5 %.

Гранули мають розпадатися не більше ніж за 15 хв; вкриті оболонкою — не більше ніж за 30 хв. Визначення розпадання гранул проводять у наважці 0,5 г (додаток 3 до фармакопейної статті «Таблетки»). За необхідності проводять випробування на розчинність.

Допустимі відхилення у вмісті лікарських речовин у гранулах не повинні перевищувати ±10 %.

Гранули випускаються в поліетиленових пакетах, скляних банках із оранжевого скла або в алюмінієвих стаканчиках.

Зберігають гранули в упаковках у сухому і, якщо необхідно, захищеному від світла місці.

Номенклатура включає гранули декількох найменувань:

— гранули уродану (Granulae Urodani) випускаються у флако­нах по 100,0 г;

— гранули плантаглюциду (Granulae Plantaglucidi) випуска­ються у флаконах по 50,0 г;

— гранули кальцію гліцерофосфату (Granulae Calcii glycero-phosphatis) випускаються в поліетиленових пакетах по 100,0 г і для одноразового приймання;

— гранули ретинолу ацетату (Granulae Retinoli acetatis) по 300 000 MO або по 500 000 MO в 1,0 г;

— гранули орази (Granulae Orazi) випускаються по 100,0 г

у флаконах;

— гранули «Флакарбін» (Granulae Flacarbini) — по 35,0 і 100,0 г

у скляних банках;

— гранули етазол-натрію для дітей (Granulae Aethazoli-natrii
pro infantibus) — по 60,0 г у флаконах.

Мікродраже. Спансули. 3 метою пролонгування гранул їх по­кривають плівками високомолекулярних сполук. Такі гранули називаються мікродраже.

Одним із способів одержання мікродраже є нанесення суміші лікарських і склеювальних речовин на дрібні зернятка цукру в дражувальних котлах, подібно до того, як це робиться в дражу-вальних котлах із звичайним драже.

Потім мікродраже покривають оболонками, що сповільнюють розчинення лікарської речовини. Якщо далі мікродраже, непокриті і покриті оболонками, з різним часом вивільнення лікарської ре­човини змішати у відповідному співвідношенні і цією сумішшю за­повнити тверді желатинові капсули, то утвориться лікарська фор­ма, яка називається спансулою. Змішувати можна 3—4 і більше типів мікродраже з різним часом вивільнення лікарської речови­ни. Для візуального контролю складу спансули кожний тип мік­родраже забарвлюють у різний колір. Мікродраже можна застосо­вувати не тільки у вигляді спансул, але й у сполученні суспензії в рідині. Це особливо зручно, якщо призначаються великі дози лі­карських речовин.

Для покриття мікродраже застосовують різного складу ліпід­ні плівки. Швидкість дифузії лікарської речовини через ці плів­ки залежить від хімічної природи жирної речовини і товщини

плівки.

Зручним способом одержання мікродраже є суспендування порошкоподібної речовини в розплавленій суміші покривних ре­човин — воску, спирту цетилового, кислоти стеаринової тощо. Ця суспензія утворюється методом розпилення. Після охолодження утворюється мікродраже діаметром 30—50 мкм. У залежності від співвідношення лікарської і покривної речовин, одержують мік-

родраже з різним часом вивільнення активних компонентів. На швидкість вивільнення можна впливати, додаючи емульгатор.

Драже (Dragee) — тверда дозована форма для внутрішнього застосування, одержувана багатократним нашаровуванням (дра-жуванням) лікарських і допоміжних речовин на цукрові гранули (крупку). Таким чином, уся маса драже утворюється через наша­ровування, у той час як у таблеток нашаровується тільки оболон­ка. Тривалий час типові драже розглядалися разом із дражовани-ми таблетками.

Промислове виробництво драже здійснюється в дражувальних котлах (рис. 14.12), конструкція яких постійно вдосконалюється. На заводах процес одержання драже відбувається так: у дра-жувальний котел завантажують крупнокристалічний цукор. При обертанні котла останній зволожують цукровим сиропом певної концентрації до рівномірного змочування та обсипають цукровою пудрою. Операції поливання цукровим сиропом, обсипання цук­ровою пудрою і сушіння повторюють багаторазово до формування глобул (кулястих гранул). Для отримання глобул однакового роз­міру їх фракціонують за допомогою барабанних сит із розрахун­ку, щоб в 1 г містилося близько 40 гранул.

Отримані таким чином глобули є ядрами, тобто серцевинами для подальшого нарощування лікарських і допоміжних речовин. Для цього в обертовому дражувальному котлі глобули зволожують цукровим сиропом і обсипають сумішшю лікарських і допоміжних речовин. Після нашаровування речовин проводять висушування

теплим повітрям (40—45 °С). Операції зволоження, обси­пання і сушіння повторюють багаторазово до одержання певної маси драже, тобто до нашаровування розрахованої кількості лікарських речо­вин. Потім проводять згла­джування, або полірування, драже за допомогою цукро­вого сиропу. Для забарвлен­ня драже до складу цукро­вого сиропу вводять барвни­ки. Після цього здійснюють глянсування драже анало­гічно глянсуванню таблеток із дражованою оболонкою.

Драже мають правильну форму. Маса їх коливається в межах від 0,1 до 0,5 г. Дра­же, яке містить ту саму лі-

карську речовину, забарвлюється в різні кольори залежно від до­зування (наприклад, драже пропазину масою 0,025 г забарвлю­ється в блакитний колір, а 0,05 г — у зелений).

При виробництві драже як допоміжні речовини застосовують цукор, крохмаль, магнію карбонат основний, пшеничне борошно, етилцелюлозу, ацетилцелюлозу, натрієву сіль карбоксимстилце-люлози, гідрогенізовані жири, кислоту стеаринову, харчові барв­ники і лаки. Кількість тальку не повинна перевищувати 3 %, сте­аринової кислоти — 1 %. Для захисту лікарської речовини від дії шлункового соку драже покривають оболонкою, при цьому засто­совують ті ж самі речовини, що й при одержанні кишково-роз­чинних таблеток.

У вигляді драже можна випускати лікарські речовини, які важко таблетуються. Драже дозволяє приховати неприємний смак лікарської речовини, зменшити її подразливу дію, зберегти від дії зовнішніх чинників. Однак у цій лікарській формі важко забезпе­чити точність дозування, розпадання в необхідні терміни, швид­ке вивільнення лікарських речовин. Драже не рекомендується дітям.

Контроль якості драже проводять відповідно до фармакопей­ної статті «Таблетки». Зовнішній вигляд оцінюють, оглядаючи неозброєним оком 20 драже. Коливання маси окремих драже не повинні перевищувати 10 %.відсередньої маси. Драже повинні розпадатися не більше ніжза 30 хв, якщо немає іншихуказівок.

Номенклатура драже включає понад десять найменувань: «Ун­девіт», «Гексавіг», «Ревіт», «Аміназин», «Пропазин», «Діазолін», «Гендевіт», «Ренівіт», «Ретинолуацетат», «Ретинолупальмітат», «Ферроплекс», «Ергокальциферол».

Драже випускаються в скляних або пластмасових флаконах (банках) із кришками, що наґвинчуються, це захищає їх від дії чинників зовнішньогосередовища та забезпечує стабільність про­тягом установленого терміну придатності.

Мікрокапсулування — це технологічний процес уміщення в тонку оболонку мікроскопічних твердих, рідких або газоподібних речовин, яка забезпечує ізоляцію їх від зовнішнього середовища.

Мікрокапсули мають вигляд окремих частинок або агломера­тів розміром від 1 до 5000 мкм. У медичній практиці найчастіше вживаються мікрокапсули розміром від 100 до 500 мкм.

Технологія утворення оболонок останнім часом настільки удо­сконалилась, що дозволяє наносити покриття на частинки розмі­ром менше 1 мкм. Такі частинки з оболонкою називають нано-капсулами, а процес її утворення — нанокапсулуванням.

Форма мікрокапсул визначається агрегатним станом їхнього вмісту і методом одержання: рідкі і газоподібні речовини надають мікрокапсулам кулясту форму, тверді — овальну або неправиль­ну геометричну форму.

У фармацевтичній промисловості мікрокапсулування набуло широкого застосування. 3 його допомогою стабілізують нестійкі препарати (вітаміни, антибіотики, вакцини, сироватки, фермен­ти), маскують смак неприємних лікарських речовин (рицинової олії, риб'ячого жиру, екстракту алое, кофеїну, хлорамфеніколу, бензедрину), перетворюють рідини в сипкі продукти, регулюють швидкість вивільнення або забезпечують вивільнення біологічно активної речовини в потрібній ділянці ШКТ, ізолюють несумісні речовини, поліпшують сипкість, створюють нові типи продуктів діагностичного призначення.

Більшість фармацевтичних препаратів виробляють у мікрокап-сулованому вигляді для збільшення тривалості терапевтичної дії при пероральному введенні в організм з одночасним зниженням максимального рівня концентрації препарату в організмі. Цим спо­собом досягається скорочення, принаймні, удвічі кількості прийо­мів препарату і ліквідація подразливої дії на тканини через прили-

пання таблеток до стінок шлунка. Гастролабільні препарати помі­щають в оболонки, стійкі в кислих середовищах, які руйнуються в слаболужних і нейтральних середовищах кишечнику.

Важлива сфера застосування мікрокапсулування у фармації — поєднання в одній дозі лікарських речовин, несумісних при змі­шуванні у вільному стані. Мікрокапсуловані препарати краще зберігати і зручніше дозувати.

БУДОВА МІКРОКАПСУЛ

Мікрокапсули складаються із речовини, яку капсу-лують, і матеріалу, з якого виготовляють оболонку. Речовина, яку капсулують, називається вмістом і утворює ядро мікрокап­сул, а матеріал, що капсулує, утворює оболонку.

Вміст мікрокапсул (внутрішня фаза, або ядро) може складати 15—99 % від їхньої маси. Він може коливатися в залежності від методу й умов одержання (температури, ступеня диспергування, в'язкості середовища, наявності поверхнево-активних речовин), співвідношення кількостей матеріалу оболонок і речовини, що капсулується і т. ін. Внутрішня фаза може являти собою індиві­дуальну речовину, суміші, дисперсії або розчини речовин. До скла­ду вмісту мікрокапсул може входити інертний наповнювач як се­редовище, в якому диспергувалась активна речовина, або він необхідний для подальшого функціонування основного компонен­та ядра.

Товщина оболонки коливається від 0,1 до 200 мкм і може бути одношаровою або багатошаровою, еластичною або жорсткою, з різною стійкістю до дії води, органічних розчинників і т. ін. Товщина сті­нок мікрокапсул зменшується зі збільшенням кількості інкапсуло-ваної речовини або зменшенням розміру самих мікрокапсул.

Для оболонок мікрокапсул використовують велику кількість натуральних і синтетичних сполук, які утворюють плівку. Ці обо­лонки добре прилипають до інкапсулованої речовини, забезпечу­ючи герметичність, еластичність, певну проникність, міцність і стабільність при зберіганні. Більшість речовин є інертними у зви­чайних умовах і дозволеними до медичного застосування. Типо­вими матеріалами оболонок є органічні полімери: білки (желати­ни, альбумін), полісахариди (декстрани і камеді), воски, парафін, похідні целюлози (метил-, етил-, ацетил-, ацетилфталіл-, нітро-i карбоксіетилзаміщені), спирт полівініловий, полівінілацетат, по­лівінілхлорид, поліетилен та інші поліолефіни, поліакриламід, полісилоксани, полімалеїнати, полісульфіди, полікарбонати, по­ліефіри, поліаміди, різні кополімери, а також неорганічні матері­али — метали, вуглець, силікати тощо.

3 a p о з ч и н н i с т ю матеріали оболонок поділяють на водо­розчинні (желатин, гуміарабік, полівінілпіролідон, кислота полі-акрилова та ін.), водонерозчинні (силікони, латекси, поліпропілен, поліамід і т. ін.), ентеросолюбільні (зеїн, шелак, спермацет, аце-тилфталілцелюлоза тощо).

Вибір матеріалу оболонок залежить від призначення, власти­востей і способу вивільнення ядра, а також від обраного методу мікрокапсулування.

Ці ж самі чинники визначають і будову мікрокапсул. Основні типи мікрокапсул схематично зображено на рис. 15.1.

а — з однією оболонкою; б — з подвійною оболонкою; в — капсула в капсулі з неоднаковим вмістом в оболонках; г — дисперсія (емульсія) в мікрокапсулі або мікрокапсули в рідкому середовищі в загальній оболонці

Найпростішою будовою мікрокапсул є капсула з однією оболон­кою (а). Якщо матеріал оболонки з якихось причин не може бути нанесений безпосередньо на речовину, що капсулується, то роб­лять проміжне мікрокапсулування цієї речовини зручним мето­дом в інший матеріал. Оболонка, що утворилась, має двошарову або багатошарову структуру (б). За необхідності вміщення речо­вин у загальну оболонку можливе виготовлення «капсула в кап­сулі» (e і г), коли всередині зовнішньої оболонки в середовищі однієї з речовин поміщена одна або декілька мікрокапсул з іншою речовиною. Додаткові компоненти можна також уводити безпосе­редньо в матеріал оболонок.

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: