Оболонка непроникна для ядра і навколишнього середовища.

Вивільнення ядра відбувається в результаті механічного руйну­вання оболонки (розчинення, плавлення, нагрівання, тиску, ульт-

развукового впливу, руйнування зсередини парами або газоподіб­ними речовинами, що вивільняються при зміні зовнішніх умов). Оболонка напівпроникна. Вона непроникна для ядра, але про­никна для низькомолекулярних речовин, що містяться в навко­лишньому середовищі (вода, шлунковий сік тощо).

Оболонка проникна для ядра. Вимоги до проникності оболон­ки визначаються призначенням мікрокапсул. Для захисту лікар­ських речовин від дії навколишнього середовища оболонка повин­на бути малопроникна. Проникність оболонки можна регулювати як у процесі мікрокапсулування, так і після його завершення. Один із способів зменшення проникності оболонки — одержання багатошарових покриттів і додаткової їх обробки (знезводнюван-ня, дублення тощо).

Оболонки мікрокапсул, непроникні для внутрішньої фази і навколишнього середовища, забезпечують міцність і герметич­ність ядра. Мікрокапсули з подібною оболонкою використовують для ізоляції один від одного компонентів, що можуть взаємодія­ти, а також для надання рідким і в'язким речовинам, летким розчинникам нових технологічних властивостей, наприклад сип­кості. Такі мікрокапсули стабільні і зберігають механічну міц­ність до їх використання.

Технологія мікрокапсулування дозволяє створити оболонки, непроникні для ядра з матеріалів, розчинних у воді (желатин), у кислому (етилцелюлоза) або слаболужному (ацетилфталілцелю-лоза) середовищі ШКТ. Вміст мікрокапсул вивільняється в цьому разі після розчинення оболонки у відповідному середовищі.

У разі набухання матеріалу оболонки мікрокапсул у зовніш­ньому середовищі можлива дифузія низькомолекулярних речо­вин через пори оболонки, унаслідок чого всередині мікрокапсули підвищується осмотичний тиск, що, у свою чергу, призводить до розриву оболонки і вивільнення ядра. Оболонка, проникна для речовин, що реагують із ядром, сприяє їх накопиченню усередині капсули за рахунок абсорбції й адсорбції. Такого виду мікрокап­сули можуть бути використані для очищення і розділення хіміч­них речовин. Вони зручні як наповнювачі в хроматографічних колонках. Через свої незначні розміри мікрокапсули мають вели­чезну питому поверхню, що забезпечує високу ефективність роз­поділу.

Якщо оболонка проникна для ядра, то при зіткненні із зовніш­нім середовищем вивільнення речовини відбувається за рахунок дифузії; і швидкість вивільнення обернено пропорційна товщині стінок мікрокапсули. Крім того, швидкість вивільнення визнача­ється розміром мікрокапсули, наявністю пор в оболонці і розчин­ністю речовини в зовнішньому середовищі. Товщина і пористість

оболонки, як правило, задається технологічними параметрами процесу мікрокапсулування.

Часто наявність мікропор є браком капсулування, тому їх праг­нуть зменшити, уводячи ПАР, речовини, що забезпечують затвер­діння, або пластифікатори. Іноді пори в оболонці створюють спе­ціально, уводячи речовини, що виділяють гази або розчиняються в зовнішньому розчиннику. Мікрокапсулована речовина виділя­ється не одразу, а поступово, забезпечуючи пролонгований ефект. Дифузія матеріалу ядра мікрокапсули підкоряється законам Фіка.

Використовуючи декапсулування шляхом розчинення мікро­капсул, підбирають відповідний матеріал оболонки і домагаються вивільнення ядра в потрібній ділянці ШКТ. Якщо при цьому обо­лонки мають різну товщину, то за рахунок «почергового» розчи­нення може бути досягнута пролонгована дія капсулованої речо­вини. На цьому принципі базується декапсулування лікарських речовин. У тому разі, якщо між речовиною оболонки і ядром є хімічні зв'язки, то вивільнення його може бути досягнуто руй­нуванням цих зв'язків. Наприклад, якщо лікарська речовина зв'я­зана з полімером фосфатними або етерними зв'язками, їх можна зруйнувати за допомогою ферментів.

Характеристики мікрокапсул можуть варіювати в широкому діапазоні, що дозволяє створювати препарати із заданою і контро­льованою швидкістю дії капсулованих речовин.

15.3. МЕТОДИ МІКРОКАПСУЛУВАННЯ

Сучасні методи мікрокапсулування можна розділити на три основні групи:

— фізичні;

— фізико-хімічні;

— хімічні.

Слід підкреслити, що класифікація, в основу якої покладено природу процесів, що проходять під час мікрокапсулування, до­сить умовна. На практиці часто використовується поєднання різ­них методів. При виборі методу в кожному конкретному випадку виходять із заданих властивостей кінцевого продукту, вартості процесу, технічної оснащеності та інших чинників, але головни­ми критеріями є властивості речовини, що капсулується.

15.3.1. ХАРАКТЕРИСТИКА ФІЗИЧНИХ МЕТОДІВ

Суть фізичних методів мікрокапсулування полягає в механічному нанесенні оболонки на тверді або рідкі частинки лікарської речовини. Вони вигідно відрізняються від інших мето-

дів мікрокапсулування тим, що в цьому випадку речовина, що капсулується, і розчин або розплав оболонки не контактує до са­мого моменту капсулування.

Найпростішим фізичним методом мікрокапсулування є дражу-вання, за якого тверда лікарська речовина у вигляді однорідної твердої фракції завантажується в дражувальний котел, що оберта­ється, і з форсунки покривається розчином плівкоутворювача. Мікрокапсули, що утворюються, висихають у струмені нагрітого повітря, яке подається в котел. Товщина оболонки мікрокапсули залежить від концентрації полімеру, швидкості пульверизації роз­чину плівкоутворювача і температури. Мікрокапсули з твердим ядром, отримані методом дражування, називаються мікродраже.

При одержанні мікрокапсул із твердим ядром і жировою обо­лонкою часто використовують метод суспендування ядер у розчи­ні або розплаві жирового компонента (віск, спирт цетиловий, кис­лота стеаринова, гліцерину моно- і дистеарат тощо), із наступним розпиленням отриманого розчину або суспензії в розпилювальній сушарці задопомогою розпилювальних пристроїв (форсунки, дис­ки). При цьому частинки речовини, що капсулується, покрива­ються рідкими оболонками, які потім затвердівають в результаті випаровування розчинника або охолодження. Цей метод дозволяє одержувати сухі мікрокапсули розміром до 30—50 мкм. Основ­ною перевагою цього методу є можливість проведення безперерв­ного процесу мікрокапсулування з мінімальною агломерацією мік­рокапсул і порівняно низькою вартістю їх одержання.

Для капсулування методом розпилення жиророзчинних речо­вин (наприклад вітамінів) використовують віск і жири з темпера­турою плавлення від 35 до 65 °С.

Процес розпилення при низькій температурі вважають зруч­ним, але дорогим. Не виключено, що при цьому способі може утворитися пориста оболонка через проникнення кристалів льоду. Як плівкоутворювальні речовини використовують натуральні і синтетичні високомолекулярні, гідрофільні і гідрофобні речовини. Широко застосовують смоли рослинного походження (гуміарабік, трагакант тощо), естери целюлози, вуглеводи (крохмаль, декстри­ни, сахароза), гідролізованний желатин. Цим методом фірма «North American Phillips Co» виробляє мікрокапсули з вітамінами, анти­біотиками, протеїнами. Вадою методу є втрата летких компонен­тів лікарської речовини, окиснення, несуцільність покриття, яке іноді може досягати 20 %.

Мікрокапсули з твердим або рідким ядром лікарських речо­вин дуже часто одержують методом диспергування рідини, яка містить лікарську речовину і речовину оболонки в рідині, що не змішується. Розчин плівкоутворювача (водний, спиртовий, на op-

ганічних розчинниках) із лікарською речовиною (гомогенний роз­чин, суспензія або емульсія) у вигляді тонкого струменя або кра­пель подається в реактор із працюючою мішалкою і рідиною, що не змішується (найчастіше вазелінове масло). Розчин, що потрап­ляє в масло, диспергується на дрібні краплі, які охолоджуються і затвердівають.

Розмір мікрокапсул, отриманих таким чином, звичайно не менше 100—150 мкм. Мікрокапсули такого з твердим ядром на­зивають мікродраже.

Один із фізичних методів мікрокапсулування, який має вели­ке значення у фармацевтичній промисловості, є вакуумне осаджен­ня, або гальванізація. При цьому на тверді частинки речовини, що капсулується, наноситься оболонка з металічного алюмінію, сріб­ла, золота, цинку, кадмію, хрому, нікелю тощо.

Процес нанесення полягає в перетворенні металу в пару у ва­куумній камері з наступною його конденсацією на поверхні охо­лоджених твердих частинок речовини, що капсулується. Метод дозволяє одержувати пористі металеві оболонки з термостабіль­них твердих речовин, які витримують високу температуру техно­логічного процесу, розмірами від 10 мкм до 2,5 см.

Застосовуючи метод напилювання в псевдозрідженому шарі, тверді частинки ядра зріджують потоком повітря або іншого газу і напиляють на них розчин або розплав речовини, що утворює плівку, за допомогою форсунок різних конструкцій. Затвердіння рідких оболонок відбувається в результаті випарювання розчин­ника або охолодження, або того й другого одночасно. Таким чи­ном можна капсулувати речовини, які у звичайних умовах є ріди­нами, але замерзають в умовах псевдозрідження, або такі, що заморожуються на стадії підготовки до мікрокапсулування. Оскіль­ки в процесі псевдозрідження відбувається агломерація і винесен­ня дрібних частинок, при мікрокапсулуванні цим способом вико­ристовують частинки з розміром понад 200 мкм, а одержувані мікрокапсули звичайно мають ще більші розміри.

При екструзії (продавлювання) частинок речовини, що капсу­лується, через плівку плівкоутворювального матеріалу, відбува­ється обволікання частинок оболонкою. Мікрокапсулування цим способом здійснюють за допомогою спеціальних пристроїв для дис­кретної подачі ядра і формування плівки обволікаючого матеріа­лу — трубок, обладнаних вібратором або клапаном, що періодич­но відчиняє їх отвір, центрифуг з окремою подачею матеріалів, що капсулуються, і тих, які капсулують, на перфоровану стінку ротора.

Крім перелічених методів варто сказати про метод аерозоль­ного мікрокапсулування, що може бути віднесений і до хімічного методу, оскільки в його основі мають місце як хімічні процеси, так і явища фізичної коалесценції речовини.

15.3.2. ФІЗИКО-ХІМІЧНІ МЕТОДИ

Фізико-хімічні методи мікрокапсулування ґрунтують­ся на фазовому розділенні в системі рідина — рідина і відзнача­ються простотою апаратурного оформлення, високою продуктив­ністю, можливістю поміщати в оболонку лікарські речовини в будь-якому агрегатному стані (тверді речовини, рідина, газ). Ці методи дозволяють одержувати мікрокапсули різних розмірів і з заданими властивостями, а також використовувати винятково різноманітний асортимент плівкоутворювачів і одержувати плів­ки з різними фізико-хімічними параметрами (товщина, пористість, еластичність, розчинність тощо). До цієї групи методів належать:

1) коацервація, яка може бути простою або складною (комп­лексною);

2) осадження нерозчинником;

3) утворення нової фази при зміні температури;

4) розпарювання леткого розчинника;

5) затвердіння розплавів у рідких середовищах;

6) екстракційне заміщення;

7) висушування розпиленням;

8) фізична адсорбція.

Процес мікрокапсулювання методами розділення фаз умовно можна поділити на чотири стадії, подані на рис. 15.2.

При одержанні мікрокапсул цими методами лікарську речови­ну диспергують у розчині або розплаві речовини, що утворює плівку. При зміні якогось параметра такої дисперсної системи (температу­ри, складу, pH, уведення хімічних добавок та інших) домагаються утворення дрібних крапельок (коацерватів) навколо частинок ре­човини, що диспергується у вигляді «намиста», потім коацервати зливаються й утворюють тонку оболонку. Оболонки надалі підда­ють затвердінню для підвищення механічної міцності мікрокапсул

і відокремлюють їх від дисперсійного середовища. Підвищення механічної міцності оболонок здійснюють й іншими способами: охолодженням, випаровуванням розчинника, екстракцією тощо.

Один із перших розроблених способів мікрокапсулування базу­ється на явищі коацервації. Явище коацервації (від лат. coacerva-tio — скупчення, або об'єднання) полягає у виникненні у водному розчині поліелектролітів крапель, збагачених розчиненою поліме­рною речовиною. Злиття (коалесценція) крапель, що утворюються, спричиняє розділення системи на два рівноважні рідкі шари з чіт­кою поверхнею розділу між ними: шар з незначним вмістом полі-електроліту і шар з підвищеною його концентрацією, названого коацерватним шаром, або коацерватом.

3 фізико-хімічної точки зору явище коацервації зумовлене внутрішньо- і міжмолекулярною взаємодією за участю іонів полі­електролітів, що спричиняють зміну конформації макромолекул поліелектролітів у розчині, ступеня їх гідратації і як наслідок — зменшення розчинності.

Як плівкоутворювачі в цьому випадку використовують висо-комолекулярні колоїдні речовини, здатні дисоціювати у водному розчині на іони, тобто поліелектроліти. Макромолекули поліелек­тролітів у водних розчинах мають специфічні, конформаційні і гідродинамічні властивості, що відрізняють їх від звичайних по­лімерів, які не дисоціюють. Колоїдні властивості цих речовин обу­мовлені наявністю в їх розчинах великих кінетичних одиниць, величина яких досягає 10~⁵—10~⁷ см.

Вихідна коацерваційна система може містити одну високомо-лекулярну колоїдну речовину (проста коацервація) або, принай­мні, дві (складна коацервація). Просту коацервацію одержують додаванням неорганічних солей і зміною температури та концен­трації системи, а складну — останніми двома чинниками або змі­ною pH.

Проста коацервація є результатом видалення водної оболон­ки, що сольватує, з оточення молекули розчиненого поліелектро-літу. Складна коацервація спостерігається при взаємодії двох і більше полімерів, макромолекули яких несуть протилежні за­ряди, і їх взаємної нейтралізації.

Складні коацерватні системи за фізико-хімічною класифіка­цією Бойї і Бунгенберга де Йонга поділяють на три основні типи:

— однокомплексні;

— двокомплексні;

— трикомплексні.

На відміну від простих коацерватів, в яких відбувається об'єд­нання молекул одного й того самого поліелектроліту, утворення складних коацерватів зумовлене взаємодією між позитивним і негативним зарядами різних молекул.

При однокомплексній коацервації мікроіони тієї ж самої полі-амфолітної сполуки притягаються позитивними і негативними зарядами один до одного, що спричиняє мікроскопічні зміни в системі.

В основі двокомплексної коацервації лежить взаємодія двох протилежно заряджених сполук, одна з яких є поліелектролітом. Така коацервація може відбуватися в системі з різним поєднан­ням компонентів, що взаємодіють між собою; поліелектроліт — низькомолекулярний іон (полікислота і катіон або поліоснова й аніон) або полікислота — поліоснова. До них належать сис­теми, що містять желатин (поліамфоліт) і гуміарабік, кислоту поліакрилову (полікислота).

Поліелектроліти можуть бути синтетичного і природного по­ходження. До поліелектролітів природного походження належать: желатин, казеїн, альбумін і альгінати. Модифікованими полі-електролітами природного походження, які використовуються при мікрокапсулуванні за допомогою коацервації, є похідні або мо­дифікації желатину, крохмалю, целюлози (сукцинілжелатин, карбоксиметилцелюлоза, ацетилфталілцелюлоза та ін.). До син­тетичних поліелектролітів належать кислота поліакрилова, полі-акриламід та інші полімери, що містять кислотні [СОСГ, OSOg, OPO3H-] або основні [NHj, NHC(NH₂)J, N(CH₃)J] групи.

У водному розчині полікислот, завдяки іонізації карбоксиль­них груп, між мономерними ланками виникає сила електростатич­ного відштовхування, яка тим сильніша, чим вищий ступінь іоні­зації, який залежить від pH середовища. Ступінь іонізації може бути підвищений при перетворенні полікислоти в полісіль.

До полікислот належать також полімери біологічного похо­дження — кислоти нуклеїнові, мукополісахариди (кислота гіалу-ронова), полісахариди.

Типовою поліосновою є полівініламін, іонізація якого в кис­лому середовищі відбувається із підхопленням протона. Полі-основи, як і полікислоти, більше іонізовані в сольовій формі.

Сполучення кислотних і основних груп в одному ланцюзі спри­чиняє утворення поліамфолітів, які складають третій клас полі­електролітів, особливо придатних для мікрокапсулування.

Трикомплексні коацервати є складними системами, утворе­ними з поліамфоліту, полікислоти або поліоснови і низькомоле­кулярного іону (катіона або аніона).

При мікрокапсулуванні в середовищі органічних розчинників використовують розчинні в них полімери, а фазовий поділ забез­печують додаванням компонента, що зменшує розчинність мате­ріалу, який утворює плівку, зміною температури або випарюван­ням розчинника.

Для мікрокапсулування в розплавах речовину, що капсулу-ють, разом із розплавом полімеру диспергують у рідині, не леткій при температурі плавлення матеріалу, що утворює плівку. Утво­рення мікрокапсул відбувається за умови змочування частинок речовини, що капсулується, фазою розплаву, нерозчинного в сис­темі, і в результаті затвердіння розплаву при зниженні темпера­тури.

Суть способу висушування розпиленням полягає в розбризку­ванні дисперсії речовини, що капсулується, в розчині матеріалу, який утворює плівку, потоком нагрітого газу-носія в спеціальних установках. Одержувані дрібні краплі «твердіють» в результаті видалення розчинника й затвердіння оболонок мікрокапсул.

Видалення розчинника з оболонок може бути досягнуто не тіль­ки випарюванням, але й обробкою іншою рідиною, що змішуєть­ся з розчинником, але не розчиняє матеріал, який утворює плів­ку. На цьому принципі базується метод екстракційного заміщення, однак, на відміну від методу утворення нової фази шляхом уве­дення нерозчинника, систему з речовиною, що капсулується, і розчином полімеру в цьому разі вводять у нерозчинник у вигля­ді попередньо сформованих крапель.

Мікрокапсулування, засноване на розділенні фаз, здійснюєть­ся в реакторах з опуклими днищами і обладнаними тихохідними мішалками з пристроєм для регулювання кількості обертів. При використанні органічних розчинників процес ведуть в атмосфері вуглекислого газу (під тиском). Для відділення мікрокапсул від рідкого середовища використовують центрифуги і фільтри (нутч-фільтри, рамні фільтр-преси). Сушіння отриманих мікрокапсул здійснюється на полицевих конвективних сушарках або в апара­тах із шаром, що віброкипить. Одночасно із висушуванням у та­ких апаратах відбувається сепарація мікрокапсул за розмірами. Іноді сепарацію проводять на подвійних вібраційних ситах пері­одичної або безперевної дії. Ще одним способом висушування мік­рокапсул є використання адсорбентів (силікагель, дубильні кис­лоти), а також полімеризацією — одержанням щільно зшитих сіток полімерів із «вичавленням» води з оболонки.

15.3.3. ХІМІЧНІ МЕТОДИ

Хімічні методи мікрокапсулування базуються на утво­ренні захисних покриттів навколо ядра речовини, що капсулуєть­ся, унаслідок полімеризації або поліконденсації компонентів, що утворюють плівку. Процес відбувається в рідкому середовищі, початковою стадією є одержання емульсії або суспензії. Вибір роз­чинника матеріалу оболонки визначається густиною розчинника, його відношенням до ядра і компонентів оболонки. Матеріал обо-

лонки повинен адсорбуватись на поверхні диспергованих части­нок ядра, інакше полімер і речовина, що капсулується, будуть знаходитися в дисперсійному середовищі у вигляді окремих скла­дових. Полімерну оболонку одержують полімеризацією або полі­конденсацією мономерів, олігомерів із функціональними групами або полімеризацією передполімерів.

Хімічні методи одержання мікрокапсул, побудовані на реак­ції полімеризації, залежно від матеріалу оболонки проводять як у водному середовищі, так і в середовищі органічного розчинни­ка. Застосовують ці методи для мікрокапсулування як твердих, так і рідких речовин. При капсулуванні твердих частинок зазви­чай попередньо прищеплюють ініціатор полімеризації на поверх­ню речовини, що капсулується. При капсулуванні рідких речо­вин методом поліконденсації один із мономерів розчиняють у фазі речовини, що капсулується. Для одержання менш проникних обо­лонок до складу мономерів уводять зшивальні агенти.

Розміри одержуваних мікрокапсул можна змінювати в широ­кому діапазоні — від декількох мікрометрів до декількох мілімет­рів із вмістом капсулованої речовини до 99 %.

Хімічні методи мікрокапсулування мають просте апаратурне оснащення, вони дешеві і продуктивні. Нині вони знаходяться на різних стадіях розвитку й удосконалення.

СТАНДАРТИЗАЦІЯ МІКРОКАПСУЛ

Якість мікрокапсул оцінюють за визначенням таких параметрів:

— органолептичних показників;

— фракційного складу;

— насипної маси;

— сипкості;

— відносної густини;

— швидкості вивільнення вмісту з мікрокапсул;

— якісного і кількісного вмісту БАР.

Методики визначення параметрів якості наведені в ДФУ та в главі «Таблетки».

15.5. ЛІКАРСЬКІ ФОРМИ,
ОДЕРЖАНІ НА ОСНОВІ МІКРОКАПСУЛ

У медицині мікрокапсули як самостійна лікарська форма використовуються рідко, однак їх часто включають до скла­ду інших лікарських форм. На основі мікрокапсул виготовляють

такі лікарські форми, як емульсії, суспензії, мазі, супозиторії, ме-дули, спансули, ретард-таблетки, брикети, препарати для паренте­рального застосування. Продовжуються дослідження з використання мікрокапсул в ін'єкційних формах, очних краплях, імплантацій-них таблетках і в терапевтичних системах пролонгованої дії.

На сьогодні розроблені і запропоновані для медичної практики мікрокапсуловані вакцини і ферменти, що не вступають у безпо­середній контакт іззовнішнім середовищем (шлунковий сік, кров і т. ін.). Оболонка таких мікрокапсул перешкоджає шкідливій дії на білки і формені елементи крові, затримує білкові макромолеку­ли. Іммобілізовані мікрокапсулуванням ферменти, не спричиняю­чи імунологічних реакцій організму хворого, діють на речовини, що проникають усередину, і можуть використовуватися для очи­щення крові від сечовини, лікування деяких злоякісних пухлин, лікування ферментної недостатності і т. ін. Останніми роками виготовляють вакцини, антигени, гормони, інкапсуловані в оболо­нки, що біодеградують. Такі оболонки не накопичуються в орга­нізмі, а здатні розпадатися до сполук, які є нормальними метабо­літами організму.

Цікавою сферою застосування мікрокапсулування є діагнос­тика захворювань. Зараз випускають плівки, що містять мікро-капсули з рідкими кристалами деяких жирних кислот і холесте-ролу, які змінюють колір у мить їх переходу з кристалічного в рідкокристалічний стан при нагріванні. За допомогою таких плі­вок можна вивчати температурний розподіл і встановлювати міс­ця запальних процесів, пухлин та інших патологій, що супрово­джуються інтенсифікацією кровообігу і підвищенням температури.

15.6. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТЕХНОЛОГІЇ МІКРОКАПСУЛУВАННЯ

Мікрокапсулування відкриває цікаві перспективи ви­користання багатьох лікарських речовин у порівнянні з їх засто­суванням у вигляді звичайних лікарських форм. Так, наприклад, нітрогліцерин у формованих таблетках широко застосовується як спазмолітичний засіб при стенокардії, головним чином для купі-рування гострих нападів спазмів коронарних судин. Однак для попередження нападів він малопридатний через короткочасний термін дії. У той самий час мікрокапсулований нітрогліцерин, що має здатність довгостроково вивільнятися в організмі, дуже ефек­тивний при його застосуванні для попередження нападів стено­кардії при хронічній коронарній недостатності.

Застосування мікрокапсул не обмежується тільки метою ме­дикаментозної терапії. Перспективним напрямом в галузі техно-

логії є одержання мікрокапсул із розчинами білків, мікрокапсу-лованих ферментів, антидотів. Досліджується застосування мік-рокапсулованих ферментів — уреази, урикази, трипсину. Мікро­капсулування дозволяє також захищати ферменти від інактивації завдяки утворенню антитіл-імуноглобулінів при ін'єкційному вве­денні.

Перспективною сферою мікрокапсулування є створення так званих «штучних клітин», які при введенні здатні коректувати ферментну недостатність організму, а також виявляти лікуваль­ну дію.

Цікавим є застосування мікрокапсул із поліуретановою оболон­кою, які містять водні суспензії антидотів: активованого вугілля, іонообмінних смол та інших сполук, що характеризуються здат­ністю зв'язувати й інактивувати токсичні речовини, які утворюють­ся і циркулюють у крові в процесі різних патологій. Практично єди­ним засобом боротьби до сьогодні з летальними випадками при гострих отруєннях екзогенними отрутами залишався гемодіаліз за допомогою апаратів типу «штучна нирка». У результаті цілеспря­мованих досліджень була створена мініатюрна система очищення крові мікрокапсулами завдяки великій питомій поверхні. При цьому кров звільняється також від амоніаку. Подібна система може бути ефективно використана при лікуванні багатьох захворювань нирок.

Одержання мікрокапсулованих препаратів пролонгованої дії особливо важливо при лікуванні психічних хворих, які навіть в умовах стаціонару відмовляються від частого приймання ліків.

Останнім досягненням фармацевтичної індустрії є мікрокап­суловані антагоністи деяких наркотиків із подовженою дією про­тягом 14—17 діб при ін'єкційному введенні в організм. Не потре­бує доказів, наскільки болючою сьогодні стала проблема лікування хворих з тривалою пристрастю до наркотичних речовин.

Розробка нових технологій мікрокапсулування лікарських речовин в умовах вітчизняного виробництва є актуальним завдан­ням фармацевтичної науки.

Капсули (від лат. capsula — футляр або оболонка) — тверді лікарські засоби з твердою або м'якою оболонкою різної форми і місткості (визначення ДФУ). Це дозована лікарська фор­ма, яка складається з діючих і допоміжних речовин, поміщених в оболонку, та містить одну дозу діючої речовини.

Перші повідомлення про капсули знайдені в «Папірусі Ебер-са», датованому близько 1500 року до н. e. Наступна згадка про них знайдена 1730 року, коли венеціанський фармацевт де Паулі виготовив облатовану капсулу, щоб сховати «поганий смак» чис­того терпентину.

Через сто років (1833) у Парижі був виданий патент фармацев­там Francois Achille Barnabe Mothes (Моте) і Joseph Gerard Auguste Dublanc (Дюблан), що застосували оригінальний спосіб одержан­ня желатинових капсул зануренням шкіряних мішечків із ртут­тю в розплав желатину.

У 1874 році Hubel (Хьюбел) із Детройта сконструював проми­словий апарат для одержання капсул методом занурення, і впер­ше було отримано капсули у великій кількості. Він також запро­понував систему нумерації розмірів капсул.

Нині капсуловані лікарські засоби набувають усе більшого значення. Так, за кордоном серед дозованих лікарських форм промислового виробництва препарати в капсулах посідають третє місце після таблеток і ампулованих розчинів.

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: