Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







ФРАНЦУЗЬКИЙ МАТЕРІАЛІЗМ ХУІІІ СТ: Ж. ЛАМЕРТІ, Д. ДІДРО, К. ГЕЛЬВЕЦІЙ, П. ГОЛЬБАХ.





Французький матеріалізм XVIII ст. - це світогляд революційної буржуазії. У французьких матеріалістів отримали найбільш детальну і глибоку розробку всі проблеми, що були поставлені матеріалістами XVII ст. У французькому матеріалізмі є 2 напрямки: 1). один бере свій початок від матеріалістичної фізики декарта(Леметрі, Дідро); 2). від матеріалістичного сенсуалізму Локка (Гельвецій, Гольбах). Перші розробляли матеріалістичне вчення стосовно до проблем природознавства, а другі зосередили свою увагу на розробці матеріалістичного сенсуалізму. Він є вищим ступенем розвитку механістичного матеріалізму. У французьких матеріалістів отримали найбільш детальну і глибоку розробку всі проблеми, що були поставлені матеріалістами XVII ст. Французькі матеріалісти очистили матеріалістичну філософію від теологічних нальотів.

Ламетрі (1709-1751 рр.) народився в сім’ї провінційного купця, отримав медичну освіту, перебував у армії. Його атеїстичні твори і особливо “Людина-машина” викликали злість у представників релігійного культу. Через це йому прийшлося емігрувати в Голландію, а згодом у Прусію, де він і помер.

Ламетрі виділяв три основні властивості матерії: протяжність,”рухому силу” і чуттєвість. Перша із них визнавалась Декартом. Друга властивість випливала із фізики Ньютона як узагальнення сил притягання та інерції. Визнання третьої властивості означало розрив поглядів Ламетрі на органічний світ з крайнім механіцизмом.

Великим життєвим подвигом філософа-матеріаліста Д.Дідро (1713-1781 рр.) було видання “Енциклопедії”, де у розгорнутому вигляді викладено його просвітницький світогляд. Дідро зумів залучити до цієї роботи таких визначних вчених, як Д’Аламбер, Вольтер, Монтеск’є, Кондильяк. У публікації “Енциклопедії” приймали участь також Гольбах і Гельвецій. Вона похитнула теологічний світогляд того часу.

Дідро теж був матеріалістом. Однак його матеріалістичне розуміння природи має ряд особливостей. У відповідності із поглядами Дідро, матерія складається із молекул і атомів. Її рух він розглядає через призму діючих у ній сил. Дідро розпізнає три види сил – тяжіння, “внутрішню силу” молекул і молекулярну взаємодію. Дідро вказував на діалектичний взаємозв’язок неживої і живої природи.

Велику роль у становленні матеріалізму у Франції відіграли твори Гельвеція (1715-1771 рр.) “Про розум”, “Про людину, її розумові здібності та її виховання”. Ці книги розходились враз і їх часто таємно перевидавали.

Згідно світогляду Гельвеція, світ є матеріальним, він нескінченний у просторі і часі, знаходиться у постійному русі. Мислення і відчуття, на його думку, є властивостями матерії. Вони - найбільш складні утворення. Гельвецій піддав критиці ідею існування Бога, творення світу, безсмертності душі.

Позитивним кроком на шляху включення у теорію пізнання людини було введення Гельвецієм поняття “інтересу”, тобто зацікавленості людини у певних пізнавальних результатах. Теорія пізнання Гельвеція підводила його до проблем етики і соціології.

Головним твором Гольбаха є “Система природи”. Цей твір став програмою і основним результатом теоретичної діяльності енциклопедистів, кредо “філософської революції”, яка стала прологом революції політичної.

Матеріалістичне розуміння природи поєднувалось у Гольбаха із ідеалістичним розумінням суспільних процесів. Цей ідеалізм полягав у визнанні свідомості і волі видатних людей як вирішальної сили суспільного розвитку. Як і всі його однодумці - матеріалісти Франції XVIII ст. - Гольбах був атеїстом. Система атеїстичних поглядів у нього була майже такою ж як у Ламетрі, Гельвеція і Дідро. Однак деяка відмінність його поглядів від інших є.

І. КАНТ – РОДОНАЧАЛЬНИК НІМЕЦЬКОЇ КЛАСИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ. АПРІОРИЗМ, АГНОСТИЦИЗМ ФІЛОСОФІЇ І. КАНТА.

Родоначальником німецької класичної філософії є ідеолог німецької буржуазії другої половини XVIII ст. І. Кант (1724-1804 рр.). Він - творець першої системи класичного німецького ідеалізму.

Філософія І. Канта є дуалістичною. З одного боку, він допускає існування світу “an sich” (поза нами), як і матеріалісти, а з іншого, він вважає, що цей світ людина, її розум пізнати не можуть. Він вважає, що світ “поза нами” не може бути світом “für sich” (для нас). У цьому виявився його агностицизм та ідеалізм.

Матеріалізм притаманний і природничо-науковим теоріям Канта. Так, його заслугою є обгрунтована ним “небулярна”, космогонічна гіпотеза стосовно виникнення сонячної системи із первинної “туманності”. Вперше було розхитане уявлення, ніби природа не має ніякої історії у часі.

Позитивним у вченні І. Канта є його думка про антиномічність (суперечливість) людського мислення. Та геніально поставивши цю проблему, він далеко невірно її розв’язує. І. Кант вважає, що людські знання є суперечливими тому, що суперечливим є наш розум. Насправді ж суперечливість людських знань випливає з багатьох причин: із суперечливості самого світу, який пізнається людиною; із незбігу суб’єкта і об’єкта пізнання; із визначальної ролі об’єктивної діалектики у відношенні до діалектики суб’єктивної. Якщо світ розвивається, то наші знання про нього теж повинні розвиватись. У цьому також виявляється суперечлива природа людських знань. У теорії пізнання І. Кант виступає агностиком. Гносеологічні корені його агностицизму полягають у тому, що, з його погляду, людина може пізнати тільки явище, тобто зовнішню сторону предмету. Внутрішня ж сторона, сутність предмету недоступні людському пізнанню. Насправді ж, як це доводиться практичною діяльністю людини, процес пізнання рухається від пізнання явища, до пізнання сутності, від пізнання сутності першого порядку до сутності другого порядку і так до нескінченності, стаючи все більш глибоким і змістовнішим.

Кант вважає, що людські знання носять апріорний характер. Та про апріорність людських знань можна говорити тільки у відповідності до окремого індивіда. Насправді люд. зявилася на світ, застає уже готові знання, які виробило людство в процесі своєї практично матеріальної діяльності. Що ж стосується знань стосовно до історичного розвитку людства, то тут знання не є апріорними (людство саме здобуло їх).

Ідеальний стан суспільства, на думку І. Канта, - це мир між окремими особами і між народами. Але цей мир є дуже далекою мрією. Реальністю історичного життя є не мир, а боротьба, антагонізм між людьми. І. Кант визнавав суперечлівість історичного процесу. І сутність цієї суперечливості, на його думку, полягала в тому, що люди одночасно схильні об’єднуватися в суспільство, і разом з тим внаслідок недоброзичливості виявляти один одному протидію, яка загрожує суспільству розпадом. Згідно І. Канту, без цього антагонізму, без зв’язаних із ним страждань і бідувань не був би можливим ніякий прогрес, ніякий розвиток.

У цілому філософія Канта носила суперечливий характер. Його погляди піддавались критиці як “зліва”, так і “справа”. “Зліва” його критикували матеріалісти за агностицизм і суб’єктивізм, за невмінням вивести знання із об’єктивного джерела. “Справа” Канта критикували ідеалісти за те, що він допускав існування “речей у собі”.

 

 








Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.