СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ТА НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ МАРКСИСЗМУ. ФІЛОСОФІЯ К. МАРКСА ТА Ф. ЕНГЕЛЬСА.

Маркс. філософія виникла в середині 19 ст. В цей час капіталізм досяг значних успіхів, загострення екон. кризи – виникають перші обєднання робітників (ведеться класова боротьба заради переслідування економічних інтересів). Ідейними джерелами виникнення марксистської філософії є: 1) клас. нім. філософія Гегеля і Фейербаха; 2) англ. класична політекономія Сміта і Рекардо (виділили 3 класи в суспільстві: буржуазію, землевласників і робітників, ств. теорію трудової вартості); 3) утопічний соціалізм Фурє (ств. свою періодизацію історії, яку пізніше запозичив Енгельс).

Свою філософську позицію називає реальним гуманізмом. В своїх тезах формулює основні ідеї своєї філософії: 1) критерій істини треба шукати в практиці; 2) завдання філософії – пізнати і змінити світ. Вже Маркс і Енгельс доводять, що рушієм історії є особа. З точки зору марксизму, істор. процес є процесом людської діяльності. М. і Е. називають свою філософію – філософією діалектичного матеріалізму. Предметом філософського дослідження стає не природа, а людське буття.

К.Маркс і Ф.Енгельс вважали, що соціалістичний лад забезпечить людству незрівняно високий рівень матеріального і духовного процвітання та благоденства.

Суть матеріалістичного розуміння історії викладено у їх спільній праці «Німецька ідеологія». В ній складається цілісна концепція суспільства, основою якого є безпосередній процес виробництва суспільного життя та пов'язаних із ним форм людського спілкування, а також породжених економічним базисом політичної надбудови та різних форм суспільної свідомості.

Заслуга К.Маркса і Ф.Енгельса полягає в тому, що вони поєднали матеріалізм із діалектикою, надали матеріалізму діалектичного характеру. Основні положення діалектичного методу розкриті Ф.Енгельсом в його праці «Діалектика природи» та «Анти-Дюрінг».

Вони вперше ввели у філософію категорію практики в її найширшому розумінні, тобто як матеріальну суспільно-історичну діяльність людей. Цим самим було подолано обмеженість, притаманну філософії попередніх матеріалістів (перш за все, Ф.Бекона), які під практикою розуміли діяльність окремої людини. У «Тезах про Фейєрбаха».

Так, основоположники марксизму були переконані, що їм пощастило, нарешті, пізнати закони історії. Це давало їм можливість прогнозувати перемогу соціалістичного ладу і повний крах капіталістичної системи. Орієнтація на соціалізм на практиці довела, що суспільного прогресу не може бути забезпечено там, де економіка і все господарство базується на суспільній формі власності, бо це суперечить самій природі людини. З.Фрейд довів на науковій основі, що самою природою в людині закладена орієнтація на приватну власність.

Помилився К.Маркс і в тому, що він вважав, ніби революція є єдиною і основною рушійною силою суспільного прогресу. К.Маркс і Ф.Енгельс гадали, що в умовах соціалізму за відсутності експлуатації людини людиною зникне з порядку денного національна проблема, а суспільство консолідується в єдину націю з єдиною загальнолюдською мовою. Це не здійснилося. Навпаки, XX століття пройшло під знаком націоналізму і національно-визвольної боротьби, розпаду великих імперій та здобуття народами світу (і великими, і малими) державної незалежності. Є підстави гадати, що цей процес ще далеко не завершився.

РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ В КРАЇНАХ ЗахідноЇ європИ В СЕРЕДИНІ ТА ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

Розвиток соціально-філософської думки в XIX ст. в Західній Європі пов'язаний з такими іменами, як: О.Конт, Алексіє де Токвіль, Дж.Мілль, Г.Спенсер, М.Вебер, Ф.Ніцше ін.

Огюст Конт (1798-1857 pp.) - французький вчений, один із основоположників філософії позитивізму та теоретичної соціології. О.Конт розвинув ідею так званих трьох стадій інтелектуальної еволюції людства. На першій (теологічній) стадії всі явища пояснюються на грунті релігійних уявлень. Друга (метафізична) стадія змінює надприродні факти у поясненні природи сутностями, причинами. Вона готує останню стадію - позитивну, або наукову, на якій виникає вчення про суспільство – соціологія.

Соціологія О.Конта поділяється на соціальну статику, що має справу із сталими (природними) умовами існування будь-якого суспільного ладу, і соціальну динаміку, що вивчає природні закони суспільного розвитку.

Основним твором О.Конта є «Курс позитивної філософії».

Алексіса де Токвіля (1806-1859 pp.) і Дж.Стюарта Мілля (1806-1873 pp.). У книзі «Демократія в Америці» та інших працях Токвіль висловив такі ідеї суспільно-політичного характеру: вірогідності конфлікту між політичною рівністю і політичною свободою в демократичному суспільстві; взаємозв'язку процесів централізації й децентралізації, соціальної залежності й свободи; відчуження та участі населення в політичному житті; створення вільних інститутів місцевого самоврядування й добровільних політичних і громадських асоціацій.

Подібно до Токвіля, Мілль присвятив свою наукову діяльність пошукам способів подолання тиранії меншості. Вирішення цієї проблеми він убачав у урівнюванні широку участь населення в політичному житті з благодійним впливом інтелектуальної та ідеальної еліти..

Під впливом філософії О.Конта та Мілля розвивались суспільно-політичні погляди Г.Спенсера. В них поєднані загальні принципи позитивістської філософії, які викладені раніше Контом і Міллем, з ідеєю еволюції, яку він розумів чисто механічно. У соціальній концепції Г.Спенсера ідеалістичне розуміння рушійних сил суспільства, ворожість соціалізмові і апологетика капіталізму уживаються із прагненням розробити соціологію як науку та визнанням закономірного характеру соціальної еволюції.

М.Вебер. Макс Вебер (1864-1920 pp.) у своїх працях «Аграрна історія Стародавнього світу», «Протестантська етика і дух капіталізму» та «Господарство і суспільстві» Висловив погляди на політику як на прагнення до участі у владі чи здійснення впливу на її поділ, а також на державу, як на спосіб панувати над людьми, що спирається на легітимне насилля. Три типи легітимного панування: раціонально-легальний (правоті держава); традиційний (заснований на традиційно існуючих порядках і системі влади); харизматичний (відданість певній особі, керівникові на основі властивого цій людині священого дару - харизму чи доблесті).

Ф.Ніцше (1844-1900 pp.) - німецький філософ. На початку своєї діяльності Ф.Ніцше захоплювався філософією Шопенгауера. Під кінець 70-х Ніцше відходить від Шопенгауера. У праці «Людське, занадто людське» (1878 р.) піддає критиці основи західноєвропейської культури.

Іншою його концепцією є вчення про «надлюдину». Вона могла в нього появитись під впливом соціал-дарвінізму XIX ст. Природний добір, на думку Ніцше, сприяє виживанню далеко не кращих, а «найгірших» представників людського роду. Вони вміють пристосовуватись і беруть числом та хитрістю. «Надлюдина», на думку Ф.Ніцше, це тільки щасливий виняток, а не результат еволюції. «Надлюдина» Ф.Ніцше протиставлялась ним «сучасній людині». Було перекручено, огрублено і пристосовано до реалізації прагнень керівної націонал-соціалістської партії фашистської Німеччини.

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: