Психіка і мозок. Нервова систесма. Головний мозок.

Психіка і мозок. Нервова систесма. Головний мозок.

Психіка – здатність мозоку відображати об’єктивну дійсність, тобто властивість високоорганізаційної матерії – мозку відображати об’єктивну дійсність на основі психологічного образу, який при цьому формується, регулювати діяльність людини та її поведінку.

Функції психіки: 1) відображення дійсності; 2) регуляція поведінки людини.

Вищими формами псиAхічного відображення є мислення та уява, які існують у нерозривному зв’язку з мовленням Психіка ― це властивість мозку, його специфічна функція. Психічне відображення забезпечує цілісність поведінки та діяльності людини.

Відчуття ― це відображення мозком окремих властивостей предметів і явищ об’єктивного світу та станів організму при безпосередньому впливові подразників на органи відчуття (аналізатори).

Фізіологічною основою відчуттів є нервова система, а звідси - нервовий процес, джерелом якого є навколишнє середовище.

Види відчуттів за критерієм аналізаторів, які їх формують (нервовий шлях до центральної нервової системи): 1) зорові; 2) нюхові; 3) смакові; 4) слухові; 5) тактильні (дотик); 6) рухові; 7) відчуття рівноваги; 8) органічні; 9) вібраційні.

Осн форми прояву психіки: пр-си, стани, вл-ті

Психіка ― здатність мозку відображати об’єктивну дійсність, т.б. властивість високоорганізаційної матерії ― мозку відображати об’єктивну дійсність на основі психологічного образу, який при цьому формується, регулювати діяльність людини та її поведінку.

Процеси: а) пізнавальні; б) емоційно-вольові (емоції, почуття, воля).

Стани: активність, бадьорість, пасивність, втома, стійкий інтерес, творче піднесення, впевненість, сумнів, апатія, сон, гіпноз.

Властивості особистості: спрямованість особистості, темперамент, характер, здібності, тривожність особистості.

Психічні процеси ― це різні відображення об’єкту. Це різні форми єдиного, цілісного відображення суб’єктом за допомогою центральної нервової системи об’єктивної дійсності.

Психічні стани ― психічна характеристика особистості, що відбиває її сталі, тривалі душевні переживання. Настрій людини ― приклад емоційного психічного стану.

Психічні властивості ― сталі душевні якості людини, що утворюються в процесі її тривалої відображувальної дійсності, виховання і самовиховання.

Увага - форма психічної діяльності людини, що виявляється в її спрямованості й зосередженості на певних об'єктах з одночасним абстрагуванням від інших.

Увага є такою психічною функцією, яка характеризує вибіркове ставлення до навколишнього світу, коли з великої кількості подразників свідомість вирізняє один або кілька Фізіологічний механізм уваги полягає в концентрації збудження у певній ділянці кори головного мозку. Саме в цій ділянці кори виникає зона оптимального збудження, а в інших має місце гальмування

Психологічний механізм уваги слід шукати у складних взаємозв'язках людини з навколишнім середовищем, у здатності інтелекту до вибірковості відображення.

Увага є необхідною передумовою діяльності людини, запорукою успішного пізнання, навчання, праці, поведінки.

В основі мимовільної уваги лежить орієнтувальний рефлекс організму, що зумовлюється змінами в навколишньому середовищі, специфічними рисами об'єкта відображення, а також внутрішніми станами суб'єкта.

Довільна увага зумовлена метою діяльності, тими завданнями, що їх ставить перед собою людина. Вона є наслідком свідомих зусиль людини, вияву її інтелекту і волі.

Існує ще один вид - післядовільна увага. Увага, яка спершу підтримувалася вольовими зусиллями, тобто була довільною, переходить у післядовільну. Вона характеризується тривалою зосередженістю, з нею обгрунтовано пов'язують найбільш інтенсивну і плідну розумову і творчу працю, високу продуктивність усіх видів праці.

Залежно від характеру дії людини її увага буває зовнішньою і внутрішньою.

Зовнішня увага виявляється у зовнішніх діях людини, вона спрямована на теоретичне і практичне оволодіння навколишнім середовищем.

Внутрішня увага виявляється в наших внутрішніх діях, наприклад, розв'язання задач «про себе», самоспостереженні тощо.

Грані між увагою мимовільною і довільною, а також між зовнішньою і внутрішньою є рухливими, вони мають відносний характер.

• здатність до зосередженості, стійкості, обсягу;

Ці та інші параметри уваги залежать від типу нервової системи, вони вдосконалюються в перебігу конкретних видів діяльності: гри-у дітей; навчання - в учнів; праці - у дорослихУвага детермінована об'єктивними факторами, в яких перебуває людина, а також суб'єктивним станом її організму; істотно залежить від інтересів і потреб особистості, волі, характеру.

Воля тісно пов'язана з емоціями, тому їх часто об'єднують у спільну емоційно-вольову систему особистості, яка протиставляється пізнавальній. Якщо ж емоції лежать на нижчому рівні еволюції психіки, то воля є її вершиною. Воля - це здатність людини свідомо контролювати свою діяльність і поведінку та активно керувати ними, переборюючи перешкоди і підпорядковуючи їх свідомо поставленій меті. Вольові дії, виконуючи дві взаємопов'язані функції, - спонукальну, яка забезпечує активність людини, і гальмівну, яка виражається у стримуванні, проявляються:

• у ситуації вибору рівних за значеннями мотивів і цілей;

• за відсутності в індивіда актуальних потреб у дії;

• за наявності зовнішніх і внутрішніх перешкод і т. ін.

Усвідомлення мети і прагнення досягнути її;

Усвідомлення ряду можливостей досягнення мети;

Прояв мотивів, які підтверджують або заперечують ці можливості;

*Рішучість;*Ризик:ситуативний, надситуативний,виправданий, невиправданий;

*Нерішучість;*Слабовільність: абулія, апраксія, лінощі.

Абулія - це виникла на основі патології мозку відсутність спонукання до діяльності, нездатність при розумінні необхідності винесення рішення до дії чи виконання її Апраксія - порушення довільної регуляції рухів і дій, які унеможливлюють здійснення вольового акту Лінощі - прагнення людини відмовитися від подолання труднощів, стійке небажання здійснити вольове зусилля.

У всьому сьогоднi дуже велика роль вiдводиться освiтi. Адже вона стала головною рушайною силою розвитку людства. Завдяки їй те, про що десятирiччя тому люди могли лише мрiяти та писати у фантастичних романах, стало реальнiстю i невiд'емною частиною нашого життя. Але високi науковi та технологiчнi досягнення можут базуватися лише на основi ефективноi системи освiти.

Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення економіки кваліфікованими фахівцями.Сучасний етап економічного розвитку України характеризуеться переходом народногосподарських структур до ринкових відносин і вимагає досконалого вивчення закономірностей розвитку ринкової системи.Освіта в Україні грунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами.Система освіти, що діяла раніше була достатньо продуманою й охоплювала ланки дошкільного виховання, загальної середньої освіти (початкова, неповна та старша школа), професійної освіти, вищої освіти, системи підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, позашкільної освіти і виховання, аспірантури, докторантури і забезпечення можливостей для самоосвіти. Слід визнати, що в умовах планового господарства ця система була ефективною.

Зрозуміло, що існує певний взаємозв'язок між рівнем організації освіти та соціально-економічним розвитком країни. Як відомо освіта має випереджати розвиток економіки, з одного боку, а з іншого, саме розвиток економіки вимагає розвитку системи освіти.

Зміна соціально-економічних умов (економічна криза та перехід до нової економічної системи) призвела до кризи у сфері і середньої освіти в Україні. Ця криза спричинена багатьма факторами: застарілою системою освіти; "відпливом умів" з науки та освіти; соціальною незахищеністю викладачів та учнів; недостатнім фінансуванням; падінням престижності освіти та професії викладача; зміною попиту на робочу силу та ін.

Нажаль, найбільшим гальмом у справах економічної освіти є відсутність професійно підготовлених викладачів економіки та стандартів економічної освіти в Україні. Зрозуміло, що це тимчасове явище, і найближчим часом ситуація повинна змінитись.

13. Педагогіка як наука про освіту. Структура сучасної педагогіки Педагогика - наука о воспитании подрастающего поколения и взрослых людей средствами специально организованного, целенаправленного воздействия на личность в условиях социального формирования активной личностиСовременная педагогика изучает и решает проблемы воспитания, обучения, образования и развития человека, возникающие на разных этапах его жизни в различных условиях социально-экономического и научно-технического развития общества, которое постоянно ставит новые задачи в области образования и воспитанияПредметом педагогики яв-ся целостный гуманистический процесс воспитания и образования, развития социально активной личности, подготовки ее к жизни и труду, общественной деятельности с учетом общественно-экономической обстановки в стране.Объектом изучения и исследования в педагогике яв-ся реальный процесс передачи новому поколению социально-исторического опыта и культуры человечества, пути его преумножения, гуманистическое воспитание, обучение и воспитание человека на различных этапах его жизни, формирование общественных и межличностных отношений.

Современная педагогика прошла долгий путь развития и превратилась в разветленную систему научных знаний с четко выраженными отраслями, которых насчитывается около 20. Но все отрасли опираются в целом на структуру и принципы общей педагогики. Условно их делят на общепедагогические и функциональные.

Специальная (дефектология) - изучает обучение и воспитание детей с определенными физическими недостатками (сурдопедагогика - глухонемых, тифлопедагогика - слепых и слабовидящих, олигофренопедагогика - умственно отсталых).

Педагогика высшей школы, в том числе техникумов и колледжей;

Педагогика профессионально-технического образования;

Педагогика инжинерная, медицинская, культурно-образовательная;

Педагогика повышения квалификации и переквалификации специалистов, руководящих и рабочих кадров.

Отдельно стоит сравнительная педагогика - наука о сравнении систем педагогического образования в разных странах с отечественной системой образования. История педагогики - наука об исторически обусловленных педагогических системах прошлого, о вкладе выдающихся корифеев педагогической мысли в сокровищницу мирового педагогического опыта.

В последние годы получила развитие педагогика народоведения, которая включает в себя этнографию, народную педагогику, изучение народных нравственных и национальных традиций, обычаев, обрядов.

Терміни “людина”, “індивід”, “особистість” можна віднести до найпоширеніших у нашому житті – їх вживають як у вищих законодавчих актах, так і у повсякденному житті, побуті. Та чи однаковий смисл покладають у ці слова? Різний. Причина цього – у багатогранності змісту цих термінів. Філософію цікавить людина з погляду її становища у світі як суб'єкта пізнання. Психологія аналізує людину як усталену цілісність психічних явищ. Істориків цікавить, як під впливом культурно-історичних чинників змінюється людська істота. Та якщо економіка припускає, що людина здатна на раціональний вибір, то психологія виходить і того, що мотив людської поведінки здебільшого ірраціональний. Соціологія розглядає людину як надзвичайно пластичну істоту, здатну до значних соціальних адаптацій. Щодо побуту, то тут взагалі часта ототожнюються поняття «людина», «індивід», «особистість», що не може сприймати як нормальне явище у науці.

У найзагальнішому розумінні термін “Л”, вживають як родове поняття, що вказує на приналежність до людського роду — вищої сходинки розвитку живої природи. Це поняття вказує на якісну відмінність людей від тварин і характеризує всезагальні, притаманні всім людям якості й особливості, що знаходить свій прояв у терміні “homo sapiens”.

У більш конкретному розумінні «людина» — це біологічний вид, що має характерні тілесні ознаки (прямоходіння; руки, пристосовані до праці), високорозвинений мозок, здатний відображувати світ у поняттях і перетворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів; свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу, так і своєї особистої природи. Якщо мається на увазі не все людство, а одиничний представник людського роду, конкретна людина, то вживають термін “індивід”.

Для характеристики людини як суспільного індивіда, суб’єкта і об’єкта соціальних відносин вживають термін “особистість”, який визначає в людині саме соціальне. Соціальна поведінка людини визначається взаємодією зовнішніх і внутрішніх умов: зовнішні діють через внутрішні. Особистість стає чинником, який модифікує реакцію індивіда на зовнішній вплив.

Введення поняття «особистість» дозволяє при поясненні діяльності або поведінки людини включати ланцюг, що поєднує всю сукупність внутрішніх умов, через які трансформуються всі зовнішні впливи. У ці внутрішні умови включається психіка людини — психічні процеси, стани та властивості особистості. Особистість можна визначити як сталий комплекс якостей людини з усіма її біо- та соціально-психічними властивостями, що їх вона набуває під впливом оволодіння відповідною культурою суспільства і конкретних соціальних груп та спільнот, до яких вона належить, у життєдіяльність яких включається і на життєдіяльність яких впливає.

Для визначення особливого і специфічного, то вирізняє одну людину з-поміж інших з її природними і соціальними, фізіологічними і психічними успадкованими і набутими властивостям" та якостями, вживають термін «індивідуальність», тобто індивід як особистість.

Узагальнюючи сутність розглянутих понять, можна зробити такі висновки: * кожен індивід є людиною; * індивід є вихідним пунктом для розвитку людини як особистості; * особистістю не народжуються — нею стають; * особистість — це підсумок розвитку індивіда; * особистостями стають у спільнотах, але і сама людина-особистість згодом утворює нові спільноти до власних інтересів та потреб; * особистість визначає поведінку, діяльність людини як чинник, що модифікує реакцію індивіда на зовнішні умови, та як ланцюг, що поєднує всю сукупність внутрішніх умов (психіка людини), через які трансформуються всі зовнішні впливи.

На формування цілей впливають слідуючі фактори:Джерела винекненя

Ступінь прозорості та розуміння, людина в більшій або меншій мірі розуміє мету, яку хоче досягти.

Ієрархія та взаємозв”язок, будь яка діяльність підпорядкована певним цілям, які взаємозв”язані і підпорядковані одна одній.Масштаб і час.Параметри: визначають якісну та кількісну характеристику цілей, тобто визначають норми цілей, що передбачає: становлення загального переліку властивостей або ознак результату.

Ранжування в переліку за їх відносною … щодо досягнення мети.

Конкретність (це таке фор-мулювання, яке зменшує можливість альтернативного тлумачення) та вимірюваність (це така властивість мети, що забазпечує можливість визначення досягнута мета чи ні).

Опис цілей - як виконується загальний опис цілей залежить від керівника.

Будь-яке навчання неможливе без попереднього планування, планування як основа освіти відіграє майже найважливішу роль в процесі навчання.

Планування – це документальне відображення образу майбутнього та шляхів досягнення результатів. Планування – це одна з форм мислення. Воно буває: наочно-дійове, абстактно-логічне.

Види планування: стратегічне- це концептуальне уявлення про шляхи досягнення мети;

Програмне – перелік заходів та дій, шляхи досягнення мети. Тобто планування – це опис мети та шляхів її досягнення.

Планування – це реалізація політики, процедур та правил. Політика включає орієнтири, принципи вищого керівництва для прийняття рішень. Процедури являють собою встановлений перелік дій для основних типових ситуацій. Правила – це точне визначення пвених дій у спеціфічних ситуаціях.

за цілями (комплексні, загальні, спеціалізовані)

за змістом (розподілу ресурсів, адаптація до засобів спілкування, внутрішня координація, орган-стратегічне передбачення)

За часом (довгострокові, тактичні, оперативні, календарні)

50. Планування в закладах освіти. Навчальний план і навчальний предмет.

Основою планування в освіті є планування навчання. Планування в освіті включає наступні етапи:

організацію розподілу змісту у просторі та часі;

відображення шляхів досягнення мети навчання.

Навчальний план – документ, який репрезентує узагальнену сукупність досвіду, яка має бути засвоєна у встановленому обсязі, у визначені терміни та шляхом реалізації адекватних цілям форм, методів та засобів дії учнів і викладачів.

Основа планування – навчальний предмет, який представляє собою дидактичну, обгрунтовану систему знань, навичок, вмінь, яку відображено у певній галузі науки і яке складає зміст навчання, що необхідно засвоїти в певному обсязі та у встановлений термін.

51. Навчальний план загально-освітньої середньої школи.

Навчання здійснюється на основі базового навчального плану, який розробляється і затверджується централізовано. Базовий план – це комплексний документ для загального заг-осв. Середніх шкіл України.

(перелік обов’язкових (перелік вибіркових навч.

52. Навчальний план вищого навчального закладу.

Навчальний план вищого навчального закладу складається:

графік навчального процесу (курси, тижні, зайняття)

таблиці бюджету навчального часу (курси, тижні)

план навчального процесу (назва предмету, терміни екзамену, заліки, курс. Роботи, обсяг навчання в годинах, години в аудиторіях по дисциплінах на тиждень, терміни практики, державна атестація)

Навчальна програма – це основний документ, який визначає науково-теоретичний зміст предмету навчання, забезпечує необхідні умови для якісної освіти.

Як приклад навчального плану ВНЗ розглянемо струтуру навчального плану програми бакалаврі

Зміст освіти - науково-обоснована система дидактично і методично оформленого учбового матеріалу, для різних освітніх та кваліфікаційних рівнів. Правильний вибір змісту навчальної діяльності визначає якість освіти та її вплив на особистість. В процесі засвоєння змісту навчання здійснюється всебічний розвиток розумових та фізичних сил, формується активна життєва позиція, яка дозволяє майбутньому спеціалісту засвоїти сукупність наук, техніки, мистецтва, культури життя в суспільстві.

На різних етапах розвитку суспільства зміст освіти змінюється під впливом різних чинників. Він залежить від соціально – економічних умов, рівня розвитку виробництва, науки, техніки та культури, розвитку в країні освіти та педагогічної теорії, від тих цілей і актуальних завдань, які ставить суспільство перед навчально – виховними закладами різного типу, а також від перспективи розвитку самого суспільства.

В 1991 році У. стала незал. держ. Зміни в соц.-екон. розвитку країни висунули нові вимоги і підходи до змісту навчальної діяльності, які було відображено в Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ ст.), а саме: розробка державних стандартів і відповідних систем знань умінь та навичок, творчої діяльності і інших якостей особистості на різних рівнях розвитку; вибір структур навчально – виховного матеріалу на основі диференціації, інтеграції, гуманітаризації; забезпечення альтернативних можливостей для отримання освіти у відповідності до індивідуальних особливостей; вивчення української мови в усіх навчально – виховних закладах: оптимальне поєднання гуманітарних та точних дисциплін, теорії та практики.

Стандартизація цілей навчальних, визначальних моделей, норм оцінювання обов‘язкове є прогнозування майбутньої діяльності, хоча б на найближчі 2 роки

Вимірювання фактичного стану результатів роботи

Оцінювання. Передбачає інтерпретацію результатів

Відмітка. Формалізація навчання, в балах відповідної шкали (5 – ти чи 100 - бальна)

Метод навчання - 1)засіб досягнення мети, 2)спосіб д-ті, 3)засіб пізнання дійсності і її відображення в мисленні, 4)важливий педагогічний засіб, 5)шлях від незнання до знання, 6)форма реалізації викладання та навчання на конкретному мат-лі, 7)засоби роботи вчителя і учня, за допомогою яких досягається оволодіння знаннями, вміннями та навичками, формується світогляд учнів, розвиваються здібності.

4 революції в області методів навчання: 1)вчителя-батьки поступаються місцем професійним вчителям, 2)заміна усного слова письмовим, 3)введення в навчання друкованого слова, 4)часткова автоматизація і комп'ютеризація дидактичної роботи.

Загальні методи навчання: 1)слово, 2)спостереження, 3)практична д-ть, 4)програмоване навчання. Вибір методу залежить від: 1)специфіки навч. процесу, 2)особливостей аудиторії, 3)матер-техн. бази, 4)мети, форми навчання, 5)досвіда викладача, його кваліфікації, стилю роботи, особистих якостей вчителя, 6) бажання. Знання методів: 1)формує мотивацію учнів, 2)зд-ся логіка предметних дій, 3)сприяє керівництву д-ті вчителя та самоорг-ції д-ті учнів, 4)відбувається актуалізація предметного змісту.

Класифікація методів: За джерелом знань: 1)словесні: пояснення, лекція, оповідання, бесіда, диспут, рольова гра, драматизація, робота з книжкою, екскурсія, 2) наочні: ілюстрація, експеремент, вимірювання, демонстрація, спостереження, 3)практичні: вправи, л/р, пр/р, дослідження, проектування і моделювання, навчальні ігри За х-ром пізнавальної діяльності учнів: 1)інформаційно-репродуктивні, 2)репродуктивні, 3)проблемне викладення, 4)дослідницький, 5)пошуковий, 6)частково-пошуковий. Бінарні методи: методи викладання і методи навчання. Методи, які відображають логічний шлях навч. роботи: 1)індуктивний. 2)дедуктивний, 3)аналогії. Методи перевірки та оцінки знань, умінь та навичок: 1)повсякденне спостереження за роботою учнів, 2)усне опитування, 3)к/р, 4)перевірка дом/р, 5)програмований контроль. За формою організації процеса навчання: 1) фронтальний 2)груповий, 3)індивідуальний, 4)диференційований. П'ять основних методів, які ми викор. в плані уроку: 1)поясчювально-ілюстратчвний - учні сприймають ті факти та явища, які розповідає їм вчитель; інф-ція фіксується в пам'яті, сприйняття форм-ся за допомогою слова, книги, наочного посібника, досвіду, 2)репродуктивнчи метод - заснований на відтворенні знань, повторенні засобів дій по завданню вчителя, 3)проблемне викладання - вчитель ставить проблему, сам її вирішує, але при цьому показує шлях її вирішення, 4)частково-пошуковий - вчитель організує участь учнів в розкриті тих чи інших питань теми, яка вивчається; учень може форм-ти питання по мат-лу, що вивчається, підбирає докази по даній вчителем тезі, бере участь в еврістичній бесіді, 5)дослідницький метод - учні беруть участь в науковому пізнанні, вивчають факти, спостерігають явища, виявляють проблему дослідження, вивчають літ-ру, оцінюють результати, роблять висновки про можливості засвоєних знань. Закон чергування методів навчання передбачає: 1)ефект чергування, пропорційний ступеню перенасичення, 2)ефект чергування методів, пропорційний ступеню відмінності методів, що чергуються, 3)система методів, які використовуються, не повинна бути постійною, вона повинна змінюватися, оновлюватися через певний час. Цілі методів навчання: 1)дати учням знання основ наук, 2)навчити застосовувати ці знання на практиці, 3)розвинути учнів, виробити активність, 4)навчити самостійності, 5)сформувати світогляд.

Вибір методу - це пошук різних прийомів та їх поєднань. Прийоми навчання розуміють як: 1)розумову дію, 2)пізнавальну дію, 3)дрібний метод навч. роботи, 4)окремий крок в пізнавальній роботі. Мета використання прийомів - обслужити різні методи навчання. Прийоми учб-пізн. діяльності: аналіз, синтез, порівняння, доведення, абстрагування, конкретизація, узагальнення, висування гіпотез, аргументація, перенос знань, спростування, математична та графічна терпритація результатів.

Тест - це сис-ма завдань специчної форми, певного змісту, різної складності, яка дозволяє якісно оцінити стр-ру і виміряти рівень знань, умінь та навичок. Тести: короткі - 10-20 завдань; середні; довгі - 500 і більше завдань.

Переваги тестів: можливість кількісного вимірювання рівня знань і складності завдань; незалежно від ВУЗа, школи, предмета, особистості педагога об’єктивність оцінки; найбільш повне охоплення знань; систематичність контролю; індивідуальний підхід; технологічність тестів (універсальність); виявляє антизнання.

Недоліки тестів: можливість вгадати; складність в створенні якісного тесту; наявність технічних засобів навчання.

засновані на виборі правильної відповіді з декількох (закриті, вибіркові);

на знаходження співвідношення між питаннями та відповідями;

які потребують позитивної або негативної відповіді;

засновані на дописуванні необхідного тексту;

Метод навчання – система послідовних усвідомлених дій суб’єктів навчання, спрямованих на досягнення разультату, відповідного меті навчання.

Методи навчання в основному поділяються на:
словесні, налчні, практичні.

До словесних належать: усне викладення знань, бесіда, диспут, драматизація, робота з книгою.

Усний виклад – монологічна форма навчальної роботи. Викладач повідомляє інформацію, учень сприймає її, осмислює, запам’ятовує, а потім репродукує засвоєне. Види усного викладу знань:розповідь вчителя, пояснення, шкільна лекція.

Бесіда – діалогічний метод навчання, за якого вчитель із допомогою вдало поставлених питань спонукає учнів або відтворювати раніше набуті знання, або робити самостійні висновки-узагальнення на основі засвоєного фактичного матеріалу. Бесіди поділяються на: вступна, повідомлювальна, бесіда-повторення, контрольна.

Диспут – публічна суперечка на наукову чи суспільно важливу тему. Цей метод базується на обміні думками між учнями та вчителем

Метод драматизації ще називають рольовою грою. Особливість цього методу полягає в імпрвізованому розігруванні учасниками різних ролей узаданій проблемній ситуації.

Робота з книгою. Суть цього методу полягає в організації самостійної роботи учнів над друкованим текстом.

До наочних методів начання відносяться: спостереження, ілюстрація, демонстрація.

Спостереження як метод навчання забезпечує безпосереднє споглядання та сприйняття явищ дійсності. Ілюстрація матеріалів показується у статичному вигляді. Демонстрація передбачає показ матеріалів у динаміці.

До практичних належать: вправи, лабораторні роботи, практичні роботи. Вправа – це метод навчання, що полягає у повторенні певних дій, під час яких учні виробляють уміння й навички застосування вже набутих знань.

Іншими словами, стадія буде визначатись як орієнтування в ситуації спілкування, що включає три аспекти: 1.-орієнтування в просторових умовах, в обставинах, що піддаються зоровому та кинетичному сприйманню; 2.- орієн-ня в часових умовах (наявність чи відсутність дефіциту часу); 3.- оріен-ня в соціальній ситуації, тобто в актуальних соціальних взаємовідносинах, між тими, хто спілкується.

Друга стадія – привернення до себе уваги об”єкта спілкування.

Третя стадія – “зондування душі” об”єкта. Цю стадію треба розглядати як своєрідний пошуковий етап, на якому відбувається коригування раніше придуманих прийомів спілкування. Ця стадія має своєрідний предстартовий характер, бо на ній педагог уточнює свої уявлення про ситуацію спілкування, про рівень готовності до нього аудиторії.

Четверта стадія – передача свої “бачень ” ою”єкту за допомогою променевипускання. Це явище полягає у вмінні педагога використовувати міміку, мікроміміку, голос інтонаційну виразність мовлення, системи “пристосувань” з метою примусити об”єкт не тільки почути, але й побачити те, про що йде мова. У педагогічному спілкування цей етап буде розглядатися як етап вербального спілкування педагога із аудиторією.

П”ята стадія – зворотній зв”язок, який здійснюється в двох основних напрямках – змістовному і емоційному. Першочергова роль емоційного ефекту звор-го зв”язку, що сприймається через емоційний настрій аудиторії і виражається у її поведінці.

Паузи у мовленні визначаються як тимчасові зупинки його звучання. Розподіляють мовленнєвий поток на складові частини і відіграють значну роль в організації сприймання-засвоєння. Мовлення педагога без пауз сприймається аудиторією приблизно так, як мовлення у швидкому темпі. Характерною особливістю иакого мовлення є монотонність. Треба звернути увагу на те, що велика к-ть пауз уповілбнює його темп, негативно впливає на еф-ть сприймання. Потрібне використання логічних і організаційних пауз

Як свідчать психологи, в пам'яті людини залишається:

Навіть при дуже уважному слуханні засвоюється до 20 % інформації, а в процесі діяльності — 90 %. Отже, конспектувати потрібно. А як саме?

З історії виникнення конспектів-схем. Історія конспектів-схем досить цікава. Найбільш яскраво цей досвід представлений у практиці видатного вчителя з Донецька В. Ф. Шаталова. Слід зазначити, що у талановитого українського вчителя опорний конспект — це не єдиний важливий методичний прийом.

Як він пише в книжці «Куда й как исчезли тройки», «ідея була в повітрі». Ще в 1968 р. в Угорщині були видані підручники з фізики, де кожний розділ закінчувався невеликим графічним конспектом матеріалу. Мета таких міні-конспектів — узагальнити засобами графічного моделювання основні думки і логічні зв'язки навчального матеріалу. З 1971 р. у Франції в багатьох підручниках в кінці розділу дається «вигляд дошки» (те, що має намалювати на дошці вчитель, пояснюючи новий матеріал). Сам В. Ф. Шаталов пояснював необхідність створення опорних конспектів так: «Пояснення нового матеріалу у різних вчи-телів і на різних уроках може відбуватися в різних формах. Але немає майже жодного уроку, коли б вчитель не зробив би якихось записів на дошці. Іноді цих записів більше, іноді менше. Але уявіть собі на секунду такий варіант: один з учнів класу взяв після уроку дошку з записами вчителя додому... Зрозуміло, що цей учень підготується краще, ніж інші учні, які користувались підручником.... Окремі штрихи, цифри, записи асоціюватимуться в пам'яті учня з інтонаціями і текстами вчителя.

Нова методика передбачає, що такі дошки після кожного уроку приносить додому кожний учень. Ось що таке опорний конспект, ось що являють собою аркуші з опорними сигналами... Заперечувати проти цих методичних посібників — це значить заперечувати проти класної дошки, проти крейди, проти записів під час пояснення нового матеріалу... Проти всього, що полегшує навчання» [134, с. 21].

У вищій школі вперше за методом Шаталова почали працювати в Київському інституті народного господарства з 1977 р. Опорні конспекти були розроблені доцентом Л. Л. Вікторовою, автором цієї книжки та іншими викладачами кафедр загальної теорії статистики, економіки праці, технології, бухгалтерського обліку в сільському господарстві тощо.

Зрозуміло, що методика використання опорних конспектів-схем у вузі має деякі відмінності від методики В. Ф. Шаталова. Ці конспекти більш об'ємні, їх не треба заучувати напам'ять, можлив

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: