Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







ФУНКЦІОНАЛЬНА АСИМЕТРІЯ МОЗКУ І ТИП МИСЛЕННЯ





 

Специфіка і взаємозв’язок різних психічних процесів невід’ємні від структурної організації головного мозку людини. Серед багатьох ознак його структури суттєву роль відіграють великі півкулі, особливо їх функціональна асиметрія.

Встановлено, що функція лівої півкулі – оперування вербально-знаковою інформацією, читання, рахунок, тимчасом як функція правої півкулі — це оперування образами, орієнтування у просторі, розрізнення музичних тонів і невербальних звуків, розпізнання складних предметів (наприклад обличчя), продукування сновидінь. Основна різ­ниця між півкулями визначається не стільки особливостями використа­ної інформації (вербальна чи образна), скільки способами її організації, характером її переробки, тобто тином мислення. Обидві півкулі функціонують у взаємозв'язку, але зі своєю специ­фікою. Функціональна асиметрія головного мозку притаманна лише людині, генезумовлена, передається у спадок, але остаточно формується в процесі розвитку особистості. Залежно від конкретних умов може скластися відносне домінування ліво- або правопівкульного мислення, що багато в чому зумовлюватиме психологічними особливості особистості. Якраз асиметрія півкуль визначає специфіку психічних процесів, інтуїції. Особливості функціональної асиметрії головного мозку “Ліва півкуля” - аналітичне сприйняття світу (логічне, послідовне, ступеневе пізнання), чутливість правої половини тіла; “Права” – цілісне, чуттєве і образне сприйняття предметів, явищ, просторова орієнтація, художнє мислення, чутливість лівої половини тіла.

У кожної людини або може домінувати якесь півкульне мислення або півкулі функціонують рівноправно. Для лівопівкульно мислячих (логічний тип) людей характерна оптимістичність і самостійність. Вони легко вступають у контакт з іншими, в роботі більше покладаються на розрахунки, ніж на інтуїцію; більше довіряють офіційним джерелам інформації, ніж власним враженням. Правопівкульно мислячий (художній) тип характеризує нахил до певного песимізму; вони більше покладаються на власні почуття, ніж на логічний аналіз події. що не завжди на користь справі. Ці люди не дуже товариські, але можуть продуктивно працювати навіть у несприятливих умовах (гам, гуркіт, розмови)



Якщо у людей однаково виявляються обидва типи мислення (не іс­нує домінанти у регулюванні взаємодій із середовищем), то відкриває­ться широкий спектр діяльності: поєднання послідовності в роботі і, водночас, образне, цілісне, швидке сприйняття подій, ретельне обмір­ковування своїх вчинків, особливо в екстремальних ситуаціях.


28.ТЕМПЕРАМЕНТ екстраверсія, інтроверсія та нейротизм. ТИПИ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИОсновна причина різної поведінки людей – і їхньому темпераменті, тб у динамічних особливостях – темп, ритм, інтенсивність психічних процесів (але не їх зміст).Темперамент—це біологічний фундамент особистості, який базується на властивостях нервової системи, пов’язаний з будовою тіла та обміном речовин в організмі. “Т” успадковують, а тому зусилля людини мають спрямо-вуватися не на його зміну, а на те, щоб йо­го знати та використовувати для адекватної реалізації у відповідній ді­яльності. Це зумовлюється тим, що темперамент визначає стиль по-ведінки людини та способи орга-нізації нею своєї діяльності.Генетичне детерміновані властивості, що визн-ачають атрибут стру­ктури осо-бистості, зв'язав з темпераментом Г Айзенк. В якості показників основних властивостей особистості було обрано екстраверсію, інтроверсію і нейротизм як емоційну нестійкість, напруження, емоційну збудливість, депресивність. Виразність цих властивостей пов'язана зі швидкістю вироблення умовних рефлексів та їх міцністю, балансом процесів збудження. Для екстраверта (порів-няно з інтровертом) характерним є: трудність щодо вироблення умовних рефлексів; більша терпимість до болю; товариськістьть, імпульсивність, недостатній самоконтроль, відвертість у почуттях, життєрадісність, впевненість у собі, невитриманість тощо. Особливості поведінки інтроверта: зануреність у собі; труднощі щодо встановлення контактів з людьми, адаптації до релігії; висока оцінка етичних норм, планування майбутнього, контроль своїх почуттів тощо. На одному полюсі нейротизму— нейротики, які відрізняються: нестабільністю, неврівноваженістю нервово-психічних процесів, емоційною нестійкістю, рухливістю вегетативної нерво­вої системи; рішучістю. Другий полюс нейротизму — це емоційно стабільні, для яких характерні спокій, врівноваженість, впевненість, рішучість.Показники екстраверсії-інтроверсії,стабільності-нестабільності взаємозалежні та біополярні. Кожний з них — це континуум між двома полюсами крайнощів вираження особистістних властивостей. Поєднання цих двох різного ступеня виразності властивостей і становить своєрідність особистості. Характеристики більшості людей частіше тяжі­ють до центру. А віддаленість є свідченням ступеня виразності від­повідної властивості. Зв’язок цих двох чинників опису особистості з типами “Т” ілюструє “коло Айзенка”, а показники рівнів екстраверсії та нейротизму визначаються за тестом-опитувальником Айзенка.

І. Павлов встановив таку залежність типу “Т” від типу нервової сис-ми: 1-й тип – сильний, врівноважений, рухливий;

2-й тип —сильний, неврівноважений; 3-й тип —сильний, врівноважений, інертний; 4-й тип — слабкий.Основним чотирьом типам нервової сис-ми відповідають чотири типи “Т”. Сангвінік – легка пристосовуваність до умов, що змінюються; високий спротив труднощам життя; рухливість, товариськість, часта зміна прихильностей, активність і працездатність, швидке переключення на нову роботу, легко перенавчається, оптимістичність, поверховість у сприйнятті людей та явищ, скучність і млявість за відсутності зовнішніх стимулів. Холерик – підвищена збудливість, велика життєва енергія, недостатність самовладання, невитриманість, неврівноваженість, різкість, поривчастість рухів, захопленість новими справами, змінність настрою від злету до падіння, нетерпимість, запальність, голослівність. Флегматик – мала чут-ливість та емоційність, заспо-кійливість, повільність, врів-новаженість, впертість, терплячість, витриманість, працездатність, інерт-ність, надійність у дружбі, несхиль-ність до змін оточення, вузькість кола спілкування, хороша опірність сильним і тривалим подразникам. Меланхолік – висока чутливість, емоційна ранимість, пасивність,загальмованість,інертність, сльозливістьт та образливість, бояз-ливість, тривожність, невпевненість у собі, боязкість, нерішучість, неви-разність міміки, рухів, настороженість до всього нового, зніяковілість у присутності нових людей, самос-тійність, чутливість до людей, багатство асоціативного внутрішнього світу.

 

29. ЗДОРОВ'Я: ЗАГАЛЬНЕ УЯВЛЕННЯ, ПОРУШЕННЯ ПСИХІКИ, ПСИХОСОМАТИКА

Здоров'я у загальному розумінні можна розглядати як стан фізич­ного, психічного благополуччя, оскільки лише здорова людина здатна адекватно вирішувати професійні, сімейні та особисті проблеми. Оскільки ці проблеми становлять сутність життєдіяльності, то є всі підстави відносити “З” до основних атрибутів особистості. “З” — поняття не однознач не. Те, що одні вважають нормальним “З”, інші можуть сприймати як нездоров’я. Останнім часом деякі стани “З”, які раніше розглядалися як хвороби, сьогодні класифікую­ться «прикордонними станами». На стан здоров'я впливає величезна кількість чинників, які можна поєднати у такі групи: спадковість (генозумовленість, 20%), екологія (≈20%), медицина (10%), спосіб житія (50%).

Отже, за всіх цих умов здоров'я мас бути віднесеним до атрибутів особистості, оскільки саме ця властивість особистості є базовою як для її розвитку, так і для прояву її у будь-якій сфері життя. Особливо цей прояв характерний для здоров'я психічного. Психічне “З” – психічне благополуччя, що хар-ся відсутністю прояву психічних хвороб, що забезпечує адекватну щодо умов дійсності регуляцію поведінки і діяльності. Це поняття відображає не лише медичні й психологічні критерії, а й суспільні та групові норми, цінності, що регламентують духовне життя людини.

До основних критеріїв психічного “З” належать відповідність суб'єктивних образів дійсності і характеру реакцій (дій) на зовнішні подразники та значення життєвих ситуацій; адекватний щодо віку рівень зрілості емоційно-вольової та пізна­вальної сфер особистості; адаптованість щодо макро- і мікросоціальних стосунків; здатність самоуправляти поведінкою, свідомо планувати життєві ці­лі та підтримувати активність щодо їх досягнення тощо.

Порушення психіки:

1)Розлад свідомості (нечітке сприймання навколишньої дійсності, порушення орієнтування в часі та просторі, ослаблення мислення)

2) Розлад уваги, як правило хар-ся підвищеним відволіканням (важко зосередитися на одному) предметі або діяльності, увага нестійка; сторонні подразники значно порушують зосередженість, спостерігається переключення з однієї думки на іншу. Може бути спричинений при підвищеній втомленості, виснаженості організму, після інфекції, інтоксикації тд

3)Розлад пам’яті може виникати при черепно-мозкових травмах, психічних та соматичних захворюваннях, під впливом тяжких переживань. Напр, амнезія – порушення пам’яті у вигляді втрати здатності зберігати і відтворювати раніше набуті знання; гіпомнезія – люди пам’ятають пережиті події, але невиразно, невпевнено ( у людей похилого віку); гіпермнезія – різке загострення пам’яті з напливом множинних спогадів тощо.

Серед порушень вольової сфери особистості виділяють

*гіпобулію – стан психіки, що виявляється в зниженні бажань і спонукань до діяльності (млявість, ослаблення уваги ін); *гіпербулію - стан психіки, для якого характерне значне підвищення активності, що виявляється в рухливості, незвичайній для тієї або іншої конкретної людини. Такі люди багато рухаються, ходять від одних знайомих до інших без потреби, знайомляться на вулицях і розповідають про свої проекти, винаходи тощо. Якщо оточуючі не знають про такий стан психіки людини, то її вважають дуже діяль­ною і зацікавленою проблемами. Але більш детальне знайомство свід­чить, що підвищена активність у них поєднується з дуже низькою продуктивністю; та

*абулію — патологічне порушення психічної регуляції дій, що випи­ляється у відсутності спонукань до діяльності. в нездатності прийняти рішення і виконати потрібну дію, хоча необхідність її усвідомлюється.

Порушення емоцій і почуттів:

Депресія — афективний стан, що характеризується негативним емоційним фоном (пригнічений настрій, розумова і рухова загальмованість, у всіх подіях вбачаються лише негативні відтінки) Іноді туга може досягти сильного душевного болю, через що може статися меланхолічний вибух, який схиляє до самознищення. Депресія виникає внаслідок деяких психічних захворювань, а також як реакція на неприродно тяжку життєву ситуацію.

Маніакальний синдром – стан, протилежний за емоційним фоном депресії:: стійке підвищення настрою, надмірна рухливість і прискорений темп мислительної діяльності, відсутність реакції на непри­ємні події (вони не існують, навіть смерть близьких не може викликати скорботи).

Маніакально-депресивний психоз — психічне захворювання, що хар-ся наявністю фаз депресії і манії або нападами складно­го поєднання цих фаз, які змінюються повним відновленням психічної діяльності.

Ейфорія — піднесений настрій, стан задоволення і безтурботності, що не відповідає об'єктивним обставинам

Дисфорія — пригнічений настрій, що характеризується дратівливі­стю, озлобленістю, похмурістю, підвищеною чутливістю до дій оточу­ючих, схильністю до вибухів агресії. Емоційна лабільність хар-ся легким і швидким перехо­дом від піднесеного до пригніченого настрою (часто цей стан спостері­гається при серцево-судинних захворюваннях).

Амбівалентність почуттів — неузгодженість, суперечливість кіль­кох емоційних ставлень до певного предмета, що їх відчуває людина одночасно.

Апатія—стан, який характеризується емоційною пасивністю, байдужістю, спрощенням почуттів, відсутністю інтересу до навкол явищ; виникає внаслідок деяких органічних уражень головного мозку, слабоумства, а також трива­лого соматичного захворювання.

Психосоматика — це залежність стану внутрішніх органів від психічної діяльності і вплив психіки на діяльність внутрішніх органів. В основі “П” – погляди Гіпократа : “Важливо знати, яка людина хвора, ніж знати, на що хвора людина”. При захворюванні у кожної людини виникає нова для неї життєва ситуація, в якій вона виявляє своє ставлення до нових обставин життя і до себе в цих обставинах.

Відомі чотири рівні психічного відображення захворювання у психіці людини: чуттєвий, емоційний (різні види реагування на окремі симптоми, на захворювання та його наслідки); інтелектуальний (уявлення, знання людини про своє захворення), мотиваційний (певне ставлення до свого захворювання, зміна поведінки і способу життя, активізація діяльності щодо повернення і збе­реження здоров'я).

Є різні типи реакції особистості на захворення: нормальна, зневажлива, заперечувальна, (має місце перебільшення тяжкості захворювання, але подолати це не вдається), іпохондрична (заглиблення в захворювання) та ін. Та за б-яких реакцій на захворення змінюється її психічна діяльність. Захворення мають свої особливості щодо впливу на психіку людини. Напр, зміна психіки за умов серцево-судинних хвороб пов’язана з негативними емоціями. Емоції є формою реакції, що охоплює увесь організм і дає змогу швидко відповідати на вплив навкол середовища або імпульси внаслідок соматичного захворювання або певного фізичного дискомфорту. Вони детермінують усю життєдіяльність організму, що є свідченням соматичної інтеграції. Ішемічна хвороба серця найчастіше розвивається у цілеспрямованих, вольових особистостей, які глибоко і довго переживають негативні емоції, їм притаманні особливі риси хар-ру: відсутність задоволення від роботи, цілеспрямованість. За період інфаркту міокарда спостерігаються такі психічні порушення, як стійке безсоння, ілюзорні розлади, руховий неспокій, пригніченість. Наведені приклади достатні для висновку: стан здоров’я суттєво визначає психіку особистості, і будь-які її властивості можуть бути здеформованими, що вкрай важливо враховувати у практичній діяльності.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2020 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.