Псих- особливості юнацького віку.

Старший шкільний вік (15-18 років). Юнацький вік - це період вироблення світогляду, переконань, характеру та життєвого самовизначення. Юнацтво - час самоствердження, бурхливого росту самосвідомості, активного осмислення майбутнього, час пошуку, надій, сподівань. У старшокласників звично яскраво виражено вибіркове відношення до навчальних предметів. Потреба в значущих для життєвого успіху знань - одна із найхарактерніших рис теперішнього старшокласника. Це визначає розвиток і функціонування психічних процесів. Сприйняття характери­зується цілеспрямованістю, увага - довільністю та стійкістю, пам’ять - логічним характером. Мислення старшокласників відрізняється більш високим рівнем узагальнення та абстрагування, поступово набуває теоретичну та критичну направленість.

Юнацтво - це період розквіту всієї розумової діяльно­сті. Старшокласники намагаються проникнути в суть явищ природи та суспільного життя, пояснити їх взаємозв’язки та взаємозалежності. Майже завжди це супроводжує прагненням створити власну точку зору, дати свою оцінку подіям, що відбуваються. Своя точка зору не завжди співпадає із загальноприйнятою, це висновок, здобутий власною працею, напругою думки. Самостійність мислення в цьому віці набуває визначного характеру та край необхідна для самоствердження особистості. Дорослі, вчителі часто безапеляційно заперечують наївні, односторонні, далеко ще не зрілі висновки, створюючи своєю безтактністю передумови для конфліктів та непорозумінь.

Бурхливі соціальні події, що сталися за останні декілька років в світі і в нашій країні, перетворення, власною логікою спонукають молодь самостійно робити вибір, особисто орієнтуватися й займати незалежні позиції. Саме життя виробляє у більшості сучасних юнаків та дівчат таку психологію, яка багато в чому відрізняється від психології юнаків, що жили декілька десятків років тому. Це й більш відкритий, навіть сміливий погляд на світ, включаючи постановку й вирішення багатьох проблем морально-етичного характеру, і самостійність - хоч і не завжди правильність суджень, і включення в обговорення таких соціально-політичних, економічних і релігійних проблем, які зовсім ще недавно вважалися не характерними для юнацтва, непедагогічними, ідеологічно невиправданими (на­приклад, питання релігії, бізнесу, сексу, поведінка вчителів та батьків, їх критика тощо).

Психологічні особливості дорослого віку.

Основи сучасних дослідженнь психології дорослих заклав Еріксон, виділивши три стадії в її розвитку.центральний психологічний момент в ранній зрілості (25-35 років) –посилення інтимності, близьких особистих зв’язків з іншими людьми. Якщо людина потерпіла невдачу інтимного спілкування, то в нього може розвинутись почуття ізоляції, відчуття, що ні на кого в цілому світі не можна покластися крім себе. В проміжку від 35 до 45 років (середня зрілість)—час переоцінки цілей і принципів. В ці роки часто переносять кризу середини життя, появляються питання що вже досягнуто і що в дійсності означає життя. В цей момент життя людина починає осмислювати, що він не досяг поставлених цілей, які ним були поставлені колись перед собою. Криза середини життя визначається розходженням між мріями, які були поставлені в молодості, цілями і дійсністю. Людина починає сумно дивитися на світ і вважати, що уже пізно що-небудь змінювати. Центральна тема в середній зрілості--- генеративність---бажання вплинути на нове покоління через власних дітей, через практичний чи теоритичний вклад в розвиток суспільства. Генеративність визначає можливість поглянути навколо, зацікавитися іншими людьми, стати продуктивним, що в свою чергу робить людину щасливою. Потерпівший на цій стадії невдачу має тенденцію бути поглинутим тільки самим собою. В цьому віці людина формує свою точку зору про зовнішній світ, майбутьнє, про свою участь в ньому людина осмислює реальне положення речей, намітивши з врахуванням цього нові цілі або зкориктувавши старі. Людина, яка відноситься до себе здраво і доброжелательно, успішно здолає ці труднощі.

Якщо людині вдалось уникнути кризи середини життя, то період пізньої зрілості (45-60 років) може пройти невиразно і закінчитись зниженням трудової активності. Якщо переоцінка цінностей в середині життя зустрінеться відкрито, то результатом її може бути глибинне відновлення особистості і ріст задоволення в період 45-60 років поширюється і на більш пізні роки. Головне в цьому періоді---незаспокієність. Коли людина заспокоюється, вона припиняє свій розвиток. Якщо людина продовжує активно працювати, то цей період може виявитись дуже продуктивним.

В період 60-70 р. виділяється тема єдності ---здатності згадати своє життя з задоволенням. Якщо життя принесло задоволення і людина досягнула почуття єдності з собою і іншими, то старість буде щасливою. Ціль розвитку в старості--- досягнення розуміння, що прожите життя було повне, ярке. В несприятливих умовах бездіяльності і апатії можуть підкреслюватись і загострюватись негативні риси характеру: консерватизм, переоцінка минулого, потяг до повчань.

ЛЮДИНА,ІНДИВІД,ОСОБИСТІСТЬ

Терміни “людина”, “індивід”, “особистість” можна віднести до найпоширеніших у нашому житті – їх вживають як у вищих законодавчих актах, так і у повсякденному житті, побуті. Та чи однаковий смисл покладають у ці слова? Різний. Причина цього – у багатогранності змісту цих термінів. Філософію цікавить людина з погляду її становища у світі як суб'єкта пізнання. Психологія аналізує людину як усталену цілісність психічних явищ. Іс­ториків цікавить, як під впливом культурно-історичних чинників змінюється людська істота. Та якщо економіка припускає, що людина здатна на раціональний вибір, то психологія виходить і того, що мотив люд­ської поведінки здебільшого ірраціональний. Соціологія розглядає людину як надзвичайно пластичну істоту, здатну до значних соціальних адаптацій. Щодо побуту, то тут взагалі часта ототожнюються поняття «людина», «індивід», «особистість», що не може сприймати як нормальне явище у науці.

У найзагальнішому розумінні термін “Л”, вживають як родове поняття, що вказує на приналежність до людського роду — вищої сходинки розвитку живої природи. Це поняття вказує на якісну відмінність людей від тварин і характеризує всезагальні, притаманні всім людям якості й особливості, що знаходить свій прояв у терміні “homo sapiens”.

У більш конкретному розумінні «людина» — це біологічний вид, що має характерні тілесні ознаки (прямоходіння; руки, пристосовані до праці), високорозвинений мозок, здатний відображувати світ у поняттях і пе­ретворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів; свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу, так і своєї особистої природи. Якщо мається на увазі не все людство, а одиничний представник людського роду, конкретна людина, то вживають термін “індивід”.

Для характеристики людини як суспільного індивіда, суб’єкта і об’єкта соціальних відносин вживають термін “особистість”, який визначає в людині саме соціальне. Соціальна поведінка людини визначається взаємодією зовнішніх і внутрішніх умов: зовнішні діють через внутрішні. Особистість стає чинником, який модифікує реакцію індивіда на зовнішній вплив.

Введення поняття «особистість» дозволяє при поясненні діяльності або поведінки людини включати ланцюг, що поєднує всю сукупність внутрішніх умов, через які трансформуються всі зовнішні впливи. У ці внутрішні умови включається психіка людини — психічні процеси, стани та властивості особистості. Особистість можна визначити як сталий комплекс якостей людини з усіма її біо- та соціально-психічними властивостями, що їх вона набу­ває під впливом оволодіння відповідною культурою суспільства і конк­ретних соціальних груп та спільнот, до яких вона належить, у життєді­яльність яких включається і на життєдіяльність яких впливає.

Для визначення особливого і специфічного, то вирізняє одну людину з-поміж інших з її природними і соціальними, фізіологічними і психічними успадкованими і набутими властивостям" та якостями, вживають термін «індивідуальність», тобто індивід як особистість.

Узагальнюючи сутність розглянутих понять, можна зробити такі ви­сновки: * кожен індивід є людиною; * індивід є вихідним пунктом для розвитку людини як особистості; * особистістю не народжуються — нею стають; * особистість — це підсумок розвитку індивіда; * особистостями стають у спільнотах, але і сама людина-особистість згодом утворює нові спільноти до власних інтересів та потреб; * особистість визначає поведінку, діяльність людини як чинник, що модифікує реакцію індивіда на зовнішні умови, та як ланцюг, що поєд­нує всю сукупність внутрішніх умов (психіка людини), через які транс­формуються всі зовнішні впливи.

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: