Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Філософія життя» як напрям сучасної філософії





Філософія життя, представниками якої є Ф. Ніцше, В. Дільтей, А. Бергсон, О. Шпенглер та ін., — це філософський напрям, який розглядає все суще як форму прояву життя, як деяку реальність, що не є тотожною ні духу, ні матерії, яку можна осягнути тільки інтуїтивно. Для філософії життя головним є поняття життя. Залежно від того, як розуміти життя, розрізняють варіанти філософії життя:

а) життя береться у його біологічно-натуралістичному значенні; як буття живого організму на відміну від штучного. Цьому напряму властива чітко визначена опозиція «розуму», який розглядається як хвороба;

б) другий варіант філософії життя пов’язаний з космологічно-метафізичним тлумаченням життя. Життя тут треба розуміти як деяку космічну життєдайну силу, яка безперервно відтворює себе. Біологічна форма є однією із життєвих форм. Пізнати її можна тільки інтуїтивно, а не розумом. Наприкінці XIX — у першій чверті XX ст. в Європі набула популярності «філософія життя». Найпомітнішими представниками якої були Ф. Ніцше, 3. Фрейд, А. Бергсон.

Філософія життя — напрям у некласичній філософії кінця XIX — початку XX ст., представники якого проголосили життя (в біологічній, психологічній формах) основним предметом філософії.

Постала вона як своєрідний протест проти класичного гегелівського ідеалізму, який не переймався проблемою існування конкретної людини з її стражданнями і пориваннями. Виступила вона й проти неокантіанської та позитивістської версії філософії, яка зводила філософію тільки до аналізу методологічної проблематики науки. Філософія життя знаменувала собою поворот до людини, її проблем і переживань, до антропологічної й аксіологічної проблематики.

Критиком традиційних цінностей і пророком нових виступив німецький мислитель Фрідріх Ніцше

Центральним поняттям його філософії є «життя», виявами якого є «становлення» і «воля». Він змальовує динамічну, процесуальну картину світу. Життя — постійне становлення, боріння, процес, а не предмет і субстанція. Поняття «воля» у Ніцше багатозначне і метафоричне. Це — рушійна сила будь-яких процесів у неорганічному світі, боротьба за виживання, за розширення власного Я, самоствердження. Це — воля до влади. Перехід від неорганічного до органічного світу і до людини є, на його думку, шляхом занепаду, а не прогресу. В борінні сліпих неорганічних сил більше істини і краси, ніж у тому, що виникає на їх основі.

Людину Ніцше розглядає як біологічну, недовершену, хвору істоту, оскільки в ній тваринні інстинкти значною мірою підмінені розумом. Тіло людини, на його думку, є значно більшим розумом, ніж сам розум. Взагалі розум він розглядає лише як засіб, інструмент життя, позбавляє його самоцінності, статусу абсолютної цінності. Життя і воля, яка складає його основу, є вищими цінностями, а все інше — лише засоби, підпорядковані цінності.

Процес пізнання для Ніцше — не пошук істини, а «схематизація», спрощення світу, що забезпечує практичні дії. Відповідно істині відводиться інструментальна роль. Оскільки успішним може бути і хибне знання, то істина в такому разі урівнюється з хибним. З неї спадає ореол святості, вона втрачає цінність, заради якої варто жертвувати життям.

Ніцше здійснив переоцінку основних християнських цінностей — любові до ближнього і співчуття. Його непокоїло біологічне виродження за панування в Європі християнських цінностей, зокрема співчуття до страждань іншого. У зв'язку із цим він протиставив античний світ з його культом хоробрих і мужніх воїнів християнському світу, який культивує страждущу людину. Благодіяння церкви на підтримку слабких і страждущих призвели, на його думку, до погіршення європейської раси. Все благородне, мужнє, войовниче, владолюбне, всі інстинкти, властиві вищому і найбільш вдалому типові «людина», за його словами, церква знищила. Тому він так пристрасно виступив проти християнства. Згідно з Ніцше, християнство — це релігія рабів, воно лише для них є благом і необхідністю, а для людей вищого типу воно є кайданами. Тому релігія є проявом волі до влади нижчих, щоб у такий хитрий спосіб підкорити вищих, мужніх людей (марксизм, до речі, розглядає релігію як знаряддя панування вищих класів).

З таких позицій розглядав Ніцше і мораль. Він заперечував абсолютність моральних цінностей, зокрема добра. Цінність його, як й істини, виявляється лише в тому, розкріпачує чи сковує воно потяг до влади. Отже, мораль повинна бути спрямована на культивування сильної людини. «Слабкі і невдахи повинні загинути — перша заповідь нашого людинолюбства. І потрібно ще допомагати їм в цьому», — проголошував він. На його думку, сильна людина сама вирішує, що таке добро, а що зло, не перекладаючи це на Бога.

 

Позитивізм: сутність, принципи та основні етапи розвитку

Криза філософії середини XIX. Французький й англійський позитивізм.

У другій половині XIX ст позитивізм стає найбільш впливовим рухом західної філософії. Позитивізм оголосив єдиним джерелом знання конкретні, частки науки і виступив проти філософії як метафізики, але за філософію як особливу науку. Під метафілософією вони розуміли умоглядну філософія буття (онтологію, гносеологію).

ПОЗИТИВІЗМ - філософія позитивного знання, що відкидає теоретичні спекуляції й умогляди, як засоби одержання знання.

Вони говорили, що тільки сукупність наук надає право говорити про світ у цілому. Тобто якщо філософія наукова те вона повинна розпрощатись зі спробою судити про світ у цілому. Це реакція на нездатність старої філософії вирішити проблеми, зв'язані з розвитком науки. Поняття колишньої філософії (про буття, сутність, причини), що у силу їхньої високої абстрактності не можуть бути перевірені чи дозволені за допомогою досвіду, позитивізм оголосив помилковими і позбавленими змісту. ПОЗИТИВІЗМ почав спробу осмислення істини на основі точного експериментального знання. Ідея знати - щоб передбачити, передбачати - щоб мати силу. Фактично виявилося, що позитивісти заперечували сутнісне пізнання світу, тому що орієнтувалися тільки на почуттєве пізнання. Причому самі категорії позитивізм заперечення умогляду, феноменалізм - виявилися занадто сміховинними, метафізичними.

З етапи в еволюції позитивіїму:

1. Власне позитивізм (30-ті рр. XIX) - Огюст Конт, Дж. Ст. Міль, Спенсер

2. Емпіріокритицизм (кінець XIX) -Мах, Авенариус.

3. Неопозитивізм (із середини 20-тихрр. XX) Шлік, Нейроз, Витгенштейн. Б.Рассел.

 

Фрейдизм та психоаналіз

Засновником психоаналітичної традиції яка вплинула не тільки на філософську думку XX століття, але й на медицину і психологію, соціологію і педагогіку, антропологію й етнографію, на сучасне мистецтво і літературу, став австрійський психіатр і психолог Зігмунд Фрейд. Його основним внеском в науку і філософію стало дослідження ролі підсвідомого у людській психіці, впливу підсвідомого на життя і поведінку людини на історію та культуру людства. Найбільш відомими його творами стали «Я і Воно», «Тлумачення сновидінь», «Майбутнє однієї ілюзії».

Своє вчення 3. Фрейд розцінив як третій в історії думки людства відчутний удар по наївному людському самолюбству. Фрейд, як і Ніцше до нього, здійснив своєрідну критику і викривання ілюзій класичної культури через аналіз людської псиихіки. Фрейд зосереджує увагу на аморальності, асоціальної агресивності людської природи. Фрейду вдалося зробити підсвідоме об'єктом дослідження з принципово нових позицій. Він відводить підсвідомому провідне місце в процесі становлення та існування людини. Переважна частина психічного життя знаходиться поза контролем розуму.

Підсвідоме трактується Фреидом як сукупність первісних інстинктів, темних, ірраціональних, аморальних потягів і бажань. В основі всіх людських пристрастей і вад - марнолюбства, владолюбства, заздрості,жадібності та інших - лежать два основних, базових інстинкти. Перший інстинкт - сексуальний (потяг до життя), який ще позначається Фрейдом терміном «лібідо». Другий інстинкт - агресивний, («потяг до смерті»). Ці два інстинкти, Ерос і Танатос (названі так за іменами давньогрецьких богів кохання і смерті), є тими силами, що керують здебільшого людським життям. Вони виявляються сильнішими за розумні мотиви, потреби та інтереси людини.

Роль підсвідомих імпульсів виявляється досить неоднозначною. З одного боку, вони лежать в основі різноманітних неврозів, душевних конфліктів, проявів зла, агресії, насильства. З другого боку, саме підсвідомі потяги є тими імпульсами психічної енергії, які живлять творчу активність людини у мистецтві, у науковому пізнанні, у всіх Формах людської діяльності.

Пригнічені і нереалізовані інстинкти стають джерелом негативної енергії, призводять до неврозів, до деструкції, руйнування людської психіки.

Отже, справжнє: керівництво людським здійснювалося сферою підсвідомого.

Неофрейдизм і успадковує, і разом з тим суттєво переглядає ідеї Фрейда.

Карл Юнг - був першим учнем і першим критиком вчення Фрейда. Юнг піддав критиці перебільшення ролі сексуального початку в людській психіці. Основним досягненням творчості Юнга стало відкриття явища «колективного підсвідомого».

Досліджуючи людські сновидіння, міфи, релігійні уявлення, витвори мистецтва, фольклор, Юнг помітив такі підсвідомі духовні явища, які не могли бути зв'язані з індивідуальним життєвим досвідом. Виявилося, що певні образи і символи були успадковані нами і збереглися у вигляді архетипів. Архетипи, є підсвідомими образами-символами, які передаються у спадок й оформлюють наше мислення і нашу поведінку. Досвід усіх минулих поколінь фіксується у глибинних структурах людського мозку і зберігається в універсальних, єдиних для всіх людей, всіх народів, всіх часів архетипах. Архетипи є підґрунтям існування людського роду, його духовною спадщиною, яка оживає через глибинні механізми пам'яті кожного окремого індивіда. Саме колективне підсвідоме, яке складається з архетипів, є справжнім фундаментом духовного життя індивідів. Дослідження людського досвіду наблизили Юнга до визнання релігійного світу. Саме в людській душі Юнг знайшов ту сферу, в якій наука і релігія не спростовують одне одного.

Е. Фромм продовжив і розвинув фрейдистські ідеї в соціологічних та культурологічних дослідженнях. Він прагнув пояснити і вирішити соціальні проблеми методами і настановами психоаналізу. Він зосередив свою увагу на понятті соціального несвідомого, на психологічних аспектах соціального відчуження і самовідчуженні людини, на процесах міжособистісних зв'язків, на ірраціональних і патологічних проявах суспільного життя. Фромм зробив спробу поєднати в своєму «гуманістичному психоаналізі» ідеї марксизму, фрейдизму і екзистенціалізму. У своїх відомих творах «Мати або бути?», «Втеча від свободи» Фромм віднімає проблеми особистості в сучасному світі.

 







Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.