Проблема пошуків субстанції буття. Категорії матерії та духу як основні варіанти з’ясування субстанції буття

Субстанция(лат. sub - под чемто,stantium - местоположение)– философское понятие классической традиции для обозначения объективной реальности в аспекте внутреннего единства всех форм её саморазвития.

Спиноза учил, что сущ лишь одна субстанция - природа, кот является причиной самой себя. Прир. является с одной стороны природой творящей, а с др. - природой сотворенной. Как природа творящая она есть субстанция, или, что тоже самое - бог. Отождествляя прир и бога, Спиноза отрицает сущ. сверхприродного существа, растворяет бога в природе и тем самым обосновывает материалист. понимание природы.

Обосновывает важное различие между сущностью и существованием. В единичных, преходящих вещах сущн. не совп. с существ., но в вечной и бесконечной субстанции из сущности с необходимостью следует ее существование. Поэтому бытие бога (или субст) может быть доказано, т.е существование бога м.б. выведено из понятия о сущности бога (природы). Бытие субст. одновременно и необходимо и свободно т.к. не сущ. никакой причины, кот. побуждала бы субст к действию,кроме ее собств. сущности. Единичная вещь не следует из субст как из своей ближ. причины. Она может следовать только из др. конечной вещи. Поэтому всякая ед. вещь не обладает свободой.

Лейбниц развивает учение о бытии в форме учения о субстанции. Декарт свел материальность к протяжению. Лейбниц полагал, что из протяжения могут быть выведены лищь геометр, но не физ св-ва тел: их движение, действие, сопротивление... Поэтому необходимо предполагать в субст такие св-ва, из кот могли бы быть выведены основные физ хар-ки тел. То, что вещи обладают собств. действием приводит Лейбница к выводу, что вещи в сущности силы. Любая вещь - субстанция, следов. число субст. бесконечно. Каждая субст. или сила есть единица бытия или монада. Монада - духовная единица бытия, духовный атом.

Число является внешним выражением духовной сущности монады, выр ее пассивности, ограниченности. Однако пассивность - производный момент монады. Первичные качества кот - самостоятельность, самодеятельность. Благодря мон. материя обл. способностью вечного самодвижения. Как субстанции монады независимы друг от друга. Между ниим нет физ взаимодействия. Однако, будучи независимы, мон. не изолированы: в каждой монаде отражается весь мировой строй, вся совок. монад. Поэтому Лейбниц назыв м. “живым зеркалом” вселенной.

Для определения субстанции бытия были выдвинуты 3 основных учения.

Все философские течения при решении проблемы субстанции бытия выступают в качестве монистических, дуалистических или плюралистических приверженцев.

Монизм(monos-один) – учение о наличии одной единственной субстанции в качестве основы мира. Материалистический или идеалистический.

Дуализм(duo-два) – концепции, в которых признается равноправие материального и духовного начал (концепция Р.Декарта, картезианская школа).

Плюрализм(pluralis-много) – учение о том, что во Вселенной существуют одновременно много равноправных физических субстанций.

Рух і розвиток як атрибути Всесвіту. Основні форми та типи руху й розвитку

Ще в античну давнину говорили, що «життя — це рух. Де немає руху, там немає життя». Рух — це фактично абсолютна величина. Спокій, стабільність речей — відносна. У русі предмет, річ виникає, стає. У спокої закріплюється, фіксується. Немає жодного виду матерії, яка б не знаходилася у русі. Ніде і ніколи не було і не може бути матерії поза рухом. Рух — це сам спосіб існування матерії. Основні форми руху матерії. У філософії розрізняють п'ять основних форм рух матерії: механічна форма руху (дія — протидія; притягання — відштовхування тощо); фізична форма руху (наприклад, позитивна — негативна електрика, симетрія — антисиметрія); хімічна форма руху (розкладання — з'єднання; асоціація — дисоціація); біологічна форма руху (асиміляція — дисиміляція; спадковість — мінливість); соціальна форма руху (соціальні суперечності; соціальні конфлікти, антагонізми; боротьба інтересів різних соціальних груп тощо). Рух — суперечливе явище. Щось рухається лише тоді, коли воно знаходиться в даному місці і одночасно в ньому не знаходиться. По суті, рух — це сама існуюча суперечність (Гегель). Рух не лише переміщення, котре можна спостерігати візуально, а й внутрішня, невидима зміна. Історичний досвід людства, логіка пізнання світу переконують нас у тому, що світ — це рухома матерія, а пізнання форм руху матерії неможливе без знання про простір і час. Простір і час — це філософські категорії, які відображають основні форми існування матерії. Просторово-часові характеристики має будь-яке явище буття світу. Якщо простір є найзагальнішою формою сталості, збереження змісту об'єктивної реальності, то час — це форма його розвитку, внутрішня міра його існування та самознищеннях універсальність і цілісність (континуальність) — формою організації всього розмаїття нескінченного світу. Кожна частинка світу має власні просторово-часові характеристики. Розрізняють соціальний, історичний, астрономічний, біологічний, психологічний, художній, філософський зміст простору і часу. Простір — це така форма існування матерії, її атрибут, яка характеризується співіснуванням об'єктів, їхньою взаємодією, протяжністю, структурністю та іншими ознаками. Час — це внутрішньо зв'язана з простором і рухом об'єктивна форма існування матерії, яка характеризується послідовністю, тривалістю, ритмами і темпами, відокремленістю різних стадій розвитку матеріальних процесів. Поняття «простір» охоплює дві фундаментальні риси матеріального сущого — його протяжність і місце серед інших сущих. Протяжність є продовженням одного і того ж сущого. Кожне тіло має три виміри протяжності — довжина, ширина і висота. Вони визначають величину, розмір предмета. Місце — це просторова визначеність предмета у відношенні до інших предметів. У цьому аспекті простір постає як середовище, утворене відношенням речей. Задавши розмір тіла і вказавши його місце в середовищі, визначають його просторові характеристики. Час також відображає дві фундаментальні риси процесів, які відбуваються з матеріальними тілами, а саме тривалість і черговість подій. Тривалість аналогічна протяжності. Вона охоплює продовження одного і того ж. Тривалість — це фази одного і того ж (тривалість дня, існування дерева, землі). У ній розрізняються фази (моменти) — сучасність, минуле і майбутнє. Черговість вказує на місце події серед інших подій в часовому просторі (те відбулось раніше, а це пізніше). Вказавши місце події серед інших подій та її тривалість, визначають її часову характеристику. Розрізняють дві основні концепції простору і часу — субстанційну і реляційну. Субстанційна розглядає простір і час як щось самостійне (як різновид субстанції). Навіть коли б матеріальні речі зникли, простір і час залишились би, вважали її прибічники. Реляційна розглядає простір і час як властивості матеріальних утворень. Матеріальні маси, їх величина визначають характеристики простору і часу. Тут простір і час є похідними, відносними, визначеними матеріальною масою.

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: