|
|
Філософія і культура. Д. Чижевський про риси національно філософії.Переважно три моменти характеризують особливості філософії даної національності - 1. форма вияву філософічних думок, 2. метод філософічного дослідження, 3. будова системи філософії, “архітектоніка”, зокрема становище і ролі в системі тих або інших цінностей. Форма вияву філософічних думок може є найбільш зовнішня національна риса у філософії. емоціоналізм і сентименталізм, чутливість та ліризм; індивідуалізм та стремління до “свободи”; неспокій і рухливість; Емоціоналізм виявляється у високій оцінці життя почуття. Риси української національної філософії, за Д.Чижевським. Розглядаючи питання про критерії, що визначають предмет і зміст української філософії, Чижевський звертається до характеристики національного типу. Природно, що Чижевський, розглядаючи чинники, пов'язані з виникненням "філософії серця" на українському ґрунті, спирається на емоційність (передусім не побутову, а творчу), яка притаманна українській вдачі й "виявляється у високій оцінці почуттєвого життя", вона характеризується такими особливостями, як своєрідне бачення природи (образ степу — образ величності, буяння природи), гумор (в якому відбивається українській "артистизм"), естетизм народного життя та обрядовості. На цьому тлі почуття й емоції трактуються навіть як шлях пізнання, а серце як центр "мікрокосмосу" (людини), бо в "сердечній глибині" криється усе, що є в цілому світі. Раціоналістичний підхід, за Чижевським; передбачає визнання національних особливостей у розвитку народів, хоча вони й обмежені. Визнаючи обмеженість національних особливостей, раціоналісти вважають її необхідним етапом у розвитку людської історії. Проте, на думку Чижевського, справжньою цінністю є не національне особливе, а загальнолюдське, наднаціональне. Різноманітність типова не лише для тваринного і рослинного світу, вона властива також і людському роду. Чижевський ставить питання про те, чи мало б сенс людське життя, яке проходило б серед ідеальних, але цілком схожих один на одного людей? Чижевський підкреслює, що всяка національна філософія, яких би успіхів не досягла вона у своєму розвитку, страждає обмеженістю, тому що як національна вона розвивається, спираючись на соціально-економічні та історичні умови розвитку певної країни, відображає в собі особливості національного буття, традицій, культури. Проте національне, яким би повнокровним воно не було, поступається загальнолюдському. Особливості давньоіндійського міфологічного світогляду. Розвиток філософської думки Індії охоплює кілька основних періодів: Ведичний період (1500 – 600 рр. до н. е.) визначається книгами Вед. Веди є творінням аріїв, племен індоєвропейської групи, які заполонили давнішні розвинені цивілізації Індії – Хараппі і Мохенджо-Даро. Веди (від кореня від – відати, однопорядкового значення з українським словом) індуси вважають священними книгами, вони створювалися як збірки знань того часу, поєднуючи різноманітні гімни, молитви, жертовні обряди, магічні заклинання, поезію. Найдавніша книга з Вед – “Рігведа” є найдавнішою пам’яткою писемної культури і людського розуму. Однак для цього періоду ще не властиве власне філософське мислення. Йдеться про світогляд релігійно-міфологічного ґатунку з вираженими філософськими ідеями. Ведична релігія – це складний політеїстичний комплекс уявлень про людину, її життя і навколишній світ, заснований на міфологічному багатобожжі. Ведичне світорозуміння постає пізніше в концепції т. зв. адвайти. Нею висувається ідея єдиної субстанції, форма якої постійно змінюється, а “пояснення речей потрібно шукати в їх власній природі і для пояснення явищ, що відбуваються у Всесвіті, не потрібне визначення будь-яких зовнішніх істот або факторів”. Епічний період (600 – 200 рр. до н. е.) розпочинається з ранніх “Упанішад” і завершується даршанами, або системами філософії. Цей період ознаменований новим світоглядним підходом до розуміння світу, згідно з яким першоосновою буття є безособова сутність (брахма), яка поєднується з духовною індивідуальною суттю (атман). Закладається основна світоглядна поняттєва система мислення, яка стає традиційною власне для індійської філософії і всього індійського світогляду. Приймається настанова на концепцію особистого самовдосконалення: “Немає нічого вищого над особою” – говориться в “Упанішадах” (буквально “сидіти біля”, біля вчителя, гуру). Для прикладу глибини мислення наведемо один із фрагментів “Упанішад”: “Сонце ніколи не заходить і не сходить. Коли люди думають, що сонце заходить, воно насправді лише повертається, досягнувши кінця дня, і народжує ніч унизу і день з другого боку. Тоді, коли люди думають, що воно сходить зранку, воно тільки повертається, досягнувши кінця ночі, і народжує день унизу і ніч з другого боку. Насправді ж воно ніколи не заходить”. До того періоду належать формування епосу “Рамаяна”, “Магабгарата”, виникає філософський твір “Бгаґавадґіта”. Створюються релігійні системи буддизму, джайнізму, виникають основні філософські школи, даршани. Період сутр і схоластики (коментарів) (від 200 р. до н. е.) У той період відбувалася спроба узагальнити попередні філософські ідеї у формі сутр. Сутри неможливо розуміти без коментарів. Тому коментарі набули більшого значення за самі сутри. Період сутр і коментарів породжує великих мислителів і мудреців. Серед них – Кумарила, Шанкара, Рамануджа, Мадхва, Вачаспаті, Удаяна, Джаянта та інші. Загальні ідеї індійської філософії приходять з контексту давньоіндійського світогляду, концептуально інтерпретуються і знову повертаються до світогляду індусів, збагачені теоретично й інтелектуально. Вони якнайтісніше пов’язані з драматизмом людського життя, виявляють напруженість роздумів над цілком земними питаннями виживання, сенсу людської долі, її покликання до мудрих вчинків. У світоглядному плані індійське мислення залишається послідовним упродовж тисячоліть, зберігає дух, властивий для тисячолітньої традиції розуміння світу і призначення в ньому людини. До основних світоглядних ідей індійського мислення належить переконання в тому, що життя нерозривно пов’язане зі стражданням. З такого твердження розпочинається і релігійна філософія буддизму Ірраціонально-духовна традиція давньоіндійської філософії та її Проблематика. Буддизм. До основних світоглядних ідей індійського мислення належить переконання в тому, що життя нерозривно пов’язане зі стражданням. З такого твердження розпочинається і релігійна філософія буддизму (засновник – історична особа Сіддгартга Ґаутама-Будда, VI ст. до н. е.). Однак причина людської біди – незнання істини. Істина полягає в тому, що страждання проростає з природи людських бажань. Висувається світоглядне розуміння вищої, трансцендентної мети людського життя; вона полягає у виробленні поведінки, яка усуває страждання. З досягненням стану відсутності страждань настає нірвана – ще одна важлива ідея індійського світогляду, пов’язана з упровадженням у розуміння і мислення трансцендентного відношення. Не менш важлива ідея світогляду і глибоко вкорінене переконання – поняття безсмертя духу. Звільнення від страждань і набуття стану нірвани є водночас станом безсмертя. Нірвана – це стан, позбавлений прив’язаності, те саме, що й чуттєва ізоляція. До інших центральних понять світогляду, поза якими не ведеться жодна філософська дискусія, належать: Сансара (метемпсихоз, реінкарнація) – переселення душ, цикл народження і смерті в матеріальному світі. Карма – це закон відплати, згідно з яким будь-яка матеріальна діяльність, гріховна чи праведна, призводить до наслідків, які дедалі більше затягують того, хто здійснює мислення, слова, вчинки, в матеріальне існування, в коло народження і смерті. Майя – ілюзія, омана, марево, енергія прив’язаності до життя, яка змушує живу істоту забути про свою духовну природу. Майя – це атрибутивна властивість буття, його негативний принцип, або модус. Вона не є народжена людським розумом. Майя передує інтелекту і не залежить від нього. Вона стає суто філософським поняттям, походження якого сягає в давнину міфологічного світосприйняття. Майя – це перешкода між даністю предмета і тим станом, до якого предмет прагне, чим предмет буде. Майя породжує дуалізм у сприйнятті світу. Позбавити предмет майї, означає повернути його до чистого буття поза часом, простором і змінністю, хоча майя існує як атрибут чистого буття. Реальність світу сприймається чуттєвістю крізь пелену або принцип майї. Дгарма – принцип поведінки, стиль життя. Дехто з дослідників Індії вважає дгарму центральною ідеєю індійської цивілізації. Вона мала як релігійне, так і філософсько-практичне значення. Це була ідея-вчення про відповідальність людини, про виконання нею обов’язку щодо себе та інших. Дгарма сприймалася як частина ріти, основного морального закону, який скеровує життя Всесвіту. Вважалося, що поведінка людини, яка виконує свої моральні обов’язки, закономірно призведе до належних наслідків. Агімса – терпимість, ненасильство, незавдавання зла діями і помислами. Ця ідея лежить в основі етики самовдосконалення: “Принцип агімси розглядається як відсутність агресивних намірів у розумі, самодисципліна і приборкання гніву й ненависті в почуттях”. Такі світоглядні настанови істотно впливали на поведінку людей, формували своєрідну культуру та історію Індії.   Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...  Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...  ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...  Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право... Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|