Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Позитивістська концепція суспільства. О. Конт, Г. Спенсер.





Засновник позитивізму Оґюст Конт (1798 – 1857) поставив мету створити соціальну теорію, яка б ґрунтувалася на таких наукових методах, як спостереження та експеримент, оскільки, на його думку, у дотеперішніх концепціях суспільства й людської історії замість наукового підходу панують пояснення, що спираються на умоглядні причини та сутності або ж трансцендентні сутності. Тут треба застосувати інший спосіб мислення – позитивний. ”У позитивному стані, – стверджує Конт, – розум людини, визнаючи за неможливе набути абсолютні знання, відмовляється від пошуку першопричини та призначення Всесвіту, а також від пізнання внутрішніх причин феноменів. Поєднуючи міркування із спостереженнями, він прагне розкрити їх природні закони, тобто стійкі відношення послідовності та подібності”. Він вважає, що мета та методи дослідження суспільства аналогічні меті та методам природничих наук. Це дає можливість емпіричної перевірки знань соціальної сфери.

В основі соціальної філософії О. Конта, яку він назвав соціальною фізикою або соціологією, лежить ідея: кожне суспільство тримається на консенсусі (узлагодженості) думок. О. Конт стверджує: “ідеї кермують світом і перевертають його, або, по-іншому, весь соціальний механізм тримається, врешті-решт, на людській опінії. Велика політична та моральна криза нинішніх суспільств відбувається, зрештою, через інтелектуальну анархію. Наша найсерйозніша хвороба насправді виявляється в глибокому розходженні, яке спостерігаємо нині межи всіма людьми щодо основних правил, незмінність яких – перша умова справжнього суспільного порядку. Поки люди не дійдуть одностайності стосовно певного числа загальних ідей, потрібних для утворення спільного соціального вчення, неможливо приховати той факт, що народи неминуче перебуватимуть у революційному стані і зможуть створювати лише тимчасові установи, попри всі політичні паліативи, які можуть бути застосовані”.

Отже, якщо в суспільстві не знаходять раціонального розв’язання важливої соціальної проблеми, тоді для заспокоєння збуджених ідей, думок, пристрастей вдаються до застосування “поліційного порядку”. Таке вирішення може дати позитивна філософія, яка здатна “все примирити, нікому не завдаючи шкоди”. Для цього потрібно, щоб відкриті соціологами закони не переглядалися, а були сприйняті на віру відразу і всіма. Наука не повинна вести пошуки кінцевих причин явищ, а констатувати наявний у світі порядок, для того, щоб надати можливість експлуатувати наявні в природі ресурси та впорядковувати наш власний розум. Соціальна філософія як соціологія є, за Контом, вершиною наукового знання. Справжньою наукою про розумову діяльність є соціальне пізнання, яке простежує здатності розуму та його творива в історичному часі. Розум водночас і соціальний, і історичний. Верховенство історичного підходу є основним принципом позитивізму й водночас його загальним результатом, – стверджує Конт у “Системі позитивної політики“.

Основними складовими соціології О. Конта є концепції соціальної статики і динаміки. За Контом, суспільство – це цілісна система, і в цьому розумінні його можна порівняти із живим організмом. Так само, як не можна аналізувати функціонування якогось органу окремо від цілого організму, так не можна й аналізувати якийсь соціальний інститут, наприклад, державу поза суспільством у його цілісності і в даний історичний момент. Отже, соціальна статика, по-перше, розкриває архітектоніку, будову соціальної системи, тобто показує її анатомію. По-друге, вона виявляє, як працює соціальна система, тобто її фізіологію, вона показує, за допомогою яких механізмів забезпечується її стійкість. В основу соціальної статики Конт кладе принцип консенсусу (consensus), одностайності. Він вказує на те, що в системі всі її елементи мають працювати узгоджено, лише в цьому разі забезпечується цілісність системи. Як наслідок цього основоположного принципу постають закони відповідності. Це, наприклад, закон відповідності між установами та відповідним станом цивілізації. Його зміст такий: політичні установи, з одного боку, право та ідеї – з другого, гармоніюють між собою, але не пов’язані з відповідним станом інтелектуального, морального й фізичного розвитку людини.

Інший речник позитивізму – Герберт Спенсер (1820 – 1903) вважає теорію суспільства частиною загальної теорії органічних систем та їх еволюції. Соціальна теорія складається з органічної теорії суспільства та теорії соціальної еволюції.

Вихідним пунктом органічної теорії суспільства взято поняття “агрегат”, тобто певну цілість, систему. Його особливістю є те, що він відрізняється від своїх частин і має структуру – постійні відношення між частинами. Г. Спенсер розрізняє два класи агрегатів: неорганічні і органічні. Органічні включають у себе живі тіла та надорганізми як, наприклад, людське суспільство. Вони відрізняються від неорганічних тим, що в них взаємодія частин забезпечує збереження цілого. Тут “кожна частина в обмін за спеціальну послугу, яку вона виявляє всім іншим частинам, одержує… від них усіх відповідні частки їх спеціальних послуг… поділ праці є саме тою особливістю як у суспільстві, так й у тварин, яка робить їх живим цілим”. Поділ праці робить життя цілого цілком відмінним від життя окремих одиниць. Тут, говорить Спенсер, життя цілого може тривати довше, аніж життя одиниць, а загибель цілого не обов'язково тягне за собою загибель одиниць.

Політичні і живі організми мають як спільні, так і відмінні принципи організації. До спільних він відносить передовсім кооперацію частин для блага цілого. Відмінність політичного тіла від живого полягає в тому, що воно (політичне тіло) є дискретним організмом, одиниці якого вільно пересуваються в просторі, а пов’язані одне з одним за допомогою знаків, “мови чуттів і мови розуму, словесного та письмового”. У живих тілах ціле чутливе, а одиниці – ні. У політичних агрегатах навпаки: одиниці страждають, мають утіхи, є чулими і мислячими, тоді як агрегат нечулий.

Таким чином, якщо в живому організмі одиниці існують для блага цілого, то в дискретному навпаки – суспільство існує для блага своїх членів, а не одиниці для блага суспільства.

Вихідним пунктом еволюційної теорії Спенсера є концепція рівноваги. За Спенсером, розвиток у всіх системах визначається взаємодією внутрішніх і зовнішніх факторів. Ця взаємодія спонукає систему до таких змін, які з часом доводять систему до рівноваги, яка встановлюється між впливами навколишнього середовища і спрямованими проти них діями системи (агрегату). Коли повна рівновага досягається у випадку живого тіла, то надалі розвиток, що виявляє себе у формі спокою, практично припиняється. Щодо соціальних організмів до чинників, що порушують рівновагу, Спенсер відносить зовнішні (наприклад, зміна географічного середовища чи напад ворогів) і внутрішні (наприклад, зростання населення). Із сказаного випливає сутність біологічної й соціальної еволюції – це адаптація, пристосування внутрішніх відношень до зовнішніх. Це пристосування стає все більш спеціальним і складнішим. Коли в процесі адаптації підвищується рівень організації системи, таку еволюцію Спенсер називає прогресом. Прикметною ознакою прогресу є те, що при зростанні агрегату в обсязі, він водночас робить перехід від невизначеної однорідності, позбавленої зв’язків, до визначеної різнорідності з установленими зв’язками. Ця прикметна особливість прогресу виводить на його загальний закон: прогрес супроводжується послідовною диференціацією від загальності до специфічності. Якщо суспільство в процесі еволюції втрачає здатність адаптації, пристосування – воно гине. “Кожне суспільство, що довело свої пристосування в нинішніх умовах до повної завершеності, втрачає здатність знову пристосуватися до майбутніх умов… воно зникає зі сцени якщо не через зовнішні сили, то через поступовий занепад, що зумовлений його нездатністю конкурувати з більш молодими суспільствами”

 







ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.