|
|
Рекомендовано Міністерством освіти і науки УкраїниСтр 1 из 4Следующая ⇒ ВИЩА ОСВІТА В УКРАЇНІ
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
Для студентів Вищих Закладів Освіти ІІІ-ІV рівнів Акредитації
Петрушенко В.Л.
Навчальний посібник 2-е видання, перероблене і доповнене
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України для студентів вищих закладів освіти III - IV рівнів акредитації
Львів “Новий Світ-2000” “Магнолія плюс”
УДК 1 (07) ББК 87 я73 П 312 Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації (Протокол № 14.2-525 від 20.04.2001р.) Рецензенти: І. Ф. Надольний, доктор філософських наук, професор Української академії державного управління при Президентові України Е.П. Семенюк, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри філософії Українського лісотехнічного університету В.П. Лисий, доктор філософських наук, професор Львівського національного університету ім. І.Франка Петрушенко В.Л. П312 Філософія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти ІІІ-ІУ рівнів акредитації. 2-ге видання, виправлене і доповнене. - Львів: “Новий Світ-2000”, “Магнолія плюс”, 2003.- 544с. I8ВN 966-7827-12-7 “Новий Світ-2000” I8ВN 966-8340-05-1 “Магнолія плюс”
Навчальний посібник є коротким за змістом і доступним за формою викладом історії світової та вітчизняної філософської думки, основних теоретичних проблем сучасної філософії (онтології, пізнання, природи свідомості, людського буття та ін.). Велика увага в книзі приділена філософії історії, культури, науки, техніки. Посібник побудовано у відповідності з учбовою програмою курсу, він забезпечує використання повного комплексу основних методів навчання: словесного, наочного і практичного. Призначений для студентів і аспірантів, широкого кола зацікавлених філософією. УДК 1 (07) ББК87я73
© “Новий Світ-2000”, 2003 © “Магнолія плюс”, 2003 © В.Л.Петрушенко, 2003 ІSBN 966-7827-12-7 “Новий Світ-2000” © В.М.Піча, наукова редакція, ІSBN 966-8340-05-1 “Магнолія плюс” унаочнення, 2003 ЗМІСТ
Переднє слово..................................................................................
ТЕМА1. ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ, ПРОБЛЕМАТИКА ТА ФУНКЦІЇ..................................................................................... 1.1. Особливості становища людини в світі та необхідність її самовизначення 1.2. Поняття та типологія світогляду. Світогляд і філософія 1.3. Особливості історичного виникнення філософії. Філософія і міфологія 1.4. Проблема визначення предмету філософії. Характерні риси філософського мислення. Співвідношення філософії, науки, релігії та мистецтва 1.5. Структура та функції філософського знання. Провідні позиції у філософії
ТЕМА 2. ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ 2.1. Проблема “Схід—Захід” в сучасній філософії та культурології. Особливості східного та західного типів філософствування 2.2. Джерела, провідні ідеї та напрями філософської думки Стародавньої Індії 2.3. Канонічні джерела, провідні ідеї та напрями філософії Стародавнього Китаю
ТЕМА 3. АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ 3.1. Поняття античної філософії. Етапи її розвитку та загальні особливості 3.2. Розвиток ідей у натурфілософських (“фізичних”) школах Стародавньої Греції 3.3. Ідеї та представники високої класики в розвитку античної філософії 3.4. Завершальний цикл розвитку античної філософії: школи, ідеї, представники ТЕМА 4. ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ 4.1. Зміни у світогляді під час переходу від античності до європейського Середньовіччя 4.2. Вихідні ідеї середньовічної патристики. Місце філософії у духовному житті Середньовіччя 4.3. Схоластика і містика як провідні напрями середньовічної філософії
ТЕМА 5. ФІЛОСОФІЯ ВІДРОДЖЕННЯ 5.1. Поняття “Відродження” та характерні риси духовного життя цієї доби 5.2. Провідні напрями ренесансного філософствування: гуманістичний антропологізм, неоплатонізм, натурфілософія 5.3. Філософські ідеї пізнього Відродження
ТЕМА 8. ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ПРОЦЕС У ЄВРОПІ XIX ст. 8.1. Зміна парадигми філософського мислення у XIX — напоч. ХХ ст. 8.2. Вихідні ідеї філософії А. Шопенгауера та С. К’єркегора........... 166 8.3. Ідеї розроблення “наукової філософії” у європейській філософії XIX ст. 8.4. Фрідріх Ніцше та ідеї “філософії життя”
ТЕМА 10. НАРИС ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ 10.1. Українська філософія як органічна складова української духовної культури. Загальні особливості української філософії 10.2. Провідні філософські джерела та філософські ідеї часів Київської Русі 10.3. Україна – Європа: духовні зв’язки Відродження. Поява професійної філософії в Україні 10.4. Особливості філософських курсів Києво-Могилянської академії. Життя та філософська діяльність Г. Сковороди 10.5. Університетська філософія в Україні XIX ст. Філософські ідеї в українській літературі та громадсько-політичних рухах 10.6. Особливості розвитку української філософії XX ст.
ТЕМА 17. ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ. 17.1. Філософія історії як напрям філософського знання:історичне формування проблематики. 17.2. Поняття історії. Історичний процес як реальність. 17.3. Філософія історії про суб’єкт, рушійні сили, умови та чинники історичного процесу. 17.4. Людина та історія. Роль особи в історії
ПЕРЕДНЄ СЛОВО
...Лише філософія, позаяк вона поширюється на все доступне людському пізнанню, відрізняє нас від дикунів та варварів, і кожен народ є тим більше цивілізованіший та освіченіший, чим більше в ньому філософствують; тому для держави немає більшого блага, ніж мати істинних філософів. Рене Декарт
Хай ніхто не зволікає із заняттями філософією у молоді літа, а на старості не втомлюється заняттями нею, адже для душевного здоров’я ніхто не може бути ні недозрілий, ні перезрілий. Епікур
Людина з її розумом, допитливістю, особливим статусом буття Постає як всесвітнє диво: адже лише їй відкрилося те, що ми називаємо буттям, лише в її розумі висвітлюється та вибудовується те, що ми називаємо світовим універсумом. Але людське буття окреслюється значною мірою як парадоксальне: людина висвітлює буття, перебуває у діалозі зі світом, сягає граничних меж Всесвіту, але вона не може осягнути найважливіше для себе: хто вона? звідки та навіщо вона прийшла в цей світ? куди прямує? Одвічні питання (саме тому, що на них немає однієї і єдиної відповіді) людина розв’язу вала і розв’язуватиме завжди настільки, наскільки вона відчуває себе людиною і прагне взяти на себе відповідальність за свідоме здійснення свого життя. Філософія і постає формою свідомого вирішення найперших питань людського • світоорієнтування, • самоусвідомлення та • самоствердження. Вона збирає і концентрує історичний досвід таких вирішень і стає інтелектуальним ядром людської духовності. Водночас філософія постає своєрідним випробуванням людського інтелекту щодо його можливостей. Вона спирається на унікальні властивості людської думки - на Ті властивість саму себе сприймати та усвідомлювати та на властивість цілісного охоплення реальності, розгортання розумових актів від гранична широкої межі узагальнення - межі буття та небуття. Унаслідок цього філософія являє собою історичну школу => самовибудову-вання, => дисциплінування, => культивування людської думки, => постає думкою про думку. Саму назву “філософія” перекладають із давньогрецької як “любов до мудрості”, а слово “софія” (мудрість), своєю чергою, - як “говорити, стверджувати цілісно (доречно)”.
Отже, філософія була і залишається інтелектуальною формою відповіді на глибинні занепокоєння та запити людини, вона завжди потрібна людині, а особливо тоді, коли життя вимагає вибору, визначення моральної та соціальної позицій.
Особливістю сучасного стану філософської думки в Україні є те, що вона змушена критично переглядати та переоцінювати майже весь свій зміст. За визнанням багатьох сучасних українських мислителів, від старих стереотипів ми вже відійшли, але нової позиції ще не виробили. Запропонований навчальний посібник є однією зі спроб окреслити сучасний стан і зміст філософської проблематики. Його написано з урахуванням багатющого матеріалу філософської та наукової думки другої половини XX ст. щодо проблем людського самопізнання та самоосмислення. У книзі розглядаються найновіші підходи до вирішення тих чи інших проблем (оцінка деяких філософських течій, проблеми онтології, пізнання, природи свідомості, свободи людини та ін.). Досить складні питання, як правило, викладені просто і зрозуміло, із певними елементами проблемного підходу. У посібнику, на відміну від подібних видань, вперше подано у формі нарису стислу, але змістова об’ємну історію української філософської думки. Він включає у свій зміст нетрадиційну, але дуже важливу на сьогодні тему – “Філософія науки та техніки”. Проте, найважливіші переваги посібника полягають в іншому: його зміст вибудований логічно, чітко і послідовно, так, шо наступні теми спираються на попередні та розвивають їх зміст далі. Зауважимо, що основне завдання посібника – дати методичний та теоретичний матеріал для безконтактного (самостійного) вивчення філософії як навчальної дисципліни – зумовило деякі його особливості. Це, насамперед, широке застосування наочно-демонстративного матеріалу (схем, таблиць, малюнків). Унаслідок того посібник передбачає необхідність звертання до інших філософських джерел: словників, філософських хрестоматій та антологій, оригінальних текстів. Водночас матеріал посібника досить повний у плані висвітлення основних питань навчальної програми з філософії. В ньому кожна тема починається з преамбули, визначення, що повинен знати, вміти і розуміти студент після вивчення матеріалу даної теми, якою має бути логіка викладу і вивчення цього матеріалу, а також з дефініції ключових термінів і понять, що вживаються в темі. З метою концентрації уваги студента в посібнику вживаються умовні позначення: В кінці посібника містяться контрольні питання з курсу і список літератури до всього курсу (підручників, навчальних посібників, словників, довідників, хрестоматій). Оригінальна компоновка самого тексту забезпечує використання повного комплексу основних методів навчання: словесного, наочного і практичного. Автор і видавці вдячні рецензентам книги – докторам філософських наук, професорам Івану Надольному, Едуарду Семенюку і Василю Лисому, які надали цінні пропозиції для поліпшення її структури і змісту; ми також вдячні Олегу Бурову за допомогу коректури тексту. Ми дякуємо кандидату філософських наук, доктору соціологічних наук, професору Володимиру Пічі, який розробив чимало структурно-логічних схем для окремих розділів книги, ввів у текст різного роду умовні знаки і нову компоновку матеріалів, що значно поліпшило його зорове сприймання. Тема 10 навчального посібника написана із кандидатом філософських наук, доцентом Анатолієм Фартушним; при написанні підрозділу 12.2. використані матеріали, розроблені разом із кандидатом філософських наук, доцентом Петром Петровським. Ретельне та вдумливе опрацювання студентами історичного, теоретичного та практичного матеріалу посібника дасть змогу отримати необхідні знання з філософії як навчальної дисципліни, а також може стати імпульсом для подальших самостійних заглиблень у животворне море світової філософської думки. Він розрахований перш за все на студентів вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації. Проте ним можуть скористатися і аспіранти нефілософських спеціальностей, викладачі філософії, всі, хто цікавиться історико-філософськими знаннями і сучасними проблемами філософії. Критичні зауваження і рекомендації будуть із вдячністю прийняті автором і видавцями. Автор і видавці Дитрих фон Гільдебранд
Філософія відрізняється від науки не в тому значенні, що апелює до відірваних від життя тверджень, а в тому, що максимально вірно виражає її зміст. Карл Ясперс
ОСНОВНІ СВІТОГЛЯДНІ ПИТАННЯ (За німецьким філософом І. Кантом) .-—і Місце людини в світі р р"'^ Що я Що я На що я Що таке можу маю можу спо- людина? знати? робити? діватися? Світогляд у цілому постає загальнолюдським явищем, тобто він є притаманним кожній людині в її нормальному стані; зрозуміло, що ми не можемо вести розмову про світогляд новонароджених дітей, а також душевнохворих людей чи людей із серйозними психічними відхиленнями від норми. Але саме загальнолюдський характер світогляду зумовлює його надзвичайно велику різноманітність, адже люди дуже по-різному уявляли та уявляють собі і світ, і себе самих. Якщо б ми поставили собі завданням перерахувати основні види світогляду, нам, напевне, знадобилося б багато часу, тому й виникає потреба у типологізації світогляду. ^ Типологія світогляду - це не просте перерахування його можливих видів, а, перш за все, виділення типових ознак, за якими та на основі яких пізніше здійснюється класифікація основних видів світогляду. Тобто, типологія постає у порівнянні із простим переліком більш містким та логічно виправданим способом ознайомлення із світоглядом з метою його подальшого докладнішого вивчення. Світогляд прийнято класифікувати на основі різних спільних ознак: V: '^:^-'^ У у За рівнем світо- м-': .-; ;';••";•"":':.V. ^ За морально-'9 г,. -. За історичними.. ' Заносієм бачення та Ціннісними ї| •;' '••. "••'•...."1 "• —> • • 1-- '. • епохами.. .' • у усвідомлення орієнтирами я • індивідуальний • усвідомлений • архаїчний * егоїстичний • колективний • неусвідомлений • античний * альтруїстський • груповий частково ^ ^ середньовічний * гуманістичний усвідомлений • національний • буденний • ренесансний ^ антигуманний • сформований на „„.„„-„„д • регіональний ' - • світогляд '. засадах наукових... * цинічний та ін. • XX ст. ___________ знань _________ ______________________ • філософський ж шовіністичний та ін. та ін. За будовою розрізняють світогляд > цілісний, > фрагментарний, > внутрішньо злагоджений, > суперечливий; за ступенем адекватності сприйняття дійсності - > реалістичний, > фантастичний, > викривлений, > адекватний дійсності; за ставленням до визнання існування вищих сутностей - > релігійний, > скептичний, > агностичний, > атеїстичний. Дуже поширеною є також типизація світогляду за ознакою соціальних станів та верств суспільства, за культурно-історичними регіонами та ін. Кожна людина, що вивчає філософію та цікавиться світоглядними питаннями, може додати до наведеної типології світогляду свої додаткові ознаки та вивести на їх основі інші види світогляду. Корисним заняттям було б спробувати охарактеризувати власний світогляд хоча б тому, що це дасть можливість зрозуміти, що це зробити не просто і не легко. За своїми функціями світогляд постає такою формою духовного освоєння світу, яка покликана: • інтегрувати людину у світ; • надати їй найперших життєвих орієнтирів; • подати дійсність у її людських вимірах та виявленнях. Досить часто формування світогляду відбувається стихійно: людина народжується, входить у життя і засвоює через батьків, оточення, соціальні зв'язки вітоглядні уявлення і світоглядні переконання. Більше того, людина інколи навіть не знає про існування світогляду, проте у деяких життєвих ситуаціях уникнути зустрічі з ним просто неможливо. Загалом подібні ситуації називають екстремальними, тобто крайніми, такими, що вимагають від людини кардинальних невідкладних рішень. Це може бути ситуація, коли людину ставлять на межу життя та смерті, коли вона змушена брати на себе відповідальність за життя інших людей та ін. Але світоглядні питання можуть поставати перед людиною й у більш простих та буденних ситуаціях, наприклад, коли йдеться про виховання дітей, неодмінно постають питання, чому вчити дитину, які якості прищеплювати їй насамперед; інколи, коли заходить мова про оцінку дій якоїсь людини, часто звучать слова: "Людина не повинна так робити", тобто при цьому керуються загальними уявленнями про те, якою повинна бути людина, що гідно її, а що не гідно. Розглянуті характеристики та різновиди світогляду дозволяють помітити, що філософія постає певніш видом світогляду: у наведених вище класифікаціях філософія фігурує як світогляд певного рівня, а це значить, що, хоча всі люди мають світогляд, проте далеко не кожна людина прилучена до філософії і, відповідно, не кожна людина виходить на її рівень у своїх світоглядних орієнтуваннях. 1^ Цей рівень, на якому розгортається філософське осмислення світу і людини, називається теоретичним. Звідси випливає, що у найпершому визначенні філософія постає як теоретична форма світогляду. Теорія відрізняється від практики та простого міркування тим, що вона аналізує певні явища через поняття, чітко визначені терміни, на засадах певних законів чи їх необхідних внутрішніх зв'язків, тобто теорія постає перш за все аналітико-синтетич'-ною інтелектуальною діяльністю. Значить, філософствувати -це не просто думати про світоглядні проблеми, а • усвідомлювати їх необхідність, • їх зв'язки, • їх сторони, • характеристики та • складові, виражені через певну термінологію. ж Отже, філософія: 1) це теоретична форма світогляду, спрямована на критичне дослідження та вирішення світоглядних проблем з метою підвищення ступеню достовірності та надійності таких вирішень; 2) це усвідомлений світогляд; 3) вона повинна прагнути бути =^ аргументованою, => внутрішньо стрункою, => логічно послідовною. Звідси випливають основні аспекти взаємозв'язку філософії та світогляду: філософія є різновидом світогляду, тобто вона є частиною світогляду, проте частиною особливою; як теорія світогляду, філософія концентрує світогляд, зосереджується на найважливішому в ньому; це позначається в літературі у такий спосіб - "філософія є теоретичним ядром світогляду". З іншого боку можна висловити і прямо протилежне твердження -світогляд є частиною філософії, і це у тому сенсі, що за широтою постановки та вирішення питань, за ступенем їх розробленості філософія є безумовно ширшою за світогляд. Світогляд у цілому постає духовним ґрунтом для виникнення та розвитку філософії, і філософія не вигадує свої проблеми, вона бере їх із життя, із живого функціонування світоглядних уявлень людини, проте підносить їх на вищий рівень осмислення, вираження та розв'язання. 1.3. Особливості історичного виникнення філософії. Філософія і міфологія Із розглянутого вище матеріалу однозначно слідує те, що філософія як теорія не може бути найпершою формою світогляду, бо будь-яка теорія передбачає попереднє існування простіших форм знання. Історично першою формою світогляду прийнято вважати міфологію (від грецьких слів: перекази, оповіді, слово, учення) - розповіді або переповідання про богів, першопредків, початкові події світу та ін. На перший погляд може здаватися, що міфи - це казки, щось вигадане, фантастичне. Проте для давньої, архаїчної людини міф був єдиною та всеохоплюючою формою світосприйняття. Найпершою особливістю міфологічної свідомості був її синкретизм - "злиття всього з усім"; і справді, в міфі неможливо відокремити натуральне від символічного, реальне від фантастичного, наявне від бажаного, духовне від природного, людське від нелюдського, зло від добра та ін. Через це міф володів такою формою цілісності, яка для інших форм свідомості постає майже неможливою. Окрім того міф для носіїв міфологічної свідомості поставав не думкою чи розповіддю, а самою реальністю, тобто міф мав таку характеристику, яку в деяких видах мистецтвознавства називають "зникненням ефекту рамки" (або "екрану"): коли ми в захопленні від картини чи від кіно, ми можемо на певну мить забути про екран, не бачити рамки, а повністю зануритись у той зміст, який вони нам несуть, можемо навіть щось вигукувати, жестикулювати. Для людини міфологічної свідомості не існувало окремо дійсності, а окремо - міфу як розповіді про дійсність; ні, міф і був єдиною та єдино можливою дійсністю. Особливою силою володіло в міфі слово, оскільки воно також розглядалось як певний вид реальності, навіть, як ключ, відмичка до проникнення в особливу реальність; виголосити слово дорівнювало тому, щоб заволодіти сутністю речі. Через це міфи зберігались, передавались незмінними та недоторканими із покоління у покоління. Міф інколи називають "машиною для знищення часу", оскільки і справді час над ним ніби не владний. Чим були зумовлені саме такі характерні риси міфологічної свідомості? Можна стверджувати, що вирішальну роль тут відіграло фактичне злиття архаїчної людини з природою: давня людина поставала майже органічною частиною природних процесів, була інтегрована у ці процеси, перебувала у великій залежності від них. Між давньою людиною та світом природи не існувало чітких якісних меж, тому ця людина, з одного боку, розглядала саму себе як частину природи, а, з іншого боку, переносила на природу свої власні сили та властивості, наприклад, одухотворювала природу, бачила у природних явищах наміри, бажання, прагнення. Проте вже давня людина не була тотожною із природою хоча б тому, що вона не лише пристосовувалася до неї, а й впливала на природу, до певної міри змінювала її. Між людиною та природою існували опосередковуючі ланочки, серед яких найперше значення мали штучно зроблені знаряддя праці. Згодом сфера штучно створених речей та явищ почала розростатися та все більше віддаляти людину від природи. І^ Сферу створених людиною речей, засобів життєдіяльності, знарядь та інструментів, що у відношенні із природою постають явищами штучними, називають сферою соціально-культурних процесів. Означена сфера заснована на технологіях людської діяльності (технологію у даному випадку слід розуміти у широкому значенні - як будь-які соціальне вироблені способи та процедури людської діяльності), а останні вимагають і особливого мислення, не міфологічного, де все здатне переходити в усе, а такого мислення, яке фіксує себе у своїх послідовних діях. Пізніше таке мислення назвали дискурсивним, таким мисленням, яке рухається послідовно, впорядковано, через чітко фіксовані пункти власного руху до певних результатів. Дискурсивне мислення суперечить міфологічному, тому внаслідок історичного розвитку людської діяльності, внаслідок розростання сфери соціально-культурних процесів, разом із появою та формуванням дискурсивного мислення міфологічна свідомість починає руйнуватися. Міф розкладається, й із нього виділяється ціла низка напрямів духовної діяльності, яка постає характерною вжедляцивіліза-ційно розвинених суспільств. ^ раціональні знання (пранаука) / мистецтво /біосфери 4-Щ,^ релігія І ховної .1^--—'^'^ '; діяльності, які І_——— фольклор \; виділилися із Я , міфу. а.ї-^г'-'-^, ^Цй:^ ї!Дг^\ '^' етичні норми та правила \^ правові уявлення філософія Всі ці напрями духовної діяльності зберігають свою певну і первинну спорідненість із міфологією, тобто всі вони прагнуть до того, щоб репрезентувати реальність, проте вони втрачають вихідні властивості міфу, стають внутрішньо диференційованими та частковими. Внаслідок того масова суспільна свідомість час від часу відчуває своєрідну ностальгію за міфологією, її цілісністю, її спорідненістю із людськими мріями, бажаннями, за міфологічною одухотвореністю та обжитістю світу. Наприклад, своєрідний "міфологічний ренесанс" Європа пережила у XX ст., коли внаслідок величезної раціоналізації життя, його технізації та технологізації виникла зворотна реакція - підсвідоме прагнення повернутись у живий, цілісний світ, пронизаний бажаннями, душевними пориваннями, живими пристрастями. •^ Отже, можна зробити висновок про те, що історично філософія виникла шляхом виділення із первинного, синкретичного міфологічного світогляду; причиною її виділення постало формування дискурсивного, тобто принципово нового - усвідомленого та послідовно розгорнутого - типу мислення. Звідси випливають деякі суттєві відмінності між філософією та міфологічним світоглядом, відмінності, які дають можливість краще зрозуміти особливості філософії. МІЛЕТСЬКА ШКОЛА «Із чого все?" Фалес 11 г-Е=Е^агАнаксімандр ("усе з води") ^,. у (початок усього — ^. // "апейрон") Анаксімен ("початок усього повітря") Піфагор (усе подібне до числа або має пропорцію) і Геракліт (світ є колообіг 4-х стихій; слід думати не лише над тим, що є світ, а й як треба його сприймати і розуміти) ЩО? (у1 ЯК? ^ ^д.^ ^ ^іІ-ЙлеатаїяІІ ^ІУйгомізм.д^ ^ 'Нойїюгія:'.;'.! (Парменід, Зенон) (Демокріт) (Емпедокл) (Анаксагор) Є лише буття. Ніщо не виникає Унаслідок Світовий розум вічно тотожне со- з нічого; поєднання стихій упорядковує Кос-бі самому запорука буття та космічних сил мос. світу - атом - світ проходить використовуючи неподільний, не- різні стадії "гомеомеріі" - • змінний, формування частинки, які ма-] І неруйнівний Д 11"ть якості всього * Отже, давньогрецька натурфілософія розвивалась динамічно, демонструючи при цьому деякі загальні закономірності руху людського мислення - від простого ==> до складного, від конкретного =? до абстрактного, від недиференційованої проблематики => до диференційованої, від неусвідомленого => до усвідомленого, висунувши цілу низку продуктивних для європейської цивілізації ідей і теорій. 3.3. Ідеї та представники високої класики в розвитку античної філософи у У період високої класики об'єктом осмислення для філософії ста-^ ють усі сфери людської життєдіяльності. Першими повернення проблематики від пізнання природи (космосу) в напрямі людини (мікрокосма) та реалій її буття здійснили софісти - платні вчителі мудрості. Нагромаджене у філософії знання вони пустили у практику, почавши вчити риторики, мистецтва аргументації та доведення виправданості власної позиції. Їх більше цікавило саме це, а не пошук істини, але вони сприяли поширенню знань і поглибленню людських уявлень про суспільство, державу, людську доброчесність. Теза Протагора (481-411 рр. до Р.Х.) "людина є мірою усіх речей" вважається яскравим виявленням суб'єктивізму та релятивізму (принцип "все є відносним") у позиції софістів. Саме проти цих принципів виступив Сократ (469-399 рр. до Р.Х.), який вважав, що • людина повинна ґрунтувати свою поведінку на надійних знаннях, а останні повинні бути остаточними, незмінними та завершеними; • мінливі ж уявлення на шої душі слід вважати гадкою, але саме через їх мінливість вони не можуть бути підставою для виправданого життєвого вибору та поведінки людини. • Справжні знання, за Сокра-том, слід шукати в собі ("Пізнай себе!"), оскільки безсмертна душа людини, пройшовши повне коло "космічних перевтілень", потенційно знає усе. Слід примусити її згадати забуте внаслідок вмирань та нових народжень, а для того треба поставити людину в ситуацію суперечності із самою собою. Це й робив Сократ
у своїх нескінченних бесідах із сучасниками ("сократичні бесіди"), бо вважав, що людина, яка через власні міркування зайшла в суперечність із самою собою, буде змушена відчувати внутрішню напруженість, прагнути розв'язати цю суперечність. Не знайшовши належного знання у своїх співбесідників, Сократ проголосив: "Я знаю лише те, що я нічого не знаю, але інші не знають навіть і того". Було би помилкою вважати дану тезу Сократа виявленням його тотального скепсису (сумніву в усьому); звернемо увагу на те, що теза починається ствердно - "Я знаю". Але що знає Сократ^. - Про своє незнання, а це свідчить, принаймні, про те, що у нього є критерій для того, щоб відрізнити справжнє знання від незнання, цей критерій ми вже позначили вище і також зазначили, що Сократ не зустрівся із такими людськими знаннями, які б витримали належну перевірку на надійність. Проте вимогу ставитись до знання прискіпливо, виробляти критерії його оцінки - все це можна вважати важливим і виправданим. Сократа вважають уособленням філософії, і не лише тому, що він був виразником невпокореного духу, і також не тільки тому, що він шукав неочевидного, глибинного, початкового. Сократ жив так, як філософствував, а філософствував так, як жив. Його непохитне служіння вищим принципам, демонстрація співвітчизникам несправжності їх знань призвели до того, що за хибним звинуваченням він був засуджений до страти. У в'язниці Сократ вів свої останні бесіди з учнями; смерть він прийняв мужньо і спокійно. Деякі культурологи й історики схильні бачити у страті Сократа певну аналогію з невинною жертвою Ісуса Христа. У будь-якому разі ми можемо стверджувати: життя і смерть Сократа постають колосальним чинником мораль
ного і культурного розвитку людства. Платон (427-347 рр. до Р.Х.), кращий учень Сократа, поділяючи вихідні думки останнього, вважав, що вимогам Сократа щодо справжніх знань можуть відповідати ідеї - незмінні сутнісні основи буття всього сущого. Речі течуть і змінюються, міркував Платон, але світ не зникає; отже, в основі речей лежать деякі ідеальні незмінні сутності. Їх не можна побачити, але можна осягнути розумом, адже, розуміючи сутність речей, ми можемо впіз нати їх у змінних образах та з'явленнях. Ідеї постають як умови переходу від сприйняття речей до їх осмислення. Чим є ідеї за змістом? - Це миттєво схоплена повнота та єдність кожної речі ("ейлос" - вигляд). Можна було б сказати, що це є сукупність елементів, необхідних і достатніх для існування певних речей, якщо, знову-таки, побачити їх у необхідній єдності. "Єдине "у Платона є синонімом ідеї. Продовжуючи лінію міркувань своїх попередників, Платон відділив справжнє буття від того, що надано нам у сприйняттях. Світ ідей -це особлива, надчуттєва реальність, яка своєю повнотою і досконалістю перевищує усе чуттєве. Речі - лише тіні ідей. Відповідно до теорії ідей Платон розглядав людину (тіло - в'язниця для душі), суспільство, мистецтво і т.ін. Платона вважають одним із фундаторів утопічного мислення, бо він розробив проект "ідеальної" (а тому - і неможливої) держави, в якій, поряд із культом вищої мудрості (правити державою повинні філософи, бо вони здатні споглядати ідеї), він уводив певні елементи казарменного - тоталітарного правління (наприклад, кращою музикою вважались військові марші, воїни та службовці жили в загальних приміщеннях та ін.). В усякому разі можна стверджувати, що саме Платон відкрив світ умоглядного (теоретичного) бачення реальності, багато зробив для розуміння пізнання та людської діяльності. ВИЩА ОСВІТА В УКРАЇНІ
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
Для студентів Вищих Закладів Освіти ІІІ-ІV рівнів Акредитації
Петрушенко В.Л.
Навчальний посібник 2-е видання, перероблене і доповнене
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України для студентів вищих закладів освіти III - IV рівнів акредитації
Львів “Новий Світ-2000” “Магнолія плюс”
УДК 1 (07) ББК 87 я73 П 312 Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації (Протокол № 14.2-525 від 20.04.2001р.) Рецензенти: І. Ф. Надольний, доктор філософських наук, професор Української академії державного управління при Президентові України Е.П. Семенюк, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри філософії Українського лісотехнічного університету В.П. Лисий, доктор філософських наук, професор Львівського національного університету ім. І.Франка Петрушенко В.Л. П312 Філософія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти ІІІ-ІУ рівнів акредитації. 2-ге видання, виправлене і доповнене. - Львів: “Новий Світ-2000”, “Магнолія плюс”, 2003.- 544с. I8ВN 966-7827-12-7 “Новий Світ-2000” I8ВN 966-8340-05-1 “Магнолія плюс”
Навчальний посібник є коротким за змістом і доступним за формою викладом історії світової та вітчизняної філосо   Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...  Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...  ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...  Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам... Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|
та ін. Крім того, в кожному розділі подаються висновки і резюме, питання для обговорення на семінарських заняттях, теми для рефератів, доповідей і контрольних робіт, завдання для самостійного опрацювання і закріплення матеріалу, додаткова література з теми.
