ВИХІДНІ ПОЧАТКИ БУТТЯ ЗА АРІСТОТЕЛЕМ

Форма всіх форм \\ | {світовий розум) \\ ^ матеріальна

3.4. Завершальний цикл розвитку античної філософії: школи, ідеї, представники

Філософія завершального циклу розвитку античної філософії була чітко орієнтована на захист окремого індивіда в умовах поступового руйнування класичного античного полісу (Олександр Македонський завоював не лише більшість полісів, а й колосальні території за межами Греції, створивши грандіозну імперію). Пізня антична філософія поставала індивідуалістичною, суб'єктивно забарвленою. Через це тут не стільки продукували нові ідеї, скільки використовували вже наявні (епігонство), які часто сполучали між собою без достатньої внутрішньої єдності (еклектика). Зупинимося на ідеях найавторитетніших шкіл цього етапу.

Епікурейство заснував Епікур (342-271 рр. до Р.Х.) і продовжив римлянин ТитЛукрецій Кар (95-55 рр. до Р.Х.). Епікур ставив собі завдання захистити людину від можливих страхів життя, для чого доводив невмирущість матерії, а, значить, і певне безсмертя людини (посилаючись на атомізм), відсутність фатуму та необхідності в космосі (припускаючи, що атом володіє здатністю довільно відхилятись від траєкторії свого польоту), можливість різних пояснень тих самих явищ через відсутність тісного зв'язку думки з фактами та відчуттям. Найбільше, чого може досягти людина в житті, -це звільнити себе від страхів та неприємних відчуттів,

отримувати від життя насолоди, серед яких найбільша - уміння

запобігати стражданням та зберігати душевну рівновагу, незворушність і безпристрасність (давньогрецькою мовою - досягнення стану "атараксії"). •

Скептицизм (від давньогрецького "сумнів"), що його заснував Піррон (360-270 рр. до Р.Х.), звертав увагу на те, що всі філософи запевняли в істинності своїх теорій, але висували різні ідеї; звідси випливав висновок про неможливість створення істинної філософії. В основі всіх суджень скептицизму лежали три знамениті запитання з трьома відповідями:

/. Якими є всі речі? - Не більше такими, ніж будь-якими іншими.

2. Що можна сказати про такі речі?- Краще не казати нічого, утримуючись від суджень.

3. Що робити людині, яка перебуває у стосунках з такими речами?-Зберігати самовладність (автаркію).

Скептики всебічно обґрунтовували свою позицію сумніву в можливостях пізнання, але врешті-решт, за Геґелем, своєю вимогою у всьому сумніватися сприяли розвитку наукового критичного мислення.

Більш поширеним у цю епоху був стоїцизм, що його заснував Зенон-стоїк (340-265 рр. до Р.Х.). У Римі його послідовниками були Луцій Аней Сенека (4р. до Р.Х. - 65 р.), Епіктет (5-138) та Марк А врелій А нтонін (121 -180). Стоїцизм також закликав людину до життєвої мудрості та самовладності, але з позиції зовсім іншого розуміння і буття, і людини. Скептики вважали, що весь світ пронизаний єдиним потоком вогняної пневми (дихання), що несе всьому закон і долю. Дія долі неминуча й невблаганна. Тому людині не варто впадати у відчай, адже змінити долю неможливо. ("Того, хто бажає, доля приваб

лює, того, хто не бажає, штовхає"). Стоїки поясню-»вали свою думку притчею про карету та собаку: собака прив'язаний до карети, що їде; як би не смикався пес, рух визначає карета, тому втрачають сенс смикання, опір руху, відчайдушні крики. Через це і людині в її відношенні до долі лишається одне: визначити внутрішнє ставлення до того, чого змінити не можна. Гідне для людини ставлення до будь-чого - спокій, незворушність, зберігання внутрішньої автономії. Стоїки сприяли систематизації філософського знання;

вони поділили філософію на фізику, логіку та етику, залучивши до логіки і розуміння пізнання.

Неоплатонізм довів до ретельних деталізацій і логічної стрункості провідні думки Платона. Усе сутнє являє собою результат виливання (еманації) Єдиного, яке тотожне благу, не знає ніякого ушкодження та змін. Першим продуктом Єдиного постає світовий Розум, у деяких тлумаченнях - Дух, а він еманує у світову Душу. Душа оживляє все сутнє, роблячи світ внутрішньо пов'язаним. Через душу все, що існує, прагне повернутися до вищого -до Єдиного, бо там його вихідна батьківщина, його корені. Людина ж являє собою уособлення світобудови, бо до її єства входять тіло, душа та розум; останній і дає людині спрямування - прагнути до єдиного, до блага. Основні творці неоплатонізму - Плотін (205-270) та Прокл (412-485).

•^ Отже, можна констатувати: школи завершального циклу були чітко спрямовані на те, щоб перетворити філософію на інструмент людського індивідуального самоутвердження. Саме на цьому шляху пізня антична філософія зробила своє основне відкриття: дух може бути автономним від обставин життя, протистояти цим обставинам (за Сенекою, дух сам собі володар). Це відкриття, очевидно, перекидає місток інтелектуальних досягнень наступній епосі - християнському європейському Середньовіччю. Бо саме епоха Середньовіччя, як ніяка інша в європейській історії, була зосереджена на духовному як першому початку буття.

ИЬ А нтична філософія - великий ідейний здобуток людства. Вона не лише вперше відкрила широкі обрії людського інтелектуального світоосмислення, а й зафіксувала великі прозріння у межах цих обріїв. Антична філософія вперше окреслила основні напрями філософської проблематики, визначивши на віки людське розуміння світу, Космосу, при-

роди, суспільства, людини, Ті пізнання, інтелекту, поведінки. Певною мірою все це ввійшло і в духовну скарбницю України, де з першими християнськими текстами з Візантії мислителі Київської Русі засвоювали ідеї Піфагора, Сокра-та, Платона, Арістотеля і Сенеки.

ф Антична філософія -початок європейської'філософії; в Стародавній Греції вона вперше відокремилась від інших напрямів людської життєдіяльності:

завдяки збігу сприятливих умов вона набула тут унікальних властивостей: постала відкритою та доступною, толерантною, пластичною та динамічною в своєму розвитку, а тому вперше накреслила майже всі основні напрями розвитку філософсько-світоглядної проблематики.

® Класичність античної філософії зокрема проявилася в тому, що вона розбудову вала свої теорії та ідеї від "початку " - від намагання збагнути природу, космос, але в їх цілісності, тобто через деяке перше буття ( "архе "); на цьому шляху були створені теорії світових стихій, рухливого та пов 'язаного єдиним законом космосу, космосу, пронизаного математичною гармонією, теорії атомізму, еволюціонізму, світового розуму; при цьому антична філософія продемонструвала неперервний розвиток думки у напрямі її деталізацій та поглиблення.

® В період високої класики в поле зору філософії поступово входять всі основні сфери людської життєдіяльності; філософія стає деталізованою, систематизованою, розгалуженою; основна у вага тут переноситься на вироблення виправданих, надійних способів осмислення дійсності: Пла-тон; Арістотель - ці неперевершені корифеї античної думки - створюють дві провідні парадигми європейського мислення і пізнання: парадигму екзистенціально-містичну та раціонально-логічну.

® Пізня антична філософія за умов руйнування античного полісу спрямовує свої зусилля на захист окремого індивіда, а тому стає суб'єктивно спрямованою, еклектичною; на цьому шляху вона робить грандіозне відкриття - відкриття автономії людського розуму щодо обставин життя.

® Своїм історичним розвитком антична філософія постає школою людського мислення, оскільки проходить певний завершений цикл: від осмислення космосу - через акцентування питань пошуку способів пізнання дійсності в усіх її аспектах - до входження в засади людської суб'єктивності.

[?] Питання для обговорення на семінарському занятті

1. Особливості, умови формування та етапи розвитку античної філософії.

2. Розвиток ідей в античній натурфілософії.

3. Ідеї та представники високої класики в розвитку античної філософії: софісти, Сократ, Платон та Арістотель.

4. Загальні риси та провідні школи пізньої античної філософії.

Й Теми для рефератів, доповідей і контрольних робіт

/. Феномен античної філософії в європейській історії.

2. Умови та чинники формування античної філософії.

3. Значення ідей античної натурфілософії для сучасної філософії та науки.

4. Оцінка ролі софістів в розвитку античної філософії та культури: позитивне та негативне в їх діяльності.

5. Життя та філософська діяльність Сократа.

8. Здобутки філософських шкіл пізньої античної філософії.

9. Впливи античної філософії на розвиток української філософської думки та культури.

І®' Завдання для самостійного опрацювання і закріплення матеріалу з теми

Завдання І. Розкрийте співвідношення понять "антична філософія" та "давньогрецька філософія".

Завдання 2. Позначте основні напрями розвитку ідей в античній натурфілософії. Завдання 3. В чому полягали основні здобутки представників мілетської школи? Завдання 4. Поясність значення філософських ідей Піфагора. Завдання 5. Охарактеризуйте найважливіші особливості філософії Геракліта

Завдання 6. Поясність позитивні та негативні сторони діяльності давньогрецьких софістів.

Завдання 7. Охарактеризуйте основні здобутки філософської діяльності Сократа. Завдання 8. Розкрийте зміст та значення основних ідей Платона. Завдання 9. Поясніть значення провідних ідей філософії Арістотеля. Завдання 10. Порівняйте ідеї Платона та Арістотеля і обгрунтуйте свої висновки. Завдання 11. Поясніть особливості та здобутки філософських шкіл пізньої античної філософії.

1. Антология мировий философии. Т. І. Кн. 1. - М., 1969.

4. Богомолок А. С. Античная философия. - М., 1983.

5. Виндельбанд В. История древней философии. - К., 1995.

6. Горбачев В.Г. История философии. Краткий курс лекций. — Брянск, 2000.

7. Кондзьолка В. В. Нариси історії античної філософії. - Львів, 1993.

8. Конрад М. Нарис історії стародавньої філософії. - Рим, 1974.

9. Лосев А.Ф. История античной философии. - М., 1989.

11. Татаркевич В. Історія філософії. Т.1. -Львів, 1997.

12. Філософія Стародавнього Світу: Читанка з історії філософії. — К., 1992.

13. Чаньшев А. Н. Курс лекций по древней философии. - М., 1981.

ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

І У межах християнства "філософія " із самого початку і за суттю була спробою сформулювати і виразити християнське бачення світу й людини. Фредерик Чарльз Коплстон

Істинна філософія є істинною релігією, (істинна релігія є істинною філософією. Скот Еріугена

Філософія Середньовіччя, утворившись у суспільстві з однозначною орієнтацією на духовні абсолюти, із суцільним пануванням релігії, зайняла специфічне місце в європейському духовному житті того часу: вона обслуговувала богослов 'я. Але водночас середньовічна філо-^^ софія зробила неоціненний внесок в освоєння позачуттєвих сутнос-

— тей, сприяла нагромадженню нових знань. Тому вона є особливо плідною для вивчення "внутрішньої людини" (Августин) та духовних процесів суспільного життя.

(ЗДДЗПЗКІГ' Після вивчення матеріалу теми Ви повинні

^ загальні особливості середньовічного типу філософ-^а ствування;

ЇЙ ^> основні етапи розвитку середньовічної філософії;

^ ^ провідну проблематику середньовічної філософії;

^ загальне значення ідей середньовічної філософії для ^шЛ розвитку європейської культури та науки.

?| ^Іу проводити порівняння античного типу культури та іїа філософії із середньовічним типом;

—Й ^сг виявляти позитивні та негативні риси у середньо-;зд вічному світосприйнятті;

^су" бачити елементи середньовічних духовних та інтелек-

• особливості середньовічного світобачення, елементи якого ще й донині є органічною складовою частиною я європейської духовності;

^•§ • специфічні виявлення духовного світу людини ^ середньовічними філософією та богослов'ям;

(р • роль середньовічної філософії у становленні сучасної ї ^ науки;

і^ • нові обрії людського самовиявлення та самоусвідом-—— лення, що були окреслені в епоху середньовіччя.

Г] План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

4.1. Зміни у світогляді під час переходу від античності до європейського Середньовіччя.

4.2. Вихідні ідеї середньовічної патристики. Місце філософії у духовному житті Середньовіччя.

4.3. Схоластика і містика як провідні напрями середньовічної філософії.

* АБСОЛЮТ- основна характеристика Бога в середньовічному Його осмисленні, яка передбачає доведення позитивних якостей Бога до гранична можливого стану повндМи та досконалості.

* ПРИЧЕТНІСТЬ - у середньовічному світобаченні - основний спосіб утвердження будь-чого у бутті через певну, індивідуальну міру участі в абсолютному бутті. И' ДУХ - у середньовічному світобаченні єдина справжня форма буття або буття як таке, корінь будь-якого існування; основні якості духу - самототожність, абсолютна активність, позапросторовість, неподільність, єдність, вічність, саморефлексивність;

* ДУША - в Середні віки - джерело і причина людського життя, результат вкорінення у людське тіло частки божественного духу; тому душа займає середнє положення між духом і тілом. Через зв'язок із духом душа постає безсмертною та розумною, через зв'язок із тілом - індивідуальною, чутливою, дійовою. І спрямовувати свої зусилля вона може або угору, до духу, або вниз, до тілесного.

О ЕКЗЕГЕТИКА - мистецтво тлумачення текстів Святого Письма, пояснення змісту та сенсу божественного об'явлення; середньовічні теологи-екзегети виділяли, як правило, 4 шари сенсів у змісті Святого Письма; реальний, історичний, символічний та священний.

* ІЄРАРХІЯ - структура світо-устрою у християнському світобаченні: оскільки кожна річ має свою власну й унікальну міру причетності до абсолюту, світ постає складною багаторівневою будовою, замкненою на свій буттєвий та смисловий центр; тому ієрархія передбачає 2 типи зв'язків сущого: взаємоузгодженість та підпорядкування, тобто зв 'язок порядку та цінності.

^ ТЕОЛОГІЯ - термін, введений Арістотелем для позначення "першої філософії"; у перекладі значить богослов'я: за змістом - це теоретична складова релігійного віровчення, покликана узгоджувати між собою основні догми релігії та пояснювати їх.

*• ГЕОЦЕНТРИЗМ - визнання Бога джерелом і основою всього сущого ("Все, що є, -все від Бога").

» ТРАНСЦЕНДЕНТНІСТЬ (з лат.: за межами зовнішнього, зображуваного) - характеристика Бога у християнському світобаченні як такого, який принципово несумісний із реаліями світу внаслідок того, що незліченно їх перевершує, тобто це позамежність або позасвітність Бога.

» ОБ'ЯВЛЕННЯ - пряме і безпосереднє розкриття Богом своїх намірів та настроїв людям. як правило, через обраних осіб: пророків, провидців та ін. Об'явлення не є проявом "мови Бога", оскільки наміри Бога не можна передати адекватно ніякими частковими формами, у тому числі - і людською мовою: через це об'явлення потребує тлумачення, екзегетики.

4.1. Зміни у світогляді під час переходу від античності до європейського Середньовіччя

Основною причиною радикальних змін, що відбулися у світогляді під час переходу від античності до європейського Середньовіччя, було руйнування античного полісу (основної форми державного та громадського життя) як реального

ґрунту всієї античної цивілізації, а разом із ним - руйнування і всього укладу життя.

Римська імперія ввела до свого складу величезну територію з різноманітними етносами, культурами, віруваннями, підпорядкувавши все єдиному центру. Величезна державна машина імперії, яка майже весь час перебувала у воєнному стані, перемішувала та перемелювала і людей, і культури, і релігії, зробивши врешті-решт окрему людину безпорадною та беззахисною. Ні влада, ні заможність, ні високі посади не були надійною основою для людського життя.

Зневірившись у всьому матеріальному, люди звертали свої погляди та надії до духовного. Тут дуже корисним було відкриття античною філософією автономії людського духу, оскільки воно допомагало людині знайти в самій собі опору задля протистояння життєвим негараздам.

Проте філософія була не дуже доступною для широкого людського загалу, тому у Римській імперії були поширені

* містицизм (віра у втручання у людське життя таємних сил),

* культи різних богів, величезна кількість яких, до речі, більше заплутувала людей, ніж їм допомагала.

•* Поява християнства добре вписувалась у загальний духовний настрій епохи, а тому воно досить швидко поширилося в імперії. Бо саме християнство не просто визнало автономію людського духу, а дало їй своє пояснення: в людській душі є частка божественного, тобто абсолютного духу. Це значить, що людина прилучена своїм духовним єством до найбільшої світової всемогутності, адже Бог творить світ, і притому - із нічого. Тобто він перевершує світ своєю силою, і ця могутність була наочно продемонстрована Ісусом Хрис-том, який. саме тому, що ніс в собі цей дух, пройшов крізь смерть та здолав її. Як наслідок, вся епоха Середньовіччя жила в умовах домінування християнської релігії в усіх сферах суспільного життя.

Поява та утвердження християнства в Європі призвели до радикальної духовної революції у розвитку європейської цивілізації. Відбулося суттєве просування філософської думки цього часу в таких галузях, як онтологія, логіка і теорія пізнання, антропологія. Це можна побачити досить виразно через порівняння античного та середньовічного світоглядів за їх основними характеристиками.

———————————————— •—————————

- Античний світогляд | С^едньовсїнйис^^^^Ід ^-

— ^ЯНЖИЧК<»г^__ДїЙЙ!^^Й(|' ••>• ' -" •—'<•:: ••-п^^^^^ї:":^вЗДн^^^'1,^-йі^;~⁵^^!^

Прихильники позитивного ставлення - Юстин Мученик (бл. 100-165), А фінагор (II ст.), Климент Олександрійський (150-215), Ориген (185-254) - вважали, що грецькі філософи прямували шляхом істини, але не могли досягнути її, тому що вона ще не явила себе в особі Христа. Тому філософію треба використовувати, підпорядковуючи її теології, оскільки християнське світобачення більш істинне, ніж попереднє.

~~І...,,,-...;,,..,,.... ^•;;").~~ .: •;;.;.•.-.;і^-і. •,„-:;.т. ¹:...^.;;.,. ———————"^——"——

__ ^^2^^^жї;а(р^гни»ів'да^инв'і^^ ' Ь^^^исуіїян^ва^аі^^

— ^- аргумент єдності (оскільки Бог єдиний, не треба шукати все нові й нові початки буття);

— ^- аргумент універсальності (християнство відкрите й доступне всім, незалежно від статі, віку, походження);

— ^ аргумент простоти (у християнстві йдеться про те, що зрозуміле для всіх і не потребує спеціальної освіти);

— ^- аргумент авторитету (філософію вигадали люди, а істини християнства дані Богом через об'явлення);

— ^ аргумент давнини (Юстин посилався на твердження Аристобула

Олександрійського про те, що греки запозичили філософію у Мойсея, тобто зі Старого Заповіту).

Варто зауважити, що не всі ці аргументи мають однакову виправданість, проте чотири перші використовуються у богослов'ї ще й сьогодні.

Другий напрям апологетики - напрям негативного ставлення до античної філософії, представлений іменами Татіана (125-175), Тертулліана (160-220), Арнобія (260-327), наполягав на рішучому відкиданні античної мудрості як такої, що, порівняно з божественним об'явленням, постає як безумство. Філософські міркування, по-перше, • безпідставні, бо філософи можуть довести все, що завгодно; по-друге, • ведуть до розбещеності та гріха; по-третє, • складні та заплутані. Божественна мудрість та віра живуть у простих душах тому, що вони не підлягають розумному осмисленню та обґрунтуванню, а потребують відданості, любові, щирого почуття до Бога.

^ Отже, як бачимо, в основі розмежування патристики на два напрями лежало питання про співвідношення віри та знання у людському світоорієнтуванні, яке майже ніколи не зникало з духовного обрію Середньовіччя.

У перші століття існування християнства інтенсивніше розвивалася східна (грецька) патристика. У її межах найбільш уславлені імена так званих "великих каппадокійців":

Василія Великого (Кесарійського) (329-379), Григорія Богослова (330-389), Григорія Ямського (335-394). У їхніх працях розглянуте широке коло питань християнського життя та християнського світобачення, починаючи від ідей натурфілософії (твір Василія Великого "Коментар на шість днів творіння"), антропології (твір Григорія Ниського "Про впорядкування людини "), пізнання та моральної поведінки і закінчуючи питаннями церковного життя. "Великі каппадокійці" проводили ідею про те, що у світі присутня божественна енергія, яка й утримує його у стані буття, а оскільки людина є найвищим Божим створінням, то вона постає своєрідним провідником та зосередженням цієї енергії. Звідси випливали тези про важливу роль людської активності у справі спасіння душі та вдосконалення світу.

Важливе значення для християнської філософії мав кодекс праць Діонісія Ареопагі-та під загальною назвою «Ареопагітики» (уперше оприлюднений 532 р.) Тут проведено думку про • ієрархічну (суворо підпорядковану) будову світу, в якій кожен вид буття має свою міру причетності до божественного світла; • про шляхи богопізнання: '=> ката-фатичний шлях (позитивний) передбачав вивчення форм буття задля сприйняття величі божественної мудрості, ^ апофатичний шлях (негативний) був пов'язаний з відкиданням усього, що пізнане, як несумісного з абсолютністю творця і, отже, передбачав прилучення людини до невимовної таємниці сутності Бога.

Найбільш завершеного вигляду ідеям патристики надав представник західної патристики - А врелій А вґустин (А вґустин Блаженний), єпископ Гіппонійський (північ Африки) (354-430). У його численних творах знайшли вираз усі найважливіші проб-

леми християнського світобачення, але, крім того, у цілій низці своїх ідей та міркувань А вґустин виступив сміливим новатором.

^ Бог є сукупність усіх можливих досконалостей

. ——..-^'~'\ /^ Бог є вічним та завершеним Буттям

{ ^\—^ •^-~</' ^ Розуміння. ^/.'^"ііу Бог творить світ із нічого, бо його могутність

І БогаЯК ОСНОви ї^щ^- Можливості Бога у творенні невичерпні

^^ЧІІіь ^{св^т}У ^^.^||,,іііііі^ о„„, перебуває у повній залежності від Бога,

Бог є гарантом безсмертя та спасіння людства

Особливо уважно розглядає Авґустин усе те, що пов'язане з людиною, висуваючи в людині на перший план людську свідомість. Тут Авґустин вважає основним наявність «внутрішньої людини» (або душі), до якої входять пам 'ять (без того не може бути єдності особи), воля (що пов'язана з первинними мотивами дії) та розуміння.

Авґустин також уперше почав трактувати історію в аспекті її цільового спрямування; зокрема історію філософії він розглядав як єдиний спрямований рух до істини християнського об'явлення.

Суттєву роль в утвердженні християнського світоосмислення відіграли Ієронім Стридонський (340-420), що переклав Біблію латиною; Марціан Капела (V ст.), алегоричний опис наук якого лежав в основі дисциплін "тривіуму" та "квадривіуму" протягом усього Середньовіччя; Северин Боецій (480-524), твір якого "Розрада філософією "доволі органічно поєднував грецьку філософію із християнським світобаченням; Флавій Касіодор (477-570), який у своєму маєтку Віварії заснував школу, де почалися систематичні переклади та переписування книжок і текстів, важливих для християнської освіченості.

<• Підбиваючи підсумок, можна сказати, що християнська патристика вперше докладно розробила ідейні (а не догматичні) засади нового, християнського світобачення. І для того вона використовувала в широкому обсязі досягнення античної філософії. З огляду на це особливо гостро постає питання про місце філософії у духовному житті Середньовіччя, адже філософія та християнська релігія за цілою низкою характеристик протистояли одна одній: філософія прагнула доводити свої міркування до рівня розуміння, а релігія вимагала приймати основні положення на віру.

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: