Витоки вищої освіти на українських землях.

Професор Іван Огієнко засвідчує, що грамотність в нашій державі існувала вже в X ст., а перші школи з’явились в XI ст. Володимир Великий створив першу школу при Десятинній церкві, на утримання якої виділяв десяту частину свого прибутку. Це була школа «для дітей вищої чади». Також школи засновувались при монастирях. На Русі були не лише переклади чужоземних творів. Відомі оригінальні твори Руських авторів, першість серед яких належить митрополиту Іларіону, автору «Слова о законі й благодаті», яке датується не пізніше 1050 р. [1, с. 10]. Цьому та іншим творам Іларіона історики дають високу оцінку. Велике значення для розвитку школи й освіти в Україні в цей період мали філософи XII-XIII ст., зазвичай, – представники вищих шкіл духовенства. Блискучими проповідниками, релігійними діячами, вченими XII ст. були, зокрема, архімандрит Києво-Печерського монастиря Серапіон, митрополит Климент Смолятич, єпископ Кирило Турівський.

З середини XVІ ст. особливу роль в розвитку української освіти і культури відігравали братства – національно-релігійні громадські організації українських і білоруських православних міщан у XVI – XVIII ст.

Історія братств досить давня, пов’язана ще з XI ст., коли члени ремісничих цехів і гільдій почали об’єднуватись для взаємодопомоги і згуртування парафіян. Джерела з цього питання мають досить вузькі межі, тому в наш час ближчою є період в історії, коли конфлікт католицизму з православ’ям наприкінці XVI і в XVII ст. створив базу для утворення не лише релігійної полеміки, а й національної школи. Таким чином, як релігійна полеміка з необхідністю вимагала вищих теологічних студій, так і народна школа, що постала й поширилась зусиллями національно-релігійних організацій – братств, привела до зорганізування вищої освіти з релігійним забарвленням. Своїм найважливішим завданням братства вважали поширення освіти серед українського населення, захист української нації, а водночас і оборону православ’я перед натиском католицизму. Релігійного характеру братства набули саме під впливом боротьби з протестантизмом та католицизмом. Зрештою, вони стали на сторожі національних потреб, створюючи школи та друкарні. З цього часу братства ставлять перед собою завдання оберігати православну віру, тим самим рятуючи українське населення від втрати своїх вірувань та переконань. Дослідники одностайно підкреслюють позитивну роль братств в очищенні релігійно-церковного життя, у розвитку освіти та культури. Проблема виникнення церковних братств є дискусійною. Проте, на думку більшості істориків, першим серед відомих нам братств було засноване у Львові при Успенській церкві, ймовірно, у 1439 р. Львівське ставропігійське братство, за Михайлом Возняком, виникло 1463 року «при церкві Успенія Пречистої Діви Богородиці». В 1586 році братство заснувало школу для дітей різних станів. Вона утримувалась на громадські кошти. Це був «всестановий навчальний заклад, в якому початкове навчання поєднувалося зі школою вищого типу»

Князь Острозький не був одиноким в своїй справі. Іван Франко із цього приводу зазначав, що ще раніше від нього прості люди, міщани почали створювати братства, а при них школи і друкарні. Особливо активно цим опікувалися віленське (1588), берестейське (1591), мінське (1592), більське (1594), могилівське (1597), луцьке (1600) та київське (1615) братства.

В Україні першою школою вищого рівня вважають Острозьку академію (греко-слов'яно-латинську колегію), засновану близько 1576 року в м. Острозі князем К. Острозьким. В академії викладали слов'янську, грецьку, латинську мови і так звані "вільні науки": граматику, арифметику, риторику, логіку та ін. Велика увага приділялася вивченню музики і хорового співу, що знайшло відбиток в "острозькому наспіві", широко відомому в Україні і Білорусі. При школі діяли друкарня і науково-літературний гурток. Якщо брати до уваги такі показники як мета навчального закладу, його устрій, склад викладачів та їх причетність до науково-дослідної роботи, коло дисциплін і рівень їх викладання, рівень освіти і оцінка роботи закладу громадськістю, то Острозьку академію можна вважати вищою школою, першою у східних слов'ян.

Першим ректором Острозької академії був український і білоруський письменник, педагог, культурно-освітній діяч Герасим Смотрицький, який разом з іншими вченими здійснив переклад Біблії. Його син Мелетій Смотрицький був автором знаменитої граматики старослов'янської мови "Граматика словенська". Острозька академія мала велике значення для поширення освіти серед населення і виникнення братських шкіл у Львові. Києві, Луцьку, Вільнюсі, Бресті. Після смерті князя Острозького (1608р.) розпочався занепад Академії. У 1636 році під тиском польсько-католицьких сил Острозька академія перестала існувати (відроджена 1994 року).

1632 року в Києві шляхом об'єднання Київської братської та Лаврської шкіл було створено Києво-Могилянську колегію - вищий навчальний заклад, який за змістом і обсягом навчальних програм відповідав вимогам європейської вищої школи. Об'єднана школа отримала свою назву на честь свого протектора-митрополита Петра Могили (Петру Мовіле). Петро Могила (1597-1647) - син молдавського господаря, навчався у Сорбонні, у Парижі разом з французьким філософом Рене Декартом. Згодом П. Могила порвав зі світським життям і постригся у ченці Києво-Печерської Лаври. Всі кошти і знання Петро Могила віддав справі розвитку науки і освіти в Україні. Улюблене дітище київського метрополіта стає відомим європейським вищим навчальним закладом.

1701 року колегія одержала титул та права академії і почала називатися Київською академією, впливовим освітнім і культурним осередком в Україні і Європі. Вона була елітним вищим навчальним закладом, який функціонував на демократичних засадах. На початку XVIII століття у Київській академії навчались понад дві тисячі студентів - представників різних народів і різних станів. На думку французького вченого Жана-Бенуа Шерера "під академією тут слід розуміти те, що ми звичайно називаємо університетом" ("Аннали Малоросії, або історія козаків-запорожців", Париж, 1788).

Історія науки і освіти свідчить про традиційно високий потяг українців до знань. Як приклад доцільно привести такий історичний факт. Сирієць архідиякон Павло Алеппський, що супроводжував свого батька - антіохійського патріарха Макарія до Росії й України в 1657 році, писав: "По всій землі руській ми помітили чудову рису, яка викликала наше здивування: всі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість їхніх жінок і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб. У землі козаків усі діти уміють читати, навіть сироти".

Визначне місце у розвитку освіти, науки і культури на українських землях посідали університети. Одним з найстаріших наукових і культурних осередків України є Львівський університет, якому 20 січня 1661 року польським королем було надано "статус академії і титул університету" із правом викладання всіх тогочасних університетських дисциплін і присвоєння учених ступенів. За іншими даними Львівський університет було започатковано цісарським декретом від 21 жовтня 1784 року. І хоча існують такі протиріччя, більшість дослідників зупиняється на даті - 1661 рік. Львівський університет пройшов складний шлях розвитку і боротьби проти полонізації і онімечення в умовах Речі Посполитої (до 1772), Австрійської і Австро-угорської монархій (до 1918), польської держави (до 1939 p.). В університеті викладали видатні історики Іван Крип'якевич, Степан Томашевський, Михайло Грушевський. Вихованець Львівського університету І. Могильницький підготував першу в Галичині граматику української мови.

В 1787-1808 роках при університеті функціонував Руський інститут (Stadium ruthenum), у якому окремі навчальні предмети богослов'я та філософія викладалися українською мовою. Інститут мав за мету підготовку освічених священиків з числа молодих людей, які не володіли латиною. В 1918-1939 роках польський університет мав чотири факультети. За ініціативи українського студентства було створено таємний український університет. З 1939 року Львівський університет став одним з провідних наукових центрів України з викладанням українською мовою.

У XIX столітті завдяки боротьбі прогресивної громадськості і відповідно соціально-економічним потребам відбувався подальший розвиток української вищої школи. Центрами наукової думки, підготовки вчених, учителів, лікарів, юристів стали. Харківський, Київський,

Новоросійський (м. Одеса) університети, Ніжинський історико-філологічний інститут (1875) та інші навчальні заклади.

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: