К56 Ковальова О.М., Сафаргаліна-Корнілова Н.А.,

В.В. Ніконов – зав. каф. медицини невідкладних станів, медицини катастроф ХМАПО, д-р мед. наук, проф.

Ю.С. Рудик – зав. відділом клінічної фармакології і фармакотерапії ДУ «Національний інститут терапії ім. Л.Т. Малої НАМН України», д-р мед. наук, ст. наук. спів.

К56 Ковальова О.М., Сафаргаліна-Корнілова Н.А.,

Герасимчук Н.М. Деонтологія в медицині: підручник.

Підручник присвячено актуальним питанням медичної деонтології відповідно до навчальної програми «Деонтологія в медицині». В підручнику обговорюються питання медичної етики і деонтологія, правове забезпечення професійної діяльності лікаря в сучасному суспільстві; основні моделі взаємин в системі лікар-хворий; питання ятрогенії, лікарської помилки, їх причини та профілактика; лікарська таємниця, правові документи, що гарантують дотримання лікарської таємниці в Україні та в світі; деонтологічні аспекти захисту права пацієнтів на життя і смерть; особливості деонтологічних підходів в онкології, психіатрії, геронтології, педіатрії; деонтологічні аспекти взаємин лікаря з пацієнтом ВІЛ-інфікованим і пацієнтом хворим на СНІД. Розглянуто етичні питання трансплантології, евтаназії, медичної генетики, сучасних репродуктивних технологій.

Підручник рекомендовано для студентів вищих медичних навчальних закладів III-IY рівнів акредитації, біологів, фармакологів, лікарів-інтернів.

Модуль 1. РОЛЬ, ЗМІСТ І ЗАВДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДЕОНТОЛОГІЇ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

Тема 1. Медична етика і деонтологія, їх визначення, статус і

правове забезпечення в сучасному суспільстві 6

Тема 2. Основні етапи становлення медичної деонтології та

внесок відомих вітчизняних лікарів у її розвиток 13

Тема 3. Правове забезпечення професійної діяльності лікаря в

Тема 4. « Клятва Гіппократа»: історія виникнення і подальша

Тема 5. Основні моделі взаємин в системі лікар-хворий.

Міжнародні документи, що регламентують права пацієнта 41

Тема 6. Ятрогенії: основна їх причина, наслідки і профілактика 52

Тема 7. Лікарська таємниця: визначення, основні правові

документи, що гарантують дотримання лікарської таємниці в

Тема 8. Лікарська помилка: визначення, види лікарських

помилок. Поняття про лікарські правопорушення і юридична

Тема 9. Біомедична етика в сучасному суспільстві, її предмет,

Тема 10. Деонтологічні аспекти захисту права пацієнтів на життя:

трансплантація, використання стволових клітин, штучне

запліднення, аборти. Етичні проблеми технологій, що штучно

Тема 11. Деонтологічні проблеми права пацієнта на смерть,

Поняття про евтаназію; морально-деонтологічні погляди

Тема 12. Деонтологічні аспекти взаємин в медичних колективах

під час виконання лікарської і наукової роботи 154

Тема 13. Основні деонтологічні підходи в онкології, психіатрії,

Тема 14. Деонтологічні аспекти взаємин лікаря з пацієнтом

ВІЛ-інфікованим і пацієнтом хворим на СНІД 178

Ситуаційні завдання для контролю кінцевого рівня знань 189

Характерною прикметою нашого часу є високий рівень розвитку техніки і технологій, який дозволяє людині по-новому впливати на природу, і навіть на свою власну. Розвиток засобів комунікацій досягає при цьому такого ступеня, що вже можна реально говорити про зближення різних культур та їх плідну взаємодію, до того ж, для здійснення контакту вже не потрібен тілесний перетин кордонів, а значить, учасником діалогу стає практично кожен, причетний до засобів масової інформації. Світ стає дійсно відкритим і при цьому ідея необхідності етичного консенсусу з фундаментальних питань стає обов`язковою умовою існування у світі, що трансформується.

До таких фундаментальних питань відносять, наприклад, питання про допустимість активної евтаназії, аборту, страти, пересадки органів, маніпуляцій з геномом людини та ін. Медицина давно й міцно злилася з вимогами морально-етичного обов`язку – безкорисливо служити людям. Такі філософсько-моральні вимоги отримали закріплення у деонтології (грец. deontos – належне та logos – вчення) – специфічній лікарській моралі, де викладені суспільні вимоги до всіх медичних працівників.

Етичні закони й позиції у медицині – це погляди і знання, які наочно інтегрують моральні засади особистості лікаря й загалом процесу лікування, теорію і практику стосунків з хворими, суспільством та колегами. Не існує окремих етичних категорій щодо поведінки лікаря, фельдшера, медичної сестри чи санітарки. Етичні принципи у медицині – неподільне ціле, хоча кожен окремий медичний фах має свої професійні, а отже й етичні відмінності.

Застосування нових біомедичних технологій дедалі поширюється, причому, воно інколи здійснюється поза межами правового регулювання. Тому питання про етичну самосвідомість лікарів-практиків, учених-дослідників та моральну відповідальність пацієнтів за згоду на прийняття тієї чи іншої методики лікування набуває зараз особливого значення. Моральні переконання людей залишаються сьогодні практично єдиним засобом захисту суспільства від руйнівних наслідків застосування нових біомедичних технологій.

У діяльності досвідченого фахівця-медика морально-етичні принципи повинні втілитись у сукупність конкретних поведінкових норм, сумлінне виконання яких буде для нього і професійним обов`язком, і справою його професійної честі та гідності.

Ще декілька десятиріч тому зміст медичної етики вичерпувався двома проблемами: по-перше, правилами поведінки медичного персоналу по відношенню до пацієнтів і, по-друге, правилами взаємовідносин в медичній корпорації. Сьогодні радикальному перегляду підлягають традиційні проблеми, а також виникає багато нових проблем. Все це призвело до необхідності комплексного підходу до зазначених проблем і, передусім, до необхідності та інтеграції теоретичної і практичної медицини і етики.

Даний підручник підготовлено відповідно до вимог Болонської декларації щодо європейської інтеграції освіти з орієнтацією на фундаментальні цінності загальноосвітньої культури. Представлений підручник дасть змогу студентам не тільки поглиблено вивчати деонтологію, але й використовувати її під час самостійної роботи, оскільки підручник включає цілу низку завдань, вирішення яких дасть змогу усвідомити складність теоретичних й практичних проблем сучасної медицини. Підручник рекомендовано для студентів вищих медичних навчальних закладів III-IY рівнів акредитації, біологів, фармакологів, лікарів-інтернів.

Тема 1. МЕДИЧНА ЕТИКА І ДЕОНТОЛОГІЯ, ЇХ
ВИЗНАЧЕННЯ, СТАТУС І ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Тема 2. ОСНОВНІ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ МЕДИЧНОЇ

Традиція лікування наказувала приносити хворому користь і не наносити шкоди. Жоден лікар не може виконати моральний обов'язок приносити користь і при цьому повністю уникнути нанесення шкоди. Цей принцип існує в широкому контексті і ґрунтується на правилі компетенції. Принцип «надаючи пацієнтові допомогу, не нанеси йому шкоди» складає тільки один елемент всієї безлічі моральних обов'язків.

Патерналізм може виявлятися сильно або слабо залежно від здатності пацієнта ухвалювати самостійні рішення. Сильний патерналізм відкидає навіть ті рішення, які пацієнт прийняв добровільно на основі достатньо повної інформації про свій стан. Патерналізм вважається слабким, коли здатність пацієнта ухвалювати самостійні рішення перебуває під впливом емоцій, що робить їх недобровільними, або коли пацієнт недостатньо інформований і його рішення не можуть бути адекватними ситуації, що склалася. Патерналізм має певні можливості для того, щоб захистити людину від його власних неправильних рішень, але, у такому разі, від принципу пошани автономії пацієнта. Сильний патерналізм, надмірна турбота про пацієнта, нав'язування йому своєї думки не завжди морально виправдані на відміну від патерналізму в слабкій формі.

У сучасній медицині така модель залишається найбільш переважною і найпоширенішою. Основна перевага патерналістичної моделі взаємин: чіткість рішень і дій лікаря. Патерналізм найбільш прийнятний в педіатрії, психіатрії, геріатрії. У таких взаємовідношеннях обмежуються права пацієнта і не дотримується пошана самостійності пацієнта, яка є однією з основоположних цінностей цивілізованого способу життя. Недоліки моделі в тому, що взаємини можуть перерости у відносини типу «начальник – підлеглий».

Він повинен опиратися на факти, уникаючи ціннісних думок, лише після медичних досліджень нацистів і створення атомної бомби, коли за досліджуваним не признавалося ніяких прав (досліди, що проводились над ув’язненими концентраційних таборів), людство усвідомило небезпеку подібної позиції. Учений не може бути вище за загальнолюдські цінності. Лікар в процесі ухвалення рішення не може уникнути думок морального й іншого ціннісного характеру.

Основним недоліком цього типу відносин є технократичний підхід до пацієнта, який суперечить принципу пошани прав і достоїнства особи. Пацієнт не бере участь в обговоренні процесу лікування. У сучасній медицині лікар дійсно взаємодіє з пацієнтом як вузький фахівець і виконує чисто технічні функції.

За даними ВООЗ, ятрогенії зустрічаються у 20% хворих і складають 10% в структурі госпітальної смертності. Наявною є парадоксальна ситуація, коли разом з безперечною користю медицина може породжувати наслідки ще більш негативні, ніж основне захворювання (залишення інструментів в організмі після операції, внутрішньо-лікарняне інфікування, лікарські алергії, післяопе-раційні захворювання).

За даними 43-ою сесією ВООЗ, під егідою якої розроблена Міжнародна класифікація захворювань X перегляду (МКХ 10), ятрогенія була занесена в ранг основного захворювання.Понад двох розділів МКХ містять перелік діагнозів, пов'язаних з ятрогенними пошкодженнями: ускладнення хірургічних і терапевтичних втручань, не класифіковані в інших рубриках (Т80-Т88) – хірургічні інфекції, ускладнення механічного походження, пов'язані з імплантованим пристроєм, шок та інше;

ускладнення терапевтичних і хірургічних втручань (Y40-Y84) – деякі стани (пневмонія, емболія легенів), які можуть виникнути в післяпроцедурному періоді.

Причини ятрогеній численні. І.А. Кассирський в своїй книзі «Про лікування» виділив декілька форм ятрогенних захворювань залежно від причин їх розвитку:

· пряме травмування хворого невмілою поведінкою лікаря;

· непряме травмування, пов'язане з читанням медичної літератури;

· ятрогенії, обумовлені особою пацієнта, схильного до психопатичних, психоастенічних, нав'язливих реакцій;

· неправильне проведення інструментальних досліджень, помилкове введення лікарських препаратів при навантажувальних пробах (особливо в кардіології);

· посилене лікування одного захворювання веде до виникнення інших захворювань (нераціональне або неправильне призначення; поліпрагматизм самолікування під впливом реклами фармакологічної продукції).

До одного з різновидів психогеній відноситься «вербальна ятрогенія», обумовлена порушенням медперсоналом етики, коли лікар своєю поведінкою, словом травмує психіку хворого.

Серед причин ятрогеній необхідно розрізнять об'єктивні і суб'єктивні фактори. До перших належать:

– невиліковність тієї або іншої патології на сьогоднішній день наявним арсеналом медичних засобів;

– необхідність здійснення інвазивних процедур для підтвердження (спростування) діагнозу.

Суб'єктивні причини виникнення ятрогенних захворювань найчастіше пов'язані з індивідуальними якостями медичного працівника. Мова йде про:

– недостатність професійних навиків медичного працівника;

– невміння правильно зібрати інформацію про захворювання пацієнта;

– інші чинники, які цілком залежать від самого лікаря.

На другій Всесоюзній конференції з проблем медичної деонтології (1977) було запропоновано розділити всі ятропатогенії на три групи:

– ятропсихогенії – порушення, обумовлені впливом на психіку хворого;

– ятрофармакогенії – розлади, пов'язані з негативним впливом лікарської терапії;

– ятрофізіогенії – захворювання, викликані фізичним впливом медичних заходів.

С.Я. Долецький (1989) виділяє наступні види ятрогеній:

І. Ятрогенія впливу: медикаментозна; маніпуляційна; наркозно-реанімаційна, хірургічна, аліментарна, променева;

Медикаментозна ятрогенія – виникає найчастіше, тому що поєднання декількох препаратів одночасно може викликати різний ступінь побічних, а іноді, і важких реакцій, пов'язаних з основним захворюванням та індивідуальними характеристиками препаратів, непередбаченими навіть при глибокому їх вивченні. Тому для профілактики медикаментозної ятрогенії французькі медики запропонували не призначати хворим літнього віку і тяжкохворим одночасно більше трьох препаратів.

Маніпуляційна ятрогенія обумовлена надлишком діагностичних і лікувальних внутрішньо-судинних маніпуляцій. Наприклад, особливе значення в її розвитку має постійна циркуляція в крові вірусів, мікроорганізмів, для яких поява в судинному руслі чужорідного об'єкту є стартовим майданчиком для прискорення їх розмноження і «бунту симбіозів» з подальшими септичними або іншими реакціями.

Наркозно-реанімаційної ятрогенії. Розвиток реаніматології привів до появи нового виду ятрогенії – післяреанімаційної, яка виявляється порушеннями обмінних процесів, структур і функцій мозку, ендокринного апарату, серцево-судинної системи, легенів, чинників імунітету і всього гомеостазу в цілому. Донаркозно-реанімаційної ятрогеніїможна віднести переломи ребер, пошкодження паренхіматозних органів й інші травми, що виникають в процесі реанімації.

Чисельність хірургічних ятрогеній « досить велика, хоча їх точний підрахунок досить утруднений і публікацій з цієї малозрозумілої теми дуже мало». У хірургічній ятрогенії, як у фокусі, концентруються всі чинники, що впливають на частоту виникнення, а її моральна сторона блискуче викладена М.І. Пироговим.

Аліментарна ятрогенія часто обумовлена шкідливими звичками людини, наприклад, нераціональним харчуванням за шкалою факторів ризику по раку; радами, що дають лікарі для схуднення з використанням численних дієт, визначення режиму харчування та інші, іноді досить суперечливі, що активно підхоплюється і популяризується недостатньо кваліфікованими журналістами. Аліментарна ятрогенія можлива, коли здоров'ю хворого, який суворо виконує розпорядження лікаря-дієтолога, завдана шкода. Безперечно, що шкоду здоров'ю наносить нераціональне харчування, їжа з низьким вмістом білків, вітамінів. Проте причиною такого харчування є чинники соціальні, а не рекомендації лікарів.

Променева ятрогенія може бути обумовлена використанням різних променевих методів з використанням діагностичних і лікувальних апаратів (рентген, лазер, радіоізотопне сканування, іонофорез та інші), що часто може супроводжуватися серйозними ятрогенними наслідками. Вся перелічена вище апаратура має точну шкалу дозування і надійні способи контролю. Променева ятрогенія розвивається в результаті непідготовленості персоналу до її обслуговування, порушень правил безпеки і експлуатації.

І наприкінці, ще одна група ятрогеній – це ятрогенії бездіяльності. Прикладом цього роду ятрогенії можна назвати таку поведінку хірурга, який не зважується з будь-яких причин на операцію в той момент, коли важлива кожна хвилина. Якщо затягування операції відбувається через недостатню підготовленість до неї, то це можна кваліфікувати як ненадання медичної допомоги. А це вже є злочином і предметом розгляду не медичної етики, а судової медицини.

Віддалена ятрогенія – це перебудова організму під впливом тривалої гормональної терапії; виникнення катастрофічних реакцій через декілька років після інтеркурентної інфекції; підвищення схильності до інфекцій у дітей, вигодуваних штучними сумішами; порушенням психомоторного розвитку дітей при тривалій гіпоксії і родовій черепно-мозковій травмі та інші. Передбачити ускладнення подібного роду досить складно, проте це примушує доктора обов'язково думати про віддалені наслідки своїх втручань.

За тяжкістю ятрогенні ускладнення діляться на легкі, середньої тяжкості й смертельні. За всі перераховані вище порушення лікар несе моральну відповідальність перед собою і лікарським колективом.

Цифра лікарських помилок, що щорічно здійснюються лікарями дуже велика. Статистика лікарських помилок жахає. За різними оцінками, в США від помилок медиків щорічно вмирають 50-100 тис. осіб, у Великобританії - 70 тис., у Німеччині - 100 тис., в Італії щорічно від лікарських помилок страждають близько 90 тис. пацієнтів. Більш того, в США помилки медиків займають 5-е місце серед причин смертності: кожні 15 хвилин в цій країні з вини лікарів або несумлінності медичного персоналу вмирають п'ятеро людей. (Defense Network Лікарські помилки Posted on 21 червня 2011)

Тема 10. ДЕОНТОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЗАХИСТУ ПРАВА ПАЦІЄНТА НА ЖИТТЯ: ТРАНСПЛАНТАЦІЯ,

1. Визначити поняття «термінальний стан», «клінічна і біологічна смерть». Етичні проблеми відношення до смерті.

Багато тлумачень смерті можна знайти в тлумачних довідниках: «Смерть – це кінець життя» (Оксфордський академічний словник), «Смерть (вмирати), смертушка – кінець земного життя, розлучення душі з тілом, вмирання, стан віджилого. Смерть людини, кінець плотського життя, воскресіння, перехід до вічного, духовного життя» (Тлумачний словник В. Даля).

Важливою сучасною етико-філософською проблемою є визначення статусу смерті: у якому сенсі слід визнати її існування? Якщо смерть існує, то існує вона як вмирання, як перехід однієї якості в інше: живого – в мертве. Межею ж буття і небуття живого виступає особливий вид існування – «клінічна смерть». Її специфічна особливість – принципова оборотність, яка породжує етичний імператив, спонукаючи до надання негайної допомоги вмираючому.

Смерть — природне явище, що вінчає кінець життя. Смерть – припинення життєдіяльності організму і внаслідок цього – загибель індивіда як відособленої живої системи. Визначення філософсько-онтологічного статусу смерті припускає вирішення проблеми існування і суті смерті.

Смерть клінічна – особливий вид існування – термінальний стан, межа буття і небуття живого; процес вмирання як перехід однієї якості в іншу. Часовий інтервал, що характеризує клінічну смерть, – 5-6 хвилин (іноді менше) – кількісно виражена міра життя, що ще зберігається.

Навколо поняття і суті клінічної смерті ведуться безперервні суперечки. Одні вчені вказують на те, що клінічна смерть «вже не є життям, але ще не є смертю» (В.А. Неговський). Інші вважають її «якісно особливою формою життя», оскільки, з біологічної точки зору, при клінічній смерті ще зберігається достатня кількість «елементів життя», багато функцій яких лише припинилися (А.Я. Іванюшкін). Звідси – специфічна особливість «клінічної смерті» – її принципова оборотність, яка породжує етичний імператив, що вимагає від медиків відношення до клінічної смерті як стану, що потребує невідкладних заходів допомоги вмираючому.

Найважливіше етичне завдання – виробити у хворого механізми захисту від страху перед смертю (емоційні і раціональні). Англійський філософ Ф. Бекон вбачає, що емоційний захист від страху смерті полягає в тому, що «нема в душі людини навіть найслабкішої пристрасті, яка не перемагала б страху смерті; а значить, смерть не може бути таким вже страшним ворогом, раз у людини ціла рать, здатна її здолати. Помста торжествує над смертю; любов її зневажає; честь закликає її; горе шукає в ній притулок; страх передбачає її». Раціональний захист від страху перед смертю передбачався ще в стародавніх релігійних культах, вченням Сократа, Платона, Аристотеля про безсмертя душі. Простий доказ, що знімає страх перед смертю, приводить Епікур: «…саме жахливе із злого, смерть, не має до нас ніякого відношення; коли ми є, то смерті ще немає; а коли смерть наступає, то нас вже немає». Згодом ці та інші подібні ідеї сприймаються християнством і стають традицією європейського духовного життя.

З поняттям «клінічної смерті» тісно пов'язана етична проблема визначення критерію смерті: який ступінь деградації життєвого процесу слід вважати смертю, що об'єктивно наступила?

Критерії смерті – ознаки, що визначають остаточний ступінь деградації життєвого процесу і об'єктивне настання смерті. Сучасні концепції пропонують вважати таким критерієм смерті людського індивіда омертвіння головного мозку. Саме в цьому випадку втрачається автономність і індивідуальність особи, оскільки носієм життя, що забезпечує її автономну цілісність, суверенність і індивідуальність (навіть у біологічному сенсі), є мозок. Тому смерть мозку є розщеплення підстави життя, бо саме в цьому випадку втрачаються її атрибутивні якості. Вибирати не доводиться: людина кінцева, життя його обмежене зачаттям і смертю.

А. Навмисне переривання життя хворого без його згоди.

В. Лікар сприяє смерті хворого після того, як хворий визнаний не виліковним.

С. Дії лікаря, направлені на продовження життя хворого.

Д. Дії лікаря, направлені на припинення життя хворого.

Е. Відмова лікаря від заходів, направлених на продовження життя хворого.

11. Як Ви розумієте термін "добровільна евтаназія"?

А. Дії лікаря, направлені на продовження життя хворого.

В. Дії лікаря, направлені на припинення життя хворого.

С. Відмова лікаря від заходів, направлених на продовження життя хворого

Д. Навмисне переривання життя хворого на прохання його родичів.

Е. Переривання життя хворого на його ж прохання (вбивство на прохання).

А. Спеціалізована установа для надання меддопомоги хворим з не виліковними захворюваннями.

В. Спеціалізована установа для надання меддопомоги хворим літнього і старечого віку.

С. Спеціалізована установа для надання меддопомоги хворим, які мають інвалідність.

Д. Лікувальна установа для надання невідкладної допомоги і догляду самотнім пацієнтам з невиліковними захворюваннями.

Е. Медична установа для надання спеціалізованої допомоги хворим, які мають спадкову або природжену патологію.

Особливе значення має термін «злоякісна пухлина», оскільки призводить до дуже сильного психо-травмуючого впливу на стан хворої людини. У більшості таких пацієнтів з'являється пригніченість, відчуття страху, безвихідності, невіра в успіх лікування.

Злоякісні захворювання турбують всіх. Так, декілька десятків років назад населення сільських і віддалених районів не знало подробиць про них і слово "рак" не викликало важких переживань. Сьогодні, коли культурний рівень населення зростає, всі знають про це захворювання і, на жаль, перебільшують його небезпеку. Тепер побоюватися травмуючого впливу діагнозу треба у всіх. Різниця лише в силі і тривалості травмуючого впливу, в характері реакції у відповідь: в одних ця реакція виражена чітко і видима у стривожених і переляканих очах;у інших не помітно ніякої реакції в зовнішньому прояві за рахунок уміння володіти собою, за рахунок сильного урівноваженого типу вищої нервової діяльності.

В.А. Ромасенко и К.А. Скворцов в своїй монографії приводять витяг з щоденника педагога М., хворої раком молочної залози: "...випадково знайшла на грудях досить велику пухлину і відразу з'явилася якась упевнена думка – це рак. Цю ніч я не спала. Це навіть не був страх, а якийсь тупий сильний біль в голові, пригноблення, розгубленість і питання невідомо до кого: чому на мене навалилося ще і це? За що? П'ять діб я пролежала як уві сні, оглушена".

Інженер В., 66 років, ветеран війни, керівник крупної установи з, поза сумнівом, сильним і урівноваженим темпераментом, здавалося, діагноз, що спокійно переніс, і важке радіохірургічне лікування з приводу раку язика, опісля трьох років після лікування розповів, як він переніс перші дні захворювання, які думки і відчуття володіли ним. Ось його розповідь: "Знімаючи зубний протез, випадково пальцем зачепив якесь ущільнення язика. Довго розглядав в дзеркало – нічого не виявив, а під пальцем абсолютно виразно відчуваю твердість краю язика. Вирішив звернутися до лікаря. Цієї ночі – важкий сон. Відчуваю, як наяву: язик у роті росте, росте, вже не поміщається у роті, душить мене. У голову хтось вселяє: рак, рак, рак. Прокинувся в поту. Обмацав язик. Нічого немає. Через тиждень, виступаючи на нараді, відчув щось недобре з язиком. Незручно повернув і відчув – в нім пухлина. З цього дня почав часто оглядати і обмацувати язик, носити з собою люстерко. Переконувався – пухлина є, вона навіть збільшується. Вирішував щодня піти до лікаря. Але кожного разу відкладав. Внутрішньо був чомусь упевнений – це рак. Порятунку немає, мені кінець і болісний".

Медичні працівники і близькі повинні орієнтуватися в особливостях психіки онкологічного хворого. Під зовнішньою оболонкою спокійної урівноваженої людини може ховатися і його внутрішня заклопотаність, настороженість або розгубленість.

Вимагають уваги і розуміння не тільки ті, хто тільки захворів і проходять обстеження. У ньому мають потребу і ті хворі, хто закінчив радикальне лікування з III клінічної групи. Вони практично здорові фізично, але стан їх нервової системи і психіки має ряд особливостей:

– пережили тривогу захворювання, побоювання можливого діагнозу, госпіталізацію в онкологічному стаціонарі;

– перенесли важке оперативне втручання, променеве або комплексне лікування;

– їх турбує питання про ефективність лікування (чи надовго?), перспектива майбутньої інвалідності, зміни соціального і сімейного положення.

М.М. Симонов і О.В. Гнезділов вивчали 195 хворих, що закінчили радикальне лікування в онкологічному інституті. У всіх досліджуваних хворих були виявлені зміни психічної сферу у вигляді тривожно-депресивного, тривожно-іпохондричного, дисфоричного, астено-депресивного симптомів.

Особливо виражені зміни в психічному статусі хворих, які пройшли операції екстерпації гортані, прямої кишки, ампутації кінцівки, тотального видалення шлунку і у молодих жінок після ампутації молочної залози, інтенсивної гормональної терапії.

Перевірка стану цих вилікуваних кожні 3 міс. (у перші роки після лікування, рідше – в подальші роки) пов'язана завжди з важкими переживаннями і страхом можливого виявлення рецидиву або метастазу.

У перші роки після радикального лікування всіх хворих турбує небезпека рецидиву і метастазу. Вони – постійні слухачі лекцій про рак, читачі онкологічної популярної і часто – спеціальної літератури. Виявляють цікавість до всіляких народних "протиракових" засобів і дієт. Багато хто зберігає зв'язок з сусідами по палаті або з хворими подібним захворюванням, стежать за їх станом, важко переживають їх невдачі.

З часом, коли небезпека рецидиву і метастазу все більш віддаляється і потім зникає зовсім, у хворих з'являється думка, чи не стали вони жертвою профілактики, надмірної лікарської пильності і перестраховки. Вони часто конфліктують з працівниками онкоклінік, негативно діють на нових хворих.

"Враховуючи особливості спілкування з онкологічними хворими відносно інформації про хворобу, необхідна злагоджена робота колективу онкологічних установ, що виключає можливість неправильних розмов з хворими з боку середнього медичного персоналу або лікарів, що безпосередньо не лікують даного хворого", – вважає один з провідних онкологів академік М.М. Блохін. У зв'язку з цим слід нагадати, що медичні сестри і фельдшери дільничних поліклінік, станцій швидкої і невідкладної допомоги й інших "неонкологічних" установ повинні знати і виконувати тактику "психологічного шанування" пацієнта зі злоякісною пухлиною. Особливого такту і уміння вимагає від медичних сестер догляд за неоперабельними хворими з поширеними пухлинними процесами. Інтенсивне комплексне лікування повинне проводитися до останніх днів життя хворого, бо, одна і та ж хвороблива ситуація в різний час може з безнадійної перетворитися на контрольовану, в ту, що піддається якщо не лікуванню, то деякій стабілізації".

Етичні проблеми педіатрії визначаються особливостями психіки дитини, які проявляються в його реакціях, подій, вразливості і довірливості. Тому робота педіатра пов'язана з глибоким знанням дитячої психології, основ педагогіки дитячого віку, умінням зрозуміти дитину, завоювати його довіру, вплинути на нього, зацікавити його. Мета біомедичної етики в педіатрії – рішення морально-етичних проблем, що виникають при лікуванні та спостереженні за дітьми з моменту народження до 18 років.

Основні завдання біомедичної етики в педіатрії:

1) встановлення довірчих взаємин між лікарем, батьками та їх дитиною;

2) надання допомоги сім'ї у питаннях планування народження дітей, проведення медико-генетичного консультування, спостереження за дітьми, народженими за допомогою екстракорпорального запліднення;

3) особливо уважне спостереження і догляд за безнадійно хворими дітьми, інвалідами, дітьми зі спадковими і вродженими захворюваннями;

4) прийняття важкого в етичному відношенні рішення про відключення дитини від апарату штучної вентиляції легенів при смерті мозку;

5) повідомлення батьків про встановлення факту смерті дитини, оголошення їм результатів патологоанатомічного чи судово-медичного розтину.

До кола етичних проблем педіатрії входять також:

а) захист прав дитини у випадках жорстокого поводження з нею з боку батьків чи медичного персоналу (в лікарнях, дошкільних дитячих закладах, дитячих будинках); при невипадкових отруєннях та травматизмі; медична емоційна занедбаність, відсутність елементарних умов для життя, догляду та харчування дітей у сім'ї;

б) допомога сім'ям та дітям, які страждають підвищеною агресивністю, жорстокістю, наркотичною, токсикологічною, нікотиновою залежністю, мають суїцидальні нахили, різні види сексуальної адаптації, які перенесли насильство з боку дорослих;

в) допомога у вирішенні проблеми прийомних дітей, відмови від власної або усиновленої дитини, позбавлення батьківських прав;

г) допомога батькам при ухваленні рішення з трансплантації та донорства органів; з використання в лікуванні дітей методів генної інженерії; з приводу проведення хірургічного втручання або використання інвазивних методів у лі

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: