Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Нематеріальні активи підприємства





 

Нематеріальні ресурси, як і решта ресурсів, що застосовуються в діяльності підприємства, мають бути створені або придбані підприємством. Вод­ночас нематеріальні ресурси відрізняються від матеріальних пев­ними характеристиками, пов'язаними з їхньою природою і спосо­бами практичного використання. Наприклад, нові знання як резуль­тат творчої діяльності людини, по суті, є суспільним благом і ними може користуватися не лише якийсь один суб'єкт господарюван­ня, а й решта. Виникає небезпека імітації, копіювання та викори­стання цих знань безкоштовно. За таких обставин ніхто не нава­житься вкладати кошти першим у створення нових знань. Тому й виникає необхідність захистити права власності автора. Отже, доступ до таких знань захищено правами, що самі по собі і є не­матеріальними активами.

Якщо йдеться про нематеріальні активи рідкісні за своєю при­родою, то вони утворюються не в результаті вкладення коштів, а завдяки привласненню рідкісності (наприклад, права на корис­тування природними ресурсами). Але і в цьому разі доступ до обмежених дефіцитних ресурсів також захищено відповідними правами.

Нематеріальні активи — це категорія, яка виникає внаслідок володіння правами на об'єкти інтелектуальної власності або на обмежені ресурси та їхнього використання в господарській діяль­ності з отриманням доходу.

До складу нематеріальних активів включають:



1. Права, що з'являються внаслідок володіння підприємством:

- патентами на винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

- свідоцтвами на знаки для товарів і послуг, найменування місця походження товару, фірмове найменування;

2. Права, що виникають унаслідок володіння підприємством об'єктами авторського права (твори науки, літератури, мистецтва, комп'ютерні програми, бази даних, топології інтегральних мікро­схем) та суміжних прав (права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення);

3. Права на використання створених на підприємстві нетради­ційних об'єктів інтелектуальної власності (раціоналізаторських про­позицій, «ноу-хау», комерційних таємниць тощо);

4. Права на користування земельними ділянками та природни­ми ресурсами;

5. Монопольні права та привілеї на використання рідкісних ре­сурсів, включаючи ліцензії на здійснення певних видів діяльності;

6. Організаційні витрати на створення підприємства;

7. Права, що з'являються внаслідок укладених підприємством з іншими організаціями ліцензійних угод на використання об'єктів інтелектуальної власності.

Принцип юридичного захисту об'єктів інтелектуальної власності досить простий: забороняється використання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника, або їхня підробка. Проте форми пра­вового захисту дуже різняться між собою залежно від типу активів.

Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зраз­ки засвідчується патентами. Патентом називається виданий дер­жавним органом (патентним відомством) охоронний документ, який підтверджує право його власника на відповідний об'єкт промисло­вої власності.

Реалізація права власності на нематеріальні ре­сурси можлива або через їхнє використання са­мим власником, або наданням з його дозволу такого права іншій заінтересованій стороні. Така передача права використання здійснюється у формі ліцен­зійної угоди.

Ліцензією називається дозвіл використовувати технічне досягнення або інший нематеріальний ресурс протягом певного строку за обумовлену винагороду.

Ліцензійна угода — це договір, згідно з яким власник винаходу, промислового зразка, корисної моделі тощо (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіату) ліцензію на викорис­тання в певних межах своїх прав на патенти, «ноу-хау», товарні знаки тощо.

Передача права власності може бути застережена різними умо­вами щодо терміну та обсягу використання, повноти інформації, котра передається, тощо. Відповідно до цього існують кілька видів ліцензій.

Залежно від підстави видачі дозволу використовувати технічне досягнення, ліцензії поділяють на добровільні та примусові. За доб­ровільною ліцензією ліцензіар передає дозвіл використати об'єкт права ліцензіату на підставі договору, в якому регламентуються обо­в'язки кожної сторони, обсяг користування, строк, розміри і поря­док виплати винагороди. Примусова ліцензія видається на підставі рішення компетентного державного органу проти волі патентовласника. У цьому разі розміри винагороди встановлює цей державний орган. На практиці примусові ліцензії видають дуже рідко.

Залежно від обсягу прав на використання розрізняють звичайні, виключні й повні ліцензії. Звичайна ліцензія залишає ліцензіарові право особистої експлуатації технічного рішення і можливість ук­ладати аналогічні ліцензійні угоди з іншими ліцензіатами. Виключна ліцензія передає ліцензіатові права виключного користування об'­єктом ліцензії, але зберігає за ліцензіаром право користування тех­нічним рішенням. Повна ліцензія передбачає перехід до ліцензіата всіх прав, які випливають з патенту. Унаслідок такої угоди ліцензіар сам позбавляється права користування об'єктом ліцензії протя­гом зазначеного в договорі періоду.

Залежно від характеру об'єкта, який передається за договором, ліцензії поділяються на патентні та безпатентні. Об'єктом патент­ної ліцензії є технічне досягнення, захищене патентом. Умови ліцен­зійної угоди відносно обсягу прав і строку дії в цьому разі визнача­ються правилами, які регулюють експлуатацію патенту. Нині все більшого поширення набувають безпатентні ліцензії, об'єктом яких є не захищені патентами технічні досягнення, «ноу-хау», виробни­чий досвід тощо.

Ліцензійні угоди можуть передбачати комплексну передачу кількох патентів та пов'язаних з ними «ноу-хау». Така угода вклю­чає, як правило, надання ліцензіаром інженерно-консультаційних послуг щодо організації ліцензійного виробництва, а також су­провідні поставки сировини, обладнання, комплектуючих. Нині до ліцензійної угоди все частіше включають зобов'язання ліцензіара надавати ліцензіату інформацію щодо вдосконалення ліцензійної технології протягом терміну дії угоди.

За використання об'єкта ліцензійної угоди ліцензіат сплачує ліцензіару певну винагороду. На практиці використовують кілька видів розрахунків за ліцензії. Найбільш поширено періодичні відра­хування протягом дії ліцензійної угоди та одноразові виплати. Пері­одичні відрахування (роялті) встановлюються у вигляді фінансо­вих ставок до обсягу чистого продажу, до собівартості виробницт­ва або в розрахунку на одиницю ліцензійної продукції. Одноразова винагорода за право користування об'єктом ліцензійної угоди на­зивається пашуальною виплатою. Пашуальний платіж є, по суті, фактичною ціною ліцензії. Він здійснюється одноразово та не за­лежить від майбутніх обсягів виробництва або збуту ліцензійної продукції.

Розрахунки за ліцензії можуть також провадитись передачею ліцензіару частки цінних паперів (акцій, облігацій) ліцензіата. Має місце і такий вид розрахунків, як зустрічна передача технічної до­кументації, яка передбачає взаємний обмін ліцензіями, технологіч­ними знаннями, досвідом.

 







ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2022 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.