Сутність, методи визначення та чинники зростання продуктивності праці

Під продуктивністю праці як економічною категорією заведено розуміти ефективність (плодотворність) трудових витрат, здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ. Підвищення продуктивності праці характеризує економію сукупної (живої, уречевленої і майбутньої) праці. Конкретно воно полягає в тім, що частка живої праці зменшується, а уречевленої збільшується, проте збільшується в такий спосіб, що загальна величина трудомісткості товарів зменшується.

Рівень продуктивності праці характеризується показниками виробітку та трудомісткості продукції.

Виробіток – це кількість продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляє один працівник за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік).

Трудомісткість – це показник обернений до виробітку, що відображає витрати робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання роботи чи послуги).

Якщо показники виробітку мають більш узагальнюючий, універсальний характер, то показники трудомісткості можна розраховувати за окремими видами продукції (послуг) та використовувати для розрахунків потрібної кількості робітників, виявлення конкретних резервів підвищення продуктивності праці. Достовірність розрахунків зростає за визначення повної трудомісткості (технологічної, обслуговування та управління виробництвом).

Для кількісної оцінки виробітку застосовуються натуральні, вартісні та трудові показники.

Натуральні показники виміру виробітку найбільш точно відображають динаміку продуктивності праці, але можуть бути застосовані лише на підприємствах, що випускають однорідну продукцію. Використання так званих умовно-натуральних вимірювачів (наприклад, умовна консервна банка) дозволяє розширити можливість застосування цих показників.

Трудові показники потребують добре налагодженої роботи з технічного нормування та обліку праці. Переважно їх використовують на робочих місцях, дільницях, цехах, що випускають різнорідну продукцію, та за наявності значних обсягів незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти в натуральних та грошових одиницях.

Найуніверсальнішими, а тому й найпоширенішими, є вартісні показники виробітку. Вони можуть застосовуватись для визначення рівня та динаміки продуктивності праці на підприємствах з різноманітною продукцією, що випускається, і послугами, що надаються.

Для забезпечення точності вимірювання продуктивності праці (особливо її динаміки) за вартісними показниками слід ураховувати вплив на її рівень передовсім цінового фактора.

Цілеспрямоване управління продуктивністю праці, розробка конкретних програм ефективнішого використання трудового потенціалу підприємства (організації) потребують класифікації чинників її динаміки. З огляду на можливості впливу на діяльність підприємства (організації) всі чинники зростання продуктивності праці поділяють на дві узагальнюючі групи — зовнішні та внутрішні.

До групи зовнішніх чинників належать ті, що об'єктивно перебувають поза контролем окремого підприємства (тобто чинники загальнодержавні та загальноекономічні — законодавство, політика і стратегія, ринкова інфраструктура; макроструктурні зрушення в суспільстві; природні ресурси), а до внутрішніх — ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (характер продукції, технологія та обладнання, матеріали, енергія; персонал, організація виробництва й праці, система мотивації тощо). Проте зовнішні чинники теж мають для підприємства неабиякий господарський інтерес. Урахувавши їх, можна ґрунтовніше мотивувати відповідні управлінські рішення, які дають змогу виробити стратегію щодо продуктивності праці на тривалий період.

Окрім наведеної глобальної (системної) класифікації, у практиці господарювання для аналітичних цілей та укрупнених розрахунків можуть використовуватися й інші інтегровані групування факторів зростання продуктивності праці на підприємствах. За одним з можливих таких групувань усі чинники, що істотно впливають на продуктивність праці, можна об'єднати в такі групи:

- матеріально-технічні (удосконалення техніки й технології, застосування нових видів сировини та матеріалів тощо);

- організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, удосконалення системи управління, організації праці тощо);

- економічні (удосконалення методів планування, систем оплати праці, участі працівників у прибутках тощо);

- соціальні (створення належного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу тощо);

- природні умови та географічне розміщення підприємств (цю групу факторів виділяють та аналізують переважно на підприємствах добувних та деяких переробних галузей промисловості).

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого рахунку та пофакторним методом.

Метод прямого рахунку передбачає визначення планового рівня продуктивності праці (Ппл) за формулою:

де Q – обсяг випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях;

Чср.спис. – середньоспискова планова чисельність промислово-виробничого персоналу (ПВП),чол.

Пофакторний метод передбачає розрахунок приросту продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів.

Розрахунок планового рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів.

1.Розраховується вихідна чисельність промислово-виробничого персоналу в розрахунковому періоді (Ч_вих), тобто умовна чисельність, що була б необхідною для забезпечення планового (розрахункового) обсягу виробництва за збереження базового рівня виробітку продукції на одного працівника; Визначення вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу в плановому періоді здійснюється за формулою

де Чб – чисельність працюючих у базовому періоді, чол.

Ко – темпи росту обсягу виробництва у плановому періоді, %.

2. Визначається зміна (зменшення «-», зростання «+») вихідної чисельності працівників під впливом окремих чинників продуктивності праці, а також сумарна зміна чисельності (Езаг).

Економія робочої сили під впливом цього фактора (Етех.) обчислюється за формулою

де t1, t2 – трудомісткість виготовленняодиниці виробу відповідно до і після впровадження технічного заходу, н-год.;

Qпл. – плановий обсяг випуску продукції, натур.один.;

Фкор. – корисний річний фонд робочого часу одного працівника в плановому році, год.;

Кч. – коефіцієнт часу, який визначається шляхом ділення кількості місяців дії заходу в плановому році на 12.

Економія робочої сили під впливом цього фактора (Естр) обчислюється за формулою

де Т1, Т2 – трудомісткість виготовлення продукції вартістю в 1 грн. у базовому та плановому періодах відповідно, н-год.;

Qпл. – плановий обсяг випуску продукції у вартісному виразі, грн.;

Фкор. – корисний річний фонд робочого часу одного працівника в плановому році, год.;

2.3. Вдосконалення управління, організації виробництва і праці

Економія робочої сили під впливом цього фактора (Ероб.) обчислюється за формулою

де Дб, Дпл – число робочих днів, відпрацьованих у середньому одним робітником, відповідно, в базовому і плановому періодах;

Чвих – вихідна чисельність ПВП, скоректована з врахуванням структурних зрушень у виробництві, чол.;

Проб – питома вага робітників у базовій чисельності ПВП, %.

Економія робочої сили під впливом цього фактора (Евир.) обчислюється за формулою

де Чб ум.-пост – базова чисельність умовно-постійного персоналу (ПВП мінус основні робітники), чол.;

∆Чум.-пост – приріст чисельності умовно-постійного персоналу, %

За неможливості зробити розрахунки за конкретними формулами (особливо це стосується виявлення впливу економічних та соціальних факторів), економія чисельності та відповідне зростання продуктивності праці визначаються на підставі експертних оцінок, ситуаційного аналізу, зіставлення з аналогами тощо.

7. Визначається планової чисельності працюючих за формулою

де Езаг – загальна величина зменшення чисельності ПВП, чол.

5. Розраховується загальний приріст продуктивності праці у розрахунковому періоді відносно базового періоду (∆ Впл) за формулою

Розрахунок можливого приросту обсягу випуску продукції завдяки підвищенню продуктивності праці (Qпл) здійснюється за формулою

Процес праці на підприємстві відбувається в просторі і часі. Регламентація праці в часі здійснюється на основі врахування норм праці (норм виробітку, норм часу, норм чисельності, норм обслуговування).

Норма часу в умовах серійного і масового виробництва виступає як норма штучного часу (Тшт) і визначається за формулою

Тобсл – час на обслуговування робочого місця, н-год.;

Твідп – час на відпочинок і особисті потреби, н-год.

де Ттех.об. – час на технічне обслуговування робочого місця, н-год.;

Торг.об – час на організаційне обслуговування робочого місця, н-год.

Норма часу в умовах дрібносерійного і одиничного виробництва виступає як норма штучно-калькуляційного часу (Тшт-к) і визначається за формулою:

де Тпз – підготовчо-заключний час на партію деталей, н-год.;

Норма виробітку (Нвир) – це кількість продукції, яка має бути вироблена

Змінна норма виробітку (Н вир.зм) обчислюється за формулою

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: