Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Сутність, методи визначення та чинники зростання продуктивності праці





 

Під продуктивністю праці як еконо­мічною категорією заведено розу­міти ефективність (плодотворність) трудових витрат, здатність конкретної праці створю­вати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ. Підвищення продуктивності праці характеризує економію сукупної (живої, уречевленої і майбутньої) праці. Конкретно воно полягає в тім, що частка жи­вої праці зменшується, а уречевленої збільшується, проте збільшується в такий спосіб, що загальна ве­личина трудомісткості товарів зменшується.

Рівень продуктивності праці характеризується показниками виробітку та трудомісткості продукції.

Виробіток – це кількість продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляє один працівник за одиницю робочого ча­су (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік).

Трудомісткість – це показник обернений до виробітку, що відображає витрати робочого часу, що витрачається на вироб­ництво одиниці продукції (виконання роботи чи по­слуги).

Якщо показники виробітку мають більш узагаль­нюючий, універсальний характер, то показники тру­домісткості можна розраховувати за окремими ви­дами продукції (послуг) та використовувати для розрахунків потрібної кількості робітників, вияв­лення конкретних резервів підвищення продуктивності праці. Достовірність розрахунків зростає за визначення повної трудомісткості (технологічної, обслуговування та управ­ління виробництвом).

Для кількісної оцінки виробітку застосовуються натуральні, вартісні та трудові показники.

Натуральні показники виміру виробітку найбільш точно відображають динаміку продуктивності праці, але можуть бути застосовані лише на підприємствах, що випускають однорідну продукцію. Викорис­тання так званих умовно-натуральних вимірювачів (наприклад, умовна консервна банка) дозволяє розширити можливість застосу­вання цих показників.



Трудові показники потребують добре налагодженої роботи з технічного нормування та обліку праці. Переважно їх використо­вують на робочих місцях, дільницях, цехах, що випускають різно­рідну продукцію, та за наявності значних обсягів незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти в натуральних та грошових одиницях.

Найуніверсальнішими, а тому й найпоширенішими, є вартісні показники виробітку. Вони можуть застосовуватись для визна­чення рівня та динаміки продуктивності праці на підприємствах з різноманітною продукцією, що випускається, і послугами, що надаються.

Для забезпечення точності вимірювання продуктивності праці (особливо її динаміки) за вартісними показниками слід ураховува­ти вплив на її рівень передовсім цінового фактора.

Цілеспрямоване управління продуктивністю праці, розробка конкретних програм ефективні­шого використання трудового потенціалу підприємства (організації) потребують класифікації чинників її динаміки. З огляду на можливості впливу на діяльність підприєм­ства (організації) всі чинники зростання продуктивності праці по­діляють на дві узагальнюючі групи — зовнішні та внутрішні.

До групи зовнішніх чинників належать ті, що об'єктивно пере­бувають поза контролем окремого підприємства (тобто чинники за­гальнодержавні та загальноекономічні — законодавство, політика і стратегія, ринкова інфраструктура; макроструктурні зрушення в суспільстві; природні ресурси), а до внутрішніх — ті, на які підприє­мство може безпосередньо впливати (характер продукції, техноло­гія та обладнання, матеріали, енергія; персонал, організація вироб­ництва й праці, система мотивації тощо). Проте зовнішні чинники теж мають для підприємства неабиякий господарський інтерес. Урахувавши їх, можна ґрунтовніше мотивувати відповідні уп­равлінські рішення, які дають змогу виробити стратегію щодо про­дуктивності праці на тривалий період.

Окрім наведеної глобальної (системної) класифікації, у прак­тиці господарювання для аналітичних цілей та укрупнених розра­хунків можуть використовуватися й інші інтегровані групування факторів зростання продуктивності праці на підприємствах. За одним з можливих таких групувань усі чинники, що істотно впли­вають на продуктивність праці, можна об'єднати в такі групи:

- матеріально-технічні (удосконалення техніки й технології, за­стосування нових видів сировини та матеріалів тощо);

- організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, удос­коналення системи управління, організації праці тощо);

- економічні (удосконалення методів планування, систем опла­ти праці, участі працівників у прибутках тощо);

- соціальні (створення належного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготов­ки та перепідготовки персоналу тощо);

- природні умови та географічне розміщення підприємств (цю групу факторів виділяють та аналізують переважно на підприєм­ствах добувних та деяких переробних галузей промисловості).

 

Планування продуктивності праці

 

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого рахунку та пофакторним методом.

Метод прямого рахунку передбачає визначення планового рівня продуктивності праці (Ппл) за формулою:

 

,

 

де Q – обсяг випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях;

Чср.спис. – середньоспискова планова чисельність промислово-виробничого персоналу (ПВП),чол.

Пофакторний метод передбачає розрахунок приросту продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів.

Розрахунок планового рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів.

1.Розраховується вихідна чисельність промислово-виробничого персоналу в розрахунковому періоді (Чвих), тобто умовна чи­сельність, що була б необхідною для забезпечення планового (роз­рахункового) обсягу виробництва за збереження базового рівня виробітку продукції на одного працівника; Визначення вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу в плановому періоді здійснюється за формулою

 

, чол.

 

де Чб – чисельність працюючих у базовому періоді, чол.

Ко – темпи росту обсягу виробництва у плановому періоді, %.

2. Визначається зміна (зменшення «-», зростання «+») вихідної чисельності працівників під впливом окремих чинників продуктив­ності праці, а також сумарна зміна чисельності (Езаг).

Ці факори згруповані так:

2.1.Підвищення технічного рівня виробництва

Економія робочої сили під впливом цього фактора (Етех.) обчислюється за формулою

., чол.

 

де t1 , t2 – трудомісткість виготовленняодиниці виробу відповідно до і після впровадження технічного заходу, н-год.;

Qпл. – плановий обсяг випуску продукції, натур.один.;

Фкор. – корисний річний фонд робочого часу одного працівника в плановому році, год.;

Квн – коефіцієнт виконання норм;

Кч. – коефіцієнт часу, який визначається шляхом ділення кількості місяців дії заходу в плановому році на 12.

2.2. Структурні зрушення у виробництві

Економія робочої сили під впливом цього фактора (Естр) обчислюється за формулою

 

, чол.

 

де Т1, Т2 – трудомісткість виготовлення продукції вартістю в 1 грн. у базовому та плановому періодах відповідно , н-год.;

Qпл. – плановий обсяг випуску продукції у вартісному виразі, грн.;

Фкор. – корисний річний фонд робочого часу одного працівника в плановому році, год.;

Квн – коефіцієнт виконання норм;

2.3. Вдосконалення управління, організації виробництва і праці

Економія робочої сили під впливом цього фактора (Ероб.) обчислюється за формулою

 

, чол.

 

де Дб, Дпл – число робочих днів, відпрацьованих у середньому одним робітником, відповідно, в базовому і плановому періодах;

Чвих – вихідна чисельність ПВП, скоректована з врахуванням структурних зрушень у виробництві, чол.;

Проб – питома вага робітників у базовій чисельності ПВП, %.

2.4. Зміна обсягу виробництва

Економія робочої сили під впливом цього фактора (Евир.) обчислюється за формулою

 

, чол.

 

де Чб ум.-пост – базова чисельність умовно-постійного персоналу ( ПВП мінус основні робітники), чол.;

∆Q – приріст обсягу виробництва, %;

∆Чум.-пост – приріст чисельності умовно-постійного персоналу, %

За неможливості зробити розрахунки за конкретними формула­ми (особливо це стосується виявлення впливу економічних та соці­альних факторів), економія чисельності та відповідне зростання продуктивності праці визначаються на підставі експертних оцінок, ситуаційного аналізу, зіставлення з аналогами тощо.

7. Визначається планової чисельності працюючих за формулою

 

, чол.

 

де Езаг – загальна величина зменшення чисельності ПВП, чол.

5. Розраховується загальний приріст продуктивності праці у роз­рахунковому періоді відносно базового періоду (∆ Впл ) за формулою

 

, %

 

Розрахунок можливого приросту обсягу випуску продукції завдяки підвищенню продуктивності праці (Qпл) здійснюється за формулою

 

, %

 

де ∆Ч – приріст чисельності ПВП, %;

Процес праці на підприємстві відбувається в просторі і часі. Регламентація праці в часі здійснюється на основі врахування норм праці (норм виробітку, норм часу, норм чисельності, норм обслуговування).

Норма часу в умовах серійного і масового виробництва виступає як норма штучного часу ( Тшт ) і визначається за формулою

 

, н-год.,

 

де Топер – оперативний час, н-год.;

Тобсл – час на обслуговування робочого місця, н-год.;

Твідп – час на відпочинок і особисті потреби, н-год.

 

, н-год.,

 

де Тосн – основний час на один виріб, н-год.;

Тдоп – допоміжний час на один виріб, н-год.

 

, н-год.,

 

де Ттех.об. – час на технічне обслуговування робочого місця, н-год.;

Торг.об – час на організаційне обслуговування робочого місця, н-год.

Норма часу в умовах дрібносерійного і одиничного виробництва виступає як норма штучно-калькуляційного часу ( Тшт-к ) і визначається за формулою:

, н-год.,

 

де Тпз – підготовчо-заключний час на партію деталей, н-год.;

п – кількість деталей в партії, шт.

Норма виробітку ( Нвир ) – це кількість продукції, яка має бути вироблена

за одиницю часу:

 

, шт ,

 

Змінна норма виробітку ( Н вир.зм ) обчислюється за формулою

 

, шт / зм,

 

де Тзм – тривалість робочої зміни, год.

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.