Економічної безпеки на підприємстві

Економічна наука розробила, а господарська прак­тика випробувала загальну методологію оцінки рівня економічної безпеки підприємства (органі­зації). Його пропонується оцінювати на підставі визначення сукупного критерію через зважування й підсумовуван­ня окремих функціональних критеріїв, які обчислюються із допо­могою порівняння можливої величини шкоди підприємству та ефек­тивності заходів щодо запобігання цій шкоді.

Оцінка рівня економічної безпеки здійснюється порівнюванням розрахункових значень із реальними величинами цього показ­ника по підприємству (організації), що аналізується, а також (коли це можливо) по аналогічних суб'єктах господарювання відповід­них галузей економіки.

Після розрахунку впливу функціональних складових здійснюється функціональний аналіз заходів з організації необхідного рівня економічної безпеки за окремими складовими з використанням відповідного алгоритму.

Результати функціонального аналізу оформляються у вигляді спеціальної таблиці-карти.

Оцінка ефективності діяльності відповідних структурних підрозділів підприємства (організації) з використанням даних про витрати на запобігання можливим негативним впливам на економі­чну безпеку та про розміри відверненої і заподіяної шкоди дає об'­єктивну (підкріплену економічними розрахунками) панораму резуль­тативності діяльності всіх структурних підрозділів (відділів, цехів) з цього питання. Конкретна оцінка ефективності

роботи структурних підрозділів того чи того суб'єкта господарювання щодо еконо­мічної безпеки здійснюється з використанням таких показників:

1. витрати на здійснення заходу;

2. розмір відверненої шкоди;

3. розмір заподіяної шкоди;

4. ефективність здійсненого заходу (як різниця відверненої та заподіяної шкоди, поділеної на витрати на здійснення заходу).

Серед функціональних складових належного рівня економічної безпеки фінансова складова вва­жається провідною й вирішальною, оскільки за ринкових умов господарювання фінанси є „двигуном” будь-якої економічної системи.

У процесі оцінки поточного рівня забезпечення фінансової скла­дової економічної безпеки підлягають аналізу:

- фінансова звітність і результати роботи підприємства (організації) — платоспроможність, фінансова незалежність, струк­тура й використання капіталу та прибутку;

- конкурентний стан підприємства (організації) на ринку — частка ринку, якою володіє суб'єкт господарювання; рівень засто­совуваних технологій і менеджменту;

- ринок цінних паперів підприємства (організації) — оператори та інвестори цінних паперів, курс акцій і лістинг.

Важливою передумовою охорони фінансової складової еконо­мічної безпеки є планування (включаючи й бюджетне) комплексу необхідних заходів та оперативна реалізація запланованих дій у процесі здійснення тим чи тим суб'єктом господарювання фінан­сово-економічної діяльності.

Належний рівень економічної безпеки у великій мірі залежить від складу кадрів, їхнього інтелекту та професіоналізму. Охорона інтелектуальної та кадрової складових економічної безпеки охоплює взаємозв'язані і водночас самостійні напрями діяль­ності того чи того суб'єкта господарювання:

- перший – зорієнтовано на роботу з персоналом фірми, на підвищення ефективності діяльності всіх категорій персоналу;

- другий – націлено на збереження й розвиток інтелектуально­го потенціалу, тобто сукупності прав на інтелектуальну власність або на її використання (у тім числі патентів і ліцензій), та на по­повнення знань і професійного досвіду працівників підприємства (організації).

Процес планування та управління персоналом, спрямований на охорону належного рівня економічної безпеки, має охоплювати організацію системи підбору, найму, навчання й мотивації праці необхідних працівників, включаючи матеріальні та моральні сти­мули, престижність професії, волю до творчості, забезпечення соціальними благами.

Процес охорони техніко-технологічної складової економічної безпеки, як правило, передбачає здійснення кількох послідовних етапів. Пер­ший етап охоплює аналіз ринку технологій стосовно виробництва продукції, аналогічної профілю даного підприємства чи організації-проектувальника (збирання та аналіз інформації щодо особливос­тей технологічних процесів на підприємствах, котрі виготовляють аналогічну продукцію; аналіз науково-технічної інформації стосов­но нових розробок у даній галузі, а також технологій, спроможних здійснити інтервенцію на галузевий технологічний ринок).

Другий етап — це аналіз конкретних технологічних процесів і пошук внутрішніх резервів поліпшення використовуваних тех­нологій.

На третьому етапі здійснюється: а) аналіз товарних ринків за профілем продукції, що виготовляється підприємством, та ринків товарів-замінників; б) оцінка перспектив розвитку ринків продукції підприємства; в) прогнозування можливої специфіки необхідних технологічних процесів для випуску конкурентоспроможних то­варів.

Четвертий етап присвячується переважно розробці техно­логічної стратегії розвитку підприємства (виробника продукції), що має включати:

1. виявлення перспективних товарів з групи (номенклатури, асортименту), що виготовляється підприємством;

2. планування комплексу технологій для виробництва перспек­тивних товарних позицій;

3.бюджетування технологічного розвитку підприємства на за­саді оптимізації витрат за програмою технологічного розвитку, для вибору альтернатив, опрацювання власних розробок або придбан­ня патентів і необхідного устаткування на ринку;

4. розробка загального плану технологічного розвитку підприємства (з відображенням у ньому вибору альтернативного варіанта технологічного розвитку строків та обсягів фінансування; відпо­відальних виконавців);

5. складання плану власних корпоративних НДДкР відповідно з планом технологічного розвитку підприємства.

На п'ятому етапі оперативно реалізуються плани технологіч­ного розвитку підприємства в процесі здійснення ним виробничо-господарської діяльності.

Шостий етап є завершальним, на якому аналізуються результати практичної реалізації заходів щодо охо­рони техніко-технологічної складової економічної безпеки на підставі спеціальної карти розрахунків ефективності таких заходів.

З метою охорони політико-правової складової економічної безпеки детально аналізують загрози внутрішніх і зовнішніх негативних впливів на політико-правову складову економічної без­пеки та причини їхнього виникнення.

Основними причинами виникнення внутрішніх негативних впливів можуть бути:

- низька кваліфікація працівників юридичної служби відповід­ного суб'єкта господарювання та помилки у підборі персоналу цієї служби;

- недостатнє фінансування юридичного забезпечення підприє­мницької або іншої діяльності;

- небажання чи нездатність підприємства актив­но впливати на зовнішнє політико-правове середовище його діяльності.

Останнє, як правило, виявляється в слабкому правовому опра­цюванні договірних відносин даного суб'єкта господарювання з іншими, невмінні захищати інтереси підприємства (організації) в конфліктних ситуаціях, неефективному плануванні юридичного за­безпечення бізнесової діяльності.

Причини виникнення зовнішніх негативних впливів здебільшо­го мають подвійний характер:

1. політичний;

2. законодавчо-правовий.

До першої групи причин можна віднести:

- зіткнення інтересів суспільних груп (верств) населення з еко­номічних, національних, релігійних та інших мотивів;

- військові конфлікти (дії);

- економічна й політична блокада, ембарго;

- фінансові та політичні кризи світового (міжнародного) характеру.

У другій групі причин зазвичай виокремлюють:

- здійснення власних політичних та інших цілей партіями (сус­пільними рухами), що перебувають при владі;

- зміна положень чинного законодавства з питань власності, господарського й трудового права, оподаткування тощо.

- ефективність діяльності відповідних підрозділів суб'єктів гос­подарювання.

Належні служби підприємства (організації) виконують певні функції, які в сукупності характери­зують процес створення та захисту інформацій­ної складової економічної безпеки. До таких належать:

1. збирання всіх видів інформації, що має відношення до діяль­ності того чи того суб'єкта господарювання (інформації щодо всіх видів ринків; інформації, що характеризує політичні події й тенденції макроекономічного розвитку світової та національної економік; корисну науково-технічну інформацію);

2. аналіз одержуваної інформації з обов'язковим дотриманням загальноприйнятих принципів (систематизації, безперервності над­ходження, усебічного характеру аналітичних процесів) і методів (локальних із специфічних проблем, загальнокорпоративних) орга­нізації робіт;

3. прогнозування тенденцій розвитку науково-технологічних, економічних і політичних процесів на підприємстві (в організації), в країні та у світі стосовно конкретної сфери бізнесу (діяльності), а також показників, яких необхідно досягти суб'єкту господарю­вання (наприклад, фінансові прогнози, прогнози об'єктів вироб­ництва й технологічного розвитку);

4. оцінка рівня економічної безпеки за всіма складовими та в цілому, розробка рекомендацій для підвищення цього рівня на кон­кретному суб'єкті господарювання;

5. інші види діяльності з розробки інформаційної складової еко­номічної безпеки (зв'язок із громадськістю, формування сприятли­вого іміджу фірми, захист конфіденційної інформації).

Проблему охорони екологічної безпеки суспільства від суб'єктів господарювання, що здійснюють виробничо-комерційну діяльність, можна вирішити тільки через розробку і ретельне дотримання на­ціональних (міжнародних) норм мінімально допустимого вмісту шкідливих речовин, які потрапляють у навколишнє середовище, а також дотримання екологічних параметрів продукції, що виготов­ляється.

Явища (дії), що негативно впливають на рівень силової складо­вої економічної безпеки, зумовлюються кількома причинами. Ос­новними з них є:

- нездатність підприємств-конкурентів досягти переваг корект­ними методами ринкового характеру, тобто за рахунок підвищення якості власної продукції, зниження поточних витрат на виробниц­тво (діяльність), удосконалення маркетингових досліджень ринку тощо;

- кримінальні мотиви одержання злочинними юридичними (фізичними) особами доходів через шантаж, шахрайство або кра­діжки;

- некомерційні мотиви посягань на життя та здоров'я керівників і працівників підприємства (організації), а також на майно фірми.

На всіх великих і середніх підприємствах звичайно створюються автономні служби безпеки, а безпека функціонування неве­ликих фірм може забезпечуватися територіальними (районними або міськими) службами, що в них фірма наймає одного чи кількох охоронців.

3. Необхідність, сутність та види реструктуризації підприємств

Стабілізація вітчизняної економіки та поступове нарощування еконо­мічного потенціалу країни безпосе­редньо пов'язані з реалізацією активної структурної політики, яка вважається ключовим елементом за­гальної стратегії розвитку первинних ланок (під­приємств, організацій) і в цілому суспільного вироб­ництва. Останню можна здійснюва­ти, з одного боку, за допомогою проведення ефек­тивної політики реструктуризації та санації потен­ційно конкурентоспроможних підприємств, а з іншо­го — через ліквідацію (повне перепрофілювання) збиткових і збанкрутілих підприємств.

У Законі України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” процес реструктуризація підприємства визначено як здійснен­ня організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприєм­ства, управління ним, форм власності, організацій­но-правових форм, що сприятиме його фінансовому оздоровленню, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.

Метою проведення реструктуризації є створення повноцінних суб'єктів підприємницької діяльності, здатних ефективно функці­онувати за умов переходу до ринкової економіки та виробляти кон­курентоспроможну продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків.

В залежності від мети змін розрізняють три види реструктуризації: санаційну, адаптаційну та випереджаючу.

Санаційна (відновна) реструктуризація застосовуєть­ся, коли підприємство перебуває у передкризовому або кризовому стані і має за мету вийти з нього.

Адаптаційна (прогресивна) використовується за відсут­ності кризи, але при появі негативних тенденцій з метою їх подолання та адаптації підприємства до нових ринкових умов.

Випереджаюча - має місце в успішних компаніях, які передбачають можливість зміни умов функціонування і прагнуть підсилити свої ключові позиції та конкурентні переваги.

В залежності від об’єкта змін розрізняють наступні види реструктуризації: управлінська, технічна, економічна, фінансова, реструктуризація власності.

Управлінська реструктуризація пов'язана зі зміною організаційної структури підприємства, менеджменту, ін­новаційної, технологічної та маркетингової політики, сис­теми підготовки і перепідготовки кадрів.

Технічна реструктуризація повинна забезпечити під­приємству відповідний рівень виробничого потенціалу, технології, ефективних систем постачання та ін., що дозво­лить виготовляти конкурентоспроможну продукцію.

Економічна реструктуризація покликана забезпечити достатній рівень рентабельності шляхом оптимізації капі­тальних і поточних витрат, обсягу продажу, збалансованої цінової політики та ін.

Фінансова реструктуризація стосується управління па­сивами підприємства, а саме його заборгованістю і перед­бачає зміну структури пасивів.

Реструктуризація власності стосується зміни власни­ка державних підприємств та зміни власності через зміну участі в капіталі та ін.

В залежності від тривалості періоду реструктуризації розрізняють дві її форми: оперативну та стратегічну.

Оперативна реструктуризація розрахована на декіль­ка місяців, і підприємство вирішує питання підвищення своєї ліквідності за рахунок внутрішніх ресурсів у рамках санаційної реструктуризації. Вона полягає у:

- створенні або виділенні нових структурних підрозді­лів підприємства;

- оперативному зниженні дебіторської заборгованості;

- зменшенні величини оборотних фондів через вияв­лення і реалізацію зайвих запасів;

- скороченні обсягів основних фондів через реалізацію зайвого обладнання, транспортних засобів тощо;

- оцінці і припиненні здійснення неефективних інвес­тицій та ін.

Стратегічна реструктуризація здійснюється в довго­строковому періоді, базується на результатах оперативної рес­труктуризації і передбачає залучення як внутрішніх, так і зов­нішніх джерел фінансування в межах адаптаційної та випере­джаючої реструктуризації. Вона може передбачати такі дії, як:

- диверсифікація виробництва;

- завоювання нових ринків збуту;

- придбання нового устаткування;

- впровадження новітніх технологій;

- сертифікація виробництва;

- реструктуризація організаційної структури підприємства;

- підвищення кваліфікації персоналу;

- реструктуризація власності;

- купівля-продаж бізнесу.

В залежності від повноти вирішуваних проблем реструктуризація буває часткова та комплексна.

Часткова (обмежена) реструктуризація використовує­ться підприємством для відновлення технічної та економічної дієздатності; заходами такої реструктуризації можуть бути: додаткова емісія цінних паперів, переоцінка активів, знижен­ня дебіторської заборгованості, переоформлення боргів та ін.

Комплексна реструктуризація охоплює більш суттєві зміни у формі розробки нової організаційної структури, технічної, технологічної та продуктової політики, зміни у менеджменті тощо.

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: