Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Ліквідація збанкрутілих підприємств





 

Загальні підстави припинення діяльності підприємств усіх видів і форм власності визначаються положеннями Господарського кодексу України. Таке припинення діяльності може відбутись:

- із власної ініціативи підприємця;

- на підставі рішення суду або господарського суду у випадках, передбачених законодавством;

- у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання;

- на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

Причини ліквідації (припинення діяльності) підприємств та організацій можуть бути різними, головними є такі:

1. вартість майна боржника продовжує знецінюватися і бракує будь-якої мож­ливості для її відновлення;

2. жодна юридична чи фізична особа не звернулася до відповідного органу із заявою про проведення рест­руктуризації або санації боржника;

3. жодний з поданих реструктуризаційних чи санаційних планів не було схвалено кредиторами;

4. запропонований план виходу підприємства (організації) з кри­зового стану з тих чи тих причин неможливо реалізувати.

Ліквідація підприємства за юридичними підставами може бути двох видів:

- добровільною;

- примусовою.

Юридичними підставами добровільного припинення діяльності підприємства є ініціатива власника підприємства або передбачені законом чи установчими документами обставини.

Примусово діяльність підприємства припиняється на підставі рішення суду про визначення його банкрутом.



Рішення про ліквідацію боржника може ухвалити суд з влас­ної ініціативи чи на клопотання розпорядника майна, кредито­ра, зборів чи комітету кредиторів. Відтак господарський суд прий­має відповідну постанову про визнання боржника банкрутом, яка надсилається всім учасникам, причетним до цього процесу (засновнику визнаної банкрутом юридичної особи; власнику майна банкрута або вповноваженому ним органу; банку, клієнтом якого є банкрут; органу, що зареєстрував банкрута як суб'єкта підприємницької діяльності; усім кредиторам; усім учасникам угод, що в них боржник бере участь; усім учасникам арбітраж­ного процесу; державній службі зайнятості; відповідним проф­спілковим органам). Цією постановою призначаються також ліквідатори з представників зборів кредиторів, банків, фінансо­вих органів, а також з Фонду державного майна, якщо банкру­том визнано державне підприємство або організацію.

Призначені господарським судом ліквідатори утворюють ліквіда­ційну комісію, якій надаються широкі повноваження. До ліквіда­ційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки. Ліквідаційна комісія: управляє майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна; ви­значає ліквідаційну масу і розпоряджається нею; вживає заходів для стягнення дебіторської заборгованості; реалізує майно збанкруті­лого підприємства (організації) і здійснює інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів.

Ліквідаційною масою є майнові активи банкрута, на які, з ме­тою погашення боргу, може бути звернене стягнення на вимогу кредиторів. Мається на увазі все майно боржника, що належить йому з права власності або повного господарського відання. Якщо суб'єкт банкрутства є засновником або учасником господарського товариства та відповідно власником частки в статутному фонді товариства, зазначена частка підлягає викупу або вилученню зі статутного фонду способом його зменшення; одержані кошти вклю­чаються до складу ліквідаційної маси. Орендоване майно виклю­чається з ліквідаційної маси.

Оцінка ліквідаційної вартості збанкрутілого підприємства має певні особливості, зумовлені характером незвичайної ситуації. Го­ловна особливість полягає в тім, що це активний вид оцінки, на підставі якої приймаються певні управлінські рішення, здійсню­ються певні практичні дії. Крім того, оцінка ліквідаційної вартості підприємства безпосередньо впливає на інтереси третьої сторони (крім замовників і оцінювачів), а саме: кредиторів, інвесторів, су­дових органів.

На думку провідного американського оцінювача Ш. Пратта, ліквідаційна вартість — це чиста грошова сума, яку власники (влас­ник) підприємства можуть одержати за ліквідації підприємства і окремого розпродажу його активів.

У світовій практиці розрізняють поняття упорядкованої та при­мусової ліквідації, а також відповідно терміни «упорядкована ліквідаційна вартість» і «вимушена ліквідаційна вартість». За упо­рядкованої ліквідації продаж активів здійснюється протягом ви­значеного (розумного) строку з тим, щоб одержати за них найвищу можливу ціну. Для найбільш неліквідних активів цей період може становити до двох років. Вимушена ліквідація передбачає негай­ний розпродаж активів, як правило, усіх одночасно (на одному аукціоні). Спеціалісти розрізняють також ліквідаційну вартість при­пинення функціонування активів підприємства. У цьому разі акти­ви списуються.

Величина ліквідаційної вартості від продажу активів, очищена від супутніх витрат, дисконтується на дату оцінки за ставкою дис­конту, яка враховує ризик, пов'язаний із цим продажем. Ліпше, ува­жає Ш. Пратт, продавати окремо активи, ніж ціле підприємство. Тоді сума виручки є, як правило, вищою.

Для визначення ліквідаційної вартості активів використовуються дані балансу підприємства, розраховується ринкова вартість земель­них ділянок, вартість інших активів за різними методами оцінки (акумуляції активів, порівняльним або ринковим, дохідним).

Визначення ліквідаційної маси здійснюється з метою реалізації активів банкрута і за необхідності майна інших осіб, які відповіда­ють за його зобов'язаннями, для розподілу виручених коштів між кредиторами.

Визнання в установленому порядку боржника банкрутом має певні юридичні наслідки:

-- припиняється підприємницька діяль­ність такого боржника (підприємства, організації);

-- до ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки;

-- вважаються такими, що минули, строки всіх борго­вих зобов'язань банкрута;

-- припиняється нарахування пені й відсотків на всі види заборгованості підприємства-банкрута (організації).

Рішення про продаж майна банкрута за погодженням зі збора­ми (комітетом) кредиторів приймає ліквідаційна комісія, яка ви­значає порядок продажу названого майна (склад, умови і строки придбання майна).

Реалізація майнових активів банкрута провадиться через викуп у разі надходження лише однієї пропозиції; якщо пропозицій над­ходить дві або більше, то призначається проведення конкурсу чи аукціону.

У світовій практиці загальновживаними способами реалізації є такі: продаж одному чи кільком покупцям; продаж на аукціоні або з допомогою тендера; надання в оренду одному чи кільком орендарям усіх або частини майнових активів банкрута з даль­шим розподілом коштів, виручених від оренди, між кредитора­ми; передання заставленого майна заставодержателю; залишен­ня боржникові збиткового майна або такого, що має незначну цінність і не впливає на збільшення майнових активів. Можна використовувати й будь-які інші способи реалізації, затверджені в судовому порядку.

У разі, коли суб'єктом банкрутства є унітарне державне підприє­мство або господарське товариство, у статутному фонді якого пе­реважна частка майна належить державі, проведення аукціону (кон­курсу) здійснюється органом приватизації. У разі, коли суб'єктом банкрутства є юридична особа, заснована на недержавній формі власності, ліквідаційна комісія може або безпосередньо проводи­ти аукціон, або доручити його проведення спеціалізованому ліцен­зованому підприємству (установі).

Усі форми продажу майна банкрута (через викуп, на аукціоні, за конкурсом) оформляються договорами купівлі-продажу, який укладається між ліквідаційною комісією від імені підприємства-банкрута та покупцем.

Ліквідаційна комісія за погодженням зі зборами (комітетом) кредиторів визначає послідовність реалізації об'єктів ліквідацій­ної маси та критерії їхнього відбору для продажу, оскільки допус­кається продаж як цілісних майнових комплексів, так і окремого індивідуально визначеного майна, об'єктів незавершеного будів­ництва або законсервованих об'єктів.

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів.

Вимоги, не задоволені за браком майна, уважаються погашени­ми. Не розглядаються і вважаються погашеними також вимоги, за­явлені після закінчення строку, встановленого для пред'явлення претензій.

Майно (крім коштів державних підприємств-банкрутів), що за­лишилося після задоволення вимог кредиторів і членів трудового колективу, передається власникові або відповідному органу прива­тизації для реалізації, якщо арбітражний суд прийняв ухвалу про ліквідацію юридичної особи-боржника. Кошти, що залишилися після задоволення державним підприємством-банкрутом вимог кредиторів і членів трудового ко­лективу, зараховуються до відповідного позабюджетного фонду приватизації.

Після завершення реалізації майнових об'єктів, що входять до складу ліквідаційної маси і є необхідними для повного задоволен­ня всіх вимог кредиторів, та розподілу виручених сум між креди­торами ліквідаційна комісія складає й подає в господарський суд ліквідаційний баланс.

У ліквідаційному балансі мають бути відображені показники обсягу майнових активів (ліквідаційної маси), дані їхньої інвента­ризації, відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з по­силанням на укладені договори купівлі-продажу, а також суми роз­поділу виручених коштів поміж кредиторами.

Результати розгляду господарським судом ліквідаційного балансу становлять кінцевий етап ліквідаційної процедури. Господарський суд виносить ухвалу про затвердження ліквідаційного балансу в разі, коли ліквідаційна комісія належним чином здійснила заходи для виявлення та реалізації всіх майнових активів, що підлягали включенню до ліквідаційної маси, і в установленому порядку роз­поділила одержані суми між кредиторами.

Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволен­ня вимог кредиторів не залишилося майна і не надійшло будь-яких заперечень, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію цієї юридичної особи. У разі, коли господарський суд доходить висновку, що ліквіда­ційна комісія не виявила або не реалізувала всіх наявних майно­вих активів, необхідних для повного задоволення кредиторів, він виносить ухвалу про призначення нових ліквідаторів.

Нова ліквідаційна комісія знову здійснює всі етапи ліквідації підприємства.

Комітет кредиторів (за браком такого -- збори кредиторів) або будь-який окремий кредитор можуть опротестувати ліквідаційний баланс. Після розгляду заперечень господарський суд ухвалює рішення, щодо затвердження (не затвердження) балансу.

Після затвердження ліквідаційного балансу:

1. суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи борж­ника;

2. оприлюднює цю ухвалу;

3. звільняє ліквідаторів від виконання своїх обов'язків.

У разі незатвердження звіту суд може висунути вимогу про ви­правлення виявлених недоліків або, як уже було сказано, призна­чити нових ліквідаторів.

Отже, справа про банкрутство вважається закритою тільки після затвердження плану реструктуризації чи санації майна боржника або після затвердження ліквідаційного балансу.

 

 

Питання для самоконтролю

1. Що треба розуміти під економічною безпекою підприємства?

2. Дайте характеристику функціональних складових економічної безпеки
підприємства?

3. В чому полягає сутність реструктуризації підприємства та які її завдання?

4. Які види реструктуризації підприємств Вам відомі?

5. Назвіть основні етапи реструктуризації підприємства.

6. Якими способами може здійснюватися реструктуризація підприємств?

7. Що є санація підприємства?

8. В яких випадках проводиться санація підприємства?

9. Назвіть основні причини та симптоми банкрутства.

10. Дайте характеристику основних етапів порушення справи про банкрутство.

11. Назвіть основні причини ліквідації підприємств.

 

Література

 

1. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України –2003.- №18-22

2. Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992 №2341-ХII (з подальшими змінами та доповненнями)

3. Бойчик І.М. Економіка підприємства: Навч.посібник.-- К.:Атіка, 2002, с. 398 -- 438

4. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного.--Вид. 2-ге перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2000, с. 465 -- 522


 

Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції (видобутку й переробки сировини або надання певних послуг) заздалегідь визначених номенклатури, асор­тименту та якості за умови найбільш повного використання про­гресивної технології та організації виробництва.

Одиниці виміру виробничої потужності підприємств застосо­вуються різні залежно від характеру виробництва та галузевої підпо­рядкованості. Загальне правило таке: виробнича потужність ви­значається в тих самих одиницях виміру, в яких планується та здійснюється облік продукції, що виготовляється (послуг, що на­даються). Здебільшого це натуральні або умовно натуральні вимір­ники за видами продукції (послуг).

Для багатономенклатурних виробництв потужність може ви­значатися також вартісним показником усього обсягу продукції (по­слуг). У паспорті такого підприємства потужність позначають дво­ма вимірниками: у чисельнику — натуральні показники за ви­дами продукції; у знаменнику — загальний вартісний (грошовий) показник.

На підприємствах окремих галузей (наприклад цукрової та молочної промисловості) виробнича потужність характеризується 240 кількістю сировини, що переробляється за добу. Наука та практика господарювання виокремлюють три види потужності підприємства: проектну, поточну (фактично досягну­ту), резервну. Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівницт­ва нового підприємства: вона вважається оптимальною, оскільки склад і структура устаткування відповідають структурі трудо­місткості запроектованої номенклатури продукції, і має бути до­сягнута протягом нормативного терміну її освоєння. Поточна (фак­тично досягнута) виробнича потужність визначається періодич­но у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структу­ри трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показ­ників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства. Ре­зервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в пев­них галузях національної економіки: електроенергетиці і газовій промисловості — для покриття так званих пікових навантажень в електро- та газових мережах, надійного забезпечення енергоресур­сами споживачів на період виконання ремонтно-аварійних ро­біт; харчовій індустрії — для переробки істотно збільшеного обся­гу сільськогосподарської сировини, що швидко псується, у висо­коврожайні роки; на транспорті — для перевезення збільшеної кількості пасажирів у літні місяці; в машинобудуванні та інших галузях — для підготовки виробництва та освоєння випуску нових видів устаткування (агрегатів, приладів) і конструкційних матері­алів тощо.

Величина виробничої потужності підприємства формується під впливом багатьох чинників. Головними з них є:

• номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовля­ється;

• кількість встановленого устаткування, розміри і склад вироб­ничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та викори­стання площ протягом року;

• прогресивні техніко-економічні норми продуктивності й ви­користання устаткування, зняття продукції з виробничих площ, ; нормативи тривалості виробничого циклу та трудомісткості про­дукції, що виробляється (послуг, що надаються).

ї Виробничі потужності підприємств обчислюють-і ся за відповідними галузевими основними положеннями, що відображають особливості конкретних галузей. Проте існують спільні для більшості галузей економіки методичні принципи розрахунку виробничих по­тужностей діючих підприємств.

'} Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної продукції. При цьому проводять можливе звуження номенклатури, об'єднуючи окремі вироби в групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначенням для кожної з них базового представника. Решту виробів даної групи приводять до характеристик цього представника за допомо­гою розрахункового коефіцієнта трудомісткості.

Якщо підприємство випускає кілька видів різної продукції, то виробнича потужність визначається окремо для кожного виду ви­робів. Наприклад, на металургійних підприємствах (комбінатах) обчислюють окремо потужність доменного, сталеплавильного і прокатного виробництва.

За розрахунків потужності багатономенклатурних виробництв у грошовому виразі обов'язково додається виробнича програма підприємства, стосовно якої визначено потужність.

Виробнича потужність підприємства встановлюється, виходячи з потужності провідних цехів (дільниць, технологічних ліній, агрегатів) основного виробництва з урахуванням заходів для ліквідації вузьких місць і можливого внутрішньовиробничого ко­оперування.

До провідних належать ті виробничі підрозділи підприємства, які виконують головні технологічні процеси (операції) і мають ви­рішальне значення для забезпечення випуску профільних видів продукції. Наприклад, для підприємств чорної металургії провідни­ми виробництвами заведено вважати доменні, сталеплавильні та прокатні цехи; машинобудування та металообробки — механічні, складальні, ливарні й ковальсько-пресові цехи; цементної промис­ловості — печі з виробництва клінкеру; текстильної індустрії — прядильне і ткацьке виробництво.

За наявності кількох провідних підрозділів підприємства вироб­нича його потужність обчислюється за тими з них, які виконують найбільш трудомісткий обсяг робіт.

: "2 І У розрахунки виробничої потужності підприємства включають:

а) усе чинне і нечинне внаслідок несправності, ремонту та модернізації устаткування основних виробничих цехів;

б) ус­таткування, що перебуває на складі і має бути введене в експлуата­цію в основних цехах протягом розрахункового періоду;

в) понад­нормативне резервне устаткування;

г) понаднормативне устатку­вання допоміжних цехів, якщо воно аналогічне технологічному ус­таткуванню основних цехів.

Виробничу потужність підприємства треба обчислювати за технічними або проектними (не завищеними) нормами про­дуктивності устаткування, використання виробничих площ і тру­домісткості виробів, нормами виходу продукції з урахуванням зас­тосування прогресивної технології та досконалої організації ви­робництва. За браком таких норм можна використовувати власні розрахункові технічні норми, які враховують прогресивні досягнення значної кількості (20 — 25%) робітників однакових професій і ланок виробництва.

Для розрахунків виробничої потужності підприємства береться максимально можливий річний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування. На підприємствах з безперервним процесом виробництва таким максимально можливим фондом часу роботи устаткування є календарний фонд (8760 годин на рік) за мінусом часу, необхідного для проведення ремонтів і технологічних зупи­нок устаткування.

Для підприємств з дискретним процесом виробництва фонд часу роботи устаткування визначають, виходячи з фактичного режиму роботи основних цехів і встановленої тривалості змін у годинах з відрахуванням часу на проведення ремонтів устаткування, вихід­них і святкових днів. У сезонних виробництвах фонд часу роботи устаткування регламентується встановленим режимом роботи підприємства (за технічним проектом) з урахуванням забезпе­чення оптимальної кількості діб роботи окремих технологічних цехів (ліній).

У найзагальнішому вигляді виробничу потужність провідного цеху (дільниці) з виготовлення однорідної продукції (пере­робки сировини, виконання інших виробничих операцій) можна визначити за однією з таких формул

Ni=aiTpm

Ni=Tpm/ti

де Ni— потужність /-го виробничого підрозділу підприємства;

ai— продуктивність устаткування у відповідних одиницях ви­міру /-ої продукції за годину;

Tp— річний фонд часу роботи устаткування;

m середньорічна кількість фізичних одиниць устаткування;

ti— трудомісткість виготовлення одиниці продукції (переробки сировини, час надання послуги в годинах).

Розраховується також технологічна спроможність (потужність) решти виробничих ланок підприємства (поряд з провідними цехами чи дільницями).

Такі розрахунки необхідні для виявлення невідповідності між потенційними можливостями з випуску продукції (надання по­слуг) окремих виробничих підрозділів і забезпечення узгодже­ної технологічної пропорційності між взаємозв'язаними вироб­ничими ланками. Ступінь відповідності потужностей різних структурних підрозділів підприємства визначають через розра­хунок і порівняння коефіцієнтів суміжності, що характеризують співвідношення потужностей провідного підрозділу та решти ви­робничих ланок.

Визначення виробничої потужності підприємства завершується складанням балансу, що відбиває зміни її величини протя­гом розрахункового періоду і характеризує вихідну потужність (Nвих). Для цього використовується формула

Nвих=Nвх+Nотз+Nр±Nна-Nв

Nвх— вхідна потужність підприємства;

Nотз— збільшення потужності протягом розрахункового періо­ду внаслідок здійснення поточних організаційно-технічних заходів;

Nр — нарощування виробничої потужності завдяки реконструкції або розширенню підприємства;

Nна— збільшення (+) або зменшення (-) виробничої потужності, спричинене змінами в номенклатурі та асортименті продукції, що виготовляється;

Nв— зменшення виробничої потужності внаслідок її вибуття,

тобто виведення з експлуатації певної кількості фізично спрацьо­ваного та технічно застарілого .устаткування.

Визначення й регулювання резервної виробничої потужності підприємства здійснюється з допомогою розрахунків необхі­дної кількості резервних агрегатів (груп устаткування) та обгрун­тування розмірів експериментально-дослідних виробництв. Зазви­чай величина резервних потужностей для покриття пікових наван­тажень не перевищує 10 — 15%, а для підготовки та освоєння ви­робництва нових виробів — 3 — 5% загальної потужності. При цьо­му треба враховувати, що резерв виробничої потужності передба­чається, головне, для підприємств, що вже досягли рівня вико­ристання поточної потужності не нижче за 95% і випускають по­над 25% нової продукції.

Використання виробничої потужності

І У практиці господарювання рівень використання | виробничої потужності діючого підприємства визначається двома показниками:

коефіцієнтом освоєння проектної потужності (співвідношення величин поточ­ної і проектної потужності);

2) коефіцієнтом використання поточ­ної потужності (співвідношенням річного випуску продукції та середньорічної її величини).

Нині в Україні рівень використання виробничих потужностей підприємств у більшості галузей економіки, і передовсім у промисловості, становить менше за 50%, а проектні потужності, як правило своєчасно (у нормативні строки) не освоюються.

Способи ефективнішого використання виробничих потужностей такі самі, як і використання основних фондів підприємства. Варто лише наголосити, що для доко­рінного поліпшення рівня використання наявних потужностей для переважної більшості підприємств потрібно якомога швидше по­долати спад виробництва, стабілізувати й поступово нарощувати обсяги виробництва конкурентоспроможної продукції, яка корис­тується попитом на вітчизняному та світовому ринках.

 







ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2022 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.