Борисова Олена Олександрівна

«ГІПЕРАКТИВНІ ДІТИ ТА КОРЕКЦІЯ ЇХ ПОВЕДІНКИ»

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри психології і педагогіки дошкільної освіти

Вивчення і профілактика негативних явищ поведінки людей в будь-якому суспільстві проблема першорядної важливості. Особлива значимість цієї проблеми стоїть у державах, що у стані соціально-економічної кризи. На початку ХХІ сторіття проблема поведінкових порушень залишається популярна як в зарубіжній так і вітчизняній психології.

Фахівці багатьох наук про людину – нейрофізіологи, психологи, соціологи, юристи, психіатри, займаються вивченням порушень поведінки. Кожна дисципліна виділяє власний ракурс аналізу. Психологи відносять до порушень поведінки такі прояви, як підвищена агресивність, аутизація, надмірна замкнутість, тривожність та інші. Нині дедалі більше уваги приділяють проблемам вивчення психологічних причин порушень поведінки в дітей в різних вікових групах, розробки програм психопрофілактики і корекції.

Особливо актуальною є проблема дитячої гіперактивності. Цьому питанню приділяли увагу вітчизняні психологи О.М.Гаспарова, А.Д.Кошелева, Н.Д.Левитова, Т.Г.Румянцева, І.А.Фурманова та зарубіжні психологи А.Адлер, А.Бандура, Х.Хеккаузен [6, c.12].

Під гіперактивністю прийнято розуміти занадто неспокійну фізичну і розумову активність у дітей, коли збудження переважає над гальмуванням.

Лікарі вважають, що гіперактивність є наслідком дуже незначного ураження мозку, яке не визначається діагностичними тестами.Кажучи науковою мовою, ми маємо справу з мінімальною мозковою дисфункцією. Ознаки гіперактивності виявляються у дитини вже в ранньому віці. Піки прояву гіперактивності співпадають з піками психомовного розвитку: в 1-2 роки, 3 роки, 6-7 років;

Виділяють три основні форми синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю:

- (СДУГ/У) – синдром дефіциту уваги з гіперактивністю з перевагою порушень уваги;

- (СДУГ/Г) – синдром дефіциту уваги з гіперактивністю з перевагою гіперактивності та імпульсивності;

- (СДУГ/УГ) – синдром дефіциту уваги з гіперактивністю з однаковими виявами гіперактивності та порушень уваги.

Найяскравіше гіперактивність проявляється у дітей в старшому дошкільному і молодшому шкільному віці. У цей період здійснюється перехід до ведучої – навчальної діяльності і в зв’язку з цим збільшуються інтелектуальні навантаження: від дітей потрібні уміння концентрувати увагу на тривалішому відрізку часу, доводити розпочату справу до кінця, досягати певного результату. Саме в умовах тривалої і систематичної діяльності гіперактивність заявляє про себе дуже переконливо. Батьки раптом виявляють багаточисельні негативні наслідки непосидючості, неорганізованості, надмірної рухливості свого малюка і, стурбовані цим, шукають контактів з психологом.

За даними психологів, гіперактивність серед дітей від 4 до 5 років в середньому складає 16,5%: серед хлопчиків – 22%, серед дівчаток – близько 10%. Чому гіперактивних хлопчиків значно більше, ніж дівчаток? [1, c.23]

Причини можуть бути такими: велика вразливість мозку плоду чоловічої статі по відношенню до різних видів патології вагітності і пологів, при яких страждає мозок, що розвивається. Можливо, свою роль грають функціональні і генетичні чинники.

Стійкі прояви гіперактивних дітей та їхньої поведінки є наслідками неправильного виховання та взаємодії дорослих з дитиною, проблеми яких вивчали відомі педагоги, психологи такі як: К.Д.Ушинський, В.О.Сухомлинський, А.С.Макаренко, Роберт Оуєн [4, c.32].

Об’єкт дослідження – процес формування позитивних якостей особистості гіперактивних дітей.

Предмет дослідження – психологічні особливості поведінки гіперактивних дітей.

Мета дослідження – полягає у визначенніпсихолого-педагогічних умов розвитку позитивних рис характеру гіперактивних дітей.

Актуальність даної теми – полягає у навчанні гіперактивних дітей навичкам самоконтролю та вмінню володіти собою. ·

1. провести аналіз психолого - педагогічної літератури з проблеми гіперактивності;

2. експериментально перевірити отримані дані і виробити методичні рекомендації вихователям дошкільних навчальних закладів та батькам.

3. визначити найбільш сприятливі умови формування гіперактивності дітей дошкільного віку;

- теоретичні: аналіз психолого-педагогічної літератури з проблем дослідження;

- емпіричні: спостереження, бесіда, формуючий експеримент.

Практичне значення дослідження – пов’язане з можливістю використання його результатів для роботи з гіперактивними дітьми в ДНЗ.

Експерементальна база дослідження середня группа, дошкільний навчальний заклад “Казка”, м. Володимир-Волинський, Волинська область.

Структура та обсяг роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, коротких висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел із 33 найменувань, а також із 8 додатків. Загальний обсяг роботи – 54 сторінки. Основний зміст викладено на 30 сторінках.

РОЗДІЛ 1. АКТУАЛЬНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ПОРУШЕННЯ ПОВЕДІНКИ У ДІТЕЙ

1.1. Психолого-педагогічна характеристика порушень поведінки у дітей дошкільного віку

Проблема порушення поведінки у дітей – тема, на жаль, дуже актуальна і сучасна, оскільки сьогодні порушення поведінки різного характеру в даній віковій категорії є однією з найпоширеніших причин звернення до дитячих психіатрів у всьому світі в цілому, і в нашій країні зокрема.

Поширеність порушень поведінки різної генези, як вже указувалося вище, у дітей дуже висока. Її показники коливаються в межах від 12% до 25% від загального дитячого населення. Така варіабельність кількісних показників в першу чергу обумовлена відмінностями в методах діагностики, що використовуються. У хлопчиків порушення поведінки виявляються частіше, ніж у дівчаток (85% і 15% відповідно).

Кажучи про порушення поведінки, необхідно знати, що під поведінкою, як такою, ми розуміємо психологічну і фізичну манеру поводитися з урахуванням стандартів, встановлених в соціальній групі, до якої належить людина [7, с.26].

Виходячи з попереднього визначення, порушення поведінки – це відхилення від прийнятих в даному суспільстві соціальних і етичних норм, стійкі дії або вчинки, що включають головним чином агресивність деструктивної (руйнівної) і асоціальної (направленої проти колективу) спрямованості з картиною, що повторюються дезадаптації (порушення пристосовності) поведінки, що глибоко розповсюдилася [7, с.30]. Вони виявляються або в зневазі прав інших людей, або в порушенні характерних для даного віку соціальних норм або правил.

В даний час разом з поняттям “порушення поведінки” використовується поняття поведінка, що “відхиляється” або “девіантна”.

Які ж причини порушень поведінки в дитячому віці? За сучасними уявленнями порушення поведінки у дітей можуть бути розділені на дві основні групи:

1. порушення поведінки, причинами яких є психологічні і соціальні проблеми;

2. порушення поведінки, причинами яких є психічні і психофізіологічні розлади (захворювання).

· дефекти правової і етичної свідомості (виховання);

· особливості емоційно-вольової сфери дитини [2, с.60].

· наявність у дитини серйозних психічних розладів (М.Раттер);

· емоційні порушення, які маніфестують (виявляються вперше) страхами, тугою, або насильним способом поведінки (X.Ремшмідт);

· причини, пов’язані з соціальними і психологічними проблемами (відношення суспільства до підлітка) [5, с.15].

Окремо слід сказати про поняття, відоме всім нам під назвою “перехідний вік”. В даний час, у зв’язку з розширенням спектру використовуваних для обстеження головного мозку методик, з’ясовано, що в підлітковому віці в головному мозку відбуваються певні структурні перебудови, що характеризуються фізіологічним (що відбувається в нормі у будь-якої дитини) зниженням кількості кліток сірої речовини і зменшенням розмірів “амігдали” та “інсули”,відділів мозку, що відповідають за емоційне сприйняття дійсності, здібність до співпереживання і розпізнавання чужих страждань. В нормі до 17-18 років відбувається повна компенсація даних змін. Ці перебудови і є причинами “перехідного віку”. Важливо знати, що у дітей, що мають значущі органічні зміни в головному мозку (родові травми, ЗПРР в ранньому віці, ЧМТ, епілепсія, і т.д.) в даний період часу часто відбувається збій, і описані вище зміни не компенсуються, що може привести до старту важких психічних захворювань саме в цьому віці [14, с.154].

Таким чином, враховуючи все відзначене вище, всі порушення поведінки можна розділити на:

1. Характерологічні (непатологічні): скороминущі (непостійні) ситуаційно обумовлені зміною поведінки, що виявляються переважно тільки в певному середовищі (мікросередовищі), (тільки удома, тільки в школі, тільки на вулиці), які мають чітку психологічну спрямованість, не ведуть до порушення соціальної адаптації (пристосованості в суспільстві) і що не супроводжуються розладами соматичних функцій [3, с.72].

2. Патохарактерологічні (патологічні): психогенні особові реакції, які мають генералізований характер (виявляються у всіх мікросередовищах життя дитини), що виявляються в різноманітних відхиленнях поведінки, ведучих до порушення соціально-психологічної адаптації і що супроводжуються невротичними і соматовегетативними розладами [3, с.75].

Чи можливий перехід від непатологічних до патологічних порушень поведінки? Так. Можливий. Переходу непатологічних порушень поведінки в патологічні можуть сприяти різні чинники зовнішнього середовища і емоційно-психологічні особливості дитини. Цей факт підтверджується роботами багатьох фізіологів і лікарів (роботи Д.Леонгарда, П.Б.Ганнушкіна, Г.Є.Сухарьової). Результатом трансформації непатологічного порушення поведінки в патологічне є виникнення у дитини або підлітка грубих особових порушень, визначуваних, як психіатричний діагноз.

Патологічне порушення поведінки може бути наступних видів:

4. Змішані емоційні і поведінкові розлади [11, с.93].

Дані форми порушення поведінки часто є невід'ємною частиною таких психічних захворювань, як затримки психо-речового розвитку різного генеза, розумова відсталість, аутизм, органічна поразка ЦНС різного генеза, синдром дефіциту уваги з гіперактивністю і т.д., і вимагають додаткової медикаментозної і психотерапевтичної корекції.

· медикаментозну терапію препаратами, що володіють нормотимічною дією (коректори поведінки);

· лекції для педагогів, вихователів, і батьків вчаться в освітніх установах.

1.2. Особливості поведінки гіперактивних дітей в ДНЗ

Значні труднощі батькам складають діти, які вирізняються великим руховим неспокоєм – гіперактивністю. Гіперактивна дитина постійно перебуває у збуджено-піднесеному стані. Вона непосидюча, то кудись прямує, то хапає речі, що привернули її увагу, маніпулює ними, кидає їх, б'є, ламає тощо.

Під час виховання такої дитини необхідно створити такі умови, що перешкоджають проявам гіперактивності. Цьому в певній мірі може допомогти саме оточення, в якому перебуває дитина [22, c.56].

Досвід свідчить, що найкраще, коли така дитина перебуває у кімнаті з досить простими меблями, не перевантаженими дрібними деталями. Також в кімнаті не повинно бути декоративних предметів, що легко б'ються, та всього того, що може становити небезпеку для малюка. Заспокійливо впливають на дитину також чіткий режим дня, впорядкований побут, спокійні заняття.

У спілкуванні з дитиною слід застосовувати спокійний рівний тон. Гіперактивні діти схильні до наслідування, вони переймають звички оточуючих, їх дії, манеру говоріння. Якщо в родині розмовляють досить голосно, часто кричать, то це дуже перезбуджує дитину і впливає як на її поведінку, так і на її мовлення: вона починає також говорити голосно, різко.

Дитині, яка легко збуджується, не слід давати багато іграшок. Вона розкидає, ламає їх, без певної мети маніпулює ними. Ігри та іграшки необхідно час від часу замінювати, поступово привчаючи до гри з ними та правильному користуванню предметами, що оточують дитину. Від гучних занять і ігор таку дитину слід відволікати, замінюючи їх більш спокійними [17, c.77-78].

Дитину можна зайняти роботою з пластиліном, великими кубиками, крупною мозаїкою тощо. Ігрова діяльність буде сприяти як розвиткові пізнавальної діяльності, так і корекції поведінки гіперактивної дитини.

У програму роботи потрібно обов’язково включити, скажімо так, поведінковий аспект. Мова йде про зміну поведінки і ставлення дорослого до дитини, про прояв достатньої твердості і послідовності у вихованні.

Вихователь повинен підвести батьків до того, що:

а) вчинки дитини не навмисні; не слід давати їй реактивних вказівок, слід уникати слів “ні”, “не можна” і будувати взаємини на розумінні й довірі; реагувати на дії дитини несподіваним прийомом, скажімо жартом; повторювати своє прохання автоматично одними і тими ж словами багато разів; не наполягати на тому, щоб дитина обов'язково просила вибачення за поганий вчинок; вислухати те, що вона хоче сказати; використовувати зорову стимуляцію для підкріплення усних інструкцій;

Проблему гіперактивності неможливо вирішити вольовими зусиллями, авторитарними вказівками і переконаннями. Гіперактивна дитина має нейрофізіологічні проблеми, впоратися з якими він самостійно не може. Дисциплінарні заходи впливу у вигляді постійних покарань, зауважень, окриків, нотацій не приведуть до поліпшення поведінки дитини, а скоріше погіршать;

б) в родині необхідно змінити психологічний мікроклімат, тобто приділяти дитині достатньо емоційної уваги, проводити дозвілля разом, не допускати сварок в присутності дитини;

в) дитині, як і всім членам родини, необхідний чіткий режим дня і місце для занять, як можна частіше показувати дитині, як, не відволікаючись, краще виконати завдання; захищати його від тривалих занять на комп’ютері й перегляду телевізійних передач; уникати по можливості великого скупчення людей, так як перевтома сприяє зниженню самоконтролю і наростання гіперактивності;

г) також дитині необхідна спеціальна поведінкова програма, тобто продумана гнучка система винагород, заохочень за добре виконане завдання і покарання, тільки не фізичне! – за погану поведінку. Розумніше, щоб малюк спокійно посидів протягом певного часу (5-10 хвилин) у спеціально відведеному місці, але не позбавлявся прогулянки або їжі. Поріг чутливості до негативних стимулів у гіперактивних дітей дуже низький, вони не сприймають догани й покарання, однак чутливі до заохочень.

У дітях необхідно виховувати навички управління гнівом і агресією; поступово узгоджено розширювати обов'язки, доручення, відповідні рівню розвитку, віку і здібностям; допомагати приступити до виконання завдання. Бажано, щоб дорослі зрозуміли, що:

– услід за понесеним покаранням дитині необхідне позитивне емоційне підкріплення. У корекції її поведінки велику роль відіграє методика “позитивної моделі”, суть якої – заохочення бажаної поведінки, ігнорування небажаного. Необхідна умова успіху – розуміння проблем дитини;

– неможливо домогтися зникнення СДУГ за кілька місяців і навіть років. Причому ознаки гіперактивності зникають у міру дорослішання, а імпульсивність і дефіцит уваги зберігаються і в дорослому житті;

– синдром дефіциту уваги і гіперактивності – це патологія, що вимагає своєчасної діагностики та комплексної корекції: психологічної, медичної, педагогічної. Успішна реабілітація можлива за умови, якщо вона проводиться у віці до 9 років.

В умовах дитячого садка вихователь повинен спиратися на конгітивний розвиток дитини.

По-перше, слід вивчити психологічні особливості дітей з СДУГ;

1.Будувати роботу з гіперактивною дитиною індивідуально. Він завжди повинен знаходитись перед очима вихователя;

2.Змінити режим занять із включенням фізкультхвилинок;

3.Надати дитині можливість звертатися за допомогою у випадку будь-якого утруднення;

4.Спрямувати енергію в корисне русло (вимити дошку, полити квіти і т.д.).

По-друге, вести знайому систему оцінювання:

4. Використовувати на заняттях елементи гри та змагання;

5. Давати завдання відповідно до можливостей дитини;

6. Великі завдання розбивати на послідовні частини, контролюючи кожне;

7. Створювати ситуації, в яких гіперактивна дитина може показати свої сильні сторони;

8. Ігнорувати негативні вчинки і заохочувати позитивні;

9. Будувати процес виховання на позитивних емоціях;

10. Пам’ятати, що з дитиною необхідно домовлятися, а не намагатися зламати її!

По-третє, сприяти елімінації (видалення, зникнення) агресії:

1. Терпляче навчати необхідним соціальним нормам і навикам спілкування;

2. Професійно регулювати взаємовідносини з іншими дітьми.

По-четверте, пояснити батькам і оточуючим, що позитивні зміни настануть не так швидко, що поліпшення стану дитини залежить не тільки від спеціального лікування і корекції, але від спокійного і послідовного відношення до неї.

Гіперактивність – це не поведінкова проблема, не результат поганого виховання, а медичний і психологічний діагноз.

Проблему гіперактивності неможливо вирішити вольовими зусиллями, авторитарними вказівками і переконаннями. Гіперактивна дитина має нейрофізіологічні проблеми, впоратися з якими вона самостійно не може. Дисциплінарні заходи впливу у вигляді постійних покарань, зауважень, окриків, нотацій не приведуть до поліпшення поведінки дитини, а скоріше погіршать її.

1.3. Профілактична робота з гіперактивними дітьми дошкільного віку

Діти з порушеннями поведінки – це та категорія дітей, яка найбільш засуджується і відкидається дорослими, нерозуміння і незнання причин агресивної поведінки призводять до того, що вони викликають у дорослих відкриту неприязнь і неприйняття в цілому.

Дуже часто негативні характеристики особистості і способи поведінки, укоріняються і розвиваються унаслідок несприятливих взаємостосунків з педагогами, не володіючими навиками спілкування з важкими дітьми. Адже саме взаємодія з дорослою, готовою зрозуміти і прийняти дитину, дає йому можливість пережити увагу до свого внутрішнього світу, в якому нагромадилося дуже багато негативних емоцій і з якими самостійно він не в змозі справитися.

Виникає необхідність організації комплексної роботи по подоланню поведінкових порушень, що включає не тільки роботу безпосередньо з дітьми, але і з соціумом, що оточує дитину.

Необхідно ще раз підкреслити, що робота по подоланню дитячих поведінкових порушень може мати позитивний результат лише в тому випадку, якщо будуть з’єднані зусилля психологів, соціальних педагогів, вчителів і, звичайно, батьків. Проведення коректувальної роботи, що будується тільки на безпосередній взаємодії з дитиною, явно недостатньо для подолання складної проблеми девіантної поведінки [16, с.183].

Найбільшою трудністю є робота з сім’єю, оскільки дуже часто батьки або не бачать проблеми, або не хочуть визнавати її наявність і щось міняти у взаємостосунках з дитиною. Часто, починаючи вирішувати проблему поведінкових порушень конкретної дитини, доводиться стикатися з важковирішуваною проблемою порушення психологічного здоров’я самих батьків, порушення механізмів функціонування сім’ї, проблемою неповних сімей, наявність конфліктів між батьками і т.д.

Якщо ви досить часто стикаєтеся з проблемами взаємостосунків з дитиною, то слід одержати консультацію дитячого психолога. Досвідчений фахівець завжди прийде на допомогу і вкаже на помилки у вихованні [16, с.172].

Найважливішою умовою при організації коректувальної роботи є подолання батьківських і педагогічних обмежень і набуття ними нового досвіду взаємодії з дітьми за допомогою практичного тренування комунікативних навиків, переосмислення їх ролі і позиції по відношенню до дітей.

Методи і прийоми взаємодії з гіперактивними дітьми в конкретних ситуаціях.

Одним з основних напрямів роботи з гіперактивними дітьми є гнучке чергування і комбінування методів і прийомів поведінки дорослого залежно від особливостей вигляду і вираженості гіперактивної поведінки дитини.

1. Необхідно зробити догану дитині, особливо якщо вона знає, які слова лайливі, а які ні. В цьому випадку різке, несхвальне “Задоволений!” діє краще за тривалу несхвальну тираду. Також краще утриматися від залучення уваги інших дорослих до лихослів’я. Репліки типу “Ти послухай, що він говорить!”, зроблені у присутності дитини, забезпечують йому аудиторію і увагу і швидше, стимулюватимуть, а не припинятимуть лайку.

2. Діти, як і дорослі, потребують виразу емоцій. Тому корисно давати їм альтернативу лайки – слова, які можна вимовити з відчуттям, коли дитина заб’ється або турбуватиметься, слова для відповіді на дразнилки і слова для посилення виразності [9, с. 72-78].

В групі необхідно встановлювати соціальні правила поведінки в доступній для дитини формі. Наприклад, “ми нікого не б’ємо, і нас ніхто не б’є”. Для дітей у віці чотирьох років і старше вимоги можуть бути більш детальними. Можете заявити: “в нашій групі існує правило: якщо тобі потрібна іграшка, а нею грає інша дитина і не дає її тобі, почекай”.

І наше основне завдання – навчити дитину контролювати свою агресію і використовувати її в мирних цілях.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З ГІПЕРАКТИВНИИМИ ДОШКІЛЬНИКАМИ

2.1. Дослідження проблеми гіперактивності у дітей середнього дошкільного віку

Дошкільне дитинство – це особливий період у розвитку дитини, коли в дітей розвиваються загальні здібності, які необхідні будь-якій людині в будь-якому виді діяльності. “Уміння спілкуватися з іншими людьми, діяти разом з ними, здатність прагнути, радіти й засмучуватися, пізнавати нове, нехай наївно, але зате яскраво й нестандартно, по своєму бачити й розуміти життя – це й ще багато чого іншого несе в собі дошкільне дитинство”, – писав Л.О.Венгер.

Розкривається проблема успішного становлення особистості дошкільника у взаємозв’язку з особистісними властивостями. Розглядаються найбільш важливі індивідуальні особливості, які мають суттєвий вплив на розвиток дошкільника, а саме: гіперактивність, повільність, сором'язливість, тривожність, уважність. Доводиться необхідність формування спеціальної програми корекції негативних особистісних зрушень в умовах дошкільного закладу саме на цьому віковому етапі.

Для більш успішної корекційної роботи необхідний пошук найбільш ефективних методів і засобів впливу на кожну окрему дитину або групи дітей з порушенням поведінки. Індивідуальний підхід означає виявлення природи психологічних труднощів конкретної дитини і дійсних психологічних механізмів, вибір відповідних даному індивідуальному нагоди способів і методів роботи [20, c.232].

Нами було проведено експериментальне дослідження, метою якого було визначення специфіки проявів гіперактивної поведінки дошкільників і коректувальна робота з дітьми, що мають дану проблему поведінки.

Для досягнення результатів експериментального дослідження нами було висунуто ряд наступних завдань:

1)·підбір методів дослідження і проведення діагностики гіперактивної поведінки дітей старшого дошкільного віку;

2) реалізація програми ігрової терапії з метою корекції гіперактивності у дітей середнього дошкільного віку;

3) узагальнення і опис результатів даної експериментальної роботи. Враховуючи специфіку порушень поведінки дошкільників і коректувальні можливості колективної ігрової терапії, ми висунули гіпотезу про те, що робота по зниженню рівня гіперактивності в дошкільному віці виступатиме ефективним засобом корекції.

Аналіз наукової і психолого-педагогічної літератури показав, що дана проблема останнім часом викликає все більший інтерес дослідників і практиків, про що й свідчить стрімкий ріст кількості досліджень та інших різних публікацій з питань агресії та гіперактивності дітей, в основному, молодшого шкільного віку [12,c.374].

Перегляд психологічної літератури з вікового розвитку особистості показав, що ознаки гіперактивності виражені в дошкільному і молодшому шкільному віці. Це зумовлено динамікою розвитку вищої нервової діяльності і формуванням систем мозку, що відповідають за мисленнєву діяльність, увагу, пам’ять. Таким чином, пік прояву припадає на період вступу в школу, що, в свою чергу, спричинює значні труднощі в адаптації до шкільного навчання.

У більшості досліджень гіперактивність розглядається у вигляді ряду симптомів, серед яких найчастіше зустрічається різні варіанти поєднання трьох з них: надлишку рухової активності, порушення емоційної поведінки і дефіциту уваги. Отже, гіперактивність як особливий варіант поведінки виражається в характерних особливостях рухового розвитку і тісно пов'язана з порушенням уваги.

Що стосується гіперактивності,яка може поєднуватися з агресією, то вона є найбільш частою причиною занепокоєння батьків поведінкою своїх дітей і приводом звернення до фахівців. Існують різні фактори, які впливають на формування гіперактивності дітей. Серед них є фізіологічні, біологічні, психологічні та соціальні. Проте дослідники велику увагу приділяють ситуаційним факторам. У більшості випадків причиною гіперактивності маленьких дітей є недолік уваги і розуміння з боку дорослих. Однією з найбільш поширених помилок дорослих є прагнення придушувати всілякі прояви дитячої активності. Діти, яких регулярно за це карають, теж починають так вважати, що деякі їх думки, емоції і дії є небезпечними і загальмовують, пригнічують їх.

Необхідно пам’ятати, що дуже часто серед гіперактивних дітей помічається низький рівень інтелектуальних здібностей, неуважність, слабка пам’ять, проте в основному вони занадто імпульсивні. А тим часом наявність відхилень у психічному розвитку часто стає причиною сильних перевантажень дітей, емоційного дискомфорту, конфліктних стосунків з батьками, педагогами, втрати інтересу до навчання.

Поняття “корекційна діяльність” відображає специфічну мету роботи вихователя і психолога. Вона зорієнтована на вирішення конкретних проблем навчання, поведінки. Завдяки корекційним заходам долаються перешкоди до повноцінного цілісного психічного розвитку дитини. Водночас успіх корекційних дій вимагає системного впливу, оскільки вирішення проблем у певній сфері психічного життя дитини (більшою або меншою мірою) завжди пов’язане з рештою аспектів розвитку особистості.

Теоретичний аналіз проблеми дав підстави припустити, що спеціально організована робота у рамках психокорекційної програми дозволить корегувати гіперактивну поведінку дітей дошкільного віку.

В результаті проведеної нами роботи ми зробили наступні висновки:

- відбулися позитивні зміни в поведінці дошкільників, у їхніх взаєминах з оточуючими людьми, знизився рівень агресивності дошкільнят;

- знято напруженість, агресивність, конфліктність дітей у процесі спільної діяльності з батьками та однолітками;

- діти навчилися розуміти і оцінювати не тільки власну поведінку, а й рефлексувати поведінку оточуючих людей;

- поведінкові реакції дітей стали супроводжуватися упевненістю, керованістю, відсутністю імпульсивності.

У процесі узагальнення результатів анкетування батьків і педагогів групи, помітна наступна тенденція:

- ще виявляються часткові прояви імпульсивності у даної групи дошкільнят;

- увага дітей змінилася якісно, але тривалість її збереження залишилася на колишньому рівні;

- у дітей, охоплених дослідженням, переважає прагнення контролювати процес виконання завдань, що свідчить про позитивність розвивально-корекційної роботи в цілому.

Підводячи підсумок дослідження, можна сказати, що 36 % дошкільнят 5-6 років виявили низький рівень тенденцій до гіперактивності; 57 % віднесені нами до середнього рівня, 7 % – до високого рівня прояву тенденцій до гіперактивного синдрому. Наявність високого рівня гіперактивності показує складність і неоднозначність даної проблеми і на тривалість роботи з дітьми.

У курсовій роботі ми визначили психолого-педагогічні умови розвитку позитивних рис характеру у гіперактивних дітей.

Ми вважаємо, що важливим завданням сьогодення є становлення здорової, життєрадісної, фізично-досконалої, активної, гармонійно і творчо розвиненої особистості, здатної вносити прогресивні зміни до життя суспільства, вміти здійснювати вибір, ставити та вирішувати проблеми, бути винахідливим і сильним. Тому нами була запропонована корекційно-розвивальна програма, яка спрямована на стабілізацію психічних дефіцитарних процесів, розвиток саморегуляції дитини та зняття психо-м’язового напруження.

Ми переконані, що незвичайність поведінки цих дітей не є результатом поганого характеру, упертості або невихованості, як вважають багато дорослих. Можна стверджувати, що це – специфічна особливість психіки, обумовлена як фізіологічними (порушення в певних структурах мозку, спадковість, патологія вагітності і пологів, інфекції та інтоксикації перших років життя), так і психосоціальними чинниками. Тому при вихованні та спілкуванні з такими дітьми слід пам’ятати:

1. Малюк не винен, що він такий «живчик», тому марно його сварити, карати, влаштовувати принизливі мовчазні бойкоти. Цим ви досягнете лише зниження самооцінки, появи почуття провини, відчуття неправильності й неможливості догодити вам;

2. У вихованні необхідно уникати двох крайностей – проявів надмірної м’якості й висування надто високих вимог. Не слід допускати вседозволеності: чітко роз’ясніть малюку правила поведінки в різних ситуаціях. Однак кількість заборон і обмежень варто звести до мінімуму. Важливим є єдиний виховний підхід батьків;

3. Перш ніж відреагувати на неприємний вчинок дитини, порахуйте до 10 або зробіть декілька глибоких подихів, спробуйте заспокоїтися і не втрачати самообладання. Пам’ятайте, що агресія та бурні емоції породжують ті ж почуття і у малюка.

4. Навколо дитини повинна бути спокійна атмосфера. Будь-які сварки, непорозуміння в сім’ї підсилюють негативні прояви. З такою дитиною потрібно розмовляти м’яко, спокійно, так як малюк, будучи надто чутливим до настрою і стану близьких людей, «заражується» емоціями, як позитивними, так і негативними.

5. Недолік фізичної активності може стати причиною підвищеної збудливості. Не можна стримувати природну потребу дитини грати в галасливі ігри, веселитися, бігати, стрибати. Бажано щоб дитина займалася якимось видом спорту.

6. Намагайтеся робити менше зауважень, краще відволічіть дитину. Частіше хваліть, за те що виходить.

7. Коли прохаєте щось зробити, намагайтеся, щоб прохання не було занадто довгим і не містило відразу декілька вказівок.

8. Опануйте елементи масажу, спрямовані на розслаблення та регулярно проводьте його. Допомогти зосередитися може легке поглажування по руці, по голівці у процесі читання чи іншого заняття.

9. Не забувайте говорити дитині, як сильно ви її любите!

Аналіз результатів дослідження дітей середнього дошкільного віку свідчить про ефективність проведеної нами корекційно-розвивальної роботи в групі дошкільного навчального закладу “Казка” і вірності висунутої нами гіпотези дослідження.

Отже, проведене нами дослідження дозволяє стверджувати, що:

- гіперактивна поведінка виступає причиною порушень поведінки, труднощів навчання та взаємодії з дорослими та однолітками.

- залежно від домінантності симптоматики СДУГ в дошкільному віці має два типи свого прояву: змішаний і неуважний.

- вивчення та корекція синдрому гіперактивності у дошкільників у віці 4 років є необхідною умовою формування конструктивної, соціально- позитивної особистості.

1.Алєксєєва І.В. Гіперактивні діти: корекція поведінки /І.Алєксєєва, М.Калмикова. – К.: Шк. світ, 2011. – С.91.

2. Тохтамиш О.М. Психологічний супровід дітей дошкільного і молодшого шкільного віку з гіперактивністю та дефіцитом уваги /О.Тохтамиш; Ін-т психології ім. Г.С.Костюка НАПН України. – К.: Освіта, 2010. – С.16.

3. Романчук О. Гіперактивний розлад з дефіцитом уваги у дітей: практ. керівництво: лікарям, психологам, педагогам /О.Романчук. – Львів: вид. Навч.-реабілітац. центру “Джерело”, 2008. – С.318-323.

4. Засєкіна Л.В. Гіперактивний розлад із дефіцитом уваги: теорія та практика /Л.В.Засєкіна, О.А.Соловей. – М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки. – Луцьк: Волин. нац. ун-т ім. Л.Українки, 2011. – С.188-206.

5. Соловей О.А. Психологічні особливості мовленнєвої діяльності дітей з гіперактивним розладом та дефіцитом уваги /О.А.Соловей. – Волин. нац. ун-т ім. Л.Українки. – Луцьк, 2010. – С.17-18.

6. Моісеєнко Р.О. Синдром дефіциту уваги/гіперактивності /Р.О.Моісеєнко, Ю.Г.Резніченко,Ю.Л.Славкін. – К.: Освіта, 2012. – С.115-126.

7.. Гуртавцова А. Гіперактивність: особливість характеру чи нездоров’я /А.Гуртавцова //Дошкільне виховання. – 2013. – №11. – С.16-17.

8. Платаш Л. Наукові підходи до вивчення проблеми синдрому де

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: