Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Методи розрахунку собівартості продукції підприємств промислового типу





Методи калькуляції собівартості промислової продукції визначаються в основному цілями розрахунків, особливостями технології виробництва, обсягом виробництва, номенклатурою продукції і організацією виробництва. При цьому залежно від цілей розрахунків (облік, аналіз, планування, техніко-економічне обґрунтування вдосконалення виробництва тощо) застосовуються різні види собівартості: собівартість валової, товарної або реалізованої продукції, собівартість одиниці продукції т.ін. Також визначаються планова, розрахункова і звітна (фактична) собівартість продукції.

Планові калькуляції відображають максимально допустимий рівень витрат і включають тільки ті витрати, які при даній технології, організації та структурі виробництва є для підприємства необхідними. В основі планових калькуляцій лежать стабільні норми витрат ресурсів в натуральному вираженні, встановлені на даний плановий період часу (рік, квартал), а також прогнозні ціни на плановий період або діючі на момент складання плану ціни. Для підвищення обґрунтованості планових калькуляцій необхідно прагнути по можливості найбільшу частину витрат включати в собівартість продукції у вигляді прямих витрат.

Розрахункова собівартість визначається для цілей обґрунтування змін технології виробництва, використання нових видів обладнання, виробництва нових видів продукції, розширення виробництва тощо. Основою її розрахунку також є нормативи витрат ресурсів у вартісному і натуральному вираженні на виробництво окремих видів продукції, встановлені за технологічними картами виробництва продукції.

Фактична собівартість продукції визначається за даними фінансової та статистичної звітностей підприємств про обсяги виробництва за видами продукції і фактичних витратах. Дані про фактичну собівартість продукції дозволяють оцінити фактичну ефективність заходів щодо вдосконалення виробництва, результати господарської діяльності підприємства і розробити план заходів щодо подальшого вдосконалення діяльності підприємства. Як правило, фактична собівартість відрізняється від планової за рахунок впливу факторів, які не піддаються нормуванню та плануванню, наприклад, незапланованих збоїв в роботі окремих видів устаткування.



Залежно від технології та організації виробництва та інших особливостей для обліку і калькулювання витрат підприємства використовуються такі методи: попроцесний, позамовний, нормативний, попередільний і повирібний.

Попроцесний метод використовується в добувній промисловості, а також на підприємствах, що випускають один-два види продукції. Цей метод простіше тих, які застосовуються на підприємствах з великим асортиментом продукції, але досить складний у тих випадках, коли витрати необхідно розподілити за видами робіт, видами устаткування, ділянками, цехами і т.ін. При використанні цього методу для розрахунку собівартості, наприклад видобутку вугілля, витрати групуються по найбільш важливим процесам виробництва: гірничопідготовчі роботи; очисні роботи; утримання внутрішньошахтного транспорту; вентиляція (загальношахтна); дегазація, кондиціонування і осушення; утримання і ремонт гірничих виробок; отборка породи, сортування та навантаження вугілля у вагони; інші процеси.

Позамовний метод застосовується в індивідуальному та дрібносерійному виробництвах: машинобудуванні, металообробці, в ремонтно-механічних та ряді інших цехів допоміжного виробництва у всіх галузях економіки. Об'єктом калькулювання є окреме замовлення, що включає один виріб або невелику партію виробів. При калькуляції собівартості замовлення всі прямі витрати на його виконання заносяться в окрему калькуляційну картку. Непрямі витрати розподіляються між окремими замовленнями і заносяться в калькуляційні картки або наприкінці виробничого процесу, або наприкінці кварталу. Цей метод має кілька недоліків. Віднесення сировини і заробітної плати на окремі замовлення в тих випадках, коли при виконанні різних замовлень застосовуються деталі і вузли великої взаємозамінності, виконується достатньо умовно. Інвентаризація незавершеного виробництва після виконання замовлення також виконується не завжди якісно, ​​що призводить до спотворень собівартості замовлень. Інший недолік позамовного методу полягає в тому, що повна інформація про собівартість замовлення формується після його виконання, що ускладнює прийняття оперативних заходів щодо зниження собівартості виробництва. Для усунення цих недоліків можливо розумне розукрупнення замовлень і застосування при розрахунку собівартості елементів нормативного методу. На залізничному транспорті позамовний метод застосовується при ремонті рухомого складу. При цьому замовлення класифікуються залежно від типу (серії) рухомого складу, виду ремонту, виду модернізації.

Нормативний метод застосовується в тих галузях промисловості, де продукція створюється за допомогою розкрою, механічної обробки та збирання деталей, вузлів і напівфабрикатів при масовому і серійному виробництві продукції. Основою калькуляції собівартості продукції є діючі технології виробництва окремих видів продукції (технологічні карти) і встановлені для них норми витрат ресурсів у вартісному і натуральному вираженні. Метод передбачає алгебраїчне підсумовування витрат, оперативне урахування змін норм і відхилень від них, що дозволяє розраховувати фактичну собівартість продукції і визначати причини її відхилень від нормативної собівартості.

Попередільний метод застосовується в тих галузях промисловості, де технологічний процес складається з ряду послідовних переділів – перериваних стадій обробки продукції. Він дозволяє по кожному переділу визначати собівартість напівфабрикатів, що направляються на подальшу обробку або реалізуються на сторону. Цей спосіб застосовується, як правило, у чорній металургії, сталеливарному виробництві, текстильної промисловості та ряді інших галузей економіки. Сутність методу полягає в тому, що прямі витрати на виробництво по кожному переділу виробничого процесу враховуються і плануються по затвердженій номенклатурі калькуляційних статей витрат. Перелік переділів, за якими ведеться облік витрат, визначається галузевими особливостями. Витрати на виробництво враховуються в кожному цеху (переділі, стадії, фазі виробництва) і включають витрати даного цеху, а також витрати на напівфабрикати, придбані з боку або виготовлені на попередній стадії виробництва. Розрахунок собівартості проводиться на кожній стадії технологічного процесу. Це дозволяє використовувати результати розрахунку собівартості для оцінки госпрозрахункових показників даного переділу, цеху.

Попередільний метод обліку дозволяє застосовувати елементи нормативного методу, для чого в оперативній звітності (за зміну, добу, декаду, місяць) відображають як фактичні витрати сировини, матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива, енергії, так і їх витрата за затвердженими нормами або укрупненими нормативами. Це дозволяє при використанні Попередільний методу обліку своєчасно виявляти економію чи перевитрату витрат внаслідок змін (відхилень) технологічного процесу, якості сировини, матеріалів і т.ін. Об'єктами обліку і калькулювання можуть бути види або групи продукції, об'єднані за ознакою однорідності сировини і матеріалів, що використовуються. Фактична собівартість визначається діленням загальної суми витрат на кількість випущеної з переділу продукції.

Повирібний метод передбачає систематизацію прямих витрат матеріалів, заробітної плати виробничих робітників на конкретні види продукції, виробленої на спеціалізованих підприємствах або в цехах підприємств машинобудування та інших галузей економіки. Об'єктами обліку витрат є окремі види запасних частин, лиття, що не проходять стадії зборки. В даному випадку об'єкти обліку витрат і калькулювання собівартості збігаються.

У сучасних умовах, враховуючи інфляцію, нестабільні ціни на вироблену продукцію і споживані при її виробництві ресурси, що змінюються різними темпами, конкуренцію на ринках збуту виробленої продукції, необхідність залучення інвестицій для модернізації виробництва, в т.ч. за рахунок власних коштів, всі перераховані вище методи розрахунку собівартості промислової продукції мають недоліки, що призводять до прийняття помилкових управлінських рішень. До числа найважливіших з них відносяться:

- порядок розподілу непрямих умовно-постійних витрат за видами продукції;

- розрахунок собівартості продукції за даними фінансової звітності підприємств в цінах минулих періодів часу.

Перший недолік проявляється найбільш сильно в тих випадках, коли на підприємстві, що виробляє декілька найменувань продукції, обладнання, що використовується при виробництві одного виду продукції, не може застосовуватися для виробництва інших видів.

Другий недолік проявляється при прийнятті оперативних і перспективних управлінських рішень, що стосуються змін структури виробництва за видами продукції, розширення або скорочення виробництва, освоєння виробництва нових видів продукції, придбання нових видів обладнання і т.ін. При вирішенні цих завдань необхідно розраховувати окремо змінні і умовно-постійні витрати, граничні (приростні) витрати, причому з найбільш повним урахуванням кон'юнктури ринків виробленої продукції і споживаних ресурсів.

В першу чергу, це відноситься до цін продукції і ресурсів, які у фінансовій звітності підприємств є середньозваженими і не відповідають поточним цінами. Частково цей недолік може бути усунутий при використанні управлінського обліку, який являє собою узагальнений порядок нормування, планування, контролю та аналізу, обліку витрат і доходів, що систематизує інформацію для прийняття оперативних і перспективних рішень щодо розвитку підприємства.

Тема №2 "Планування експлуатаційних витрат"

План:

1 Склад та групування експлуатаційних витрат.

2 Види діяльності залізничного транспорту.

3 Номенклатура витрат з основних видів економічної діяльності залізничного транспорту

4 Методи планування експлуатаційних витрат за елементами.

5 Нормування витрат.

Зміст:









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.